Топос міста у романах польської письменниці Полі Гоявічинської "Дівчата з Новолипок" та "Райська яблуня"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Топос міста у романах польської письменниці Полі Гоявічинської «Дівчата з Новолипок» та «Райська яблуня»

Ігор Козлик

Доктор філологічних наук, професор,

завідувач кафедри світової літератури і порівняльного літературознавства

У статті подано детальний аналіз топосу міста у романах польської письменниці Полі Гоявічинської «Дівчата з Новолипок» та «Райська яблуня». Індивідуально авторська проекція образу міста схарактеризована за допомогою концепту «лабіринт» в межах пари «топос / локус». Показуючи місто як тло людського життя та його вплив на саму людину, письменниця вдається до мотиву фатальності, що підкреслює звуковий фон та кольористику міста, а також його протиставлення до передмістя Варшави.

Ключові слова: топос, локус, феномен міста, концепт лабіринту.

гоявічинська топос місто

Звернення в аналізі літератури до явища топізації не є випадковим, адже осмислення топіки «обумовлюється певним способом осмислення літератури. Воно передбачає існування системи, яка перебуває між літературним твором і „життям”, „дійсністю”, колективним підсвідомим, уявою чи свідомістю, яка виростає з екзистенційного або історичного досвіду - поколіннєвого, класового тощо» [1, c. 360].

Польські та українські літературознавці, які у своїх евристичних працях звертаються до поняття топосу в літературі (Яніна Абрамовська, Ольга Харлан), в теоретичній частині своїх робіт звертаються до праці Ернста Роберта Курціуса «Європейська література і латинське середньовіччя». У розділах «Реторика» і «Топіка» німецький дослідник виокремлює ряд пунктів, в поясненні яких окреслює поняття та функцію топосу як «архаїчного протообразу колективної свідомості», що «вкоренився в найглибших надрах душі» [3, с. 123]. Виходячи з системи античної теорії, Е. Р. Курціус стверджує, що існували певні «пам'ятні теми», які «використовувались для розгортання та видозміни залежно від уподобань оратора» [3, с. 81]. Грецькою їх називали копта топої, латиною - loci communes, на давній німецькій мові - Gemeinorter, таким висловом користувалися пізніше Лессінг і Кант. Тепер, як відомо, всі вживають грецьке слово topos. Згідно з твердженням дослідника, у найбільш загальному визначенні поняття «топос» означає «наголошення неспроможності належно дотримуватися матеріалу» [3, с. 81]. Спочатку topoi використовувалися для складання промов, пізніше топоси «стали штампами, кліше, які можна було використовувати в будь-якій літературній формі, ними почали послуговуватися у тих сферах життя, які література могла охопити й формувати» [3, с. 82]. Порівнюючи поняття «топос» з «коморою з припасами» [3, с. 92], Е. Р. Курціус називає його оздоблювальним елементом, цитатою, фразою, що періодично змінюється.

Саме на таке тлумачення категорії «топос» спирається польська дослідниця Яніна Абрамовська, зазначаючи, що «топос буває вже не тільки аргументом, а й оздобою, засобом ампліфікативної практики. У міркуваннях на тему топосу з'являються порівняння з квітами, зірками, клейнодами, топос іноді називають убранням для думки, а топіка як цілість зіставляється з купецькою лавкою» [1, с. 356-357]. Досліджуючи інтерпретаційну динаміку даного поняття, Я. Абрамовська вказує, що «„топос” не тільки відривається від первісних значень, а й стає антонімом своїх іншомовних відповідників із locus communis на чолі. Якщо цей останній відсилає до стилістичної кальки, розумової банальності, означає вторинність, множення кліше та схем, одним словом - „саму конвенцію”, перший асоціюється із чимось таємничим та привабливим, із якоюсь не до кінця окресленою колективною психічною дійсністю чи структурою уяви, щодо якої виконує немовби експлоративні функції» [1, с. 353]. Зважаючи на це, доволі часто присутні в літературознавчих практиках ототожнення понять «топос» і «локус» можна вважати помилковим.

Термін «локус» має власне багатогалузеве застосування: у біології (як частина хромосоми), у психології (де існує термін «локус контролю»). У літературознавчий обіг цей термін, на думку російської дослідниці В. Прокоф'євої [див.: 6, с. 87], вперше запровадив Юрій Лотман, який однією з організуючих рис просторової структури тексту вважає опозицію «замкнений - відкритий» (в оригіналі рос.: «замкнутый - разомкнутый»). «Замкнутий простір, - читаємо в Ю. Лотмана, - інтерпретуючись в текстах у вигляді різних побутових просторових образах: дому, міста, батьківщини - і наділяючись певними ознаками: „рідний”, „теплий”, „безпечний” - протистоїть відкритому „зовнішньому” простору і його ознакам: „чужий”, „ворожий”, „холодний”» [4, с. 277-278]. При цьому в художньому тексті топос може складатися з декількох локусів, які означають «частину цілості» [1, с. 356].

