Концепт природи романтизму в контексті екологічних викликів сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний фармацевтичний університет

Концепт природи романтизму в контексті екологічних викликів сучасності

Філяніна Н. М., кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри гуманітарних наук

Харків

Анотація

Ставиться питання про роль художньої літератури в мобілізації суспільної екологічної свідомості та про формування екологічно свідомої особистості.

Говорячи про суголосність між розмислами й тривогами представників німецького та англійського романтизму та сучасною екологічною проблематикою, слід уникати спрощення романтичних уявлень про гармонію між людиною та природним універсумом, акцентуючи увагу на глибокому, різнобічному й критичному осмисленні динамічних зв'язків між світом людини і світом природи.

Ключові слова: екологічна освіта, екологічні виклики, Романтизм, концепт природи, “зелений "/екологічний романтизм.

Успішне виконання програми всеосяжної неперервної екологічної освіти передбачає не лише належне забезпечення її змісту шляхом наповнення відповідними знаннями, а й наявність адекватних джерел і способів трансферу знань про природу, навколишнє середовище, взаємодії людини та довкілля, попередження екологічних криз та подолання наслідків деградації довкілля тощо цільовим аудиторіям. При цьому не можуть залишатися поза увагою й способи засвоєння інформації та знань.

Таким чином, постає питання про необхідність подолання розриву між продукуванням і накопиченням знань про природу, довкілля, негативні наслідки екологічних криз, з одного боку, та поширенням і засвоєнням знань, - іншого. Згідно І. Т. Касавіну, в першому випадку люди мають справу з новим знанням, яке отримує індивід завдяки власному і, переважно, чуттєвому досвіду, в другому - з колективним мовним обігом отриманого раніше знання. Проте, сучасні дослідники звертають увагу на хибність такого протиставлення [3]. Отримання та засвоєння нових знань - це складний багатоступінчатий процес, який охоплює, по-перше, культурний обмін між поколіннями, і, по-друге, діалог з самим собою, в ході якого зовнішнє спілкування перетворюється в самосвідомість. Засвоєння нових знань передбачає пізнання смислів, творення яких невіддільне від мови. Отже, розуміння мови є обов'язковою умовою пізнання смислів. Сприйняття смислу, на переконання І. Т. Касавіна, завжди виступає як інтерпретація,

творчість, конструювання, створення нового, осмислення світу на власний копил [3, с. 53]. Отримання нових знань безпосередньо пов'язане з процесами комунікації та засвоєнням знань, їхнього змісту (осмислення). Саме в процесі комунікації створюються нові смисли, які стають частиною самосвідомості суб'єкта: “Немає ізольованого процесу отримання наукового знання, яке потім стає предметом комунікації, яка б не додавала до нього жодного пізнавального змісту” [3, с. 55].

Проектуючи ці висновки про взаємопов'язаність процесів продукування, обігу, засвоєння та осмислення нових знань на царину знань про біосферу, природні екосистеми та природно-соціальні системи (урбоекосистеми, агроекосистеми, промислові зони, звалища тощо), причини й наслідки екокриз та про взаємозв'язок суспільства і довкілля, з одного боку, та на царину екоосвіти, - з іншого, важливо з'ясувати особливості перебігу загальних процесів саме в цих конкретних царинах. Насамперед важливо зрозуміти механізм включення досягнень різних галузей сучасної екології, репрезентованих сукупністю сучасних екологічних знань, в систему екологічної освіти в процесі комунікації (адже освіта - це завжди комунікація) та шляхи засвоєння цих знань на рівні суб'єкта, коли знання про світ перетворюються на особистісне осмислення світу (на “осмислення світу на власний копил”). література концепт екологічний

Важливим каналом трансферу знань є література. Водночас література (книга, текст) виступає як засіб комунікації та джерело формування нових смислів. У зв'язку з цим постає питання про визначення ролі не лише наукової чи науково-популярної, а й художньої літератури в мобілізації суспільної екологічної свідомості, підвищення рівня екологічної стурбованості людей і формування екологічно свідомої особистості. До того ж роль художньої літератури для екологічної освіти недостатньо досліджена у вітчизняній екофілософії та філософії освіти.

