Постать Тараса Шевченка у життєтворчості Володимира Забаштанського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постать Тараса Шевченка у життєтворчості Володимира Забаштанського

Шевченко Т.Г. Забаштанський В.

ВІКТОР КРУПКА,

кандидат філологічних наук (м.Вінниця)

У статті розглянуто художній світ Володимира Забаштанського, що своїми витоками сягає Шевченківської традиції. З'ясовано, що постать Тараса Шевченка є першорядною мистецькою домінантою поезії Володимира Забаштанського, оскільки саме завдяки творчим постулатам його генія, в осерді яких лежать громадянсько-етичні імперативи, формувалася життєтворчість поета-шістдесятника.

Ключові слова: кобзар, образ, міф, ідеологема, концепт, світоглядна еволюція.

забаштанський шевченківський кордоцентризм життєтворчість

Постановка проблеми в загальному вигляді... Однією із світоглядних засад шістдесятництва є сакральне сприйняття історичної пам'яті як оберегів нації. В осерді історичної пам'яті українського народу, зокрема і для цього покоління, перебуває постать Тараса Шевченка, чия позачасова присутність, навіть наскрізність у національному діахронному вимірі, детермінованому українством, дозволяє послуговуватись його міфом, який В. Пахаренко означив як «...набагато складніший і різногранніший, аніж народно-кобзарський, бо творився незрівнянним генієм і зі значно багатшого матеріалу (не лише з української культурно-історичної спадщини, а й з Біблії, античної та новочасної європейської історії й мистецтва)» [3, с.44]. Джерелами гіперкультурницького прочитання образу Шевченка, на думку В. Смілянської, є «поєднання образу автора (ліричного героя й автобіографічного наратора) та реальної постаті письменника з його цілковито замкнутою на служінні Україні, злитою з нею власною долею» [5, с.29], що, таким чином, дозволяє представити його співцем, кобзарем.

Непересічність Володимира Забаштанського як людини, митця, громадянина лежить у двох взаємозалежних площинах, двох домінантних аспектах: індивідуальному і національному. Психологічний портрет поета синтезує ці два рівні, розкривається крізь призму долі, моделюється екзистенційним аспектом фатуму.

Безглузда трагедія на порозі вісімнадцятиріччя призвела до раптового виникнення нової реальності, що в свою чергу заклала систему кодів у становлення та розвиток його творчого обдарування. Упродовж десятиліть поет витворював такий життєтворчий автопсихокомплекс, основними рисами якого стали непокора долі, унікальна сила волі, бажання стати не просто повноправним, а й корисним громадянином суспільства, тобто зреалізуватись у всіх можливих особистісних аспектах.

Відсутність рук (неможливість повноцінної дії) і відсутність зору (неможливість повноцінного сприйняття) занурюють В. Забаштанського у складну систему національно значущих світів, де спочатку підсвідомо, а згодом і аперцептивно ідентифікує себе кобзарем -- носієм національних цінностей.

Формування цілей статті... Мета розвідки -- окреслення художньо-світоглядної домінанти Тараса Шевченка у життєтворчості Володимира Забаштанського. Варто також відзначити, що цю проблему спорадично було порушено в статті «Мій Бог -- Шевченко» (Тарас Шевченко і його літературні традиції у творчості Володимира Забаштанського), проте тут постать Тараса Шевченка розглядалася лише в творчому аспекті. Наразі актуальним буде дослідження, яке дасть змогу простежити роль Тараса Шевченка у світоглядіі творчій еволюції Володимира Забаштанського.

Виклад основного матеріалу... Насамперед відзначимо, що кобзарі, як своєрідні характерники, перебувають в стані, який можна назвати «між двома світами», що й характеризує їх, як людей особливих здібностей. Так, у Тараса Шевченка читаємо:

Сивий ус, стару чуприну

Вітер розвіває;

То приляже та послуха,

Як кобзар співає,

Як серце сміється, сліпі очі плачуть...

Послуха, повіє...

