Жанрово-тематичні тенденції розвитку української адресованої лірики ХІХ-ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ АДРЕСОВАНОЇ ЛІРИКИ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

Постановка проблеми. До нагальних питань україн-ського літературознавства належить проблема дослідження жанрової специфіки української поезії. Бракує генологіч- них концепцій, які б узагальнювали основні закономірності її літературно-історичного розвитку, теоретичні механізми появи та подальшої художньої трансформації тих або інших поетичних жанрів.

Поряд із прибічниками теорії жанрової «атрофії» ліри-ки все більше представників сучасного літературознавства схиляються до думки про те, що поетичний текст принципо-во не може існувати в позажанровому «вакуумі» (Г. Нудьга, А. Каспрук, М. Гнатюк, І. Волкова, М. Сулима, М. Бондар, Е. Соловей, О. Астаф'єв, М. Ткачук, М. Кодак, Ю. Ковалів, Ю. Клим'юк, О. Ткаченко, Л. Фрізман, І. Грінберг, Н. Лей- дерман, В. Грєхнєв, С. Бройтман, В. Халізєв, О. Зирянов, А. Боровська та ін.), відтак мову потрібно вести не про зник-нення з літературно-історичної арени поетичних жанрів як та-ких, а про появу нових жанрових сполук - неканонічних жан-рів і метажанрових утворень. Теоретичні питання типології й поетики подібних генологічних структур лише починають досліджуватись українським літературознавством, тому поле для наукових пошуків залишається все ще відкритим.

Мета статті полягає в дослідженні метажанрового утво-рення «адресована лірика», зокрема ролі, яку відіграла в становленні цього жанрового феномена поетична творчість П. Гулака-Артемовського, Т. Шевченка, поетів-романтиків, реалістів і модерністів ХІХ-ХХ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження. Адресована лірика - це метажанрове утворення, що вбирає в себе пое-тичні жанри з підкресленою адресною настановою, інакше кажучи, жанри, у яких предметом зображення є комунікація з внутрішньотекстовим адресатом. До жанрових форм адресо-ваної лірики належать послання, присвята й віршований лист.

Найбільш давні зразки українських літературних адресо-ваних поетичних текстів виявлено в поезії ХУІ ст., зокрема у творчості Павла Русина: «До книжечки», «До лінивих», «До благочестивих», «До иноков русских», «До Станіслава Турзо», «До Подільського краю син його промовляє» тощо. Друга половина XVI-XVII ст. представлена написаними в епістолярній формі віршованими творами Христофора Філа- лета («Книжечка до минаючих мовить»), І. Величковського («Вірші до Лазаря Барановича», «Вірші до Івана Самойлови- ча», «Вірші на герб Ясинських», «Вірші до зображення Бого-родиці», «Преподобному Антонію Печерському», «Світлому Дамаскину вірші» тощо).

До прийомів художньої адресації звертався у своїй пое-тичній творчості й Ф. Прокопович: «Феофан архиепископ новгородский к автору сатиры», «Прочь уступай, прочь», «К Луке и Варлааму Кадецким», «К лихорадке в лихорадке», «К Селию» тощо. Численні зразки стилістичних прийомів «зверненого слова» знаходимо в збірці Г Сковороди «Сад бо-жественних пісень» (пісні 1-4, 6, 13, 18-19, 21, 23-24, 26-29) та у віршах, що не увійшли до цієї збірки: “О delicati blanda etc”, “In natalem Jesu”, «На день народження Василя Томари, хлопчика 12 років», «На день народження білгородського єпи-скопа», «Про святу вечерю, або про вічність» тощо.