Разом з тим сьогодні літературі надають все більшого значення для осмислення критичної екологічної ситуації та пошуку відповіді на екологічні виклики, осмислення й переживання природи й довкілля, місця й місії людини в світі, в просвіті й освіті населення тощо. Тому ця тема, на наше переконання, потребує окремої уваги й спеціального аналізу. Насамперед, ми спробуємо більш детально розглянути, якою мірою в літературі знаходять відображення взаємодія людини та природи, суспільства і навколишнього середовища, як література реагує на сучасні екологічні виклики тощо. Водночас важливо з'ясувати, яким чином література впливає на формування розуміння природи, довкілля та екологічних криз у читачів в процесі читання.

Згідно Гадамеру, “...література (наприклад, у притаманній їй формі роману) так само знаходить початкове буття в читанні, як епос - в декламації рапсодів, а зображення - в спогляданні його спостерігачем. У такому випадку читання книги - це подія, в якій відбувається уявлення прочитаного змісту”, а процес читання “сутнісно співвідноситься з літературним витвором мистецтва, так само як декламація чи постановка. Все це являє собою різні градації того, що загалом називається відтворенням, а в дійсності становить оригінальний спосіб буття всіх минущих мистецтв і знаменує собою певний спосіб буття загалом” [2, с. 211] (Переклад з рос. наш - Н. Ф).

Тексти про природу та довкілля завжди посідали чільне місце в історії літератури, хоча зміст цих текстів змінювався відповідно до конкретних історичних обставин і соціального контексту. Більшість сучасних дослідників тестів про природу та літератури про взаємозв'язок людини та природного універсуму, людини та інших живих істот, людини як сили, здатної перетворювати, змінювати навколишній світ чи творити власний альтернативний світ сходяться на думці, що найбільш виразно ці теми окреслені в літературі романтизму й суголосні філософії епохи Романтизму.

Для того, щоб зрозуміти витоки сучасної літератури про природу в контексті глобальних екологічних криз, з одного боку, та пафос й філософсько-світоглядний зміст цієї літератури та її суспільних функцій, - з іншого, варто звернутися до власне романтизму як широкої ідеологічної течії на межі ХУШ - XIX ст., яка охоплювала літературу, насамперед поезію, мистецтво (живопис і музику), філософію, історичну науку, право, політичну економію. Тому одним із основоположних принципів романтизму є принцип “універсалізму”, на засадах тісного союзу мистецтва, філософії та науки [1, с. 3].

Незважаючи на очевидну універсальність, найбільшого розвою романтизм набув у саме мистецтві, де найбільш повно знайшли відображення його філософські принципи та світоглядні настанови. Так, філософії романтизму притаманне домінування художніх принципів світовідчуття й світоставлення, відповідно до яких люди, що творили в цю епоху, сприймали світ як “художній організм”, як художній твір (виділено нами). Водночас у романтизмі помітне тяжіння до містицизму та ірраціоналізму, до осягнення світу за допомогою інтуїції, художнього натхнення, божественного осяяння та любові [1, с. 4-5] (виділено нами - Н. Ф.).

Для романтизму характерне протиставлення поетичного осягнення природи методам раціонального наукового пізнання. Таке протиставлення прослідковується в творі “Учні в Саїсі” Новаліса, одного із найбільш видатних представників німецького романтизму. “Дружелюбна природа, що вмертвляється руками натуралістів, лише смикалася, наче неживе тіло, проте, натхненна поезією, як збудливим вином, вона не втаємничувала своїх найсвященіших, відрадних натхнень, піднявшись над своєю буденністю, сягнула небес.”, - пише Новаліс. І далі: “Відповідно, той хто прагне осягнути її таємне почуття, мабуть, досягне успіху, коли застане її серед поетів: прихованості як і не було, й виявляються всі дива її серця. Але той, хто до неї не прихильний душевно, хто лише захоплений або спантеличений тією чи тією її властивістю, більше дізнається, розглядаючи ложе її недуги чи її гробницю” [6] (переклад з російської наш - Н. Ф ).

