Інтермедії XVIII ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: "Інтермедії XVIII ст."

Від часу відомої нам постановки інтермедій до драми Якуба Гаватовича в 1619 р. цей драматичний жанр активно розвивався і пройшов шлях від епізодичних побутово-анекдотичних, "забавних", комічних сценок з народного життя до драматичних картин, що відображали боротьбу народних мас проти соціальної несправедливості та іноземних загарбників. У XVIII ст. інтермедії виявляють певну самостійність, набираючи ознак п'єс-комедій.

Про активний розвиток цього жанру свідчать інтермедії, знайдені в 1930 р. в с. Дернове, розташованому за чотири кілометри від м. Кам'янки-Струмилової, де були поставлені інтермедії до драми Гаватовича. За твердженням учених, Дернівські інтермедії треба віднести до другої половини XVII ст.

Дернівські інтермедії за своєю тематикою, ідеями близькі до життя народу, відтворюють актуальні проблеми. Відзначалися ці інтермедії й образністю, - їх автори, крім основного джерела - життя, широко користувались і народнопоетичною творчістю, запозичуючи з неї теми, ідеї, образи, художні засоби.

Тематика Дернівських інтермедій різнобічна - їх автори змальовували побутове життя народних мас, зачіпали проблеми народної освіти, висвітлювали епізоди боротьби українського народу з іноземними загарбниками. Загалом ці твори вражають багатством життєвих ситуацій. Навіть пригодницьке чи анекдотичне в них поставлене на реальну основу, в зв'язку з суспільно-побутовим життям давньої України.

Серед інтермедій з Дернівського збірника за своїми ідейно-художніми якостями виділялася четверта - "Інтеръмедия на три персоне...". В творі зроблено спробу показати, як у суперечці представники народу дають словесну відсіч напасникам - польському шляхтичу і німцеві-найманцю. Козак достойно, дотепним словом нейтралізує брутальні репліки загарбників на адресу трудящих мас України.

В особі козака невідомий автор створив цікавий образ одного з перших відомих нам безіменних літературних героїв власне української літератури, що, безумовно, було кроком уперед. Це був герой з демократичного середовища.

Привертають увагу й інші інтермедії з Дернівського збірника. В них виводиться велика галерея образів, як взятих з життя, так і запозичених із фольклору. Герої поділялись на два табори - експлуатовані і експлуататори. Ці два типи образів були поставлені на різні ідейні позиції і з цих позицій характеризувались, що зумовило порівняно високу художність і народність цих інтермедій.

Важливими щодо тематики, художності та ідейного спрямування є й інші інтермедії, розшукані й надруковані І. Франком, В. Перетцом та іншими дослідниками. Зокрема, дослідників зацікавила "Інтермедія на три персоне: баба, дед и чорт", в якій досить вміло використано фольклорний матеріал з народних пісень, обрядових, казкової фантастики тощо і поєднано його з реальним життям.

Значним досягненням української літератури XVIII ст. є інтермедії до п'єс відомого драматурга М. Довгалевського "Комическое действіе" і "Властотворній образ". Завдяки своїм ідейно-художнім якостям, ці твори не раз привертали увагу істориків літератури. Як зазначали вчені, на відміну від інших творів інтермедії до драм М. Довгалевського мають помітні тематичні паралелі з основними драмами.

Уже перша інтермедія до драми Довгалевського "Комическое действіе", в якій розповідалось про пригоди бродячого польського астронома на Україні, свідчила, що в інтермедійних творах міцно утвердилися провідні їх риси - герої поставлені у такі комічні ситуації, коли їхні вчинки викликають сміх, іронію. Особливу роль тут відіграє мова - кожний персонаж говорив мовою національності, до якої належав, або ж українською, яку він перекручував на лад своєї рідної мови. В таких умовах комічне зумовлюється тим, як герої тлумачили незрозумілі їм слова чужої мови співрозмовника, співзвучні з українськими гумористичного відтінку.

У центрі інтермедії поставлено астронома з підзорною трубою, який опинився в українському селі. Він вважає себе не стільки вченим, скільки "шляхтичем уродзоним", що тільки підсилює його сміховинне становище. Перед селянами шляхтич хвалиться, що все може передбачити, - коли орати на хліб, може сказати, що робиться на небі.

