Жанрові трансформації роману Надії Гуменюк "Енна"

Надія Гуменюк упродовж останніх 5-6 років доволі потужно просуває свою епічну продукцію на книжковому ринку. Так, її роман «Янгол у сірому» став дипломантом конкурсу «Коронація слова - 2011», «Енна» - лауреат конкурсу - 2013, «Вересові меди» - І премія конкурсу - 2015 р. Усі вони - це зворушливі й карколомні історії кохання на тлі багатостраждального українського ХХ століття, - допомагають читачеві зрозуміти себе та вибудувати власний «кодекс честі».

Об'єктом нашого зацікавлення у цій розвідці став роман «Енна», влучно схарактеризований Володимиром Шовкошитним: «роман про всепереможну любов як своєрідний код пам'яті, яку вона воскрешає, повертає й оберігає, про вірність, про суголосся людських душ, про доброту і милосердя» [2, 8], а саме його жанрова специфіка.

Жанрові модифікації сучасної масової літератури окреслені науковими дослідженнями Нонни Копистянської, Олени Романенко, Софії Філоненко та ін. Систему жанрів сучасної популярної белетристики можна також встановити з рубрикації Інтернет-книгарень («Фоліо», «Бамбук», «Книгарня видавців», «Емпік», «Клуб сімейного дозвілля». Проте недостатньо висвітлена у вітчизняному літературознавстві важлива тенденція у розвитку літератури «масового попиту» - взаємопроникнення жанрів (жанрова дифузія), що тягне за собою утворення метажанрів. О. Романенко трактує появу нових жанрово-стильових модифікацій в українській літературі кін. ХХ - поч. ХХІ ст. такими причинами як «різно-спрямованість художніх тенденцій, поліфонічність, радикальне переосмислення семантико-стилістичних та жанрових орієнтацій мистецтва» [4, 267]. С. Філоненко пропонує умовно називати дві групи жанрів популярної белетристики: «адреналіновими» (бойовики, детективи, трилери, горори) та «ендорфіновими» (романтичні мелодрами, любовні романи, сентиментальні історії в жіночих часописах) [5, 160].

Роман Надії Гуменюк, на нашу думку, увібрав ознаки сентиментального, детективного, соціального та філософського романів. Виразною нотою «Енної» є мелодраматична тональність. В основі сюжету - розповідь про «дівчину в біді», яка самотужки намагається подолати проблеми, тому в творі Н. Гуменюк ми вбачаємо ознаки субжанру романсу. Це жанр сентиментальної прози, в якому представлена і нормативна жіночність (протагоніст - молода жінка, розумна й талановита), і бажана маскулінність (герой її роману). Разом вони втілюють універсальні стереотипи маскулінного й фемінного, постаючи зразком «ідеальної пари»: «Лише кохання й пов'язані з ним сімейні стосунки є абсолютною і головною цінністю для зразка жіночої долі, який стверджує любовний роман» [Ольга Бочарова]. Хоч Енну поважають і люблять на роботі (чого варте її прізвисько - «Журавочка»!), вона залишається прихильницею традиційних цінностей. Для Енни Сніжницької (вона ж Ірина Христич, Ірис), найголовніша цінність - це родина. Любовний сюжет тут домінує. Окрім того, критеріями романсу є щасливий фінал, у якому одна героїня і один герой отримують таке бажане щастя; центральна тема твору концентрується навколо героїні / героя та їхнього пошуку кохання (хоча, тут є й другорядні сюжетні лінії: щемке й трагічне кохання батьків Ірини: Віри й Федора Христичів та печально запізніле - Варвари Петрівни й Олександра Танасовича). Водночас, зауважимо: романсова форма відкрита і допускає включення елементів інших жанрів: детективу, соціальної історії, містики.