Дослідники практично одностайні в думці, що центральним опертям романтизму є концепт природи. Природа, зазначає А. М. Єрмоленко, постає як цілісний живий організм, а суспільство та люди також є частинами цього організму. Тому ця органічність пронизує не лише природу, а й суспільство: “Цілісністю, органічною єдністю визначається й відношення людини та природи, які разом утворюють єдину спільність, що власне і є сутністю людини” [4, с. 137]. Таке бачення природи протистоїть механістичному уявленню про природу як машину, штучно сконструйований механізм, котре сформувалося на методологічних засадах Нового часу (модерну) та Просвітництва. Романтизм формується як критика та альтернатива модерну. Саме в романтичній критиці модерну, доходить висновку А. Єрмоленко, зароджується ідея природної спільноти, до якої належать не лише живі істоти, а й увесь позалюдський світ. Ця ідея цілісності природи, що описується через поняття “господа природи”, у свою чергу є проявом божественного порядку, який сам на себе вказує, а людська активність може і має бути вплетена, вбудована в цей порядок. У такому погляді на природу, на відміну від ідеології перетворення її на засадах гасла Френсіса Бекона “Знання - сила!”, можна вбачати зародження протоекологічної утопії Нового часу [4, с. 138]. Романтизм, підсумовує А. Єрмоленко, апелює до органічного, тобто звертається до того, що “народжується й виростає природно і що створює культурну та соціальну ідентичності”, з чого логічно випливає звернення до захисту того, що склалося природним чином: звичаїв традицій, заведень тощо [4, с. 138].

Найбільш виразно ці ідеї виявили себе в німецькому та англійському романтизмі. Практичною стороною світоглядних настанов романтизму стало створення ініціатив і рухів на захист ідентичності, зокрема у формі організації музеїв, природних парків тощо. Захист природи корелює з захистом культурних архетипів, що склалися у природний спосіб. Романтизм, пише А. Єрмоленко, започатковує спроби, спрямовані на критику індустріалізму та захист природи від промислової експансії [4, с. 141]. Особливо яскраво ця тенденція окреслюється в англійському романтизмі.

Дослідженню образу природи в німецькому романтизмі присвячене есе Дебори Дженсон (Deborah Janson), де вона серед іншого вказує на таку парадоксальну рису цієї доби як прагнення людини жити в гармонії з природою і, одночасно, домінувати над нею [12]. В останньому виявляється прагнення піднести людину над рештою світу. Разом з тим, у кожному творі епохи романтизму природа відіграє активну й провідну роль. Причому дослідниця звертає увагу на те, що окреслені в творах романтизму стосунки між людьми і природою слугують основою для низки сучасних ідеологій, дослідницьких напрямів та рухів на захист природи, відновлення природної рівноваги та гармонізації стосунків між людиною та навколишнім світом. Серед них вона називає екофемінізм та екокритику (есосгіїіскт), яка досліджує зв'язок між літературою та довкіллям (природою) з міждисциплінарних позицій для пошуку можливих розв'язань сучасних екологічних, а також з'ясування різноманітних способів осмислення природи літературою. Свідомість людини, зауважує Д. Дженсон, розглядається романтиками, з одного боку, як “орган свідомості природи”, а з іншого, - як мікрокосм універсального духу. Звідси випливає прагнення людини жити в гармонії з природою. І саме ця позиція є ключовою для сучасної екокритики в її намаганні подолати прірву між світом людини та рештою світу, між природою та культурою.

