Ритм є у музиці, танці, пісні. Ритмічно змінюються пори дня і року, ритмічно рухається земля навколо сонця, ритмічно б'ється серце, ритмічним є дихання.

Ритм є і в прозі, проза ритмічна тоді, коли в мовних тактах однакова кількість наголосів. Тактами є групи підмета, присудка, другорядних членів речення, відокремлені групи слів. Такт (від лат. tactos -- доторкання рукою, в музиці доторкання диригента до пульта) -- одиниця музичного ритму. Зразком ритмічної прози є уривок з новели М. Коцюбинського "Intermezzo": "Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню, а я стояв та слухав, і щось тремтіло в мені".

У цьому уривку в тактах однакова кількість наголосів. Кількість наголосів не завжди відповідає кількості слів. В українській мові є три просо-дійні (грец. prosodia -- акцент, наголос) групи слів:

1. Слова, на які постійно ставиться наголос. Це -- іменники (виняток становлять ті, що передають свій наголос іншим частинам мови), прикметники (за винятком тих, що передали наголос іншим частинам мови), числівники (за винятком кількісних односкладових: два, три, сім, сто, коли вони поєднуються з іменниками: п'ять раз, два дні) у дієслова (за винятком односкладових допоміжних (є, був), займенники (за винятком односкладових: я, ти, мій, та, той, він і двоскладових (вони, вона), прислівники (за винятком односкладових: там, десь, геть...).

2. Другу групу складають здебільшого допоміжні слова, зокрема, односкладові і двоскладові прийменники (за, у, від, до, об, на, при, між, коло, біля), частки (ні, ці, ж, же, хоч, аж, ба, чи).

3. Третю групу слів складають винятки з першої групи, зокрема, односкладові числівники, іменники і прикметники, які втратили наголос, односкладові числівники, допоміжні дієслова. Слова третьої групи змінюють свою акцентність у залежності від контексту. Коли стоять далеко від наголошених складів, то зберігають наголос.

u -- u -- --

Вони постійно за нею спостерігали.

u -- --

Вона виїде завтра.

Мова вірша, на відміну від прози, має складнішу звукову організацію. Крім логічних і емфатичних (emphatikos -- зображувальний, виразний наголос, за допомогою якого посилюється виразність слова у реченні, його емоційність, виражається афективний стан мовця) наголосів, є наголоси ритмічні.

Головна одиниця ритму -- рядок, а найпростіша мовна одиниця ритму -- склад. Склади можуть об'єднуватись у стопи. У кінці кожного рядка вірша є павза незалежно від синтаксичної будови речення, розділових знаків.

В. Сорокін у підручнику "Теория литературы" (М.,1960. -- С. 64) помилково твердив, що віршована мова сформувалася на основі прозової:

"Вірші і зародилися з прози: гранично посилюючи емоційність мови у тих випадках, коли це було необхідно за змістом, людство винаходило для цього різні форми мови і таким шляхом прийшло й до віршованої її форми". Насправді ритмічна мова з'явилася не тому, що людство шукало різні "форми мови". Ритм з'явився в процесі праці. Щоб полегшити її, люди вигукували окремі звуки, звукосполучення. Ці викрики співпадали з робочими рухами і ритмізували їх. З часом ритмічно впорядковані звуки були замінені словами і словосполученнями, ритмічно організованим словесним текстом. З розвитком мислення, культури слова цей текст ускладнювався.

Первинна форма словесної творчості була колективною грою. Ця гра згодом перетворилася в обрядову дію. Вона була свого роду магією, мета якої полягала в тому, щоб схилити на свій бік сили природи. У цю театралізовану дію, крім словесного тексту, входили пантоміма, музика і танець.

Це мистецтво було синкретичним (об'єднаним). Слова пісні, яку виконував хор, були простими за змістом, пристосованими до ритму. На зміну колективної пісенної поезії прийшла авторська. Співаки-інтерпретатори об'єднують пісенні твори, схожі за тематикою, у цикли. Гомер об'єднав цикли творів у героїчні поеми "Іліада" і "Одіссея".

Проза з'явилася пізніше, вона ввійшла в ужиток у період книгодрукування. Виникла тоді, коли мова і мислення людини досягли високого рівня розвитку. Щоб описати явища, події у формі прози, треба було спостерігати, узагальнювати.

Важливими чинниками ритмічної організації мови поетичного твору є рима, клаузула, римування, віршовий розмір, строфа.

Рима і її різновиди. Рима (нім. reim, анг. rhyme, франц. rime, польське rym, рос. рифма, від грец. rhytmos -- узгодженість, сумірність) -- композиційно-звуковий прийом суголосся закінчень, що має фонетичне і метричне значення, об'єднує суміжні та розташовані близько слова віршових рядків (починаючи з останнього наголошеного складу) для організації їх у строфи, впорядкування поетичного мовлення, його евфонічного римотворення. Такс визначення рими подає "Літературознавча енциклопедія" (автор-укладач Ю.І. Ковалів). Подібні визначення є у книгах Галини Сидоренко ("Основи літературознавства", 1962), П. Волинського ("Основи теорії літератури", 1962), В. Ковалевського ("Рима. Римічні засоби українського вірша", 1965).

