Художнє моделювання образів історичних осіб у романі В. Рутківського "Сині води"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Художнє моделювання образів історичних осіб у романі В. Рутківського «Сині води»

Творчість Володимира Рутківського довгий час була поза увагою літературознавців. І хоча за віком Володимир Григорович міг би належати до когорти шістдесятників, він - цілком сучасний популярний письменник, з-під пера якого виходять цікаві і для дітей, і для дорослих художні твори. Один з них, роман “Сині води”, у 2011 році отримав відзнаку “Книга року ВВС”.

Уперше в історії цієї премії її отримала книга, призначена для дитячого читання. Відразу ж з'явилися рецензії на роман, і схвальні, і не дуже. Серед звинувачень у бік письменника

- історична невідповідність у змалюванні образів-персонажів. Ґрунтовних досліджень творчості В. Рутківського не так багато в сучасному літературознавстві. Це біографічний нарис Н. Марченко, статті Л. Скорини, О. Гавроша, передмова І. Андрусяка до названого роману. У них лише частково аналізуються окремі елементи художньої структури твору, між тим роман досить великий за обсягом, багатопроблемний, непростий для читацького сприйняття, а особливо дитячого, тому й потребує фахової інтерпретації.

Мета цієї розвідки - розкрити особливості прийомів художнього моделювання В. Рутківським образів історичних постатей XIV ст., які брали участь у битві на Синіх Водах.

У своїх творах на історичні теми В. Рутківський звертається до змалювання маловідомих сторінок, про які майже не залишилось історичних джерел. Тому часто, як справжній майстер художнього слова, він вдається до уявної реконструкції давноминулих подій, що, зрештою, й не порушує канонів художньо-історичної прози, а дозволяє авторові захопити читача дивовижними пригодами легендарних героїв.

До таких персонажів належить і князь Дмитро Боброк-Волинський, відомий в історії як учасник битви московського війська з багатотисячною раттю хана Мамая на Куликовому полі 1380 року. Про битву на Синіх Водах, яка відбулася 1362 року і мала, можливо, ще більше історичне значення у визволенні українських земель від золотоординського нашестя, маємо зовсім мало відомостей, так само, як і про її очільників.

В. Рутківський припускає, що одним з учасників і лідерів Синьоводської битви міг бути Дмитро Боброк. Саме з цим образом-персонажем пов'язана одна з головних сюжетних ліній роману “Сині води” - історична.

Л. Скорина у рецензії на роман зазначає: “З лінією Дмитра Боброка (умовно назвемо її “історичною”) пов'язані:

- князі Ольгерд (і його сини - Володимир київський, Дмитро брянський, Дмитро-Корибут, Андрій), Любарт, Кейстут, Коріят (і його спадкоємці - Юрій, Олександр, Костянтин);

- татарські хани і воєначальники: Хайдар, Мамай, Хаджибей, Котлабуга, Солтан (Димитрій);

- бродники і селяни: пахолок князя Дмитра Петрик, вивідник Медовуха, воронівський староста Коцюба, ватажок розбійників Гирич, бродник Барило... ” [4].

У романі змальована епоха правління литовських князів Гедиміновичів, які, з одного боку, прагнули повернути Русі її мову і звичаї, а з другого - утвердити правління своєї династії на українських землях. Тому й не входило у плани литовського князя Ольгерда возвеличення славних подвигів незаконнонародженого сина свого брата Коріята - Дмитра Боброка. Через це й давав він йому найскладніші завдання з надією, що той десь покладе голову під час їх виконання, бо відчував у ньому силу гідного супротивника чистокровних князів.

Про походження князя Боброка дізнаємось зі спогадів Ольгерда: “Саме тоді, брат його, двадцятилітній веселун Коріят Гедимінович, до нестями закохався в пишнокосу синьооку княжну з якогось крихітного уділу. Не чекаючи батьківської згоди, прийняв Коріят православну віру, нарікся Михайлом і став з красунею-русинкою на рушник.

Проте у Гедиміна були інші плани. Розбив він цей шлюб і змусив Коріята одружитися на донці престарілого князя, що от-от мав померти у своєму Новгородку. Тож Коріят невдовзі посів його стіл. Народилося в нього четверо синів, а синьоока русинка, здається Оленою її звали, так і залишилася в своєму уділі з маленьким Дмитром на руках” [3, с. 102].

