Життєвий та творчий шлях Ернеста Хемінгуея

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 року в Ок-Парке, невеличкому, чистенькому містечку, поруч з Чикаго - найбільшим торгово-промисловим центром Середнього Заходу. Майбутній письменник ріс у культурній, забезпеченій родині, і батьки, кожен по-своєму, намагалися спрямувати його інтереси. Батько - лікар за професією й етнограф-аматор за уподобаннями - захоплювався полюванням, брав з собою в ліси Ерні, водив його в індіанські селища, намагався привчити сина спостерігати природу, звірів, птахів, придивлятися до незвичайного життя індіанців. Мати - аматорка музики й живопису, яка навчалася співу й дебютувала у нью-йоркській філармонії, тут, у своєму містечку, змушена була задовольнятися викладанням музики, співом у церковному хорі, а сина прагнула навчити грі на віолончелі. Музиканта з Ерні не вийшло, але любов до гарної музики та картин залишилася у Хемінгуея на все життя.

Батько - супутник його дитинства та юності. Але після того як йому виповнилося п'ятнадцять років, Ернест не мав нічого спільного з батьком (проблема "батьків і дітей"). Пізніше батько виникає лише у примарних спогадах і снах, а супутник його змужнілості, приклад завзятої і мужньої денної праці - це дід, учасник Громадянської війни 1861 - 1865 років. В 1928 році батько письменника покінчив життя самогубством.

Ок-Паркська середня школа, де Хемінгуей отримав середню освіту, славилася високим рівнем загальноосвітньої підготовки. Майбутній письменник із вдячністю згадував своїх викладачів рідної мови та літератури, а шкільна газета "Трапеція" і шкільний журнал "Скрижаль" дали йому можливість спробувати свої сили в літературі (він пише фейлетони та короткі оповідання). За що б не брався Ерні, він в усьому намагався бути першим. Був капітаном і тренером різних спортивних команд, отримував призи з плавання і стрільби, був редактором "Трапеції". Є думка, що все це були спроби Хема (як його звали близькі друзі) і довести собі та навколишньому світу, що він не дівчинка. Річ у тім, що батьки письменника дуже хотіли мати доньку і до семи років вдягали Ерні в дівчачу сукню. На все життя ці спогади дитинства стали ахіллесовою п'ятою Хемінгуея, комплексом неповноцінності, який він переборював весь час, займаючись тільки "мужніми" справами: спортом, полюванням, коридою, військовою журналістикою.

У шкільні роки Хемінгуей багато читав. Пізніше, вже після "Фієсти", він стверджував, що писати навчився, читаючи Біблію. З традиційного шкільного читання Хемінгуея не зачепили ні вірші Теніссона і Лонгфелло, ні романи Скотта, Купера, Гюго, Діккенса. Зате Шекспір і Марк Твен залишилися уподобанням на все життя.

Після закінчення школи юнак якийсь час працює у невеличкій газеті "Стар".

Через травму очей, яку письменник отримав у юності, був не придатний до строкової служби, тому він їде до Європи, щоб добровольцем взяти участь у Першій світовій війні, яка стала для нього першим життєвим університетом. Воює він у складі транспортного корпусу, в одному з санітарних загонів, що його США направили в італійську армію шофером.

У ніч на 9 липня 1918 Хемінгуей, потрапивши під мінометний вогонь, намагаючись винести пораненого бійця італійської армії, був важко поранений. При огляді відразу на місці в Хемінгуея витягли двадцять вісім осколків, а всього нарахували їх двісті тридцять сім. Хемінгуея евакуювали до Мілана, де він пролежав кілька місяців і переніс кілька серйозних операцій коліна. Вийшовши з госпіталю, Хемінгуей був нагороджений італійським військовим хрестом і срібною медаллю за доблесть - другою за значенням військовою нагородою. Після звільнення в запас лікувався в Мічигані, а потім повернувся в Європу де багато подорожував і писав для газети "Торонто Стар"

У 1919 році Хемінгуей повертається додому до Сполучених Штатів в ореолі героя, одним з перших поранених, одним з перших нагороджених.

Якщо життєва біографія Хемінгуея почалася, власне кажучи, в окопах на річці Пьяве, то його літературна біографія бере свої витоки в Парижі 20-х років, де він оселяється після війни. Париж у ті часи був Меккою модернізму. Письменники, поети, художники з усіх усюд з'їжджалися сюди, щоб зануритися в цю атмосферу, де руйнувались колишні цінності і створювалися нові, породжені XX століттям. У цей нуртуючий вир і занурився молодий журналіст, який твердо вирішив стати письменником.