Виявляємо характерні ознаки детективу, передусім у специфіці розгортання сюжету: героїня знаходить коханого, втрачає його і знову повертає. Поглиблений психологізм у змалюванні героїні та її вчинків. Вона часто вдається до самопсихоаналізу: «Навіщо це тестування?... Що, як у мене роздвоєння особистості? Що, як я шизофренічка? Але я десь читала, що коли людина може так думати про себе, то вона не шизофренік» [2, 41], «Відчуваю, як у голові наростає біль. Виник десь посередині черепа, там, де сходяться всі нервові закінчення, і повзе, повзе на скроні, на чоло, на потилицю» [2, 43], «...галюцинації, видіння, незнайомі образи, голоси.. Що це - симптоми? Симптоми чого? Дивно, але мені не хочеться, щоб ці видіння зникали» [2, 47] і т. д. Показовою є деталь втрати пам'яті головною героїнею. Цей художній прийом (амнезія) однаковою мірою поширений у масовій та інтелектуальній літературі. Ще Н. Фрай вважав його одним із вихідних для структури роману. Н. Гуменюк використала цей прийом для розкриття детективно-містичної загадки минулого героїні. Як виявилось, вона - Енна дитина з дитбудинку, над якою проводив свої експерименти «доктор Сніг», засліплений жадобою влади над людиною, мрійник, який понад усе прагнув керувати людською пам'яттю.

У результаті глибокого самоаналізу їй вдається розібратися в тому ужасі, в якому вона опинилася: «Хтось рвучко висмикнув з моєї заблокованої пам'яті спогад, ніби один єдиний пазл із цільної конструкції» [2, 56]. У дівчини розвинена інтуїція. Завдяки снам, видінням, галюцинаціям, як у детективі дія розгортається тут в часі назад, до розгадки (принагідно зауважимо, у трилері дія розгортається вперед, ближче до катастрофи). У романі Н. Гуменюк зрештою маємо оптимістичну розв'язку: злочинець лікар отримав справедливе покарання, закохані повертають свою любов. Є всі підстави вважати роман «Енна» сучасною варіацією притчі про злочин і кару, про любов і вірність, про спорідненість кровну й духовну, про зраду й ненависть, а ще, це своєрідне нагадування: ніщо не минає безслідно, рано чи пізно навіть найпотаємніше стає явним і за все доводиться розплачуватися.

Жанротворчими факторами роману виступають позасюжетні елементи, зокрема, інтер'єр (опис таємного приміщення - лабораторії у будинку лікаря Сніжницького: «...ось він, підземний бункер, схованка доктора Сніга. Лабораторія генія чи лігво андроїда?.. На столі безладно розставлені колби, мензурки, склянки, темні пляшечки з якоюсь рідиною, розсипаний білий кристалічний порошок. А он там, у шафі, його теки... Одні поставлені косо-криво на полиці, інші накидані одна на одну стосами, але кожна має свій номер, наклеєний у лівому куточку, як картка в поліклініці» [2, 225]) та екстер'єр (замок-лікарня, видіння якого прориваються у сні галюцинації: «Власне, це не зовсім будинок, а палац: похмурий, занедбаний, із облущеними стінами і заґратованими вікнами. Ґрати встановлено, мабуть, пізніше, бо вони геть не пасують до палацу і псують вікна, оздоблені маленькими амурчиками. В амурчиків відбиті крильця й облущені носи. За ґратами біліють чиїсь обличчя» [2, 47]), саме тут сталося самогубство Ядвіги: «На вежу виходить жінка. Білий одяг тріпоче на вітрі, руки розкинуті, її постать нагадує хрест. Але ось вона змахнула руками, ніби зібралася злітати. Ще мить - і з вежі справді хтось летить, наче камінь, кинутий згори» [2, 47]. Завдяки усім переліченим конститутивним елементам жанру (злочин, покійник, логіка, докази, дії за принципом «чесної гри») виникає відповідна атмосфера - незамінний елемент детективних історій. До того, варто означити роман як «жіночий детектив», що у сучасній літературі розвивається як опозиція до «чоловічих» жанрів (бойовик і трилер). Як зауважує С. Філоненко, «жіночий детектив» специфічний пропагандою традиційних сімейних цінностей, посиленням ролі любовної лінії» [5, 197].

