Теорія та історія літературного краєзнавства

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Теорія та історія літературного краєзнавства

Волинець І.М.,

старший викладач кафедри документознавства

та інформаційної діяльності

Анотація

У статті розкрито питання історії теорії літературного краєзнавства, визначено етапи його розвитку.

Ключові слова: літературне краєзнавство; етапи розвитку; краєзнавча діяльність; рідний край; зв'язок літератури з життям.

Аннотация

Волынец И. Н. Теория и история литературного краеведения

В статье раскрыт вопрос истории теории литературного краеведения, определены этапы его развития.

Ключевые слова: литературное краеведение; этапы развития литературного краеведения; краеведческая деятельность; родной край; связь литературы с жизнью.

Annotation

Volynets I. The theory and history of literary study of local lore

The question of history of the theory of literary study of local lore is opened and stages of its development are certain.

Key words: literary study of local lore; stages of development of literary study of local lore; study of local lore activity; native edge; communication of the literature with a life.

Основи майбутньої теорії літературного краєзнавства є дуже давніми; їх започаткування варто розглядати з часів античності. Так, художніми творами, в яких яскраво розкрито історію та життя країни, можна вважати поеми Гомера "Іліада" та "Одіссея": вони побудовані на міфі про Троянську війну, але сам міф має історичну основу. Зображуючи події кінця ХІІІ ст. до н.е. - війну Трої та ахейських племен, - Гомер відтворив історичні обставини та тогочасні реалії [26]. Зазначені твори мистецтва є грандіозною "енциклопедією давнини", в якій розкрито матеріальну культуру гомерівського суспільства, його соціальне та духовне життя, зокрема суспільний лад, взаємини, ремесла, технічну культуру тощо. Тобто поеми можна вважати не лише зразками художньої літератури архаїчної Греції, а й своєрідним народознавчим джерелом, художнім відтворенням тогочасного буття країни, яскравим зразком літературної краєзнавчої пам'ятки.

Важливими в аспекті аналізу досліджуваної проблеми є положення праць філософів. Аристотель, наприклад, вважав, що людина за своєю природою - істота державна; природа держави стоїть перед природою індивіда та сім'ї, оскільки необхідно, щоб ціле передувало своїй частині [2].

Тотожні думки мав і філософ Ф. Гегель, який стверджував, що "кожна людина - син свого часу і народу" [5, с. 81], тому логічно робимо висновок - письменник як представник певної історичної епохи і суспільства своєю творчістю безпосередньо пов'язаний з ними, а тому повноцінне сприйняття його творів уможливлюється за умови розуміння сутності та особливостей відповідного історичного періоду, тогочасних суспільних відносин, стосунків митця, географії відтвореного краю тощо.

На думку іншого філософа - І. Фіхте - людина у своєму розвитку повинна оволодіти національною культурою і на цій основі загальнолюдською, що передбачає об'єктивну закономірність вивчення літератури та в цілому культури своєї нації - ментальності, звичаїв, традицій, побуту тощо - і безперечно, впливає на формування світобачення, світосприйняття, творчий доробок кожного письменника [19].

Ідеї народної культури, української ментальності розкрив у своїх працях видатний філософ-просвітитель, гуманіст, письменник і педагог Г. Сковорода (ХVІІІ ст.). Його байки як повчальний засіб сюжетами та системою образів максимально наближені до життя та пов'язані з народною педагогікою [33].

Розглянемо праці відомих істориків, народознавців, літературознавців, педагогів ХІХ ст. в аспекті їх дотичності до теорії літературного краєзнавства.

Особливе значення для дослідження мають думки визначного педагога і психолога К. Ушинського, який зазначав, що у процесі вивчення літератури "потрібно мати на увазі підготовку матеріалу для майбутнього вивчення історії літератури і не тільки повідомляти дітям цей матеріал, а й допомагати їм розуміти справжнє значення того чи іншого твору, даючи йому доступну для віку учнів критичну оцінку, наприклад, вірність дійсності тощо" [40, с. 32]. Отже, доходимо висновку, що педагогом розроблено питання вивчення художнього твору у зв'язку з його історичною основою, з життям, що означає розгляд подій, явищ, які послугували виникненню художнього твору, стосунків, поглядів його автора тощо, а отже - й літературно-краєзнавчу діяльність учителя та учнів.

У творчому доробку українського вченого М. Грушевського особливе місце посідають праці "Історія України-Руси" та "Історія української літератури". Ці твори є енциклопедією історії, побуту, культурного і суспільного життя української нації, отже, і основою для розвитку сучасного літературного краєзнавства, народознавства та українознавства. Заслуговують на увагу думки науковця про зв'язок літератури з життям. "Історія і література, - стверджував М. Грушевський, - це людське життя і його відбиття в словесній творчості" [8, с. 38]. У багатьох працях ученим проаналізовано культурні надбання української нації, діяльність культурно-освітніх установ, наприклад, Товариства ім. Т. Шевченка, описано літературні пам'ятки України та інше.

У працях політолога, історика, фольклориста, публіциста і літературного критика М. Драгоманова (друга половина ХІХ ст.) знайшли відтворення як історія, культура, суспільні процеси ХІХ століття в Україні, так і прогресивні погляди вченого на розвиток української освіти, способи культурного розвитку нації. Значущими і новаторськими є думки М. Драгоманова про потребу прилучення українців до світової культури. У праці "Чудацькі думки про українську національну справу" він стверджував: "Найспорше пішло б те обновлення культури, якби наша письменська громада взялась рішуче вчитись європейським мовам та просто увійшла в прямі стосунки з європейською наукою, письменством і політикою" (курсив наш - І. В.) [18, с. 367]. літературний краєзнавство сковорода ментальність

У підході до розгляду суспільних процесів учений стояв на позиціях історизму. Лише історико-діалектичний погляд, на його думку, може сприяти неупередженій, суб'єктивній оцінці явищ, подій та діяльності окремих людей. У статті "Шевченко, українофіли і соціалізм" він зазначав: "Кожного чоловіка, кожного писателя тоді тільки можна оцінити як слід, коли роздивимось на нього власне історичним об'єктивним поглядом, та ще й на ґрунті тієї громади, в якій він виріс і працював" [18, с. 25].

