Елементи рецепції творчості Ґете в українській літературі ХІХ-ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.Ш.2.09(092)«П/19»

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка,

ЕЛЕМЕНТИ РЕЦЕПЦІЇ ТВОРЧОСТІ Й.-В. ҐЕТЕ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ

Г.М. Шевців

Дослідження українсько-німецьких літературних взаємин уже давно стали об'єктом сучасних компаративістичних студій (Г. Вервес, В. Лук'янова, В. Гладкий, О. Панченко). Проте українська ґетеана як предмет багатокультурного дослідження є ще далеко не завершеним явищем, що відкриває широке поле діяльності для сучасних літературознавців. Наше звернення в запропонованій розвідці до постаті Ґете здійснено в руслі доповнення української ґетеани, яка представлена вивченням «Фауста» та естетики Ґете (Б. Шалагінов), рецепції Ґете в російській літературі ХІХ-го - початку ХХ-го століть (О. Тарарак), перекладацької рецепції Ґете в Україні ХХ-го століття (В. Андрієнко), включенням «Поезії і правди» до методології порівняльного дослідження автобіографії (А. Цяпа), аналізу наукового слова Ґете (Т. Лещук) і з урахуванням того факту, що автобіографічна спадщина Ґете заслужено ввійшла до скарбниці світової мемуарної літератури. Згадані автори проклали конструктивний шлях прочитання багатогранного доробку цього німецького класика, що зумовлює плодотворне засвоєння його художньої спадщини на україномовному ґрунті.

Об' єктом дослідження у пропонованій статті є проблема рецепції художньої спадщини Ґете, зокрема автобіографічної, у творчості відомих українських письменників. Предметом дослідження є окремі художні твори українських класиків, наукові розвідки, а також їхні щоденникові записи. Метою статті є виокремлення основних віх рецепції автобіографії Ґете в українській літературі ХІХ-ХХ століть.

Проблема дослідження рецепції «Поезії і правди» Ґете в українській літературі ускладнюється тим фактом, що в ній автобіографія не є провідним жанром самопізнання, і що «Важко знайти українського автора, який прагнув би досягнути визнання через автобіографію [7, с. 130]». Зазначимо, що традиційно найширше в українській літературі представлені мемуари, щоденники, автобіографічні романи, оповідання та повісті. Українська художня автобіографія тяжіє до жанрової форми малого розміру, на відміну від зразків західноєвропейської літератури [6, с. 4].

Можна стверджувати, що для української літератури характерний автобіографізм художньої творчості, своєрідне відлуння жанру автобіографії, який полягає в наповненні художнього твору фактами з власного життя. Прикладом цьому є творчість Т. Шевченка, зокрема його повість «Художник». Згадаймо, що і сам Іван Франко застерігає проти сприйняття його творів «У кузні», «У столярні», «Гірчичне зерно», «Малий Мирон». «Отець-гуморист» як частин його автобіографії, оскільки вони несуть в собі певну долю художнього вимислу. У таких творах значно більше уваги приділено особливостям індивідуального авторського стилю, а сам жанр автобіографії набуває популярності в українській літературі лише в ХІХ столітті.

Знайомство з творчою спадщиною відомих українських класиків дає багатий матеріал для узагальнення рецепції Ґете в українській літературі. Як відомо, з творчістю Ґете добре знайомими були Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Іван Франко, що знаходило своє відображення в їхніх творах. Ґетевські «Фауст», «Вертер», «Прометей», «Вільшаний король» були улюбленими творами Лесі Українки. Можна вести мову про близькість цих авторів, яка закорінена у художній орієнтації та відображена в тематиці й способах віршування. Так в одному з листів до Ольги Кобилянської поетеса по-своєму перефразовує відому цитату з поезії Ґете:

Wer den Dichter will verstehen,

muss in Dichters Klinik gehen.

Крім цього, Леся Українка, будучи приємно враженою від листування з Ольгою Кобилянською, в листі до неї написала: «...отже, на сей раз Dichtung und Wahrheit не стали в сперечність [3, с. 109]», що свідчить про добре знання Лесі Українки життєпису Ґете.

Ольга Кобилянська взяла епіграфом до свого щоденника слова Ґете «Треба з користю розвивати свої почуття, свої нахили та пристрасті» та «Що більше ми знаємо, то більше хвилюємося [1, с. 17]». У цьому щоденнику для симпатії свого брата Максиміліана - Анелії Грибовської письменниця знаходить цікаве порівняння: «Анеля - друга Лілі з Ґете, тільки на свій лад... [1, с. 80]». І надалі у своєму щоденнику цю дівчину Ольга Кобилянська називає просто «Лілі», спогадам про яку присвячує Ґете 16 та 17 книги своєї автобіографії.