На запитання селян, хто він є, шляхтич відповідає, що він "польської науки астроном". Селяни просять астронома передбачити побутові явища: Пархім хоче знати, якої масті теля буде в його корови; циган - якої масті лоша в його кобили; білорус - скільки бджіл у вулику. Зрозумівши, що селяни з нього глузують, астроном вигукує:

О найвища несправедливість мужицька!

О тиранство злих возовиків!...

(Переклад з польської).

Селяни обурюються, вважають, що шляхтич прийшов до них, аби стати орендарем, обіцяють його побити і проганяють геть.

Використавши оригінальний сюжет, автор інтермедії мав на меті змалювати шляхтича не як представника науки, а як представника панівних класів.

Цій ідеї підпорядковані всі ситуації інтермедії, її мотиви та художні засоби. Автор прагнув надати творові виразного суспільного звучання.

Хоч інтермедії до драм Довгалевського писались у 30-ті роки XVIII ст. в Києві, де питання польсько-українських взаємин вже було якоюсь мірою історією, але в той же час з порядку денного воно не знімалось, бо значна частина українських земель ще перебувала під владою польського панства. На Наддніпрянській Україні ще бродило чимало шляхтичів, з числа так званого ходачкового панства, яке видавало себе за "уродзонне" і мріяло про ті часи, коли вдасться знову обернути Україну на колонію. Очевидно, такий тип і ліг в основу образу бродячого астронома, виведеного в згаданій інтермедії.

В інтермедіях під впливом фольклору виникла традиція зображення польського панства. Його прагнення знову загарбати українські землі після визвольної війни 1648-1654 pp. стало об'єктом багатьох писемних і усних творів, у яких виробився певний критерій зображення поведінки загарбників.

Друга інтермедія до драми М. Довгалевського "Комическое действіе" мала побутовий зміст. Селянинові приснився дивний сон, який він розповідає глядачам і просить його розгадати. Нагодилась циганка, яка обіцяє розтлумачити сон, але, вкравши в когось із селян хустку, притьмом тікає.

Інтермедія цікава за стилем. Автор написав її райошним віршем, у склад якого введені перефразовані народні прислів'я та приказки, влучні народні порівняння, вульгаризми тощо. Завдяки райошнику, який тут виявився досить рухомим за своєю інтонацією та римою, дія твору розгортається динамічно.

За ідейно-художнім звучанням третя інтермедія до драми М. Довгалевського "Комическое действіе" є вершиною української інтермедійної літератури. В ній чи не найсильніше і найсміливіше розкрито протест народних мас проти соціально-національного гніту, проти прагнення іноземних загарбників закабалити український народ.

В інтермедії воскрешається одна з найлихіших сторінок у житті українського і білоруського народів, - той час, коли на їхніх землях безкарно панувала польська шляхта. Експозицією твору є пісня-розповідь козака про нещастя і злигодні, принесені на українські землі польсько-шляхетськими загарбниками. Потім на сцену виходить пан із соколом. Піддані литвини (білоруси) йдуть до нього на поклон, але тут же за вказівкою пана їх безвинно карають. Приходять ще пани і радяться, як перемогти козаків і повернути Україну в рабство. Та ось з'являється козак з москалем і виганяють панство.

У пісні, якою починається інтермедія, йдеться про намір козака піти на Січ, де буде

...турков воевать,

мечем слави добувать...

Або ляхов на той час

трапиться наймати

і сем кіем козацким по ребесах дати.

Завершується ця пісня епізодом, в якому козак разом із москалем проганяють панів-змовників.

В інтермедії відчувається прагнення автора окреслити образи, надати їм типовості. Образ польського пана змальований у різко негативних рисах, - цей хвалькуватий, бундючний, жорстокий експлуататор є ініціатором нових загарбницьких походів на українські землі.

Почувши голоси козака і москаля, загарбник швидко втікає із своїми однодумцями. Подібні ситуації часто зустрічаються в давній літературі і особливо народнопоетичній творчості. Інтермедія була гострою сатирою на всіляких загарбників, які хотіли закабалити український трудовий народ. Це був не частковий факт, а типове явище. Переполохані визвольним рухом, інтервенти тікали із землі, якій принесли так багато лиха.

