Виховання "дитя поштивого" у викладі М. Рея

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання "дитя поштивого" у викладі Миколая Рея

Здійснено спробу висвітлити погляди польського гуманіста на проблему належного виховання маленького шляхтича. Основну увагу звернено на морально-етичний компонент виховання шляхтича-спадкоємця.

Ключові слова: виховання, Миколай Рей, шляхта, Річ Посполита.

Повсякденний аспект життя шляхетства викликає жвавий інтерес сучасних дослідників. Оновлення та збагачення методик для дослідження повсякденного життя, дозволили з'ясувати складні питання, що стосуються структури шляхетської родини, дітності шляхетських сімей, домогосподарства. Втім, варто акцентувати і на морально-етичному кодексі, неписаному, проте, добре знаному кожному шляхтичеві. Відтак, актуальним видається звернення уваги на виховання «малого шляхтича». У цьому контексті, на нашу думку, насамперед, важливим є творчий доробок відомого мораліста середини XVI ст. М. Рея. Будучи шляхтичем за походженням, кальвіністом за релігійними поглядами, якого називали «батьком польської писемної літератури», він добре знав вади тогочасного суспільства, тому й звертав увагу на важливість виховання підростаючого покоління. Оскільки, на його думку, «дуже важливо прищеплювати малечі добрі звички з дитинства, бо чим старішими ми стаємо, тим важче нам це зробити» [1, 23]. Звідси, метою статті є аналіз поглядів польського гуманіста щодо виховання дитини у шляхетському середовищі.

Ставлення М. Рея до дитини, головним чином, було побудоване на ідеях кальвінізму. Так, наслідуючи Ж. Кальвіна, він підтримував ідею обов'язкового хрещення дитини та її гріховності від народження [2, 56]. Крім того, релігійне виховання заповідало слухатися настанов церкви, яка всіляко заохочувала мати багато дітей у родині, а поява кожної дитини сприймалася як знак Божої прихильності до подружжя - «гостя», посланого Богом. До того ж соціальний етикет також визнавав престижним для шляхтича мати багато дітей, адже це вказувало на його чоловічу силу та міць, а з ними - авторитет глави роду [3, 122-123]. Важливим регулятором гідності шляхтича була його честь - вроджена ознака, що забезпечувала її носія набором чеснот, водночас змушуючи до певного нормативного способу поведінки [4, 10]. М. Рей з цього приводу відзначав: «Якщо ти є шляхтич - живи поштиво, як шляхтичеві належить». Саме як «належить жити шляхтичеві» мораліст вважав за обов'язок розкрити у своїх повчальних працях-настановах [1, 72].

Ставлення до родини як до важливої складової життя шляхтича найперше виявлялося у його ставленні до дитини. Традиційно, чоловіки висловлювали теплі слова на адресу своїх дружин, які народили їм дітей, допомагали набувати статків та вести домогосподарство. Ймовірно, саме тому Миколай неодноразово наголошував, що «поштиві батьки мають старанно дбати, якщо не з планів та думок про маля, то від народження дитини, щоб учинками та справами гідними, діти їх прославляли». Так, на думку, І. Ворончук, бажанішими були діти чоловічої статі, яких батьки розглядали не лише як спадкоємців землеволодіння, а й продовжувачів роду та слави «предків». Однак дослідниця акцентує на тому, що це жодним чином не означає «неприхильності до народження дочки» [3, 121].

Звернув увагу гуманіст і на індивідуальний підхід до виховання дитини, що мав визначатися через темперамент особистості. Зокрема М. Рей вказував на те що, «холерика впізнаєш за волоссям - народжується чорнявим», меланхолік - лисуватим, флегматик - блідим, сангвінік же змінюється від блідого до рум'яного». Також педагог відзначив, що «з перших днів народження дитини, з випадковостей та дитячих звичок зовсім скоро проявляються природні схильності». Він стверджував, що сангвінік «грайливий та рано сміливішає, флегматик - спить та дрімає, холерик рано гнівається, меланхолік - змалку переймається, турбується, нащо йому те здалось» [1, 145].