У Парижі Хемінгуей познайомився з такими знаковими постатями модерністської літератури, як Джеймс Джойс, Гертруда Стайн. Вони були кумирами, непорушними авторитетами для молодих літераторів. Хемінгуей прислухався до Гертруди Стайн, уважно вивчав досвід Джойса. Прислухався, вивчав, але у своїй творчості шукав власний шлях. і почав писати, виходячи з принципу "головне - скласти одне речення правди, а далі піде". У Парижі вийшли перші книги Хемінгуея - "Три оповідання і десять віршів" (1923) та збірка оповідань "В наш час" (1924).

У пошуках цього власного шляху Хемінгуею допомогла велика російська реалістична література. Він відкрив, за його словами, інший, чудесний світ, що дарували російські письменники. "Проникнути в саму суть явищ, зрозуміти послідовність фактів і дій, що викликають ті чи інші почуття, і так написати про дане явище, щоб це залишалося дієвим і через рік, і через десять років...",- записи зі щоденника Хемінгуея тих часів, які дають можливість побачити письменницькі наміри молодого починаючого літератора. Глибинному дослідженню життя, умінню передати і закріпити справжні людські емоції у творі, так, щоб читач і через багато років зазнав почуття співпереживання, він учився в російських письменників, передовсім, у Достоєвського, Тургенєва, Л. Толстого.

Одночасно з пошуком свого шляху в літературі визначався і світогляд письменника, формувалися його політичні переконання. Він багато подорожував у ті роки Європою: як кореспондент кількох американських газет побував у Німеччині, Швейцарії, Іспанії, Туреччині. В Італії він зрозумів, що таке фашизм, і на все життя зненавидів його. Для будь-якого письменника важливо визначити своє місце у світі. Хемінгуею в цьому допомогла греко-турецька війна, звідки він у 1922 році як військовий журналіст посилав свої кореспонденції. Колишній фронтовик побачив війну зовсім іншими очима, що визначило його громадську позицію: "писати нещадну правду про життя".

Дебютом у світі літератури для Хемінгуея-журналіста став збірник "Три оповідання і десять віршів" (1923). Відтоді він вирішує покінчити з журналістикою, бо, за особистим зізнанням, "телеграфний стиль репотажу став затягувати його".

Етапною в творчості Хемінгуея стає книга "В наш час" (1925) - збірник оповідань, об'єднаний спільним задумом та ідейно-тематичним спрямуванням, а також особливим стилем - лаконічним, стриманим. Пізніше подібний принцип організації тексту автор визначить як "принцип айсберга". Збірник "В наш час" цікавий ще й тим, що в ньому Хемінгуей вперше зачіпає проблеми "загубленого покоління", геніально продовжені в повісті "Фієста" (1926) і романі "Прощавай, зброє!" (1929).

Останній твір приніс світову славу й визнання Хемінгуею. Антивоєнна проблематика подається автором у протиставленні страхіть війни та найкращого людського почуття - кохання. Трагічна історія кохання лейтенанта Генрі й медсестри Кетрін (Ромео і Джульєтта епохи Першої світової війни) назавжди запам'ятовується читачам. На загальний тон роману, визначення одного з його лейтмотивів - утрата всього дорогого й улюбленого, вплинули події особистого життя письменника (самогубство батька та вкрай небезпечні пологи дружини). У середині 1927 року Хемінгуей удруге одружився з Поліною Пфейфер - паризькою журналісткою, американкою з Сент-Льюїса. Улітку 1928 року (у самий розпал роботи над романом "Прощавай, зброє!") вона перенесла важкі пологи. Дитина народилася шляхом кесаревого розтину. На щастя, вижили і мати, і син (але пов'язані з цим переживання відбилися в романі і залишилися незабутніми). Тієї ж осені 1928 року в Ок-Парку наклав на себе руки його батько.

У 1930-і роки в творчості письменника відзначався деякий спад. Велику частину часу він проводив на сафарі в Африці, коридах в Іспанії, а також на рибалці в американському штаті Флорида, що відбилася на його творчості. До головних творів цього періоду відносяться розповідь про іспанську кориду "Смерть пополудні" (1932), щоденник першого сафарі письменника "Зелені пагорби Африки" (1935), повість "Мати і не мати" (1937).