В образі козака виступає узагальнений образ воїна, полум'яного патріота рідної землі. Він пожертвував заради свободи народу своєю власною свободою, своїм особистим життям. Водночас козак добре розуміє політичне становище України, бачить перспективу. Це представник знедоленого народу.

Інтермедія привертає увагу своєю композицією. Вона здається начебто аморфною, але насправді між окремими епізодами є логічний причиновий зв'язок, підказаний самим життям. Драматург мовби вибрав найхарактерніші моменти із суспільного життя України періоду визвольної війни 1648-1654 pp. і після неї символічно, силою поетичного слова відтворив їх на сцені.

Ідею інтермедії підсилює її мова, дотепна, соковита, емоційна. Автор часто звертається до прислів'їв і приказок, будуючи на їх основі власні вирази. Ось на запитання москаля, чи ляхи його лають, козак відповідає: "Де ж пак не лають? От так лають, що аж лихо!" Подібним стилем відтворено й інші картини й ситуації інтермедії.

Ненавистю до загарбників сповнена і четверта інтермедія. В ній відбилась ненависть російського і українського народів, до єзуїтів, які разом з панством безжально визискували трудящі маси. На ярмарку зустрілися єзуїти з орендарем і міркують, як їм домогтись ще більшого зиску. Москаль, що нагодився, запрягає єзуїтів і орендаря у віз. В інтермедії автор символічно реалізував заповітну мрію українського трудового народу - покарати ворогів за ті лиха, які вони заподіяли українському народові.

Остання, п'ята інтермедія до драми "Комическое действіе" побудована на побутових мотивах. В єврея вкрали кобилу, яку він купив на базарі. Щоб дружина не виявила пропажі, він купляє другу кобилу, але в нього її забирає циган, говорячи, що вона належить йому. Гумористичні вислови, які нагадують перефрази анекдотичних епізодів, надають інтермедії свіжості.

Між актами другої драми М. Довгалевського "Властотворній образ" були поставлені інтермедії. Деякі з них мали певні тематичні паралелі, хоч ця подібність була випадковою. Тематика цих творів була різноплановою, однак ідейне спрямування - прогресивним.

В українських інтермедіях правдиво, із симпатією і співчуттям зображено представників інших трудових народів. Це стосувалось, зокрема, білорусів, названих в інтермедіях литвинами. Автори надавали їм рис добропорядності, наділяли їх високими розумовими здібностями, зображали в них потяг до дружби і взаємовиручки.

У першій інтермедії до драми "Властотворній образ", написаної в стилі орацій, батько братів-литвинів, який помер, побував у пеклі, а тепер воскрес, розповідає про пригоди, які з ним там трапились. Його розповідь про пекельне життя грішників нагадує апокрифічні розповіді, використані студентами у великодніх ораційних творах.

В інтермедії звучать гострі соціальні мотиви. На початку твору селянин у довгому монолозі розповідає про важке життя бідняка, думи якого сповнені єдиного прагнення - не вмерти з голоду. Бідняк, говорить селянин, "у злиднях купався", хоч працює так, що аж "у три погибель гнется", а коли заробить "шеляг зламаній, копейку якую", то не знає, "куди вткнути - всього душа хоче". Хоч ще не досить сміливо, але виразно порушував автор інтермедії проблему бідності у феодальному суспільстві, зривав завісу нищівної експлуатації панівним класом трудового народу.

В основі відомої інтермедії про дяків-пиворізів лежить, мабуть, анекдотичне оповідання з життя бідного студентства, яке в пошуках заробітку в час вакацій бродило по Україні й Білорусії. Двоє дяків-пиворізів на прохання селянина за плату розмальовують його. Однак за це "малярство" війт проганяє їх.

Інтермедія яскраво відтворювала важкі умови життя бідного студентства. Характерною з цього приводу є розмова між собою обох студентів:

2-й пиворез.

...І всего, слава богу, бяше подостатку,

Що у людей, то и в нас всякого статку.

Да и тепер богати маем воли и телицы,

Іже купно мандруют по стене к трубнице.

1-й пиворез.

Не хвалетесь, бо и мы блощичного роду.

Маємо по достатку и всякого плоду,

Доволствуем же зело, что хлеба не куса,

Все ходячи по школе справляем труса...

Автор використовує прийом іронії, щоб образно й дотепно розповісти про засоби існування студентів з народу. Твір написаний сценічно вдало, гарною народною мовою.

Вершиною української інтермедійної літератури XVII-XVIII ст. є п'ята інтермедія до драми М. Довгалевського "Властотворній образ". За силою сатири на іноземних експлуататорів вона не має собі рівних в українській літературі XVIII ст. Знахабнілий польський пан вивозить на продаж на ярмарок у клітці українського селянина, його купує другий експлуататор - орендар. Але вчасно нагодився козак, який визволив селянина і запріг у ярма пана й орендаря. Подібна розв'язка драматичної ситуації була глибоко символічною - таким був хід історії і боротьби українського народу.

Образи інтермедії намальовані з особливою виразністю. Польський пан - це лютий ворог трудового народу, людиноненависник. Він без найменших вагань садить людину, як тварину, в клітку і вивозить на продаж. Однак, побачивши козака, втрачає бундючність і гонор і слізно просить, щоб той не карав його, бо з селянином він вчинив так, мовляв, із глупства. Нещадний загарбник стає перед козаком полохливим зайцем і не наважується перечити вчорашньому гнобленому.

Козак у творі - стійкий оборонець трудового народу. Воїн-визволитель, він добре знається на складних політичних обставинах на Україні після визвольної війни 1648-1654 pp., коли ще значна частина українських земель перебувала під владою польського панства. Коли загарбник мріє зібрати шляхту і піти походом на українські землі, щоб знову повернути їх під свою владу, то козак висловлює впевненість, що не панувати більше шляхті на Україні. інтермедія тематика мова поетична

Незважаючи на те що інтермедія ставилась на сцені майже через дев'яносто років після закінчення війни 1648-1654 pp., її тематика, як і тематика подібних їй творів, була актуальною, адже на час постановки її ще значна частина українських земель перебувала під п'ятою польських магнатів. Мужні народні месники - гайдамаки - піднімали народні маси на боротьбу проти поневолювачів, а визвольні ідеї минулого, втілені в народні та літературні твори, кликали до битви за свободу і незалежність.

Загалом інтермедії до драм М. Довгалевського посідають чільне місце серед творів цього типу. Вони, як зазначав М. Возник, "представляють собою найвищий щабель розвитку щодо змісту, оброблення і мови". За своїми якостями ці інтермедії залишали далеко позаду драми, з якими вони ставились, виявились цілком самостійними творами; хоч вони були невеликими за обсягом, зате вагомими з художнього боку та за гостротою і актуальністю ідейного звучання.

Відомі п'ять інтермедій до драми Г. Кониського "Воскресеніе мертвых", поставленої в 1747 р. в стінах Києво-Могилянської академії. Теми їх в окремих випадках перегукувались із темою основної драми.

Важка доля українського селянства, нужденне і безпросвітне життя - такий лейтмотив першої інтермедії до драми Кониського. У монолозі, виголошеному на початку твору, бідняк розповідає про ті податки, які йому доведеться платити з врожаю, зібраного на клаптику землі. Він з гнівом говорить про тих сільських п'явок - багатіїв і служителів культу, які роззявили рот на його хліб. Це була гостра сатира на феодальний лад, правдива картина важкого становища трудового народу в класовому суспільстві.

...Оремо і сеемо на всякого долю.

Щоб невимовно перш, чим светять, отменити

Да и чим курать в оней в крамарев купити;

Треба и роковщину, що школу зучае,

Да и тому, що тим в оней онее зривае;

Ще ж и тому, що мирка, що-небудь уткнути,

Да и того, що пакае, сем-тим не отбути;

Думай и на прованти телки ж с того дбати,

И себе б то и саму з детьми харчовати...

Можливо, що й сам автор інтермедії не міг осягнути того великого викривального пафосу, що крився в монолозі селянина. Вже самий добір дієслів: миркачу треба щось "уткнути" - дати, попа - "одбути", дати тому, що "в оней онее зриває" - дяку, - свідчив про зневажливе, іронічне ставлення селянина до церковників - гнобителів народу. В монолозі правильно тлумачились взаємовідносини між трудящими і церквою.

Селянин, дізнавшись, що в його житі син спіймав бабу, яка робила "закрутку" (скручувала колосся), тобто ворожила на неврожай, тяжко горює. За народними звичаями, "закрутка" - це страшне лихо: вона нібито спричиняла хворобу, загибель врожаю, худоби.

У другій інтермедії показано дружбу українського селянина і москаля - і сатирично зображено польське панство. Пихаті експлуататори - пани Бандолій і Підстолій, хизуючись своїм багатством і становищем, зіткнулись між собою через орендаря (кожний з них хотів, щоб той орендував його землю). Для того щоб орендар не дістався нікому, вирішують розрубати його пополам. Москаль, що по цій ситуації виходить на сцену, разом із селянином проганяють експлуататорів геть.

В інтермедії помітна певна традиційність, уже вироблена в творах цього жанру аналогічної тематики. Це насамперед стосується змісту і композиції та зображення типів експлуататорів. Дещо глибше, ніж у попередніх інтермедіях, відтворено риси характерів експлуататорів. Образ трудівника змальовано виразніше, відображено його погляди на суспільне життя, забобони, думки про майбутнє.

На відміну від інших інтермедій, в яких цигана зображено принагідно, часто епізодично, в колі інших головних персонажів, третя інтермедія до драми Кониського повністю присвячена показу циганського життя. За своїм змістом, ситуаціями, словесним складом цей твір дуже близький до світської частини народної вертепної драми.

Аналіз інтермедії показує, що її автор був талановитою людиною, добрим знавцем життя народу, його мови і усної творчості. Маленький драматичний етюд добре продуманий, дія його динамічна, вдало дібраний мовний ансамбль. Образи цигана і циганки відтворені в інтермедії великим планом. Циган скаржиться, що він голодний, що зовсім "захворів" на голод. Якби йому вдосталь наїстися, то він би вилікувався. Тут добре помітно вплив фольклорного образу цигана - безжурного, утилітарно романтичного, із заповітною мрією - бути ситим.

Циганка не поступається своєму чоловікові ні в словесній завзятості, ні у витівках.

Виділяється інтермедія за мовою, ритмікою вірша, майстерністю діалога. Це зумовлено насамперед тим, що автор наслідував ритміку і стиль народних прислів'їв. Здебільшого мова афористична, в окремих репліках відчутний вплив пісенних мотивів. Діалоги логічно в'яжуться за тематикою, послідовно відтворюють зміст твору.

Зіставлення тексту розглядуваної інтермедії і творів "мандрівних" дяків - орацій - дає право твердити, що при написанні інтермедії автор орієнтувався на ораційні твори. Як відомо, орації відзначались образністю, гумором, чистотою мови і оригінальним стилем. Це ж помітно і в інтермедії.

Дві останні інтермедії до драми Кониського об'єднані тематично і є досить цікавими за показом розгнузданої поведінки польської шляхти на Україні в XVII-XVIII ст. Разом з тим в інтермедіях висвітлюється роль дяка в тогочасному духовному житті народу як співака в церкві і вчителя. Вченого і розумного дяка любили на селі, поважали, ним дорожила громада. Недарма литвин так тепло відгукнувся про свого дяка, який "што соловей в церкве... людзіем спеваець и дзецей хорошенко в школе обучаець".

У народних творах дяк часто виступав гумористом та й про нього говорилося з доброзичливим жартом, з іронією. Ця традиція пройшла майже через усю дореволюційну народнопоетичну творчість і художню літературу. І в інтермедії з теплотою згадується про дяка, який загинув від рук шляхтича. Селяни жорстоко розправляються із вбивцею - топлять його разом з конем у болоті.

Звичайно, інтермедії до драми Георгія Кониського "Воскресеніе мертвых" за своїм ідейно-художнім рівнем стоять дещо нижче від інтермедій до драми Митрофана Довгалевського. Вони не звучали так гостро, та й тематика була переважно буденною, побутовою, в них менше суспільних мотивів, хоч і їх автори прагнули показати окремі сторони суспільного життя і боротьби, розкрити характер іноземної експлуатації на Україні. І багато в чому інтермедії до драми Георгія Кониського піднялись досить високо, окремі сцени в них набули гострого звучання, в них порушувались важливі проблеми часу, створено ряд цікавих образів.

Розвиток інтермедійного жанру в першій половині XVIII ст. відбувався досить інтенсивно, про що свідчать розглядувані інтермедії до драм М. Довгалевського та Г. Кониського. В цей час інтермедії набирають більшого, ніж у XVII ст., суспільного звучання. Побутова тематика, яка превалювала в інтермедіях у XVII ст., відходить у XVIII ст. на другий план, а на перший висуваються соціально-політичні теми. В інтермедії було внесено нові теми, породжені сучасним суспільним життям. Чіткіше й об'єктивніше стала осмислюватись вітчизняна історична тематика. Зокрема, автори інтермедій першої половини XVIII ст. вдаються до зображення українсько-польських та російсько-українських відносин періоду визвольної війни 1648-1654 pp. та після неї, стосунків між експлуататорами і експлуатованими, відтворюють економічне і духовне життя українського трудового народу.

Помітно, що автори інтермедій першої половини XVIII ст. дещо послабили увагу до побутових картин, побутового фольклору і звернулись до народних творів з виразним суспільним звучанням, до творів з історичною тематикою. З фольклору брались такі теми, відтворення яких на сцені сприяло усвідомленню глядачами суті сучасних проблем.

В інтермедіях першої половини XVIII ст. виробились певні манери зображення героїв. Це особливо стосувалось змалювання іноземних загарбників та внутрішніх експлуататорів. Вони зображувались жорстокими, жадібними. Навпаки, представники ж трудового народу змальовувались кмітливими, працелюбними, доброзичливими. Це добре видно на інтермедіях до драм М. Довгалевського та Г. Кониського.

В інтермедіях як найдемократичнішому жанрі давньої української драматургії відбились атеїстичні тенденції світогляду трудящих мас України. Про життєві події герої міркують як про природні явища. Коли ж автори розкривали апокрифічні теми - про мандрівки смертних на небо - в рай чи пекло, - то вони тут наслідували манеру змалювання цих тем у народнопоетичній творчості. Бог, святі виступають в інтермедіях як звичайні, земні люди. З них, як і у фольклорі, знято ореол святості.

Кращі інтермедії першої половини XVIII ст. відзначаються високою народністю. Вона вимірюється не тільки рівнем правдивого зображення в них сільського побуту та історичних обставин, звичаїв, а насамперед вираженням волелюбності українського трудового народу, його прагненням будь-якою ціною звільнитись від іноземних та внутрішніх загарбників, виявом дружби до інших народів.

Інтермедії засвідчили тісні зв'язки літератури і фольклору, виявили, що саме народна творчість була тим джерелом, з якого письменники черпали теми, ідеї, художні образи, наслідували манеру змалювання образів.

Авторами інтермедій здебільшого були студенти. Вони добре знали життя, народнопоетичну творчість, орієнтувалися в політичній обстановці, добре володіли мовою рідного народу. Це й дало їм можливість створити чудові драматичні твори, які в багатьох випадках за своїми ідейно-художніми якостями і сценічністю набагато перевершували шкільні драми, до яких вони додавались.

Українська інтермедія пройшла довгий шлях розвитку. І.Я. Франко зазначав, що для української літератури доби феодалізму вона важила дуже багато. Шкільна поетика майже не давала ніяких рекомендацій щодо написання інтермедій, хіба що мимохідь вказувалось на призначення цих "междувброшенных игралищ". Але ця "незаконнонароджена" дитина шкільного театру виросла в цікавий і оригінальний жанр драматургії, пройшла шлях розвитку від суто розважального твору до соціального, ставши тим літературним жанром, в якому образно розкривались різні боки життя українського народу доби феодалізму.

Размещено на Allbest.ru