Життя та творчість Миколи Бажана

Размещено на http://allbest.ru

План

Вступ

1. Життя та творчість Миколи Бажана

2. Перекладацька діяльність

3. Поема Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» переклад Миколи Бажана

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець, Герой Соціалістичної Праці, лауреат двох Державних премій Союзу РСР, Державних премій України, народний поет Узбекистану, академік, головний редактор Української Радянської Енциклопедії, секретар правління Спілки письменників СРСР. І все це один - М. П. Бажан.

Його називають архітектором і скульптором в мистецтві слова. Чіткий ритм вірша, незвичайна пластичність і метафоричність образів - по цьому відразу впізнають класика української літератури Миколи Бажана. Його рядки мовби карбовані на камені. А ми, подоляни, по праву називаємо його нашим земляком.

Незадовго до смерті в інтерв'ю кореспондентові М.П. Бажан згадував: "Я народився в Кам'янці-Подільському в сім'ї інтелігентного військовослужбовця. З дитячих літ мене оточували музика і книги. Ніколи не забуду першого дитячого потрясіння. Роки "столипінщини". Батько вийняв з-під поли томик Тараса Шевченка "Кобзар" - у той час це була заборонена література. Читав нам з матір'ю книгу вголос, а ми всі троє плакали. З раннього дитинства я любив все красиве - парки, будівлі, картини, поля, людей".



1. Життя та творчість Миколи Бажана

Народився 1904 року в Кам'янці-Подільському (нині Хмельницька область, Україна), але юнацькі роки провів в Умані. Батько поета Платон Бажан був військовим топографом (підполковником царської армії й Армії УНР. Восени 1921 року, після закінчення Уманського кооперативного технікуму, переїхав з Умані навчатися в Київському кооперативному інституті імені М. Туган-Барановського. Оселився в Києві в будиночку на вулиці Леніна, 94 (на перетині з вулицею Гершуні -- тепер вулиця Олеся Гончара). Згодом навчався в інституті зовнішніх відносин.

З 1923 року -- на журналістській роботі. Саме в той час він почав активно друкуватися, відносячи свої вірші й статті до редакції газети «Більшовик». У Києві він зближується з українськими футуристами Михайлем Семенком та Гео Шкурупієм.

Перший вірш опубліковано в «Жовтневому збірнику панфутуристів» (Київ, 1923). 1926 року в Харкові, де в цей час мешкав Бажан, вийшла його перша книга -- «Сімнадцятий патруль», присвячена збройним конфліктам на території України 1917--1920 років.

Протягом другої половини 1920-х років Бажан поступово формував свій власний експресіоністично-бароково-романтичний стиль, охоплюючи широке коло тем української історії та сьогодення. Його твори «Будівлі» (1924), «Гетто в Умані» (1928), «Розмова сердець», «Дорога» (1930) стали сенсацією в українській літературі того часу. Велика історична поема «Сліпці»вважається творчою вершиною Миколи Бажана. У 1929--1932 роках Бажан мешкав у Києві, куди перевели Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ), де поет тоді працював редактором (у зв'язку з побудовою в Києві кінофабрики «Українфільм»).

Відтак наступні два роки провів у Харкові, де його родина якраз замешкала в письменницькому кооперативі «Слово», у 4-кімнатній квартирі. В. Куліш так згадував харківське житло Бажана: «Ніколи не забуду, яке враження на мене зробила та пишна обстановка його чотирикімнатного мешкання. Всі кімнати були обставлені меблями з найдорожчого червоного дерева, дорогі килими, образи, та, головне, дуже велика бібліотека відрізняли від інших, хоч не убогих, але скромніших мешкань письменників». Талановитий поет привернув увагу комуністичного режиму. Його творчість починають засуджувати в деяких літературних часописах, періодичній пресі. Наприклад, в одному з номерів журналу «Червоний шлях» за 1934 рік говорилося:

«Тільки зрозумівши катастрофу, яка чекає тих, хто відірвався від широкого шляху пролетарської революції, може Бажан досягти переломного пункту в своїй творчості.»

