Життя і творчість Гете

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Народився Гете 28 серпня 1749 року в сім'ї франкфуртських купців і рано забезпечив собі міцність положення і безбідне існування. В 1775 році Гете був запрошений герцогом Саксе-Веймарським Карлом Августом приїхав в столицю маленької держави і залишився тут на все життя. Веймар з населенням в три тисячі людей притягував до себе видатних діячів німецької культури. Гете став одним з управителів герцогства - зберігши внутрішню незалежність. Він часто і надовго виїжджав із Веймара, в 1786 році навіть втікав звідси в Італію, він важко переносив вузькість провінційного життя, але завжди повертався сюди, в свій дім.

Під час життя Гете відбувалися такі визначні соціальні і політичні події як французька революція, наполеонівські війни. В 1808 році в Ерфурті відбулася розмова Гете з Наполеоном.

Життя Гете видавалося дуже довгим. Гете працював без спішки, але часу не гаяв. Від думав одночасно про різне, і все це знаходилося у внутрішній єдності поета.

Людина справи, Гете недолюблював людей, які не вміють влаштуватися в житті, і зовсім не виносив капризних і нитиків.

Гете в 1832 році вніс останні поправки до головного твору свого життя і в березні цього ж року помер. Він і не планував випустити у світ повний текст “Фауста” при житті: перша частина була опублікована фрагментами в 1790 році, повністю - 1808 році, з другої частини друкувалися відривки.

Гете з його тонким сприйманням старовини, відчув красу та значимість сюжету про Фаусте ще в юності. Письменник віддав основній книзі 62 роки свого життя. Безперечно, Гете знав не тільки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав він також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосіб, як поєднати ці два сюжети: Мефістофель омолоджує вченого i перетворює його на юнака. Такий задум, за словами німецького письменника Томаса Манна, міг народитися тільки "з юнацького ритму крові" поета. Гетевський Фауст мало чим схожий зі своїми праобразами. Він наділений рисами людини не Середньовіччя, а епохи Відродження. Мабуть, тому вся культура нової доби була визначена Шпенглером, як "фаустiвська".

Твір складається з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В "Пролозі на небі" показується зустріч Господа та його архангелів із Мефiстофелем, яка набуває символічного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така? Яке ii місце в свiтi? У пролозі Господь утверджує силу людської особистості, ii здатність до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджується, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявляє Фауста. Але Господь також не визнає Мефістофеля як уособлення зла, i це підтверджують його слова:

Таким, как ты, я никогда не враг.

Из духов отрицания ты всех мене

Бывал мне в тягость, плут и весельчак.

Из лени человек впадает в спячку.

Ступай, расшевели его застой,

Вертися пред ним, томи и беспокой

И раздражай его своей горячкой.

гете поема історичний

Цими словами Господь дав волю Фаустові у виборі між ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнівається, але сама доходить до бажаних висновків. Зустріч з Мефістофелем такій людині лише допоможе вибратися зі своїх протиріч. Мефістофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволяє людству наблизитися до вершин духу. Що є людина на землі - "божественне створення", яке прагне істини, чи "тварина із тварин"? Це головна проблема прологу, що визначає ідейний зміст трагедії "Фауст". На вiдмiну від трагедії легенда не має такого прологу.

Образ Фауста у поемі уособлює все людство, але попри цьому він не є ідеальною особистістю. Фауст не задоволений знаннями. якими він володіє i прагне більшого. Саме в такі хвилини він звертається до Бiблii i починає ii перекладати, але не погоджується з першими ж словами. Відчай героя настільки великий, що він вирішує покінчити життя самогубством. Мефістофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разів б`ється над розкриттям таємниць світу, i укладає з ним угоду. Він задовольнить будь - які бажання i забаганки вченого, ні в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст відчує цілком задоволеним життям i щасливим, він мусить померти, а душа його належатиме Мефістофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епізод поеми має також розбiжностi з легендою, оскільки в легенді Мефістофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки (згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен з`являтися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкається Бога i вiддає душу сатанi). Згодом Мефiстофель повертає нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохується в молоду вродливу дiвчину Гретхен (ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити є нововведенням Й.В. Гете). Мефiстофель вважає, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляється. Спочатку за волею Мефiстофеля помирає мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина карає себе за цi смертi i потрапляє до в`язницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджується, бо вважає себе винною i помирає у в`язницi. Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапляє до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини.

Отже в першiй частині свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди.

У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i надає йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля. Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею Єленою Прекрасною нього народжується син Евфорiон, який згодом гине. Фауст намагається виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрiє про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять з`явитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiшає з роботами. Нарештi герой вiдчуває мить найвищого життєвого задоволення:

Вот мысль, которой весь я предан,

Итог всего, что ум скопил.

Лишь тот, кем бой за жизнь изведан,

Жизнь и свободу заслужил.

Так именно, вседневно, ежегодно,

Трудясь, борась, опасностью шутя,

Пускай живут муж, старец и дитя.

Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни.

Тогда бы мог воскликнуть я:"Мгновенье!

О, как прекрасно ты, повремени!

Воплощены следы моих борений,

И не сотрутся никогда они".

И, это торжество предвосхищая,

Я высший миг сейчас переживаю.

Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помирає, але його душа потрапляє в рай, i зустрічається з душею Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше.

Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприймає свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв.

Отже, в другiй частинi Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила своє покликання в активному пошуку iстини i смислу буття.

Література

А.С. Пушкин: "Избранные сочинения" - Москва, "Художественная литература", 1990 г. 654с.

"Замок Монсальват": Легенды средневековья - Москва, "Энигма", 1994. - 352с.

И.В. Гете: "Фауст" - Москва, "Художественная литература", 1988. - 512с

Аникст: "Фауст" Гете. - С. 5-26.

Размещено на Allbest.ru