Лінгвостилістичні прийоми в поезії Ж. Мореаса, Г. Кана та Е. де Реньє

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ПРИЙОМИ В ПОЕЗІЇ Ж. МОРЕАСА, Г. КАНА ТА Е. ДЕ РЕНЬЄ

Костюк М.М., кандидат філологічних наук, асистент Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Статтю присвячено творчості французьких поетів кінця XIX століття: Ж. Мореаса, Г. Кана та Е. де Реньє. У статті досліджуються основні риси французького символізму, які вплинули на творчість поетів, зокрема сугестивність письма, метафоризм та експерименти у формі (верлібр). Виявлено основні типи художніх символів, притаманних поетам. Подається лінгвостилістичний аналіз основних поетичних творів Ж. Мореаса, Г. Кана та Е. де Реньє, які були написані в дусі французького символізму.

Ключові слова: символізм, символ, образ, метафора, сугестія, верлібр.

Зміст

Постановка проблеми. Сучасний етап розвитку лінгвістичної науки сприяє тому, що в центрі досліджень опиняються різні концептуальні явища як у художніх, так і в прозових творах. Для сприйняття поезії від реципієнта вимагається охоплення всіх мовних і немовних прийомів реалізації образів і символів. Однак саме лінгвостилістичні засоби є найбільш точними й наочними маркерами, за допомогою яких читач може виявити для себе необхідну інформацію й отримати естетичне задоволення. Французька поезія є невичерпним джерелом неординарних образів і символів, які за умови їх розуміння ведуть до осягнення вічних категорій буття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить про зацікавленість українських і зарубіжних дослідників лінгвістичними засобами реалізації образів і символів у французькі поезії. Лінгвостилічним аналізом художніх творів займалися такі науковці: І.В. Арнольд, П. Гіро, І.Р. Гальперин. Безпосередньо лінгвістичний аналіз французької поезії подано в працях Г. Косікова, Д. Наливайка, М. Волошиної, Т.С. Шевчук, О.В. Темної та інших.

Метою статті є здійснення лінгвостилістичного аналізу деяких творів французьких поетів Ж. Мореаса, Г. Кана та Е. де Реньє, а також виявлення основних образів і символів у їх поезії.

Виклад основного матеріалу. Творчість Ж. Мореаса, Г. Кана та Е. де Реньє має особливу цінність для французької літератури, оскільки ці поети творили в різних літературних стилях: з одного боку, більшість їх творів написані в дусі символізму, з іншого боку, вони відмовлялися належати до будь-якої митецької течії. У віршах є такі лінгвістичні новації: складні образи, тактика нанизування епітетів, незвичайні персоніфікації, заплутаний синтаксис і розробка поняття синестезії або навіювання певних настроїв і почуттів реципієнту.

Ж. Мореас - французький поет, який займає особливе місце в історії французької літератури не тільки завдяки своїм віршам, а й важливим теоретичним розробкам. Саме в славнозвісному маніфесті Ж. Мореас у 1886 р. визначає символізм і його основні принципи. Свою концепцію Ж. Мореас розробляє в "Літературному маніфесті", у якому наголошує на повному розриві з попередніми традиціями декадансу й літератури парнасців.

Згідно із Ж. Мореасом символістська поезія передає ідею в особливій чуттєвій формі: ".../apoйsie symboliste cherche а vкtir l'idйe d'une forme sensible qui ne serait pas son but а elle- mкme, mais qui, tout en servant а exprimer l'Idйe, demeurerait sujette". Це передбачає у сою чергу розробку нового складного стилю: ".un style archйtype et complexe: d'impolluйs vocables, des plйonasmes significatifs, les mystйrieuses ellipses, l'anacoluthe en suspens, tout trop hardi et multiforme" [1].

У символістських віршах Ж. Мореаса яскраво відчувається вплив П. Верлена та декадентські настрої. У віршах поета можна прослідкувати низку декадентських тем і символів, наприклад тема смутку, туги та самотності. Однак сам поет відкидає езотеризм декадентської поезії та відзначає, що працює саме в дусі символізму: "...la critique, puisque sa manie d'йtiquetage est incurable, pourrait les appeler plus justement des symbolistes" [1]. Так, у поезії домінують символи ночі, туману, вечора, озера та моря, які зазвичай мають значення прощання, самотності, туги й меланхолії.

Символ ночі, який притаманний поезії символістів, у віршах Ж. Мореаса набуває особливого прочитання. Наприклад, у вірші "Adieu, la vapeur siffle..." символ ночі має значення прощання та самотності. Крім того, символ підкреслюють образ поїзда, пароплава, хвилі тощо. Поет вживає такі стилістичні прийоми, як нанизування епітетів, а також неодноразово повторює лексему "adieu". Усі стилістичні засоби створюють неординарну картину прощання (" Adieu, la vapeur siffle..."):

Adieu, la vapeur siffle, on active le feu;

Dans la nuit le train passe ou c'est l'ancre qu'on lиve Qu'importe! on vient, on part; le flot soupire: adieu!