Справжнім фундатором адресованої лірики в українській поезії варто визнати П. Гулака-Артемовського. Після переїз-ду до Харкова в 1817 р. він написав твір «Справжня Добрість (Писулька до Грицька Пронози)», яким фактично й започат-ковував українську адресовану лірику. Одна з небагатьох до-слідниць української адресованої лірики Н. Чамати визнає: «Твори Гулака-Артемовського - перехідний етап від класи-цистичного дидактичного послання до дружнього послан-ня - жанрової форми, виробленої у російській прероман- тичній та романтичній поезії кінця XVIII - початку XIX ст., що широко ввійшла до неї, набула розвитку і в українській поезії. Його перше послання «Справжня Добрість (Супліка до Грицька Пронози)», 1817 р., - своєрідний синтез ознак цих двох модифікацій жанру послання. Від класицистичного послання твір успадкував «високий» (філософський) зміст, єдність теми, що утримується протягом усього (в даному разі великого за обсягом) вірша, дидактично-моралізатор-ський пафос (він постає на тлі жартівливої, бурлескної ма-нери викладу). З традицією дружнього послання пов'язано введення до вірша на місце адресата - особи лише названої, або збірного образа адресата дидактичного послання адре- сата-співрозмовника, конкретної людини з індивідуальною характеристикою, особи, яку з автором поєднують стосунки взаєморозуміння та приязні (хоча й повного відчуття адре-сата поки що не досягнуто), а також розкутість та свобода викладу» [5, с. 137-138].

Можемо стверджувати, що П. Гулак-Артемовський був фундатором одразу всіх трьох жанрових форм адресованої лірики та багатьох їхніх тематичних різновидів.

Передусім П. Гулак-Артемовський започаткував в укра-їнській поезії громадянське послання з дидактичною на-становою («Справжня Добрість (Писулька до Грицька Про-нози)», «Супліка до Грицька Квітки», «До Пархома»). Як і «Справжня Добрість», «Супліка до Грицька Квітки» має дидактичну адресну настанову, спрямовану на популяриза-цію програмних просвітницьких ідеалів. Два твори П. Гула- ка-Артемовського, об'єднані загальною назвою «До Пархо-ма», є жартівливими переробками од Горація. Перша поезія, як зазначено в епіграфі, - це переробка оди «До Деллія» (кн. ІІ, ода 3), а друга - «До Левконої» (кн. І, ода 2). Поет трансформує зміст од Горація, пристосовуючи його до істо-ричних умов сьогодення й, зокрема, контексту просвітниць-кої програми, речником якої він себе вважав. У цих поетич-них переробках, як і в більш ранньому перекладі оди Горація «К Цензорину», поет вільно поводиться з текстами свого попередника, насичує їх реаліями місцевого побуту й фоль-клорними елементами. У дусі класицистичного стоїцизму П. Гулак-Артемовський закликає до терпіння, помірковано-сті, покори долі, а водночас у гумористичних тонах проголо-шує постулати епікурейства.

П. Гулак-Артемовський започаткував в українській адре-сованій ліриці й таку жанрову форму адресованої лірики, як віршований лист, зокрема такий його тематичний різновид, як лист інформаційного типу («В Полтаву, моей милой По- линашке»).

У поетичному доробку П. Гулака-Артемовського наявна й така жанрова форма адресованої лірики, як присвята, зо-крема ситуативний її тематичний різновид. Одним із перших зразків ситуативної присвяти у творчості П. Гулака-Арте- мовського є вірш «До О. Курдюмова»:

Здоров був з празником, мій любий Олексію!

Ось бач, - мені і ллють, та ба! уже не ллється! [3, с. 29].

Ситуативність присвяти, реалізованої в адресній наста-нові вірша, мотивована тим, що вірш є продовженням тексту листа П. Гулака-Артемовського до свого близького знайомо-го О. Курдюмова: «Целую Вас сердечно, любезнейший Алек-сей Емельянович! У меня сейчас почти был Евграф Матвее-вич. Он мне намекнул что-то об Алексее. Я к святцам - и вижу, что в самом деле вас надобно поздравить. Но горе мне! Не могу лично исполнить столь приятный для меня долг: четыре недели прошло уже, как жестокая болезнь приковала меня к постели» [3, с. 141].

