Простір провінції та простори душі в оповіданні О. Токарчук "Tancerka" ("Танцюристка"): до проблеми самореалізації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Волинський національний університет імені Лесі Українки

кафедра слов'янської філології

Простір провінції та простори душі в оповіданні О. Токарчук «Tancerka» («танцюристка»): до проблеми самореалізації

Вікторія Остапчук

Кандидат філологічних наук, асистент

У статті розглядається оповідання О. Токарчук «Tancerka» («Танцюристка») в рамках проблеми «центр столиці і провінція». Такий підхід не тільки розширює обрії уявлень про провінцію у двох її вимірах - геополітичному і культурологічному, а й допомагає глибше зрозуміти моральні та філософські проблеми, поставлені польською письменницею. Ось чому мета наукового дослідження полягає в тому, щоб через поетику, яку розуміємо в широкому смислі слова, проаналізувати оповідання О. Токарчук «Tancerka», виявляючи вплив простору провінції та простору столиці на простір душі головної героїні, розкриваючи сутність існування людини в її прагненнях до самореалізації. Героїня оповідання «Tancerka», живучи в провінції, своїми думками прагнула до високого мистецтва, в якому хотіла бути дійовою особою; центр культури - «столиця» жила в її душі.

Теоретичне і практичне значення дослідження зумовлено тим, що його результати можуть бути використані в курсах історії польської літератури, а також у написанні курсових та інших робіт студентами-філологами. У статті використовуються описовий, герменевтичний, порівняльно-типологічний методи. токарчук провінція героїня самореалізація

Ключові слова: столиця, провінція, простір душі, самореалізація, утопія, дійсність.

«... Человек нашего времени хорошо ощущает пограничность своего существования за пределами контекста ожиданий, подавленных уже ставшей действительностью».

(Э. Блох)

О. Токарчук (народ. 1962 р.) є сучасною знаною польською письменницею, відомості про яку вміщені в довідковій літературі, зокрема, у «Slowniku pisarzy polskich» [5]. Автори літературознавчих монографій теж не оминають імені видатної поетеси, прозаїка і есеїстки. Так, С. Буркот у своїй праці про розвиток польської літератури в 1939-1999 рр. присвятив творчості О. Токарчук окремий розділ, де охарактеризував існуючі критичні підходи до класифікації її спадщини по відношенню до традиції [див. дет.: 3, с. 364-367]. Але незважаючи на те, що критика і літературознавство приділяють велику увагу творам О. Токарчук, визначена в заголовку проблема ще не була порушена.

Актуальність розгляду простору провінції та простору душі в художній системі письменниці викликана тим, що останнім часом предметом науки про літературу постав соціокультурологічний феномен провінції. Про це свідчить Міжнародна поетологічна конференція, проведена 16-17 жовтня 2014 року в Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича і публікація колективної монографії «Імператив provincia» [1], котра вмістила ряд наукових текстів, «об'єднаних ідеєю самодостатності провінції як наукового об'єкта». У цій книзі імператив провінції розкривається в парадигмі: провінція - столиця. Результати, які були досягнуті авторами монографії, зокрема, положення С. Кирилюк та ін., слугують методологічною засадою для аналізу оповідання О. Токарчук «Tancerka», яке варто розглянути з позиції «центр столиці і провінція», зазначивши вже a priori, що центр столиці в цьому тексті не посідає географічного місця. Такий підхід не тільки розширює обрії уявлень про провінцію у двох її вимірах - геополітичному і культурологічному, а й слугує глибшому усвідомленню моральних, психологічних та філософських проблем, висвітлених польською письменницею.

Мета статті полягає в тому, щоб через поетику, яку розуміємо в широкому смислі слова, проаналізувати оповідання О. Токарчук «Tancerka», виявляючи вплив простору провінції та простору столиці на простір душі головної героїні, розкриваючи сутність існування людини в її прагненнях до самореалізації.