Акцентуємо увагу на використанні Н. Гуменюк елементів саспенса. Цей художній ефект (тривалого тривожного стану) досягається завдяки використанню особливого набору художніх прийомів (марення, сну, видінь, містики) для занурення читача в цей стан. Таким першим епізодом у тексті роману є дивний сон Енної, коли вона опиняється у незнайомому селі, відчуває тепло і любов незнайомця, проте «вона» - небажана невістка: «Відчуваю, як холодний листочок яблуні падає мені на груди і починає проростати, розростатися, збільшуватися, випускати корінці та пагони, перетворюватися на дерево, що проникає галузками в кожну клітину тіла. Я також стаю ніби деревом. Те перетворення таке болісне, що я ледве тамую крик» [2, 22]. Наступний тривожний сон, ніби продовження попереднього: «...Іду зеленою сільською вулицею... Підходжу до подвір'я. Хвіртка, що тільки-но похитувалася на завісах, різко зачиняється переді мною, ніби чиясь невидима рука припасовує її до стовпчика. Намагаюся штовхнути, але не можу. Біля дерев'яної хати, фарбованої вохрою стоять дві жінки й чоловік. Ця молода жінка. Це ж я! Я? Ні, це Віра. Але тепер у неї на руках дитина. Немовлятко у білому згорточку. Усі троє дорослих приязно усміхаються мені, але хвіртки не відчиняють. Вони не відходять від хати - лагідно дивляться на мене і привітно махають мені руками. Тільки тепер до мене доходить: це не вітальні, а прощальні помахи. Жінки та чоловік ніби наказують мені йти далі. Але я не хочу проходити мимо. Не хочу - й усе. Я ж прийшла сюди, до них. Та хвіртка - наче цвяхами до стовпця прибита. Смикаю її з усіх сил, штурхаю коліном, розхитую туди-сюди, готова вирвати із завіс, розтрощити.» [2, 35-36]. У цих снах-загадках - розкривається дитинство головної героїні, трагічна історія її батьків, про яких вона не пам'ятає. Сон для Енни - це не тільки можливість втекти від небажаної реальності (бути пацієнткою доктора Сніжницького), а, насамперед, потужна інтелектуальна робота, коли мозок задіює 85% нейронів, що сплять удень, і стрімко розкручує тугу спіраль загадковості. Як стверджує авторка роману «в дитячих літах закодовано суть і сенс, закладено програму майбутньої долі людини, можливо, саме там першопочатки наших «я»» [2, 29]. Напевно, саме тому Енна, як людина з частковою пам'яттю, сприймається неповноцінною та небезпечною, її втаємничення викликає майже містичний страх у оточуючих, насамперед, у чоловіків. Усі сни Енни представляють логічний ланцюг, який веде читача до розгадки своєрідного психологічного ребуса.

У підґрунті сюжету «Енної» - соціальний конфлікт. І хоч Іринку та її коханого, Романа Ружина, не розділяє соціальна нерівність, та, попри усі потуги лікаря-«батька», вона пам'ятає справжню родину: матір Віру Василівну, позбавлену можливості викладати в сільській школі ідеологічну українську літературу, репресованого батька, жорстоко вбитого недремними служаками КДБ, смерть маленького новонародженого братика; згодом (у дитбудинку) її другою сім'єю стане дівчинка Богдана із такої ж «неблагонадійної» родини. Тож у романі Н.Гуменюк маємо не просто рефлексію на соціально-економічні реалії радянського суспільства ХХ століття, а образ героїні структурується авторкою як квінтесенція типових рис, притаманних народові, етносу, соціальній групі.

Отже, романом «Енна» Надія Гуменюк репрезентувала інваріант художнього моделювання світу відповідно до тенденції змішування жанрів. Нами спостережено в романі взаємодію любовного роману з історичною літературою, сентиментальної і пригодницької літератури (романтичний саспенс), історико-пригодницького роману з кримінальною та соціальною мелодрамою.

роман література гуменюк художній

Список використаних джерел

1. Герасименко Н. Любов як прихисток для душі / Ніна Герасименко // Віче. -- 2014. -- 14 серпня.

2. Гуменюк Н. Енна. Дорога до себе: роман / Надія Гуменюк ; передм. В. Шовкошитного. -- Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014.

3. Копистянська Н. Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Нонна Копистянська. -- Львів: ПАІС, 2005. -- 368 с.

4. Романенко О. Семіосфера української масової літератури: Текст. Читач. Епоха / Олена Романенко. -- К.: Приватний видавець Якубець А. В., 2014. -- 364 с.

5. Філоненко С. Масова література в Україні: дискурс / ґендер / жанр: монографія / Софія Філоненко. -- Донецьк: ЛАНДОН -- ХХІ, 2011. -- 432 с.

Размещено на Allbest.ru