За задумом автора, князь Дмитро прагне продовжити ратні справи свого діда князя канівського Святослава, який у складні хвилини життя ввижається йому у мареннях і додає сили перебороти труднощі: “Чоловік зареготав. Сміялися його повні вуста,

сміялися зеленаві очі, сміялося, узявшись променями в боки, сонце за його спиною.

- Що, не впізнаєш?

І Дмитрик упізнав, хоча ніколи цього чоловіка не бачив. Та це ж його пращур Святослав, веселий і дужий князь канівський! Той, хто першим з руських князів прийняв на річці Калці татарський удар. Тяжко поранений, потрапив до них у полон, і за те, що ганив ординців на всі заставки, покладено було його разом з іншими непокірливими руськими князями та воєводами під поміст. А на тому помості всілося ординське військо і заходилося бенкетувати...” [3, с. 40].

За давніми князівськими законами, малий Дмитро виховувався при дворі свого діда Гедиміна. І там він відрізнявся серед братів розумом і силою, за ним було велике майбутнє, яке не зовсім входило у династичні плани, та й місце його за родинним столом було скраю, як у незаконнонародженого нащадка. Це й зумовило подальшу долю Дмитра Боброка, як натякає В. Рутківський. Бо ніколи не мав він надійного захистку і постійного місця проживання.

По-різному складалися його взаємини із братами. Найбільше товаришував Дмитро із князем Брянським і Сіверським Дмитром Ольгердовичем. Про їхню давню приязнь дізнаємося під час розмови у Києві: “Боброк мимоволі посміхнувся. Його побратим і тезко щирим був завжди і в усьому. Завжди і в усьому бачив лише радісний бік: в бучному застіллі і в останньому сухареві, в добрій постелі і в пучкові прілої соломи під головою, в швидкому коневі і в пішому переході через трясовину. І от маєш.” [3, с. 99].

З князем київським Володимиром Ольгердовичем непрості у Боброка стосунки, але перед початком великої битви “.часом праглося, особливо коли надходили якісь непевно- погрозливі вісті, прихилитися спиною до надійної спини і разом боронитися супроти всіх негараздів і небезпек! ” [3, с. 287].

Силу і розум литовсько-руських князів письменник протиставляє підступності й жорстокості золотоординців, які будь-якої ціною прагнули утримати під своєю владою українські землі. До династії ногаєвичів палає ненавистю й Дмитро Боброк, бо через їхню неприязнь та зрадливість утратив найдорожче - матір, дружину, родовий замок - і мало сам не наклав головою.

Хан Солтан-Димитрій спочатку заприятелював із Боброком, а за відмову зрадити інтереси Гедиміновичів, скориставшись його кількаденною відсутністю, спалив його замок. Заживо згоріли його мати Олена й дружина Ждана, а сам князь змушений був рятуватись утечею. “Хан Солтан виявився окоренкуватим, міцним чолов'ягою років під сорок. На татарина він, як і більшість з тих, хто його оточував, скидався мало. Видавали його східне походження хіба що вузькуваті очі і короткий широкий ніс на кругловидому обличчі. Коли Дмитро під'їхав до його літнього шатра, хан сам поспішив назустріч, обійняв по- братерському і так, обіймаючи, провів до ханських покоїв.

- Ти - князь, і я теж не з простого роду, - радо посміхався Солтан. - То ж краще, коли ми будемо просто гарними і щирими сусідами. Чи не так?

Вина у Солтана були романські - прислав молодший брат Котлабуга, хан буджакської орди, котра кочувала між Дністром і Дунаєм. Риба з Чорного моря - то дарунок старшого брата, могутнього хана очаківської орди Хаджибея” [3, с. 43].

Суперечливим та неоднозначним у романі “Сині води” є образ Мамая. Вперше про кримського хана Мамая згадує воронівський староста Федір Коцюба: “Он, кажуть, вже кілька літ як почала сходити на татарському небі нова зоря - Мамай. Вміє цей колишній темник збирати розжирілі улуси в свій чотирипалий кулак, - Коцюба показав, якого саме пальця не вистачає Мамаєві. - І, схоже, землі від Кафи і до Сули його вже не задовольняють” [3, с. 91].