Ідеї М. Драгоманова, К. Ушинського про народність навчання у подальшому розвинула у своїх працях С. Русова, яка вважала, що саме такий спосіб виховання формує національний характер, національну психіку особистості [31]. Педагог наголошувала, що в основі навчально-виховного процесу повинні бути історичні національні традиції; лише тоді учень зможе по-справжньому поважати культурні здобутки інших народів, якщо він глибоко усвідомить і сприйме духовну скарбницю власного [31].

Відомий український дослідник В. Антонович (друга половина ХІХ ст.) своєю творчою працею посів особливе місце в українській, слов'янській та європейській історіографії. Його ґрунтовні дослідження історії, культури, зокрема архітектури, танців, науки і літератури, орнаментики, живопису тощо, ментальності, громадських ідеалів, звичаїв українців (порівняно з іншими націями) у працях "Три національні типи народні", "Твори Шевченка, зміст яких відображає історичні події", "Про українофілів та українофільство" та інших можна вважати теоретико-енциклопедичною основою (підвалинами) сучасного літературного краєзнавства, народознавства, етнографії.

Ось як, для прикладу, розкриває вчений особливості етичності та ментальності трьох споріднених народів: українського, польського і російського, що, вважаємо, мало вплив і на формування культури цих націй в цілому, зокрема і літератури: "Народній характер складається з якостей природжених і вжитих культурою… Етика - річ вселюдська, тільки етика у різних народів складається неоднаково, різно. Українець-русин вважає за етичне все те, що справедливо. У великоруса виступний етичний пункт - сила; він поперед усього звертає увагу на те, факт дужий, чи не дужий. У поляків виступний пункт - приємність, любість; коли який-небудь факт приємний - він повинен бути, а прикрий - не повинен. Етика в суспільнім життю - це одна з найголовніших заснов людського життя, поводження і на останку добробуту" [1, с. 101].

Окрім культурно-наукових, історико-етнографічних досліджень, В. Антонович приділяв належну увагу "обласницьким" (крайовим, регіональним) дослідженням України.

Важливе значення в аспекті досліджуваної проблеми мають педагогічні статті та художні твори І. Франка, в яких великим українським просвітителем було розроблено питання змісту та методики викладання художньої літератури.

В оповіданні "Борис Граб" письменником розкрито власне бачення означеного - учитель літератури Міхонський навчає свого учня в системі найкращим зразкам світової літератури таким чином: насамперед, вважає він, потрібно глибоко проникнути у зміст твору, уважно прочитавши його ("планіметричне читання"), а потім на основі історизму пов'язати його з життям, з конкретними історичними обставинами ("стереометричне читання") [42]. Безумовно, таке самостійне й усвідомлене вивчення художнього твору сприяє особистісному та ґрунтовному його розумінню, літературно-краєзнавчій діяльності учнів, що, власне розкриває як прогресивні переконання І. Франка, так і його вклад у розвиток освіти та методики викладання літератури.

Значущими для розвитку літературного краєзнавства вважаємо праці визначних методистів другої половини ХІХ ст. В. Стоюніна, В. Водовозова та В. Острогорського. У відомій праці В. Водовозова "Чи існує теорія словесності та за яких умов можливе її існування?" вчений стверджував, що література - це злиття образу та ідеї, письменник, "зображуючи життя, представляє його в ідеї, тобто зосереджує різноманітні явища в один повний образ. Цим самим він відтворює життя…" [4, с. 41]. Тому, вважав методист, вивчати літературу потрібно у зв'язку з життям, з тими подіями, фактами, соціальними умовами, побутом тощо, які відтворені в певних художніх образах. Якщо учні засвоюють твір "сам собою", навчання стає подібним до такого: "Уявіть собі, якби вам почали показувати картинну галерею і сказали б: "Ось двері, які ведуть до залу італійського живопису: тут Рафаель, Мікеланджело, Тіціан - все імена першої значимості. Але тепер вхід заборонено. Ходімо далі" [4, с. 41-42].

Завдання життєвості викладання літератури як одну з "трьох живих сил" вивчення предмета ставив перед викладачем В. Стоюнін. На його думку, педагог "повинен повідомляти їм (учням -І. В.) справжні пізнання, що стосуються природи і людини" [28, с. 43]. Учений переконаний, що "кожний справді естетичний твір відображає в собі життя, дійсність, з якою пов'язується багато моральних, суспільних та інших питань. Аналізуючи художній твір, ми неодмінно повинні обговорити його зміст, без чого неможлива навіть ні одна його естетична оцінка; отже, повинні мати справу з різноманітними питаннями життя, чи торкнемося аналізу фактів, чи особистостей та їхніх характерів, чи відносин їх між собою, чи ідеалів самого поета, чи будемо розглядати основну його ідею, ставлення його до дійсності - усе буде наводити нас на питання… життєві…" [35, с. 45].

Учень і продовжувач справи В. Стоюніна - В. Острогорський - вважав, що саме літературна освіта - "один з наймогутніших засобів, за допомогою яких юнак набуває зв'язку з батьківщиною і людством" [23, с. 10].

Таким чином, можемо зробити висновок, що у працях зазначених методистів розглядалися окремі аспекти порушеної проблеми. Запропонована ними методика вивчення літератури передбачала широку і ґрунтовну літературно-краєзнавчу діяльність як основу тлумачення, роз'яснення літературних творів, умову усвідомленого засвоєння вихованцями змісту твору письменника.

Отже, період з часів античності до ІІ-ї половини ХІХ століття визначаємо як такий, у процесі якого відбувалося формування основ майбутньої теорії літературного краєзнавства, тобто І етап в історії розвитку літературного краєзнавства.

На думку А. Каєва, літературне краєзнавство зародилося в 30-40-х роках XIX століття як різновид краєвої бібліографії [14]. Саме в той час з'явилися праці "Розповідь про письменників, які народилися і жили в Тульській губернії" І. Сахарова і "Перепис духовних письменників, які народилися і жили у Володимирській губернії" Я. Протопопова.