1935 року в ОДПУ на Бажана була заведена кримінальна справа № 1377 як на члена підпільної «Української військової організації» (серед «членів організації» також фігурували Юрій Яновський і Максим Рильський). У серпні того ж року в справі з'явився запис про те, що «встановлено належність М. П. Бажана до терористичної організації», тобто, з'явилася формальна підстава для арешту Бажана. 1936 року в документах НКВС Бажан фігурував як людина, пов'язана з «антирадянською групою» російських літераторів і «націоналістичними поетами» Грузії. У середині 1930-х років відбувається такий бажаний для більшовиків перелом у творчості Миколи Бажана.

Спочатку він багато займається перекладами, а трохи пізніше головною темою його творчості стає прославляння сталінських новобудов і боротьба з «буржуазним націоналізмом». Його твори 1930-х сповнені лестощів, вихваляння режиму та його вождів: «Людина стоїть в зореноснім Кремлі» (1931), поема-трилогія про Кірова «Безсмертя» (1935--1937), поема «Клич вождя» (1939). Проте радянські репресивні органи ще тривалий час не випускали його з поля зору. 1938 року Бажан щоночі чекав арешту і навіть деякий час не ночував удома.

У січні 1939 року указом Президії Верховної Ради СРСР велика група радянських письменників була відзначена урядовими нагородами. Микола Бажан був тоді нагороджений орденом Леніна. Про причини такого несподіваного, шокового «помилування» й нагородження згадує в мемуарах поет Сава Голованівський, якому, у свою чергу, подробиці розповів тодішній голова Спілки радянських письменників України Олександр Корнійчук:

«Виявилося, що в списку представлених до нагороди Бажана не було -- похмура критична хмара тяжіла над його іменем. Але перед затвердженням списку Сталін згадав, що на Україні хтось добре переклав поему Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» і таку важливу роботу потрібно як слід відзначити. Коли йому назвали перекладача, він власною рукою дописав прізвище Бажана -- вгорі, тобто для відзначення найвищою нагородою.»

Після цього питання про арешт Бажана зникло з порядку денного. Нагорода кардинально змінила громадський статус Бажана. У березні 1939 року він, тоді ще безпартійний, виступив із привітанням від українського народу в Москві на XVIII з'їзді ВКП(б). Тоді ж його обрали депутатом Київської обласної ради. Ще 1938 року Бажан зустрів у Києві Ніну Лауер, з якою вже був знайомий у Харкові. Невдовзі вони почали зустрічатися. Наступного року поет розлучився з Гаїною Коваленко й одружився з Ніною Лауер. Миколі Бажану як орденоносцю виділили велику 5-кімнатну квартиру № 66 у щойно збудованому новому корпусі «Роліту». У три великі кімнати вселилися Коваленко з Майєю та батьки Бажана.

Дві інші кімнати згодилися зайняти близький друг Бажана, Юрій Яновський із дружиною Тамарою Жевченко, звільнивши своє двокімнатне помешкання № 76, куди в'їхали Микола Бажан із Ніною Лауер. 1940 року вступив до лав ВКП(б). Свою літературну діяльність до кінця життя поєднував із активною державною та громадською роботою. З 1940 року був членом Президії Спілки радянських письменників України. Наприкінці 1940 року Бажан і Лауер залишили «Роліт» і переїхали в зручнішу квартиру в колишньому будинку барона В. Ікскуль-Гільденбанда на вул. Карла Лібкнехта (тепер Шовковична).

У період німецько-радянської війни -- у діючій армії, був головним редактором газети «За Радянську Україну». Широкої популярності набув його вірш «Клятва» (1941). 1942 року пише поему «Данило Галицький». 1943 року публікує книгу «Сталінградський зошит» (Сталінська премія, 1946), 1948 року -- цикл «Англійські враження» (Сталінська премія, 1949). У книзі «Біля Спаської вежі» (1952) Бажан у підлеглому тоні говорив про російський народ. У 1950--1970-х роках продовжував активну літературну діяльність. Випустив збірки «Італійські зустрічі» (1961), «Чотири розповіді про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), поеми «Політ крізь бурю» (1964), «Нічні роздуми старого майстра» (1976), літературно-критичні твори «Дружба народів -- дружба літератур» (1954), «Люди, книги, дати» (1962). У 1953--1959 роках -- голова правління Спілки письменників України. Під час хрущовської відлиги 2 липня 1956 року порушив перед ЦК КПУ питання про реабілітацію репресованих письменників Василя Бобинського, Григорія Епіка, Івана Кириленка, Олекси Слісаренка, Давида Гофштейна, Івана Кулика, Миколи Куліша, Олекси Влизька, Дмитра Загула, Сергія Пилипенка, Василя Чечвянського, Бориса Антоненка-Давидовича.