Розглядаючи образ провінції в оповіданні О. Токарчук «Tan- cerka», варто виходити з положення, висловленого у статті «Психологічні „механізми” провінціалізму в його стосунках з імперським центром» С. Кирилюк, котра розрізняє дві семантичні площини поняття «провінція»: перша - «вимушене (геополітичне) перебування поза межами „центру” (часто з постійною націленістю на „центр”)»; друга - «співвідносність з „провансальством” та його синонімами - відсталістю, безперспективністю як певним культурно-буттєвим комплексом» [див. дет.: 2, с. 9]. В оповіданні О. Токарчук сходяться обидва простори: простір географічної й культурної провінції та простір культурного центру столиці. Головна героїня, уже літня жінка, що мріяла стати балериною, вимушено перебуває поза межами „центру”, в провінції, але власні прагнення й переживання спрямовує у своїй уяві в столицю. Танцюристка невтомно бореться з провансальством, з яким стикається «w tej wsi o dziwnej nieprzyjemnej nazwie - Dusznica» [6, s. 253] (у цьому селі з дивною, неприємною назвою - Душніца [тут і далі переклад - мій - В. О.]). Назва села - символічна, бо слово dusznica в польській мові означає: «bolesna choroba, objawiaj^ca si? bolami w okolicy serca i duszeniem si?» [4, s. 161] (болісна хвороба, що супроводжується болями в області серця і задишкою). У цьому визначенні акцент треба зробити на слові «duszenie siq», бо танцівниця задихається в душній атмосфері Душніци.

Оповідання починається з короткого опису села Душніци, де випадково опинилася головна героїня разом зі своїм супутником. Виявляється, неприглядна Душніца була колись «malym uzdrowiskiem z uj^ciem wody pitnej, parkiem z fontann^ i dwoma pensjonatami» [6, s. 253] (малою курортною зоною з водозбірниками питної води, парком, фонтаном і двома пансіонами). В одному вцілілому будинку залишилася сцена. Цей факт вказує на те, що Душніца в минулому була не лише центром відпочинку, а й, задовольняючи духовні потреби відвідувачів, єднала їх з центром культури. Героїня О. Токарчук хоче відновити цю роль, яку відігравало колись відоме, а тепер усіма забуте село, перетворивши його знову на осередок мистецтва. Вона мріє зробити тут театр танцю: «<...> zrobi^ tam teatr. Teatr Tanca w Dusznicy» [6, s. 253].

«Усе в ній було вертикальне, стрілчасте - видовжене обличчя, довгий ніс, довге сиве волосся, яке носила розпущене, що робило з неї трохи відьму. Жінки в її віці носять на голові охайні локони чи скромні кокони. Мала стрункі руки з довгими пальцями і стрункі ноги, завжди в штанах - і коли її бачив ззаду, можна було б сказати, що це молода дівчина, але її обличчя зраджувало прояви віку - сітка зморшок утримувала риси обличчя на місці, інакше точно розплилися б, затерлися б».

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Мимоволі виникають асоціативні паралелі між долями села Душніци і танцівниці, портрет якої подається відразу після опису села. Слава і розквіт Душніци - позаду, молодість балерини - теж за плечима (z tylu). «Musiala kiedys bye piqknq kobietq» (мусила колись бути гарною жінкою), - розмірковує наратор, вживаючи форму минулого часу musiala. Портрет героїні виявляє, з однієї сторони, жалюгідні змагання зі старістю, а з іншої - вічно молоду душу:

Танцівницю можна сприйняти за молоду дівчину, тому що вона мала smukle rqce i smukle nogi. Ці деталі згодом будуть співвідноситися з поняттям молода душа. Професія балерини - для молодих, це усвідомлює і сама героїня, розмірковуючи:

«To prawda, ze w moim wieku kariera tancerki jest juz skonczona, jestem tego absolutnie swiadoma, ale przeciez dusza tancerki wciqz jest mloda! Mam mnostwo planow. Od czasu do czasu sama jeszce zatancz^» [6, s. 256].

