Англія XIV ст. у дзеркалі "Видіння про Петра Орача" Вільяма Ленґленда

Размещено на http://www.allbest.ru/

Англія XIV ст. У дзеркалі "Видіння про Петра Орача" Вільяма Ленґленда

Вєльчєва К.О.

Анотації

Стаття присвячена висвітленню історичних умов, які складають контекст алегоричної поеми англійця Вільяма Ленґленда "Видіння про Петра Орача" (XIV ст.), та особливостям відображення у творі сучасної поетові Англії. Увагу приділено тому, яку оцінку Ленґленд дає подіям релігійного, політичного, соціального життя з точки зору релігійного мораліста.

Ключові слова: "Видіння про Петра Орача", історичний контекст, чума, англійська церква, Вікліф, Столітня війна.

ENGLAND OF THE 14th CENTURY IN THE MIRROR OF "THE VISION OF PIERS PLOWMAN" BY WILLIAM LANGLAND

Vielchieva K. O.

Alfred Nobel University, Dnipro

Sicheslavska Naberezhna str., 18, Dnipro, Ukraine

The article is devoted to elucidating the historical conditions which make the context of the allegorical poem "The Vision of Piers Plowman" by the William Langland (the 14th c.), and the peculiarities of its reflecting England contemporary to the poet. поема ленґленд алегоричний

The poem was written in the genre of allegorical vision very popular in English literature of the 14th century. Langland used the frame of allegorical dream which enabled poets to create images of different types, juxtapose various time levels, freely construct the artistic space. Many English allegorical dream visions, especially "The Vision of Piers Plowman", are closely connected with the historical events of the 14th century. This connection requires analysis of the historical context in order to understand the problematics and poetics of Langland's poem. On the other hand, artistic reception of England's life will give rich material for historians of the Middle Ages, and besides it will help understand the Medieval world view.

The article focuses on the influence of the plague epidemic on the author of "The Vision of Piers Plowman", on the way the poem reflects the English society of the 14th century, the state of the English church and relations with the papacy, the parliament's growing role, the Hundred Years' War events.

As a result, we found out that the problem of saving the human soul central for the poem was to great extent inspired by the epidemic of plague. Langland sees the England of the 14th century as a religious moralist, mainly uses the allegorical method to embody his attitude to the reality, though he creates images of typical representatives of different social groups without any allegorism as well. The poet's ideas are close to Wycliffe's in his desire for the church reform, but Langland insists on moral and spiritual changes.

Key words: "The Vision of Piers Plowman", historical context, plague, English church, Wycliffe, Hundred Years' War.

Одним із провідних жанрів англійської літератури XIV ст. було алегоричне видіння, до якого у своїй творчості зверталися Джеффрі Чосер і Вільям Ленґленд; у цьому жанрі також написані анонімні поеми "Перлина", "Накопичувач та Розтратник", "Парламент трьох Віків". У проблематиці багатьох алегоричних видінь відчувається вплив історичних, соціальних та релігійних обставин епохи. Особливо помітним це стає в поемі Ленґленда "Видіння про Петра Орача", яка відома у трьох редакціях, що отримали назви А, В, та С. Варіант А створювався приблизно у 1368-1374 рр., перероблені та розширені варіанти В та С, як вважається, написані відповідно в 1377-1381 рр. та в 1381-1385 рр. [1, с. 67]. Ленґленд гостро відчував духовну та суспільну атмосферу часу і намагався вказати співвітчизникам моральні орієнтири у складному та мінливому світі. Тісний зв'язок англійських алегоричних поем, зокрема "Видіння про Петра Орача", з подіями та настроями XIV ст. потребує аналізу історичного контексту для розуміння проблематики та поетики цих творів. У свою чергу дослідження художнього сприйняття поетами історичної ситуації не лише дає багатий матеріал для істориків-медієвістів, але й наближає до розуміння світогляду середньовічної людини.

У радянській науці "Видіння про Петра Орача" привернуло увагу історика Д.М. Петрушевського, який переклав перші сім розділів поеми, а також супроводив свій переклад оглядом сучасних Ленґлендові подій у політичній, соціальній та релігійній сферах [2]. Він підкреслив вплив поеми на настрої в народі напередодні селянського повстання 1381 р., учасники якого виступили з вимогами соціальної справедливості. Наскільки нам відомо, у подальшому історичний контекст поеми Ленґленда або художнє відображення у "Видінні" рис сучасної поетові Англії радянськими дослідниками докладно не розглядалися.

У сучасній українській науці немає літературознавчих праць, присвячених "Видінню про Петра Орача". Натомість поема згадується О.В. Чередніченком у культурно-історичних розвідках з життя англійців XIV ст.: дослідник використовує її як джерело інформації про реалії побуту або про соціальні відносини [3, с. 66, 68; 4, с. 47; 5, с. 10-11].