У 1958--1983 роках -- головний редактор Головної редакції «Української радянської енциклопедії». За ініціативою і під керівництвом М. П. Бажана видана «Українська радянська енциклопедія» в 17 (1959--1965) і 12 (1977--1985) томах, «Історія українського мистецтва» (томи 1--6, 1966--1968), «Шевченківський словник» (1978) (у 1989--2013 роках видавництво «Українська енциклопедія», створене на базі ГР УРЕ, носило ім'я Миколи Бажана).

Автор численних перекладів, у тому числі поем Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (1937), Алішера Навої «Фархад і Ширін» (1947), Давида Гурамішвілі «Давитіані» (1949), віршів Олександра Пушкіна, Володимира Маяковського, Симона Чіковані[ru], Юліуша Словацького, Ципріана Норвіда, Ярослава Івашкевича, Райнера Рільке та інших, оперних лібрето. Один із авторів гімну УРСР та перекладу українською мовою гімну СРСР. український література вірш поема бажан

Помер 23 листопада 1983 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві. Автори надгробного пам'ятника -- скульптор Іван Макогон, архітектор Олег Стукалов.

2. Перекладацька діяльність

З особливою дбайливістю, сказати б, з пієтетом поставився М. Бажан і до перекладу збірки Д. Гурамішвілі «Давитіані». Переклад цей набуває символічного значення, адже автор збірки великий грузинський поет Д. Гурамішвілі -- один з тих славетних наших предків, які започаткували дружбу між українським і грузинським народами, який більшу частину свого життя провів на Україні. Тут він писав свої невмирущі твори, тут він залишився назавжди. Д. Гурамішвілі з когорти перших наших великих гуманістів і прогресивних діячів літератури, які у сроїх творах підносили тему незламної дружби між українським та грузинським народами.

Віртуозні переклади «Давитіані» Д. Гурамішвілі, так само як «Витязя у тигровій шкурі», стали справжнім надбанням українського народу, назавжди увійшли в його культурну скарбницю, збагатили українську поезію низкою перлин справді високохудожніх образів і водночас здивували вмінням проникати в найпотаємніші, найскладніші нюанси першотвору.

«Давитіані» Д. Гурамішвілі -- дивовижна за своєю жанровою структурою та творчою історією збірка. Створена у XVIII ст., вона за проблематикою, за ідейно-художнім спрямуванням і мистецьким виконанням і сьогодні, в наш космічний вік хвилює серця читачів, захоплює їх, виховує в них чесність, благородство, ніжність, мужність, вчить, як треба любити Батьківщину, свій народ, інші народи. Ставши реформатором грузинського віршування, Д. Гурамішвілі започаткував не лише демократичний напрям у грузинській літературі. «Його просвітительські погляди, -- як справедливо зазначає український учений М.Т. Яценко, -- виявляють велику подібність до просвітительських ідей Сковороди і багато в чому співзвучні з поглядами як Котляревського, так і П. Гулака-Артемовського, В. Капніста та інших вітчизняних демократів-гуманістів того часу». Д. Гурамішвілі перший з грузинських письменників оспівав красу української жінки, ввівши тим самим у нашу літературу українську тему. «Давитіані» -- багатопланова за своїм змістом збірка. Особливе місце в цій, присвяченій по суті молоді, «отрокам» збірці посідають ті твори, в яких поет розглядає питання, пов'язані з навчанням та вихованням, ті, в яких відбилися дидактичні трактати грузинського поета-класика. Основна цінність цих творів полягає в їх реалістичності, життєвості. Вони грунтуються як на основі власного досвіду поета, так і його сучасників та попередників.

