Текстово-образні універсалії-закінчення як архітектонічні компоненти творів народного героїчного епосу: структура, семантика, поетика (на матеріалі текстів дум)

The article discusses the structure, semantics and text-forming elements of the poetic function of people's thoughts endings. Attention is focused on the analysis of micro and makroodinits text-shaped universals, which form some kind of stylistic composite structures. The specificity of verbal and figurative organization offinal designs: at the level of the internal structure, content, and aesthetic features. Analyzed the relationship final doom definable structures with identical components of the text organizing folk-epic prizvedeny other genres. Emphasis syncretic nature of text-shaped universals-endings.

Key words: Formula end, the final design, thought, text-shaped universal.

Народний героїчний епос українського народу феноменальне національно-культурне явище. Тексти народних дум репрезентують своєрідно синкретизований фольклорний дискурс. Привертають увагу фінальні конструкції (по-іншому, формули закінчення, кінцівки, текстово-образні універсалії-закінчення). Дослідження мовностильової специфіки думових формул-закінчень має безпосередній стосунок до розв'язання низки теоретико-практичних проблем, пов'язаних із з'ясуванням виникнення та ґенези жанру дум (у порівнянні з іншими видами фольклорної словесної творчості), з виокремленням дум на тлі інших зразків народнопоетичного мистецтва. семантика народний дума мовностильовий

Композиційно-стилістичні текстово-образні універсалії фінальні структури визнані органічними елементами архітектонічної організації народних дум. На існування фінальних конструкцій у структурі думових текстів указували П. Житецький, Ф. Колесса. Найбільше уваги розглядові цього питання приділив Ф. Колесса, який виокремив означений різновид формул. Уважаємо, є потреба в докладному аналізі мовностилістичних особливостей фінальних структур, засвідчених у текстах дум.

Мета статті описати структурно-семантичні ознаки, притаманні фінальним конструкціям як архітектонічним компонентам текстів дум; з'ясувати поетику означених структур, їх естетичний потенціал.

Думові закінчення як текстово-образні універсалії-макроструктури характеризуються лексичними, фразеологічними, морфологічними, синтаксичними особливостями й діляться на власне текстові кінцівки, якими завершується оповідь і які не мають формульного вираження як такого; кінцівки-формули, для яких характерна: а) виокремленість із тексту, б) відсутність безпосереднього зв'язку з ним, в) наявність певної теми, г) наявність мікроформул, ґ) теологічне наповнення (теологічний зміст).

Простежуючи за ґенезою текстово-образних універсалій у закінченнях дум, доходимо думки, що становлення й виокремлення їх відбувалося поступово (про це свідчать варіанти однієї й тієї самої думи, записані в різні часи, у різних місцях, від різних виконавців). Наприклад, дума «Козак Голота»: І і ІІ варіанти думи не містять власне виокремленої формули закінчення [19, с. 73]: кінцівка в цій думі хоча і є, проте вона не відділяється від тексту думи, тісно з ним пов'язана та оформлена прямою мовою. Така кінцівка є продовженням описуваних подій у думі, вона засвідчує зв'язок із попередніми подіями (відповідно, і текстовим викладом). Будучи оформленою монологом, кінцівка містить: а) звернення до татарина, б) оцінку щодо дій татарина, в) розповідь про те, як козак буде діяти. ІІІ варіант думи дещо відмінний: тут також наявний монолог козака (у формі прямоїмови), але іншого змісту, ніж у І і ІІ варіантах: герой звертається не до татарина, а до поля, до Бога з проханням сприяти козакам у перемозі. Окрім того, поза прямою мовою (монологом) додані три рядки зовсім інакшого змісту, що тяжіють уже до суто виокремленої частини тексту як кінцівки: стверджується, що «слава не вмре, не поляже» й додаються слова молитовного змісту [19, с. 78]. Четвертий варіант думи «Козак Голота» засвідчує чіткіше розмежування та відокремлення прямої мови (монологу) персонажа і власне текстово-образної універсали формули закінчення. До того ж пряма мова, порівняно з попередніми варіантами, має дещо узагальнений зміст. І в прямій мові, і у власне текстово-образній універсали закінчення наявне звернення до Бога.