Належне творчій спадщині Ґете віддає Іван Франко, називаючи його генієм німецького народу та ставлячи його в один ряд з такими світовими іменами як Гомер, Данте, Шекспір. Звернемося до першого розділу «Історії української літератури» під назвою «Теорія і розвій історії літератури», в якій йдеться про «Поезію і правду» Ґете. Ця наукова розвідка Івана Франка насичена конкретними фактами, теоретичними узагальненнями та аргументованими висновками. «Історія української літератури», будучи цінною пам'яткою українського літературознавства, і по сьогоднішній день становить великий інтерес для теоретиків літератури. Наголосимо той факт, що Іван Франко використовує у своїй статті авторську назву життєпису Ґете «Wahrheit und Dichtung», яку майже ніде не зустрічаємо: «Гете видав свою переписку з Шіллером, свої спомини («Aus meinem Leben», «Wahrheit und Dichtung»), де сучасники уперве могли заглянути в духову великих поетів і слідити крок за кроком, майже день за днем, як постають, формуються і викінчуються великі поетичні креації, які різнородні сімена сходять і в'януть, поки така креація стане готовою. Ідея тісного зв'язку твору з творцем, а творця з окруженням виступила тут уперве ясно не як критична здогадка, а в безсумнівних свідоцтвах двох великих творців. Аж тепер показалося, яке значення може мати докладна біографія письменника для повного зрозуміння його писань і чим буває письменник зі своєю творчістю для суспільності. Для літературної біографії, для критики, для історії літератури як синтези всіх часткових проб зрозуміння зв'язків між письменством і життям розкрилися тут нові, широкі горизонти [4, с. 16-17]».

Культурологічна, просвітницька, гуманістична діяльність Івана Франка мали неабияке значення для поширення творчості Ґете в Україні. Багаторазове звернення у теоретичних роботах Івана Франка до творчості Ґете не є сліпим поклонінням величі великого німецького генія чи просто слідуванням загальноприйнятій думці. Критичне, свідоме ставлення до творчості Ґете підкреслює той факт, що Іван Франко завжди прагне дати об'єктивну характеристику Ґете-поету, як, наприклад, у роботі «Володимир Самійленко. Проба характеристики». Зрозуміло, що коротка автобіографічна записка Івана Франка «Дещо про себе самого» аж ніяк не претендує на продовження ряду всесвітньо відомих художніх автобіографій, в якому чільне місце посідають «Сповідь» Августина, «Сповідь» Руссо, «Поезія і правда» Ґете. З огляду на її невеликий обсяг «Дещо про себе самого» Івана Франка не йде ні в які порівняння з вищеназваними художніми автобіографіями. Однак детальний аналіз творчої спадщини Івана Франка дає можливість простежити в ній відлуння літературного доробку великого генія німецької літератури - Ґете. ґете поет автобіографічний твір

Василь Стус у своїй статті «Великий з найбільших» писав: «В нашій літературі до Ґете найближчий І.Я. Франко, що чимало зробив для популяризації німецького поета. Глибокий аналіз проблеми Франко і Гете міг би чимало додати до розуміння поетичної творчості великого Каменяра в кінці 19 століття. Аж надто схожі ці два голоси! [2, с. 239]». І тому невипадковим є те, що коротка автобіографічна розповідь Івана Франка виявляється відповіддю на запитання з твору Ґете про те, що можна назвати оригінального у маленької, звичайнісінької людини:

«Was ist denn an demganzen Wicht

Originell zu nennen?»

Саму ж назву автобіографії Ґете зустрічаємо в оповіданні-спомині із власного життя «Гірчичне зерно». Іван Франко не висловлює в ньому ніяких думок про цей твір Ґете. Більше того, він ні погоджується з старим Лімбахом (головний герой цього оповідання), ані суперечить йому. А згадка про «Поезію і правду» Ґете в цьому оповіданні виглядає досить символічною, як і деякі книги на полицях його тодішньої бібліотеки. «Такою прозою, як сей Челліні, мало хто в світі вмів писати. Гете знав, що перекладати. Він хотів на ньому навчитися, як писати спомини, але полишився куди позаду свого взірця. Його Dichtung und Wahrheit многословна, претенсіональна і нудна - се найтяжчий гріх для споминів. Нудні! Fur die Katz! [5, с. 245]».