Відомим російським ученим М. Милоновим у роботі "Літературне краєзнавство" досліджено історичний розвиток означеного питання в царській Росії і з'ясовано, що відомості про місцеві культурно-історичні цінності збирали відомі історики поч.-сер. XVIII ст. В. Татищев, М. Ломоносов, С. Ремізов, П. Ричков [17]. Для прикладу, М. Ломоносов ґрунтовно знав та талановито відтворив у своїх працях російську північ. Є. Боголюбов вважає, що творчість Д. Маміна-Сибіряка асоціюється з Уралом [17]. Любов письменника до рідного краю, всебічне вивчення і знання його дозволили художньо та правдиво відтворити ці місця у своїх творах, показати природу Уралу, духовний світ корінного населення, характерні для зазначеної місцевості соціальні відносини. Власне, можемо зробити висновок, що творчість письменника - це своєрідна літературознавча енциклопедія краю, в якій край є персонажем художніх творів.

На необхідності викладання літератури в тісному зв'язку з життям указували у XIX ст. В. Бєлінський, М. Добролюбов, М. Чернишевський (40-і роки), про важливість відтворення "місцевого колориту" в художніх творах зазначали М. Некрасов, М. Лєсков, Д. Мамін-Сибіряк, М. Успенський (60-і роки), Т. Успенський, В. Короленко (70-і роки), М. Горький (90-і роки) [17]. Ще в дореволюційний час Максим Горький приділяв значну увагу вивченню літератури Сибіру, у рецензіях давав високу оцінку творчості сибірських письменників В. Ітіна, М. Ошарова, Б. Глинського та інших, вважаючи, що у їхніх творах глибоко розкрито життя краю [17].

Заслуговують на увагу також думки М. Чернишевського, який розглядав як цілком закономірне явище вивчення творчості того чи іншого зарубіжного письменника в межах історії рідної літератури, якщо переклади його творів стали вагомою подією в розвитку вітчизняної літератури [21]. Сприйняття творчості зарубіжного письменника кожною країною, на думку вченого, - це факт суспільної свідомості цього народу, а отже - і факт історії літератури цієї країни.

Важливим також є твердження М. Чернишевського про взаємозв'язок художньої літератури та дійсності: якщо історія, вважав він, говорить про те, що і як відбулося в дійсності, то художня література, мистецтво показують, як це, зазвичай, буває у житті [21]. Тобто твір мистецтва - це своєрідна модель тих чи інших сторін життя. А тому, на думку вченого, пізнання літератури повинне відбуватися на основі порівняння зображеного із зображуваним, твору мистецтва з життям, що, безперечно, передбачає дослідницьку діяльність у процесі вивчення літератури, зокрема і краєзнавчу.

На думку М. Милонова, важливе місце в розвитку теорії літературного краєзнавства займають праці М. Піксанова, П. Сакуліна, М. Азадовського, М. Сокольникова. Наприклад, М. Піксанов у працях "Три епохи" (1913 рік) та "Два віки російської літератури" (1923 рік) порушив питання про "обласні культурні гнізда", розгляд якого продовжив у фундаментальній роботі "Обласні культурні гнізда (історично-краєзнавчий семінар)" [27]. У цих дослідженнях зазначене явище трактувалося літературознавцем не як "механічна сукупність культурних явищ і діячів, а тісне об'єднання їх між собою, певне органічне злиття" [17, с. 60]. Такими культурними явищами можуть бути, вважав дослідник, літературні гуртки, театр, навчальні заклади, бібліотека, народний університет, місцева наукова організація.

Важливим є і таке твердження, сформульоване у працях М. Піксанова: лише знання краєзнавства сприяє розумінню, правильному трактуванню творчості письменника того чи іншого регіону, своєрідних особливостей, що мали вплив на творчість митця. Власне, стверджував науковець, "не лише окремий діяч, а ціле культурне гніздо у своєму походженні, розквіті, спаді, смаках і тенденціях буде зрозумілим найбільш повно та глибоко лише на основі вивчення з урахуванням соціально-економічних аспектів" [17, с. 69]. Отже, можемо зробити висновок, що науковцем було проаналізовано розвиток культурних крайових рухів та узагальнено підходи до правильного розуміння культурних явищ, зокрема і літературних, які виникають у певному регіоні, що є можливим за умови врахування краєзнавчих соціально-економічних відносин, які є їх джерелом.

Започаткування власне шкільного краєзнавства, вважає Є. Пасічник, можна пов'язати з 1913 роком, коли на Всеросійському з'їзді вчителів з питань народної освіти було ухвалено рекомендації щодо використання в навчальному процесі місцевих фактів із природи і життя людей, розглянуто питання про необхідність кращої підготовки педагогічних кадрів щодо знання місцевого краю [25]. Саме в цей час (1914 рік) у педагогічному обігу з'явився термін "краєзнавство".

Т. Міщенко, досліджуючи питання розвитку шкільного краєзнавства, встановила, що у 1919 році Київський губернський відділ народної освіти склав навчальний план, у який було включено краєзнавство як навчальний предмет, а вже 1920 року Наркомос України видав єдиний для всіх трудових семирічних шкіл навчальний план на 1920-1921 навчальний рік, у якому серед навчальних дисциплін був предмет "Краєзнавство" [20]. На заняттях учні вивчали історію, культуру, географію та економіку певної місцевості.

У грудні 1921 року з ініціативи Академічного Центру Народного Комісаріату освіти було проведено І Всеросійську конференцію, на якій розглядалися питання вивчення біографії визначних діячів революції, письменників, учених, художників, творчість яких пов'язана з краєм, збору матеріалів і документів про видатних людей (курсив наш - І.В.) [1]. До цієї роботи пропонувалося залучати всі місцеві культурні сили, зокрема й учнів. Тому з 1922 року в педагогічних інститутах було введено навчальні курси "Краєзнавство", "Основи краєзнавства", "Методика краєзнавства" [20]. Варто зауважити, що у зазначених дисципліна краєзнавство трактувалося як складова навчального предмета "Географія".

