Жіночі образи у в’єтнамських казках

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика казки

1.1 Загальна характеристика поняття «казка»

1.2 Класифікація казок

1.3 Особливості в'єтнамських казок

Розділ 2. Історичний та релігійний аспекти формування образу в'єтнамської жінки

2.1 Відомі жіночі постаті у в'єтнамській історії

2.2 Жінка в народній релігії в'єтнамців

Розділ 3. Жіночі образи у в'єтнамських казках

3.1 Образи-герої в літературі

3.2 Образи жінки у в'єтнамських казках

Висновки

Список використаних джерел

казка в'єтнамський жінка релігійний



Вступ

В усі часи народна казка мала велике значення у формуванні особистісних якостей, в залученні до духовних цінностей народу. Читаючи казки певного народу, можна ознайомитись і зрозуміти його культуру. Побачити їх побут, звичаї та цінності, або, наприклад, становище жінки у даному суспільстві.

Мета даної роботи -дослідити та вивчити процес виникнення і становлення, образу жінки у в'єтнамських народних казках, їх історичне походження.

Основне завдання цієї роботи -узагальнити теоретичні знання про в'єтнамські народні казки, а також - виділити та класифікувати основні образи в'єтнамської жінки .

Ця робота є дуже актуальною, тому що на сьогодні існує дуже мало наукових робіт про в'єтнамську літературу, особливо про в'єтнамський фольклор. Досліджуючи в'єтнамські казки, було розглянуто культурний, історичний та релігійний аспекти життя в'єтнамських жінок, що дає нам загальне уявлення про побут в'єтнамців в минулі часи. Також результати даного дослідження можуть становити інтерес не тільки для в'єтнамістів і сходознавців , але і для більш ширшого кола фахівців - релігієзнавців, культурологів, фольклористів та соціологів.

Об'єктом дослідження виступають народні казки В'єтнаму. Предмет дослідження - різновиди образів жінок у в'єтнамських народних казках.

Методи дослідження:

- охарактеризувати основні теоретичні положення з приводу даної теми;

- виявити особливості в'єтнамських народних казок;

- визначити становлення образу в'єтнамської жінки через історичний та релігійний аспекти;

- класифікувати основні образи жінки у казках, спираючись на конкретні твори .

Практичне значення даної роботи полягає у можливості застосувати створену класифікацію при дослідженні інших в'єтнамських образів, а також на підставі визначених загальних особливостей в'єтнамської казки, продовжувати досліджувати літературу В'єтнаму.



Розділ 1. Загальна характеристика казки

1.1 Загальна характеристика поняття «казка»

Казка - це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені з допомогою вигадки, фантастики. Термін «казка» походить від слова «казати». Дійсно, у казках народ «розказав», розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів. Важко, навіть, уявити скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для своєї місцевості, і запозичені із сусідніх та далеких «заморських» земель. Ось чому майже кожна казка має багато варіантів, а герої - навіть у творчості різних народів - подібні.

Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок, завдяки своїй доступності, перейшла до дитячого фольклору. З'явились і казки, складені спеціально для дітей.

У казках, як в одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці та поваги до людей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала у них художній смак, творче уявленню, любов до рідного слова.

К.Д. Ушинський так писав про казки: «Багато з них, очевидно, народом перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися у цьому випадку з педагогічним генієм народу... Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою».

1.2 Класифікація казок

За тематикою, образами, художніми особливостями казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, чарівні (фантастичні) та соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин як і дитячі пісні, календарна поезія, значною мірою пов'язані з хліборобською працею, життям і побутом людей. Тема їх - здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно і дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні.

Чарівні, або фантастичні, казки - це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок - перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, справедливості.

Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, справедливості, людяності, волелюбства, мудрості, майстерності. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення.

Сюжети чарівних казок розвиваються швидко, динамічно. Найчастіше в основі сюжету лежить змалювання подорожі героя чи героїні в пошуках правди й справедливості. Дія може відбуватися не лише у звичайних умовах, а й у підземному, підводному царствах, на небі. Чарівні казки здебільшого досить великі за обсягом. Мова чарівних казок багата на засоби художньої виразності. Їй властиві постійні стилістичні звороти .

Серед соціально-побутових казок умовно можна виділити дві групи: власне побутові й соціально-побутові.

Побутові казки розповідають про позитивні якості людського характеру, засуджують неробство, базікання, нечесність. Вони змальовують родинні відносини, побут, працю людей, їхні звичаї, умови життя. Побутові казки - це здебільшого гумористичні твори, герої яких часто потрапляють у кумедні ситуації. Соціально-побутові казки майже позбавлені фантастики, близькі до оповідань, новел, анекдотів. Характеру казковості їм надає дотепна вигадка, карикатурне зображення реальних явищ.

Персонажі, що діють у соціально-побутових казках, розмежовані на дві групи: позитивні - селяни, робітники, бідні наймити, їхні діти; негативні - представники експлуататорських класів, служителі релігійного культу. Народ у цих творах висміює експлуататорів, зображає їх людьми пихатими, нетямущими, аморальними, скупими і зажерливими. Це багатії, попи, урядники та ін. Водночас, позитивні герої казок наділені кращими людськими якостями: доброта, порядність, розум, співчутливість.

Окрему групу соціально-побутових казок складають казки, в яких діють алегоричні персонажі - Правда, Кривда, Щастя, Доля, Злидні. На відміну від сатирично-гумористичних казок, вони мають більш ліричний склад. Їм властивий навіть певний трагізм.

1.3 Особливості в'єтнамських казок

Казка має локальне значення і відображає у собі певні культурні особливості окремого народу. В казках різних народів часто зустрічаються загальні ідеї , теми, сюжети і образи . Це пояснюється подібними економічними і історичними умовами життя різних народів. Однак казки кожного народу мають свій яскраво виражений національний характер, вони показують уклад життя народу , особливості того середовища, в якому вони перебувають . У них відображаються зміни побуту , місцеві природні умови, трудові процеси .

В'єтнамські казки піддавалися релігійному впливу, а саме конфуціанства та буддизму, та сусідньої держави Китай. В'єтнамські народні казки відзначаються символічністю, великою кількістю ономатопе (напр.: ha h?, hф h?, khм khм, khъch khнch -сміх; hu hu, oa oa, oe oe, ti t? - плач тощо. ) , різноманітністю персонажів (духи, боги, звірі, священнослужителі, тощо), тісним зв'язком між реальним світом і потойбічним світом богів, постійним втручанням вищих сил або сил природи у життя героїв, як з метою допомоги, так і з метою нашкодити. Також у в'єтнамців є багато казок про походження, які пов'язані з місцевими духами-покровителями та наявність у казках етіологічної кінцівки, що, наприклад, пояснює певне прислів'я чи приказку.

У порівнянні з українськими казками, в'єтнамські казки більш складні за структурою, мають більш розгорнуті описи побуту та природи, символіка та значення персонажів часто дуже різні (напр.: образ зайця уособлює в українських казках боягузтво та нерішучість, коли у в'єтнамських казках заєць постає як кмітливий та шляхетний персонаж), в українських казках релігійна тематика не є актуальною на відміну від в'єтнамських, також в українських казках майже відсутнє втручання богів та духів в життя персонажів. Проте, як в українських казках, так і у в'єтнамських наявне втручання сил природи та виділення їх як окремих персонажів, що свідчить про велику кількість такого художнього засобу, як персоніфікація.

У в'єтнамських казках існують персонажі, що зустрічаються найчастіше: майстерний трудівник (мисливець, влучний стрілець, риболов, лікар), священнослужитель, звичайний робочій, духи та боги. В чарівних казках хорошими персонажами часто опікуються небожитель чи небожителька або Буда. Буда завжди спостерігає за своїм персонажем, замість того щоб відмовитись від усього живого, він пильно стежить за його справами, а у потрібний момент з'являється, щоб дати пораду, проявляючи при цьому оптимізм і гумор. Зовнішній вигляд Буди у в'єтнамських казках не має нічого спільного з його храмовими зображеннями. Він скоріше нагадує доброго чарівника або духа, що з'являється в образі сивоголового, охайного старця.

Як уже було зазначено, казка виховує моральні цінності. У в'єтнамців важливим є виховати любов до батьків, щедрість, повагу до старших поколінь, трудолюбство, а висміюється жадібність, лінощі та зарозумілість.



Розділ 2. Історичний та релігійний аспекти формування образу в'єтнамської жінки

2.1 Відомі жіночі постаті у в'єтнамській історії

Згідно з конфуціанськими канонами жінка повинна бути: «доброю, пасивною, тихою». Саме тому протягом багатьох століть в'єтнамські жінки повинні були приховувати свої справжні почуття та бути дуже скритними. Але, знайомлячись з історією В'єтнаму, можна спостерігати зовсім інший тип жінки і він суттєво відрізняється від конфуціанських уявлень. Через призму історії ми бачимо в'єтнамську жінку такою: шляхетною, сміливою та яка вміє постояти за себе, за свою родину і навіть за Батьківщину.

В першу чергу можна навести приклад дуже відомої в'єтнамської легенди про двох божеств - пращурів усього в'єтнамського народу - дракона Лак Лонг Куанг та феї Ау Ко. Якщо вірити легенді, то увесь в'єтнамський народ виник завдяки подружнього союзу двох священних божеств - дракона і феї. Після одруження в них з'явилось 100 яєць з яких потім вилупилось 100 синів. Але дракон і фея повинні були розлучитися, через несумісність їхніх стихій, дракон був духом води, а фея - вогню. Дракон забрав половину синів і пішов до моря, а фея Ау Ко взяла другу половину синів і пішла з ними в гори. В цій легенді ми можемо побачити певну форму рівноправ'я між жінкою та чоловіком, а також не можемо не звернути увагу на незалежність та самостійність жінки у прийнятті власних рішень.

В'єтнамці дуже пишаються своїм походження і вони кажуть про себе, що «ми діти дракона та онуки феї». Тут можна зауважити, що в'єтнамці називають себе не дітьми феї, а саме онуками. Згідно з культом предків у В'єтнамі чим старіше, тим святіший предок. Тобто таким чином вони проявляють більшу повагу до божества Ау Ко.

«Дракон» прийшов у в'єтнамську культуру з Китаю. Слово «Лонг» та «Куан» походять з китайської мови. «Лонг» означає: «дракон», а слово «Куан» з китайської мови перекладається як «король». Тобто навіть по імені Лак Лонг Куанг ми можемо стверджувати, що цей дракон китайського походження. Ау Ко в легенді не має китайського ім'я. І з цього можна зробити висновок, що чоловіки більше піддавались китайському впливу, ніж жінки. А суто в'єтнамське ім'я феї підкреслює її походження і виховує патріотизм.

Історія В'єтнаму дає велику кількість прикладів високої політичної і соціальної активності жінок. Так, К. Турнер, описуючи події в'єтнамської війни, з подивом вказує на велику кількість в'єтнамських солдатів-жінок, нарівні з чоловіками брали участь у бойових діях.

Наступний приклад, який показує незламний дух в'єтнамських жінок, це сестри Чинг, перші історичні героїні. Самим яскравим повстанням доби протистояння китайському господарюванню - повстання двох легендарних сестер, Чинг Чак і Чинг Ні.

Не дивлячись на усі зусилля сестер та народу, після трьох років боротьби в'єти знову були поневолені китайськими феодалами. Але відгомони цієї героїчної епопеї живуть і донині .

Повстання сестер Чинг посіяло добре насіння, зміцнило волю до боротьби за справедливість, до безстрашного опору ворогу, навіть якщо він сильний і могутній. Героїчні традиції були успадковані новими поколіннями, продовжені і розвинені в роки подальшої боротьби проти іноземних завойовників. Відмінною рисою цих патріотичних традицій стало вміння перемагати сильнішого і численного супротивника, що було характерно для всього процесу змужніння в'єтнамського народу і мало величезне значення для всіх наступних етапів визвольної боротьби: при будь-яких обставин в'єтнамський народ був сповнений рішучості боротися за свою незалежність до повної перемоги.

Ще одна молода жінка Чієу розвернула в провінції Чучен (теперішня Тханьхоа) рух проти чужоземного панування. Дехто радив Ба Чієу вийти заміж, а не організовувати повстання. Але вона завжди відповідала, що вона готова вигнати вояків династії У та визволити свою рідну землю від рабства, і ніколи вона не буде гнути свою спину служанкою. Сидячи на слоні, вона вела військо повстанців у бій. Однак Ба Чіеу не вистачило сил протистояти китайській імперській армії. Не зважаючи на поразку, в'єтнамський народ не припиняв вірити у світле майбутнє, а дух боротьби і жага до свободи тільки збільшувались.

Й досі існує багато переказів про дивовижних і винахідливих героїнь, які ризикували своїм життям заради Батьківщини. Відома історія про торговку прохолоджуючими напоями з сім'ї Лионг в м. Колонг (пров. Намха), яка винищила велику кількість ворожих солдат, що відвідували її напої. Тодішній правитель Ле Лой нагородив її титулом «захисниця країни» за її патріотичну діяльність.

Співачка з Т'єли (пров. Хайхинг) на ім'я Хюе, яка заманювала у пастку солдат, що залишались на постій в її рідному селі. В пам'ять про цю шляхетну жінку, назвали село в якому вона проживала «А дао» («Співачка») та побудували каплицю в її честь.

В'язальниця мереж на річці Дай не боялася небезпеки, вона переправляла через ріку на своєму човні повстанців, які боролися з ворогом. Жителі села Няньхєе обожнювали цю патріотку настільки, що стали їй поклонятися, як феї-хранительки села.

Існує ще велика кількість історій про відважних жінок В'єтнаму, які намагалися протистояти навіть такому сильному завойовнику як Китай. Всі ці наведенні історичні факти дають нам зрозуміти, що конфуціанські канони дуже суперечать справжньому волелюбному характеру в'єтнамських жінок.

Доказом цього є і сучасні тенденції у країні В'єтнам, де жінки зараз ведуть активну соціальну і навіть політичну діяльність. Вони здобувають освіту, мають успішну кар'єру на рівні з чоловіками, а то й і вище. Сучасна в'єтнамська жінка має власну думку і досить незалежна, має авторитет у сім'ї.

За післяреволюційні роки з введенням юридичної рівноправності, життя в'єтнамських жінок значно змінилася. Вони нарівні з чоловіками трудяться на виробництві, є також годувальниками сім'ї, але все ж консервативно-патріархальний стереотип ставлення до жінки як і раніше зберігається у свідомості людей, і не тільки чоловіків, а й самих жінок, що служить однією з причин відмови останніх від участі в громадській діяльності. Відразу нелегко змінити сформовані століттями установки, особливо якщо вони консервативні за своєю суттю.

Процес оновлення, індустріалізації, модернізації країни у всіх сферах життєдіяльності, розвиток багатоукладної товарної економіки на основі ринкових відносин за активної ролі держави створюють сприятливі соціально-економічні передумови для більш повного прояву суспільного статусу жінок, реалізації їх потенціалу, інтересів.

Однією з форм прояву соціальної активності жінок є їх участь у політичному житті, яке відіграє важливу роль у процесі соціалізації жінок, забезпеченні їх соціальної творчості. Залучення жінок до політичного життя суспільства - це спосіб виявлення та реалізації політичного потенціалу і можливостей жінок, їх ставлення до влади, спосіб формування політичної культури, а також індикатор рівня демократизму суспільства. Практика показує, що участь жінок у політиці необхідна як для більш гармонійного суспільного розвитку, так і для відстоювання прав та інтересів жінок. Залучення жінок у суспільно-політичне життя свідчить про певні зміни в положенні жінок у суспільстві, а також про зростання їх соціальної активності.

Також про шанобливе ставлення до жінок у В'єтнамі говорить те, що у таких містах як Ханой та Сайгон є музеї, присвячені саме в'єтнамським жінкам. В цих музеях можна дізнатися про те, як вони ведуть господарство, виховують дітей, побачити жіноче національне вбрання різних часів та національних меншин. А ханойський Музей жінок визнаний найкращим музеєм в усьому місті за думкою туристів через величезну кількість цікавих експонатів, фотографій та інформації. 

2.2 Жінка в народній релігії в'єтнамців

При знайомстві з тією чи іншою культурою важливе місце відводиться вивченню релігії. Знання релігійних поглядів спільноти сприяє більш ясного розуміння соціальних встановлень, прийнятих в даному співтоваристві, дозволяє прогнозувати динаміку соціокультурних процесів. Розуміння релігії служить ключем до вивчення літератури і мистецтва, які, як правило, особливо на ранніх етапах розвитку, носять культовий характер. І, безсумнівно, уявлення про вірування народу необхідно для розуміння його історії.

Вивчення в'єтнамської міфології показало, що пантеон народної релігії в'єтнамців включає дуже багато жіночих божеств. Існують особливі пагоди, де відправляються культи цим божествам, крім того, багато даоські і, як не дивно, буддійські пагоди мають вівтарі жіночих божеств.

Таким чином, з традиційної схеми в'єтнамської релігійності -конфуціанство, буддизм, даосизм, культ предків, культи духів природи, духів домашнього вогнища і духів-охоронців села / міста - часто випадає дуже суттєвий аспект, а саме - різні форми поклоніння жіночим божествам. Один з в'єтнамських культів жіночих божеств - культ Матерів. Французькі дослідники Симон і Симон-Барух відзначають, що хоча в цілому культ Матерів не належить до жодного з основних релігійних напрямків В'єтнаму, його не слід розглядати як щось абсолютно відокремлене, оскільки адепти цього культу можуть бути і буддистами, і здійснювати ритуали культу предків, а також поклонятися даоських божествам, які часто входять до пантеону культу Матерів. Тим не менш, цей культ слід розглядати як один із проявів релігії духів, основної релігії в'єтнамців.

У складному релігійному фонді в'єтнамців можна виділити таку особливість як ставлення до жіночої сакральної силі. Пантеон жіночих божеств і духів становить один з основних розділів в'єтнамської міфології, при цьому божественні функції - космогонія, управління явищами природи, захисна, культурно-просвітницька, цілюща та ін. - реалізуються саме жіночими божествами. Примітно, що не тільки вигляд місцевих божеств має переважно жіночу ідентичність, а й чоловічі божества запозичених традицій часто осмислюються у В'єтнамі як божества-жінки (аграрний культ Чотирьох Будд, даоські безсмертні).

Можливо, формування ряду сакральних образів і міфологічної символіки складалося у В'єтнамі під помітним впливом екологічних умов повсякденної життєдіяльності в'єтнамців (морський промисел, заливний рисівник), в результаті чого особливий сакральний статус мають взаємопов'язані образи води, дракона, жіночого начала. Крім того, особливості матріархальної родової організації зумовили високий соціальний статус жінки у в'єтнамському суспільстві, що підтверджується як історичними свідченнями і даними археологів, так і сучасними етнографічними дослідженнями малих народностей В'єтнаму. Зазначені чинники призвели до того, що першорядної важливості сакральні функції знаходять у свідомості в'єтнамців у вигляді божеств з жіночою ідентичністю.

Жіночі божества є об'єктами ритуального поклоніння, яке реалізується у формі сезонних аграрних свят, ритуалів зцілення, жертвоприношень божествам-зберігачам конкретних місцевостей, щорічних церемоній на честь героїв тощо. За статистикою близько чверті всіх культових споруд у В'єтнамі присвячено жіночим божествам. Найбільш безпосереднього контакту з божествами досягають послідовники культу Святих Матерів, який поширений по всьому В'єтнаму, назва його варіюється залежно від регіону.

Базову ритуальну техніку культу Святих Матерів можна коротко охарактеризувати як одержимість спеціально підготовленої людини - медіума - божествами пантеону, в процесі чого віруючі отримують сакральні знання, допомогу в зціленні, благословення, позбавлення від невдач і т.п. Техніка одержимості широко практикується в релігійних традиціях етнічних меншин В'єтнаму, а також в інших країнах регіону Південно-Східної Азії -Малайзіі, Індонезії, Камбоджі, Таїланду.

У В'єтнамі були широко поширені культи безлічі духів трьох світів (небо, земля, вода), сходили до стародавнього шаманізму. Центральне місце в цих культах займали божественні матінки - Тхань Мау. Вірування в богинь-матерів - святих матінок, пов'язані з матріархатом, набули широкого поширення у В'єтнамі. Ці жіночі божества часто бували анонімні, позначалися узагальненими назвами: Тхань Мау - свята матінка, Дик Ба - доброчесна пані, Тюа Нгок - яшмова принцеса. Уявлення про святих матінки ґрунтувалися на дуже древній вірі в богиню-матір, яка була джерелом всякого життя. Пізніше з'явилися три богині-матері, а потім і більше число. Всі божества представлені як персоніфікація її якостей або як одне з її місцевих перевтілень. Так виникло безліч божеств.

Міфологія незліченної кількості духів трьох світів відчувала сильний вплив даоського світу богів, організованого на зразок китайської імперії. Панував Нгок Хоанг - Яшмовий владика, нижче розташовувалися три божественні матінки: небесна матінка Ліеу Хань, божественна матінка, яка керувала водою, і божественна матінка верхніх регіонів, що панувала в гірських і лісистих місцевостях. Далі слідувала складна ієрархія підпорядкованих їм божеств: п'ять великих чиновників, чотири божественні пані, десять принців, дванадцять фей і т. д. У свиту входила величезна кількість всіляких духів, аж до великого числа дівчат і юнаків, які за життя мали видатні здібності і померли молодими.

Значне поширення отримав у В'єтнамі культ предків, а також сформований на його основі культ обожнених реальних особистостей. Шанувалися в основному ті, хто за життя надав великі послуги країні, государю, селі або, за повір'ями, вже після смерті прославився вчиненням добрих справ. Багато хто з них ставали духами-покровителями сіл (громад). І часто цими божествами ставали жінки.

У багатьох в'єтнамських сім'ях дотримуються культ предків і як правило вони поклоняються своїм померлим родичам: батьки, дідусі, бабусі… Особливо шанобливе ставлення у в'єтнамських сім'ях спостерігається до бабусь як при житті, так і після її смерті. Вона є справжнім авторитетом у сім'ї і всі члени завжди питають у неї поради, адже бабуся вважається наймудрішою з усіх в сім'ї. І вважається, що чим старша бабуся, тим вона мудріша.



Розділ 3. Жіночі образи у в'єтнамських казках

3.1 Образи-герої в літературі

Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речового оточення.

1. Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображуваного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи:

образи осіб, що виступають у творі як об'єкти розповіді (герої, про яких розповідають). Цей тип образу традиційно позначають терміном персонале;

образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти розповіді (герої, які розповідають). Більшість літературознавців позначають цей тип образу терміном оповідач;

образи осіб, що виступають у творі як суб'єкти розповіді й водночас як її об'єкти (герої, що є учасниками тих подій, про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж, звичайно позначають терміном розповідач. До особливого типу розповідача відносять специфічні образи героїв-розповідачів ліричних творів, яких називають ліричними героями.

2. Образ творця твору, суб'єкта зображення (що вбирає в себе як суб'єктів, так і об'єкти розповіді, а також і всі інші образи твору) найдоречніше назвати образом автора.

3. Образ адресата твору, суб'єкта адресації зображення звичайно називають образом читача.

4. Образ природного оточення прийнято називати пейзажем.

5. Образ речового оточення прийнято називати інтер'єром.

Якщо такі традиційні для літературознавства поняття, як «персонаж», «пейзаж», «інтер'єр», визначаються терміно­логічною сталістю, а поняття -- «ліричний герой», «образ читача» -- більшою чи меншою мірою термінологічною узгодженістю, то стосовно визначеності та системного співвідношення понять -- «оповідач», «розповідач», «образ автора» -- чіткої термінологічної єдності ще не вироблено. Інколи, по-перше, терміни «оповідач» та «розповідач» беруться як синоніми (не розмежовуються), коли типи суб'єктів розповіді у творі розрізняються з меншою деталізацією; по-друге, терміни «оповідач» та «розповідач» розглядаються як форми авторського образу (автор при цьому виноситься за межі будь-якої образної форми існування, образність автора, інакше кажучи, категорично заперечується); по-третє, класифікація суб'єктів розповіді проводиться за дещо іншими ознаками, що має наслідком виокремлення відмінних від поданих тут їхніх типів.

Персонажем (від лат. persona -- маска актора в антич­ному театрі, в переносному розумінні -- носій маски, актор, власне -- зображувана ним особа) називається образ дійової особи, що виступає у творі як об'єкт розповіді і сприймається насамперед як певна жива або умовно жива істота. По суті поняття «персонаж» є збірною назвою тієї сукупності засобів зображення, завдяки яким окреслюється конкретно-чуттєва даність, образ дійової особи, яку творять її портрет, костюм, мова, вчинки, характеристики з боку інших персонажів, що ведуть розповідь.

В тому ж значенні, що й «персонаж», часто використовуються поняття «герой» та «дійова особа». Не заперечуючи того, що всі ці три поняття виступають у принципі як синоніми, окремі літературознавці намагаються аргументувати наявність між ними певних внутрішніх відмінностей, як це робить, наприклад, Л. Чернець, яка пише: «У тому ж значенні (що й персонаж) в сучасному літературознавстві використовуються словосполучення літературний герой, дійова особа (переважно в драмі, де список дійових осіб традиційно подається за назвою п'єси). У цьому синонімічному ряду слово «персонаж» найбільш нейтральне, його етимологія маловідчутна. Героєм (від грец. -- «напів­бог, обожнена людина») в певних контекстах недоречно називати того, хто не має героїчних рис («Не можна, щоб герой був дріб'язковим і огидним», -- писав Буало стосовно трагедії), а дійовою особою -- бездіяльну». Слід пам'ятати, що подібні аргументи є дуже умовними, як з огляду на етимологію, так і з огляду на фактичний стан речей. Зокрема, поняття «герой» асоціюється не лише з більшими чи меншими надприродними властивостями певної особи, а й, далеко не в останню чергу, з її функцією -- бути вершителем дій, вчинків, вагомість яких особливо значуща, історично актуальна. У текстах творів самих письменників досить часто звучить вираз «наш герой», в якому висунутий на передній план відтінок винятковості персонажа зовсім не з точки зору наявності чи відсутності в його характері героїчних рис, а з метою підкреслення того провідного місця, яке він займає серед інших персонажів, по відношенню до яких він виступає як головний або один з головних героїв. З іншого боку, бездіяльність дійової особи твору характеризує спосіб її життя в тому умовно-реальному життєвому плані, який виступає у творі як предмет зображення, але не з точки зору тих її функцій, які вона виконує в плані художнього зображення, де вона виступає як учасник дії, безвідносно до фактичної наповненості її дійового потенціалу. В епічних творах персонажі -- це герої, що діють в епічних фабульних лініях твору, які сприймаються як об'єктивована картина життя, умовно-реальна дійсність. У сценічній драмі, виставі ми спостерігаємо їх візуально -- у вигляді акторів, що грають перед нами на сцені. В ліриці, де епічна фабульна лінія постає не об'єктивовано, а у свідомості ліричного героя, персонажем виступає не цей останній, а уявлювані ним особи, які, на відміну від аналогічних осіб епічних і драматичних творів, подаються пунктирно, фрагментарно. Персонаж літературного твору не обов'язково людина. Персонажем може стати будь-яка жива чи умовно жива особа (тварина, рослина, фантастична істота). Більше того, як зауважує Л. Чернець, «персонажну сферу літератури складають не лише відокремлені індивідуальності, але й збірні герої (їх прообраз -- хор в античній драмі)».



3.2 Образи жінки у в'єтнамських казках

В'єтнамці завжди уважно спостерігали за, оточуючим їх середовищем, і відображали свої враження у творах, таких як: казка, міфи, легенди, тощо.

У казках в'єтнамського народу можна спостерігати дуже широкий спектор образів-героїв: майстерний трудівник, Буда, священнослужитель, звичайні робочі, духи, боги, звірі. Всі вони дуже різні і мають різні функції у казках. Хороший персонаж завжди протистоїть поганому, як вічна боротьба Добра і Зла.

Цікавим і різноманітним є зображення жінок у в'єтнамських казках. В'єтнамці зображували жінок веселими, добрими, покірними. Але не завжди в'єтнамські жінки зображувались у позитивному світлі. Отже, можна виділити дві категорії жіночих образів: перша - позитивний персонаж - вірна, працьовита. завжди готова до самопожертви, чесна, турботлива та безмірно любляча свого чоловіка і дітей; друга - негативний персонаж - підступна, хитра, брехлива, жадібна, лінива та не маюча співчуття до інших людей.

Чудовим джерелом для аналізу жіночих образів виступає в'єтнамська народна казка «Там та Кам». Ця казка розповідає нам про падчерку на ім'я Там, що залишилась повною сиротою, жити з суворою мачухою та егоїстичною сестрою Кам. В цій казці Там є представницею першої категорії жіночих образів, тому що вона працювала цілими днями. Там займалася важкими фізичними роботами такими, як скотарство, косити траву, приносити воду, ловити водорості, молоти рис, готувати їжу, і тільки після того, як вона виконувала усю роботу, тільки тоді вона могла піти спати. Тоді як Кам відносимо до негативних персонажів, адже вона була дуже поганою і негарною, розпещена своєю матір'ю, вона ніколи не займалась хатніми справами, увесь день тільки їла і хотіла купляти нову гарну одежу.

Також у казці Там постає як дуже хитра і підступна дівчина. Доказом цього є сюжет з казки, коли мачуха покликала до себе обох дочок, дала їм дві корзинки і наказала піти наловити крабів, а той хто зловить більше, той отримає нагороду - гарну хустку. Але коли вони прийшли ловити крабів, то лінива сестра Кам збирала лише квіти та ловила метеликів і тому за весь день не зловила жодного краба. Коли вона побачила повну корзинку Там, вона одразу захотіла обдурити свою сестру і зробити так, щоб хустинку все ж таки була її. Тому вона сказала Там, щоб та пішла помити волосся, а вона поки подивиться за крабами. Там була дуже довірливою дівчинкою і тому вона погодилась, навіть не підозрюючи підступних намірів своєї сестри. Тоді Кам забрала корзинку Там і принесла мамі, сказавши, що це все зловила вона. На цьому прикладі, ми можемо побачити наскільки Кам була жорстокою і невихованою дівчинкою.

Щодо образу мачухи, то тут можна сказати, що ніби вона мала таку рису характеру як любов до своїх рідних дітей, але у даному випадку ця риса набуває негативного відтінку, бо через свою безмежну любов до доньки, вона досить несправедливо і жорстоко ставилась до своєї падчерки, а її донька стала занадто розбещеною.

Ще однією казкою, на прикладі якої можна розглядати образ чутливої та турботливої матері, казка «Чарівне дерево». В цій казці розповідається про жінку у якої був ледащий син. Мати цілими днями працювала, а він тільки ходив гуляти і нічого не робив. Всі у селі знали це і засуджували та висміювали його. Але мати все одно любила свого сина, незважаючи на осуд односельчанин. Одного разу він пішов гуляти і не повернувся. Мати чекала його, проплакала усі очі, але так і не дочекалась сина. Вона перетворилась на дерево біля хати. Коли син повернувся після довгих мандрувань, він не знайшов матері вдома, але помітив дерево у дворі, якого раніше ніколи не було. Тоді він зрозумів, що сталося і дуже засмутився. Після цього він став дуже хорошою людиною, працьовитою та привітною. Усі в селі його поважали та захоплювались ним.

Його матір є прикладом безкорисної материнської любові, яка готова на самопожертву заради сина. Вона завжди любила його і захищала, тому протистояла суспільному погляду. Мати завжди вірила в найкраще майбутнє для свого сина і знала, що він хороша і достойна людина.



Висновки

Ми проаналізували становлення образу в'єтнамської жінки у таких контекстах: історичний, релігійний та в літературному контексті, а саме у в'єтнамських народних казках.

У першому розділі ми визначили поняття казки, її класифікацію, функції та особливість казкових героїв. Також було визначено особливості саме в'єтнамських казок, а саме: символічність, різноманітність персонажів, тісним зв'язком між реальним світом і світом богів ті духів і складність сюжетної лінії. Ми визначили деякі відмінності між в'єтнамськими та українськими казками: у в'єтнамських казках більше описів природи та побуту та у багатьох казках присутня релігійна тематика (конфуціанство). Є і спільні риси казок таких різних народів - втручання сил природи та виділення їх як окремих персонажів, які можуть як допомагати героями казки, так і шкодити їм.

У другому розділі ми проаналізували становлення образу в'єтнамської жінки через історичний та релігійний аспекти. Історія В'єтнаму дає нам багато прикладів відважних та сміливих жінок. Було розглянуто таки вагомі історичні особистості: сестри Чинг, які очолили саме яскраве повстання доби протистояння китайському господарюванню, молода жінка Чієу розвернула рух проти чужеземного панування, торговку прохолоджуючими напоями, яка винищила велику кількість солдат, що відвідали її напої.

Релігія дуже впливала на формування жіночої особистості. Конфуціанські канони вимагають, щоб жінка була скромною, тихою та непримітною. Але це дуже суперечить почуттям та бажанням активних в'єтнамських жінок. Також було розглянуто різні релігійні свята та обряди пов'язані з жіночими божествами.

У третьому розділі ми розглянули поняття «образ-герой» та «персонаж» і безпосередньо жіночі образи у в'єтнамських народних казках. Ми виділили дві категорії жіночих образів: перша - позитивний персонаж - вірна, працьовита. завжди готова до самопожертви, чесна, турботлива та безмірно любляча свого чоловіка і дітей; друга - негативний персонаж - підступна, хитра, брехлива, жадібна, лінива та не маюча співчуття до інших людей. На прикладі казок «Там і Кам» та «Чарівне дерево» було розглянуто ці дві категорії.

Отже, ми дослідили та вивчили процес виникнення і становлення образу жінки у в'єтнамських народних казках та його історичне походження та узагальнили теоретичні знання про в'єтнамські народні казки, а також - виділити та класифікувати основні образи в'єтнамської жінки .



Список використаних джерел

1. Friedman, Amy, "One Hundred Kings a Legend of Ancient Vietnam, " South Florida Sun Sentinel, 12 июля 2005, стр. 8.

2. http://www.nhat-nam.ru/

3. NguyЮ?en Р. H. Vietnamese-English Dictionary. - 1966

4. Tap D. Tu dien Phap Viet pho thong. Dictionnaire gйnйral franзais-vietnamien. - 1949.

5. Taylor, Sandra C. , Vietnamese Women at War (Kansas: University Press of Kansas, 1999).

6. Vгn hуa h?c р?i cэхng vа cх s? vгn hуa Vi?t Nam. (Общие вопросы

7. культурологии и основы вьетнамской культуры). NXB.: Khoa h?c xг h?i Hа N?i, 1996. 627 t.

8. Vi?t Nam h?c. (Вьетнамоведение). T?p IV Hа N?i. NXB.: Th? gi?i, 2001.473 t.

9. Антология традиционной вьетнамской мысли (ред. д.ф.н. М.Т.Степанянц. Составители: В.В.Зайцев, А.В.Никитин). М.: изд. ИФРАН, 1996.

10. Богщанин А.А. Китай и страны южных морей в XIV-XVI вв. М.,1968.

11. Вьетнам. Справочник. М., 1969. 431 с.

12. Деопик Д.В. История Вьетнама. Часть 1. М., 1994.

13. "Доверчивый тигр", илл. Н.Кочергина, изд. "Нигма", цикл "Восточные сказки", 2013.

14. Исаев М.П. Индокитайская хроника. Вьетнам, Лаос, Кампучия. Трудные дороги борьбы и созидания. М., 1987.

15. История всемирной литературы в 9 томах / гл. ред. Г. П. Бердников. -- Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького: Наука, 1983. -- Т. 2.

16. Ковалів Ю. Образ//Літературознавча енциклопедія у 2 т. - К. : Академія, 2007. - С. 128 - 129.

17. Мухлинов А.И. Основные этапы истории вьетнамской сельской общины // 7 международный конгресс антропологической и энографической науки. М., 1964.

18. Мхитарян С. А. История Вьетнама. М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1983. 301 с.

19. Нгуйен Н. А. Русско-вьетнамский словарь. - Гос. изд-во иностранных и национальных словарей, 1959.

20. Нгуен Кхак Вьен. Очерки истории Вьетнама. Ханой: Тхезьой, 1998.612 с.

21. Теорія літератури / За наук. ред. О. Галича. - К.: Либідь, 2001. - 488с.

22. Українська літературна енциклопедія // Літературознавча енциклопедія / Автор-укладач Юрій Ковалів. -- Т. 2. -- К.: Академія, 2007. -- С. 509.

Размещено на Allbest.ru

...