У контексті нашого дослідження вважаємо за необхідне акцентувати проблему «Ґете-Стус». Серед спільних творчих характеристик цих митців є розуміння високого інтелектуального рівня поета, прагнення осягнути літературні спадщини інших народів, що є близьким до ґетевського поняття світової літератури. Спільними для обох поетів були захоплення природою, ідея оманливості краси в світі, мотив блукання та усамітненого формування митця. Рання творчість В. Стуса містить численні алюзії та ремінісценції з творів Ґете. З епістолярної спадщини В. Стуса видно, як високо він цінував життєпис Ґете. У листі до дружини від 15. 04. 1982 року поет радить своєму синові прочитати «Поезію і правду», називає цю книгу прекрасними мемуарами. Розуміючи, що синові це читання може видатись затяжким, В. Стус підкреслював, що дуже шкодував, що полюбив Ґете лише у 18-19 років, оскільки в житті не читав мудрішого автора. Поет перечитував у Мордовії твори Ґете та радив синові частіше контактувати з цим автором, який так багато дає для думки, душі та вироблення характеру. Аналізуючи творчість В. Стуса, наголосимо, що кожен текст, що вийшов з-під його пера, є маленьким осколком реальності та її переосмисленням.

Підхід Б. Лепкого до розгортання автобіографічної розповіді нагадує мемуари Гайне: «Я розкажу тобі казку мого життя [10, с. 392]». Але Ґете також називав свою автобіографію казкою, хоч у тексті «Поезії і правди» це не відображено. В одному з листів до Шарлотти фон Штейн Ґете просить повернути перші книги автобіографії, яку називає «казкою життя». Подібно він висловлюється у листі до друга Йоганна Рохлітца, якого зараховує до тих, про кого думає, коли розповідає собі на самоті старі казки [8, с. 7]. Казковий мотив був близький Ґете. Казкою Ґете називає плани батька стосовно навчання і юності свого сина. Казку нагадує розповідь Ґете про дитячу пригоду з побудовою вівтаря і здійснення жертвоприношення. Написані Ґете в дитинстві казки були розповідями від першої особи. А в цьому випадку розповідь про пережиту подію ведеться від третьої особи: «хлопчик», «жрець», «він» [9, с. 48-50]. У розповіді про Ґретхен Ґете сам вигадує казки про її подальшу долю, казкою назвали друзі Ґете його історію про перебування у Дрездені, зезенгеймські події виглядають казковою розповіддю і т.д. Вибір особи, від імені якої Б. Лепкий веде розповідь, нагадує «Поезію і правду». Це специфічне, некоментоване поєднання у розповіді думок від першої та третьої особи. Такі переходи нагадують собою ґетевські формулювання, що підкреслюють так званий суб'єктний синкретизм, який знаходить своє вираження у частих переходах Ґете на нарацію від третьої особи однини (він, хлопчик, юнак, молодий юрист, автор цієї книги, мандрівник). Цей момент дає можливість реальному автору дистанціюватися від «я» зображуваного. Другий розділ споминів Б. Лепкого повністю написаний від третьої особи, головним персонажем якого представлений «хлопець» чи «малий».

Проаналізовані нами матеріали відображають певний історичний період творчого сприйняття і теоретичного тлумачення творчості Ґете в цілому та його «Поезії і правди» зокрема українськими класиками. Таке сприйняття містить абсолютно нові підходи та бачення, які випливають з національних особливостей розвитку української літератури. Як видно з наведеного вище матеріалу, «Поезія і правда» Ґете була добре відома та пошанована у слов'янському літературному світі ХІХ-ХХ століть. Однак процес літературної взаємодії не можна зводити лише до простого відтворення готових зразків. У нашому випадку надто просто шукати просте копіювання манери та стилю написання автобіографічного твору в творчості згадуваних нами класиків української літератури. Значно глибшою є проблема творчого переосмислення автобіографії Ґете, відображення специфіки її сприйняття чи несприйняття загалом у творах українських класиків та літературних критиків, що послужить матеріалом для подальшої нашої роботи над зазначеною проблемою.

Література

1. Кобилянська О. Ю. Слова зворушеного серця : щоденники ; автобіографії ; листи; статті та спогади. [Упоряд., передм. Ф. П. Погребенника] / О. Ю. Кобилянська. - К. : Дніпро, 1982.- 359 с.

2. Стус В. Великий з найбільших // Твори в 4-х томах (шести книгах). - Т. 4. / Василь Стус. - Т. 4 : Повісті та оповідання. Не- закінчені твори. Сценарії. Літ. критика. Заяви, публіцистичні листи та звернення. - Львів,1998. - С. 239-240.

