Зі студій Івана Франка над польською літературою

Але ряд інших положень Листа близький до ідей Отеля Ламбер: така думка, ніби руки польських поміщиків зв'язані австрійським урядом, і тому останні не можуть змінити становище своїх кріпаків; що поки не будуть повалені чужоземні загарбники, всі вигуки проти титулів, аристократії і т. п. -- «дурниця, вони ділять лише земляків на партії і доводять до незгоди» .

Франко сам частково застосовує метод, про який ми вище говорили, і правильно встановлює, що Міцкевич в «Пані Тадеуші» висловлював дуже близькі до ідей Листа міркування про скасування кріпацтва, як акт милості панів, і «не заперечував» проти проекту Гервазія наділити всіх селян дворянськими гербами, що він не думав ще про загальне і негайне визволення від панщини . Але Франко виступає проти Листа головним чином, поперше, тому, що його автор радить «підкупати» даруванням волі та землі українським селянам, які боролись за визволення Польщі, і забуває, мовляв, що галичани-українці мають і власні національні прагнення, що нагороди за участь у польській боротьбі -- це стимулювання народної зради, тобто те, що прусський король і цар роблять щодо поляків, і, по-друге, за цинічну аргументацію збереження кріпосницьких відносин: поміщики, «самі тиснені податками, мусять утискати підданих», що тільки «австрійський уряд має на меті ділити народ на магнатів, шляхту і хлопів» і навічно зберегти ці класові відміни, які можна буде ліквідувати у відбудованій Польщі . Перше звинувачення повинно відпасти, бо автор Листа має на увазі не тільки українських селян («дітей духовних грецьких»), а передусім польських. Щодо другого, то приписані тут Міцкевичу думки типові для аристократичної частини еміграції, до якої польський поет ставився різко негативно, і докорінно розходяться з його власними ідеями.

У 1832 році Міцкевич пише «Книги народу польського і пілігримства польського», дуже швидко включені папою Григорієм XVI в Індекс: під біблейсько містичною оболонкою в них містилась ідея народної революції і союзу народів проти тиранічних урядів. Третю частину своїх «Дзядів» (1832-1833) він зважає продовженням війни з царизмом .

Листи Міцкевича 1832-1833 рр. також являють собою важливий матеріал для наших висновків.

Характерно, що його думки про батьківщину найчастіше звертаються до майбутнього, ніж навіть до гірких місяців 1831 року і поразки . Так і у «Пані Тадеуші». Хоч там так багато сцен зв'язано з минулим Польщі, але і цей найвидатніший твір Міцкевича увесь звернений до майбутнього: поет висуває в ньому ясну тезу, при яких умовах Польща може стати вільною і щасливою -- для цього треба ліквідувати шляхетські усобиці й сваволю; працювати, як Робак, не для себе, а для справи волі; треба визволити селян, як роблять це Зося та Тадеуш; треба жити у мирі з російським народом.

Міцкевич неодноразово висловлює переконання, що не дипломати і дипломатичні комбінації забезпечать волю Польщі, а боротьба народу. «Не чув я, щоб якийнебудь народ був воскрешений дебатами та дипломатичними нотами!» -- іронічно вигукує він у листі до Ю. Грабовського від 16 червня 1832 року. «Я покладаю величезні надії на наш народ і на хід подій, не передбачений ніякою дипломатією», -- пише він незадовго до того Лелевелю. Ці переконання співзвучні деяким думкам Листа, про який у нас йшла мова. Але одночасно вони йдуть далі Листа, висловлюючи по суті тезу, що тільки безпосередня революційна активність польського народу може привести до відновлення незалежності Польщі. В листі до свого інтимного друга С. Горчинського від квітня 1833 року (якраз у час злополучно! експедиції Залівського) Міцкевич висловлює ще більш певно свою віру у збройну дію народу: «З деякого часу у мене добрі передчуття, і мені здається, що незабаром десь відбудеться дещо важливе» . Можна вважати, що, якби Міцкевич був справді автором цього Листа або якби справа дійшла від чорновика (якщо вважати, що чорновик і писаний був ним) до кінцевої редакції цього політичного документу, Міцкевич неодмінно вставив би у нього і ці заповітні думки. франко польський література