Окрім цього, зазначимо, що "у 20-х роках ХХ століття українське краєзнавство починає розвиватися як наука" [28, с. 2]. Цьому сприяло утворення на базі історичної секції Всеукраїнської академії наук Українського комітету краєзнавства (під головуванням академіка А. Лободи) декількох краєзнавчих комісій порайонного дослідження історії України. Ними у 1924-1930 роках видавався журнал "Краєзнавство" з метою об'єднання краєзнавчих сил України, своєчасного інформування про краєзнавчі дослідження [16]. Роботу зі згуртування сил дослідників-аматорів здійснював журнал "Краєзнавство", краєзнавчі матеріали публікувалися також у виданнях "Україна", "Бібліологічні вісті" [39], а сам краєзнавчий рух був репрезентований в Україні 51 товариством, 658 гуртками у 32 округах [29].

У Постанові ЦК ВКП(б) "Про навчальні програми та режим в початковій та середній школі" від 25 серпня 1932 року було вказано на необхідність "в навчальні програми з суспільствознавства, літератури (курсив наш - І. В.), мов, географії та історії... ввести елементи краєзнавства" [13, с. 5]. Отже, можемо зробити висновок, що вивчення елементів краєзнавства у шкільному курсі літератури на державному рівні було започатковано в 1932 році.

Досліджуючи питання розвитку радянського краєзнавства, М. Милонов зазначив, що біля його витоків стояв відомий російський письменник Максим Горький [17], який стверджував, що "краєзнавство - велика справа" [7]. У статті "Про літературу" Максим Горький зазначав: "Я не нав'язую художній літературі завдань "краєзнавства", етнографії, але оскільки література слугує справі пізнання життя, вона - історія побуту, настроїв епохи, і тому постає питання: наскільки широко охоплено в ній діяльність…" [7, с. 37-38]. Тобто письменник вважав краєзнавство способом цілісного пізнання рідного краю, його культури, особливостей, а літературу як складову культури - джерелом художнього відтворення і пізнання певної реальності.

Робота з краєзнавства продовжувалася навіть у роки Великої Вітчизняної війни. Для прикладу, у червні 1942 року в м. Пермі відбулася літературна конференція "Сучасне і минуле Уралу в художній літературі" за участю П. Бажова.

Таким чином, узагальнюючи зазначене вище, початок становлення шкільного краєзнавства пов'язуємо з 10-20-и роками ХХ століття, започаткування літературного краєзнавства як одного з напрямів краєзнавчої діяльності - з 30-и роками минулого століття. Тобто, на нашу думку, у розвитку літературного краєзнавства ІІ половина ХІХ століття - 60-і роки ХХ століття є другим етапом - періодом становлення краєзнавства як окремої науки, виокремлення шкільного краєзнавства, започаткування літературного краєзнавства та розроблення його основ.

Вважаємо, що дослідження літературного краєзнавства 60-80-х років XX ст. порівняно з попередніми розвідками мають значно вищий рівень науковості, цілісності та системності (Л. Рейнус, Н. Травушкін, В. Орлов, Е. Беккер, Л. Прессман, Є. Пасічник, М. Янко, М. Милонов, А. Даринський та інші) [3; 10; 13; 17; 24; 25; 43 та ін.].

Як зазначено в "Українській Літературній Енциклопедії", "розгром кращої частини української наукової і творчої інтелігенції, вчинений за сталінщини, призвів до занепаду краєзнавства літературного. Воно почало відроджуватися лише в кінці 50-х р.р. і незабаром набуло масового характеру. Його центрами стали університети, педагогічні інститути, бібліотеки, редакції газет і журналів, музеї, будинки культури" [39, с. 45].

У повоєнні роки одним із перших теоретиків краєзнавства став О. Ставровський. У праці "Краєзнавча робота у школі" (1954 рік) учений проаналізував стан краєзнавчої діяльності, вказуючи на її недоліки: безсистемність, відсутність методичної системи, низький рівень підготовки студентів педагогічних вузів до такої роботи [34]. У посібнику вперше розроблено питання різних - індивідуальних, гурткових та масових - форм організації позакласної краєзнавчої діяльності школярів, які автор запропонував реалізувати за допомогою гуртків, туристично-краєзнавчих естафет, походів, шкільних краєзнавчих куточків, музеїв, конференцій, зльотів, вечорів [34]. Такі форми позакласної роботи було дібрано на основі принципу відповідності краєзнавчої діяльності віковим особливостям учнів

У 1964 році відомим українським ученим Є. Пасічником у дисертаційному дослідженні "Літературне краєзнавство в системі вивчення української літератури в середній школі" було проаналізовано сучасну йому систему викладання літературного краєзнавства у школі [24]. Методистом ґрунтовно досліджено низку питань: як використовуються вчителями місцеві можливості літературно-краєзнавчої роботи; наскільки вона поширена, які форми, методи її проведення; якою мірою словесники володіють методикою проведення літературно-краєзнавчих занять; як здійснюється зв'язок між засвоєнням учнями літературних знань (відповідно до програми) і краєзнавчою роботою; як краєзнавча робота впливає на свідомість учнів, засвоєння програмового матеріалу, їхню загальну літературну освіту тощо. Методистом також було визначено причини незадовільної краєзнавчої роботи у школі. На його думку, їх сутність полягала в такому: майбутніх учителів недостатньо готують у вузах до проведення такої діяльності, тому вони не знають теоретичних основ літературного краєзнавства, мають низький рівень практичних умінь краєзнавчої роботи. Як на важливі недоліки було вказано також на такі: відсутність навчально-методичного забезпечення вивчення літературного краєзнавства; учителів не ознайомлюють з теорією означеної проблеми на курсах підвищення кваліфікації; відповідна робота в бібліотеках не налагоджена належним чином тощо.

Зважаючи на зазначене вище, можемо зробити висновок, що Є. Пасічником уперше узагальнено досвід науковців та вчителів-практиків з проблеми, що досліджується; науково обґрунтовано методику використання краєзнавчих матеріалів у позакласній роботі у процесі вивчення української літератури, а також систематизовано ефективні форми проведення позакласної літературно-краєзнавчої роботи.

