"Божественна комедія" Данте

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

“Божественна комедія” Данте

План

Вступ

1. Літературні джерела “комедії»

2. Жанрова особливість “Божественної комедії” у висвітленні дослідників

3. Структура “Божественної комедії” як відображення середньовічних представлень

4. Ренесансні складові поеми Данте

Висновок

Список використаної літератури

божественний комедія данте середньовічний

Вступ

“Божественна комедія” Данте принесла поету світову славу, представляючи грандіозний філолофсько-художній синтез усієї середньовічної культури, перекидаючи від неї міст до культури Відродження. Як справедливо відзначає С.С. Мокульський, “саме як автор “Божественної комедії” Данте є в один і той самий час останнім поетом середніх століть і першим поетом нового часу. Усі протиріччя ідеології Данте, відбиті в інших його добутках, усі різноманітні аспекти його творчості як поета, філософа, ученого, публіциста злиті тут у величне, гармонічне художнє ціле”.

Суперечки про поему Данте продовжувалися за всіх часів і не припинені і понині: від повного неприйняття її (Вольтер, Беттінеллі, що вважав поему "неправдоподібним науковим трактатом", написаним варварською мовою) до критичного переосмислення чи навіть віднесення її до роду священних книг, зміст якої не може бути до кінця зрозумілий смертною людиною. У теософських навчаннях Данте і його поемі приділяється роль провісної літератури. Так, Данило Андреєв так характеризував її в “Троянді світу”:

"Наскільки мені відомо (можливо, що я помиляюся), із сучасних європейських письменників цьому (тобто вільним мандрівкам ефірного тіла по шарах висхідних і спадних світів) був причетний один тільки Данте. Створення "Божественної комедії" було його місією. Але повне розкриття його духовних органів вчинилося тільки наприкінці життя... Він зрозумів численні помилки, неточності, зниження змісту, зайву антропоморфність образів, але для виправлення вже бракувало часу і сил.

Незалежно від трактування, сам космогонічний план комедії, що включає розповідь про принципи будови світу і його структурі вкупі з оповіданням про долі і шляхи людства (духовному і матеріальному) грандіозний.



1. Літературні джерела “Комедії”

Більшість учених пише про сплав християнського (середньовічного) і античного шарів, зі сплаву, одержуваного з них, Данте створив свою власну міру “своєрідний камертон” на який він опирається у своєму оповіданні. Надєждін Н. П. знаходив тісний зв'язок з античною поезією. На його думку, про це свідчить достаток міфологічних образів і зримі предметно-почуттєві деталі, але в той же самий час відзначав “непроникний морок алегоричного містицизму” (звірі в Аді, алегоричні фігури в Чистилищі).

Цікаве питання про обрання проводирем Вергілія в перших двох частинах подорожі, головна причина цього, як майже усі визнають, це спогад про VI пісню “Енеїди”, тут є присутнім свідчення таємного знання. Але Вергілій не був першим: подорож Одісея в Країну Тіней, сходження Орфея в Пекло - усе це має тісний зв'язок з містеріями античності. Смерть і сходження в Пекло, воскресіння на Небеса - є доповнюючими одні одних дії, перша - необхідна підготовка до другого. Дуже цікаве дослідження Рене Генона, у якому говориться про ісламські корені сходження в Пекло: “…в ісламі ми зустрічаємо епізод “нічної подорожі” Мухаммеда, що так само включає сходження в інфернальні місця, а потім сходження в різні раї чи небесні сфери; визначені риси цієї “нічної подорожі” представляють з поемою Данте до такої ступені разючу подібність, що деякі дослідники хотіли в ньому бачити одне з принципових джерел натхнення поета…такі збіги аж до точних деталей не могли бути випадковими, і ми маємо підставу припустити, що Данте дійсно був натхненний значною мірою оповіданням Мухаммеда.”

Ми вже згадувала про те, що “Комедія” виросла з клерикальної літератури, провансальської і куртуазної культури, “солодкого нового стилю”. Любов, що пронизує світогляд зрілого поета, народилася з юнацкій “хворобливій” любові до Беатріче, чистота і натхненність досягла повного розкриття в любові до Бога в третій частині “священної поеми”. Беатріче з дами серця трансформується у святу жінку і, на думку Гревса Н. М., “у символ Софії Премудрості Божої, що з'єднує твір із Творцем”. Відношення поета і коханої, писав, наприклад, А. М. Ефрос “ приймає вид релігійного культу: у Данте як би існує власна “свята трійця” - Христос, Богоматір і Беатріче, причому остання є його зв'язком з першими, усе йде через неї і від неї.”

Данте думав, що його “Комедія” - призволення самого апостола Петра:

І ти, мій син, зійшовши до земної долі

Під смертним вантажем, сміливими вустами

Скажи про те, що я сказав тобі!

Але можливо це істина буде прийнята за неправду:

Ми істину, схожу на неправду,

Повинні зберігати зімкнутими вустами,

Інакше сором безвинно наживеш.

Ми бачимо, що корені поеми ідуть у глиб століть, вони різноманітні і на перший погляд не сумісна (наявність язичеських і католицьких мотивів), але при цьому вони усі вплинули і завдяки їм “Комедія” стала “божественної”.

2. Жанрова особливість “Божественної комедії” у висвітленні дослідників

Питання жанрової приналежності “Комедії” один із самих складних і найбільш дискусійних, більшість дослідників дотримують декількох напрямків, але ми не зустріли не одного вченого, що був би гранично точний у даному аспекті, деякі говорять про безпритульність поеми.

Данте в листі до Кан Грандіделла Скеля заявляв: “Зміст цього добутку, не простий, більш того воно може бути назване багатозмістовним, тобто маючим багато змістів”. Нам здається, це можна віднести і до жанру здобутків.

