Життєвий і творчий шлях Г. Гейне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Життєвий і творчий шлях Г. Гейне

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ (1797-1856) - одна з найпомітніших постатей в історії німецької літератури, найбільший лірик епохи. Його справедливо називають співцем природи і нещасливого кохання.

Народився Гаррі-Генріх Гейне 13 грудня 1797 року в м. Дюссельдорф у небагатій єврейській родині. Батько, людина лагідна, добра, привітна, торгував крамом, але в комерції йому не щастило, тому сім'я постійно зазнавала матеріальних нестатків. Генріх палко любив його: "З усіх людей я нікого так палко не любив на цій землі, як його... Не минало жодної ночі, щоб я не думав про мого покійного батька, і, прокидаючись уранці, я й досі часто чую звук його голосу, як відлуння мого сну". Мати майбутнього поета, донька відомого лікаря, була освіченою жінкою (досконало володіла англійською і французькою мовами), багато читала, і любов до читання намагалася передати дітям. Вона перша помітила в синові "божу іскру" любові до літератури і підтримала її. Гейне неодноразово звертався у своїй творчості до милого його душі образу матері.

Вчився Гаррі в початковій школі, а згодом у Дюссельдорфському католицькому ліцеї. Побудоване на суцільному зубрінні, навчання давало йому мало радощів. Іноді доводилося терпіти і побої вчителя. З ліцею Гейне назавжди виніс ненависть і до релігії. Та були в житті й приємні речі - книжки про пригоди Дон Кіхота і Робінзона Крузо, про мандри Гулівера, драми Й.Гете і Ф.Шіллера.

Вірною подругою на все життя стала для майбутнього поета сестра Шарлотта. З нею він ділився життєвими враженнями, довіряв свої таємниці, їй читав свої перші вірші.

Коли Гаррі виповнилося 17 років, постало питання про його майбутнє. Батьки, захоплені романтичною біографією Наполеона, спочатку мріяли про військову кар'єру для сина. Але згодом на сімейній раді було вирішено зробити з Гаррі комерсанта. В 1816 р. батьки відправляють його в Гамбург до багатого дядька, банкіра, Соломона Гейне, де він мав пройти школу ділової людини.

У будинку дядька поет провів три роки; почувався він тут незатишно, на становищі бідного родича, у середовищі, яке було йому чужим. Тут же він пережив першу інтимну драму, кохання до кузини Амалії, яка ним зневажила і вийшла заміж за прусського аристократа. Молодий Гейне присвятив їй свої ранні вірші, з яких згодом склався цикл "Страждання юності".

Упевнившись, що комерсанта з племінника не вийде, дядько погодився допомогти йому здобути вищу освіту, власне, утримувати його під час навчання. У 1819 р. Гейне вступив до Боннського університету на юридичний факультет, але з більшим задоволенням відвідував заняття з філології та філософії. Саме в університетські роки завершилося становлення Гейне - поета. Наприкінці 1921 р. в Берліні вийшла перша збірка поета під скромною назвою "Вірші Г.Гейне", яка не лишилася непоміченою і мала схвальні відгуки критики. Весною 1823 року, перед закінченням університетського курсу, побачила світ друга його збірка поезій з двома драматичними творами - "Трагедії з ліричними інтермецо".

Бажаючи на власні очі побачити життя рідної країни, молодий поет 1824 року пішки вирушив у подорож по Німеччині. Краса природи захопила його вразливу душу. Але настрій поета затьмарився, коли він побачив тяжке життя народу. Правдиві картини життя, які Гейне спостерігав під час цих мандрів, змальовані у прозовому творі "Подорож на Гарц" (1826 р.), яким відкривалася чотиритомна збірка прози "Подорожні картини".

1825 року Г.Гейне закінчив університет і одержав диплом юриста. П'ять років він жив у різних містах Німеччини, знайомився з багатьма людьми, зокрема, подружився з російським поетом Ф.Тютчевим, який служив у російському посольстві в Мюнхені.

Всі ці роки Гейне шукав собі якоїсь посади, пробував влаштуватись адвокатом та професором університету. В Німеччині вже знали його твори, в яких він виступав проти реакції, проти феодально-абсолютистських порядків. За ним почала стежити поліція, йому загрожувала в'язниця.