Найбільш виразно питання цілісності, органічності світу та єдності природи і людини постали в філософії Шеллінга (Фрідріх Вільгельм Шеллінг, 1775-1854 рр.) та Новаліса (Фрідріх фон Гарденберг, 1772-1801 рр.).

Орієнтирами для пошуків ранніх романтиків, особливо для Новаліса, були, по-перше, питання про вільну волю та вільний вчинок, як свободу творчості; по-друге, думка про безсмертя душі. В контексті першого кола питань, зазначає Б. Б. Шаладінов, на порядок денний ставилося “нове розуміння гуманізму, яке полягало у внесенні в “нерозумну” природу розумного первня, у творенні нових форм, зокрема естетичних і етичних, відповідно до, сказати б, нереалізованих намірів самої природи”. Людський рід нескінченний і здатний реалізувати те, до чого покликаний природою. В контексті другого кола питань романтики “поверталися до природи як до універсального принципу життя”. Відповідно, природа поставала як джерело творчості, символ повноти й змістовності буття, пристанище людської життєвої сили [7].

Сам Новаліс визначав свої погляди як “магічний ідеалізм”, суть якого полягає у прагнення людини до пізнання природи, яке визначене самою природою. Магічний ідеалізм також спирається на визнання загального зв'язку в природі, а суб'єкт постає тією ланкою, котра поєднує природу та дух. В своїх філософських нарисах Новаліс відходить від просвітницького раціоналізму, надаючи особливої уваги поезії як вищій формі філософського пізнання і як єдино можливої форми вираження універсального характеру знання [1, с. 165-166]. Важливим етапом у творчості Новаліса стало знайомство з природознавством у Гірничій академії у Фрейбурзі (1797-1799 рр.), де він безпосередньо вичав геологію, мінералогію, хімію, фізику, математику та інші науки. Особливе враження на Новаліса справив А. Вернер (Abraham Gottlob Werner), засновник систематичної геології та мінералогії. Одним із результатів навчання Новаліса в Академії стали його “Фрейбурзькі природничо-наукові замітки 1789-1799 рр.”, де він розмірковує про природу та особливості її пізнання.

У дослідженні, присвяченому філософії природи Новаліса в контексті німецького романтизму, Р. М. Габітова наводить різні погляди на значимість цих заміток для історії науки і доходить висновку про неоднозначність оцінок цієї частини спадщини філософа і письменника-романтика. Разом з тим, вона звертає увагу на висновки К. Гамбургера (1929) та М. Діка (1956) про те, що природничо-наукові зошити Новаліса містять доволі сміливі для тогочасної науки здогадки та припущення, які були реалізовані наукою пізніше. Далі Р. М. Габітова зазначає, що в основі натурфілософських нарисів Новаліса лежить вивчення основних природничих дисциплін і намагання осмислити тенденції розвитку природознавства того часу. Варто також брати до уваги ту обставину, що сучасна йому доба ознаменувалася низкою визначних природничо-наукових відкриттів, які безпосередньо сприяли переосмисленню панівної на той час механістичної картини світу. Досягнення в науках про неорганічну природу (вчення про гальванізм, відкриття хімічного складу повітря тощо) кінця XVIII ст. доповнювалися дослідженнями органічної природи (фізіологія, біологія, медицина), що переконливо засвідчувало взаємопов'язаність живої й неживої природи та цілісність світу загалом. Ознайомлення та осмислення цих досягнень науки дозволило Новалісу дійти висновку про те, що світ, природа і людина становлять єдине, нерозривне ціле. Потрактовуючи світ в його органічній єдності, підсумовує Р. М. Габітова, Новаліс розглядає кожну складову цього світу не відокремлено від цілого та інших частин, а як нероздільно (органічно) пов'язану з ним [1, с. 202-208].

