Образ жінки-матері в класичній літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Факультет початкової освіти

Кафедра української літератури, українознавства та методики їх навчання

ІНДЗ на тему:

«Образ жінки-матері в класичній літературі»

Виконала: Студентка 2 курсу 1 групи Халамендик В.В

Перевірила: Викладач Антонова О.Я

Умань 2016

План

Вступ

1. Традиції народу у вихованні любові до берегині роду

2. Образ матері у творах Т.Г.Шевченка

3. Образ жінки-матері в класичній літературі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність: Жінка споконвіку вважалася берегинею домашнього вогнища та сімейного затишку. Із давніх-давен зверталося і звертається людство в піснях і молитвах, віршах і поемах до своєї берегині -- до матері, уславлюючи її благословенне ім'я. Мати дарує людині життя, надихає на добрі справи, віддає все, що має: тепло своєї душі, своє серце і безмежну любов. Її колискові супроводжують нас протягом всього життя, а мудре слово допомагає долати труднощі.

Мама… Найтепліше, найсвятіше слово для кожної людини. Мама -- це символ любові і ласки, ніжності і найвірнішого кохання.

Мама перебуває з кожним із нас з перших днів життя, вчить нас бачити світ, сприймати їх у звуках, фарбах, образах. Підростаючи, ми часто чекаємо розради саме з мами, вона пошкодує, вона зрозуміє. Ми стаємо дорослими і залишаємо рідний дім. А мами чекають звісточки, услухуються в шелест і звуки кроків біля дверей. І всі наші радощі і прикрощі, перемоги та поразки переживають разом із нами мами.

Для українців образ Матері триєдиний: любов до рідної неньки, яка переростає у глибоку пошану до Матері Божої, яка завжди була покровителькою українців, та невгасиму палку любов, що втілювалася у вічній боротьбі, до Матері-України, яка потребує захисту.

І тому не дивно, що найтепліші, найщиріші слова присвячують письменники і поети матерям. І образу матері як вічному уособленню безкорисливої любові і відданості.

Образ Матері-жінки для української культури пов'язувався з берегинею-заступницею роду (а образ дівчини - з моральною чистотою). Адже головна функція сім'ї -- народження дітей, а також їхнє виховання, отже -- передавання наступним поколінням культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь (тобто мати виконує роль визначальної ланки у збереженні етносу).

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім'ї. Образ матері - розсудливої, доброї і водночас суворої господині - яскраво змальований у класичній літературі.

Мета: дослідити особливості тематики жіночої долі в класичній літературі.

1. Традиції народу у вихованні любові до берегині роду

Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль - це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві.

Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів - батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.

Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на "Ви": до матері - "пані-матко", "мамо", "нене"; до батька - "неню", "пане батьку", "батьку".

В.О. Сухомлинський вибудовував свою виховну систему на принципах етнопедагогіки, в якій образ матері посів значне місце. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини; матір -- джерело загальнолюдських цінностей, чеснот, Берегиня. Без перебільшення можемо сказати, що саме Василь Сухомлинський є єдиним педагогом радянського періоду, який створив «культ Матері». Матір у нього не всесильна, як до цього привчала радянська педагогіка, а звичайна людина, яка потребує уваги, чуйного ставлення, поваги, ласки, любові. Ні школа, ні суспільство не може замінити матір. А тому любов до матері, вважав педагог, потрібно виховувати і в школі у процесі формування стосунків між хлопчиками і дівчатами.

Етнографи відзначають у побуті великих сімей своєрідну субординацію. Так, коли всі сідали за стіл і їли з однієї миски, то першим набирав страву найстарший член родини, потім всі інші, віддаючи першість старшому за віком. Коли хтось з дітей намагався порушити це правило, він тут же за столом карався (старша дитина била його ложкою по голові).

Такий лад життя в сім'ї мав величезний позитивний вплив на дітей. Дитина привчалась до думки, що в суспільстві більшу винагороду одержує той, чия участь у суспільне корисній праці більша, хто може більше зробити для інших, у кого більший досвід. На цю особливість етнопедагогіки слід звертати більш уваги в сучасному вихованні, адже сучасні діти дістають усе найкраще, і то в першу чергу. Це розвиває дитячий егоїзм, який у старшому віці іноді дає небажані наслідки.