Старий заховавсь

В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,

Щоб вітер по полю слова розмахав,

Щоб люде не чули, бо то Боже слово,

То серце по волі з Богом розмовля,

То серце щебече Господнюю славу,

А думка край світа на хмарі гуля («Перебендя», [6, с.41]).

Тут шевченківський кобзар -- своєрідне втілення образу самого Тараса Шевченка, «народного кобзаря, хранителя історичної пам'яті (з його варіантом -- народним оповідачем), і романтичного біблійного пророка (з його варіантами -- юродивого, апостола, праведника, мученика)» [4, с.31]. Для нього характерним є особливий вплив колективного підсвідомого як сфери прояву первинного взаємозв'язку «архетипу» і «менталітету» в співвідношенні з глибокими історичними пластами людської свідомості. Постійний рух у людській свідомості таких елементів психіки призводить до того, що незрячий кобзар за покликом Бога, пращурів та власного ego стає співцем духовно-національного буття українського народу.

Власне, це дає підстави говорити, що і В. Забаштанський відчував свій зв'язок не тільки з кобзарями як національними співцями, а й Тарасом Шевченком, про що він сам задекларував. Життєтворча сентенція «Мій Бог -- Шевченко!», по сутті, є мистецьким кредо митця і пояснює його зв'язок з геніальним українським письменником.

Завдяки власній «Я-ідентичності» (І.Гофман) поет еволюціонує, поступово звільняючись від догм тоталітаризму та приходячи до національно-гуманістичного міфу -- міфу Тараса Шевченка. Поет, для якого конструктивність особистісного самовияву, тобто вчинку як морального визначення, стала сенсом життя, прагнув мати духовно-громадянський ідеал, який би відволікав від особистісних проблем і формував його «персону» (К.Ґ. Юнг), завдяки чому він був би затребуваний соціумом («Йду з людьми, забуваючи, горе і муки...»). Міф Т. Шевченка накладався на ідеологему Павки Корчагіна, поступово витісняючи її, оскільки мав певні спільні риси первинних мотиваційно-вольових проявів та устремлінь. Це дозволяло тимчасово співіснувати вказаним міфологемам на зрілому етапі еволюційного розвитку В. Забаштанського.

Також їх споріднюють і мотиви мучеництва, оскільки відчай, розпач існують поряд із цілеспрямованістю, бажанням довести самому собі спроможність подолати будь-які психічні та фізичні перешкоди. Постійна боротьба із собою і суспільством відбувається у муках.

Кобзар -- онтологічно й аксіологічно визначальна домінанта творчості Т. Шевченка, одне із центральних понять його мистецької системи, одне з надбань, завдяки яким Шевченко як творець художніх, ментальних, моральних цінностей входить до національної духовної скарбниці, а подекуди і впливає на неї.

В аспекті інтерпретації класичного міфу про втрату пам'яті і її набуття можна розглядати специфіку такої складової структури образу кобзаря, як його функціонування як медіатора, тобто посередника між різними аспектами духовної сфери в часопросторовому континуумі. Таке надчутливе проникнення вкорінене у фольклор, спирається на історичну традицію, яка вмотивовує звернення митця, мудреця до учнів, ширше -- слухачів, реципієнтів.

Тарас Шевченко й сам звертається якщо не прямо, то опосередковано, до братів, земляків тощо -- до тих, хто говорить з ним спільною мовою, прагнучи перетворити тих, хто може зрозуміти, на адептів ідеї служіння Україні. Ключовим для декодування образу тут є саме слово «служіння», що пролонгується на зіставлення тружденного життя Кобзаря з апостольським служінням, на що звернув увагу і В. Забаштанський:

Коли боролися укази й молитви

Зі мною, як з тринадцятим апостолом («Думи Шевченка. 4. Перед кончиною», [1, с.295]).

Кобзар в широкому розумінні -- носій народної пам'яті що акумулює зв'язок між поколіннями. Класичний образ рапсода переважно включає як першоелемент його самотність, марґінальність, яка в українській культурі залишається на периферії уявлень про кобзаря, але для Шевченка є стрижневою.