Підсумком роздумів письменника над подіями в Європі кінця 30-х років стали романи "Мати і не мати" (1937) і "По кому подзвін" (1940). Перший відобразив зміну у світогляді письменника, пошуки подолання самотності та перехід до соціальної проблематики. Другий - величний епічний твір, в якому автор з філософських позицій усвідомлює події війни в Іспанії. Новим для Хемінгуея стає те, що в романі "По кому подзвін" головне місце посіли не приватні долі героїв, а доля героя і революції.

У 1937 році під час громадянської війни в Іспанії (1936-1939), зібравши гроші для республіканців, письменник відправився на фронт в якості військового кореспондента Північноамериканської газетної асоціації і сценариста документального фільму "Земля Іспанії", який знімав голландський режисер Йоріс Ивенс. Хемінгуей брав участь у Другій світовій війні. Як військовий кореспондент брав участь в польотах британських ВПС, описуючи висадку союзників у Нормандії, в серпні 1944 року увійшов з американськими військами в Париж. За хоробрість він був удостоєний Бронзовою зірки.

У 1950 році вийшов його роман "За річкою, в затінку дерев" про літнього американського полковника у Венеції, який був зустрінутий критиками холодно. хемінгуей письменник творчість світогляд

Результатом тривалого перебування Хемінгуея в країні стала його єдина велика п'єса "П'ята колона" (1938), дія якої відбувається в обложеному Мадриді, і роман "По кому подзвін" (1940), що оповідає про три останні дні американського добровольця, який віддав життя за республіку,

У 1940-і роки він купив будинок під Гаваною на Кубі і здійснив поїздку в Китай, де в цей час йшла японо-китайська війна.

Під час Другої світової війни Хемінгуей створює на Кубі приватну агенцію по боротьбі з фашистами. Разом з друзями на яхті "Пілар" патрулює узбережжя Атлантичного океану в пошуках німецьких підводних човнів. У 1944 році бере участь у визволенні Парижа. Активна боротьба з фашизмом поєднується з журналістською діяльністю. Нариси та репортажі воєнних часів увійшли в книгу "Люди на війні" (1942). Під час війни Хемінгуей також працює над книгою про море, яка так і не була закінчена й вийшла вже після його смерті ("Острови в океані" (1970)).

1952 рік стає черговою перемогою Хемінгуея: він пише підсумковий твір свого життя - повість "Старий і море". Це квінтесенція роздумів і міркувань письменника про людину і її місце у всесвіті. Наступні два роки стають роками вшанування великого Хема вдома (Пулітцерівська літературна премія (1953)) і визнання його діяльності у світі (Нобелівська премія (1954)).

Наступні роки свого життя Хемінгуей багато мандрує (Іспанія, Франція, Східна Африка), але постійно живе на Кубі - країні, яка стала для письменника новою батьківщиною ще з часів Другої світової війни.

Останнім завершеним твором великого Хемінгуея стала книга спогадів "Свято, яке завжди з тобою" (1960, опублікована 1964), що розкривала своєрідну атмосферу художнього життя Парижа 20-х років.

У 1960 році Хемінгуей з діагнозом депресії і серйозного розумового розладу лежав в клініці Майо в Рочестері (штат Міннесота). Вийшовши з лікарні і переконавшись, що не в змозі більше писати, він повернувся в свій будинок в Кетчум (штат Айдахо).

Деякі твори письменника, такі як '' Свято, яке завжди з тобою '' (1964) і '' Острова в Океані '' (1970), були опубліковані посмертно.

В останні роки життя Хемінгуей хворіє, його переслідує синдром смерті батька (кілька разів він робить невдалі спроби покінчити життя самогубством, навіть перебуває деякий час у лікарні). Одужавши, 1 липня 1961 року повертається додому в садибу Фінка Віхія на Кубі, а вранці 2 липня 1961 року, вставши зрання, бере зі свого численного арсеналу улюблений карабін і зводить свої порахунки з життям.

У автора є безліч різних творів, романів, притч, повістей. Але одна з них мені сподобалась найбільше. Це роман "Старий і море"

Повість відомого письменника XX століття, лауреата Нобелівської премії Е. Хемінгуея "Старий і море" вражає мене зовнішньою гостротою, на перший погляд, нехитрого сюжету, своєрідною силою характеру головного героя і відточеністю та красою мови. Глибокі, скорботні міркування про життя старого рибалки, який одного разу опинився в екстремальній ситуації, про трагічне безсилля людини та її нездоланність, викликають непідробний інтерес і вимушують замислитися на сенсом власного життя, над своїми вчинками та відношенням до оточуючих, відношенням до світу природи.

