Зв’язок ранніх повістей М. Гоголя з українською фольклорною традицією та мовою

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗВ'ЯЗОК РАННІХ ПОВІСТЕЙ М. ГОГОЛЯ З УКРАЇНСЬКОЮ ФОЛЬКЛОРНОЮ ТРАДИЦІЄЮ ТА МОВОЮ

фольклорний сюжет гоголь повість

Класик літератури, чия творчість ознаменувала цілу епоху в розвитку української та російської реалістичної та романтичної прози, Микола Васильович Гоголь багатьма векторами своєї біографії та діяльності був пов'язаний з Україною. Він виріс в оточенні народного побуту та творчості українців.

Переїхавши в Петербург 1928 року, М. Гоголь потрапляє у вир суспільного та культурного життя. Йому імпонує зацікавлення письменництва устроєм, характерами, народнопоетичною творчістю. Українська тема широко відображена в доробку російських письменників - від Василя Нарежного до Кіндрата Рилєєва і Олександра Пушкіна. В цій атмосфері народжуються талановиті, яскраві книги М.В. Гоголя «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» (1831-1832) та «Миргород» (1835).

При розробці теоретичного фундаменту статті, вивченні питання становлення творчого методу письменника використано і враховано роботи таких вчених як М.Б. Храпченко, Г.А. Гуковський. Дослідженням зв'язку ранніх повістей М.В. Гоголя з українським фольклором займалися А.І. Карпенко, Ю.В. Манн, І.В. Карташова, Л.І. Єрьоміна, В.П. Казарина.

Праці вчених А.В. Самишкіної, М.П. Полотая, Д.І. Мірошника містять цікаві спостереження над творами збірників «Вечори...» та «Миргород» в різних аспектах: автор та оповідачі, типи оповідей, мовні особливості і т.д.

Цікавими є твердження Є. Маланюка та Я. Дзири, котрі вважали, що М. Гоголь так і не відчув себе російським письменником, отож він - надбання української культури.

Тематична та образна основа ранніх повістей були взяті письменником з реалій українського народу, його фольклору. Ще в період перебування у Ніжинській гімназії, Микола Васильович цікавився побутом, творчістю співвітчизників, свої спостереження записував у «Книгу всякої всячини».

Інтерес до життя України, коли М. Гоголь перебував у Петербурзі, зростає. Тому, розпочавши роботу над творами, що увійшли у «Вечори.», автор звертається до матері та сестри з проханням надіслати йому найрізноманітніші дані про українські народні обряди, легенди, повір'я.

Особливу роль для письменника відіграє фольклорна лірика. «Моя радость, жизнь моя! песни! как я вас люблю!» Ділиться М. Гоголь у листі до М. Максимовича, знаного збирача українських народних пісень. А в своїй відомій статті «О малороссийских песнях» автор зазначає, що в народній ліриці історик не знайде точних дат та місць, але якщо захоче дізнатися про побут, характери, відтінки почуттів, «история народа откроется перед ним». Також наголошує, що малоросійські пісні можуть по праву називатися історичними, оскільки в них правдиво відображені події. Уже в передмові до «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» читач знайомиться з мотивами написання творів, а також із загальним характером історій, що лягли в основу.

Інтерес до життя України, коли М. Гоголь перебував у Петербурзі, зростає. Тому, розпочавши роботу над творами, що увійшли у «Вечори.», автор звертається до матері та сестри з проханням надіслати йому найрізноманітніші дані про українські народні обряди, легенди, повір'яАктуальні питання суспільних наук та історії медицини. Спільний українсько-румунський науковий журнал..