Функціонування рідної мови - основа духовного життя кожної нації. Рідне слово виховує національну психологію, національний характер, національну самосвідомість [2, с. 8-9].

В перші місяці життя немовляти над колискою схиляється мати і тихо наспівує ніжні мелодії колисанки, кожне слово якої переливається в кровинку дитини, стає її надбанням. Таке емоційне спілкування матері з новонародженою дитиною через рідне слово, втілене у колисковій мелодії, є прикладом єднання поколінь, постійного діалектичного взаємозв'язку минулого і прийдешнього.

Відношення батьків до дітей має бути гармонійним. Відношенням матері до дитини з перших днів її життя повинна керувати розумна і вимоглива любов. Мати добирає такі методи й засоби виховання, які забезпечують фізичний і духовний розвиток сина чи доньки, відповідний їх віку.

Як свідчить історій, витоки української сім'ї простежувались на нашій території і давніх-давен (приблизно 200 тис. років до н.е.). То був період матріархату, коди годувальницею роду була жінка. Вона ж кінчалась і вихованням дітей. Жінка - Мати була головною особою в сім'ї. Не спроста під час розкопок поселень Трипільської культури знайдено статуетки жінки. Тому що саме жінка-мати була хранителькою роду.

Г.А. Литвинова дуже гарно з почуттям любові, вірності, чесності та доброти відобразила авторитет матері у своїй книзі, яка так і називається “Авторитет матері”. Вона говорить що в усіх народів світу споконвіку шанується мати - дародавиця життя, охоронниця домашнього вогнища, уособлення самовідданої любові: Усі матері світу, незалежно від того, як влаштовано їхнє життя, бажають щастя своїм дітям, і переважна більшість з них прагне, як уміє, прищепити синам і дочкам людські чесноти.

Авторитет матері виступає, як чинник підвищення морально-виховного потенціалу сім'ї, до починається формування нової людини.

На материнській совісті і обов'язку - виховати кожного з своїх дітей таким, щоб ніхто з них не робив бездумно і невдячно[1, c. 20-21].

Образ Матері-жінки для української культури пов'язувався з берегинею-заступницею роду (а образ дівчини - з моральною чистотою). Адже головна функція сім'ї -- народження дітей, а також їхнє виховання, отже -- передавання наступним поколінням культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь (тобто мати виконує роль визначальної ланки у збереженні етносу).

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім'ї Образ матері - розсудливої, доброї і водночас суворої господині - яскраво змальований у класичній літературі.

Жінка як символ самого Життя була об'єктом поклоніння у українців ще з часів Трипільської культури (символи родючості та символи добробуту -- жіночі статуетки, зображення сонця, тощо). В давніх українських віруваннях важливе місце займала Берегиня - мати всього живого, первісне божество-захисник людини, богиня родючості, природи та добра. З часом Берегиня стала охоронницею дому, її скульптурки знаходились у хатах, зображення-амулети носили на шиї. Традиційний малюнок Берегині - символічна постать жінки з застережливо піднятими руками.

Культ матері, який у українців пов'язувався з обожнюванням землі, став основою етнічної домінанти українського національного характеру. Юрій Липа, видатний український етнопсихолог вважає, що “... в центрі духовності (...) стоїть жінка-мати, істота, що єднає коло себе родину. Найдавніший символ того агрикультурного населення -- це образ Великої Матері, божества прапрадідів сучасних українців”.

Від матерів переливається, прищеплюється синам і дочкам шанобливе ставлення до народних святинь - до народної символіки, до хліба, виплеканого людською працею, до всього, в чому живе душа і доля народу. Діти неодмінно знатимуть, як багато доброго мама зробила для них, вони будуть знати про її людяність, що виявляється у ставленні до рідних і до чужих, про доброту, яка виявляється у її вчинках.

Людяність робить у материнське серце таким великим, що його ніжності, турботливості і вболівань вистачає не тільки на своїх рідних, а й на інших людей.

Величина і скорботна постать жінки стала уособленням Батьківщини-матері. В ній - сила і віра народу, що вміє не гнутися, тамувати біль і ставати вище за смерть.