Певно, текстово-образні універсалії-закінчення додалися пізніше, виникли вони в середовищі виконавців, про що свідчить той факт, що однакові кінцівки простежуємо в думах, записаних у різний час, від різних кобзарів, у різній місцевості. Згодом наявність закінчень у думі стала явищем нормативним. І жанр думи надалі почав вимагати таких універсалій закінчення, які мали бути незалежними від тексту загалом і «прикладатися» до думової оповіді.

Думова кінцівка «як архітектонічна форма, ціннісно спрямована на зміст (можливу подію), зарахована до нього» [1, с. 15]. Ціннісна спрямованість думових закінчень, вочевидь, постає вже з їх тематики. Згідно зі спостереженнями Ф. Колесси, невільницькі плачі, наприклад, закінчуються прокльоном турецької неволі та молитвою про визволення [12, с. 33], у кінцівках лицарських дум прославляється полеглий козак-товариш [12, с. 40], група дум про щасливе повернення козаків у кінцівках має вказівку на паювання здобичі й засвідчує похвалу ватажкові, думи про Хмельниччину містять прославлення воєнних успіхів і побажання козакам [13, с. 49], побутові думи закінчуються похвалою батьківській-материнській молитві [13, с. 50] тощо.

Ідейно-тематичний зміст текстово-образних універсалій-кінцівок певною мірою визначають окреслені в них концепти. Відповідно до ідейно-змістового навантаження дум, опису історико-героїчних подій, закінчення активізують концепти пам'ять, слава, воля/неволя, прохання, побажання, віра. Провідним концептом для закінчень і для дум загалом є концепт віра, який репрезентований насамперед у теологічній назві Бог як домінанті, атрибутивних текстових універсаліях з епітетами-означеннями православний, хрещений (з опозиційними до них бусурманський, турецький).

Лексико-граматична домінанта думових текстово-образних універсалій закінчення представлена:

І) іменниками: 1) істотами (теологічними назвами та найменуваннями осіб за різними ознаками): Бог, Господь, християни, козаки, невільники, неприятель, збірними поняттями на позначення сукупності людей: люд, мир, народ, рицарство, військо; 2) неістотами: а) просторовими найменуваннями: берег, край, город, води, б) абстрактними поняттями: слава, пам'ять, просьби, молитви;

II) прикметниками: а) веселий, тихий, б) хрещений, православний, царський, християнський, бусурманський;

III) дієсловами (часто в наказовій формі з відтінком прохання, побажання) на позначення: а) слухових виявів: услиш, б) дій, спрямованих на об'єкт мовлення: визволь, пошли, сотвори, утверди, в) фізичного стану: помирати, полягти, сотвори.

Окрім того, закінчення активізують також фразеологічні одиниці, зокрема поетичну фразеологію постійні епітети ясні зорі, тихі води, які вживаються для побудови адвербіальних текстово-образних універсалій зі значенням місця й водночас функціонують як перифрастичні найменування української дійсності (національного простору в усіх його вимірах конкретних та абстрактних (насамперед духовних)); тавтологічні сполуки різного ступеня складності (Будетъ слава славна [19, с. 155], буде слава славна [20, с. 48], буде світ світати [19, с. 67]), синекдохічні утворення (Померла трехъ братьевъ голова [19, с. 155], слухающі голови), фразеологізмами церковнослов'янського походження (многая літа, до конця віка, однині до віка, амінь, на здравіє), що переконливо свідчить про вплив релігійних джерел на мовностильову організацію думових текстів.

Текстово-образні універсали думові кінцівки як макроодиниці будуються на основі парадигматичних зв'язків, зокрема на синонімічних відношеннях між компонентами: в просьбах, у молитвах [19; 20], А слава не вмре, не поляже [19], А слава його не вмре, не загине [19], слава не вмре, не поляже [20].

За синтаксичною організацією думові текстово-образні універсалії-закінчення реалізують просте ускладнене речення (здебільшого односкладне [5; 19; 20]), складне речення (сурядне [5; 19], підрядне [19]), складне синтаксичне ціле [19; 20].

