Тип маргінальної особистості в контексті української літератури початку ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТИП МАРГІНАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧ. ХХ ст.

Н. В. Ізергіна

В центрі уваги проблема маргінальності і образ маргінала постала на початку ХХ століття. Особливої гостроти це питання набуло у зв'язку із зростанням соціальної мобільності людини у більшості країн світу. Виникнення перших образів маргінальних героїв безпосередньо пов'язане з розвитком історії, науки та культури країни [2].

Важливим є й те, що початок ХХ століття - період активного розвитку модерністичної літератури, одним з багатьох компонентів новизни якої стало розкриття теорії маргінесу.

Сприятливим підґрунтям для розробки проблеми маргінальності у художній літературі стали провідні теми модерністської літератури: ізольованість особистості, її відчуження й приреченість на нездоланну самотність; знеособлення людини; напружене переживання скінченності індивідуального існування та абсурдності життя; змалювання мертвої механістичності сучасної цивілізації; критичне ставлення до історії.

В українській літературі початку ХХ століття найяскравішими образами героїв-маргіналів є майстерно виписані герої Ольги Кобилянської у творах «Земля» і «Людина» та плеяда образів, створених Миколою Хвильовим.

У повісті «Земля» досить широка і актуальна проблематика дозволяє письменниці детальніше розкрити всі образи твору. Якщо проблема землі допомагає ідеалізувати і показати гармонійність образів Михайла та Анни, то для таких персонажів як Сава та Рахіра вона є засобом показу антигуманізму, асоціальності та примітивізму.

Сава - людина, читаючи про вчинки якої, можна яскраво уявити його зовнішність. Навіть на візуальному рівні проявляється деградація хлопця. Ольга Кобилянська говорить, що «холодний блукаючий погляд великих сірих очей» не залишав спокійним нікого. Моральні принципи для Сави - порожнє місце. Духовність, закони і принципи співжиття в суспільстві - зайві для нього поняття. Він упевнений у собі, часто аж занадто. Це і призводить юнака до фатальних вчинків. Безперечно, вирішальну роль у спотворенні морального світу Сави відіграла Рахіра - теж здеградована і морально спустошена. Саме вона є його «натхненням» до ненависті батьків, Михайла, Анни. Разом вони становлять поєднання жорстокості і примітивізму. Яскраво виражений соціальний, а пізніше ще й кримінальний маргінал Сава ніби відчуває спорідненість із нікому не потрібною, з сумнівною репутацією Рахірою.

Тобто, Ольга Кобилянська показує читачеві яскраво виражену пограничність персонажів, які не можуть відшукати своє місце у світі.

Найстрашнішим є те, що герої не прагнуть виправитися. Протягом твору їх вчинки тільки стають страшнішими, жорстокішими і все більше суперечать загальнолюдським нормам. Не можна сказати, що саме суспільство призвело до таких проявів особистісної поведінки, адже брат Сави також жив з ним у одному селі, більше того - під одним дахом, виховувався тими ж батьками та виріс він абсолютно нормальною і гуманною людиною. Заздрість і злість, бажання завжди бути в центрі уваги, створили з Сави моральну потвору. Логічно, що після вбивства брата він не вважає за потрібне покаятися.

Отже, у цьому творі автор показала яскраво вираженого імпліцитного маргінала, на формування особистості якого не впливали ні політичні ні соціальні зміни, який сам обрав шлях деградації та регресу моральності.

Проблему емансипації жінки порушує письменниця у творі «Людина». Головна героїня повісті - Олена Ляуфлер - сильна, вольова особистість. Вона відчуває природну потребу в самореалізації, тягнеться до знань, до повноцінного духовного життя. Олена багато читає наукової і політичної літератури, бажаючи компенсувати брак освіти. Своє людське право відстоює твердо, рішуче заявляє батькам, які примушували вийти заміж: «Неначе якусь штучну механічну пружину натягали б ви мене і пристосовували до обставин! Я, однак, не дамся до сього ужити! Ніяка сила світу не стопче в мені мислячої самостійної людини…» [4].

Але дівчині довелося піти проти себе -- вдатися до неправди і хитрощів. Несказанні муки терпить вона, вирішивши вийти за Фельса, щоб врятувати родину від злидарського існування: «Мені діється так, немов тій собаці, що покірно зносить, як її конають» [4]. Життєві обставини змусили Олену діяти всупереч своїм переконанням, але в душі вона не зламалася.