Прикметно, що образ професора А.Вернера знайшов відображення у таких творах Новаліса як роман “Генріх фон Офтердинген” (“Heinrich von Oftenfingen”) та згадуваний вже вірш у прозі “Учні в Саїсі” (“The Novices in Sas”). В щоденних, присвячених своєму навчанню в Академії, а також в творі “Учні в Саїсі” Новаліс змальовує образ вчителя, який закликає студентів до осягнення природи й до усвідомлення свого власного місця в ній.

Ось яким постає образ учителя з “Учнів у Саїсі”: “Поза сумнівом, голос промовляв про нашого вчителя, бо йому дано поєднувати прикмети, що розрізнені всюди. ... Охоче згадує він, як в дитинстві був одержимий невсипущим прагнення витончувати, напружувати, збагачувати свої почуття. Він вдивлявся в зорі і, як міг, передавав на піску їхні прикмети та розташування. Без утоми дивився він у море небесне, і йому ніколи не набридало спостерігати цю синь, ці хвилі, ці хмари та промені. Він шукав каміння, квіти, комах і в різних поєднаннях розкладав свої знахідки. При цьому не випускав він з уваги людей і звірят, сидів на морському березі, милувався мушлями. Сторожко дослухався до своєї душі та помислів. Невтямки йому було, куди прагне душа, знемагаючи. Коли подорослішав, досліджував чужі краї, чужі брижі, небачені світила, незнайомі рослини, тварин, чужоземні народи, заглиблювався в печери, у різнобарвних нашаруваннях й пластах вивчав склад землі, ліпив з глини вигадливі подоби скель. . Невдовзі він виявив в усій взаємодії схрещення, відповідності. Чуттєві свідчення ледь поміщалися в неозорі барвисті бачення, в яких співпадали слух, зір, дотик, думка. . В зірках він бачив людей, а в людях зірки, в камені вгадував звіра, а в хмарі злак; він осягав гру явищ і стихій, він звідав, що, де і як являє себе; заради ладів і звуків він вмів уже за торкнути струни” [6] (переклад з російської наш - Н. Ф.).

З цього фрагменту постає життєвий шлях учителя в пізнанні та осягненні природи в її цілісності, в поєднанні інтуїції, розуму, почуттів. Досліджуючи “магічний ідеалізм” Новаліса, Б. Б. Шалогінов звертає увагу на пафос, згідно з яким природа “відкривається наївним і чистим серцям - дитині, поету” [7, с. 81]. Такими чистими серцями в творах Новаліса постають учитель з “Учнів у Саїсі” та рудокоп з “Генріха фон Офтердингена”.

Учитель з твору Новаліса “Учні у Саїсі”, вважає Д. Дженсон, по суті, дотримується тієї ж думки, що й сучасні вчення, орієнтовані на збереження цілісності природи, біосфери та гармонізації стосунків людини з навколишнім, насамперед, природним світом, а саме - думки про необхідність усвідомлювати взаємозв' язки всього з усім у природі й шанувати її розмаїття [12].

Ідея одухотворення природи, ствердження примату її краси та таємниці над матеріальними цінностями її дарів, наприклад, руд, що видобуваються з надр землі, втілена в оповіді рудокопа з роману Новаліса “Генріх фон Офтердинген”. Рудокоп - це людина, котра “спокійно працює у своєму глибокому відлюдництві, далеко від бентежної суєти дня, натхненний лише цікавістю та любов'ю до світу” [5]. Рудокоп протиставляє щастя осягнення природи, пізнання її та насолоду, що отримує людина від спілкування з нею, прагненню оволодіти дарами природи. Промовистим є його переконання, що всюдисуща, одухотворена природа має належати всім, а намагання окремих людей привласнити її частини заради власної вигоду наражатимуться на спротив природи: “Природа не бажає бути надбанням виключно окремої людини. Перетворюючись на власність, вона стає шкідливою отрутою, що жене спокій і породжує згубне бажання захопити все у владу власника... Природа таємно підкопує ґрунт під ногами власника і невдовзі ховає його в безодні для того, щоб самій переходити з рук у руки; таким чином вона поступово задовольняє своє бажання належати всім” [5].