Західні науковці зверталися до багатьох аспектів поетики та проблематики "Видіння про Петра Орача", а втілення Ленґлендом історичної та соціальної реальності Англії XIV ст. висвітлювалося Д. Аерсом [6]. На думку дослідника, Ленґленд був прихильником традиційної моралі та феодальної організації суспільства у вигляді статичної ієрархії, але водночас поет інтуїтивно вловив, що англійська дійсність з її складними процесами суперечить загальноприйнятій середньовічній картині світобудови.

Отже, постає необхідність уважно придивитися до того, які риси ситуації, що склалася в політичній, соціальній та релігійних сферах Англії XIV ст., знайшли відгук у художньому мисленні Ленґленда. Це дозволить зрозуміти, які проблеми хвилювали сучасників поета, а також виділити деякі риси художнього методу автора "Видіння про Петра Орача".

Мета статті полягає у визначенні рис життя Англії XIV ст., які сформували історичний контекст "Видіння про Петра Орача", та аналізі особливостей художнього втілення Ленґлендом позатекстової дійсності.

XIV ст. було перехідним часом для Англії, яка переживала важливий етап формування національної самосвідомості та становлення національної культури. Розглядаючи цей процес, М.І. Нікола відзначила динамізм розвитку усіх сторін суспільного життя країни, "тенденції до самовизначення в царинах державного життя (встановлення двопалатної парламентської системи), релігії (зародження ідей англійської Реформації в діяльності Вікліфа та лоллардів), початок розвитку самобутньої англійської філософії (школа оксфордського номіналізму) і, нарешті, активний процес формування національної мови та культури" [7, с. 3-4].

Після норманського завоювання 1066 р. панівною мовою Англії була французька, але на кінець XIV ст. англійська поступово витісняє її з різних сфер життя. Історики пояснюють це зростанням патріотичних почуттів під час війни з Францією, яку розпочав англійський король Едвард III у намаганні посісти французький престол, активною діяльністю мандрівних проповідників лоллардів, які писали та проповідували англійською, прикладом двору та знаті, а також розширенням участі англійськомовних підданих у державних справах [8, с. 147]. Запитам суспільства відповідала художня література англійською мовою, і саме на XIV ст. припадає її розквіт. Визначним явищем цього процесу стало "Видіння про Петра Орача", просякнуте національно значущим змістом.

Крім вже зазначених факторів, великий вплив на світосприйняття англійців XIV ст. мала повторювана епідемія чуми. Ця хвороба настільки змінила вигляд Європи, що деякі дослідники вважають її подією, яка ділить історію на два різні періоди. Як зазначив Жак Ле Гофф, "все частіше і частіше великим переломним моментом європейської історії вчені називають епідемію бубонної чуми, яка вибухнула в 1347-1348 рр.; після цього лиха історія починає ділитися на час "до чуми" і "після", на час процвітання і час кризи, час впевненості і час сумнівів" [9, с. 33].

Загалом "чорна смерть" скоротила населення країни на третину. Тож не дивно, що хвороба сприймалася як кара небесна за порушення християнських заповідей. Цю рису середньовічного світобачення підкреслює Ю.В. Пелешенко: "Таким чином, теорія "кар Божих", в основу якої покладено християнську концепцію свободи волі, полягала у трактуванні прямої залежності ходу історії від релігійно-морального стану суспільства" [10, с. 92]. Такий духовний клімат багато в чому пояснює пафос поеми Ленґленда, основною проблемою якої є спасіння душі. Поет приділяє величезну увагу залежності спасіння від дії волі людини, її власного вибору на користь гріха чи чесноти.

Ленґленд обрав популярну в алегоричній літературі форму сну, яка давала необмежені можливості для створення різних типів образів, суміщення декількох часових пластів, конструювання художнього простору. Розповідь ведеться від першої особи, а оповідачем виступає сновидець на ім'я Вілл (тобто Вільям), якому автор надав певних рис своєї особистості, але, звичайно, це не означало повного збігу автора та розповідача. Поема складається з десяти снів, і в перших снах Англія XIV ст. постає найбільш виразно.