У своїх наступних поетичних спробах П. Гулак-Арте- мовський створює ще низку присвят ситуативного типу: «На смерть Н.А. Купчинова», «Моїй жінці (На вечір з тан-цями у нас 12 січня 1856 року)», «Сыну моему (при посыл-ке ему в С.Петербург делового портфеля)», «Ее сиятельству графине А.А. Г-вой» (присвята до перекладеної П. Гула- ком-Артемовським із польської мови «каледонской повести» (шотландської) «Бен-Грианан)», «В Полтаву до любої моєї Апполінарії (з приводу її забутої муфти)». Прикметною в аспекті ситуативності є авторська примітка, збережена в ав-тографі, подарованому в 1856 р. А. Станіславскому: «Мать, осмотревшись в Полтаве, что дочь не взяла с собой своей нарядной муфты, была в отчаяньи и - давай писать и умо-лять, чтобы я поскорее выслал заветную муфту. Муфта не послана, и дело обошлось как нельзя лучше» [2, с. 559].

Варто зазначити й внесок у розвиток жанрових форм адресованої лірики Т. Шевченка. Тематичний різновид гро-мадянського послання з компліментарною настановою в українській поезії, очевидно, першим увів Т. Шевченко вір-шем «На вічну пам'ять Котляревському». У творі, написа-ному під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. Котляревського, молодий Т. Шевченко високо поціновує творчість І. Котляревського, підносить його як національного й народного поета, співця України.

Зачинателем компліментарного тематичного різнови-ду послання, крім Т. Шевченка, в українській поезії також був П. Гулак-Артемовський («На победы русских над тур-ками, одержанные генерал-майором Андронниковым в Азии 14-го и вице-адмиралом Нахимовым 18 ноября 1853 г. на порте Синопа», «На разбитие генерал-адъютантом Бебу-товым 19 ноября 1853 г. в Азии 36-тысячного турецкого кор-пуса, состоявшего под начальством Абди-паши. Послание П.И. Лонгиновой в ответ на ее записку с первым известием об этой победе»).

Т. Шевченкові, очевидно, належать й перші зразки гро-мадянського послання з інвективною настановою. Ідеться про такі поезії цього автора - «П. С.» і «Якби-то ти, Богдане п'яний...»:

Оце ледащо. Щирий пан,

У Київ їздить всякий год,

Івольнодумствує в шинку [6, с. 97].

П. С. - це ініціали Петра Петровича Скоропадського, чернігівського поміщика, власника села Григорівна Коно-топського повіту, Чернігівської губернії. П. Скоропадський був відомим як кріпосник-фарисей, що проголошував себе лібералом і українофілом. Т. Шевченко зустрічався з ним, очевидно, у 1843 р. в знайомих на Чернігівщині й Полтав-щині, імовірно, разом із М. Маркевичем приїжджав до нього в Григорівну. Неоднозначним було ставлення Т. Шевченка до постаті відомого державного діяча, полководця, гетьмана України Б. Хмельницького. Поет високо оцінював останньо-го як одного з «праведних гетьманів», «славного Богдана» («Гайдамаки»), слідом за народними думами називав його «козачим батьком». Водночас Т. Шевченко дорікав Хмель-ницькому за те, що після його смерті укладену ним угоду російський царизм використав для посилення гніту в Укра-їні та знищення її автономії. Оцінка Хмельницького у вірші «Якби-то ти, Богдане, п'яний.» детермінована гнітючими враженнями від перебування в Переяславі в серпні 1859 р., під час вимушеного повернення заарештованого поета з Ки-єва до Петербурга.

Якби-то ти, Богдане п'яний,

В багні свинячім [6, с. 308].