В ній - заклик боронити рідну землю життя і мир, бути готовим у разі потреби битися за це, не шкодуючи свого серця. Мати повинна відчувати самоцінність дитинства, неповторність вдачі й особливість внутрішнього світу кожного сина й доньки;у щасливому хисті, вправляючи недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежувати їх саморозвиток, у тактовному вмінні без напучувань вчити дітей розуміти, поважати старших, одне одного, охоче допомагати в разі потреби,в розумному прагненні розсунути дитяче світобачення.

З народженням дитини народжується материнська тривога за неї і за світ, в який прийшло її дитя.

Віддавна українка вирішилась почуттям власної гідності та завжди була берегинею сімейної моралі. В українській сім'ї визнавали культ предків, шанували бабусю, дідуся, батьків. Діти зверталися до них на «Ви».

Дітей і тепер учать, що мама, тато, бабуся, дідусь -найвірніші. найнадійніші друзі. Вони завжди допоможуть і якими б вони не були стомленими а іноді і хворими завжди нагодують, напоять, вислухають, приголублять, дадуть слушну пораду. А діти, в свою чергу, повинні їм відповідати тим же. Така атмосфера забезпечує відчуття цілісності родоводу, формує впевненість у собі та стабільності майбуття[3, c. 129-130].

2. Образ матері у творах Т.Г. Шевченка

Творчість Т.Г.Шевченка - найпоказовіша серед усіх українських літераторів. Яких тільки тем не торкався Т.Г.Шевченко у своїх віршах. І про важке становище українського селянства, і про трагічну долю України, і про її історичне минуле. Не обійшов він і тему жіноцтва, зокрема материнства.

Саме завдяки співучості своїх віршів Шевченку вдалося у своїх поезіях глибоко і ніжно змалювати усю складність материнської душі, материнської долі. Особливо, якщо ця матір любить, охороняє, прагне кращого для своїх дітей, але не має змоги цього зробити.

Кріпацькі матері - це найважча професія того часу. Адже їм доводилося не тільки обходжувати сім'ї, родини, але і знаходити засоби, щоб хоч якось забезпечити своїх дітей найелементарнішим.

Якщо подивитися на образ матері у творчості Шевченка під кутом зору державності, то можна прослідкувати своєрідну метаморфозність даного образу. Україна - це мати усіх дітей, йменням яким - українці. У даному розрізі образ матері у творчості Шевченка - це набагато об'ємніше явище, яке потребує особливого підходу і трактування. своїх дітей.

Видатний український поет та письменник Т. Г. Шевченко змалював у своїх творах як: “Катерина”, “Наймичка”, “Марія”, тяжку долю жінок матерів, які з різних причин пережили різні трагедії свого життя самостійно виховуючи своїх дітей. Обpаз матеpі - добpої, щедpої на любов і ласку - постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми "Hаймичка".

З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми "Hаймичка", хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна - покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни - матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp'ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. Яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матіp на пекельні муки, позбавивши її священних пpиpодних пpав, звучать слова:

Пpости мене. Я каюсь.Весь вік в чужій хаті...Пpости мене, мій синочку!

Я... я твоя мати.

В творі «Катерина» - автор змальовує тяжку долю матері яка народила свого позашлюбного сина від москаля, який нібито пішов на війну і не повернувся. Дівчина у розпачі, не знаходячи підтримки від своїх батьків, йде шукати на чужину свого коханого і в тяжкій душевній травмі вона кориться своїй долі, залишає сина напризволяще, і топиться. Автор описує Катерину, як слухняну дівчинку, яка усе життя була надією своїх батьків. Автор вже побачив, що чекає дівчину у світі, та її тяжку долю у таких рядках:

Катерино, серце моє !Лишенько з тобою! Де ти в світі подінешся З малим сиротою ?Хто спитає, привітає Без милого в світі ?

Ось така доля чекала Катерину, одинока в злиднях вона шукала отця хлопчика, який покинув їх на завжди.

Загальний образ жінки-матері в творах Шевченка є таким: проста, добра, гарно вихована, красива дівчина, яка палко закохалась, але не вдало, має мужній характер, кориться своїй долі, (чого не можна сказати про Катерину, на мою думку, вона поступила не правильно), хоче щастя для свого малюка.