У пролозі Вілл бачить строкату картину англійського суспільства, яке складається з представників різноманітних станів та занять, заглиблених у свої типові справи. Першими згадуються прості трудівники - laboratores - збірний образ яких подано в особі орачів: "Деякі займалися оранням, лише зрідка вдаючись до веселощів; / Саджаючи та сіючи, тяжко пітніли від роботи / І здобували те, що розтратники зажерливо знищували" [11]. Сновидець лаконічно описує інші соціальні групи: людей, які "молитвами та покаянням займалися" [11], успішних торговців, менестрелів. Але головну увагу приділено членам суспільства, які заслуговують на осуд поета: він викриває гріхи гордині, зажерливості, лінощів, розпусти, жадібності. Не обмежуючись загальним описом, Ленґленд вводить конкретні та наочні деталі: перед поглядом сновидця постали удавані жебраки "з черевами та торбами, набитими хлібом" [11], брехливі пілігрими та паломники, пустельники в рясах "з гачкуватими ціпками / Йшли до Волсінгему, а за ними їх дівки" [11], жебракуючі монахи чотирьох орденів "з користолюбства під рясою" [11] тлумачили Євангеліє у власних інтересах.

Розгортається окрема сцена за участю продавця індульгенцій, який вводив людей в оману: "Пхав їм свою грамоту і засліплював нею очі / І добував своєю буллою каблучки та брошки" [11]. Ленґленд відгукується на вкрай актуальну для свого часу проблему - його непокоїть моральний стан духівництва, жадібного до золота та охопленого світською суєтою. Автор повністю заглиблюється в сучасність, показує читачеві прикмети часу: панує розбрат між церквою та жебракуючими монахами, священики прагнуть полишити бідні приходи та жити в Лондоні, вони надають перевагу світській службі перед піклуванням про душі пастви, а кардинали з курії мають дуже мало спільного з кардинальними чеснотами.

Ленґленд не був поодиноким критиком духівництва. Голоси невдоволення лунали серед англійців перш за все тому, що церква була найбагатшим феодалом країни, до того ж знаходилася поза королівською юрисдикцією. Відомо, що у XIV ст. її земельні володіння досягали 1/3-1/2 загального обсягу орної землі Англії [12, с. 20], або, що її доходи тричі перевищували королівський дохід [13, с. 207]. Звичайно, у країні була велика кількість бідних священиків, були такі, що сумлінно виконували свої обов'язки, як, наприклад, зображений Ленґлендом вікарій, який розмірковує про совість та чесноти [11, c. 248]. Але у зв'язку з розвитком державного апарату в столиці існувала потреба в освічених людях, які могли б виконувати адміністративні функції. Тому замість опікування віруючими духовні особи займали посади на державній службі або виконували обов'язки секретарів для багатих та шляхетних людей.

Що стосується жебракуючих орденів францисканців та домініканців, вони у XIV ст. вже далеко відійшли від програми терплячої бідності та конкурували з білим духівництвом у вигідній справі відпущення гріхів. Ані монахи, які жили в монастирях, ані ті, що подорожували дорогами Англії, не викликають в Ленґленда пошани. Загально відома улесливість та лицемірність монахів, які задля своєї користі спрощують грішникам каяття, змальовується поетом в образі брата "Sire Penetrans-domos" (Сер, який проникає в домівки). Лікуючи грішників, він накладає їм пластирі "Приватний внесок", які зовсім не печуть [11, c. 262-263]. Також у поемі виведено яскравий образ вченого монаха-мінорита "з товстими щоками", який нещодавно проповідував про холод, голод та удари батогом, які терпів апостол Павло, а зараз із задоволенням поглинає розкішний обід [11, c. 149].

Заклики до духовного реформування церкви лунали в англійському суспільстві, і, крім поезії Ленґленда, вони знайшли вираження у прозі Джона Вікліфа - богослова, професора Оксфордського університету. Його політична, етична та релігійна доктрина мала антиримський та антиклерикальний характер та багато в чому передувала ідеям Реформації.

У XIV ст. в англійському суспільстві поширюється невдоволення папською політикою по відношенню до країни. Відбувається загострення відносин корони та курії, пов'язане, по- перше, з матеріальними чинниками (уся церковна власність належала папі, який мав право стягувати з англійської церкви будь-які податки), а також зі зростанням національних почуттів. Справа в тому, що у 1337-1453 рр. між Англією та Францією точилася Столітня війна. У 1309-1377 рр. папською столицею був не Рим, а французьке місто Авіньйон, і обов'язок фінансово утримувати пап-французів, які діяли в інтересах військового супротивника, здавався англійцям обурливим.

У своїх трактатах Вікліф висунув аргументи проти теорії верховенства папської влади над світською. На думку мислителя, папа не може вважатися єдиним намісником Бога на землі, король у цьому відношенні рівний папі, а королівська влада є священною. Більше того, Вікліф дійшов висновку про пріоритет світської влади над духовною: "Папа втілює людську сутність Христа, а король - божественну" [13, c. 215]. Він також відстоював необхідність королівської юрисдикції над духовенством, яке не буде тоді платити папі внесків [14, с. 165]. Після Великого розколу (1378 р.), коли одразу два папи заявляли про своє право на престол, відношення Вікліфа до понтифіків стало радикальнішим: він називав папу антихристом, який протиставив себе Христу прагненням до брехні, прив'язаністю до матеріальних цінностей, влади і слави [13, c. 228].