Зразком дружнього послання в поезії Є. Гребінки є вірш «Приятелю», у поетичному доробку П. Гулака-Артемовсько- го - твір «До Варки». Крім того, П. Гулак-Артемовський у вірші «Цокотусі» започатковує такий тематичний різновид дружнього послання, як жартівливо-іронічне послання. У цьому вірші П. Гулак-Артемовський висміяв начальницю Полтавського інституту шляхетних дівчат Холмську. У ли-сті до М. Лонгінова від 13 лютого 1852 р., навівши уривок із цього вірша в дещо іншій редакції, поет писав про неї: «У нас она постоянно слывет под фирмою нечесанной чушки и задрипанки Химки, или Химки-брехливки. Никто лучше ее не олицетворяет хохлацкой поговорки: «Брехати - не ціпом махати»!..» [3, с. 146].

З іншого боку, наявність елементів дружнього послання жартівливого типу спостережено вже й у відомій «Пісні на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Бори-совичу Куракіну» І. Котляревського.

Т. Шевченко утверджує в українській адресованій ліриці й два інші тематичні різновиди послання - родинне й лю-бовне.

Зразком родинного послання є вірш «Сестрі», адресова-ний рідній сестрі поета Ярині Григорівні Бойко, яка на той час, як і всі родичі поета, ще залишалася кріпачкою поміщи-ка В. Фліорковського.

Першою спробою любовного послання в українській по-езії називають вірш П. Гулака-Артемовського «До Любки». Цей твір як переклад оди Горація «До Хлої» не є повністю оригінальним, а відтак його адресну настанову варто визна-ти доволі умовною, позбавленою потенційно притаманного любовній ліриці контексту біографічності. Першими повно-цінними зразками любовного послання в українській адре-сованій ліриці можна вважати вірші Т. Шевченка, присвячені його нареченій Ликері Полусмаковій, - «Ликері» і «Л.».

Значним був внесок у розробку та розвиток жанрів адре-сованої лірики українських поетів-романтиків. Так, поезі-ями Є. Гребінки «Скала», «Кукушка», «Степь»; О. Корсуна «Дорошенко»; Я. Щоголева «На згадування Климовського», очевидно, започатковано такий жанровий різновид адресо-ваної лірики, як асоціативна присвята. Саме у творчості по- етів-романтиків апробовано також інтроспективну присвяту (І. Вагилевич «Туга»). Поети-романтики поглибили й урізно-манітнили комплекс тематичних мотивів та інших жанрових різновидів адресованої лірики, як-от: громадянське послан-ня з компліментарною настановою (О. Афанасьєв-Чужбин- ський «Над гробом Т. Г. Шевченка»; М. Устиянович «Згад-ка за Маркіяна Шашкевича во вічную єго пам'ять», «До перемишлян»; А. Могильницький «Ученим членам руської трійці» та ін.), громадянське послання з дидактичною та ін-вективною настановами (Є. Гребінка «Приятелю»; М. Шаш- кевич «Слово до чтителей руського язика»; М. Устиянович «Одвіт многим»), дружнє послання на елегійній основі (Є. Гребінка «Утешение»; О. Афанасьєв-Чужбинський «Шевченкові», «Товаришеві», «Є.П. Гребінці»; О. Корсун «До Шевченка»; Я. Головацький «Братові з-за Дунаю»; М. Устиянович «Побратимові в день імені єго» та ін.), родинне та любовне послання (М. Шашкевич «Син любимому отцю», «До милої»; В. Забіла «До невірної»; М. Устиянович «До неї - безнадійної» та ін.). жанровий адресований лірика поезія

Над подальшим розвитком і збагаченням жанрових форм адресованої лірики працювали також представники й укра-їнської поезії другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які по-слуговувалися всіма жанровими формами адресованої ліри-ки, розробленими їхніми попередниками. Крім того, автори народницької поезії започаткували різновид громадянського послання - послання з декларативною настановою (П. Гра- бовський «До сіячів», «До українців», «До товариства», «До галичан», «Борцеві», «До дітей», «Не лякаймось, брати мої, моря.», «Уперед»; Б. Грінченко «До праці», «Годі!», «Поди-вись», «Маніфест»; М. Кононенко «Товаришам-тарасівцям», «Велика війна 1914 року» та ін.), який використовували як рупор агітаційного впливу на широку читацьку аудиторію:

Не лякаймось, брати мої, моря,

Згуба - жереб справжніх вояків [1, с. 380].