Старий Сантьяго, головний герой повісті майже три доби переслідує величезну рибу-меч, яка потрапила йому на гачок, а потім ще і б'ється з акулами, які об'їдають прив'язану до човна старого рибу. Своє важке полювання на рибу старий рибалка сприймає як дивовижний лицарський поєдинок: "я покажу їй, на що здатна людина і що вона може винести".

У своїй повісті письменник зображує велику мужність простого рибалки, його працьовитість, його горду натуру і нездоланність. Він гордий тим, що врешті-решт переміг величезну акулу і навіть не може собі уявити, що колись зазнає поразки. "Людину можна знищити, але її не можна перемогти" - каже він. Незважаючи на найскладніші життєві ситуації, Сантьяго завжди повний рішучості знову і знову вступати в двобій з природою, з океаном, який просто так нікому не віддає навіть крихітну частину свого багатства.

На фоні поєдинку з природою Е. Хемінгуей зображує поєдинок людини з самим собою, який тягнеться усе життя. І в цьому поєдинку старий Сантьяго навіть і думки немає будь-коли здатися і підкоритися долі. Сантьяго чесний з самим собою, він любить природу і співчуває рибам, яких ловить. Але в той же час він розуміє, що без них він не зможе існувати, бо просто загине з голоду.

З одного боку, він немов пригощає рибу приманкою, а в той же час подумки уявляє, як вістря гачка потрапляє рибі прямо в серце. Старий дивується своїй здобичі: "Ну не чудо чи ця риба, і один Бог знає, скільки років вона прожила на світі". А в інший раз Сантьяго захоплюється вірністю самця марліна, який до останньої секунди не покидав свою самку, що потрапила на гачок старого рибалки: "Жодного разу в морі не бачив нічого сумніше", - згадує він. З іншого боку, він, людина, яка любить цей світ, змушений вбивати. Та інакше прожити не можна, бо він, як людина, народжений для такого життя. В цьому протиріччі не існує компромісу, і старий рибалка прекрасно це усвідомлює, тому спокійно з цим живе.

Неспокійними залишаються лише його роздуми про те, як добре і прекрасне може вмить обернутися злим, бо саме таким в його уявленні постає океан. "Він добрий і прекрасний, але іноді він раптом стає таким жорстоким, а птахи, які літають над ним, пірнаючи за їжею і перегукуючись слабкими, сумними голосами, - вони дуже крихкі для нього". Питання старого рибалки нагадують дитячі, та в той же час показують глибину його роздумів над місцем людини у цьому світі, над взаємовідносинами людини і природи, над трагічним безсиллям людини в спробах змінити свою долю.

Старий Сантьяго приваблює тим, що він при всій своїй мудрості не згубив дитячу безпосередність і вміння дивуватися. Рибалка, який прожив довге і важке життя, багато міркує про сенс життя всього сущого, про користь всього того, що робить людина у своєму житті, про згубність його діяльності для оточуючого світу, про суворість природи і в той же час необхідність любити життя і світ. Ми бачимо, як у його міркуваннях йде невпинна боротьба між сподіваннями на людину і розчаруванням в ній. Сенс цієї боротьби - не формулювання істин, а ствердження сили духу людини, роздуми про протиріччя і у власній душі, про трагічне безсилля людини та її нездоланність в цьому світі. Повість Е. Хемінгуея "Старий і море" - це глибокі роздуми про людську мужність, незламну волю та силу духу.

Цікаві факти про письменника

2. Ернест Хемінгуей застрелився з рушниці Vincenzo Bernardelli. Тепер ця модель двостволки так і називається - Hemingway.

3. Улюбленими коктейлями Ернеста Хемінгуея були мохіто та дайкірі.

4. У Хемінгуея був шестипалий кіт Сноубол (Сніжок), нащадки якого, успадкували шестипалість і на теперішній час є однією з цікавинок будинку-музею письменника на Кі-Весті ("коти Хемінгуея").

5. У 2011 році Крейг Макдональд випустив книгу "Вбити Хемінгуея". У книзі розглядається інша версія смерті великого автора.