Міцкевич явно стоїть за дію, за активну боротьбу зі зброєю в руках, проклинає «свою невільну бездіяльність», вважає, що безглуздо мріяти, «сидячи вдома, пробити стіну чорнильницею» . В числі прийнятних для нього методів боротьби Міцкевич і після катастрофи Залівського згадує збройне повстання і змову . Дуже важливо для розуміння ідейної позиції Міцкевича у 1832-1833 роках якраз у зв'язку з експедицією Залеського є лист протест, написаний Міцкевичем, підписаний іменем Станіслава Ворцеля рукою Міцкевича і адресований редактору «Емігрантського щоденника», але у «Щоденнику» так і не надрукований. Протест був викликаний наклепницькою і знущальницькою кореспонденцією (ніби із Кракова) з порадою полякам сидіти спокійно і з мерзенним звинуваченням на адресу демократичного крила еміграції, ніби воно перебувало у змові з царизмом і свідомо посилало експедицію Залеського на вірну загибель, «у пащу Миколи І ». Судячи по цих інсинуаціях, кореспонденція вийшла з реакційних кіл. Міцкевич і Ворцель вважали, що вона була складена у Парижі. Редакція «Щоденника» супроводила її посиланням на декого «знаменитого емігранта», що кинув заклик «хай революціонери розіб'ють собі голови» .

У редагованій ним газеті «Польський пілігрим» Міцкевич 27 травня 1833 року вміщує чудову статтю. Протиставляючи в ній «здорово мислячих», готових домовитись з царем обережних політиків «безразсудним», -- Костюшкові та Німцевичу, борцям 1831-1831 рр. і повстанцям, учасникам експедиції Залеського. Міцкевич всім серцем стоїть на боці останніх, людей дії: за боротьбу проти «здоровомислячих»: здоровий смисл спасує перед кінцевим судом народу та історії .

Щодо обмеженості соціальної програми і Міцкевича і багатьох діячів демократичного крила польської еміграції у 1830 роки, то Іван Франко з його гострим чуттям історизму міг тільки у памфлеті (але не у науковому дослідженні!) ігнорувати конкретно-історичну обмеженість шляхетських революціонерів і звинувачувати їх в тому, що вони у 30ті роки XIX сторіччя поділяли ілюзії щодо гармонії інтересів поміщиків і селян, або про те, що понад півсторіччя, у іншій історичній обстановці їх лозунгами скористались реакціонери у своїх корисливих цілях. Не міг Франко не знати того, що ряд польських революційних організацій 30х років свою суб'єктивну симпатію до селян (в тому числі й українських) висловив в тому, що діячі і групи цих організацій приймали підпільні прізвиська Гонти та Залізняка. Все це говорить про памфлетний характер публікації Іваном Франком «Листа до галицьких приятелів».

Якщо не можна вважати повністю доведеною неавтентичність Листа, то багато, зокрема сама внутрішня незлагодженість політичного його змісту, «різно програмовість», говорить на користь того, що Лист не був не тільки відправлений, але й залишився невідредагованим. На користь пропонованої нами інтерпретації Листа говорить і пояснення політичного смислу його публікації Іваном Франком, і наявність у Листі ряду реакційних, чужих Міцкевичу ідей, і хід боротьби у емігрантському таборі, і прямий незбіг між положеннями Листа і ідеями, які в той час поділяв і пропагував Міцкевич.

Можна підвести підсумки. У першій із цих розробок, впроваджуючи у науковий обіг деякі нові відомості із ставлення Франка до польської літератури, ми намагались показати, що основою його інтересів до неї була постановка в ній селянського питання: Франко вітав її звернення до селянської теми. Він бачив в реалістичному розв'язанні цього питання знак того ідейного та політичного повороту в польській громадській думці, який був би вірною запорукою об'єднаних дій польської та української демократії проти спільних ворогів.

У другій частині статті зроблено спробу по новому інтерпретувати питання про справжність і про відправлення так званого «Листа до галицьких приятелів» Міцкевича, так само як і про причини публікації Листа Іваном Франком: ми пропонуємо бачити в цій публікації не наукову статтю, а памфлет, спрямований проти польських реакціонерів у Галичині початку XX сторіччя.

Цілком ясно, що і зараз лишається ряд невисвітлених у радянському франкознавстві питань, зв'язаних з нашою темою. Зокрема, ще вимагає дослідження питання, який же резонанс у польській науці, літературі та літературній критиці викликали ті чи інші статті Ів. Франка про польську літературу.

Размещено на Allbest.ru