Очевидно, саме І. Франко одним із перших увів в україн-ській адресованій ліриці жанрову форму латентної присвяти (наприклад, у творі «Сідоглавому»). Х. Алчевська («Посвята А. Кримському», «П-ому», «Липнева ніч») та інші поети ру-бежу століть працювали над розробленням інтроспективної присвяти, до якої досить нечасто вдавалися їхні попередни-ки. Особливої популярності в означений період набула також така жанрова форма адресованої лірики, як віршований лист. Продовжуючи традиції П. Гулака-Артемовського, І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський, Х. Алчевська, М. Вороний, П. Карманський, О. Луцький, Б. Лепкий, О. Олесь та ін. розробляли структурно-семантичні параметри віршованого листа інформативного типу, а Х. Алчевська («Всю ночь про-рыдать я готова.») і Дніпрова Чайка («Прийнявши лист від Ф.») започаткували в адресованій ліриці віршований лист іншого - рефлективного - типу.

Зацікавленість українських поетів жанровими формами адресованої лірики в другій половині ХІХ ст. зумовила чис-ленні спроби їхньої циклізації. Першими такими спробами є цикли адресованих творів, написаних Л. Глібовим («При-святи», «Тости-відповіді Л. Глібова на ювілейному обіді в п'ятдесяті роковини його літературної діяльності») і К. Бі- лиловським («Ольга»).

Спроби циклізації жанрових форм адресованої лірики зустрічаємо й у творчості багатьох інших українських поетів ХІХ і ХХ ст., зокрема у творчому доробку П. Грабовського «Сумні співи»; І. Франка «Знайомим і незнайомим»; Х. Ал- чевської «Ганна, «Моєму краю»; Б. Лепкого «Велетам»; М. Вороного «За брамою раю», “Ое тогіи^”; С. Чарнецько- го «До неї»; М. Рильського «Три листи»; С. Черкасенка «Моїй коханій Жені»; М. Зерова «Класики»; В. Бобинсько- го «Чорнозем»; П. Воронька «Вінок друзям»; Є. Маланюка «Три присвяти»; М. Нагнибіди «Посвяти»; І. Калинця «Трі-олети і ритурнелі з присвятами собі, рідним, друзям і зна-йомим», «Віршовії надписи»; Б. Кравцева «Вервиця (Моїй Сольвейг)»; І. Світличного «Персоналії і посвяти»; В. Ко- ломійця «Іронічні присвяти»; Б. Олійника «Чотири посвяти безсмертним»; М. Палієнка «Свята пора Кобзаря»; А. Мойсі- єнка «Чотири присвяти»; С. Майданської «Епістоли»; Б. Ща- вурського «Жменька елегій до приятеля у Нью-Йорку» та ін.

Циклами віршованих листів є твори П. Кармансько- го «Галицькі листи»; А. Малишка «Листи на світанні»; С. Крижанівського «Листи до коханої»; Л. Полтави «Листи до Адама Міцкевича», «Листи до батька в Сибір»; І. Калин- ця «Полум'яні посли (Листівки з трояндами для жінок-по- літв'язнів)», «Листівки»; В. Базилевського «Листування Гая Валерія Катулла Веронського»; Р Бабовала «Листи до коха-нок»; О. Ірванця «Листи з Олександрії»; Ю. Андруховича «Листи в Україну»; В. Неборака «Листи, знайдені у пляш-ці з-під львівського пива»; Ю. Буряка «Листи до Вальгія. З Горація»; М. Боднара «Вісім історій, що їх розповіла Мака- ролька в листах із Києва» та ін.