Інтерес для нашого дослідження становить праця російського дослідника М. Янка "Літературне краєзнавство у школі" (1965 рік), у якій розкрито низку питань: принципи організації занять із використанням краєзнавчих матеріалів у школі, зокрема такі: системність, що сприяє розвитку літературної освіти учнів; самостійність як спосіб активізації пізнавальної діяльності; дослідження міжпредметних зв'язків (історія, географія, музика, образотворче мистецтво), що, на думку автора праці, допомагає у формуванні вмінь поєднувати знання з курсів різних предметів; урахування вікових особливостей школярів з метою використання ефективних форм, методів, прийомів у процесі краєзнавчої діяльності [43]. Окрім цього, автором запропоновано методичні рекомендації щодо відстеження літературно-краєзнавчих відомостей; ним одним із перших систематизовано джерелознавчу базу, створено науково обґрунтовану систему використання краєзнавчих матеріалів у процесі вивчення російської літератури як на уроках, так і в позакласній роботі відповідно до вікових періодів розвитку дитини (5-6, 7-8, 9-10 класи).

Заслуговують на увагу праці й інших українських та російських методистів, педагогів, що з'явилися в 60-х роках ХХ століття, в яких більшою чи меншою мірою розглядалися питання, пов'язані з літературно-краєзнавчою діяльністю учнів у процесі вивчення літератури, зокрема дослідження М. Кудряшова, В. Голубкова, Г. Гуковського, В. Нікольського [6; 9; 22]. Наприклад, Г. Гуковський зазначав, що процес вивчення твору мистецтва "складається з трьох типових елементів: а) знання обставин, історичного місця твору (епоха, автор і т. п.); б) просте "людське читацьке сприймання твору; в) аналіз твору" [9, с. 144]. Отже, умовою повноцінного усвідомлення твору, на думку методиста, є вивчення та аналіз епохи, в якій жив і творив письменник, обставин його життя, особистостей, які сприяли появі художнього твору тощо.

На думку іншого методиста - В. Голубкова, - не лише історія краю, епохи сприяють сприйняттю художнього твору. Разом із цим література повинна вивчатися "як відображення дійсності, щоб учень шукав у письменника відповідей на суспільні, моральні" та інші питання [6, с. 126]. Безперечно, така методика засвоєння учнями літератури, зокрема і зарубіжної, сприяє усвідомленому сприйняттю школярем художнього твору, його становленню як особистості, а також літературним краєзнавчим дослідженням. Ці думки розвинено і в працях В. Нікольського, який вважає, що під час вивчення, наприклад, повісті М. Гоголя "Тарас Бульба" необхідним є пояснення учням як окремих слів українського походження - чуб, люлька, навперейми, бандурист, - так і архаїзмів - Сечь, лях, бусурман, галера, - без чого сприйняття твору сучасним читачем було б ускладненим [22].

Великого значення надавав питанню виховання любові до Батьківщини, формуванню патріотичних почуттів учнів відомий педагог-новатор В. Сухомлинський. "Подбайте, - рекомендував педагог, - щоб тисячі найтонших ниток пов'язували особистість з Вітчизною - це перша порада батькові, матері і педагогу. Ми піклуємося про те, щоб у свідомості, в емоційній пам'яті дітей назавжди зберігалися найменші деталі рідної природи, ті незабутні куточки, з яких поступово складається світ, дорогий для людини" [36, с. 168]. "Від багатства стосунків з навколишнім світом, - стверджував В. Сухомлинський, - залежить розвиток природжених задатків… особистості, розвитку її здібностей, талантів" [36, с. 223].

Вважаємо, що літературно-краєзнавчій діяльності у середніх загальноосвітніх школах певною мірою сприяла Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР "Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи" від 20 червня 1972 року, в якій було вказано на необхідність "ширше залучати діячів літератури та мистецтва до керівництва дитячими творчими колективами, проведення зустрічей, виставок і концертів для дітей" [19, с. 120], що, безперечно, сприяло літературно-краєзнавчій діяльності учнів.

Вагомою в історії літературного краєзнавства, на нашу думку, є праця П. Іванова "Основи шкільного краєзнавства" (1977 рік), в якій автор узагальнив досвід літературно-краєзнавчої роботи російських педагогів, систематизував форми організації такої діяльності, а саме: пізнання рідного краю на навчальних курсах, робота в гуртках, походи рідним краєм, організація роботи шкільних музеїв, наукові краєзнавчі дослідження, підбір краєзнавчих матеріалів тощо - як на навчальних заняттях, так і в позаурочний час. Така робота, на думку вченого, сприяє розвитку розуму, фантазії, активності мислення учнів, їх самостійності, творчості [10].

Отже, період 60-80-х років минулого століття варто вважати третім етапом розвитку літературного краєзнавства - часом його становлення, який характеризується такими особливостями: першими спробами розроблень питань змісту, джерельної бази літературно-краєзнавчої роботи з учнями, форм роботи, методів і прийомів навчання, що сприяють зазначеній діяльності; установленням міжпредметних зв'язків на уроках літератури; вирішенням питання підготовки майбутніх учителів до проведення літературно-краєзнавчої діяльності у школі тощо. Зазначена діяльність продовжується і на сучасному етапі, зокрема - і на шкільному рівні.

У 1980 році з'явилося наукове дослідження О.Фесенко "Використання краєзнавства у процесі вивчення літератури", в якому обґрунтовано психолого-педагогічні аспекти використання матеріалів літературного краєзнавства в навчально-виховному процесі [41]. Автором зазначено, що врахування вікових особливостей допомагає формувати у школярів, зокрема у старшокласників, власний погляд на світ, інтерес до суспільних, моральних, естетичних проблем, до художньої літератури, навички самостійної дослідницької роботи, потребу в творчості. Ученою визначено принципи використання літературно-краєзнавчих матеріалів, закцентовано увагу на співвідношенні прийомів і форм вивчення літератури рідного краю та характері тем програми з російської літератури у 8-10 класах і, як результат, запропоновано методичні рекомендації щодо використання краєзнавчих матеріалів на уроках російської літератури і в позаурочній роботі.