У травні 1831 року Гейне поїхав до Франції і став політичним емігрантом до кінця своїх днів. Він постійно жив у Парижі, тільки в 1843-1844 рр. ненадовго відвідував Німеччину. Його друзями були французькі письменники Беранже, Бальзак, Жорж Санд, Мюссе, Дюма... Проте розлука з батьківщиною гнітила його до самої смерті.

Гейне було майже 37, коли він познайомився з молодою вродливою француженкою Ксенією Ежені Міра, яку поет вперто називав Матильдою. Селянка за походженням, вона приїхала до Парижа в пошуках щастя і жила у своєї тітки, допомагаючи їй торгувати взуттям. Через рік Гейне одружився з нею. Матильда була примхливою, вередливою і дуже запальною жінкою (Гейне називав її "домашнім Везувієм"); вона не вміла читати, і Гейне марно намагався навчити її німецької мови. Вона так і померла, не прочитавши жодного вірша чоловіка, навіть точно і не знала, чим він займається. Але дівчина полонила поета своєю природністю, веселістю, безмежною відданістю, його не дуже бентежило те, що вона не знала його творів, вона кохала його не за гучну славу, не як поета, а як людину. Разом вони прожили 20 років спільного життя. Коли поет тяжко і невиліковно захворів, Матильда турботливо доглядала за ним.

Проте були й інші думки щодо стосунків Матильди і Генріха, особливо після поезії "Женщина" (1836).

Ее в грязи он подобрал;

Чтоб есе достать ей - красть он стал;

Она в довольстве утопала

И над безумным хохотала.

З появою цієї поезії більшість доводила, що чудові пісні про кохання були лише плодом творчої уяви Гейне, а він ніколи не відчував щастя у шлюбі. Існували певні свідчення про аморальну поведінку Матильди після смерті чоловіка. Але в інших спогадах сучасників, дружина поета постала праведницею, яка вела скромний спосіб життя. їй неодноразово пропонували руку і серце, але вона не могла забути чоловіка і не хотіла носити іншого прізвища.

Цікава деталь: Матильда померла 17 лютого 1883 року, рівно через 27 років після смерті письменника.

З 1846 року сили Гейне підточувала страшна хвороба - сухоти спинного мозку. З роками хвороба прогресувала. Весною 1848 року поет востаннє самостійно виходив з дому. Останні вісім років життя Гейне, зазнаючи невимовних фізичних страждань, пролежав у ліжку (за його словами, у "матрацній могилі"). Але й у цей час він продовжував писати. Напівсліпий, нерухомий, він правою рукою піднімав повіку одного ока, щоб хоч трохи бачити, а лівою на широких аркушах паперу виводив величезні літери.

Помер Гейне 17 лютого 1856 р. Його останніми словами були: "Писати!.. Паперу, олівця!..". Виконуючи останню волю Гейне, його поховали без релігійних обрядів, без надгробних промов у Парижі. За труною йшли друзі, знайомі. гейне збірка легенда критик

Як зазначають дослідники творчого доробку митця, Гейне, насамперед, "взяв від романтичної школи все життєздатне: зв'язок з народною творчістю... Він продовжив розпочате романтиками використання мотивів народної легенди й казки, розхитування канонів класичного віршування". До скарбниці світової літератури Гейне увійшов як автор поезій та художньо-публіцистичної прози. А світову славу принесла німецькому поету "Книга пісень", яка була видана 1827 року.

У 1869 р. в Німеччині вийшло повне видання творів Гейне, розраховане на 50 томів. Справжнє знайомство України з Гейне почалося ще з другої половини XIX ст. Спочатку це були вільні переклади його поетичних творів, які з'являлися на сторінках періодики. Першими перекладачами були Ю.Федькович та М. Старицький.

Перші збірки творів Гейне в Україні побачили світ у 1892 р. у м. Львові. У перекладах Лесі Українки і Максима Старицького було видано "Книгу пісень" (вибрані твори), а в перекладах Івана Франка - "Вибір поезій" Г.Гейне. Молода Леся Українка зробила першу вдалу спробу втілити засобами української мови не тільки зміст, а й поетичну форму ліричних творів Гейне. Переклади 92 поезій з "Книги пісень", які належать її перу, малюють образ юного Гейне, побачений очима нашої поетеси. На початку XX ст. над перекладами творів Гейне українською мовою працювали: Борис Грінченко, Агатан-гел Кримський, Панас Мирний, Л.Старицька-Черняхівська, М.Вороний та ін.

Размещено на Allbest.ru