Одна з найпоширеніших думок, що “Комедія” - це епос, а порівняння з Гомером стало звичайним. “ Гомер був першим, Данте другим епічним поетом, утвір якого представляє ясний і зрозумілий зв'язок з пізнаннями, почуттями і релігією того століття, коли він жив, і зі століттями наступними”, - пише Шеллі.2 Іноді Вергілія з “Енеїдою” зв'язують з “Комедією” Аліґ'єрі, пишуть про те, що перші два сторіччя твір називався “Дантеїдою”, але більшість вчених обходять Вергілія стороною, вона вчитель і наставник Данте, можна змело сказати, що учень перевершив учителя. Віктор Гюго називає Гомера і Данте “двома геніями, які ведуть суперництво”3 . Пекло Гомера і Данте продуманіші, чим у Вергілія, де замість царства мертвих простий будинок з різними потаєними ходами і, на думку А. А. Катеніна, “ у розповіді <це> дуже холодно і майже смішно” Данте точно і чітко визначив місце свого Ада, у внутрішності земної кулі займає він величезний конус, униз звернений і сходиться в крапку в самій серцевині землі.

Треба сказати кілька слів про мову “Комедії”, характерною рисою є безприсудкові конструкції, мова героїв здобуває епічно урочисте звучання, твір написано силабічним одинадцятискладником , про який Данте говорив, що він самий довгий і найбільш величний в італійському віршуванні, він не відтворюється засобами української мови. Виходить, мова говорить так за епос, але на кожну тезу в цьому міркуванні приходиться антитеза. Для епосу характерна статичність героїв, вони не змінюються під час оповідання, часом наділені однією яскравою рисою, можна говорити про їхню схематичність і статичність (Ахіллес - сильний, Одіссей - хитрий), але цього немає в Данте. Перед нами повстає ряд яскравих образів, що не втратили розуму й індивідуальності, нам дається психологічна характеристика людей, причому вона звичайно дуже маленька по обсягу, але дуже насичена по змісту. Наприклад, епізод зустрічі зі злодієм Ванни Фуччі:

“Жити по-скотськи, а по-людському не міг,

Так мулом був насправді; я - Ванні Фуччі,

Звір з Пістойї, краща із барлогів”.

“По закінченню промови, підкинувши руки

І випнувши дві дулі, лиходій

Викрикнув так: “На, Боже, обидві штуки!”

Тут навіть можна підставити під питання приказку, що горбатого могила виправить, Фуччі як був богохульником, так і залишився, а, на мій погляд, ще більш озлобився, але йому не можна відмовити в сміливості і силі.

Питання про справедливість назви “Комедії” комедією уже вирішений у науковій літературі (Еліна Н. Г.), вона правомірно названа так, її кінець радісний, а в часи середньовіччя комедією вважався твір, що має радісний кінець, а трагедією - сумний. Із сучасної точки зору я б навряд чи назвала її навіть трагікомедією, у комедії мається на увазі сміх, веселощі, а шедевр Данте повинний викликати інші емоції.

На думку групи вчених, з погляду жанру “Божественна комедія” - це “ бачення” і навряд чи варто придумувати інше позначення. Але “бачення” - жанр, що розвивається протягом усього середньовіччя, відрізняється великою ємністю, крім релігійних бачень, були бачення - памфлети, бачення - алегорії, бачення казкового, пригодницького типу і бачення описові.3 Для великого російського поета Майкова жанр бачень асоціювався з “Комедією”, вона багато в чому звільняла свідомість від логіки. Данте всотав найкраще із середньовіччя, а жанр бачень був великий і обмежений одночасно, не передбачав внутрішнього руху. Для цього був епос. Геній Данте ніколи не міг уміститися у тверді рамки того чи іншого жанру.

Західні і російські романтики розглядали Аліґ'єрі як свого предтечу, поема Данте - величезна метафора: пекло - не тільки місце, але і стан щиросердечних борошн. Надєждін Н. П. писав у своїй дисертації, що в поемі “ представляється повний і цільний відбиток усього романтичного світу. <…>У ній творчий геній викрив людську природу від тілесного покриву. <…>Це дійсна біографія людського духу…”... Хто, укладав дисертант, присвячений у таїнство “Божественної комедії”, той може сказати про себе, що він відкрив вхід у внутрішні святилище романтичної поезії.

Жанр “Комедії” С. П. Шевір'єв визначав як ліро-символічну поему і підкреслював, що це свій власний тип поеми, сполученні поезії і релігії (Данте називали великим філософом і богословом). Язичеська міфологія утратила свій первісний зміст, Вергілій уже не той, котрий був у часи Древнього Рима: “Ні, це Вергілій середньовічний, одягнений у нове звання містика, це Вергілій - маг про яке зберігся і тепер усний переказ у простому народі Італії…це Вергілій заклинатель, що знається з підземним світом, сходив у Пекло ще до пришестя Рятівника”3 Сполучення релігії і поезії дуже важливо для романтиків, для них великий художник - великий міфотворець. “Данте один із творців “вічних міфів”, тому що його поема, “узята всебічні, не є окремий твір однієї своєрідної епохи, однією особою ступені культури, але є щось значне, що обумовлює її загальнаціональністю, що обумовлюється її універсальним характером…обумовлюється, зрештою, формою, що являє собою не спеціальний, але загальний тип споглядання універсуума.”

Данте не завжди приносив земне в жертву заради небесного, а віра, надія, любов - це три стовпи його світу, він зберігає віру в можливості людини. Художній світ “Комедії” - результат складного взаємозв'язку релігійних, етичних і історичних понять.

3. Структура “Божественної комедії” як відображення середньовічних представлень

Сама назва “Комедія” походить до чисто середньовічних змістів: у тодішніх поетиках трагедією називався всякий твір із сумним початком і благополучним, щасливим кінцем, а не драматургічна специфіка жанру з установкою на сміхове сприйняття. Епітет же “Божественна” затвердився за поемою вже після смерті Данте не раніш 16 в. як вираження її поетичної досконалості, а зовсім не релігійного змісту.