Неабиякої опіки потребували неповнолітні діти, адже вони потребували гідного виховання та навчання. У свою чергу, батьки або, за їхньої смерті, опікуни мали бути для дитини гідними «оборонцями, помічниками» та доглядачами від всіляких кривд, утисків. Зважаючи на це, М. Рей наголошував на важливості виховання дитини рідною матір'ю. Саме мати повинна була навчити та виховати у малюках самостійність, щоб вони «самі себе потім годували та виховували». Втім, якщо цьому статися не судилося, то треба шукати дітям таку матір (опікунку), яка б зважала на «природні якості» дитини. Такими «якостями» реформатор вважав схильність до гніву, запальності, вибуховості, спалахів плачу чи лементу. Ці вияви емоцій, на його думку, варто вчасно попереджувати та не допускати. Якщо ж «така прикрість» трапилася, то слід усувати її, але «не гнівом чи різкою, а грою, належним та лагідним ставленням»

Звертав увагу мораліст і на спеціальне харчування дітей. Щоправда визначав його не відповідно до фізіологічних потреб маленького, зростаючого організму, а за вищезазначеним поділом. Наголошуючи зокрема, що харчування дитини залежить від її «природи», тобто, якщо дитина «холерик - то не давати їй страв гарячих, так само і меланхоліку, щоб не розпалювати ще більше темпераменту його». Якщо ж дитина флегматик, то «не давати їй страв студених, охолоджених, бо потрави такі ще більше притуплять його гідність» [5, 128].

Важливо також не балувати, не пестити занадто дитину, не вмовляти і не змушувати її до їжі, але і не «піддаватися надмірно її волі, хіба що трішки й мало», тому що «шлунок змолоду звикне до їжі та завжди дитя того хотітиме, а потім як перейде шлунок на грубіші потрави, то смаки дитини важко буде перевиховати, а вже шлунок розпечений буде, що важко для дитини і завжди кожен харч їй шкодити буде». З огляду на вище зазначене, М. Рей дійшов до висновку, що не треба формувати та заохочувати у дитини лихі та шкідливі уподобання та звички [5, 168].

Дитячий раціон мав бути доповнений відповідним одягом та убором, гідним шляхтича. Хоча й тут він не оминув певних застережень і порад. Так, гуманіст радив, щоб не було «жодних вишуканих каптанів, сукенок, кашкетиків», пояснюючи це наступним риторичним виразом: «Як змолоду навчиш, так йому у пам'ять це увійде й завжди потім хотітиметься». Насправді ж, такі шкідливі звички, на думку Миколая, часто формують батьки, адже вони самі «часто цеберками пиво п'ють чи на шостому місяці вагітності вино чи зубрівку попивають» [1, 42].

Доля дітей непокоїла батьків не безпідставно, оскільки, нерідко, за відсутності підтримки дитиною, могли скористатися як можливістю нажитися. Такі факти підтверджені й у тестаментах [5]. Будучи кальвіністом, М. Рей звертав увагу на цю особливість та дійшов висновку, що дитину слід виховувати «і не строгістю, і не балуючи». Якщо ж діти неслухняні та норовисті, батьки мають ставитися до них не суворо, але в міру поблажливо, головне їхнє завдання - навернути дитину на шлях істинний терпінням і любов'ю. До того ж варто пам'ятати, що діти надзвичайно чутливі, тому батьки не повинні занадто карати дітей - вони можуть не зрозуміти змісту покарання та не розпізнають у діях батьків любові до них, а від того ще гірше буде, бо назавжди відвернуться від своїх батьків. У цьому сенсі він наслідував свого духовного наставника - Ж. Кальвіна [5, 145].