Ще одним визначним явищем європейської культури до якого апелюють сучасна екофілософія, ідеологія охорони природи та відтворення гармонії між людиною та навколишнім світом та екоосвіта є англійський романтизм, в якому концепт природи також посідав центральне місце. На відміну від феодальної Німеччини, Англія кінця ХУП - XVIII ст. була флагманом промислової революції, запровадження фабрично-заводського виробництва, що супроводжувалося формуванням промислової буржуазії та класу найманих робітників.

Становлення й розвиток англійського романтизму як філософського, культурного, естетичного та літературного феномену певною мірою співпадає з періодом бурхливого розвитку промисловості у Великій Британії. Але перші свідчення занепокоєності вразливістю природи та необхідністю для людини переглянути свої стосунки з нею, насамперед, використання природних ресурсів, з'явилися ще до доби англійського романтизму. Зокрема, наприкінці ХУП ст. натураліст Джон Евелін (John Evelyn) звертав увагу Королівського товариства (Royal Society) на те, що втрата лісів в Англії набула катастрофічного розмаху, а в своїй книзі “Сильва” (“Sylva, or A Discourse of Forest-Trees”, 1664) він обстоював необхідність створення такого закону, який би охороняв “наші ліси”.

На тлі бурхливого індустріального розвитку возвеличення світу природи стає однією з центральних тем для британського романтизму середини ХVII - початку ХІХ ст. В цей період людська діяльність доволі радикально впливала на природне довкілля в Англії, що виявлялося, насамперед, у забрудненні повітря внаслідок спалювання вугілля, вирубуванні лісів, стрімкому збільшенні кількості заводів і фабрик по всій країні. І хоча масовий природоохоронний рух почав формуватися лише в ХІХ ст., саме епоха романтизму стала тим історичним відтинком часу, коли стурбованість станом навколишнього природного середовища зазвучала в літературі й набула політичного відтінку.

Серед питань, що порушувалися в цей час, було питання про необхідність переосмислення ставлення людини до тварин, що розглядалося не лише в полі моралі, а й було втілене у перших законах про захист тварин від жорстокого поводження. Було засновано Товариство для попередження жорстокого ставлення до тварин (Society for the Prevention of the Cruelty to Animals, 1824 р.). Поміж голосів на захист тварин чільне місце займали письменники-романтики, які в своїх творах віддзеркалювали турботу “про братів наших менших”. Натхненником цього руху вважають англійського поета-романтика Персі Біті Шеллі (Percy Bysshe Shelley), який, зокрема обстоював доцільність дотримуватися вегетаріанства (A Vindication of Natural Diet, 1813 р.). Шеллі також прагнув мобілізувати голос природи у своїх поемах. До теми апокаліпсису навколишнього світу зверталися також Блейк (Blake) та Байрон (Byron), котрі в своїх творах закликали думати про вразливість життя на землі і звертали увагу на те, що земля доволі швидко перестає бути середовищем для органічного життя [8].

Письменники-романтики часто зверталися до поняття “природної економії”, аби зрозуміти та показати взаємозалежності між земними істотами та складні зв'язки, що притаманні життю на землі. Складне, але узгоджене життя природи бралося за основу для поетичної творчості та за модель для політичної діяльності. Однією з ключових ідей, яку просували романтики, возвеличуючи природу, було притаманне природі почуття загального братерства. І саме цим почуттям, на їхнє переконання, має керуватися людство у забезпечені чільного соціального порядку, щоб почуватися в безпеці. Романтична стурбованість станом довкілля та природи на макрорівні яскраво виявляє себе в творах Шеллі та Блейка. Для поезій Колріджа (Coleridge) більш характерне споглядання на природу в цілому як на формуючу владу, що поєднує в одне ціле всі живі істоти. Але стурбованість станом природи знаходила втілення і на мікрорівні у формі персоніфікованих переживань за долю окремих тварин, як, наприклад, в поезіях Дж. Клера (John Clare, 1793-1864 рр.) та Вільям Вордсворта (William Wordsworth, 1770-1850 рр.) [8].