У багатьох випадках засвідчено функціонування однорідних членів (додатків, обставин), напр.: Да услиши, Господи, у просьбах, у молитвах /Люду царському, / Народу християнському / І усім головам слухащим / На многая літа, / До конця віка! [19, с. 411]; <.. .> так слава їх козацька молодецька не помре, не поляже / Междо панами, / Междо козаками, /Междо всіма православними християнами <...> [19, с. 188]. Актуалізованими є обставинні сполуки місця адвербіальні текстово-образні універсалії зі значенням місця (Визволь, Боже, бідного неволька /На святоруський берег, / На край веселий, /Меж народ хрещений! [19, с. 102]) та адвербіальні текстово-образні універсали зі значенням часу (Дай, Боже, миру царському, / Народу християнському / На многая літа, /До конця віка ! [19, с. 388]).

Інколи закінчення об'єднують ніби дві окремі універсали в одній [5; 18; 19; 20]. Наприклад:

Буде слава славна Помеж козаками,

Помеж друзями,

Помеж рицарями,

Помеж добрими молодцями!

Утверди, Боже, люду царського,

Народу християнського,

Войська запорозького, донського

З сією черню дніпровою,

Низовою На многія літа,

До конця віка! [19, с. 242].

Мікроструктури 1) і 2) творять єдину текстово-образну універсалію-закінчення; мікроструктуру, позначену 1), характеризуємо як таку, що має семантику «уточнення того, які межі поширення слави»; мікроструктура 2) відзначається семантикою прохання й водночас ствердженням певних ідей, зокрема релігійного віровчення та національної самоідентифікації, уславлення й возвеличення козаків як захисників народу, також побажання, що є традиційним, канонічним у релігійних обрядах.

Засвідчені випадки, коли в одному варіанті думи текстово-образна універсалія-макроструктура є кінцівкою, а в другому частиною тексту, що передує кінцівці, виконуючи функцію не власне виокремленої кінцівки, а виступаючи завершальними, підсумковими словами ліричного героя (героїв) із досить виразним узагальнено-символічним змістом. Пор., наприклад, текстово-образні універсалії закінчень І та ІІ варіантів думи «Плач невільників»: І. Визволь, Господи, невольника з неволі, / На простиг дороги, / На ясні зорі, /На руський берег, /На край веселий, /Меж мир хрещений [19, с. 106]; ІІ. То як стали бідниг невольники на собі кров забачати, / Стали турка клясти-проклинати: / «Ой ти, турок проклятий, віро бесурмлянська, / Розлуко християнська! / Ти не одного сина із отцем і з матір'ю розлучила, / І брата з сестрою, І мужа з женою, Товариша із товаришем; Бідному невольнику ніколи й спокою немає. / Визволь нас, Господи, із тяжкої неволі / Та на тихії води, /1 на ясниї зорі, / Та у край веселий, /Между мир хрещений, / У городи християнські!» / Дай, Боже, люду царському, / Народу християнському /На здоров'я й на многіг літа / До конця віка! [19, с. 107-108]. Подібні до другого варіанта закінчення й у ІІІ-ІУ варіантах цієї думи. Така особливість у побутуванні думових закінчень свідчить про ґенезу дум як жанру.

Універсалії-кінцівки можуть тісно поєднуватися з попереднім текстом. Як правило, такі структури започатковуються сполучником сурядності, що й створює враження приєднувальної конструкції, напр.: Полягли двох козаків голови вище річки Самарки, / А третього найменшого, / Пішого-піхотинця, на Савур-могилі. / А сяя слава не вмре, не поляже однині й до віка, / А вам, братця, всім слухаючим головам на многая літа! [19, с. 209].

Як переконуємося, одна з основних функцій фінальних структур не тільки підводити підсумок, а й максимально естетизувати епічну оповідь. Кінцівки в думах позначені урочистим емоційно-експресивним колоритом. Поряд із констатацією факту загибелі героя-захисника воднораз засвідчено увіковічення його пам'яті. Фінальні формули із семантикою побажання також відзначаються емоціями урочистості, піднесення. Естетика формул-кінцівок високопозитивна, емоційно виразова; релігійний компонент у складі означених структур споріднює думи з книжними джерелами.