Найдавніші вірші були не римованими. Антична література використовувала риму в ораторській прозі та комедії, у віршах рими не було. У європейське віршування риму запровадили пізньолатинські поети (християнські гімни IV--VI ст., зокрема твори Августина Блаженного, Венанція Фортуната, папи Григорія Великого). У IX--XII століттях рима набула поширення у візантійській, давньонімецькій, давньороманській, києво-руській літературах. В епоху класицизму у XVII століття були спроби відмовитися від рими у зв'язку з тим, що її не було в античній поезії. Сьогодні співіснує римована і неримована поезія.

Закінчення віршового рядка називають клаузулою (лат. clausula -- закінчення) -- фінальна частина ритмічного врегульованого віршового рядка, починаючи з останнього, або константного, наголошеного складу. У випадку суголосся клаузули говоримо про риму. Для розрізнення рими і клаузули А. Ткаченко пропонує за старою термінологією виділяти 1-складову, 2-складову, 3-складову і т. д. На його думку, для рими ця кількісна характеристика не є актуальною, можна обходитися без характеристики рими з погляду наголошеності. мова вірш звуковий ритм

Частина вірша до клавзули називається корпусом. У залежності від місця наголосу в повторюваних словосполученнях розрізняють рими:

окситонні, чоловічі -- односкладові -- з наголосом на останньому складі рядка: добра -- гра, коса -- росa;

паракситоині, жіночі -- двоскладові -- з наголосом на передостанньому складі: опадають -- літають, посуд -- сосуд;

пропаракситонні, дактилічні -- трискладові -- з наголосом на третьому від кінця складі: чесності -- чудесності, зоряна -- зморена;

гіпердактилічні -- чотирискладові -- з наголосом на четвертому від кінця складі: насичуючись -- перехлюпуючись, огниками -- кониками.

За якістю співзвучності рима буває точною або глибокою, насиченою і неточною, неглибокою, неповною. Коли в словах, що римуються, збігаються всі звуки після останнього наголошеного -- рима точна: благородний -- народний. Культ чистої (точної) рими плекали "неокласики", не трималися точної рими поети "празької школи".

Рима, у якій співзвучність приблизна, називається неточною: лине -- турбіни. Неточні рими поділяються на два підвиди:

1) рима-асонанс (співзвучні лише голосні): слова -- німа;

2) рима-консонанс (співзвучні лише приголосні): кедр -- кадр.

Відкрита рима -- слово закінчується голосним звуком: літо -- налити.

Закрита -- слово закінчується приголосним: туманом -- лиманом.

У залежності від кількості складів, які збігаються, розрізняються рими багаті, що характеризуються значною кількістю співзвуч у словах, які належать до різних частин мови, різних граматичних категорій: упокорив

-- осокорів, і бідні (співзвучні останні голосний і приголосний): сівба -- боротьба.

Усі рими можуть бути оригінальними (свіжими, оказіональними -- від лат. оссаsіоnаlis -- випадковий, індивідуальний) і банальними (затертими). Банальними є рими іменників, дієслів, прикметників, числівників, де римуються тільки закінчення, а кореня слова рима не заторкує. Банальною є рима, яка виникає внаслідок переліку однорідних імен або прізвищ: сонце -- віконце, співають -- вітають.

Одногрупна рима -- римування однакових граматичних форм: прикметника з прикметником, дієслова з дієсловом: німа -- голосна, рубати -- дбати.

Різногрупна рима -- римування слів, які є різними частинами мови: бою -- мою, гармати -- зламати.

Рівноскладова рима -- охоплює однакову кількість складів: світи -- борти.

Нерівноскладова рима -- охоплює неоднакову кількість складів: розцвіло -- було.

Омонімічна рима -- римуються омоніми: "Діти, діти, де вас діти?!"

Каламбурна рима -- побудована на каламбурі, на словах-омонімах, близьких за звучанням, але різних за значенням. Вона створює комічний ефект.

Коли знайомлюсь з твором я,

Дивлюсь спочатку на їм я:

Чи молодий це, чи мастистий,

Щоб знати -- бити чи мастити.

(В. Дубовик)

Нарощена та усічена -- рими з додаванням і відніманням звуків: дере -- дерев, січень -- січе.

Йотована рима -- з нарощенням або усіченням й: імена -- не минай, не куняй -- на коня.

Анаграмна рима -- однакові літери різні слова: шапки -- шпаки, літо -- тіло.

Тавтологічна рима - - повторюються слова у незмінному значенні: Роки молоді, поки молоді.

І день іде, і ніч іде.

І, голову схопивши в руки,

Дивуєшся, чому не йде

Апостол правди і науки?

(Т. Шевченко) Коренева рима: веселка -- весна.

Внутрішня рима -- римуються слова в рядку: "Все йде, все минає, і краю немає" (Т. Шевченко).

Проста рима -- римуються два слова: руки -- круки.

Складена рима -- в одну риму входить два-три слова: пророки -- про роки, колисці -- колись ці.

Рима-луна. Суть її у тому, що перше римоване слово є часткою Другого. Засіб рими-луни використовує М. Кузьменко:

Раз я в волості судився

З нашим сільським адвокатом,

Катом, катом, катом, катом.

З нашим сільським адвокатом.

Нас судили судді, вбрані

В сукні й чоботи сап'янці,

П'яні, п'яні, п'яні, п'яні...,

В сукні й чоботи сап'янні.

Размещено на Allbest.ru