Оточуючі бачать в ній особу несповна розуму, яка говорить незрозумілі речі і прагне до того, що не властиво жінці. Вони - носії старої патріархальної моралі, за якою ідеальна жінка - жінка самовіддана, жінка-жертва, «власність» чоловіка. Тому можна з упевненістю стверджувати, що маргінальним у творі виступає соціум, а конкретніше - оточення Олени. Притаманний цим людям і межовий статус - основна характеристика маргінала. Адже події відбуваються на початку ХХ століття в період зміни епох, ладу, принципів. Новітні європейські норми вже долинають в Україну, і інтелігенція живе саме з їх урахуванням. Старі норми і за ангажованість постаті жінки ще не стерлися. Тому оточення дівчини, не може звикнути до того, що жінка має право на освіту, власний світогляд, особистий простір.

М. Хвильовий у новелах «Мати» і «Я (Романтика)» зобразив не просто героя-маргінала, а людину-запрограмовано робота. Під впливом ідеології і фактичного служіння державі герой новели «Я (Романтика») не розпізнає нічого на світі: ні людей, ні відчуттів, навіть не може відрізнити реальність від уявлюваного.

Хвильовий показав своєрідний суцільний механізм, а не гармонійну людину. У творі висловлюється думка про неможливість співіснування таких людей із представниками повсякденного соціуму. «Я» - маргінал кримінальний, жертва власної фанатичності. Лише невелика частинка живого і людського залишилася в ньому: « І я здавлюю голову... Але знову переді мною проноситься темна історія цивілізації, і бредуть народи, і віки, і сам час...Тоді я, знеможений, похиляюсь на паркан, становлюся на коліна й жагуче благословляю той момент, коли я зустрівся з доктором Тагабатом і вартовим із дегенеративною будівлею черепа. Потім повертаюсь і молитовне дивлюся на східний волохатий силует... Я гублюсь у переулках. І нарешті виходжу до самотнього домика, де живе моя мати» [5, 2]. Але й маленькі залишки гуманності герой стирає в собі, адже так потрібно заради вищої мети. маргінал творчий кобилянська антисоціальний

З іншого боку можна сказати, що головний герой ще й релігійний маргінал, адже релігію йому замінила ідеологія. Оскільки маргінальність передбачає напружене внутрішнє протистояння, дві полярні позиції, що одночасно існують в межах психіки цієї особистості, але суперечать одна одній, то й розв'язання внутрішнього конфлікту для героя фатальне.

Досить неоднозначними і унікальними є образи Андрія та Остапа з новели «Мати». На перший погляд, маргіналом можна назвати лише Остапа. Але під час розвитку дії у творі, спостерігаємо, що Андрій також деградує. Причиною цього стають жорстокі зміни у суспільстві. Якщо на героя О. Кобилянської Саву не впливали такі соціальні явища як війна і політичні переорієнтації, то Остап і Андрій Хвильового зазнали цього впливу сповна. Саме оточення у період громадянської війни згубно міняє людину. У юнаків стираються всі людські почуття: ніжність, доброта, чесність. Апогеєм прояву маргінальності є епізод бажання вбити один одногоі як результат - вбивство рідної матері: « Але чого ж він стоїть? Невже й тепер не кінець! Ні, мабуть, тепер кінець! Недарма ж їй до болю хочеться вмерти, недарма. І тоді враз гупнуло. То Андрій, гадаючи, що на ліжку лежить його брат Остап, поспішає виконати свій громадський обов'язок. І замість мрій, перед материними очима раптом загорілись якісь рожеві потойбічні світи. Мати навіть не встигла скрикнути. Матері вже не було».

М. Хвильовий своїми образами викриває жорстокість ідеології, яка може знищити спочатку одну людину, а потім сприяти маргіналізації цілого суспільства, адже в роки громадянської війни таких Андріїв і Остапів було чимало.

Зовсім іншу сторону проблеми маргінесу показує М. Хвильовий у творі «Повість про санаторійну зону», який став своєрідною візитівкою М. Хвильового у світ жанрів великої прози. Хоча написано твір у тій же, притаманній ранньому Хвильовому, лірико-імпресіоністичній стилістиці, тут постає ціла галерея зайвих людей, вчорашніх палких борців за нове життя, в якому їм тепер немає місця. І сама відгороджена від світу «санаторійна зона» - уособлення останнього прихистку цих розчарованих, відкинутих на узбіччя героїв. У заміському санаторії збираються різні люди, здебільшого невдахи чи надломлені життям колишні борці, які болісно переживають крах ідеалів.

Якщо у творах «Мати», «Я(Романтика)» автор наголошує на незламності і жорстокості людини, то «Повість про санаторійну зону» - твір-реквієм всім борцям за громадські і суспільні ідеали.