6. Колись Хемінгуей посперечався, що вигадає розповідь з шести слів (англ.), яка стане найзворушливішою з усіх раніше написаних. І він виграв суперечку:

"Продаються дитячі черевички. Неношені". (англ. "For sale: baby shoes, never used").

7. Підкорювач жіночих сердець був одружений чотири рази, дуже часто закохувався.

8. Хемінгуей страждав від ряду серйозних фізичних захворювань, у тому числі від гіпертонії і діабету.

Хемінгуея намагалися лікувати за законами психіатрії. Як лікування застосовувалася електросудорожна терапія. Після 13 сеансів електрошоку письменник втратив пам'ять і можливість творити. Ось що сказав сам Хемінгуей:

"Ці лікарі, що робили мені електрошок, письменників не розуміють... Хай би всі психіатри повчилися писати художні твори, щоб зрозуміти, що означає бути письменником... який був сенс у тому, щоб руйнувати мій мозок і стирати мою пам'ять, яка представляє собою мій капітал, і викидати мене на узбіччя життя?"

9. 2 липня 1961 року в своєму будинку в Кетчумі, через кілька днів після виписки з психіатричної клініки Майо, Хемінгуей застрелився з улюбленої рушниці, не залишивши передсмертної записки.

10. Через 50 років після смерті, на підставі Закону про свободу інформації, в ФБР був зроблений запит про Ернеста Хемінгуея. Відповідь: стеження було, жучки були, прослуховування теж було. Прослуховування було навіть в психіатричній клініці, звідки він дзвонив, щоб повідомити про це.

Найвідоміші цитати Хемінгуея

Ернест Хемінгуей прославився завдяки своїм романам та численним розповідям - з одного боку, і свого життя, сповнене пригод і несподіванок, - з іншого. Його стиль, короткий і насичений, значно вплинув на літературу XX століття. Цього року виповнилося 115 років від дня народження цього великого письменника.

"Все люди на світі діляться на дві категорії. З першими легко, як легко і без них. З другими дуже складно, але жити без них неможливо зовсім ".

"Писати насправді дуже просто. Ти просто сідаєш перед друкарською машинкою і починаєш спливати кров'ю ".

"Найрідше в житті я зустрічав розумних людей, які були б ще й щасливі".

"Війна, яка б вона не була необхідна і справедлива, завжди злочин".

"Ніколи не вирушайте в подорож з тими, кого не любите".

"Більшість людей ніколи не чують один одного".

"Я п'ю, щоб оточуючі мене люди ставали цікавіше".

"У колишні дні часто писали про те, як солодко і прекрасно померти за батьківщину. Але в сучасних війнах немає нічого солодкого і прекрасного. Ти помреш як собака без всякої на те причини ".

"Найогидніше слово на світі -" пенсія ".

"Люди з віком не розумнішають. Вони просто стають обережнішими ".

"Той, хто хизується ерудицією або вченістю, не має ні того, ні іншого".

"Переїжджаючи з одного місця в інше, ви все одно не можете втекти від себе".

"Якщо ви перестали робити якісь речі просто для задоволення, вважайте, що ви більше не живете".

"Якщо двоє люблять один одного, це не може скінчитися щасливо".

"На світі так багато жінок, з якими можна переспати, і так мало жінок, з якими можна поговорити".

"Якщо вам хочеться позбутися від якоїсь думки, запишіть її".

"Найкраща можливість дізнатися, чи можеш ти довіряти людині, - довіритися йому".

"Будь-яка боягузтво походить від нелюбові".

"У Достоєвського є речі, яким віриш і яким не віриш, але є і такі правдиві, що, читаючи їх, відчуваєш, як змінюєшся сам".

"Все сентиментальні люди дуже жорстокі".

"По-справжньому хоробрим людям нема чого битися на дуелі, але це постійно роблять багато труси, щоб запевнити себе у власній хоробрості".

"Якщо вас щось ранить, значить, вам не все одно".

"Кращі люди на Землі вміють відчувати красу, мають сміливість ризикувати і сили говорити правду. І саме ці позитивні якості роблять їх дуже вразливими. Саме тому кращі люди часто зруйновані зсередини ".

"Ми всі зламані. І саме в місцях надламів ми часто найсильніше ".

"Секрет успіху простий: ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом. Ніколи не падайте духом на людях ".

Размещено на Allbest.ru