Складним, суперечливим є образ Марії з однойменної поеми Т. Шевченка. Чекаючи дитину від проповідника, вона так само, як і Катерина або Ганна, мо­гла очікувати на вигнання. Та не зробив цього мудрий тесляр-хазяїн. Рятуючи Марію від осуду і смерті, він одружується з нею, хоча любив її як доньку, а не як жінку. Поневіряючись чужими селами, ночуючи під тинами, часом голодуючи, Марія все одно була щаслива. Бо поруч були її дитя і, хоч і старий, але все-таки чоловік. Виростивши сина, вона віддала його на служіння людям, а сама тихо спочила, сподіваючись, що доля його не образить.

Чимало ще творів можна прочитати у творчому доробку поета, присвячених страдницькій долі матері. Кобзар низько схилявся перед її образом, який втілював для нього і рідну матір, і Україну, і Діву Марію. Для нього це узагальнений образ усіх матерів.

Захоплюючись образом матері у творах Шевченка, Максим Рильський писав: «Такого полум'яного материнства не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу».

Ще однією суворою реалією кріпосницького життя була солдатчина. У поемі «Сова» ми бачимо образ матері, яка збожеволіла від розпачу і болю, коли забрали у солдати її єдиного сина. Жінка залишилася сама, чудово розуміючи, що вона може не дочекатися його повернення. Т. Г. Шевченко називає поему «Сова», тому що цей образ виступає як символ горя( самотня матір «страшно вночі голосить» - наче сова, не дає нікому спати).

Ось такий образ жінки матері розкриває нам Шевченко в своїх творах.

3. Образ жінки-матері в класичній літературі

образ матір берегиня література

У кожного з нас є найдорожчий і близька людина - це мати. Вона дала нам життя, подарувала щасливе дитинство. Її доброта і турбота зігрівають нас і в сумні хвилини. Безсумнівно, всі свої таємниці, потаємні мрії ми довіряємо мамі, з нею радимося. Вона наш найкращий друг, мудрий порадник. Мама є нашим ангелом - охоронцем. Мати здатна на будь-яку жертву заради дітей. Немає нічого святіші і безкорисливіше любові матері!

Все найдорожче і святе, що є на землі, пов'язане з жінкою. Істинне призначення жінки - бути матір'ю. Вона любить свого дитя всім серцем. Велика сила материнської любові! Про неї написано чимало книг. Мати, безумовно, - це самий важливий в житті кожного з нас людина. Саме вона знаходиться завжди поруч з нами.

Відомі вчені та письменники, співаки та композитори багатьом зобов'язані своїм матерям. Вони з вдячністю згадують про те, що зробили для них матері. Сучасний письменник Ю. Бондарєв в оповіданні «Мати» пише про свою матір. Автор говорить про те, що мати навчила його вірити в добро, самому нести його людям.