«Це правда, що в моєму віці кар'єра танцівниці вже закінчена, я це цілком усвідомлюю, але ж душа танцівниці - постійно молода! Маю безліч планів. Час від часу сама ще затанцюю».У цьому тексті виражена трагедія талановитої людини, котра мала mnostwo planow, але фізично все ж таки реалізувати їх була вже неспроможна. Артистка, з одного боку, тверезо оцінювала себе, розуміючи своє драматичне положення, а з другого - вона не хотіла коритися долі і, наперекір віку, все ж таки влаштовувала концерти зі своєю участю. Цей стан описується наратором у формі невласне прямої мови, що дозволяє бачити балерину зі сторони, іншими людьми, і водночас відчути погляд героїні на саму себе:

«Oczywiscie sama zauwazala, ze muzyka j§ «Звичайно, сама помічала, що музика її wyprzedzala-¦ ¦ Jak si? ma ponad випереджувала... Як маєш понад шіст- szescdziesiqt lat, trudno oczekiwac dawnej десят років, важко очікувати давньої szybkosci, dawnej lekkosci...» [6, s. 260]. швидкості, давньої легкості...».

Лірична сторона душі танцівниці виражена через повтор синтаксичних конструкцій dawnej szybkosci, dawnej lekkosci. Цей авторський прийом підкреслює, що все було в минулому.

Такі ж протилежні почуття переживають її теперішні глядачі: вони то захоплюються танцями балерини, б'ють браво, то бояться, що вона «moze stracic rownowag? i run^c na deski [6, s. 257] (може втратити рівновагу і впасти на дошки), upadnie w czasie tanca, trzasnie jak patyczek i oni b^d^ musieli byc swiadkiem czegos przykrego...» [6, с. 261] («впаде під час танцю, трісне, як патичок, і вони муситимуть бути свідками чогось прикрого. » Переклад українською наш (В. О.).).

З дитинства ця жінка мріяла про кар'єру танцівниці, хотіла виступати на великій сцені, в центрі столиці, але її не підтримав батько, котрий називав гру доньки на фортепіано бубнінням. Тепер, маючи понад шістдесят років, вона не перестає вірити у здійснення своїх прагнень і прикладає неабиякі зусилля для досягнення мети. Насамперед героїня всіляко намагається призупинити природні зовнішні прояви старіння; піклуючись про шкіру обличчя, зволожує її дорогими кремами:

«Trzeba nawilzac, natluszczac, wklepy- «Треба зволожувати, змащувати жиром, wac. Bywalo, ze najlepsze, najdrozsze втираш. Бувал°, щ° найкращі креми kremy zawodzily, a pomagala zwykla підаодпш, а дошшгада отичайш oliwka» [6, s. 255]. отивкш»

Але на цьому балерина не зупиняється; намагаючись укріпити свої кістки; дбаючи про них, вона регулярно п'є свіже молоко:

«Po mleko chodzila do wsi. Pila je wprost «По молоко ходила в село. Пила його od krowy, co wzbudzalo wstr?t gospo- прямо від корови, що викликало відразу dyni...» [6, s. 255]. в господині».

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Така поведінка танцівниці вступала в протиріччя з уявленнями про життя практичних жителів провінційної Душніци. У селі її не розуміють, на концерти ходять неохоче, вважаючи артистку божевільною, вона виглядає дивною, білою вороною. Жінка розуміла це, але, незважаючи на думки односельчан, вона не втрачає надії самореалізуватися і продовжує малювати афіші, скликати глядачів, надсилати запрошення. Героїня перебуває в утопічній реальності, тому що для неї життя у мріях - більш справжнє, ніж сама дійсність. Вона заробляє гроші і витрачає їх на реалізацію своїх нездійсненних бажань. Постать танцівниці - трагічна, адже вона зовні проживає чуже життя, а в душі залишається тою артисткою, якою їй не судилося стати, проте справжня нездійсненна балерина все ж виявляє себе в рухах літньої жінки:

І на сцені вона преображалася, намагаючись передати молоде життя, яке вже минуло. Щоб виразити недосяжність того, що героїня пробує досягти, О. Токарчук використовує символ маски, який підкреслює ірреальність світу танцівниці:

«Mocny makijaz zmienial nie do poznania Сильний макіяж змінював не до jej twarz - pasowala do tiulow muzyki, впізнання її обличчя - пасувала до lecz kiedy patrzylo si? na samq twarz, тюлів музики, але коли дивився на саме wtedy sprawiala upiorne wrazenie maski» її обличчя, тоді справляла жахливе [6, s. 258]. враження маски.