3. Українка Л. Лист до О. Кобилянської від 20 травня 1899 року // Зібр. творів : у 12 томах. - Т. 11. Листи (1898-1902) / Леся Українка - К. : Наукова думка, 1978. - 479 с.

4. Франко І. Я. Історія української літератури // Зібр. творів : У 50 т. / Іван Франко. - Т. 40. - К. : Наукова думка, 1983 - 560 с.

5. Франко І. Я. Гірчичне зерно // Зібр. творів : у 20 т. - Т. 4 / І. Я. Франко. - К. : Державне видавництво художньої літератури, 1950. -С. 240-254.

6. Цяпа А. Г. Автобіографія як проекція творця та національної літературно-культурної традиції (Улас Самчук, Еліас Каннеті) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. філол. наук : спец. 10.01.05 «Порівняльне літературознавство» / А. Г. Цяпа. - Тернопіль, 2006. - 23 с.

7. Цяпа А. Г. Термінологічна парадигма автобіографічного жанру / А. Г. Цяпа // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. - 2006. - № 26. - С. 129-132.

8. Blod Gabriele. «Lebensmarchen»: Goethes «Dichtung und Wahrheit» als poetischer und poetologischer Text // Blod Gabriele / - Wurzburg : Verlag Konigshausen und Neumann, 2003. - 335 S.

9. Goethe Johann Wolfgang. Poetische Werke // Werke in 16 Banden [2. Auflage]. Anmerkungen und Erlauterungen : Hans-Heinrich Reuter, Annemarie Noelle, Gerhardt Seidel. Band 13. : Aus meinem Leben. Dichtung und Wahrheit / Goethe Johann Wolfgang. Berlin und Weimar : Aufbau-Verlag, 1967. - 1050 S.

10. Heine Heinrich. Memoiren // Heines Werke in funf Banden [Ausgewahlt und eingeleitet von Helmut Holtzhauer] Band 5. / Heinrich Heine. - Weimar : Volksverlag, 1957. (Bibliothek deutscher Klassiker). - S. 391-449.

Анотація

Статтю присвячено розгляду особливостей рецепції літературної спадщини Ґете в творчості відомих українських письменників. Виокремлено основні віхи цієї рецепції та визначено її характерні риси. Основний акцент зроблено на відображенні «Поезії і правли» Ґете в українській літературі ХІХ-ХХ століть.

Ключові слова: автор, автобіографія, іронія, жанр, рецепція.

The article deals with the peculiarities ofperception of Goethe's memoirs in the lives of famous Ukrainian writers. Four main periods are underlined and mainfeatures are determined. The main accent has been put on Goethe's «Poetry and Truth» reflection in the Ukrainian literature of ХІХ-ХХ centuries.

The research problem of «Poetry and Truth» reception in the Ukrainian literature is complicated by the fact that here autobiography is not a leading genre of self-knowledge. The Ukrainian literature is characterized by autobiography of artistic creativity, echo of autobiography genre, which consists in filling work by facts from one's life. The autobiography genre becomes popular in the Ukrainian literature only in ХІХ century.

Familiarity with works of famous Ukrainian classics gives rich material for generalization of Goethe's reception in the Ukrainian literature. As we know, Panteleimon Kulish, Mykola Kosomarov, Lesya Ukrainka, Olha Kobulyanska, Ivan Franko knew well Goethe's works.

Peculiar accent in the article has been done on studying Goethe's influence on Ivan Franko. Cultural, educational, humanistic activity of this author was very important for spreading Goethe's works in Ukraine. Multiple references to Goethe's creativity in works of Ivan Franko are not blind. Critical, conscious attitude to works of Goethe is underlined by the fact that Ivan Franko is willing to give objective characteristic of Goethe-poet and he succeeded.

The materials that we have analyzed display a certain historical period of creative perception and theoretical interpretation of Goethe's «Poetry and Truth» besides by Ukrainian classics. Such perception contains absolutely new approaches which are result of national peculiarities of the Ukrainian literature.

Key words: author, autobiography, creativity, irony, genre, reception. self-knowledge.

Статья посвящена рассмотрению особенностей рецепции литературного наследия Гете в творчестве известных украинских писателей. Выделены основные этапы этой рецепции и определены ее характерные черты. Основной акцент сделан на отражении «Поэзии и правды» Ґете в украинской литературе ХІХ-ХХ веков.

Ключевые слова: автор, автобиография, ирония, жанр, рецепция.

Размещено на Allbest.ru