“Божественна комедія” відрізняється чіткою і продуманою композицією: вона розділена на три частини (“кантики”), кожна з який зображує одну з трьох частин загробного світу, відповідно до католицького навчання, - пекло, чи чистилище рай. Кожна частина складається з 33 пісень, а до першого кантику додана ще одна пісня-пролог, так що всього виходить 100 пісень при троїчному членуванні: уся поема написана трьохрядковими строфами - терцинами.

Це панування в композиційній і значеннєвій структурі поеми числа 3 походить до християнської ідеї про трійцю і містичне значення числа 3. На цьому числі заснована вся архітектоніка загробного світу “Божественної комедії”, продумана поетом до дріб'язків. Символізація на цьому не закінчується: кожна пісня закінчується тим самим словом “зірки”; ім'я Христа римується тільки із самим собою; у пеклі ім'я Христа ніде не згадується , як і ім'я Марії, і т.д.

При усій своїй оригінальності поема Данте має різні середньовічні джерела. Фабула поеми відтворює схему популярного в середньовічній літературі жанру "бачень" чи "ходінь по борошнах" - про таємниці загробного світу. Тема загробних "бачень" розроблялася в аналогічному напрямку в середньовічній літературі і за межами Західної Європи (давньоруський апокриф "Ходіння Богородиці по борошнах", XII в., мусульманський переказ про бачення Магомета, що споглядало в пророчому сні мучення грішників у пеклі і райське блаженство праведників. В арабського поета-містика XII ст. Абенарабі є твір, у якому дані картини пекла і раю, схожі на дантевські, і їх рівнобіжне незалежне виникнення (тому що Данте не знав арабської мови, а на відомі йому мови Абенарабі переведений не був) свідчить про загальну тенденцію в еволюції даних представлень у різних відокремлених один від іншого регіонах.

У своїй поемі Данте відбив і середньовічні уявлення про пекло і рай, час і вічність, гріх і покарання.

Як відзначає С.Аверинцев: "Систематизована "модель" пекла в "Божественній комедії" із усіма її компонентами - чіткою послідовністю дев'яти кіл, що дає "перекинутий", негативний образ небесної ієрархії, докладною класифікацією розрядів грішників, логіко-алегоричним зв'язком між образом провини й образом кари, наочною деталізацією картин розпачу мучимих і катівською брутальністю бісів - являє собою геніальне поетичне узагальнення і перетворення середньовічних представлень про пекло" [1].

Ідея середньовічного дуалізму, яка різко розділяла світ на полярні пари протилежностей, що групуються по вертикальній осі (верх: небо, Бог, добро, дух; низ - земне, диявол, зло, матерія) виражена в Данте у фігуральному образі сходження-сходження. "Не тільки пристрій потойбічного світу, у якому матерія і зло концентруються в нижніх шарах пекла, а дух і добро вінчають райські висоти, але і всякий рух, зображуваний у "Комедії", вертикалізовано: кручі і провали пекельної безодні, падіння тіл, ваблених вагою гріхів, жести і погляди, самий словник Данте - усі привертає увагу до категорій "верха" і "низу", до полярних переходів від піднесеного до низинного - визначальних координат середньовічної картини світу" [8, c.192].

З найбільшою силою Данте виразив і середньовічне сприйняття часу. "Контраст часу скороминущого земного життя людини і вічності, - відзначає А.Я. Гуревич, - і сходження від першої до другого визначає "просторово-часовий континуум" "Комедії". Вся історія роду людського з'являється в ній як синхронна. Час коштує, воно усі - і сьогодення, і минуле, і майбутнє - у сучасності... " [8, c.193]. По висловленню російського поета О.Мандельштама, історія розуміється Данте "як єдиний синхроністичний акт" [11]. Земна історія, який живе Данте, впливає на зображуваний їм потойбічний світ, утворити специфічну форму простору-часу. Образи й ідеї, що наповняють "вертикальний світ" поеми, по вираженню М. Бахтина, спонукувані прагненням вирватися з нього і "вийти на продуктивну історичну горизонталь" [5]. Звідси - гранична напруженість усього Дантова світу. Конфлікт часів, перетинання часу і вічності виражає ведучу ідею "Комедії" [4]. Образно говорячи, "Божественна комедія" перетворює час у трагедійне утілення вічності, у той же час установлюючи з нею складний діалектичний зв'язок.

У його Аду міфологічні персонажі співіснують з дияволами з Біблії. Харон, Мінос, Цербер, кентаври, Мінотавр перетворені в дияволів, що карають грішників. Боги і напівбоги античності демонізовані. Безсумнівно, що Данте сприйняв топографію царства Плутона від древніх поетів (особливо Вергілія), але палаюча і кривава ріка Флегетон, гарпії в лісі самогубців, Цербер, люті фурії на стінах Діта - образи Данте.

Етичне і естетичне в поемі Данте нерозривно зв'язані. Усі демони: Цербер, Мінос, Мінотавр, Геріон (крилате транспортне чудовисько на зразок надпотужного танка), біси, - відверто потворні.

Отут превалює середньовічне однозначно негативне відношення до ворога роду людського. Люцифер Данте, що наполовину вмерзнув у лід (символ холоду нелюбові), виявляє виродливу пародію на образи небес: три його обличчя - глузування над трійцею, з них червоне - гнів як протилежність любові, блідо-жовте - безсилля чи лінощі як протилежність усемогутності, чорне - неуцтво як протилежність усевіданню; 6 крив нетопира відповідають шістьом крилам херувиму.

Не дивно, що дантів Люцифер не подобався Шатобриану й іншим романтикам. У ньому немає нічого загального з гордим Сатаною Мільтона, з Мефистофелем Ґете,, що філософствує, з непокірливим Демоном Лермонтова. Люцифер у "Божественній комедії" бунтівник, що безнадійно програв свою справу. Він став частиною космічного цілого, підлеглим вищим незаперечним законам.

Пекло в системі світобудови має спеціальну функцію ізоляції і - в останніх своїх глибинах - аннігіляції гріха і грішників.

У трьох вустах троєликого Демона мучать самі мерзенні, на думку Данте, зрадники: Іуда, Брут, Кассій. Центр світобудови, що збігає з центром землі, скований льодами. Зло - у зосередженні ваги всесвіт. Найбільший гріх є разом з тим і найбільше неподобство, скам'яніння, нерухомість, непритомність свідомості. При подорожі по загробному світі Данте неодноразово торкається думки, що в пеклі добро полягає в тому, щоб не бути добрим, не почувати жалю до карних грішників:

У побудову картини Ада Данте виходив із християнської моделі світу.

По Данте Пекло представляє воронкоподібну прірву, що, звужуючи, досягає центра землі. Її схили оперезані концентричними уступами, "колами" Ада. Ріки пекла (Ахерон, Стикс, Флегетон) - Літа, ріка обмивання і забуття, коштує особняком, хоча води її так само стікають до центра землі - це, по суті, один потік, утворений сльозами Критського Старця і проникаючий у надра землі: спочатку він з'являється як Ахерон (по-грецьки, "ріка уболівай") і оперізує перше коло Ада, потім, стікаючи вниз, утворить болото Стикса (по-грецьки, "ненависний"), що омиває стіни міста Діта, що облямовують пропасти нижнього Ада; ще нижче він стає Флегетоном (по-грецьки, "палючий"), кільцеподібною рікою киплячої крові, потім, у виді кривавого струмка перетинає ліс самогубців і пустелю, відкіля гучним водоспадом падає всередину, щоб у центрі землі перетворитися в крижане озеро Коцит. Люцифера (він же Вельзевул, диявол) Данте називає Діт (Dis), це латинське ім'я пануючи Аїда, чи Плутона, сина Кроноса і Реї, брата Зевса і Посейдона. По-латинськи Lucifer означає Світлоносец. Прекрасніший з ангелів, він за мятеж проти Бога був покараний каліцтвом.

Походження Ада по Данте таке: Повсталий проти бога ангел (Люцифер, Сатана) разом зі своїми прихильниками (демонами) був скинуть з дев'ятого неба на Землю і, встромивши в неї, продолбил западину - лійку до самого центра - центра Землі, Всесвіту і всесвітнього тяжіння: далі падати вже нікуди. Застряг там у вічних льодах. Лійка, що утворилася - підземне царство - це і є Пекло, що чекає грішників, що по ту пору ще і не народилися, оскільки Земля була безжиттєвою. Зяюча рань Землі відразу затяглася. Зрушена в результаті зіткнення, викликаного падінням Люцифера, земна кора закрила підставу конусоподібної лійки, спучивши в середині цієї підстави горою Голгофою, а з протилежної сторони лійки - горою Чистилища. Вхід у підземелля Ада залишився збоку, біля краю поглиблення, на території майбутньої Італії. Як видно, багато образів (ріки пекла, вхід у неї, топологія) були узяті Данте з античних джерел (Гомер, Вергілій).

Звертання Данте до античних письменників (і насамперед Вергілію, фігура якого безпосередньо виведена в поему як провідник Данте по пеклу) є одним з головних симптомів підготовки Ренесансу в його творчості. "Божественна комедія" Данте - не богонавіяний текст, а спроба виразити деякий досвід, одкровення. І оскільки саме поету відкритий спосіб вираження вищого світу, то він і обраний провідником у потойбічний світ. Вплив “Енеїди” Вергілія позначилося в запозиченні у Вергілія окремих сюжетних деталей і образів, описаних у сцені сходження Енея в Тартар з метою побачити свого покійного батька.

4. Ренесансні складові поеми Данте

Ренесансні елементи відчуваються як у самій переосмисленні ролі і фігурі провідника по загробному світу, так і в переосмисленні змісту і функції “бачень”.

У чому ж складаються ці відмінності?

По-перше, язичник Вергілій одержує в Данте роль провідника-ангела-провідника середньовічних “бачень”. Правда, Вергілія внаслідок тлумачення його 4 еклоги як пророкування про настання нового “золотого століття справедливості” зараховували до провісників християнства, так що він був фігурою як би не зовсім язичеської, але все-таки такий крок Данте можна було назвати по тим часам досить сміливим.

Друга істотна відмінність полягала в тому, що задача середньовічних “бачень” полягала в тім, щоб відвернути людини від мирської суєти, показати йому гріховність земного життя і спонукати звернутися думками до загробного життя. У Данте ж форма “бачень” використана з метою найбільш повного відображення реального земного життя. Він діє суд над людськими пороками і злочинами не заради заперечення земного життя як такий, а в ім'я її виправлення, щоб змусити людей жити більш правильно. Він не веде людину від дійсності, а навпаки, занурює в неї.

На відміну від середньовічних "бачень", що ставили метою звернути людини від мирської суєти до загробних думок, Данте використовує форму "бачень" для найбільш повного відображення реального земного життя і насамперед для суду над людськими пороками і злочинами в ім'я не заперечення земного життя, а її виправлення.

Третя відмінність складається в пронизуючому всю поему життєстверджуючому початку, оптимізмі, тілесній насиченості (матеріальності) сцен і образів.

По суті, усю "Комедію" сформувало прагнення до абсолютної гармонії і віра в те, що вона практично досяжна. Звідси глибинний оптимістичний зміст зверхреальної, математично чіткої геометрії пекла, що полягав у тім, що стругаючи геометрична пропорційність "Комедії" і самого Ада, що панує в них символіка чисел суть відображення віри, представлення і прагнення до світової абсолютної гармонії, злиттю з Богом.

Данте показує цілу галерею живих людей, наділених різними пристрастями, причому навряд чи не перший у західноєвропейської літературі робить предметом поезії саме зображення пристрастей, матеріалізованих у вигляді грішників. Навіть саме пекло його наділене особистісним усвідомленням:

"Я відвожу до знедолених поселень,

Я відвожу крізь віковічний стогін,

Я відвожу до загиблих поколінь,

Був правдою мій зодчий натхненний, - говорить напис над його входом.

"Per me si va ne la citta dolente,

per me si va ne l'etterno dolore,

per me si va tra la perdutta gente" (Il Inferno, canto III).

Двома-одними-двома штрихами Данте обрисовує глибоко відмінні друг від друга образи, що відрізняються реальністю як побутовий, так і історичної, оскільки оперує поет з матеріалом, узятим з живої італійської дійсності.

Матеріалізація торкається і духовний аспект. Так, усі гріхи, карні в пеклі, спричиняють форму кари, що алегорично зображує щиросердечний стан людей, підданих даному пороку: хтиві засуджені вічно кружлятися в пекельному вихрі їхньої пристрасті; гнівливі занурені в сморідне болото, де запекло борють один з одним; тирани борсаються в киплячій крові; лихварі згинаються під вагою навішених на шиї важких гаманців; у чаклунів і віщунів голови вивернуті назад; на лицемірів надіті свинцеві мантії, позолочені зверху; зрадники і зрадники піддані різним катуванням холоду, що символізує їхнє холодне серце. Тяга до матеріалізації виявляється й у збереженні в більшості кіл незмінним тілесного вигляду грішників. Виключення, що волочуть за собою не просто втрату цілості і битійності (тобто здатності до переміщення, усвідомленню й існуванню в нехай і далекому незвичному середовищі), а втрату самого людського виду, відносяться до найбільш тяжких гріхів. Таке змішування злодіїв зі зміями в 7 колі Щілин: “Усе колишнє в одну змішалася каламуть; / И моторошний образ повільною ходою, / Ніщо і двоє, продовжував свій шлях” (пісня XXV, 76). Однак попри все те сама матеріальність їх невикорінна (нехай і в образі отрутного чи лісу суміші людського і зміїного тіл).

Однак ця реалістичність в описах різко контрастує з глибокою символістикою й алегоричністю поеми. Даний контраст збільшується в міру опускання в прірві пекла.

Спуск у пекло - це спуск у царство бездуховної матерії, що лежить багато нижче матеріальності повсякденного життя. Чим ближче в "Комедії" до Сатани, тим менш людяними стають по своїй суті грішники. Фр. Де Санктіс так пише про це: "Людський вигляд зникає: замість нього - карикатура, непристойно зіпсовані тіла... Людина і тварини початку в них перемішані, і найглибша ідея, закладена в "Злих Щілинах", складається саме в цьому перевтіленні людини у тварина і тварини в людину...".

"Сам розподіл страт, - пише И.Н. Голенищев-Кутузов, - у який самі тяжкі розміщені нижче від поверхні землі, указує на те, що Данте найбільш легкими пороками вважав ті, котрі походять від нездержливості, як хтивість, обжерливість, гнів, і самими тяжкими - обман і зрадництво. У перших ще бушують пристрасті, їм властиві людські почуття, вони знаходяться в стані вічного руху. Гнівні, занурені в Стигийское болото, ще не зовсім утратили людський вигляд. У граді Дите грішники лежать у кам'яних трунах, але повстають і пророкують майбутнє, зберігши всю пристрасність живих. Античні кентаври мучать мешканців верхніх кіл; вони перетворюються в дерева, що виливають кров, прямують під вічним вогненним дощем, але здатні думкою переноситися в минуле, розповідати про свою земну долю. У самій нижній з пекельних безодень немає ні вогню, ні руху, усі захолонуло під вітром, породженим шістьма крилами Люцифера, перетворилося в безжиттєву матерію, де мляві пробивається свідомість. Над вічною мерзлотою звучить лише голос мести, вічний, безнадійний - голос графа Уголіно..." [7, c.7].

“Ми були там, - мені страшно цих рядків, -

де тіні в надрах крижаного шару

протягають глибоко, як у склі сучок.

Одні лежать; інші вмерзнули коштуючи...” (пісня 34, 10-13).

Протиріччя між середньовічною і ренесансною світоглядною і художньою системами спостерігаються також у трактуванні призначення і функцій пекла. Навіть там людина в Данте є насамперед особистістю, зі своїм голосом, історією, думкою, долею.

У пеклі Данте тріумфує справедливість. Данте шанує вище правосуддя, яке змушує грішників мучитися в пеклі, але в той же час там панує воля волі в праві на власну оцінку, реакцію на вирок, на особисте відношення до грішників. Данте приносить у пекло власну людську індивідуальність, і саме вона перетворить середньовічний комічний стиль, прийнятий до того в описі пекельних сцен і мешканців пекла відповідно до естетичної системи середньовічної сміхової культури. У Данте комізм пекельних сцен особливого роду: поет свідомо прагнув до абсолютного комізму, що виключає всякий гумор, і відсутність у нього поблажливості і м'якості до мешканців пекла не заперечує його здатності до володіння комічним дарунком. Разюче інше. Не заміряючись на вищу справедливість, Данте зображує пекло і його мешканців, спираючи на особистий життєвий досвід і керуючись власними почуттями, навіть якщо вони йдуть врозріз з нормами середньовічної моралі. Тобто його пекло - це не алегорії, а переживання подій; а символи суть психологічні характери.

Опис Ада в Данте пронизано емоційною причетністю, спрямованої на те, щоб відчути гріховність, а не абстрактність пекла. Тому-те кожному гріху дається фігуральне вираження.

Дивно, що Данте співпереживанням повертає людяність найстрашнішим грішникам. Здатність співчувати грішникам навіть у колі зрадників - найстрашнішого, на думку Данте, гріха - видозмінює комічний стиль навіть у самих глибинах пекла - там, де заперечливу людину комізм повинний був би, здавалося, досягти своєї абсолютності.

На відміну від середньовічних "бачень", що давали саме загальне схематичне зображення грішників, Данте конкретизує й індивідуалізує їхні образи і гріхи, доводячи до чистого реалізму. “Загробний світ не протиставляється реального життя, а продовжує її, відбиває існуючі в ній відносини. У дантевському пеклі бушують, як і на землі, політичні пристрасті”, - пише С. Мокульський [12, c.158].

От приклад з'єднання ренесансних (яскраво реалістичних) і середньовічних (алегоричних) чорт в описі:

“Його очі багряні, роздутий живіт,

Жир у чорній бороді, пазуристі руки;

Він мучить душі, шкіру з м'ясом рве,

А ті під зливою виють, немов суки” (пісня VI, 16).

Сама ідея загробної кари одержує в Данте політичне фарбування. Тому, крім морально-релігійного змісту й алегорій, що зближають комедію з літературою раннього середньовіччя, багато образів і ситуації мають політичний сенс (так, дрімучий ліс - уособлення земного існування людини й одночасно символ анархії, що панує в Італії; Вергілій - земна мудрість і символ гіббелінської ідеї всесвітньої монархії; три царства загробного світу символізують земний світ, перетворений у згоді з ідеєю строгої справедливості). Усе це додає комедії світський відбиток.

Далі, сам художній метод Данте виступає сполучним мостом між естетичними системами античності і середньовіччя. Якщо в античній трагедії самі незвичайні речі відбуваються цілком природно, то в середньовічній традиції важливе місце займає надприродність, чудесність, яка відбувається. У Данте ж ще сильний середньовічний мотив мучеництва, але є відсутнім другий стовп естетичної системи середньовіччя - надприродність, чарівництво. У "Божественній комедії" Данте та ж природність надприродного, реальність нереального (реальні географія пекла і пекельний вихор, що носить закоханих), що наявні у античній трагедії. Так, він точно позначає відстань від однієї ступені гори чистилища до іншої, рівне росту трьох чоловік, при описі незвичайного проводить для наочності порівняння з добре відомими речами, райські сади зіставляє з квітучими садами своєї батьківщини.

Точна топографічна конкретика присутня в описах міфічних областей:

“Є місце в пеклі - Злі Щілини.

Суцільно кам'яні, кольору чавуна,

Як кола, що навколо обважніли.

Посередині зяє глибінь

Широкого і темного колодязя...” (пісня XVIII, 1-4)

“А той уступ, що залишається,

кільцем меж безоднею і скелею лежить,

і десять западин у ньому розпізнається...” (пісня XVIII, 7),

“... від підніжжя кам'яних висот

йшли гребені скель чрез рови і перекати,

щоб у колодязя обірвати свій хід” (песнь XVIII, 16).

Часто Данте ілюструє описувані мучення грішників картинами природи, далекої середньовічним описам, а саму мертву стихію пекла - явищами живого світу. Наприклад, зрадники, занурені в крижане озеро, порівнюються з жабами, що “виставитис прагнуть, щоб поквакати, рильця зі ставка” (пісня ХХХІІ), а покарання лукавих радників, укладених у вогненні мови, нагадує поету долину, наповнену світляками, у тихий вечір в Італії (пісня XXVI). Пекельний вихор у 5-й пісні порівнюється з польотом шпаків:

“І як шпаків, несуть їхнього крила,

у дні холоду, густим і довгим ладом,

там ця бура кружляє парфумів зла,

туди, сюди, униз, нагору, величезним роєм” (пісня V, 43).

“Надзвичайно розвинуте почуття природи, - робить висновок С. Мокульський, - уміння передати її красу і своєрідність роблять Данте вже людиною нового часу, тому що середньовічній людині був далекий напружений інтерес до зовнішнього, матеріального світу” [12, c.159].

Той же інтерес відрізняє і мальовничу палітру Данте, багату усілякими фарбами. Кожній з трьох кантик поеми характерне своє основне барвисте тло: “Аду” - похмурий колорит, густі лиховісні фарби з перевагою червоної і чорний: “А над пустелею повільно спадав/ Дощ полум'я, широкими хустками/ Як сніг у затишності нагорних скель...” (пісня XIV, 28), “Так опускалася хуртовина вогнева/ И порох палав, як під кресалом труть...” (пісня XIV, 37), “У всіх вогонь зміївся над ступнями...” (пісня ХІХ, 25); “Чистилищу” - м'які, бліді і мрячні кольори, властиві живій природі, що з'являється там (море, скелі, що зеленіють луги, дерева); “Раю” - сліпучий блиск і прозорість, променисті фарби найчистішого світла. Аналогічно кожної з частин властива своя музична окантовка: у пеклі - це ричання, гуркіт, стогони, у раї звучить музика сфер. Ренесансне бачення відрізняє і пластичне скульптурне окреслення фігур. Кожен образ поданий у пластичній позі, що запам'ятовується, він немов виліплений і в той же час повний рухи.

Реалізм Данте в показі мучень грішників знаходить адекватне вираження в лексиці поеми, у її образності і стилістиці. Склад поеми відрізняється стислістю, енергійністю, вагомістю, як виразився один із критиків, “шляхетною шорсткістю”. Свій вірш він пристосовує до опису явищ, ремствуючи на те, що він ще недостатньо “хрипкий і скрипливий, як вимагає лиховісне жерло, куди спадають всі інші кручі”.

Усі відзначені особливості “Божественної комедії” зв'язують її з мистецтвом Ренесансу, однієї з основних особливостей якого саме був напружений інтерес до земного світу і людини. Однак реалістичні тенденції тут ще суперечливо вживаються з чисто середньовічними устремліннями, наприклад, з алегоризмом, що пронизує всю поему, а також чисто католицькою символікою, так що кожен сюжетний момент у поемі витлумачується в декількох змістах: морально-релігійному, біографічному, політичному, символічному і т.д.

Наприклад, дрімучий ліс з першої пісні поеми, у якому заблудився поет і ледве не був роздертий трьома страшними звірами - левом, вовчицею і пантерою, - у релігійно-моральному плані символізує земне існування людини, повне гріховних оман, а три звірі - три головних пороки: гордість (лев), жадібність (вовчиця), хтивість (пантера); у політичному ж аспекті він символізує анархію, що панує в Італії, що породжує три пороки.

“Він говорив, але крок наш не затих,

і ми увесь час йшли великою хащею,

я розумію - хащею душ людських” (пісня IV, 64).

Образ Вергілія з морально-релігійної точки зору символізує земну мудрість, а з політичної - гібеллінську ідею всесвітньої монархії, що одна в силі установити на землі мир. Беатріче символізує небесну мудрість, а з біографічної точки зору - любов Данте. І т.д.

Символіка пронизує і два інші кантики. У містичній процесії, що зустрічає Данте у входу в рай, 12 світильників “суть сім парфумів бужих” (по Апокаліпсисі), 12 старців - 24 книги Старого завіту, 4 звіра - 4 євангелія, візок - християнська церква, гріффон - богочоловік Христос, 1 старець - Апокаліпсис, “смиренних четверо” - “Послання” апостолів і т.д.

Морально-релігійні алегорії зближають “Божественну комедію” з літературою раннього середньовіччя, а політичні додають їй світський відбиток, не типовий для літератури середньовіччя.

Суперечливість поеми Данте, що коштує на рубежі двох історичних епох, не вичерпується протиріччям між морально-релігійним і політичним змістами. Елементи старого і нового світогляду переплітаються протягом усієї поеми в самих різних сценах і шарах. Проводячи думку про те, що земне життя є підготовка до майбутнього, вічного життя, Данте в той же час виявляє живу цікавість до земного життя. Погоджуючись зовні з навчанням церкви про гріховність плотської любові і поміщаючи хтивих у другому колі пекла:

“то пекельний вітер, відпочинку не знаючи,

мчать сонми душ серед околишньої імли

і мучить їх, крутячи і мордуючи” (пісня V, 37),

Данте з гарячим співчуттям вислухує розповідь Франческі про її грішну любов до брата чоловіка Паоло, що привела їхній обох, заколотих виродливим Джанчотто Малатеста, у пекло (пісня 5). Погоджуючись з церковним навчанням про суєтність і гріховність прагнення до слави і почестей, він вустами Вергілія підносить хвалу прагненню до слави. Вихваляє він і інші людські якості, що гудяться церквою, такі як спрага знань, допитливість розуму, прагнення до незвіданого, прикладом чого є сповідь Улісса, якого стратили в числі лукавих радників за тягу до подорожей.

У той же час критиці піддаються пороки духівництва і сам його дух, причому вони клеймуються навіть у раї. Нападки Данте на жадібність церковників теж є провісниками нового світогляду і надалі стануть одним з основних мотивів антиклерикальної літератури нового часу.

Вступають у протиріччя в дантевській поемі також виведені ним тверда логічна детермінованість пекла і вільне почуттєве поетичне сприйняття. Звужуюча лійка Дантова пекла, пересування по який, з кожним колом усе більш скрутне і визначене, наприкінці приводить до зупинки, вмерзанню в міжзоряний холод, вічному застряванню в Щілині буття, як і все детерміністське представлення топології пекла, - сходить до полярного, властивого середньовічних поглядів, представленню добра і зла.

Ренесансні віяння в набагато більшому ступені виявляють себе в третьої кантику - “Раї”. І це обумовлено самою природою описуваного предмета.

Важкій зверхматеріальності Ада протистоїть трансцендентність, світлова легкість, невловиме духовне сяйво Раю. А твердим обмеженням сковуючої пекельної геометрії - просторова багатомірність небесних сфер зі зростаючими ступенями волі. Воля самостійного конструювання простору, світу, тобто воля діяти - і є те, що відрізняє в Данте геометричну витончену заданість Ада від невизначеності, неконкретності, топологічній розпливчастості Раю.

По Данте, Пекло виразимо, Рай же не має зорового плану, він є щось, тінь, споглядання, світло, медитація, він особистісний, тобто кожний повинен пройти цей шлях один, очікуючи благодаті; колективного досвіду і сприйняття він позбавлений, отже, невимовний словесно, а лише представимо по-своєму в уяві кожного. В Аду панує чужа воля, людина примушуємо, залежимо, ньому, і ця чужа воля добре видна, а прояву її барвисті; у Раї - воля тільки своя, особиста; виникає довжина, який позбавлене Пекло: у просторі, свідомості, волі, часу. В Аду - гола геометрія, часу там ні, це не вічність (тобто нескінченна довжина часу), а час, рівний нулю, тобто ніщо. Простір, розділений на кола, плаский й однотипний в кожнім колі. Він мертвий, передчасний і порожній. Штучна ускладненість його - мнима, удавана, це ускладненість (геометрія) порожнечі. У Раї воно знаходить обсяг, різноманіття, мінливість, пульсацію, воно розповзається, переймаючи небесним мерехтінням, доповнюючи, діючись кожною волею, і тому незбагненно.



Висновок

“Божественна комедія” Данте принесла поету світову славу, представляючи грандіозний філолофсько-художній синтез усієї середньовічної культури, перекидаючи від неї міст до культури Відродження. Як справедливо відзначає С.С. Мокульський, “саме як автор “Божественної комедії” Данте є в один і той самий час останнім поетом середніх століть і першим поетом нового часу. Усі протиріччя ідеології Данте, відбиті в інших його добутках, усі різноманітні аспекти його творчості як поета, філософа, ученого, публіциста злиті тут у величне, гармонічне художнє ціле”.

Сам художній метод Данте виступає сполучним мостом між естетичними системами античності і середньовіччя. Якщо в античній трагедії самі незвичайні речі відбуваються цілком природно, то в середньовічній традиції важливе місце займає надприродність, чудесність, яка відбувається. У Данте ж ще сильний середньовічний мотив мучеництва, але є відсутнім другий стовп естетичної системи середньовіччя - надприродність, чарівництво. У "Божественній комедії" Данте та ж природність надприродного, реальність нереального (реальні географія пекла і пекельний вихор, що носить закоханих), що наявні у античній трагедії. Так, він точно позначає відстань від однієї ступені гори чистилища до іншої, рівне росту трьох чоловік, при описі незвичайного проводить для наочності порівняння з добре відомими речами, райські сади зіставляє з квітучими садами своєї батьківщини.

Значення поеми Данте в становленні нової системи художніх цінностей, названої Ренесансом, важко переоцінити. Велике його значення й у морально-релігійному плані. Так, саме після Данте в церковному навчанні з'являються конкретні образи диявола і різних демонів, до того існувавших лише умоглядно. Саме Данте додав їм плоть і почуттєвий образ. Сам принцип побудови дантевського Ада, сцени якого є вираженням сутності самого гріха, - це порушене сприйняття світу, постановка в центрі того, що центром не є.

Суть його Ада полягає в тому, що людина, страждаючи від свого гріха, усе рівно йому піддається. Тобто, не зовнішні сили, а сама людина ввергає себе в пекло. Ті, хто в стані перебороти гріх, виявляються в чистилище. Таким чином, подорож по загробному світі є подорож по людській душі, це опредмеченние пристрасті кожної людини.

Т. Альтицер називає Данте (так само як Лютера, Мільтона, Блейка і Гегеля) апокаліптичними мислителями. “Прикладом опозиційного апокалиптического руху може служити радикальний рух францисканців, у підтримку якого виступив Данте в "Раї". Будучи у своїх оцінках занадто різань, він заявляє, що подібно тому, “як Гомер зруйнував релігійний світ стародавності, а Вергілій - мир класичної доелліністичної релігії, Данте цілком знищив історичний авторитет і положення католицької церкви..." .

Сам Данте в листі до Кан Гранді делла Скеля затверджував, що його "Комедію" варто піддати "багатозначному тлумаченню" [10], маючи у виді прийняте в середньовіччя чотириразове тлумачення Писання: 1) "історичне", тобто фактичне тлумачення; 2) "алегоричне"; 3) "тропологическое" ("повчальне); 4) "анагогічне" (піднесене, сакраментальне).

З приводу поеми Данте написані томи коментар і сотні книг, дисертацій і монографій. Щорічно випускається величезна кількість нових статей (серія “Читання Данте” і ін.), йому присвячуються наукові конференції.

А в 1989 р. був знятий науково-популярний фільм “Пекло Данте (Великобританія) про одній з частин безсмертного твору Данте, але самої загадковий (режисер - Питер Гринуей).

Питання про жарову приналежність “Комедії” черезвичайно складний, кожна нова думка ще одна ступінь у тих сходах, що, сподіваюся, у майбутньому приведуть нас до розуміння цієї проблеми. Надєждін Н. П. більш цільно охарактеризував “Божественну Комедію”: “Дантовское утвір був і залишився єдиним: йому належить власна форма, який не може дати ніякої назви естетична технологія”.

Твір з'являється перед нами величним готичним собором, воно увібрало в себе все краще епохи , що передує життя автора, нововведення його часу, воно ж випередило розвиток літературного процесу на багато століть уперед. Будинок Бога ніколи не обмежений рамками людської фантазії. Чимало важливу роль тут грає одкровення ниспосланное понад. Тому “Божественна Комедія” не скована канонами, середньовічний тип перетворюється в особистість, а попутно Данте відкриває поезію людських пристрастей і характерів.

Прототипом головного героя мають честь бути і гомерівський Одіссей, і вергілієвський Еней, одночасно з цим центральний персонаж, основа для величезної кількості більш пізніх образів, навіть шекспірівський Гамлет за своє коротке життя проходить усі кола Ада, зустрічаючи на своєму шляху і неправда, і гордість, і братовбивство, і жалюгідну людську сутність.

Остання частина “Комедії” залишає нам надію на придбання райських благ, якщо не в земній сутності, то в Раї. Не хотілося б стверджувати, що твір Данте потрібно прирівнювати до універсального путівника для бажаючих бути прилічених до лику святих, але можливо однієї з задач автор і мав прагнення показати людству наскільки глибоко воно загрузло в болоті гріха і наскільки ще довгий шлях до порятунку.

Список використаної літератури

1. Аверинцев С. Пекло// Міфологічний словник (Аншба А., Мелетинский Е.). - М.: Сов. енциклопедія, 1990.

2. Альтицер Т. Росія й апокаліпсис// Питання філософії. - 1996. - № 7.

3. Андрєєв Д. Роза світу. - М.: Товариство "Клишников-Комаров і До", 1993. - Кн. II, гл. I. - С.38.

4. Андрєєв М. Час і вічність у "Божественній комедії"// Дантовские читання. - М., 1979.

5. Бахтин М. Естетика словесної творчості. - М.: Мистецтво, 1986.; Бахтин М. Час і простір у романі// Питання літератури. - 1974. - № 3.

6. Борхес Х.Л. Дев'ять есе про Данте (предисл. А.А. Фридмана) // Питання філософії. - 1994. - № 1.

7. Голенищев-Кутузов И.Н. "Божественна комедія"// Данте. Божественна комедія. - М.: Наука, 1967 (АН СРСР. Літ. пам'ятники).

8. Гуревич А.Я. Категорії середньовічної культури. - М.: Мистецтво, 1984.

9. Данте А. Пекло // Данте. Божественна комедія (пров. М. Лозинского). - М.: Наука, 1967.

10. Данте А. Малі добутки. - М., 1969.

11. Мандельштам О. Розмова про Данте. - М.: Мистецтво, 1967.

12. Мокульский И.С. Данте // Історія закордонної літератури. Середні століття і Відродження / М.П. Алексєєв, В.М. Жирмунський, С.С. Мокульский, А.А. Смирнов. - 4 изд. - М.: Вища школа, 1987. - С.157-163.

Размещено на Allbest.ru

...