У "Видінні про Петра Орача" образ папи не має "диявольських" обрисів, але Ленґленд неодноразово піддає нищівній критиці жадібність папства. Він симпатизує позиції Вікліфа в питаннях зовнішньої політики, які стосуються відносин з папським престолом: поет пророкує, що "... авіньйонський абат і все, що походить від нього, / Зазнає від короля удар та отримає невиліковну рану" [11, c. 112]. У тексті поеми також можна побачити відгомін ідей Вікліфа про право держави судити церкву. Ленґленд висловлює впевненість, що покарати монахів за негідну поведінку зможе світська влада: "Але прийде король та сповідує вас, людей релігії, / І покарає вас, як говорить Біблія, за порушення ваших правил, / І виправить монахинь, монахів та каноніків, / І накладе на них спокуту - поверне до початкового статуту, / І барони з графами будуть їх бити вченням Beatus virres" [11, c. 111]. Але Ленґленд радше підтримує духовні, а не соціальні зміни.

У "Видінні про Петра Орача" також лунає тема королівської влади. Поет моделює ідеальний соціальний устрій, заснований на суспільному договорі: голова держави - король, "їм керувало лицарство, / Влада громад поставила його на царювання" [11, c. 53], а "Здоровий глузд обрав для короля гідних радників". Як розповідає сновидець, було вирішено, що "громада сама про себе повинна подбати" [11, c. 53], і для загальної користі вона "винайшла ремесла" та "встановила орачів" [11, c. 53]. Король, громада та Здоровий глузд також заснували закони. Отже, у поемі віддзеркалюється зростаюча роль парламенту як представницького органу, згоди якого король повинен був шукати для прийняття рішень.

Окрім цього, у тексті поеми Ленґленда відобразилися події Столітньої війни. Військова кампанія під проводом Едварда III розгорталася спочатку дуже успішно, англійські війська здобули блискучі перемоги в боях біля мису Слейс (24 червня 1340 р.), при Кресі (26 серпня 1346 р.), під проводом старшого сина короля Едварда Чорного Принца при Пуатьє (19 вересня 1356 р.). Англійці схвально сприймали війну, тому що після її початку країну заповнила військова здобич з Франції: посуд, одяг, різноманітні предмети розкоші. Також існувала практика збагачення за рахунок одержання викупів за полонених. Але Едуарду III не вдалося домогтися коронації в Реймсі - традиційному місці коронування французьких королів. Тому, розуміючи, що більшого успіху в найближчий час не досягти, він підписав мирну угоду з Францією. Згідно з договором в Бретіньї (8 травня 1360 р.), за Едуардом закріплювалися південно-західні землі Франції та володіння на півночі з центром у Кале, натомість він відмовлявся від подальших зазіхань на французьку корону. Крім того, дофін зобов'язався виплатити величезний викуп за свого полоненого батька Іоанна ІІ Доброго [15, с. 221]. Алюзією на цю резонансну подію Ф. Гудрідж вважає рядки поеми "Видіння про Петра Орача" [16, с. 269], які автор вкладає у вуста негативного алегоричного персонажу леді Мід (її ім'я у перекладі - хабар, винагорода). Мід дебатує зі своїм ідейним супротивником Сумлінням, озвучуючи вірогідну суспільну реакцію на підписання угоди в Бретіньї. Вона звинувачує свого антагоніста у боягузтві, бо він порадив королю "залишити свої володіння за незначну кількість срібла; / А це ж найбагатше королівство, на яке коли-небудь падав дощ" [11, с. 30]. А неприязнь до французів, притаманну масовій англійській свідомості, можна почути в іншому епізоді: диявола поет називає "гордий лицар з Франції Princeps huius mundi", який хоче завоювати людську душу [11, с. 91].

Можна зробити висновок, що Ленґленд реагує на низку значних історичних подій та тенденцій розвитку Англії XIV ст. Він розглядає їх з морального погляду крізь призму алегоричного методу. Тим не менш, у "Видінні про Петра Орача" зустрічаються позбавлені алегоризму образи типових представників тих чи інших соціальних верств, які уособлюють найбільш характерні риси суспільної групи, до якої вони належать. Усвідомлення невідворотності суду Божого, посилене епідемією чуми, змусило Ленґленда звертатися до своїх читачів, нагадуючи про необхідність подбати про свою душу. Придивляючись до своїх співвітчизників, серед найгарячіших прагнень яких він називав жагу збагачення, поет з жалем констатував моральний занепад суспільства. Навіть зі статусу духовної особи можна було отримати значну вигоду, і Ленґленда наближає до Вікліфа бажання оновлення та очищення церкви.

Література