Qu'il arrive du large ou qu'il quitte la grиve.

Пейзажні замальовки Ж. Мореаса, у яких поет показував зв'язок між природою й душею людини, завжди сповнені символами й образними засобами. Поет застосовував у своїй творчості техніку нанизування епітетів, персоніфікацію образів і принцип синестезії. Ж. Мореас не просто вербалізував природу, він давав змогу читачам побачити її колір, відчути її запах, доторкнутися думками до неї. Ефект написаної картини відчувається у вірші під назвою "Lorsque sous la rafale...", у якому присутні символи туману, вечора й моря:

Lorsque sous la rafale et dans la brume dense,

Autour d'un frкle esquif sans voile et sans rameurs,

On a senti monter les flots pleins de rumeurs Et subi des ressacs l'йtourdissante danse.

Одна з улюблених тем Ж. Мореаса - тема моря, тому в багатьох поезіях зустрічаємо символ моря. Море - це образ нижніх (а значить, жіночих) вод. Плавання морем нерідко розглядається як стан між життям і смертю [2, с. 118]. Море для поета - символ свободи, символ безкрайої вольної стихії, спорідненої з її духом. Символ моря, створений Ж. Мореасом, прекрасний і величний. Для поета море стає уособленням спокою та смутку.

В одному з віршів Ж. Мореас створює неординарну картину моря, меланхолійного, незвичайного. Створенню символістської картини сприяють різні лінгвостилістичні прийоми й тактики, наприклад уживання заперечної форми "je ne connais pas", "Qui ne se plaisent plus qu'aux beautйs des naufrages", повторів сполучника "et": "Et j'oublierai soudain et la ville et la terre", вигуку "о", притаманного розмовній мові: "Ф mer, ф tristes flots", форми звертання "saurez-vous", гіперболи, наприклад: "Bercer jusqu'а la mort mon coeur", та персоніфікації образів ("Mйlancolique mer que je ne connais pas"):

Mйlancolique mer que je ne connais pas,

Tu vas m'envelopper dans ta brume lйgиre Sur ton sable mouillй je marquerai mes pas,

Et j'oublierai soudain et la ville et la terre.

Море набувало символічного звучання також в інших віршах поета. Зокрема, у вірші "Quandpourrai-je, quittant tous les soins inutiles" Ж. Мореас реалізує значення моря як свідка всього життя ліричного героя, його переживань і настроїв. Берег моря є найкращим пристанищем поета, адже тільки тут поет може помріяти про дні свого дитинства ("songer sur tes rivages, Mer, de mes premiers jours berceau dйlicieux"), оновити свої сили й набратися нової енергії ("L'йcume de tes flots rafraоchira mes yeux"). Поет протиставляє суєтності буття природу, яка дає спокій та очищення людині:

Quand pourrai-je, quittant tous les soins inutiles Et le vulgaire ennui de l'affreuse citй,

Me reconnaоtre enfin, dans les bois, frais asiles,

Et sur les calmes bords d'un lac plein de clartй?

Розробляючи свою естетику, Ж. Мореас все більше віддаляється від символізму й починає працювати в дусі неокласицизму, а вже в 1892 р. Ж. Мореас засновує Романську школу, у лоні якої поет міг дозволити собі порвати з герметизмом і протиставити неясність і розмитість символістської естетики світло героїко-латинського світу [1].

Сучасником Ж. Мореаса був поет Г. Кан, який у 1886 р., з офіційною появою символізму засновує журнали "La Vogue" та "Le Symboliste". Свою головну збірку поезій "Les Palais nomads" поет пише у формі вільного вірша - верлібру. Г. Кан вбачає у верлібрі найкращий спосіб виявити свій ліризм, свої почуття: "Depuis longtemps, je cherchais а trouver en moi un rythme personnel suffisant pour interprйter mes lyrismes avec l'allure et l'accent que je leur jugeais indispensables" [3, с. 34].

Як і Ж. Мореас, Г. Кан, наслідуючи П. Верлена, бажав додати імпресіоністичних рис у свою поезію. У поезії Г. Кана домінують символи осені, серця, ночі (які також домінують у поезії П. Верлена).

Прикладом символістсько-імпресіоністичного симбіозу може послугувати вірш Г. Кана "Les Palais nomades", у якому поет вживає декілька разів типові для розмовної мови синтаксичні звороти, три крапки, еліптичні конструкції тощо. У цьому вірші фонетичний аспект відіграє важливе значення, оскільки домінують голосні звуки, а особливо звук "eu", що дає висловлюванню особливої милозвучності й ніжності. Важливою є також архітектоніка вірша, яка нагадує розмовний стиль, коли людина неодноразово перериває свої думки, робить паузи, змінює тему тощо. У вірші превалюють прислівники "Tristement", "doucement", "mineur", "blafard", "basse", "sourd", "lentement", "inйclos", порівняльні конструкції "il sourd comme un йpais sanglot", метафори "un malheur inйclos" і персоніфікації "mon cњur pleure": лінгвостилістичний поезія французький символізм

Chantonne lentement et trиs bas... mon cњur pleure...