Отже, думові кінцівки текстово-образні універсалії-макроструктури виникли як своєрідний максимально узагальнений підсумок описаних подій, як певне обрамлення оповіді з актуалізацією відповідних концептів і зверненням до Бога як вищого начала з проханням про визволення духовне, фізичне. Звернення до Бога є обов'язковою композиційною умовою кінцівки в усіх текстах дум.

Як зачини, так і кінцівки є своєрідними стилістично-композиційними «макровузлами» текстової організації дум. Їх синкретичний (комплексний) характер слугує доказом єдності та взаємозв'язку різноструктурних текстово-образних універсалій. Разом означені компоненти композиційної організації дум органічно формують мовностилістичну природу текстів героїчного епосу.

Література

1. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики / М.М. Бахтин. М. : Худ. лит., 1975. 504 с.

2. Бондар О.І. Часова структура української народної казки / О.І. Бондар // Мова і стиль українського фольклору : зб. наук. праць. К., 1996. С. 85-100.

3. Буслаев Ф.И. О литературе. Исследования. Статьи / Ф.И. Буслаев. М. : Худ. лит., 1990. 512 с.

4. Дмитренко М. Українські народні думи як феномен традиційної культури / М. Дмитренко // Дмитренко М. Українська фольклористика: аспекти сьогодення / М. Дмитренко. К. : Сталь, 2008. С. 20-69.

5. Думи (Історико-героїчний цикл) : зб. / упоряд. О. Дея ; вст. слово М. Стельмаха ; іл. худ. В. Лопати. К. : Дніпро, 1982. 159 с.

6. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. К. : Femina, 1995. 686 с.

7. Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах / П. Житецкий. К. : Киевская старина, 1893. 249 с.

8. Житецький П.Г. Вибрані праці. Філологія / П.Г. Житецький. К. : Наук. думка, 1987. 328 с.

9. Квятковский А. Поэтический словарь / А. Квятковский. М. : Сов. энцикл., 1966. 376 с.

10. Колесса Ф. Про генезу українських народних дум (українські народні думи у відношенні до пісень, віршів, похоронних голосінь) / Ф. Колесса. Львів, 1921. 144 с.

11. Колесса Ф. Українська усна словесність / Ф. Колесса. Едмонтон, 1983. 645 с.

12. Колесса Ф. Формули закінчення в українських народних думах у зв'язку з питанням про наверствування дум / Ф. Колесса. Львів, 1935. 67 с.

13. Кононенко Н. Епос та плач: про витоки української думи / Н. Кононенко // Родовід. 1993. № 6. С. 27-30.

14. Костенко Н.В. О стихе украинских народных дум и его связи с былинным стихом / Н.В. Костенко // Вісник Київського університету. Серія «Літературознавство, мовознавство». 1985. Вип. 27. С. 64-70.

15. Марченко М.І. Історія української культури / М.І. Марченко. К. : Рад. школа, 1961. 286 с.

16. Народні думи : зб. / упорядкув., передм., приміт. С. Мишанича ; іл. худож. В. Лопати. К. : Дніпро, 1986. 173 с.

17. Рильський М.Т. Зібрання творів : у 20 т. / М.Т. Рильський. К. : Наук. думка, 1983-1985. Т. 16. 1983. С. 132-163.

18. Русанівський В.М. Методи дослідження граматичного матеріалу і теорія граматики / В.М. Русанівський // Мовознавство. 1967. № 1. С. 10-18.

19. Украинские народные думы / изд. подгот. Б.Н. Кирдан ; отв. ред. серии «Эпос народов СССР» А.А. Петросян ; отв. ред. тома В.М. Гацак ; вст. ст. Б.П. Кирдана. М. : Наука, 1972. 560 с.

20. Українські народні думи та історичні пісні / упорядкув. : П.Д. Павлій, М.С. Родіна, М.П. Стельмах ; за ред. М.Т. Рильського, К.Г. Гуслистого ; іл. М.Г. Дерегуса ; вст. стаття П.Д. Павлія. К. : Вид-во АН УРСР, 1955. 660 с.

21. Українські народні казки, легенди, анекдоти. К. : Молодь, 1989. 432 с.; Українські народні думи. К. : Державне видавництво України, 1927. Т. 1 : Тексти № № 1-13. 1927. 176 с.

Размещено на Allbest.ru