Особливу роль для письменника відіграє фольклорна лірика. «Моя радость, жизнь моя! песни! как я вас люблю!» Ділиться М. Гоголь у листі до М. Максимовича, знаного збирача українських народних пісен(АПСНІМ), 2017, № 1 (13). P. 107-111 ^{1 07}. А в своїй відомій статті «О малороссийских песнях» автор зазначає, що в народній ліриці історик не знайде точних дат та місць, але якщо захоче дізнатися про побут, характери, відтінки почуттів, «история народа откроется перед ним». Також наголошує, що малоросійські пісні можуть по праву називатися історичними, оскільки в них правдиво відображені події Ibid., T.6, P. 68.. Уже в передмові до «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» читач знайомиться з мотивами написання творів, а також із загальним характером історій, що лягли в основу Ibid., T. 1, P.4..

«Вечори...» - своєрідний синтез різних ідейно - художніх начал. В окремих випадках романтизм цикл близький до реалістичного зображення дійсності. Інші форми романтизму пов'язані з оповіддю про ірреальне, що втручається в життя людей. На думку Г.А. Гуковського, за чарівністю казки і легенди стоїть смуток за тим, що то тільки мрія. Це - перша відмінність романтизму М.В. Гоголя від романтизму Жуковського чи Марлинського. Таким чином, стверджує науковець, збірник «Вечори. » - пролог до подальшої творчості Миколи Васильовича Hukovskiy H.A. Realism Gogolia [Gogol's realism], Moskva, Goslitizdat. 1959, P. 33.. «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» - єдиний художній цикл, оскільки збірці притаманні характерні риси - композиційна рамка, єдність часу і місця повістування, присутність наратора, мотивуючого індивідуальні стилі та різноманітність тематики. Циклічність же - творчий прийом романтизму.

Інша своєрідна особливість цього літературного напряму - звернення до жанру казки, котре пов'язано у багатьох романтиків, в тому числі і в М. Гоголя, з інтересом до проблеми народності і національної самобутності літератури. «М. Гоголь, - відзначає І.В. Карташова, - несомненно использовал опыт таких романтиков, как братья Гримм, с их требованием точного соблюдения особенностей народного фольклорного мышления и колорита народной жизни в сказе» Kartashova I.V. Gogol i romantizm. Speckurs [Gogol and romanticism], Kalinin, KGC, 1975, P. 61.. Не випадково народну легенду про панночку розповідає не «панич», а Левко (повість «Травнева ніч»). Зовнішній вигляд козака Левка, характер, вчинки розкривають в ньому фольклорний персонаж - красивого, сміливого героя народних казок, котрий завдяки власній винахідливості і допомоги чарівних сил (панночки) долає всі життєві перешкоди. В його образі фольклорна основа легенди про панночку виступає в своїх справжніх рисах.

Казковому канону відповідає і розповідь про героїв повістей «Травнева ніч» та «Сорочинська ярмарка». В першому творі шлюбу перешкоджає батько Левка, в другому - зла мачуха. Перепони долаються за допомогою втручання помічників героїв (в «Сорочинській ярмарці» - цигана, у «Травневій ночі» - панночки). В обох повістях дія розвивається стрімко - протягом вечора й ночі - і виступає як веселе театралізоване дійство. У мові Левка та Галі чітко простежується ритм та мелодіка народної пісні. На цю особливість «Травневої ночі» вказує М.Б. Храпченко Khrapchenko M.B. Nikolai Gogol. Literaturnyi portret. Velichie pisatelya [ Nikolai Gogol. Literary path. Writer's greatness], Moskva, Sovremennik,1984, P. 97.. «Галю! Галю! ты спиш, или не хочешь ко мне выйти? Ты боишся, верно, чтобы нас кто не увидел, или не хочешь, может быть, показать белое личико на холод! Не бойся: никого нет. Ветер тепел. » Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva, Goslitizdat, 1952-1953, T.6, P. 97..

Фінал «Сорочинської ярмарки» - опис весілля: «... все обратилось, волею и неволею, к единству и перешло в согласие. Все неслось. Все танцевало» Ibid.. T.1, P. 36-37.. Весільні втіхи пов'язані тут із фольклорним «бенкетом на весь світ». Але часто життя виявляється не таким вже й безхмарним, нерідко воно - джерело смутку. Про це свідчать роздуми автора про радість як про «прекрасну гостю, що рідко навідується» і завершальна фраза повісті: «И тяжело, и грустно становится сердцу, и нечем помочь ему» Ibid., T.1, P. 37..

