Етос народу у мовотворчості Михайла Стельмаха

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етос народу у мовотворчості Михайла Стельмаха

Наталія Мех (м. Київ)

У статті висвітлюється мовосвіт Михайла Панасовича Стельмаха, його мовомислення. Величезна любов до людей, до землі, до рідного мови - це основа світогляду митця. Висвітлюються такі поняття, як етос народу, моральність.

Ключові слова: етос народу, моральність, мовотворчість, мовосвіт, рідна мова.

Останнім часом в антропологічних дискусіях моральні (та естетичні) аспекти будь-якої культури - її оцінні складники - зазвичай узагальнювалися терміном «етос», тимчасом як когнітивні, екзистенційні аспекти позначалися терміном «світогляд».

«Етос» - слово грецького походження, що означає як «етику», так і «етос», неповторний характер, сутність особистості або речі. Моральність, «етика» є не що інше, як увиразнення «етосу», притаманного особистості. Моральність кожної людини, тобто її етос, вимірюється за шкалою цінностей, визнаних в усьому суспільстві. «Осмислення проблем, пов'язаних з етосом, або моральністю людини, здійснюване у систематичний спосіб, зазвичай називають етикою.

Етика може поставати як результат філософської інтерпретації людського етосу або ж випливати з чинного релігійного закону, який визначає поведінку людини» [1; с. 8].

У християнській традиції проблема людської моральності завжди ототожнювалася з питанням про істину існування людини. Мораль постає тут не об'єктивним критерієм, що дозволяє оцінювати характер і поведінку, а «практичною відповідністю особистісної свободи екзистенційній істині й автентичності людини. Адже ж свобода несе із собою гранично загострену небезпеку відмови людини від своєї екзистенційної істинності й автентичності, відчуження та руйнації її екзистенції, її буття. Моральність людини є, передусім, екзистенційна подія - діяльна реалізація повноти життя або ж поразка і викривлення своєї істинної іпостасі» [1; с. 10].

Релігійні поняття виходять за межі суто метафізичного контексту, забезпечуючи певний кістяк загальних ідей, за допомогою яких можна усвідомити найрізноманітніші вияви досвіду: досвіду людини, досвіду народу, досвіду суспільства - інтелектуального, емоційного, морального.

На думку К. Гірца етос народу - це «загальна атмосфера, характер і якість життя людей, його моральний та естетичний стиль і настрій; це засадниче ставлення людей до самих себе й свого світу, віддзеркаленого життям. А світогляд людей - це їхнє бачення картини речей у абсолютній реальності, їхнє розуміння природи, самих себе та суспільства. У ньому містяться їхні найвичерпніші уявлення про порядок. Релігійна віра та ритуал протистоять одне одному й водночас підтримують одне одного; етос набуває розумового вмотивування, коли подається як спосіб життя, зумовлений дійсним станом речей, яким його зображає світогляд, а світогляд стає емоційно прийнятним, якщо подається як образ дійсного стану речей, автентичним вираженням якого є цей спосіб життя. Ця демонстрація змістового зв'язку між набутими народом цінностями та загальним ладом буття, в якому цей народ опиняється, є питомою складовою частиною всіх релігій, незалежно від ставлення до тих цінностей чи того ладу. Хай би чим ще була релігія, вона завжди є частковою спробою (радше неявно й безпосередньо відчутого, ніж явно вираженого й усвідомленого гатунку) зберегти набуті загальні значення, через які кожен індивід витлумачує свій досвід і організовує свою поведінку» [2; с. 151-152].

Величезна любов до людей, до землі, до слова - це основа світогляду Михайла Панасовича Стельмаха. Цю любов не можна не помітити, вона відразу привертає увагу, нею про-низана вся його мовотворчість. Сам митець наголошує, що «Любов і відданість наша народові не символічна, а довічна! І праця наша довічна, бо є для кого трудитися, є кому ввірити образ і серце, є в кого черпнути глибин життя, глибин історії, глибин людяності».

У своїх творах Михайло Панасович не раз буде повертатися до незабутніх літ дитинства, до тих часів, коли маленьким хлопчиком у рідних Дяківцях вперше він відкривав для себе незвіданий та захоплюючий світ мови, до тих часів, коли він як губка вбирав ту народну мудрість, ту безмежну батьківську, дідівську любов ту ніжність та лагідність матері та бабусі, яка лилася як пісня.

«Мова народу - це сам народ, це його Я, його сутність, зрештою мова пов'язана з його найбільш внутрішніми, найсвятішими інтересами духовного і звичаєвого розвитку» (Л. Тунн) [3; с. 9].

Дмитро Павличко вважає повість «Гуси-лебеді летять...» найбільшим художнім досягненням відомого українського майстра слова. Все життя М. Стельмах пам'ятав про своє коріння, своїх батьків, своє рідне село. Якою любов'ю та вдячністю до батька пронизані наступні слова з цього автобіографічного твору, пор.:

Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому. До цього призвичаїлися і школярі, і вчителька, і я... Якби тепер запитали, яку найкращу одіж довелося мені бачити по всіх світах, я, не вагаючись, відповів би: кирею мого батька. I коли іноді в творах чи п 'єсах я зустрічаю слово «кирея» - до мене трепетно наближаються найдорожчі дні мого дитинства.

Мовосвіт Михайла Панасовича Стельмаха, його мовомислення виявляється через виплекане, вистраждане, окрилене поезією прозове слово. У цій повісті митець дає можливість прилучитися до самих джерел, до витоків мистецтва слова, що опроявлюються у житті народному. Він вважав роботу над словом надзвичайно важливою та відповідальною: «.Тільки в часи творчого злету ми маємо право торкатися до святині слова, щоб із його плоті видобути образ нашого сучасника - шахтаря чи хлібороба, посивілу від заметілі минулогоматір чи наречену, що з довірою й любов'ю в очах входить у свій світанок чи в материнство» («Літературна Україна», 1970, 24 листопада).

З гумором, проте і з надзвичайною мудрістю, розумінням непростої політичної ситуації, в якій приходилося жити та працювати, М.Стельмах говорить про любов до слова, до книги, до мовотворчості у згаданій повісті, пор.:

Отак вперше нечиста сила хотіла розлучити мене з друкованим словом. Та це було не найгірше. Страшне почалось значно пізніше, коли нечиста сила розбирала та не прощала мої книги і в кожному рядку вишукувала ворожі прояви, різну апологетику, збочення, селянську обмеженість, селянські дрібновласницькі тенденції і ще якусь погань...