Таким чином, філософія та література романтизму високо поціновують світ природи та возвеличують його як “доброчинну протиотруту” від гонитви за матеріальними цінностями і прибутками та від марнотратства природних благ. Це болісна реакція на очевидне руйнування природи силами технологічної індустрії та капіталістичного споживання. Саме тому філософська та літературна спадщина романтизму надає доволі плідний матеріал для теорії та практики екокритики, екологічного літературознавства [11].

Аналіз та переосмислення літературної та поетичної спадщини романтизму посідає одне з провідних місць в екокритиці, становлення якої як спеціального напряму досліджень припадає на 1990-і роки. В сучасному науковому обігу навіть з'явився термін “зелений романтизм” (Green Romanticism), яким позначають міждисциплінарний підхід для інтерпретації текстів шляхом вивчення перетинів між літературою та переживанням, осмисленням і проблематизацією природи, навколишнього середовища, довкілля.

Зелений романтизм, насамперед, зосереджений на прочитанні канонічних текстів письменників-романтиків з позицій екологічних викликів сучасності та ре-інтерпретації таких текстів в контексті сучасного природознавства та екологічної проблематики: кліматології, ботаніки, зоології, мінералогії, географії, гідрології тощо. Значення такого інтерпретативного підходу залежить від того, якою мірою читач переосмислює канонічні тексти та збагачує їх новим змістом, згідно принципів, що випливають з сучасної екологічної проблематики, з екосфери [9]. Синонімом терміну “зелений романтизм” (Green Romanticism) є термін “екологія романтизму” (“Romantic ecology”). Обома цими термінами позначають дослідницькі напрями, що мають на меті з'ясувати, яким чином твори письменників епохи романтизму можуть розглядатися як відповідь, реакція на історичні зміни в стосунках між людиною та природою, довкіллям, і яким чином їхні думки суголосні проблемам, що постають в екології, екологічній етиці та в діяльності на захист природи.

Таким чином, суголосність між романтизмом і сучасною екологічною проблематикою визнається як літературною критикою (літературознавством) романтизму, так і екологістами й натуралістами. Разом з тим, Гарі Гаррісон (Gary Harrison), посилаючись на дослідження низки авторів, звертає увагу й на певні ускладнення, що виникають під час інтерпретації такого зв'язку. З одного боку, філософію природи романтизму пов'язують з політичними диспозиціями підкорення та тоталітаризму. З іншого, - тлумачення романтизму часто-густо зводиться до звичайної ностальгії за втраченим уявним єднанням з природою або до захоплення звеличуванням “прекрасних пейзажів”. Відповіддю на спрощений погляд на романтичне поклоніння природі є думка про те, що романтична репрезентація природи надає не стільки описи реальних місць та вражень, як віртуальних (уявних) ландшафтів і досвіду, через які віддзеркалюються персональні устремління автора-романтика та культурно опосередковані цінності. Деякі сучасні дослідники “зеленого романтизму” описують це як “неприродність” природних місць “очима романтизму”. Гарі Гаррісон також наводить думку Ральфа Пайта (Ralph Pite) про важливість встановлення зв'язку між сучасною екологічною стурбованістю та романтизмом, це нерідко призводить до значних спрощень і непорозумінь, коли романтична поезія починає використовуватися для підтримки різноманітних екологічних концепцій, нерідко в доволі суперечливий спосіб. Через це поняття “зелена поезія”, набуваючи або занадто широкого, або занадто вузького значення, втрачає свою методологічну цінність. Тому, підсумовує Гарі Гаррісон, дослідження мають фокусуватися на спробі лематизації нашого розуміння романтичного осягнення та репрезентації природи, беручи до уваги інтертекстуальне та культурне опосередкування, намагаючись схопити природний світ настільки безпосередньо і точно, наскільки нам дозволяє зробити це мова, артикулюючи динамічних взаємозв'язків між людьми, світом людини і світом природи [10].