Багато сучасні автори звертаються до цієї теми. З любов'ю і повагою пише про свою матір відомий хірург і письменник Ф. Углов в книзі «Серце хірурга». Автор стверджує, що «синівську любов і велика повага до матері не стерли роки». Родом вона була з сибірських селян. Письменник завжди дивувався терпінню російської жінки, захоплювався її гідністю і добротою. Незважаючи на негаразди, важкі випробування, мати Ф. Углова не втратила милосердя, співчуття до людей, завжди прагнула ніж - або допомогти. «Бажання допомогти іншим, охота до праці були в нашій матері» -, писав автор. Можливо, любов до людей, до роботи були у письменника від матері. Які слова потрібно знайти, щоб написати про материнську мудрості і материнської любові? Углов вдячний матері за все, чому вона навчила в житті. Сама ж мати зовсім не ходила до школи, була неписьменною. Володіла прекрасну пам'ять, легко запам'ятовувала зміст книг, які читалися в будинку вголос, непогано знала історію російського народу, пам'ятала дати найважливіших подій, імена та справи видатних людей. Письменник стверджує, що любов до читання прищепили йому мати і батько, який дуже любив читати вголос. Любов до читання, до російської історії і до російського народу були закладені в письменникові ще з дитинства. Кутів у своїй книзі також розповідає про те, що судження матері були прості, людяні, вражали глибиною узагальнень. Особливо близько до серця брала вона долі своїх односельчанок, в розмовах зі співчуттям і великим розумінням ставилася до політичних засланців, які жили в селі. Усвідомлювала, що всі їхні «злочин» - це прагнення полегшити життя народу. Мати дуже співчувала цим людям. Ф. Углов писав, що його мати була простою селянкою, але була в ній інтелігентність і душевність. Коли ж Углов працював лікарем, мати допомагала його сім'ї. «Всю роботу по дому і турботу про нас брала на себе, створюючи той затишок, без якого неможлива плідна робота», - згадував письменник. Часто мати приводила з життя випадки, де справедливість завжди тріумфувала. Автор пише, що дуже любив ці «мамині розмови». Вони завжди були пройняті любов'ю до людей і вірою у справедливість. «Брехня і зло на коротких ніжках ходять, а добро живе довго», - говорила мати. Від таких слів легше ставало на душі, «швидше забувалися образи». Мати Ф. Углова була неспокійною, небайдужою людиною. Автор згадує той випадок, коли його мама розповіла йому про долю Наташі. Ця дівчина жила в одному селі з його матір'ю. Після цієї історії Углов зрозумів, що від нього чекають професійної допомоги. Цю дівчину вважали безнадійною хворий. Ніхто з хірургів не брався її оперувати. Матері Углова було дуже шкода Наташу, і вона умовила сина піти на таку ризиковану операцію. Увага і турбота матері хірурга, його «золоті руки» врятували дівчину. Ф. Углов завжди прислухався до материнського наказу: «Федя, намагайся робити людям добро. Від цього їм легше і сам стаєш чистішим. Та й таке воно, добро: зробив його в одному місці, воно повертається до тебе в іншому, коли й не чекаєш зовсім... »Автор у своїй книзі пише про те, що його мати була втіленням доброти та довготерпіння, як і більшість простих російських жінок, чия душевна турбота завжди зігрівала їх дітей. Письменник стверджує, що саме матері дають синам силу і впевненість. Це вони стоять біля початку будь-якого людського подвигу.

У повісті «Останній строк» В. Распутін розповідає про останні дні старої Ганни і про поведінку її дорослих дітей, «передчасно» з'їхалися до рідної домівки. Вражає величезна життєлюбність старої селянки. Життя її була важкою: розруха, голод, війна. Жінка виростила п'ятеро дітей. Люся і Варвара, а також старший син Ілля жили в місті. З молодшим сином Михайлом вона «доживала свого віку». Відчувши наближення смерті, стара Ганна вирішила попрощатися зі своїми дітьми. «Ось вже приїхали четверо з них, тепер усі чекали саму молодшу з них - Тетяну». Стара любила її більше за всіх, вона була її «пізнім і останньою дитиною». Ганна вважала, що саме молодша дочка буде її розрадою в старості. З гіркотою пише автор про те, що забувають діти про своїх матерів, забувають приїхати, привітати, надіслати листа. А адже матері потрібно дуже небагато: любов і увагу дітей. Добре, коли між матір'ю і дітьми є взаєморозуміння, коли не тільки мати несе відповідальність за долю дітей, а й діти є її захистом і опорою.

Важкою була доля російської жінки, російської селянки. Про нелегку долю простої російської жінки пише А. І. Солженіцин у оповіданні «Матренин двір». Цей твір написано цілком про жінку. Незважаючи на безліч не пов'язаних з нею подій, Матрона є головною дійовою особою. Навколо неї розвивається сюжет оповідання. Ця жінка бачила в житті чимало горя: смерть дітей, зрада чоловіка. Важка робота виснажувала її фізично, але душа в Мотрони була добра, чуйна до чужої біди. Вона не боялася ніякої роботи, трудилася в колгоспі, за що отримувала копійки. Ніколи не була їй робота в тягар, «ні праці, ні добра свого не шкодувала Мотрона». Жила вона бідно, убого, самотньо. Її вважали «втраченої старою», виснажений працею і хворобою. Рідні майже не з'являлися в її будинку, побоюючись, що Мотря буде просити у них допомоги. А коли загинула Мотрона Василівна, знову ж таки допомагаючи своїм родичам, згадали її не тільки добрим словом. Говорили, що «не ощадна, допомагала безкоштовно». Навіть про сердечність і простоті Мотрони говорили з презирливим жалем.. «Не зрозуміла і кинута навіть чоловіком своїм, зберегла шість дітей, смішна, по - дурному працює на інших безкоштовно, вона не зібрала майна до смерті. Брудно - біла коза, клишонога кішка, фікуси... »Ось характеристика Мотрони з точки зору людей, що жили поруч з нею. Всіма забута, нікому не потрібна... Але ж не змогли - щось розгледіти в цій жінці головного - доброти її, не зрозуміли, що «є вона той самий праведник, без якого, за прислів'ям, не варто ні сіло, ні місто, ні вся наша земля ».