Tristement, doucement, plaque l'accord mineur;

Il fait froid, il pвlit quelque chose dans l'heure...

Un vague trиs blafard йtreint l'вpre sonneur.

Arrкte-toi... c'est bien... mais ta voix est si basse!...

Trouves-tu pas qu'il sourd comme un йpais sanglot?

Chantonne lentement, dans les notes il passe,

Vrillante, l'вcretй d'un malheur inйclos.

Крім написання віршів, Г. Кан займається літературними журналами, пише театральні п'єси, велику кількість критичних статей. Наприклад, він опублікував багато есе про художників (Ф. Бушер, Фрагонар і К. Латур). Крім того, Г Кан був ярим захисником імпресіонізму й неоімпресіонізму, цікавився багатьма авангардними художніми течіями початку ХХ ст. Поет у своїй творчості захищав ідеї анархізму, соціалізму, сіонізму й питання єврейського мистецтва. Він неодноразово звертається до теми соціальної нерівності й важкого життя простих людей. У вірші "Pвle efflorescence de sиves..." поет описує сумні спогади свого дитинства, у яких присутні тільки темні й неясні кольори.

Метаобраз МІСТО - БУДЕННІСТЬ реалізується у вірші через образи прапорів, стін, льоду, прохожих тощо. Різні образні засоби, у тому числі градація "en la minute et l'йternitй", метафори "la grise dйsolation", "la courbe monotone", "Ces passants sont йphйmиres", навіюють атмосфери суму, буденності та втоми від життя: Pвle efflorescence de sиves /mйmoires des drapeaux d'adolescence. /Dans la grise dйsolation des grands murs /par la courbe monotone de la rue plate / dans la tristesse et le gel liquide de la rue plate / mйmoires en triste efflorescence / vous rкvez les automnes mыrs. / Ces passants sont йphйmиres / en la minute et l'йternitй / qu'importent leurs pas arrкtйs / et le vol bref de leurs chimиres.

Творчість Г. Кана відрізняється розмаїттям тематики, великою кількість зорових образів і символів, особливим витонченим стилем тощо. Г Кан розпочав важливу традицію написання вільних віршів, де головне - це внутрішній ритм і мелодійність.

Французький поет Е. де Реньє також підтримав таку інноваційну форму поезії, як верлібр. Естетика символізму яскраво прослідковується в збірках поезій "Poиmes anciens et romanesques" та "Tel qu'en songe". Хоча згодом поет відходить від естетики символізму та наближається до естетики неокласицизму. Особливістю творчості Е. де Реньє є його особлива реалізація Ідеї в контексті вірша. Для поета Ідея пов'язана насамперед із Долею. Ось як охарактеризував творчість Е. де Реньє відомий бельгійський поет і теоретик символізму А. Мокель: "Dans maintes poиmes, assez obscures, il est vrai, l'Idйe paraоt seule paticiper de l'Кtre et le moi ne sarait qu'un moment de l'Idйe, vivante йmanation du Soi universel. Dans quelques autres, l'Idйe semble plus subjective mais obйit pourtant а une fatalitй cache. Le moi n'est perceptible а lui meme que par ses idйes et en ses idйes; le moi n'est que le lieu de ses idйes et la vie se rйsout en un songe gouvernй par le Destin" [3, с. 21]. Тобто А. Мокель наголошує на тому, що для Е. де Реньє суб'єктивація певної Ідеї є насамперед хитрістю та силою Волі.

Згідно з позицією Е. де Реньє поет є обраним, він володіє силою впізнавати та передавати таємниці. Якщо не відсторонюватися повністю від свого твору (як це робив С. Малларме), то поет все ж таки не повинен виказувати своїх власних емоцій і почуттів [4, с. 60]. Поет є насамперед інтерпретатором та організатором тих таємниць, які він спостерігає. Душа розглядається як душа речей, їх невловима сутність, їх ідеальна справжність [4, с. 61].

У творчості Е. де Реньє царить особливий символістський ліризм, який, спираючись на власний досвід поета, підноситься до ідеалу. Серед символів, які найчастіше обирає поет, домінують символи міста, душі й тіні.

У вірші "Exergue" Е. де Реньє реалізує символ душі, показуючи взаємозв'язок душі людини, її зовнішності, речей і природу, її вищість і могутність у цьому світі. У вірші поет застосовує складний синтаксис, домінують дієслова й займенники, ритм вірша ускладнює відсутність традиційних рим:

La ville oщ tu conduis est bonne aux йtrangers Et mes pas seraient doux sur le seuil de ses portes S'ils n'йtaient pas restйs le long d'une autre vie Oщ mes Espoirs en pleurs veillent les Ombres mortes.