Для розробки та впровадження ефективної концепції екоосвіти, яка сприяла б формуванню екологічної свідомості людей та відповідальної поведінки, важливо зрозуміти механізм включення досягнень різних галузей сучасної екології, репрезентованих сукупністю сучасних екологічних знань, в систему екологічної освіти в процесі комунікації та шляхи засвоєння цих знань на рівні суб'єкта, коли знання про світ перетворюються на особистісне осмислення світу.

Важливим засобом комунікації та джерелом формування нових смислів є наукова, науково- популярна та художня література, причому останній сьогодні надають все більшого значення для осмислення кризової екологічної ситуації та пошуку відповіді на екологічні виклики, осмислення й переживання природи, місця й місії людини в світі, в просвіті й освіті населення тощо.

Найбільш виразно тема цілісності природи, природного універсуму та єдності світу людини і світу природи відображена в філософії та літературі епохи Романтизму, для якої характерне протиставлення поетичного осягнення природи методам раціонального наукового пізнання, а центральним концептом є саме концепти природи.

Можна говорити про суголосність між розмислами й тривогами представників німецького та англійського романтизму та сучасною екологічною проблематикою. Разом з тим, слід уникати спрощення романтичних уявлень про гармонію між людиною та природним універсумом, акцентуючи увагу на глибокому, різнобічному й критичному осмисленні динамічних зв'язків між світом людини і світом природи.

Список використаних джерел

1. Габитова Р. М. Философия немецкого романтизма / Р. М. Габитова. - М.: Наука, 1978. - 288 с.

2. Гадамер Х.-Г. Истина и метод: основы философской герменевтики / Х.-Г. Гадамер; пер. с нем., общ. ред. и вступ. ст. Б. Н. Бесссонова. - М.: Прогресс, І988. - 704 с.

3. Касавин И. Т. Знание и коммуникация: к современным дискуссиям в аналитической философии / И. Т. Касавин // Вопросы философии. - 2013. - №6. - С.46-57.

4. Єрмоленко А. Соціальна етика та екологія. Гідність людини шанування природи / А. Єрмоленко. - К.: Лібра, 2010. - 416 с.

5. Новалис. Гейнрих фон Офтердинген [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lib.ru/INOOLD/TIK /heinrich_von_ofterdingen.txt

6. Новалис. Ученики в Саисе [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.e-reading.club/bookreader.php/1022154 /Novalis_-_Ucheniki_v_Saise.html

7. Шалагінов Б. Б. “Магічний ідеалізм” Новаліса: спроба реконструкції / Б. Б. Шалагінов // Наукові записки НаУКМА. - 2011. - Т.124: Філологічні науки. - С.77-88.

8. Environmentalism and British Romanticism [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://web.utk.edu/~gerard/romanticpolitics/ecology

9. Hall Dewey W. Green Romanticism: The Dawn of the Age [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://call-for-papers.sas.upenn.edu/node/47763

10. Harrison Gary. Romanticism, Nature, Ecology [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rc.umd.edu/pedagogies/commons/ecology/harrison/harrison.html

11. Hutchings K. Ecocriticism in British Romantic Studies / K. Hutchings // Literature Compass. - 2007. - Vol.4. - №1. - P.172 202

12. Janson D. The Nature in German Romanticism [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=gw 9qkwbIKCkC&pg=PA206&lpg=pA206&dq=novalis+and+nature+writ ing&source=bl&ots=qu5mGaldHT&sig=6XlFsEvwY_chyDNkmuDR mpvUcVo&hl=uk&sa=X&ei=86w0VYSLCMuqswGR7YHYCg&ved =0cDIQ6AEwAzgK#v=onepage&q=novalis%20and%20nature%20w riting&f=false

Размещено на Allbest.ru