Ідеологізоване через призму національної самоповаги сприйняття образу Тараса Шевченка значною мірою сприяло розвитку шістдесятництва як літературно-мистецького руху, а кожному окремому письменнику покоління дозволило віднайти для-себе-і-тепер той аспект його «авторизованого міфу» (О.Забужко), котрий якнайприродніше відповідав художньо-психологічній екзистенції. Справді, В. Забаштанський, який є представником другої хвилі «провісників національного відродження» (В.Квітневий), не відразу прийшов до Шевченка. «Міф Шевченка» протягом окремого етапу світоглядної еволюції поета домінував і навіть був для нього унітарним, зважаючи на категоричність позиції митця («Мій Бог -- Шевченко»), зумовленої фатумом його долі, внаслідок якого чітко проглядалася тенденція до якоїсь міри атеїстичних поглядів.

Складна метафоричність моделювання цього концепту спрямована автором і на розкриття близьких йому по духу значущих для української культури особистостей, в цьому випадку -- Тараса Шевченка. Поет інтимізує переживання попередника, вкладає в його ностальгічні переживання теплоту й страждання. Крижані сльози перетворюються на символ втраченої батьківщини -- ягоди черешні:

Нарешті, доле, сльози крижані

скотились в тебе ягідьми черешні

(«Думи Шевченка. 5. Остання дума», [1, с.295]).

У поезії В. Забаштанського образ Тараса Шевченка реалізується і через концепт правди, локалізований в циклі, сформованому автором з поезій різних років, «Всім потроху і собі». Правда в поезії автора -- це її носії, національні пророки Шевченко і Стус.Проте і цей концепт неоднозначний, хоча поле його значення сфокусоване в одній площині. Притаманні поетові пошуки правди («Де ти, правдо, правдо, де ти?» [1, с.63]) спровоковані відсутністю цієї категорії в суспільстві, в стосунках між людьми, недаремно автор з гіркотою констатує:

До правди зі своїми правдами

Які нас тільки не вели вожді [1, с.57].

Спільною рисою для української філософії серця й української філософської лірики, рисою, яка єднає їх між собою, є першість почуттів, серця перед розумом. Зв'язок між українською філософською теорією серця й українською філософською лірикою частково простежується в українському філософсько-антропологічному та етичному кордоцентризмі, а в більш повному обсязі -- в українському естетичному кордоцентризмі.

Отже, кордоцентричність лірики В. Забаштанського дає підстави говорити про долучення митця до Шевченківської традиції в цій світоглядній системі. А постать Тараса Шевченка є першорядною мистецькою домінантою поезії Володимира Забаштанського, оскільки саме завдяки творчим постулатам його генія, в осерді яких лежать громадянсько-етичні імперативи, формувався творчий світ поета-шістдесятника.

Список використаних джерел і літератури

Забаштанський В. Свічечкою слова : вірші та балади / В. Забаштанський. -- Жмеринка, 2000. -- 448 с.

Крупка В. «Мій Бог -- Шевченко» (Тарас Шевченко і його літературні традиції у творчості Володимира Забаштанського) / Віктор Крупка // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. -- К. : Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, 2004. - Вип. 6. - С. 90-94.

Пахаренко В. Джерела геніальності Т.Шевченка // Тарас Шевченко і європейська культура : зб. пр. 33-ї Міжнар. наук. шевченків. конф. (Черкаси, 20-22 квіт. 1999 р.). -- Черкаси, 2001. -- С. 35-46.

Слабошпицький М. Заперечення віджитої практики і спрага нових відкриттів // Українська мова і література в середній школі, гімназіях, ліцеях, колегіумах. - 2006. - № 7/8. - С. 20-32.

Смілянська В. Сучасна рецепція постаті Тараса Шевченка : (неоміфологіч. аспект) // Тарас Шевченко і європейська культура: зб. пр. 33-ї міжнар. наук. шевченків. конф. (Черкаси, 20-22 квіт. 1999 р.). - Черкаси, 2001. - С. 26-34.

Шевченко Т. Кобзар / Т. Шевченко. - К. : Дніпро, 1999. - 672 с.

Размещено на Allbest.ru