Далі також образ розкривається через спільні з Коцюбою пригоди. “Мамай... Кремезний здоровань, який більше скидався на русича, аніж на татарина. Видовжене обличчя, гачкуватий ніс із витонченими рухливими ніздрями. І лише ледь зизуваті очі видавали, що в його жилах тече і татарська кров. <.> Це був стійкий боєць, який, крім вірної шаблі, що блискавкою миготіла в його дужій руці, мав ще й неабиякий розум, кмітливість і хитрість. <...> А ще Мамай полюбляв усамітнюватися. При будь-якій погоді - в мжичку, спеку, мороз - галопував кудись у степ, а потім в найбезлюднішому місці розкладав багаття і надовго завмирав перед ним, обмірковуючи щось своє, недоступне іншим. Голомозий, проте з оселедцем, які носили колись київські дружинники.” [3, с. 175].

У романі “Сині води” Мамай - це жорстокий і хитрий ворог, який проте якимось чином стає на бік литовсько-руського війська, має свої інтереси у їхній перемозі над братами- ногаєвичами. Мамай утвердив свою владу та облаштував свою столицю в гирлі річки Кінські Води.

В інтерпретації В. Рутківського в образі Мамая виразно переважають риси козака-нетяги, які, на думку автора, й сприяли увічненню його образу. Про це ми дізнаємося з роману: “Від'їжджаючи, Боброк озирнувся. Мамай знову вдивлявся у вогнище, а його пальці торкалися струн. За його спиною стояв осідланий кінь. І ніхто не відає, як воно трапилося, але через століття ці дві степові постаті навічно приживуться на стінах українських світлиць. Хіба що Мамай постане з них уже не ханом, а вільним козаком- нетягою” [3, с. 422].

Кульмінацією роману є опис самої битви. Хоча В. Рутківський і уникає натуралістичних батальних сцен, але зашкалює в цьому епізоді та давня ненависть, яку виливають супротивники один на одного, рубаючись у смертельній січі: “Зійшлися над Синіми

Водами дві сили: одна, що з діда-прадіда покладалася лише на зброю і тому здобула майже половину того світу, де вирувало людське життя. Інша - та, що не поспішала здіймати меча без нагальної на те потреби і задовольнялася лише тим, що дісталося ще їхнім прадідам: шматом своєї землі, зрошеної власним потом, лісом, річкою - всім, до того звичним та любим, про що інше навіть мріяти не хотілося. Тож яка з цих сил отримає гору, яка доведе свою правоту?” [3, с. 391].

Саме в кульмінаційному епізоді найбільшою мірою письменник розкриває організаторські здібності Дмитра Боброка, силу, мужність, непохитність воїнів литовсько-руського війська. Разом з тим військо золотоординців не поступається їм силою, їхні хани також стоять у битві до останнього, до загибелі. Так В. Рутківський підкреслює, що битва була складна, тривала, й виграти її могли лише за допомогою стратегії, відваги й мужності.

Упродовж усього роману розкривається й сюжетна лінія, пов'язана із зародженням українського козацтва як могутньої сили, що змогла боронити українські землі від загарбників-кочівників. Воїнами стають колишні бродники - ватаги рибалок та мисливців, які заробляли собі на прожиття цими промислами. Перед лицем загрози вони змогли згуртуватись і були дієвою допомогою професійним ратникам у Синьоводській битві. Письменник майстерно виписує й окремі образи простих селян і бродників, воронівського старости Коцюби, джури князя Петрика, вихідника Медовухи через взаємини із Боброком.

Отже, В.Рутківський вдається до прийомів реконструкції історичних подій та змалювання історичних осіб для того, щоб познайомити читачів із маловідомими сторінками історії України. Перспективами подальших досліджень розглянутої у статті проблеми може бути комплексне вивчення способів моделювання образів-персонажів історичних осіб у сучасній українській прозі для дітей та юнацтва.

ЛІТЕРАТУРА

роман сині води рутковський

1. Марченко Н. М. Володимир Рутківський: тексти долі : Біографічний нарис /

Н. М. Марченко. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2014. -- 432 с.

2. Рутківський В. Сині води : історичний роман : для сер. та ст. шк. віку /В. Рутківський. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2015. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru