Падіння моралі у творчості Оноре де Бальзака (на основі творів з "Людської комедії": "Батько Горіо" і "Гобсек")

Б'яншон дає неоднозначну негативну відповідь , Растіньяк же зізнається , що його зводять з розуму подібні думки , і просить його «вилікувати».

Через певний час , помітивши зміни в житті Растіньяка , Б'яншон його запитує : « Так значить , ти вже прикінчив мандарина ?» Растіньяк відповідає: « Ще ні , але він агонізує».(2, с. 100 )

Власне, агонізувало те моральне почуття , на яке вирішив було покладатися Растіньяк . Моральна драма , яку переживав герой , закінчилася перемогою егоїзму і водночас - аморального середовища , в якому безроздільно панує буржуазний «принцип вигоди». Растіньяк дозріває для того , щоб , прийнявши принципи й засоби боротьби цього середовища, кинути йому знаменитий виклик , яким завершується роман : «Тепер подивимося , хто кого ?» (2, с. 130 )

Отже ,історія Растіньяка - це торжество буржуазних начал і принципів в душі молодої честолюбної людини , до того ж людини середньої , і її Бальзак справді змалював з тонким психологізмом і об'єктивністю великого митця реаліста . Для Бальзака та драма , яку переживає Растіньяк , булла сповнена великого суспільного змісту , пов'язаного з центральною проблематикою « Людської комедії» .

2.3 Влада золота й уособлення її філософії в образі лихваря Гобсека

Повість «Гобсек» - це не лише історія одного скнари , а й дослідження явища, діагностика хвороби суспільства , стосунки в якому базуються на грошах .

Гобсек був лихварем , тобто людиною, яка під певні відсотки , під заставу цінних речей або паперів давала гроші тому , у кого булла нагальна потреба в них . Це міг бути торговець , який боявся втратити вигідну партію товару , чи аристократ , що програвся в карти , чи бідняк ,якому нічим годувати свою сім»ю ,і він міг закласти обручку або старий годинник . До лихваря йшли люди, з якими сталося лихо . І лихвар , нічого не роблячи, нічого не втрачаючи, мав величезні прибутки. Він був характерною постаттю епохи розквіту капіталізму. Ця професія - квінтесенція буржуазного суспільства, де жага наживи й паразитизм набули неабиякої сили. Чи не тому вона привертала увагу багатьох майстрів слова, серед яких сааме Бальзакові вдалося створити вічний образ лихваря, порівнюваний за силою узагальнення з героями Шекспіра.

Знайомство з персонажем автор починає з портрета,де вже є вказівки на соціальні та моральні прикмети героя. В його змалюванні превалюють кольори золота і срібла(обличчя його схоже на місяць, його «жовтувата блідість» нагадувала колір срібла , з якого зникла позолота,волосся теж попелясто-сіре , «срібне »,очі - жовті , а за зовнішнім спокоєм ( завжди говорив « тихо і м'яко») крилося щось лиховісне ( автор порівнює очі героя з тхорячими , очима злого і підступного хижака ). Відчуття прихованої небезпеки Бальзак підсилює , ховаючи ті очі під козирок старого картуза. Гобсек знає таємниці найвідоміших аристократичних та буржуазних сімей і може передбачити майбутнє багатьох із них . Тому його ніс схожий до буравчика (він «вгвинчується» в події ) .

Звідси й порівняння героя з Талейраном , відомим своєю підступністю та впливом . ( 16,с.21)

Дервіль не міг визначити не лише вік Гобсека , а і його стать, з одного боку, привертає увагу до позачасовості, « вічності « персонажа, а з іншого - до його антигуманної сутності. Бальзак називає свого героя людиною - автоматом ,людиною-векселем ,порівнює з удавом , наголошує на перекладі його прізвища ( «живоглот» ).

Житло Гобсека несе на собі відбиток особистості господаря , є невід'ємною частиною його характеристики . « В цьому похмурому , вогкому будинку немає двору , всі вікна виходять на вулицю , а розташування кімнат нагадує обладнання чернечих келій…» (1,с.3)

У конторі Гобсека зазвичай панує тиша . Але це не творчий спокій налагодженої діяльності , а мертва тиша « кухні , коли заріжуть качку».

Змальовуючи гнітючу атмосферу дому , підбиваючи підсумок , Бальзак пише: « Будинок і мешканець були єдиним цілим , зовсім як скеля і устриця , яка приліпилась до неї». ( 1,с.5)

Персонаж зростається з навколишнім предметним світом . Його неможливо уявити без речей , що навколо нього. Вони виявляють його індивідуальність і соціальний стан .

Бальзак постійно підкреслює патологічну скупість Гобсека : у його кімнаті замість дров тліють ,жевріючи ,присипані попелом головешки ; очі захищає старий картуз ;герой « ненавидів своїх спадкоємців і навіть гадки не мав , що хтось заволодіє його майном , хоч і після його смерті» . (1,с.5)

З часом Гобсек починає боятись взагалі всіх людей - купує весь величезний будинок , щоб позбутись сусідів , хоча живе в одній кімнаті , поряд із якою усе помешкання захаращене відданими у заставу і не викупленими речами .

Еволюція характеру героя - це деградація особистості , яка втрачає останні людські риси ; жага накопичення виходить за межі розумного . Жахливі картини відкриваються перед очима Дервіля , коли він оглядає будинок по смерті лихваря : « В кімнаті , суміжній зі спальнею покійного , справді були й гнилі паштети , й купи різних припасів , навіть устриці та риба , вкриті пишною пліснявою» . (1 ,с.10 )

Картини розпаду , гниття продуктів та речей стають образним доказом безглуздя накопичення . Загибель речей свідчить про духовний розклад людини, цілком від них залежної.

Та Гобсек Бальзака - не лише скнара й накопичувач , а й філософ , чиї переконання є відображенням сутності сучасного авторові суспільства .

«В золоті все є в зародку» , - говорить Гобсек . ( 1, с.20) Тому за нього точиться невпинна й неминуча боротьба . І краще самому визискувати , ніж дати комусь змогу те чинити з тобою .

Філософія героя розкривається , як це властиво методові Бальзака , в тривалих монологах з Дервілем ( сусідом по будинку , скромною й чесною людиною ) . Лихвар з довірою ставиться до нього, часом повчає, але свідомо заперечує будь-які стосунки, засновані на почуттях. Гобсек нікого не підпускає до себе, тримається на відстані, залишається самотнім. Це крайня межа відчуженості у приватновласницькому суспільстві. Адже, спілкуючись із людьми, потрібно віддати свої почуття, свій час. А Гобсек уміє лише»мати». В цьому сутність його істоти. Як міфічний вампір, він отримує насолоду лише відбираючи в оточення пристрасті та силу, натомість спонукаючи їх стати або соціально (чи й фізично) мерцями, або такими само визискувачами-вампірами. У будь-якому разі Гобсек їм і бог, і суддя, і кат.

Слід зауважити, що Бальзак до певної міри мав рацію, відводячи Гобсекові роль месника, адже жертвами лихваря часто були представники знаті, що протринькали свої багатства, ті, хто крав мільйони. «Щоб не забруднити лакованих чобіток, йдучи пішки, пихатий пан і будь-хто, який намагається наслідувати йому, ладні з головою зануритися в багно»,- констатує герой.(1,с.40) Він теж свого часу «занурився у життя» з головою. Та минуле Гобсека вкрите таємницею, майже романтичною завісою невідомості. З десяти років він служив юнгою на кораблі і двадцять років мандрував світом. Був причетний до війни за незалежність у Сполучених Штатах, жив в Індії, якісь справи у нього були з корсарами. “Зморшки його жовтуватого лоба зберігали таємницю страшних випробувань».(1,с.42)

І все ж Гобсек не романтичний виняток, а типовий образ. Автор доводить це, показуючи або називаючи інших лихварів - Жірара Пальму, Вертруста, Жигонне. Їхня спільнота - таємна, могутня й жорстока - золотою сіткою обплутала все суспільство. « А хіба можуть відмовити в чомусь тому, в кого в руках мішок із золотом? - розмірковує Гобсек. - Я досить багатий, щоб купувати совість людську, керувати сильними міністрами через їхніх фаворитів… Чи не влада це? Я можу, якщо побажаю, мати найкрасивіших жінок і купувати найніжніші пестощі. Чи не насолода це? А хіба влада й насолода не є суттю нашого суспільного ладу? Таких, як я, в Парижі чоловік десять; ми володарі ваших доль - тихенькі, нікому не відомі. Що таке життя , як не машина , яку приводять в рух гроші ?..Як і я , мої спільники усім втішились і люблять тепер лише владу і гроші заради самого володіння владою і грішми». (1,с.45 )

Отже , узагальнення Бальзака йде ще далі : Гобсек і йому подібні - основа цієї держави,не лише її творіння, а й творці. Дервіль розповідає,що під час ліквідації справ французьких підданих на Гаїті Гобсек був призначений членом комісії, тобто лихвар виступав вже не як приватна особа, а як представник уряду.(«В цій великій афері Гобсек був ненаситним удавом»).[1,c.28].

Типовість образу Бальзак підкреслює неодноразовими нагадуваннями про те,що герой схожий на статую,тим самим надаючи образові своєрідної символічності. «Цей висохлий стариган раптом виріс в моїх очах, став фантастичною постаттю, втіленням влади золота».[1,c.50].

Яким бачать Гобсека його клієнти? Для них він людина без серця , яка використовує будь-які засоби для збагачення. Гобсек він є Гобсек, живоїд:лихвар не вміє тримати слова . Доказ?Пообіцявши пані де Ресто прийти за грошима наступного дня вже через кілька хвилин він шантажує її присутності чоловіка і отримує діамант, коштовність якого значно перевищує суму боргу .Відсутні у Гобсека і родинні почуття,адже він ніяк не відреагував на смерть своєї найближчої родички - Чарівної Голландки.

У першу пору їхнього знайомства уявляється він Дервілю людиною-автоматом, людиною-векселем. Ось слова самого адвоката з цього приводу: «Якщо людяність,спілкування між людьми вважати своєрідною релігією, то Гобсек можна було назвати атеїстом».

Отже, повністю негативний образ .Але що це:Дервіль заявляє, що у випадку своєї смерті не бажав би для дітей кращого опікуна, ніж цей живоїд .А хіба нормальна людина побажає щось погане своїм дітям? Той самий Дервіль дає, принаймні, не негативну оцінку Гобсекові у розмові з графом де Ресто: «У ньому живуть дві істоти: СКНАРИ ТА ФІЛОСОФ, ІСТОТА ПІДЛА ТА МИСЛЯЧА».У фіналі повісті Дервіль майже ніжно називає лихваря «старим немовлям», у котрого іграшки-діаманти. Але й це наближення до Гобсека не робить його привабливішим для читача: «старе немовля» бере з Дервіля високі проценти та ще й називає себе його другом, отримуючи, крім того, право на обіди та безкоштовне ведення справ. Зображення товарів,що гниють у будинку Гобсека, довершує картину моральної та духовної деградації героя.

Але э ще точка зору самого Гобсека,якого не лише Дервіль,а й граф де Ресто називають філософом . Чи не занадто висока оцінка для лихваря , у якого тільки один Бог - нажива? [1,C.18]

Гобсек саркастично каже Дервілю: «У мене принципи змінювалися згідно з обставинами, - доводилося змінювати їх у залежності до географічних широт. Те, що у Європі викликає захоплення, у Азії карається. Те, що в Парижі вважають пороком, за Азорськими островами визнається за необхідне. Нема на землі нічого міцного, є тільки умовності, і у кожному кліматі вони різні. Для того, хто волею-неволею пристосувався до всіх до всіх суспільних мірок, усілякі ваші моральні правила та переконання - порожні слова. Непорушне лише одне єдине почуття, закладене у нас самою природою: інстинкт самозбереження. У державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистими інтересами. Ось поживете стільки, скільки я, тоді дізнаєтесь, що з усіх живих благ тільки одне досить надійне, щоби було людині варто гнатися за ним. Це золото. У золоті зосереджені всі сили людства».(1,с.32) Як бачимо, золото для Гобсека не тільки засіб та мета збагачення як вважають оточуючі ті,хто його оточує. Адже сам він живе для скромного .Справа у тім,що для циніка Гобсека золото є засобом отримання незалежності, адже у ньому «все міститься візуально-все воно дає реально» Старий продовжує : «…А хіба влада та насолода не є сутністю вашого нового суспільного ладу ? Що таке життя, як не машина , яку приводять у рух гроші? Золото - ось духовна сутність усього теперішнього суспільства». [1,c.33] Оце так старий скнара! А як тонко сам Бальзак відчував глибинну сутність нового суспільного устрою, недаремно ж він сам себе називав «доктором соціальних наук».

Сам Гобсек називає себе помстою, доктором сумління . Він любить бруднити «черевиками килими у багатих людей - не через дрібне самолюбство, а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності». [1,с.34] На запальну звинувачувальну промову схожий внутрішній монолог Гобсека у будинку Анастезі де Ресто: «Для охорони свого майна багатії придумали трибунали, суддів, гільйотину, до якої, як метелики на смертельний вогонь, самі летять дурні. Але для вас, для людей, які на шовкові сплять і шовком укриваються, існує дещо інше: докори сумління, скрегіт зубовий, який ховається за посмішку, химери з лев'ячими пащами, які впиваються пазурами вам у серце». [1,с.41] Гобсек і його колеги, як вони вважають, і виконують функції вищої справедливості, Правосуддя. Невипадково кафе, де вони збираються і діляться планами й таємницями, називається «Феміда»( в еллінів - богиня правосуддя). Гобсек порівнює себе з Верховним Суддею - Богом: «У мене погляд, як у Господа Бога: я читаю у серцях. Від мене ніщо не сховається».[1,с.43]

Але в тім-то сила і секрет повісті, що Гобсек, який чудово розумівся у владі грошей над людьми, сам не міг протистояти їхньому згубному впливові: в кінці твору ми бачимо вже не філософа, а жалюгідну істоту, агонізуючу у пустому будинку, повному золота і продуктів, що гниють.

Може здатися, що ніякі людські почуття не притаманні лихвареві. Але чи це так? Він сам розповідає, як сподобалась йому Анастезі де Ресто, як замилувався він Фанні Мальво.

Невипадково автор дає не біографію героя, а, сказати б, штрихи до неї. Мати Гобсека - єврейка, батько - голландець. Своєї національності він не відчував, відпливши з батьківщини юнгою на кораблі у десятирічному віці. Потім довго мандрував, аж доки остаточно не зупинився у столиці світу - Парижі. Отже, Гобсек - істота над - чи позанаціональна. Нам невідомо, чи був Гобсек релігійною людиною, але він молився на золото. Невідомо також, як він прийшов до ідеї обожнювання грошей. З тексту відомо, що він знався з багатьма видатними людьми своєї епохи, боровся за незалежність Америки, пізнав багато розчарувань. Достеменно невідомо, яким чином він нажив свій капітал, чим торгував: «чи то товаром, чи то людьми, чи то державними таємницями».[1,с.46]

Та й «жорстокість» Гобсека пояснюється не лише прагненням будь-що отримати свій прибуток. Критики звинувачують Гобсека у тому, що він не допоміг безкоштовно Дервілю, а взяв з нього високий процент. Але послухаймо самого лихваря : « Я беру за кредит по-різному, щонайменше п'ятдесят відсотків, сто, двісті, а коли й п'ятсот».[1,с.48] Тобто п'ятнадцять відсотків, що він їх взяв з Дервіля, можна розглядати як ощадливість. А яку роль відіграв Гобсек у долі Фанні Мальво? Лихвареві необхідно було особисто побачити дівчину. Яскрава опозиція, два векселі - дві боржниці. Одна - Анастезі де Ресто, яка витрачає, на думку Гобсека, тільки на прання дві тисячі франків на рік, легко могла б знайти і гроші, щоб погасити вексель. А друга - бідна дівчина, швачка, її вексель, швидше за все, мав бути безнадійним. Але саме він і оплачений. Без сумніву, Гобсека, котрий «читав у людських серцях», зацікавила настільки шляхетна у фінансових справах персона. Чим же закінчився для Фанні візит Гобсека? Весіллям з Дервілем, після якого вони стали щасливим подружжям. То кому ж зобов'язана ця пара своїм щастям? Живоїду? Оnже його правосуддя не тільки карає, але й нагороджує.

Гобсек жорстоко поводить себе у спальні графині де Ресто в присутності її чоловіка. Але чи тільки прагнення до наживи зумовлює таку поведінку? Ні. Вже тоді він ніби передбачає подальшу долю жінки, яка все більше заплутується у тенетах своїх брудних зв'язків з коханцем: «Цей білявий красень, холодний, бездушний гравець, розориться сам, розорить її чоловіка,розорить дітей, промотавши їхню спадщину, та й у інших салонах зробить розгром сильніше, ніж артилерійська батарея у ворожих військах».[1,c.17] Але урок не пішов на користь: що графиня не лише заклала діаманти, а й цинічно нишпорила у постелі щойно померлого чоловіка, шукаючи жадані документи про спадщину.

Здавалося б, Гобсек нагороджений за вексель графині повністю і навіть більше. Ціна діаманта значно перевищує борг. До речі, колишній володарці коштовного каменя і не спало б на думку висувати перед лихварем які-небудь претензії з цього приводу. Але … Гобсек повертає боржниці зайві двісті франків . Як же тут бути з ідеєю збагачення будь-якими засобами? Згодом Гобсек , привласнивши маєток де Ресто, повністю виправдовує характеристику живоїда. Але в фіналі твору ми дізнаємося, що Ернест де Ресто отримав безсумнівні документи, які дозволили йому вступити у володіння майном покійного батька. Звідки вони взялися? Володар цих паперів - Гобсек. Але чому він вичікував, а не віддав їх молодому графові зразу? Не бажав розпрощатися бодай з найменшою часткою своїх багатств? Ні, просто він вважав молодого де Ресто не готовим володіти такими великими грішми: «У нещасті він багато чого навчиться, пізнає ціну грошам, ціну людям - і чоловікам,і жінкам. Хай поплаває по хвилям паризького моря. А коли стане вправним лоцманом, ми зробимо його капітаном».[1,c.15] Морська лексика море , лоцман , капітан : колишній юнга у Гобсекові не помер.

До того ж, він не такий уже й байдужий до долі власних родичів: знає, що у Чарівної Голландки є донька, її звуть Вогник - саме їй і заповідає свою спадщину. Але чому ж він не підтримував з ними стосунки? Можливо, причина не тільки в тому, що боявся спадкоємців, котрі будуть з нетерпінням чекати його смерті;але і в тому, що усі жінки в їхньому роду наколи не одружувались . У рятівну силу благодіянь Гобсек не вірив: « … якщо самому добродію не шкодить благодіяння, то для того, кому воно зроблено, ця милість буває згубною». Та й свою «жорстокість» стосовно Дервіля пояснює так : «Сине мій, я позбавив тебе од вдячності, я дав тобі право вважати, що ти мені нічим незобов'язаний. І тому ми з тобою найкращі в світі друзі».[1,c.14]

Мимоволі замислишся, що Гобсек мав рацію, коли дізнаєшся про долю його спадщини («Блиск і убозтво куртизанок»)- багатство не зробило Вогника щасливою, вона помирає. Але якби вона отримала гроші раніше,то швидше за все, промарнувала їх, так нічого у своєму житті і не змінивши.

Таким чином, образ Гобсека складний і неоднозначний. З одного боку, він розумний, проникливий, тонкий психолог,який карає одних і робить добро іншим. Золото зробило його своїм жерцем, своїм філософом, своїм рабом. Справжньої свободи Гобсек не отримав, тому що не тільки не зміг звільнитися від влади грошей, але й став філософом і поетом цієї влади, що й призвело до його моральної смерті.

Отже, скільки гобсеків у повісті Бальзака? Хоча «батечко» Гобсек помер, гобсек - живий. Так ось, ще один гобсек, і набагато страшніший, ніж старий лихвар, це - жага до збагачення, яка діє на деяких представників роду людського з суто наркотичною невідворотністю. Цей гобсек живий.

Висновки

Вершина французького критичного реалізму - це творчість Оноре Бальзака, визначного майстра реалістичного роману «Людська комедія» складається з трьох частин, кожну з яких Бальзак назвав етюдами : «Етюди про звичаї», «Філософські етюди», «Аналітичні етюди». Центральне місце займають «Етюди про звичаї», які письменник розділив на сцени приватного, провінційного, паризького, політичного, військового та сільського життя. Одна з головних, наскрізних тем «Людської комедії» - моральний розклад і деградація суспільства під впливом «закону особистої вигоди». В різних аспектах, незліченій кількості життєвих варіантів показує письменник, як чесність і порядність вбиваються пануючи в буржуазному суспільстві «фінансовим началом». Власне, у цьому полягає моральний сенс всіх цих історій молодої людини в буржуазному суспільстві, які подає Бальзак - у «Людській комедії», - Ежена Растіньяка , Шарля Гранде, Рафаеля де Валентена і Люсьєна Шардона, Віктор'єна д'Егріньйона та інших.

Роман «Батько Горіо» є одним із ключових творів «Людської комедії». Тема грошей в романі досліджується в двох аспектах: 1) філософському, як причина розпаду природніх зв'язків, коли духовними цінностями свідомо жертвують заради досягнення матеріальних цінностей; 2) соціальному, коли положення людини в суспільстві визначається товщиною гаманця, а втрата капіталу веде до втрати обличчя його, і тоді він автоматично стає пустим місцем. В романі досліджують трагедію батька Горіо та моральне падіння молодої людини Ежена Растіньяка.

Повість «Гобсек» - це не лише історія одного скнари, ай дослідження явища, діагностика хвороби суспільства, стосунки в якому базуються на грошах.

Головний герой роману О.Бальзака «Батько Горіо» є батько Горіо, який є типовим представником епохи реставрації та сили золота. Ще в молодості батько Горіо повірив в силу золота: все продається і все купляється. В цей образ Бальзак вклав сувору моралістичну ідею, що стосується обов'язку батьків і виховання дітей. Горіо - поганий батько, весь в полоні безтямного батьківського почуття, він не вмів тримати дочок в руках, задовольняв всі їх бажання і примхи, й тим самим розвивав безмежний егоїзм. Любов до таких безвольних батьків легко переходить у зневагу. Щастя дітей Горіо уявляв за хибним шаблоном. Подібна батьківська любов, самовіддана й жертовна, є шкідливою в соціальному відношенні.

В образі Ежена Растіньяка О.Бальзак показує моральне падіння особистості. Спершу Растіньяк хоче завоювати багатство своєю енергією і талантом. В романі показане духовне переродження героя. В переродженні Растіньяка Бальзак висуває на перше місце такий чинник, як пізнання ним сутності суспільства, тих дійсних, а не показних законів і прагнень, якими вона живе. Світом править егоїзм і корисливість, які нахабно тріумфують, чесноти й благородний труд не винагороджуються - ось та гірка істина життя, яку досить швидко відкриває Растіньяк.