Образ нереалізованої артистки трагічний у своїй самотності, але не тому, що її покинув «jej m^z, partner czy ktokolwiek to by...» [6, s. 254] («її чоловік, партнер, чи хто б там не був»). Це, здається, її не бентежить: «Zachowywala si? tak, jakby nie zwrocila na to uwagi» [6, s. 254] («поводилася так, ніби не звертала на це уваги»). Її самотність полягає у відсутності

глядача, якому вона хотіла б розповісти про своє бачення світу, людини, краси і гармонії, виражаючи це в музиці й рухах. О. Токарчук майже не описує внутрішніх переживань жінки. Лише один раз в оповіданні говориться про те, що героїня не витримує своєї одинокості. Це сталося тоді, коли на її концерт прийшло тільки чотири особи, коли вона від розпачу «pozwolila sobie na placz tego wieczorn» [6, s. 261] (дозволила собі поплакати того вечора). Але сліз її ніхто не бачив, і лише в листі до батька донька висловилася про своє нещастя:

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

У цьому листі вона піднімається до філософського осмислення долі людини, котра не може стати сама собою, самотня душа якої не відчуває підтримки від інших людей. Тому і провінція «Душніца» теж втрачає своє тільки географічне значення, вона стає духовною провінцією. Лист говорить про те, що танцівниця не змиряється з обставинами. Розуміючи марність своєї праці, називаючи її сизифовою, вона в той же час прагне донести людям з провінційним мисленням той світ, який випромінює її талант. Попри все, балерина продовжує вірити, що її зусилля будуть побачені іншими, насамперед, для неї було важливо, щоб її обдарованість оцінив батько. Нарешті після довгих вагань вона зважується відправити йому листа разом з касетою із записом свого виступу, і отримує ще один удар долі: того самого дня прийшла телеграма, яка сповіщала про батькову смерть. Це, здається, повинно було б остаточно зламати героїню, але вона продовжує вважати себе непереможною: малює серед глядачів обличчя свого батька і танцює для нього, щоб він таки побачив успіх своєї доньки, нехай хоча б у її уяві:

«Pozapalala tej nocy wszystkie swiatla, «Позапалювала цієї ночі усі вогні, принесла przyniosla farby i domalowala na widowni фарби і домалювала в залі глядачів ще одне jeszcze jednq twarz - w czarnym rz^dzie na обличчя - в чорному ряді на партері. Потім parterze. Potem przezegnala si^ w jej kierunku попрощалася в його напрямку і знову i znowu zacz^la tanczyc» [6, s. 265]. почала танцювати».

У своєму оповіданні О. Токарчук розкриває важливу проблему реалізації людини, котра живе і мріями, і реальністю. На типовість характерів і ситуацій указує відсутність імен. Оповідання наштовхує на певні екзистенційні інтенції, котрі переконують у тому, що людина має бути активною у своїй життєтворчості навіть тоді, коли вона оточена духовною провінційністю, і так само, як героїня «rancer^», повинна не втрачати столицю культури у своїй душі, а намагатися реалізувати себе попри все.

Література

Імператив provincia : [колективна монографія] / упорядк. О. Червінської. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2004. - 320 с.

Кирилюк С. Психологічні «механізми» провінціалізму в його стосунках з імперським центром / С. Кирилюк // Імператив provincia : [колективна монографія] / упорядк. О. Червінської. - Чернівці : Чернівецький нац. ун-т, 2004. - С. 7-26.

Burkot S. Literatura polska w latach 1939-1999 / S. Burkot. - Warszawa : Wydawnictwo naukowe PWN, 2003. - 474 s.

Nowy slownik j^zyka polskiego. - Warszawa : Wydawnictwo naukowe PWN, 2003. - 1311 s.

Slownik pisarzy polskich / [pod red. Elzbiety Zarych]. - Krakow : Krakowskie wydawnictwo naukowe, 2008. - 644 s.

Tokarczuk O. Tancerka // Gra na wielu b^benkach / Olga Tokarczuk. - Walbrzych : Wydawnict wo Ruta, 2001. - S. 253-264.

Размещено на Allbest.ru