Як уже було зазначено, в 1985 році вийшла праця М. Милонова, в якій ученим досліджено історичний розвиток російського краєзнавства, зокрема літературного, ґрунтовно розглянуто питання об'єкта літературного краєзнавства, його джерельної бази [17]. Частина дослідження присвячена питанню використання краєзнавчих матеріалів на заняттях з літератури в середній і вищій школі. Науковець зауважує, що в ході таких занять у школярів формуються дослідницькі здібності, самостійне творче мислення, відбувається первинне залучення учнів до наукових пошуків. М. Милоновим вказано на необхідність вивчення літературного краєзнавства й у вищій школі на основі введення до навчальних програм спецкурсів і спецсемінарів.

1987 року групою краєзнавців (А. Даринський, Л. Кривоносов, В. Круглова, В. Лукашенкова) було узагальнено досвід російських науковців і практиків з краєзнавчої роботи у посібнику "Краєзнавство" [13]. Дослідниками було визначено різновиди шкільної краєзнавчої роботи, об'єкти такої діяльності, а також розкрито питання напрямів літературно-краєзнавчих досліджень.

Зазначена діяльність, на думку дослідників, активізує науковий пошук учнів, їхню дослідницьку діяльність - аналіз і вивчення історичних і культурних зв'язків митців рідного краю, держави з іншими країнами, порівняння минулого з сучасним, - а отже, сприяє усвідомленому розумінню школярами сучасності. Доцільним, на думку науковців, є відстеження літературно-краєзнавчих аспектів за такими напрямами: вивчення матеріалів усної народної творчості, сучасної літератури, історії розвитку художньої культури краю тощо.

Варто зазначити, що у 60-80-х роках було активно розгорнено практичну діяльність з літературного краєзнавства як в Україні, так і в Росії та інших республіках Радянського Союзу. У зазначений період створювалися шкільні літературні музеї і кутки (О. Маковея на Тернопільщині, В. Симоненка в селі Біївцях на Полтавщині та інші) [39], краєзнавчі й літературні музеї (наприклад, музей А. Малишка в м. Обухові Київської області (Україна), Державний літературний музей у м. Москві та інші), музеї-заповідники (для прикладу, музей-садиба І. Франка в с. Нагуєвичі (Україна), музей-помістя "Хутір Надія родини Тобілевичів" на Кіровоградщині (Україна), музей "Будинок Лермонтова" у м. П'ятигорську (Росія), музей-квартира П. Тичини у м. Києві та багато інших). Кожен з таких музеїв є центром культури, важливим джерелом літературних знань, історії, а також своєрідною установою, в якій потужно проводиться літературна краєзнавча робота в різноманітних її формах. У цей час в Україні також активно займалися дослідженням літературної історії окремих областей і районів К. Ходосов, Я. Кривко, М. Пономаренко та інші вчителі [39]. "Крім статей, публікацій, ведення літературних календарів у місцевій пресі, краєзнавці підготували низку бібліографічних словників,.. методичних посібників… про творчість письменників-краян" [39, с. 45].

У праці Г. Самойленка "Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне" (2001 рік) дано визначення краєзнавства як предмета в широкому його значенні, вказано на залежність виду краєзнавства від об'єкта вивчення: природничо-географічне, історичне, культурно-мистецьке, літературне тощо [32]. Дослідником також ґрунтовно розроблено питання об'єкта літературного краєзнавства та запропоновано власну класифікацію джерелознавчої бази культурно-мистецького та літературного краєзнавства на основі узагальнення та вдосконалення розроблень попередників - Є. Пасічника, М. Милонова, Д. Янка, А. Даринського та інших.

Варто зазначити, що проблема літературно-краєзнавчої роботи є актуальною і в сучасності як у процесі вивчення української, так і зарубіжної літератури. Зокрема, різні аспекти зазначеної проблеми були об'єктом розгляду наукових досліджень Л. Мірошниченко, Ж. Клименко, А. Лисенко, Г. Токмань, Т. Міщенко, В. Романька та інших [15; 19; 20; 30; 37 та ін.]. Науковцями розкрито питання взаємозв'язків вивчення української та зарубіжної літератур (1999, 2001 роки); фонових знань (біографічних, про історичну епоху, про особливості культури певного періоду, літературно-критичних відомостей тощо) як способу повноцінного розуміння авторського задуму, сприйняття художнього твору (2003 рік); морально-етичного виховання майбутніх учителів-словесників на основі вивчення літератури рідного краю (1999 рік), педагогічних основ їх підготовки до краєзнавчої роботи (1991, 2001 роки); методики використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників (2002 рік).

Важливими для розвитку теорії літературного краєзнавства вважаємо праці з методики викладання літератури Л. Мірошниченко, Ю. Ковбасенка та Ж. Клименко [11; 12; 19], в яких розкрито окремі питання літературно-краєзнавчої роботи у процесі вивчення зарубіжної літератури у загальноосвітній школі. Відомою вченою Л. Мірошниченко у праці "Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах" запропоновано напрями аналізу відносин зарубіжних письменників з Україною [19]; подібне питання - аналізу зв'язків України з видатними зарубіжними письменниками - розкрито у праці Ю. Ковбасенка "Біографія письменника і викладання літератури" [12].

Окрім цього, маємо підстави стверджувати, що розвитку літературного краєзнавства в сучасній державі сприяє й увага її керівництва до краєзнавчого руху. Зокрема, 2001 року вийшов Указ Президента України №35/2001 "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні" від 23 січня 2001 року, в якому визначено завдання "забезпечити розроблення та включення до навчальних планів і програм загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних та вищих навчальних закладів тем з краєзнавства з урахуванням специфіки регіонів України" [38, ст. 115], у червні 2002 року - Постанова Кабінету Міністрів України № 789 "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року" [28]. У ній затверджено "Програму розвитку краєзнавства на період до 2010 року", метою якої є "активізація наукової діяльності, спрямованої на забезпечення розвитку краєзнавства, популяризація краєзнавчих досліджень, залучення широких кіл громадськості до національної культурної спадщини" [28, ст. 1159], розроблено заходи для виконання зазначеної програми, а також зазначено, що "досягнення краєзнавства 20-30-х років, національно-культурні ініціативи кінця 50-60-х років створили передумови для відновлення в 1990 році діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців" [28, ст. 1159].