Як відомо, урбаністична тематика належить до найбільш опрацьованих складових розвитку світової літератури XIX-XX ст. і відображена у творчості різних письменників, які належать до різних національних літератур, напрямів, шкіл, методно-стильових тенденцій тощо. Образ міста переосмислюється ними (внутрішньо проблематизується) по-різному у різних тематичних, ідейних площинах (місто як ідея перебудови світу, як театральна декорація, як частина природи й універсуму - [7, с. 5]. Одним із шляхів художньої інтерпретації образу міста в західноєвропейській літературі XIX-XX ст. є, на думку Б. Пайка, трансформація цього образу у психологічну метафору «соціального образу» [16, с. 14]. Але інколи цьому загальному «соціальному образу» протиставляється самотня людина. «Цей новий наголос на ізольованому індивіді належить не тільки до символів (знаків) у романах, а й до зусиль, які письменники та критики дев'ятнадцятого і двадцятого століть прикладали до створення концепції оповідача (або в поезії - промовця), індивідуалізована точка зору якого є своєрідною лінзою, через яку читач сприймає світ діянь. Особливий інтерес викликає спосіб, в якому герой або оповідач, як правило, репрезентує себе самотнім на тлі міста, постаючи ізольованою індивідуальною свідомістю, що спостерігає за міською спільнотою» [16, с. 15]. Саме така трансформація образу міста, в якій об'єднано два вказаних Пайком елементи - психологічну метафору «соціального образу» і тему самотності людини, спостерігається у романах П. Гоявічинської «Дівчата з Новолипок» та «Райська яблуня». Присутня тут індивідуально авторська проекція образу міста може бути адекватно схарактеризована за допомогою концепту «лабіринт» в межах пари «топос / локус».

Якщо Ю. Лотман, розрізняючи «замкнену» і «відкриту» просторові структури тексту, з першою пов'язує чуже і холодне, а з другою - теплоту і безпеку, то у дилогії П. Гоявічинської, навпаки, «замкнений» простір позначений відчуттям близького та рідного, тоді як простір «відкритий» постає маркованим в основному невідомістю, небезпечністю та холодом і лише зрідка - надійністю, захищеністю. У такому тлумаченні пари «замкненого / відкритого» простору ми пояснюємо «відкритий» топос:

топос міста як чужий і небезпечний та «замкнений» локус;

локус дому як рідний, близький;

локус парку чи театру теж як «замкнений», але чужий, незвіданий та небезпечний.

Таке представлення в романах П. Гоявічинської топосу та його складової локусу показує, що останній має як індивідуальні, так і загальні, тобто пов'язані з топікою, в яку входить, характеристики.

У першій частині дилогії під назвою «Дівчата з Новолипок» йдеться не про саму столицю, а про її передмістя. Така локація не є випадковою. Зофія Налковська підкреслювала зв'язок П. Гоявічинської із літературним угрупованням «Передмістя», представники якого у власних творах показували життя типових представників різних соціальних прошарків (про це згадує Валерія Вєдіна у передмові до дилогії письменниці [див.: 2, с. 5-6]). Подібна тематика є близькою і самій Гоявічинській. Зосередження авторського зображення на передмісті покликане підготувати читача до сприймання головних перипетій. Не в столиці, а саме в передмісті, серед брудних вулиць та старих будинків, дівчата мріють про щасливе прийдешнє, в якому буде власний дім та сім'я, а в місті з красивими парками, вишуканими декораціями та багатством їхні мрії стають нездійсненними. Така маргінальність на початку першої частини дилогії свідомо обрана авторкою для створення контрасту між простотою та наївністю героїнь, які живуть у передмісті, з одного боку, і складністю та інколи жорстокістю життя людини в польській столиці, з іншого. При чому географічні координати подій доволі швидко переміщуються до польської столиці, зображеної в романах. Схема лабіринту міста з його вулицями, парками та крамницями у романі схожа тут на систему пошуку власного «еґо» і зміст життя героїнь показаний у їх безрезультативних пошуках вимріяного щастя.

Першим зіткненням «просторово-етичних світів» [8, с. 281] у романі «Дівчата з Новолипок» є чужий сад, куди героїні вирушають заради нових вражень і який вони витлумачують як новий та незвіданий світ: «О, те дерево з чужої вулиці, що виглядає крізь щілину муру, о невідомий саду! Дівчатка притулили обличчя до чорних дощок, прикипіли очима до шпаринки між дошками, щоб підняти краєчок завіси над таємницею, щоб пізнати хоч часточку із зеленої краси світу» [2, с. 80]. Ця краса для них є несподівано чарівною, але водночас чужою, забороненою, недосяжною. Саме так під пером П. Гоявічинської постає Саксаганський сад (локус парку): «З-за скляного павільйону долинає приглушена музика. Вальс. Віденський. О, яке гарне життя, який чудовий світ - отут, у Саксонському саду! Бронка просто танула, вона ж віддавна передчувала цю лагідність світу» [2, с. 81].