Своїм загальним світлим настроєм поруч з «Травневою ніччю» та «Сорочинською ярмаркою» стоїть «Ніч перед Різдвом». У творі здійснено «зниження» рис фантастичного, вони втрачають ознаки надприродного. Оксана питає коваля Вакулу як про щось буденне, чи його мати відьма Ibid.,T. 1, P. 109..

На відміну від інших повістей циклу, в котрих зображено торжество героя, у «Вечері проти Івана Купала» загадкове виступає в ролі сили, здатної зруйнувати життя людини. Фольклорні легенди знаходять у повісті своєрідне тлумачення.

Зав'язка нагадує народну казку. Герой повісті - Петрусь Безрідний, бідняк, наділений зовнішністю та гідністю казкового героя, кохає красуню Педорку, доньку свого хазяїна. Казковому канону відповідають поява чорта, що виступає в ролі помічника, перепони шлюбу та їх подолання, святковий бенкет.

Однак дія не закінчується весіллям, і Петро поводиться не тільки як лицар. Особливо за рамки ідеалізованого народнопоетичного тлумачення виходить характер Басаврюка. Казкам притаманне трактування чорта як дрібного шахрая, брехуна. Басаврюк же - «дьявол в человеческом образе», спокусигель, ворог всього роду людського. Таке розуміння близьке іншим фольклорним жанрам - переказу, повір'ю.

Відчутний в повісті і вплив народних пісень та українського вертепу. У плачеві, наріканнях на свою долю Педорки відчуваються мотиви заговорів та заклинань: «.Свадьбу готовят, только не будет музыки на нашей свадьбе; будут дьяки петь, вместо кобз и сопилок. Темная, темная моя будет хата. ». Ibid., T.1, P. 44. В окремих діях козака Коржа впізнаємо вертепного героя. Ще більше відповідає вертепній традиції зовнішність поляка, одного з популярних сатиричних персонажів українських інтермедій: «.обшитый золотом, с усами, с саблею, со шпорами, с карманами, бренчавшими, как звонок от мешочка, с которым пономарь наш, Тарас, отправляется каждый день по церкви» Ibid.. T.1, P. 43.. Аналогічний синтез різнорідних фольклорних начал знаходимо і в «Пропалій грамоті», і в «Зачарованім місці». Так, основна лінія сюжету повісті «Зачароване місце» пов'язана із казками про скарби. Але якщо чорт тут близький казковому тлумаченню, то дід, обманутий чортом і облитий брудом, схожий на комічного персонажа народних анекдотів.

Як бачимо, сюжети повістей «Вечорів...» за своєю джерельною базою значно ширші, ніж просто бувальщина, на котру орієнтує вступ. Змішання різних фольклорних мотивів хоч і вказує на народнопоетичну основу розповіді, але не зустрічається в жодному з жанрів в такому синкретичному вигляді.

Любов до пісень, музики М. Гоголь висловив у багатьох своїх повістях, в тому числі, в «Травневій ночі» - творі, названому М.П. Полотаєм «піснею від початку й до кінця».

У своїх художніх працях Микола Васильович значне місце відводить кобзі та кобзарям. На думку М.П. Полотая, кобзарів М. Гоголь чув ще в дитинстві, адже це мистецтво здавна було поширене на Миргородщині Polotay M. P. “Ucrainska narodna pisnya i mystetstvo kobzariv u tvorchosti M.V.Gogolya” [Ukrainian Folk Song and Kobzar's Art in the Compositions of Gogol'], Narodna tvorchist i etnographiia, 1952, №2, P. 96..