Відповідно до зазначених документів у різних регіонах держави було розгорнено роботу з розроблення програм курсів (спецкурсів, факультативів) чи/або навчальних предметів, їх змісту, навчально-методичного забезпечення викладання курсу краєзнавства, складовою якого є й літературне.

Отже, період 90-х років ХХ століття - початок ХХІ століття визначаємо як четвертий етап в історії розвитку літературного краєзнавства - удосконалення літературно-краєзнавчої роботи в системі загальної середньої, вищої, післядипломної освіти, а також у культурно-історичній діяльності суспільства (вдосконалення теоретичних основ вивчення літературного краєзнавства у шкільному курсі літератури, використання сучасних досліджень методики зарубіжної літератури для ефективного проведення літературно-краєзнавчої діяльності учнів у загальноосвітніх навчальних закладах).

Проаналізувавши теорію та історію літературного краєзнавства, практику його реалізації (дослідження і розробки вчених, дослідників), можемо визначити, що існує чотири етапи його розвитку:

І етап (з часів античності до 40-х років ХІХ століття) - період формування основ майбутньої теорії літературного краєзнавства, під час якого філософами було закладено основи розуміння взаємозв'язків кожної особистості, зокрема і письменника, з певною історичною епохою, суспільством, рідним краєм, культурою, традиціями, побутом своєї нації тощо, що безпосередньо впливає на формування світобачення і світосприйняття митця, його творчий доробок;

ІІ етап (30-40-і роки ХІХ століття - І половина ХХ століття) - час започаткування літературного краєзнавства, у процесі якого відбулося становлення краєзнавства як науки: набули подальшого розвитку положення про зв'язок літератури з життям, про те, що художній твір - це художнє відображення подій, фактів, соціальних умов, побуту, певного історичного часу в розвитку окремого народу; вперше досліджено питання взаємозв'язків письменників з рідним краєм; розроблено теоретичні основи краєзнавчої науки; виокремлено шкільне літературне краєзнавство та впроваджено його у практику школи;

ІІІ етап (60-80-і роки ХХ століття) - етап становлення літературного краєзнавства: розроблення науково-теоретичного підґрунтя питань змісту, джерельної бази, форм роботи, методів і прийомів навчання ефективної літературно-краєзнавчої діяльності. Зазначений період характеризується першими дослідженнями проблеми підготовки майбутніх учителів-словесників до використання літературно-краєзнавчих матеріалів у шкільному курсі вивчення літератури;

ІV етап (90-і роки ХХ століття - початок ХХІ століття) - етап удосконалення літературно-краєзнавчої роботи у системі освіти і культури, який характеризується розробленням питань взаємозв'язків української та зарубіжної літератури, теоретичних основ проведення шкільної краєзнавчої літературної діяльності; розробкою методики навчання фонових знань, а також системи вивчення перекладних творів; використанням літературного краєзнавства як засобу морально-етичного виховання учнів, майбутніх учителів, дослідженням педагогічних основ їх підготовки з методики літературно-краєзнавчої роботи, проблеми підготовки дипломованих учителів-словесників до проведення зазначеної діяльності тощо.

Список використаних джерел

1. Антонович В. Б. Моя сповідь: вибрані історичні та публіцистичні твори / Володимир Боніфатійович Антонович; [упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський]. - К.: Либідь, 1995. - 816 с. - (Пам'ятки історичної думки України).

2. Асмус В. Ф. История античной философии : учеб. пособ. / В. Ф. Асмус. - М. : Высшая школа, 1965. - 321 с.

3. Беккер Э. Г. Литературное краеведение как одно из средств раскрытия связи литературы с жизнью / Э. Г. Беккер // Вопросы анализа литературного произведения в школе : сборник статей / ред. Л. И. Тимофеева. - М. : Изд-во Акад. пед. наук РСФСР, 1962. - С. 148-184.

4. Водовозов В. І. Чи існує теорія словесності та за яких умов можливе її існування?/ В. І. Водовозов // Література і виховання : посібн. для вчителя: зб. матеріалів / упоряд.: А. В. Іванченко, Н. П. Каменська. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 40-42.

5. Гегель Г.В.Ф. Речи директора гимназии / Георг Вильгельм Фридрих Гегель // Гегель Г.В.Ф. Работы разных лет : в 2 т. / сост., общ. ред. и вступит. статья А. В. Гулыги. - М. : Просвещение, 1970. - Т. 1. - 1970. - 671 с.

6. Голубков В. В. Про активізацію викладання літератури / В. В. Голубков // Література і виховання : посібн. для вчителя : зб. матеріалів / упоряд.: А. В. Іванченко, Н. П. Каменська. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 125-129.

7. Горький М. Собрание сочинений. В 30 т. - М. : Гослитиздат, 1955. - Т. 30: Письма, телеграммы, надписи. 1927-1936. - 819 с.

8. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський; [упоряд. В. В. Яременко, авт. передм. П. П. Кононенко]. - К. : Либідь, 1993. - Т. 1. - 392 с.

9. Гуковський Г. О. Вивчення літературного твору в школі / Г. О. Гуковський // Література і виховання : посібник для вчителя: зб. матеріалів / упоряд.: А. В. Іванченко, Н. П. Каменська. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 141-144.

10. Иванов П. В. Основы школьного краеведения : учеб. пособ. / Павел Владимирович Иванов. - Петрозаводск : ПГУ, 1977. - 106 с.

11. Клименко Ж. В. Теорія і технологія вивчення перекладних художніх творів у старших класах загальноосвітньої школи: монографія / Жанна Валентинівна Клименко. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - 340 с.

12. Ковбасенко Ю. І. Україна в житті і творчості письменників / Юрій Іванович Ковбасенко // Тема. - 2002. - № 2. - С. 31-37.

13. Краеведение: пособ. для учителя / [Даринський А. В., Кривоносов Л. Н., Круглова В. А., Луканенкова В. К.]; под ред. Анатолия Викторовича Даринского. - М. : Просвещение, 1987. - 158 с.

14. Краткая литературная энциклопедия: в 9 т. / гл. ред. А. А. Сурков. - М. : Сов. энциклопедия. - Т. 4: Лакшин - Мураново. - 1967.- 1024 стлб.: ил.