Растіньяк дозріває до того, що прийнявши принципи і засоби боротьби цього середовища, кинути йому знаменитий виклик.

В повісті «Гобсек» , головний герой Гобсек одночасно являється допитливою, спостережливою людиною, що полюбляє прекрасне, філософом і живоглотом, скнарою, душевним вбивцею. Влада грошей, яка була необхідною для вшанованого існування, підкоряє собі головного героя. Лихвар стає жертвою власного накопичення. Професія лихваря - квінтесенція буржуазного суспільства, де жага наживи й паразитизм набули неабиякої сили. Лихвар помирає самотнім, збожеволівши серед численних скарбів. Гроші всевладні лише в матеріалізованому світі: це еквівалент праці, дії, зреалізованості особистості. Але ні любов, ні благополуччя, ні щастя, ні врешті здоров'я та життя не мають грошового еквівалента. Філософія Гобсека виявилася помилковою: володіти можна тим, що має ціну, а безцінне підвладне лише Любові.

Падіння моралі - тема, яка актуальна і в наш час. Адже і зараз люди ганяються за грошима, забуваючи про все на світі. І взагалі ця тема важлива для всіх століть. То ж хочеться вигукнути: Люди! Зупиніться в безконечній гонитві за наживою, обмежте свій егоїзм. Цінуйте те, що непідвладне золоту - щирість людських стосунків. Цей заклик лейтмотивом звучить у творі.

Список використаної літератури

О.Бальзак «Гобсек»: Повість - К: Каравелла , 2007. - 50с.

Бальзак О. «Батько Горіо». Роман - К: Каравелла, 2007. - 150с.

Алексєєнко Л. «Гобсек» О.Бальзак // зарубіжна література. - 2005. - №34. - с.14-16.

Єременко О.В. Влада золота та її філософія.

Зарубіжна література для дітей і юнацтва. Підручник. -М.П.Баркота, Т.Д.Венедиктова. Просвіта.-1989. - 255с.

Зарубіжна література посібник просвіти. - 1977. - 318с.

Історія зарубіжної літератури ХІХст. Єлізарова М.Є., Михальская Н.П., Просвіта. - 1964. - 241с.

Історія зарубіжної літератури ХІХст. Учбовий посібник. С.В.Тураєва. Просвіта. -1982. -320с.

Історія зарубіжної літератури ХІХ ст.. Частина ІІ. Книга І. А.С.Дмитрієва, Г.М.Самарина. Видавництво МГУ, 1970. -334с.

Є.П. Кучборская. Творчість Бальзака. Вища школа. -1970. -255с.

Історія задуму і створення «Людської комедії» Оноре де Бальзака; своєрідність структурної побудови; ключові твори. // Тема. - 1999.

- №2.-с.16-19.

Д.С. Наливайко. Оноре де Бальзак Життя і творчість. // Дніпро. - 1985.

- 108с.

Моруа А., Три Дюма. Літературні портрети.// Правда. - 1986. - 672с.

Муравйова Н.І. Зарубіжна література, посібник.// Радянська школа. -1964. - 228с.

Рибакова О.В.Раювання у світі буденних речей. Зарубіжна література в навчальних закладах. - 1997. -№2. - 46-48с.

Савченко Т.А. Зарубіжна література, навчальний посібник.// Вища школа. - 1972. - 100с.

Султанов Ю.І. Оноре де Бальзак. «Батько Горіо». Зарубіжна література в навчальних закладах. -2000. - №9.- 38-41с.

Тихомирова Л.В. Майстер живописної виразності. Всесвітня література в середніх начвальних закладах України. -2002. - №9.- 45-47с.

Чигирин А.В. Твори Оноре Бальзака «Гобсек», «Втрачені ілюзії».// Вища школа. - 1982. - 95с.

Размещено на Allbest.ru