У них, як справедливо зазначає академік О. Барамідзе, Д. Гурамішвілі «повчає, що освіта підносить людину розумово й морально, допомагає приборкати не гідні людини пристрасті, дає ключ до пізнання істини; неуцтво -- це ганьба для родини, суспільства, країни, науки -- нещастя батьків, родичів, цілого народу».

Майже в кожному творі ми знаходимо думки, що розкривають цю тему. Однак, звичайно ж, найглибше висвітлена вона в творах спеціально присвячених цій складній для всіх часів проблемі, зокрема в таких, як «Напутчення для тих, що вчаться», «Розповідь про родовід грузинських володарів», «Для придбання добра» та «Навчання, як треба бути обережним до дальшої путі».

Освіту поет справедливо вважає одним з найефективніших засобів для досягнення добробуту суспільства та його поступу. Наголошуючи на цьому, Д. Гурамішвілі велику увагу приділяв також виявленню форм та засобів виховання.

Д. Гурамішвілі підкреслює також і те, що учень «м'якшає», тобто гуманізується під час навчання. Саме тому людину треба навчати з молодих років, бо

Для невченої людини Роки старості -- сумні

М. Бажан добре використав можливості української версифікації, знайшов у багатющому арсеналі української мови найточніші слова. Тому й не дивно, що й висновки, зроблені грузинським поетом про навчання та освіту, звучать і українською мовою так само високохудожньо і геніально, як і в першотворі:

Хоч гірке учби коріння.

Та плоди її смачні.

Хоч би з якого боку підходив Д. Гурамішвілі до питань освіти та виховання, він завжди знаходить мудрі слова, позначені багаторічним досвідом самого поета. Переклади, зроблені М. Бажаном, теж відбивають і великий життєвий досвід, і блискучий талант інтерпретатора. Якщо людина не має освіта, повчають нас автор і перекладач, природний талант і розум, не врятують її. Це означає, що природний талант без науки, без освіти неспроможний досягти справді чогось значного. Стисло й афористично написав про це грузинський поет, стисло й афористично переклав цю думку М. Бажан:

Слон без хобота -- на нього Люди без знання подібні.

Д. Гурамішвілі поталанило в тому, що на Україні, де він немало почерпнув з народної мудрості, знайшовся мудрий перекладач. Ідучи за автором першотвору, він мислив своїми художніми образами, дуже близькими до оригіналу.

Цей момент у М. Бажана теж викристалізовується на досвіді багаторічної праці над перекладом з грузинських поетів.Мудрі люди завжди потрібні народові, наголошує грузинські класик. Вони зобов'язані максимально використати свої знання для того, щоб у світі панували чесність, любов, духовна чистота. Перекладач насамперед дбав про відтворення ідейного спрямування першотвору, а також не менше прагнув до компенсації засобами української версифікації ритмо-мелодичної, евфонічної системи оригіналу. М. Бажан тут відтворює не лише афоризм:

Мудреця негідні вчинки

Можуть люд ввести в оману,

а й алітерацію, створену в оригіналі звуком р, у перекладі -- звуком п.

За глибоким переконанням Д. Гурамішвілі, дитина має одержати всебічну освіту. Не соціальне походження чи становище прикрашають людину, наголошує поет, а її особистий розум і висока моральна чистота, яку не можна придбати без усебічної освіти. М. Бажан дбайливо, зберігає і цей момент.

Однією з особливостей творчорті Д. Гурамішвілі є лаконічність висловлювання думок, змістова насиченість фраз, афористичність мови. Його афоризми назавжди увійшли в духовну скарбницю грузинського народу. М. Бажан прагне до максимального відтворений цієї риси творчості великого грузинського поета Переклад так само, як і оригінал, насичений афоризмами, вони, як і в оригіналі, стоять завжди на своєму місці.