Прикметним є використання, так би мовити, протилеж-ного явищу поетичної циклізації прийому фрагментаризації, тобто авторської стилізації під незавершеність, неповноту твору. Здебільшого вказівку на фрагментаризованість твору може бути передбачено в його заголовку, як-от: Леся Україн-ка «Уривки з листа», «Ворогам (Уривок)»; Х. Алчевська «Из письма»; О. Олесь «З листа», «Лист до Рильського (Закін-чення)»; О. Стефанович «З листа»; С. Гординський «Лист з Парижа (уривки)»; Б. Нечерда «Про ніч, коли... (з листів до Ніни)» та ін.

Розвиток адресованої лірики на означеному хроноло-гічному зрізі передбачає також урізноманітнення моделей її композиційної організації. Композиційні структури адресо-ваної лірики в українській поезії ХІХ-ХХ ст. представлено й великими (інколи з надзвичайно складною внутрішньою ар-хітектонікою: І. Вагилевич «Станси до М.З.»; В. Забіла «До коня»; П. Куліш «До Тараса на небеса»; Є. Маланюк «Посла- ніє»; Б.-І. Антонич «До музи»; та ін. ), і середніми (Дніпрова Чайка «Святим просвітачам люду слов'янського Кирилові та Мефодієві»; С. Руданський «Ти не моя»; І. Багряний «Товари-шам»; А. Малишко «Франкові» та ін.), і малими (О. Стефано-вич «О. Ольжичеві»; Є. Фомін «Матері»; М. Вінграновський «Прилетіли коні - ударили в скроні. (Павлові Загребельно- му)» та ін.) структурними формами. Очевидно, найменшою є, за авторським визначенням, «міні-мініатюра» О. Ірванця «Звернення поета до співвітчизника, як до рівного собі»:

І ти, п'яндиго,

Кольору індиго... [4, с. 99].

Висновки

Отже, поряд із традиційними формами інтро-спективної лірики, починаючи з першої половини ХІХ ст., в українській поезії з'являються перші зразки адресованої лі-рики, започатковані поетичною творчістю насамперед П. Гу- лака-Артемовського й Т. Шевченка. Основні жанрові тенден-ції, які характеризують подальші етапи художньої еволюції жанрових форм адресованої лірики, пов'язані насамперед із розвитком, кількісним і якісним збагаченням тематич-них різновидів адресованої лірики, форм їхнього індивіду-ально-стильового та сюжетно-композиційного вияву, роз-ширенням спектру суб'єктних форм вираження свідомості адресанта (ліричне «я», ліричний герой, персонажі рольової лірики), а також потенційного кола його адресатів (конкрет-но-індивідуальний, узагальнений, умовний адресат).

Література

1. Грабовський П.А. Зібрання творів : у 3 т. / П.А. Грабовський. - К. : Ви-давництво Академії наук Української РСР, 1959. - Т. 1. - 1959. - 688 с.

2. Гулак-Артемовський П.П. Поетичні твори. Повісті та оповідан-ня / П.П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка. - К. : Наукова думка, 1984. - 607 с.

3. Гулак-Артемовський П.П. Твори / П.П. Гулак-Артемовський. - К. : Дніпро, 1978. - 160 с.

4. Ірванець О. Мій хрест / О. Ірванець. - Х. : Фоліо, 2010. - 122 с.

5. Чамата Н.П. Жанр послання в українській поезії першої полови-ни ХІХ ст. / Н.П. Чамата // Другий міжнародний конгрес україніс-тів. - Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, 1993. - С. 137-138.

6. Шевченко Т.Г Зібрання творів: у 6 т. / Т.Г Шевченко. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 2 : Поезія 1847-1861. - 2003. - 784 с.

Анотація

ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ АДРЕСОВАНОЇ ЛІРИКИ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

Назарець В. М., доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука»