Проблематика міграційних процесів у магрибському літературному контексті

І. Логвінов

Ключевые слова: литературный билингвизм, потеря идентичности, автохтонность, культурная изоляция.

Феномен маґрибської франкомовної літератури висвітлено у цілій низці робіт європейських, американських, канадійських дослідників і критиків: Е. Акад, А. Донадей, М. Мілдред, X. Бгабга, тощо. Специфічність цього письменства пояснюється перш за все способом його входження в систему національних літератур, а також характером його диференціації в загально французькому літературному ареалі. Але усвідомити і ці перші спроби, і весь подальший розвиток цього типу словесності в цілому нового, хоча й закономірного феномену арабо-берберської культури цього регіону, сприймати це явище як власне маґрибське, специфічно національне, а не лише як похідне від французького внаслідок колоніального presence jrangaise на території Північної Африки, виявилось гострою необхідністю.

Маґрибська література поєднує в собі специфічні риси трьох культур арабської, берберської та французької. Колонізація Маґрибу французькою культурою та рух опору колонізованих призвели до літературного білінгвізму Алжиру, Тунісу та Марокко. Дане географічне поняття знаменує собою дві окремі „ментальні” країни: одну з африканськими витоками, із втраченою індивідуальністю, самотньо пережитим жахливим минулим, що відтворюється письменниками й у XX столітті, та іншу з пошматованого політичними та соціальними протиріччями сьогодення. Таким чином, можна стверджувати про автономне існування марокканської, алжирської і туніської франкомовних літератур.

Зокрема, яскраво презентують так звану жіночу франкофонну прозу Маґрибу сьогодні імена алжирки Ассії Джебар (літературний псевдонім Фатіми-Зохри Імалейєн, 1936 р.н.) та француженки бьорського походження Лейли Себбар (1941 р.н.). Ці письменниці використовують трансформативну і зображувальну силу мови і наративні стратегії, позичені у культур Заходу. З метою відображення регіональних культурних реалій літераторки застосовують відповідні техніки, в яких гротескно переплітаються мови і традиції. Те, як вони змальовують персонажів, змінює бачення реалій їх власних світів, впливає на сприйняття читачів, які не знайомі з цим регіоном і культурою. їхні твори ревізують концепт гуманізму терміну, який літературознавці феміністичних поглядів відроджують як фемігуманізм, несепаратистський фемінізм. Останній має на меті впровадження плюралістичного суспільства, заснованого на відмові від статевого гноблення і домінування, глобального чи локального. У цьому значенні постать кожної з цих письменниць у літературному процесі сучасності є досить презентативною.

Так, окреслюючи досвід магрибської письменниці А. Джебар, наголосимо, що її творчість зазнала суттєвої еволюції від мелодраматичних романів кінця 60-х 70-х рр: „Спрага”, „Нетерплячі”, де акцентуються особисті жіночі проблеми, до романів останніх десятиліть „Діти нового світу”, „Жінки Алжиру в своїх квартирах”, тетралогії „Алжирський квартет”; тут жіночі характери вже шукають вирішення своїх проблем у власному внутрішньому світі. Ядром романів письменниці завжди є змальовування життя героїнь у площині стосунків між особистістю і суспільством, в усвідомленні статусу жінок і відчутті історії. Варто зауважити, що справді видатною є робота А. Джебар з мовою. Арабські слова у її франкомовних творах, підкреслюючи елемент поєднання культу, утворюють багатомовний палімпсест Lionnet Franyoise. Logiques metisses: cultural appropriation and postcolonial representations. Postcolonial subjects: Francophone women writers. Ed. Mary Jane Green etal. Minneapolis. U of Minnesota, 1996. P. 321-343. Sam-Long, Jean-Francois. Creolie: Les premiers problemes. Expressions: Revue culturelle reunionaise 1 (Octobre 1988), P. 11-24.. Створені нею постколоніальні образи багатомовні і мультикультурні за рахунок радикального білінгвізму. Романи письменниці останнього десятиліття минулого сторіччя „Далеко від Медіни”, „Білий колір Алжиру” слугують своєрідним актом спокути, тут вона віддає належне своєму народові, первісні вірування якого були понівечені негуманною політикою арабізації і не менш жорстоким процессом глобальної ісламізації. Своєю творчістю вона прагне врятувати знехтуване або замовчуване мульти культурне, багатоетнічне, багатоголосе минуле Алжиру.

Нарівні з А. Джебар, письменниця Л. Себбар також займає гідне їй місце у франкофонніймаґрибській літературі. Вона пише про магрибську іммігрантську спільноту у Франції, визначаючи себе як croisee, полукровкою на перетині західної і східної культур. Ця авторка використовує письменство як умову життя, як свіжий подих у замкненому світі іммігрантів, щоб зменшити своє власне відчуття „екзилю”. Прагнучи поєднати у собі колишнє та майбутнє суспільства, шукаючи „пращурів і нащадків”, вона розташовує себе і своїх літературних протагоністів у серед земноморському географічному і культурному контексті. Зокрема, у її романі „Мовчання берегів” змальовується, як легітимність французької колоніальної авантюри призводить до фізичного переміщення, еміграції у Францію економічно незахищених маґрибців: це, в свою чергу, викликає психологічне переміщення, спотворену магрибську ідентичність, що формується завдяки культурній ізоляції на чужині. Творча розробка письменницею теми іммігрантів ставить під сумнів її французьку культурну ідентичність Amselle, Jean-Louis. Logiques metisses: Anthropologie de l'identite en Afrique et ailleurs. Paris: Payot, 1990, 257 p.. Кидаючи виклик ідеї francise, Л. Себбар змушує читачів переглянути лінгвістичні й ідеологічні критерії літературної мови (як французькі, так і франкофонні). Приміром, у трилогії „Шеразаде, брюнетка, кучерява, зеленоока” (1982), „Щоденники Шеразаде”(1985) і „Божевільні історії Шеразаде” (1991) виявляється, що, незважаючи на використання тем, які ставлять авторку в один ряд з франкомовними письменниками (історична амнезія, становище змушених мовчати жінок, їхнє повстання проти соціальних тортур), вона не обмежується лише світом північно-африканських іммігрантів, а відтворює широкий спектр інших маргінальних типажів і етнічностей, які ферментують сучасне французьке суспільство. У романі „Зелений китаєць з Африки” вона порушує питання про пам'ять та ідентичність, прагне закарбувати умови екзилю, змалювати кочування та форму багатокультурної ідентичності, що в цілому відбивають сучасну глобальну ситуацію. У поетиці вигнання письменницька техніка Л. Себбар також посідає належне їй місце. Завдяки зображенню нею іммігрантського досвіду в постколоніальних суспільствах, завдяки акцентам на взаєминах її героїв з минулим, на стосунках, які стали дуже про блематичними за часів постмодернізму, вона збагачує літературу якісно новими ознаками. Серед домінантних рис тут виокремлюють плюралізм, багатовимірність, відмову від системи фіксованих значень і універсальних істин, від традиційних філософських, етичних та інших опозицій, особливе загострення уваги до феноменів марґіналу Sam-Long, Jean-Francois. Creolie: Les premiers problemes. Expressions: Revue culturelle reunionaise 1 (Octobre 1988), P. 11-24. Sobel Mechal. The World They Made Together: Black and White Values in Eighteenth Century Virginia. Princeton: Princeton UP, 1988. 388 p..

Наразі, мова піде про роман „Мовчання берегів” (1993) як складову культурно-літературного процесу, представницею якого є широковідома представниця вищезгаданої літератури, романістка та новелістка Лейла Себбар.

Твір, написаний ще 20 років тому, все ще актуальний, оскільки торкається і розкриває злободенні теми сучасності. Описуючи останній день життя маґрибського емігранта у Франції, авторка досліджує сьогоднішній світ і минулі спогади чоловіка, чиє життя ревелює нездійсненні мрії і порушені обіцянки. Перетнувши Середземне море ще молодим чоловіком, щоб працювати у Франції, одружившись з француженкою і залишившись на „іншому березі”, він порушує обіцянку, яку дав матері повернутись додому. Протагоніст відчуває близьку смерть і боїться, що зазнає найвищої форми екзилю помре на самоті, без жодного мусульманина, який прошепоче традиційну молитву в його останні години.

Мінімалістській стиль Л. Себбар підкреслює простоту щоденного життя на обох берегах Середземного моря південної Франції, де живе головний герой, та Алжиру, який він пам'ятає. Через серію монологів, пов'язаних асоціативними спогадами, нараторка виводить на передній план фрагментацію і відчуття розриву у буденній рутині іммігранта, демонструючи різні обличчя вигнання і роль спогадів у полегшенні болю. Спогади стають передумовою відтворення минулих думок, почуттів. Духовний і фізичний екзиль протагоніста Л. Себбар нагадує психологічний стан персонажів збірки оповідань „Вигнання і царство” А. Камю „всі вони мешканці життєвого „вигнання”, жертви якоїсь невідомої напасті, лихої долі... Velikovskii S.I. Grani „neschastnogo soznaniia”. Teatr, proza, filosofiia, esseistika, estetika [The aspects of “miserable mind”.Theatre, prose, philosophy, essays, esthetics], Moscow: Iskusstvo, 1973, P. 85., які намагаються знайти своє „царство”, до якого вони прагнуть, іноді навіть не усвідомлюючи, де воно і яке воно.

Читач супроводжує героя в його внутрішніх пошуках і подорожах наяву, рухаючись від внутрішнього монологу до вільного непрямого дискурсу і навпаки, мандруючи в часі та просторі з головним персонажем у перший день літа його останній на „іншому березі”. Твір виявляє „тяжіння до відновлення ланцюжка подій, жодна з яких не може бути названа кульмінаційною, до детального дослідження внутрішнього світу героя. Духовна криза часто не пов'язана безпосередньо з аналізованим явищем, виникає як випадок, зовнішньо малопомітний. Складнішою стає система опосередкованих зв'язків між зовнішнім світом і свідомістю індивідуума” Balashova T. Frantsuzskii roman 60h godov [The French novel of the 60s]. M.: Vysshaia shkola, 1965, P. 100..

Щодо героїв роману Л. Себбар„ Мовчання берегів”, то вони безіменні. Протагоніста вона називає I 'homme чоловіком, інші дійові особи твору дитина, мати, три сестри. При перекладі, деперсоналізація „відіграє важливу роль у створенні особливого простору <...>: у результаті заміни імені персонажу на займенникову форму зруйнувалася межа, що відділяє світ персонажа від світу реального читача, зменшилася відстань, що їх відділяє, і читач <...> виявився на ближчій відстані до того, хто розповідає” Kornienko А.А. Sovremennaia frantsuzskaia novella v poiskah novyh form [Modern French essay in the search of new forms], Piati- gorsk: Gos. lingv. un., 2000, P. 119-120..

Така техніка анонімності не лише додає нарації загадковості і відчуття позачасовості, але й трансформує розповідь індивідуума в притчу про вигнанство і хибність обраного шляху. Анонімний в екзилі, чоловік не має ані імені, яке надало б йому індивідуальності, ані прізвища, яке б прив'язувало його до предків; не маючи ідентичності, він, насправді, Будь-хто. Його образ нагадує анонімного героя М. Діба, який вигукує у розпачі: „Ваш світ мені огидний. Люди в ньому занадто страждають. Краще було б знищити нас” Dib M. V kafe. Rasskazy [In the cafe. Short stories], Moscow: Inostr. lit., 1958, P.17.. У цьому сенсі він дуже відрізняється від Шеразаде, головної героїні з трилогії письменниці, яка носить ім'я легендарної оповідачки і, таким чином, кидає виклик дискурсу європейського орієнталізму.

Зберігаючи вірність рідній домівці в житті і смерті, матір дає детальні інструкції сім'ї стосовно свого поховання на сільському кладовищі. Її ж син висловлює бажання, щоб після смерті його тіло кинули в море. Таким чином, у смерті, так само як і за життя, вона дотримується споконвічних традицій, звичаїв, релігійних переконань, на відміну від нього. Останнє бажання сина, однак, залишається амбівалентним. Вказівку віддати його тіло морю, „там, де річка і море перетинаються” Sebbar Leila. Le silence des rives, Paris: Stock, 1993, P.115. Veselovskii A.N. Istoricheskaia poetika [Historical Poetics], Moscow: Vyssh. shk., 1989, P.101. можна розглядати як побажання повернутись додому, знову перетнути Середземне море, принаймні, символічно, або, можливо, як намір зникнути в просторі між двома берегами, тому що він, імовірно, втрачений для обох. Романістка, на нашу думку, використовує у цьому епізоді прийом психологічного паралелізму , порівнюючи протагоніста з рікою, яка, як головний герой, не знає, який берег їй рідніший, та до якого їй пристати. магрібський літературний міграційний себбар

Проблеми імміграції та її вплив на особистість в історичному та соціо-культурному аспектах, втрата та пошук ідентичності є насущними не лише для духовних маргіналів усього світу, але й для українських іммігрантів.

Размещено на Allbest.ru