Головна ідея виховання дитини, на його переконання, полягає у «вихованні турботою». Турбота про синів не дивує, адже вони найчастіше успадковували найбільшу частину маєтностей, а в разі шляхетського походження, нащадок мав продовжувати шляхетські родинні традиції [6, 45]. При цьому турботливе ставлення, на думку М. Рея, не повинно вичерпуватися пестощами. Навпаки, гуманіст і просвітник настійно радив «не захвалювати дитину». Так само рекомендував оберігати дитину від «дурних, плюгавих хлоп'ят, збитої челяді, бо те, що дитя змалку побачить і почує, найперше закарбується в його голові. Не варто дитину змушувати багато теревенити, бо від цього також важко потім відучити» [5, 124].

Таким чином, для М. Рея «правильне виховання дитини - це сила звичаїв добрих, які на старості літ батькам прислужитися багато чим зможуть, а головне для батьків - передусім, вдячність і повага від інших за дітей їхніх». Звідси і важлива роль учителя, Наставника. Гуманіст, з огляду на це, робить наступний висновок: «По тому як дитя підростає, дорослішає, треба шукати йому гідного прецептора, дбати про те, щоб людина це була цнотлива, статечна, твереза, поміркована, щоб до науки схильною була та викшталтування гідне несла, бо яке товариство такі і звичаї». Однак, попри, вимоги фаховості до вчителя, М. Рей застерігав батьків від перебільшень. Зокрема радив «не ламати малій дитині голову тяжкими та вітіюватими науками, бо малій голівці це тільки завадить», а натомість наполягав, що треба вчити дитину писати, «слова іноземні польською перекладати». Особливим у батька польської писемності було ставлення до таких дисциплін, як граматика та логіка, які «часом і старому мудрецеві не зашкодять» [5, 158].

Розмірковував польський гуманіст і над тим, як треба дитину навертати до вчення про Бога та «як виховувати боязні його, що і дорослому знадобитися зможе». Найліпше для дитини вчитися розуміти, що таке Бог і що є його воля. В цьому контексті він цитував Соломона, бо - «то найкращий початок кожної мудрості пізнати Бога та вчитися боязні його». Головне для дитини вчитися цьому та виховувати віру у собі. Водночас М. Рей констатував, що «Бог - то істота дивна, жодним розумом не осягнута, всемогуча та найміцніша. Він усе бачить як на небі, так і на землі, завжди радить та волю свою посилає, завдання свої, які жодне око не бачило, жоден розум осягнути не зміг, жодне письмо не написало та витлумачило». Людина ж волю Божу відчуває крізь власний голос «зсередини» [5, 44].

М. Рей, акцентував на відносинах між батьком і сином, переконуючи: «Хто мене бачить - бачить і батька мого. Оскільки я і батько мій - єдине ціле. Про Бога слід вчити як про всемогучого устрашливого, строгого. Страшна річ розгнівати його». При цьому він закликав батьків до спільного прочитання Святого Письма: «Бога просимо, щоб міццю своєю, захистом, царством своїм, силою укрив, щоб ніяка сила, окрім його, нам страшною не була, щоб жодна влада, пиха, зверхність нас не здолали, єдина сила - це тільки його царство. Просимо, простити проступки, гріхи наші, але й прощаємо наших кривдників. Просимо, щоб не підпускав до нас жодних спокус, щоб відводили нас від царства Його» [1, 58].

Підсумовуючи, можемо констатувати актуальність поглядів М. Рея на виховання дитини шляхетського походження для сучасності, водночас відзначимо їх передовий характер для ранньомодерної доби. Концепція ж виховання «золотою серединою» та поміркованою вимогливістю витримала не лише випробування часом, але отримала сьогодні нове прочитання.

гуманіст шляхетський родина

Література

1. Rei M. Life of an Honest man. [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.staropolska.pl.

2. Choloniewski A. Duch dziejow Polski. -- Krakow, 1918.

3. Ворончук І.О. Населення Волині в XVI -- першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. -- К., 2012.

4. Старченко Н. Честь, кров, риторика. Конфлікт у шляхетському середовищі Волині (друга половина XVI -- XVII ст.). -- К., 2014.

5. Білоус Н. Тестаменти киян середини XVI -- першої половини XVII ст. -- К., 2011.

6. Kitowicz J. Opis obyczajow za Augusta III. -- Wroclaw, 1951.

Размещено на Allbest.ru