Життєві ілюзії героїнь, попри всю свою фатальну помилковість, все ж виявляються для них поводирем на дорогах рідного міста. У цій ситуації, зображення якої знаходимо, до речі, також і в романах Зофії Налковської «Роман Терези Геннерт» (1923), «Вужі і троянди» (1914), драмі «Дім жінок» (1930), життя постає у парадигмі категоричного вибору: інерція або смерть. У випадку героїнь дилогії Гоявічинської бачимо ототожнення тієї життєвої інерції та смерті (при цьому в більш фатальній проекції, ніж у творах З. Налковської): «Та нещасна вже більше не буде страждати в жодну з суботніх ночей, - вічний їй спокій, вічний спокій. Це був той вузол злиднів, який може розв'язати лише смерть. Так, але та жінка, певно ж, хотіла жити, нехай навіть най- убогішим життям, але таки жити!» [2, с. 582.]. Саме у П. Гоявічинської бачимо ту невидиму лінію між життям і смертю, той постійний маневр людини між життям та смертю, який посилюється зловісним спокоєм і тишею в повітрі. Натомість у З. Налковської оголений нерв душі - це муки, страждання і біль, страх перед життям: «Відвертою відразою для неї стала думка про округлу, невидиму тепер горловину каналу - трохи далі, в бетонових склепіннях, низько зімкнутих над чорною водою» [14, с. 240]. Далі ми читаємо, наскільки складним для героїні є короткий шлях до води і з якою полегкістю вона кидається в обійми течії. До речі, при порівнянні жіночих та чоловічих образів у П. Гоявічинської бачимо, що в кожного чоловіка (батька Бронки чи Метека) було своє захоплення, покликання, своя «сила» (за Григорієм Сковородою): «Потерте вбрання, пропотілі сорочки, зморені обличчя. Але коли торкалися інструментів, руки робилися лагідні й обережні, а пальці витягувалися й ставали витонченими. Звук, який виникав між пальцями і струною, здавалося, змінював їхні похнюплені обличчя. А може, це був їх справжній вираз?» [2, с. 105]. Натомість героїні весь час живуть у постійному марному пошуку, вони постійно перебувають у вирі сімейних проблем, роботи, яка не приносить ніякого задоволення та грошей на проживання.

Згідно з твердженням Ельжбети Рибіцької, весь комплекс лабіринту містить момент iter mysticum (містичний шлях), який позиціонується зі своєрідною дорогою та пошуком, переходом від світського до сакрального, від буденного до вічного, від смерті до життя [див.: 5, с. 16]. Підтвердження цьому знаходимо і в дилогії П. Гоявічинської, а також в її романі «Земля Ельжбети» (1934). Оскільки художній простір пов'язаний з іншими елементами художньої системи літературного твору, включаючи сферу характеротворення, то топос польської столиці в романах П. Гоявічинської може бути прочитаний в контексті портретизації головних героїнь, яка сигналізує, в «якій частині простору існує чи звідки приходить конкретна особа» [12, с. 142.] (конкретніше про особливості портретизації у П. Гоявічинської - [див.: 15]). До такого зображення вдається також і Гелена Богушевська, яка у романі «Все життя Сабіни» (1934), не зважаючи на хаотичність відтворення подій, зображає пошуки суті буття: «На сходах їй пригадалося, що незліченну кількість разів йшла на роботу або деінде всупереч своєму бажанню, тільки з примусу, завжди собі казала, що то не сама вона йде, а „йде я”» [10, с. 6]. Щоправда, події в творі Г. Богушевської відбуваються не в столиці, а у звичайному містечку.

Феномен міста зазвичай позиціонується з багатоплощинністю, розмаїтістю, масштабністю: «Переплутані траєкторії пошуків стикаються, розходяться, біжать разом, творячи лабіринтову сітку, в якій неможливо достати нитку виходу - домінуючого в ньому способу виходу» [18, с. 34]. Героїні дилогії у власних пошуках себе теж створюють візуальний лабіринт, який, врешті-решт, приведе їх до фатального кінця: «Жінка лежала на проїжджій частині вулиці, нерухома. Відійшла на два чи три кроки від тротуару і впала коло острівця безпеки, посеред майдану. Її перенесли й поклали ближче, під чорним стовпом із сіткою натягнутих дротів» [2, с. 621].