Маргінальними є не лише образи, змаргіналізованою виступає навіть часопросторова площина твору. Простір - це універсальне середовище, де існують усі явища, предмети і відбуваються події. Кожна особистість через простір висловлює своє філософсько-естетичне бачення світу, що реалізується у просторі мовному. Якщо аналізувати простір, який передбачено для кожного жителя санаторійної зони, то він обмежений. Він утворює певні концентричні кола: вся територія обмежена специфічним парканом, пацієнти санаторію за першим волевиявлення медичних працівників мають покинути подвір'я і зайти до наступного кола - будинку, а вже потім розійтися по палатах. Тобто людина скута троїстим замком, який з непояснених причин ніколи не буде відкритим. Навіть нормальна, не маргінальна особистість у таких умовах почне деградувати.

Найяскравішим доказом маргінальності героїв є те, що «жителі» санаторійної зони - незвичайні люди з «темним» минулим, які новій владі і новому суспільству виявилися не потрібними, соціуму - зайвими, для себе - незрозумілими. Тобто, відбулася соціальна, а в декого з персонажів і психологічна маргіналізація. Поряд з анархом, Хлонею, Маєю та Карно у багатьох епізодах твору з'являється постать санаторійного дурня - людини з порушеною психікою. Змальовуючи цей образ, автор ніби виводить теорему про те, що ще не відомо хто з них безнадійніший - справжній божевільний чи «викинута» з власного життя людина.

Автор змальовує героїв твору як людей з минулим, але без майбутнього. Та навіть це не заважає їм мріяти, а отже в душі кожного залишається певна часточка раціонального: «Краще він буде уважно дивитися на чисте прозоре небо і мріяти. І він мріє. Він бачить, як у небі росте хрустальна фортеця з неможливо синім фасадом, як по безкрайому горовому океані, починаючи свій повітряний путь від експериментальної ферми, пливуть білі барашки на своїх білорунних човнах. І коли б не цей негарний смішок, що ним весь час сміялася Майя (була в тому смішку якась неприємна нотка), анарх почував би себе цілком добре. Принаймні зараз» [3].

Жорстокість світу, з якого витіснили героїв проектується і на мікросуспільство - санаторійну зону. Одного разу Майя бачить нецензурний напис на обідньому столі навпроти свого місця. Виникає паніка, але тверезого вирішення проблеми у творі герої все ж не знаходять, адже кожен переймається лише своїми проблемами.

Егоцентризм і надмірна сконцентрованість на власній персоні призводять до самогубства Хлоні. Звичайно, головна причина полягає в розчарованості хлопця світом, але занадто глибинне сприйняття глобальних проблем, які не може розв'язати одна людина зіграло вирішальну роль.

Трагічна розв'язка повісті свідчить про невлаштованість тогочасної соціальної системи, яка в потрібний момент використовує людей, а потім викидає їх, як відпрацьований матеріал.

До проблеми маргінальності і маргіналізації особистості зверталися також В. Винниченко («Малорос-європеєць»), В. Підмогильний («Місто», «Військовий літун»), Б. Лепкий («Гусій»). Прозаїки наголошували на важливості негативного впливу соціуму на окрему особистість.

У творах українських письменників кінця ХІХ - початку ХХ століття активно розроблялася проблематика маргінальності як окремої особистості, так і груп, колективів, соціуму вцілому. Кожен образ, який створювали прозаїки є по-своєму неповторним і оригінальним. О. Кобилянська у своїх творах показала свідомий вибір людиною антисоціальної спрямованості у власних діях. У прозовій спадщині М. Хвильового увага закцентована на взаємодії «політично заангажований соціум» - «індивід». Письменник наголошує на згубній світоглядній позиції не лише радянської людини, а системи взагалі.

Список використаної літератури

1. Кемалова Л.І. Маргінальність в умовах трансформаційних процесів сучасного суспільства. - Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд. філос. наук. - Сімферополь, 2006. - 16 с.

2. Грушко Е. А. Маргінальність як феномен по граничності в культурі. -Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка №12 (223), Т. 2, 2011.

3. М. Хвильовий «Повість про санаторійну зону».

4. О. Кобилянська «Людина».

5. М. Хвильовий «Я(Романтика)»/ 22. 02. 2003[електронний ресурс]

Анотація

У статті на прикладі творчого доробку О. Кобилянської, М. Хвильового висвітлено специфіку формування образу маргінала, розкрито мотиви його поведінки та вплив соціального середовища на людину.

Ключові слова: маргінал, маргінальність, соціомаргінал, деградація, маргіналізм, модернізм.

Размещено на Allbest.ru