Так афоризми, як «Краще вболівати спочатку, ніж наприкінці боліти», «Здаєтьйя й зло добром, як зможеш горе радістю замінити», «Неосвіченій людині світ є явою лихою», «Мудрий сам собі покаже, як прожити на цьому світі» та багато-багато інших, засвідчують високу талановитість перекладача, його вміння відтворювати оригінал адекватно, переодягти слова автора в інший національний одяг і розставляти їх саме там, на тому місці, де вони стоять у автора першотвору, не порушуючи при цьому законів рідної мови. Свідченням цього можуть стати не лише наведені вище уривки та окремо взяті афоризми, а й цілі строфи, що так само, як і оригінал, виливають на читача з великою силою і запам'ятовуються як афоризми. Візьмемо, наприклад, поезію «Повчання, як треба бути обережним до дальшої путі». Тут майже кожен рядок -- афоризм, отже, дуже складний для перекладу. Переклад М. Бажана звучить як оригінал. У цьому можна переконатися, прочитавши такі геніальні рядки грузинського поета в інтерпретації М. Бажана:

Я гадаю -- в добрій раді Є добро усій громаді,

Щоб росли рясно троянди І фіалки в пишнім саді.

Люди, що хворіть не хочуть, Лиш поживне їсти раді,

Бережуть себе, бо знають, Що їм може стать на ваді.

Уживай цілющих ліків, Не шукай потіхи в яді.

Ще більше афоризмів у наступній строфі. М. Бажана. Наступна строфа так само насичена афоризмами:

Ненажера І нероба Рівний є свині жадній

Чи з брудним, ледачим мулом Чоловік зрівнявсь такий,--

Справді віртуозно переклав М. Бажан і такі строфи, взяті з іншого твору:

Є твоїм звання до смерті.

Завше є воно з тобою,

І його не вкрасти в тебе,

Не применшити дільбою;

Інше ж все, як в пастці, згине,

Інше ж все -- піде маною.

Неосвіченій людині Світ є явою лихою.

Майже ті самі думки, але вже зовсім іншими засобами художнього слова повторюються в наступній строфі оригіналу. Перекладач, ідучи за оригіналом, повторює і цю особливість:

Йдуть знання слідом за вченим У яку б не йшов він путь,

Бо його скарби -- незримі Неторканна їхня суть;

їх і явно не віднімуть, І таємно не вкрадуть,

Та вони, для дурнів марні, Лиш розумним зиск дадуть.

Строфа звучить як афоризм. Вона не лише відповідає оригіналові, а й, безперечно, збагачує виражальні можливості української поезії. Перекладаючи ці поезії, М. Бажан добре відтворює і строфічну систему оригіналу.

Так, скажімо, переклад поезії «Напутчення для тих, що вчаться», як і оригінал, складається з 32 восьмирядкових строф. Ця особливість оригіналу ніде не руйнується. Зберігається в перекладі і система римування.

В оригіналі рими розташовані за схемою абабабаб, те саме спостерігаємо ми і в перекладі. Тут же зазначимо, що М. Бажан схему римування оригіналу справді вміло зберігає у всій збірці. Аналіз перекладів, здійснених у різні часи, та їх зіставлення з оригіналом переконує нас у тому, що перекладач ніколи не зупиняється на досягнутому. Бажан скрупульозно відшліфовує вже зроблене, намагається не лише максимально, до найтонших нюансів наблизитися до першотвору, а й зробити кожний рядок емоційно виразнішим.

Так, у поезії «Напутчення для тих, що вчаться» в першому виданні «Давитіані», здійсненому в 1950 році, читаємо: «Матір сина народивши», а в другому, переробленому і виданому у 1955 році, -- «Ненька, сина народивши», змінюється також третій та п'ятий рядки третьої строфи -- замість «Не стягти його від тебе» та «Інше ж все -- потрапить в пастку» читаємо: «І його не вкласти в тебе» та «Інше все, як в пастці, згине». Змінено також четвертий, п'ятий та шостий рядки шостої строфи, Наприклад, у виданні 1950 року читаємо:

Та по здобич хоче йти, --

Так, як ці сміливці марні,

Що мета їм не сягти.

у виданні 1955 року --

Та на лови хоче йти,

Як усі, що так безтомно

Хочуть здобичі сягти.

Ці зміни зроблені на користь оригіналу.

Освіта необхідна для всіх, але вчитися треба замолоду. Д. Гурамішвілі цю думку виклав також афоризмом. Цілком афористично звучить вона і в перекладі М. Бажана.

Так як тяжко м'яти й гнути Висохлі вербові віти,--

Так стару людину тяжко Навернути до освіти.

Зіставлення з оригіналом показує, що перекладач у наведеній строфі відтворив не лише загальний задум автора, а й знайшов точні відповідники грузинським словам, зберіг кількість слів оригіналу і розташував їх у перекладі, не порушуючи законів української мови.

Одержавши освіту, людина може обирати будь-яку професію. Всі професії, переконує автор, однаково потрібні для суспільства, кожен фах має своє призначення:

Мудрий має силу слова,

Майстер -- рук своїх плоди,

Піп слугує богу, купчик їздить в дальні городи,

Воїн точить кров у битвах,

Ратай піт свій ллє завжди,

Йде жебрак між люди жебрать,--

Ти ж які обрав труди?

При перекладі цієї частини поезії М. Бажану треба було, відтворюючи оригінал, зберегти наступні розгорнуті художні картини -- десять характеристик фахів. І він з честю впорався зі своїм нелегким завданням. Великий грузинський поет добре розумів, що під час навчання учень однаковою мірою може сприймати і добро, і зло, що вчителеві слід оберігати учня від зла. Попереджає він і учня, щоб не слухався вражих слів і не заповнював свою чисту душу «брудом і смородом».

Бережись, бо в чистий посуд

Раптом бруд і сморід вточиш! --

Довго бідкатися будеш,

Якщо вимить посуд схочеш.

Скажеш: «Ох, що я накоїв!» -- Аж зубами заскрегочеш --

«Вчив мене Давид, я ж думав:

Марно ти мені торочиш!»

Наведені вище рядки цілком відповідають оригіналові, вони відтворюють задум автора і водночас зберігають поетичну індивідуальність перекладача. У складному процесі навчання особливу роль відіграють поведінка, моральні якості вчителя. Такої думки поет доходить на основі власного життєвого досвіду:

Те кажу, що сам повірив,

А не чув десь в поговорі,--

пише поет, і ми віримо йому і перекладачеві, який не відходить від оригіналу, зберігаючи основні художні цінності першотвору, подає його читачеві так, наче вірш створювався не грузинською, а українською мовою. М. Бажан далекий від чистої «українізації» поезії Д. Гурамішвілі. Багаторічний перекладацький досвід підказував йому, що не можна залишити переклад без тих основних деталей, які свідчать про його грузинське походження.

Цікаві судження грузинського поета і про відношення розуму і знання, розуму і долі. Про це поет пише у вірші «Для придбання добра». Як і скрізь, Д. Гурамішвілі і тут небагатослівний, афористичний. М. Бажан зрозумів це відразу і так само, як в інших випадках, перекладає думки оригіналу афоризмом. Приміром, афоризмом звучить і в оригіналі і в перекладі строфа, де йдеться про відношення розуму і знання.

Розум наче хліб насущний --

Нагодує всіх доволі.

А знання і вправна вмілість --

Як до страви грудка солі.

Переклад настільки близький до оригіналу, що просто дивуєшся з уміння перекладача вникати в тканину першотвору. Розум і знання, за Д. Гурамішвілі, неодмінно мають поєднуватися із вольовитістю. Якщо людина освічена, але не вольова, то вона зіб'ється з правильного шляху. Таких людей поет таврує, збиткуються над ними. Така людина «букет троянд жбурляє, щоб зібрати погані квіти». Таких не можна поважати, бо ...їх сморід

Пахом ладану здається;

Скільки б лиха він не скоїв,

Цим ніколи не гризеться...

Розум, волю, знання людина має використовувати на благо інших, на благо своєї Вітчизни. Той, хто хоче бути мудрим, має бути розумним, лише розум і знання забезпечують усталене і міцне щастя людині, тільки розум і знання дають людині моральне задоволення. В особі М. Бажана Гурамішвілі знайшов розумного, дбайливого перекладача, завдяки його благородній праці поезії Д. Гурамішвілі стали надбанням українського народу і забезпечили їх авторові безсмертя на його другій батьківщині -- Україні.

3. Поема Шота Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» переклад Миколи Бажана

Майже півстоліття працює над перекладами з грузинської видатний український поет М. Бажан. Завдяки його копіткій, важкій, але водночас благородній праці мовою великого Кобзаря нині звучать твори Н, Бараташвілі, А. Церетелі, Важа Пшавела, С. Чиковані, І. Абашідзе, К. Калане та багатьох інших майстрів грузинської класичної та сучасної поезії. Перу М. Бажана належить один з найкращих перекладів поеми Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» Українською мовою вперше (ще в минулому столітті) твір переклав Олекса Навроцький.

Пропагандистом поеми в ті самі часи виступав також Михайло Гулак. Повний переклад здійснив у 1937 р. Микола Бажан -- великий знавець і популяризатор грузинської літератури в Україні. Основний доробок Бажана 30-х років, по розгромі України, не у власній поезії, а в перекладах. Він, як і Тичина, приділяв східнім літературам особливу увагу та розглядав Схід як «шкурну» проблему України. Схід є органічним складником і стилю Бажана.

Вірш, яким написано «Витязя в тигровій шкурі», називається шаїрі. Він складається з 16 рядків, у яких римуються кожних чотири. «Витязь у тигровій шкурі»-- епічна поема, котру написав у XII столітті (однак, найдавніші відомі примірники походять із XVI століття) грузинський поет Шота Руставелі. Уперше поему було надруковано 1712 року в Тбілісі. У поемі Руставелі міркує про гуманістичні ідеали Європи Середньовіччя: чемність, почуття любові, дружба, ввічливість, завзятість та мужність. Герої поеми відважні, філантропічні та шляхетні.

Також, персонажі не лише грузини -- описані в поемі події розгортаються й в інших регіонах світу: на Аравійському півострові, в Китаї та Індії. В історії йдеться про пристрасні пошуки жінки, символу сонця, котру викрав на захід, через море, витязь, що виконує складне завдання її божевільного шанувальника.

Поема "Витязь у тигровій шкурі" у всій її складності відображає епоху грузинського феодалізму, відомого під назвою "патронкмоба" ( патронат). Головні та ідеальні герої поеми - Таріел і Автанділ - це типи відданих і шанобливих "КМА" - васалів, безкорисливих служителів свого патрона, вихованих і статечних, глибокодумних царедворців, хоробрих і самовідданих лицарів. У поемі ідеалізується відданість васала і борг перед царем - вищим патроном. Безпосередні васали царя, царедворці та інші вельможі або знатні люди також володіють власними підданими васалами-вельможами (як, наприклад, Автанділ, Таріел та ін.)

Таким чином, громадськість, відображена в поемі, є як би ланкою патронатскіх або, вірніше, сюзеренно -васальних взаємин, Руставелі романтизує гуманістичні форми цих взаємин: "краще всякої закоханої пари взаємно люблять один одного сюзерен і васал", заявляє він. Автор навмисно попереджає читачів: "служба своєму сюзерену (патрона) ніколи не пропаде даремно". Але поет сприймає сюзеренів лише "рідними, солодкими, благомілостівимі, ??уподібнює небу, що виділяють милість". Руставелі - затятий поборник гуманістичного монархізму, що базується на засадах сюзерену-васальних взаємин і династичного легітимізму.

Одним з центральних мотивів поеми є культ лицарства, військова доблесть і мужність. Ідеалізованої поетом герой-лицар відданий ісамоотвержен в дружбі і в товаристві. Дружба і товариство - основа лицарського правопорядку; солідарність і самопожертва - плеканий ідеал Руставелі. Лицарі безкорисливо і безоплатно захищають торговців від піратів і розбійників, з величезною повагою і повагою ставляться до жінки, протегують і допомагають вдовам і сиротам, нужденним, незаможним. Руставелі проповідує щедрість, рівномірну милість "до великим і малим", "так як сонце однаково осяває своїми променями і троянди і послід". Він ратує за вільну любов, за вільний "вибір в дружини".

Оспівуючи любов, чужу корисливих почуттів, Руставелі пристрасно засуджує бездушність і неприборкані сексуальні жадання. Примітно, що і руставелевской кохання - " міджнуроба "- притаманні форми патронатскіх (сюзерену-васальних) взаємовідносин. Улюблена жінка за своїм становищем є найвищим патроном-сюзереном, закоханий ж витязь лише" всепреданнейшій "васал-слуга (КМА). Характерно і те, що героїні (Нестан і Тінатін) і в соціальному відношенні належать до кола патронів (сюзеренів).

У поемі знайшли відображення і риси побуту купецького стану. Натомість Таріела і Автанділа ми бачимо вже Усена, а Нестан і Тінатін тут, у цьому середовищі, змінює Фатьма. Але яка прірва лежить між ними і як протиставлені їх фізичні та моральні якості. Найближчий приятель ("Аріф") царя Гуланшаро (представник купецтва), як і царедворець Усен, показаний фізичним виродком і морально занепалої особистістю, хоча в торгівлі він чимало досягає успіху. Такий же негативною постаттю є і Фатьма, жінка легкої поведінки. У купецької середовищі натомість аристократично-лицарського великодушності і стриманості панують малодушність і жадібність.

Щедрість і скромність тут поступаються місцем скнарості і користолюбству, відданість і моральна чистота - моральної неприборканість і розпусти.

Руставелі виразно протиставляє лицарські традиції купецьким вдач. У цьому відношенні його симпатії безумовно на боці феодально-лицарської середовища. У цій поемі прославляються відданість і дружба між людьми різної національності, оспівуються жінка, краса кохання, любов до рідного краю, підносяться високі людські чесноти, моральні цінності, глибокі почуття, вічні для всіх часів і народів.

Саме тому «Витязь у тигровій шкурі» -- не лише видатна пам'ятка старовини. Це твір вічний, він лишається живим у всі часи. Поему написано соковитою народною мовою. Чимало афоризмів з твору Руставелі ввійшли до скарбниці народної мудрості.



Висновок

Безумовно, барокко і романтизм - головне успадкування Бажана. Романтизм, як слушно зауважив Дмитро Чижевський, не зменшив, а збільшив наслідки барокко.

Цікаво, що майже одночасно українське барокко і «бароккову людину» XVII - XVIII сторіч відкрив Бажан в УРСР (його «Брама» з «Будівель» - пряма маніфестація того відкриття) і Дмитро Чижевський на еміграції у своїх нарисах про українське літературне барокко.

У зміні і повторах культурно-історичних типів і циклів ніби знову повіяло в нашому столітті духом і настроєм барокко.

Якою мірою доба самостійницької і бурхливої Хмельниччини і «Малоросійської Колегії» подібна до доби Української Революції і держави 1917 - 1919 рр. та УРСР, такою мірою і дух «бароккової людини» присутній у стилі Бажана.

Якою мірою доба прусського мертвотного феодального бюрократизму подібна до московського комуністичного тоталітаризму, такою мірою і романтично-сатиричний бунт Гофмана відлунюється в поезії Бажана. Та аналогія не тотожність.

На Україні, яку Сталін 1918 року назвав «світовим вузлом» суперечностей, розігралась і досі триває гра велетенських сил - Заходу і Сходу, України і Росії, аграрного і індустріального світу, принципу здиференційованої єдності і принципу тотального моноліту.

Може, тому і в стилі Бажана не грає ролі «краса», а насамперед діє в його естетиці сила. Сила стихій, сила закономірності, сила суперечностей, гра сил і їх ритмів.

А найбільше сила людини на тлі вищих від неї законів світу. І в цю гру поет кидає і велику силу свого таланту, цілої своєї незвичайної особистості.

З несамовитістю експресіоніста й романтика, з точністю конструктора, оперуючи брутальною метафорою, антитезами сил і їх ритму, копальнями життьової фактури і найбагатшим в українській поезії словником, розпікаючи вогнем сатири і трагічного патосу мову, він опановує барокково-романтичний хаос свого розбурханого до дна часу і своєю естетичною інтуїцією дає йому цілеспрямованість.



Список використаної літератури

1. Заглинський М. В. Микола Бажан. Життєвий і творчий шлях. К., 2006.

2. Юрій Лавріненко. Українське слово. - Т. 2. - К., 1994.

3. УМЛШ. - 1980. - № 1. - С. 14-20.

4.Голубєва З. С. Микола Бажан : Нарис творчості. -- К. : Дніпро, 1984. -- 207 с.

5.Карбований слів володар : Спогади про Миколу Бажана. -- К. : Дніпро, 1988. -- 520 с.

Размещено на Allbest.ru

...