15. Лисенко А. В. Методика використання літературного краєзнавства в системі підвищення кваліфікації вчителів-словесників : дис.... канд. пед. наук: 13.00.02 / Лисенко Алла Василівна. - К., 2002. - 220 с.

16. Лобода А. Краєзнавство на Вкраїні / А. Лобода // Бюлетень комісії краєзнавства. - 1924. - № 1. - С. 1-5.

17. Милонов Н. А. Литературное краеведение: учеб. пособ. для студ. пед. ин-тов по спец. 2101 "Рус. яз. и лит." / Николай Александрович Милонов. - М. : Просвещение, 1985. - 192 с.: ил.

18. Михайло Петрович Драгоманов: 1841-1845. Єго юбілей, смерть, автобіографія і опис творів / уладив і видав М.Павлик. - Львів, 1986. - 387 с.

19. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах : підруч. для студ. вищих закладів освіти / Леся Федорівна Мірошниченко. - К. : Ленвіт, 2000. - 240 с.

20. Міщенко Т. М. Педагогічні основи підготовки майбутніх учителів до краєзнавчої роботи в сільській школі : дис. … канд. пед. наук: 13.00.04 / Міщенко Тетяна Михайлівна. - Черкаси, 2001. - 243 с.

21. Нартов К. М. Взаимосвязи отечественной и зарубежной литератур в школьном курсе : книга для учителя / К.М.Нартов. - М. : Просвещение, 1986. - 191 с.

22. Никольский В. А. Преподавание литературы в средней школе : пособ. для учителя / Виктор Александрович Никольский. - 2-е изд., допол. - М. : Учпедгиз, 1963. - 290 с.

23. Острогорский В. П. Беседы о преподавании словесности / В. П. Острогорский. - СПб. : Типография Ю. Н. Эрлих, 1913. - 111 с.

24. Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в системі вивчення української літератури в середній школі : дис. … канд. пед. наук: 13.00.02 / Пасічник Євген Андрійович. - К., 1964. - 288 с.

25. Пасічник Є. А. Літературне краєзнавство в школі / Євген Андрійович Пасічник. - К. : Рад. школа, 1965. - 132 с.

26. Пащенко В. І. Антична література : підруч. / В. І. Пащенко, Н. І. Пащенко. - К. : Либідь, 2001. - 718 с.

27. Пиксанов Н.К. Областные культурные гнезда: историко-краеведческий семинар / Н.К.Пиксанов. - М.-Л. : Государственное издание, 1928. - 148 с.

28. Постанова Кабінету Міністрів України № 789 від 10 червня 2002 року "Про затвердження Програми розвитку краєзнавства на період до 2010 року" // Офіційний вісник України. - 2002. - №24 (27. 06. 2002). - Ч. 1. - Ст. 1159.

29. Репресоване краєзнавство (20-30-ті роки) / [Бабенко Л.Л., Бабенко С.С., Білоус Г.П. та ін.]; редкол.: Тронько П.Т. (голова) та ін. - К. : Рідний край, 1991. - 478 с.

30. Романько В. И. Краеведение в системе вузовской подготовки будущего учителя : дисс. … канд. пед. наук: 13.00.01 / Романько Валерий Иванович. - К., 1992. - 163 с. - Бібліогр.: с. 143-159.

31. Русова С. Вибрані педагогічні твори / Софія Русова. - К. : Освіта, 1996. - 304 с.

32. Самойленко Г. В. Краєзнавство культурно-мистецьке та літературне : навч. посібн. / Григорій Васильович Самойленко. - Ніжин : НДПУ, 2001. - 150 с.

33. Сковорода Григорій. Твори : у 2 т. / Григорій Сковорода; відп. ред. Микола Сулима. - 2-е вид., виправл. - К.: Обереги, 2005. - (Київська бібліотека давнього українського письменства; Т. 5). - Т. 1: Поезії. Байки. Трактати. Діалоги. - 528 с.

34. Ставровский А. Е. Краеведческая работа в школе / Александр Евгеньевич Ставровский. - 2-е изд., переработ. и доп. - М. : Учпедгиз, 1954. - 208 с.

35. Стоюнін В.Я. Про викладання російської літератури / В.Я.Стоюнін // Література і виховання : посібн. для вчителя : зб. матеріалів / упоряд.: А.В.Іванченко, Н.П.Каменська. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 43-47.

36. Сухомлинський В.О. Вибрані твори : в 5 т. - К. : Рад. школа, 1976. - Т. 2: Формування комуністичних переконань молодого покоління. Як виховати справжню людину. Сто порад учителеві. - 1976. - 670 с.

37. Токмань Г. Л. Методика викладання української літератури в старшій школі: екзистенціально-діалогічна концепція : монографія / Ганна Леонідівна Токмань. - К. : Міленіум, 2002. - 320 с.

38. Указ Президента України. "Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні" №35/2001 від 23 січня 2001 року // Офіційний вісник України. - 2001. - №4 (09.02.2001). - Ст. 115.

39. Українська Літературна Енциклопедія : в 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. - К. : Укр. енциклопедія ім. М.П.Бажана, 1995. - Т. 3: К - Н. - 1995. - С. 44-45.

40. Ушинський К. Д. Про початкове викладання російської мови / К.Д.Ушинський // Література і виховання : посібн. для вчителя: зб. матеріалів / упоряд.: А. В. Іванченко, Н. П. Каменська. - К. : Рад. школа, 1989. - С. 22-32.

41. Фесенко О. П. Использование краеведения при изучении литературы : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.02 "Теория и методика обучения" / О.П.Фесенко. - М., 1980. - 17 с.

42. Франко І. Твори. В 20 т. / Іван Франко; ред. кол. Корнійчук О.Є., Білецький О.І., Козланюк П.С. та ін. - К. : Держлітвидав, 1955. - Т. 16: Літературно-критичні статті. - 1955. - 468 с.: іл.

43. Янко М.Д. Литературное краеведение в школе / Михаил Данилович Янко. - М. : Просвещение, 1965. - 192 с.

Размещено на Allbest.ru