Скільки безкорисливості, самовідданості у вчинках матері! Найчастіше сліпа любов материнська, на жаль, виявляється згубною для її дітей. Про це оповідає розповідь В. Бикова «свояків». Обидва сини селянки, зовсім хлопчаки, зібралися в партизани. «Батько їх загинув на фронті, і так страшно матері відпускати дітей, так шкода, так хочеться зупинити». І ось вона розгублена, біжить в сусіднє село до свояка за допомогою і порадою. «Свояк - це ж свій, рідня, хоч і поліцай, прийде не відмовить, адже за все - то й треба налякати небагато», - так думала жінка. А обернулося все жахливою трагедією. Прибігає вона додому слідом за поліцаями, але пізно. Бачить, як легко і просто вбивають її хлопчиків. І жити далі вона не змогла ». Мати добрела до колодязя і квапливо кинулася в похмуру, хитку пройму. Материнський інстинкт обдурив жінку. Справа - то й не в ній, а в жорстоких обставини, що роблять людей нелюдськими.

Багато чого довелося вистраждати матерям, винести суворі випробування в роки Великої Вітчизняної війни, в післявоєнний час. Сучасний письменник В. Астаф 'єв стверджував: «Матері! Матері! Навіщо ви підкорилися людської смерті? »

У великому і неоплатному боргу всі ми перед своїми матерями, низько схиляємо коліна перед їхньою мужністю, добротою та ніжністю.

Висновки

Отже, виховання любові і поваги до матері батька, рідного вогнища, краю, країни, на формування відповідальності за свою сім'ї, колектив, народ, за продовження й честь свого роду. Відношення батьків до дітей має бути гармонійним. Відношенням матері до дитини з перших днів її життя повинна керувати розумна і вимоглива любов. Мати добирає такі методи й засоби виховання, які забезпечують фізичний і духовний розвиток сина чи доньки, відповідний їх віку. Береже змалечку у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне.

Український Кобзар прославив матір і материнство на весь світ, став щирим і великим заступником найбільше гнобленої серед гноблених жінки-трудівниці, яка в умовах кріпосницького лихоліття була позбавлена найвищого і найсвятішого права -- материнського щастя. Муза Шевченкова -- в кріпацькій одежі, волаючи до людського сумління, до почуття справедливості ввела в нашу літературу натовпи отих безмірно покривджених людей, що населяють «Кобзар», всіх отих нещасних вдів, голодних сиріт, знеславлених покриток, отих занапащених кріпацьких мадонн, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому невимовному горі.

Образ матері український Кобзар підніс з кріпацьких низин до вершин вічності.

Головна функція сім'ї -- народження дітей, а також їхнє виховання, отже -- передавання наступним поколінням культури, традицій, мови, досвіду попередніх поколінь (тобто мати виконує роль визначальної ланки у збереженні етносу).

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. Зі смертю чоловіка саме вона завжди виступала на перший план, ставала главою сім'ї Образ матері - розсудливої, доброї і водночас суворої господині - яскраво змальований у класичній літературі.

Список використаних джерел

1. Алексеенко Т. У чому мудрість батьківської любові // Дошкільне виховання. 2002. № 3. С. 20-21.

2. Артемова Л.В. Моральне виховання дошкільників. К.: Рад. Школа, 1994. с. 8-9.

3. Поніманська Т. Дошкільна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Тамара Поніманська,. К.: Академвидав, 2004. 455 с.

4. http://referat-ok.com.ua/kulturologiya-ta-mistectvo/vihovannya-lyubovi-do-materi.

5. http://litopys.org.ua/istkult2/ikult207.html.

6. http://ukrainoznavstvo.livejournal.com/8636.html.

7. http://ua-referat.com/.

8. http://ukrtvory.ru/obraz-materi-u-tvorax-shevchenka.html. Образ_матері_жінки_у_сучасній_літературі.

9. http://www.bestreferat.ru/referat-191903.html.

Размещено на Allbest.ru