Письменник використовує музику бандуристів при зображенні селянського побуту та козацького життя. Ось як починається «Травнева ніч»: «Звонкая песня лилась рекою по улицам села...С бандурою в руках пробирался ускользнувший от песельников молодой козак Левко, сын сельського головы...Козак идет по улице, бренчит рукою по струнам и подплясывает» Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva, Goslitizdat, 1952-1953, T. 6, P. 54..

М. Гоголь використовує кобзарську музику і коли описує душевний стан героїв. Спочатку Левко бриньчить по струнах: він іде на побачення до коханої. Але коли сподівання козака не справдились, він сумний відійшов від вікна, «тихо перебирая струны бандуры» Ibid., T. 1, P. 55.. Автор влучно висло вловлюється «Левко ударил по струнах бандуры», коли хоче підкреслити веселий настрій парубків.

Специфічні риси гоголівської фантастики стали об'єктом досліджень багатьох вчених (Ю.В. Манна, Г.П. Макогоненка) Makogonenko G.P. Gogol i Pushkin [Gogol and Pushkin]. Leningrad, Sovetskiy pisatel, 1985, P.174-183.; Mann Yu.V. Poetika Gogolya [Gogol's poetics], 2 isd. ispravl, Moskva, Hudozhezestvennaya literatura, 1988, P. 67-85.. «Завуалированная фантастика» - это то, что сначала в рассказе выступает как фантастическое, а потом оказывается реальностью или получает реалистическое объяснение и оказывается, что все было сном или слухами» Mann Yu.V. Poetika Gogolya [Gogol's poetics], 2 isd.ispravl, Moskva, Hudozhezestvennaya literature, 1988, P. 80.. Можливість існування версій - як фантастичних, так і реальних - називається, на думку Ю.М. Манна «паралелізмом планів».

Надприродне виникає в «Травневій ночі» у формі сну, причому перехід від дійсності розмито. «...Эдак я засну еще здесь!» Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva, Goslitizdat, 1952-1953, T. 6, P.76. - каже собі Левко, хоча вже спить, і починає бачити сновидіння. Але ось козак прокидається, а в руках у нього - записка від панночки. Відбувається перенесення результату із фантастичної сфери в справжню.

У фіналі передмови до першої частини «Вечорів. » з'являється важливе символічне узагальнення. Рудий Панько запрошує читачів до себе в гості: «Да, вот было и позабыл самое главное: как будете, господа, ехать ко мне, то прямехонько берити путь по столбовой дороге на Диканьку.Про Диканьку же, думаю, вы наслышались вдоволь» Ibid., T.1, P. 6.. У цьому зверненні пасічника простежуються два плани. Перший з них - зовнішній - мотивований гостинністю простодушного хуторянина Панька: він наївно вірить в те, що його Диканька не менш відома, аніж Петербург. Другий аспект - внутрішній - з'являється за аналогією із фольклорним образом стовпової дороги, що символізує в народній поезії тему долі. Звідси й виникає символічне розуміння образу Диканьки - мотив стовпової дороги розширює кордони провінційного населеного пункту до безкінечності, вносить особливий просторовий та часовий масштаб. Цим уже в передмову непомітно вводиться основна тема циклу - тема історичної долі народу, її осмислення через фольклор.

Між наступними творами М. Гоголя та «Вечорами на хуторі поблизу Диканьки» простежуються ідейні зв'язки, особливо відчутні у збірці «Миргород». Автор і сам це підкреслює підзаголовком «Повести, служащие продолжением «Вечеров на хуторе близ Диканьки» Ibid., T. 2, P. 5..

Ця спорідненість найбільш відчутна у повісті «Вій». База твору - народні джерела. Хоча питання приналежності фантастичної основи, використаної Миколою Васильовичем, лише українському фольклору залишається відкритим Vatsuro V.E. “Iz nablyudeniy nad poetikoy«Viya» Gogolya” [From observations of the Gogol's poetics], Kul 'turnoe naslediye Drevney Rusi, Moskva, Nauka, 1976, P. 308..

М. Гоголь зазначає, що «вся повесть есть народное предание», а Вія називає «начальником гномов» Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva, Goslitizdat, 1952-1953, T. 6, P.153., хоч і нечітко подає згаданий персонаж. Взагалі слов'янській демонології гноми невідомі. Вони походять з арійської міфології. Саме тому в образі Вія помітні впливи на автора німецького романтизму. В. Осокін проводить паралелі між Вієм та індоіранським богом Vayu Osokin V. “Nove i zabute pro Gogolya: Zvidky pryyshov Viy?” [New and forgotten about Gogol': Where came Viy?], Prapor, 1979, № 5, P. 132.

А.А. Назаревський на основі етнографічних досліджень обґрунтовує близькість Вія у Гоголя з християнським святим Касіяном Римлянином, день котрого відзначають раз в чотири роки - 29 лютого Nazarevskiy A.A. “Viy v povesti Gogolya i Kasiyan v narodnykh poveryakh o 29 fevralya” [Viy in Gogol's tale and Kasiyan in volk legend about 23 February], Voprosy rysskoy literatury, Vyp.2, Lvov, 1969, P. 39-46..

Дослідник наводить ряд зіставлень цих загадкових образів. Найбільше зближають Вія та Касіяна лиховісний погляд та надзвичайно довгі, аж до землі вії. У фантастичному героєві своєї повісті, іменем котрого вона названа, автор зберіг майже всі риси створеного народною уявою Касіяна, але він не міг зберегти церковне ім'я персонажа. Саме тому із слова «вія», що постійно зустрічається у народних легендах про святого, було створено нове найменування для дійової особи. Подібний метод зустрічаємо у В. Жуковського, який із слова «струя» утворив ім'я «Струй».

Незважаючи на близькість «Вія» до народної творчості, повість не є простою переробкою легенд і казок. Фантастичні мотиви виступають тлом, на якому автор малює свої особливі художні образи. У творі М. Гоголь не тільки продовжив лінію фольклорних повістей «Вечорів», але й значною мірою завершив її Khrapchenko M.B. “Nikolai Gogol. Literatumyi portret. Velichie pisatelya” [Nikolai Gogol. L iterary path. Writer's greatness], Sovre- mennik, Moskva, 1984, P. 130..

В. Осокін зазначає, що, займаючись багато років «Вієм», йому доводилось зустрічатися з киянами, котрі розповіли йому народні перекази, згідно яких у «Вієві» зображена Михайлова гора у Прохорівці, де був маєток М.О. Максимовича Osokin V. “Nove i zabute pro Gogolya: Zvidky pryyshov Viy?” [ New and forgotten about Gogol: From where does came cameViy?], Prapor, 1979, № 5, P. 132.. Але ретельне вивчення документів показало, що книга «Миргород» вийшла у січні 1835 року, а Микола Васильович зустрівся із знаним фольклористом на українській землі аж у липні того ж року. Відповідно, сила художнього прозріння письменника була настільки великою, що дала можливість створити картини, в яких сучасники і нащадки бачать зображення знайомого ландшафту.

Низка дослідників (як-от: І.В. Карташова, Г.О. Гуковський, М.Б. Храпченко) звертають увагу на близькість окремих рис оповіді, лексики «Вечорів...» та «Миргорода» до високого стилю письменників карамзінської школи. Одночасно лірика цих повістей вбирає в себе народнопоетичну стихію. Мова творів не тільки барвиста, але й «співоча». М. Гоголь прекрасно володів майстерністю ритмізованої прози.

Справжній відголос фольклору ми простежуємо у надгробному плачеві Катерини («Страшна помста»): «Муж мой, ты лежишь тут, закрывши очи? Встань, мой ненаглядный сокол, протяни ручку свою! приподымись! Погляди хоть раз на свою Катерину. » Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva,Goslitizdat, 1952-1953, T. 6, P. 171..

За змістом та формою такі скорботні голосіння близькі до народних плачів та заклинань. Система паралелізмів, повтори, що об'єднують весь текст, постійні формули традиційних звернень-питань - всі ці деталі зближують поетику повістей із народнопоетичною традицією.

Співставлений тужливої жінки з птахою, що кричить, - узвичаєний образ, котрий бере свої початки з глибокої давнини. Зустрічаємо його і в «Слові о полку Ігоревім» Slovo o polku Ihoreve [Word about Ihor's regiment], Leningrad, Sovetskiy pisatel, 1985, P. 162.. У фольклорній символіці крик чайки - знак біди, передвісник гибелі. Голосіння матері, яка проводжає своїх синів у бій чи у рекрутчину, - поширена ситуація для цієї форми народнопоетичної творчості. В поетиці «Тараса Бульби» знаходимо подібні мотиви. Мати, готуючись провести синів на Січ, вночі плаче над ними.

Уподібнення битви бенкету - теж типовий прийом, відголоски якого знову зустрічаємо ще в «Слові о полку Ігоревім». Ось як описує останній бій пана Данила М. М. Гоголь: « И пошла по горам потеха. И запировал пир: гуляют мечи, летают пули, ржут и топчут кони» Gogol M.V. Sobranie sochinenij. V 6 t. [Collection of composition. In 6 part], Moskva,Goslitizdat, 1952-1953, T. 6, P. 71..

Відповідно, в повістях «Вечорів. » та «Миргорода» чітко прослідковується, як художня переробка ліричних жанрів народної поезії, так і живий, благотворний вплив її мови на твори збірників.

М. Гоголь уважно й скрупульозно вивчав розмовну мову, розробляв шляхи зближення її з літературною. Використовуючи форму народної оповіді, письменник насичує її живою мовою українців. Рудий Панько, звертаючись до читачів у передмові книги першої «Вечорів. », говорив: « Вы, может быть и рассердитесь, что пасичник говорит вам запросто, как будто какому- нибудь свату своему или куму» Ibid., T. 1, P. 3-4..

Майстерно підібране слово не виступає у письменника чимось додатковим, використаним лише з «колоритною» метою. Воно органічно входить в оповідь, є важливим засобом її виразності («Местами только какая-нибудь.миска или макитра хвастливо выказывалась из высоко взгроможденного на возу плетня» Ibid., T. 1, P. 11., «продавщица бубликов. писала ногами совершенное подобие своего лакомого товара » Ibid., T.1, P.15.).

Характерною особливістю перших збірок Миколи Васильовича є їх динамічна побудова. Створюючи діалоги, автор часто використовує просторіччя, надаючи цим життєвої переконливості героям.

Упродовж другого століття для гоголезнавців важливим залишається питання про мову письменника, роль у ній українського елемента.

Сучасник М. Гоголя, його близький друг, М.О.Максимович зазначав, що звернення у творчості до російської мови - результат усвідомленого прагнення стати діячем російської літератури. Микола Васильович досконало знав російську мову та культуру, інакше не став би знаним майстром російської літератури Krutikova N.Ye. Hohol' ta ukrainska literature 30-80 rokiv XIX st. [Hohol' and Ucrainian literature 30-80 years XIX ], Kyiv, Derzhlit- vydav, 1957, P. 48..

Зовсім протилежного погляду дотримуються дослідники XX століття Є. Маланюк, Я. Дзира. Як стверджує Є. Маланюк, московська мова була Гоголю органічно чужою, а тодішню літературну мову пушкінської Росії він знав погано Malanyuk Ye. Narysy z istoriyi nashoi kultury [ Sketches with history of our culture], Niu-York, 1954, P. 72.. В якості аргументу науковець наводить роботи Й. Мандельштама, котрий стверджував, що М. Гоголь постійно перекладав свої думки з української мови. На думку Я. Дзири, письменник навіть не зумів би майстерно розтлумачити українські словосполучення, фразеологізми, чуттєві явища російською мовою Dzyra Ya.I. “Lytsar natsionalnoho dukhu: Gogol'” [ Knight of national spirit: Gogol'], Dzyra Ya.I. Avtopertret natsii, Kyiv, Biblioteka ukraintsya, 1997, P. 96. Miroshnyk D.I. “Rol' ukrainskoi leksiki v povestyakh Gogolya” [The role of Ukrainian vocabulary in Gogol's stories], Russkii yazyk, 1953, №1, P. 3-10..

Вивченням ролі української лексики у творчості М. Гоголя займались В.Н. Хохлачова, Д.І. Мірошник. Зокрема, Д.І. Мірошник виділяє наступні групи українських слів творів письменника з точки зору лексико-граматичної характеристики: 1) мовні одиниці з однаковим значенням, але різним звучанням у російській та українській мовах: кавун - арбуз, тендітний - нежний; 2) лексеми, що мають український корінь, але передані автором за допомогою норм російської морфології: вечерницы, дрибушки (дрібно заплетені коси), смутный (сумний, печальний); 3) складні слова з двох коренів - власне українського та спільного для обох мов: сутозолотая (з чистого золота).

Українізми, використані М. Гоголем у повістях на українську тематику при створенні образу народу, є композиційно гармонійними і однаковою мірою входять у мовлення героїв, оповідачів, автора.

Не заперечуючи органічної єдності української та російської лексики, на основі аналізу повістей збірки «Вечори...» А.В. Самишкіна робить висновок, що мова Рудого Панька, Фоми Григоровича, інших персонажів- виразників національної самобутності, орієнтується на усну традицію Samyshkina A.V. “K problemam Gogolevskogo folklorizma” [To the problem of Gogol's folklorism], Russkaya literatura, 1979, №3, P. 76-77.. Контрастно звучить книжна мова «панича», якій властиві умовно-романтичні

У літературі 30-х років ХІХ століття зародилася ідея об'єднання в одному творі народнопоетичних, в основному казкових мотивів. Саме М. Гоголю вдається виконати це завдання, використовуючи досвід західноєвропейського романтизму, пошуки авторів-сучасників, фольклорну традицію українського народу.

М. Гоголь зумів увести в літературу, в літературну мову, не порушивши цілісності та гармонії художньої праці, сюжетні мотиви народнопоетичної традиції, звороти народної мови. Цьому значною мірою сприяло відношення письменника до слова як до надбання народу, в котрому відкривається «безодня простору».

Численні просторіччя, вживані героями повістей, були для того часу явищем виключним. Значний об'єм української лексики, властиві саме українській мові синтаксичні структури були зумовлені усвідомленим введенням українського побуту, фабул з українських історій, фольклору в сюжетну канву творів.

Кожне нове введення народної мови у мистецтво слова означає демократизацію літературної мови, наближення її до життя. Ще раніше внесли українські елементи в російську літературу Є. Гребінка, Г. Квітка - Основ'яненко, Т. Шевченко у своїх російських повістях. Але тільки геній М. Гоголя підніс цей процес на той високий рівень, де новаторство могло закріпитися і стати стійкою властивістю російської літератури.

Багатство гоголівського словника, нажаль, ще вичерпно не вивчене. Але вклад письменника в удосконалення, розширення та збагачення мови художньої літератури, як російської, так і української, незаперечний, і перш за все завдяки переосмисленню досягнень образної та зображальної системи поетичної творчості українського народу.

Відповідно, яскраво виражений органічний зв'язок сюжетних мотивів, ідейної спрямованості, образної системи, художньої мови творів М. Гоголя з українською літературою, фольклором, історичними джерелами - одна з характерних рис ранньої прози письменника, що дозволяє нам говорити про М. Гоголя як про феномен і української літератури та культури.

Размещено на Allbest.ru