Топос міста в романах П. Гоявічинської показаний як такий, що «керує доцентровим рухом, скерований до глибини архетипів людської думки, і передовсім до самого лабіринту як символу життя» [9, с. 14]. Змальовуючи в такий спосіб топоси зовнішнього лабіринту міста та внутрішнього лабіринту мрій, думок та сподівань героїнь, авторка передає певну амбівалетність зображуваного в романах, зумовлену намаганнями показати складність та неоднозначність сприймання світу героїнями у зв'язку зі станом їх самосвідомості та індивідуального світосприйняття.

Польська дослідниця М. Крауз вважає, що формування простору в художньому творі залежить від поділу на час і місце постання твору та на час і місце його сприйняття. Для художнього тексту притаманним є авторське посилання до фікційної реальності, тобто нереальності як такої, яку автор «у певний спосіб сам кшталтує, представляючи в певному світі, і запрошує читачів, щоб уявили собі цей світ» [12, с. 134]. Якщо враховувати той момент, що дилогія письменниці значною мірою представляє момент біографічності (на думку Данути Книш-Рудзької [див.: 11] та Аделі Прищевської-Козолуб [див.: 17]), то звідси розуміємо, що авторка презентує найбільш близький їй образ реального міста.

Б. Пайк у праці «Образ міста в сучасній літературі» вважає, що сама візія міста у Західній культурі є дещо контроверсійною. «З одного боку, маємо візуальне місто, що складається з вулиць та будівель, замерзлих форм енергії, фіксованих в минулому, навколо яких є активна кінетична енергія сучасних вихорів. З іншого боку, маємо підсвідомий потік думок живого населення міста, що є комбінацією минулого та сьогодення» [16, с. 4]. Описуючи естетичні грані міста в літературі перехідних епох, А. Степанова використовує термін «егональ», тобто «індивідуальний вектор переміщення особистості в хаосі буття, що становить трансцендентний образ міста й набуває в естетичній свідомості різних образних конфігурацій: лабіринт, коло, спіраль тощо» [7, с. 2]. У нашому випадку таким вектором є лабіринт як проекція самопошуку та мрії саме на середовище польської столиці, а до того - її передмістя.

Лабіринт, як вважає польський дослідник Чеслав Андрушко, є явищем амбівалентним (відповідно до чого ми поділяємо його на внутрішній та зовнішній). Перша сторона явища стосується того, що поняття «лабіринту» в літературі демонстративно виражає «потуги людської думки, сили, таланту та відваги» [9, с. 11]. Натомість іншу сторону цього поняття тлумачать як «проекцію людської підсвідомості з прихованими в ній страхами, символ непевності дороги в чужому та ворожому просторі, що не приводить до психологічного пристосування» [9, с. 12]. У романах «Дівчата з Новолипок» та «Райська яблуня» найбільш присутня перша сторона. Тут ми стикаємося з абсолютним непристосуванням героїнь до реального життя. Лабіринт у творах - як внутрішній, так і зовнішній - є запрошенням до нового та незвіданого, що породжує страх героїнь перед невідомістю.

Образ міста створює взаємопов'язану систему знаків, а сам автор «використовує елементи цього (тобто реального, повсякденного - Н. О.) світу, щоби дійти до ідеї, яка була замислена першоосновно, - стверджує Б. Пайк - та яка підкреслена через конвенції прихованих або невиразних відносин зі своєю аудиторією» [16, с. 9]. П. Гоявічинська використовує низку знаків (наприклад, обмежений локус вулиці чи парку) задля ближчого знайомства читача з топосом самого міста безпосередньо.

Кожне місто має свою історію, яка в романі оприявнюється через індивідуальності героїнь - Квірини, Бронки, Цехни та Франки. З іншого боку, місто - це «соціальний образ» (за Б. Пайком), а поняття соціальності як таке в творчості Гоявічинської присутнє лише частково. Показаним протиставленням до «соціальності» міста є лише невелика група дівчат які живуть в передмісті. Інші жителі столиці взагалі не акцентовані письменницею, лише подеколи з'являються для урізноманітнення урбаністичного тла. Оскільки обидва романи вважають почасти автобіографічними, то звідси розуміємо, що «соціальність» міста представлена в них крізь суто авторську призму бачення. З огляду на це для нас цікавим є не тільки дослідження топосу як просторових координат міста, але й осмислення тієї авторської версії топосу самопошуку в цьому місті, що укладається в індивідуальну історію митця епохи польського міжвоєння середини ХХ ст.

Досліджуючи жіночий дискурс катастрофізму на прикладі прози П. Гоявічинської, українська дослідниця О. Харлан коментує індивідуальну модель світу авторки як таку, що позначена глибоким песимізмом [див.: 8, с. 272]. Варшава постає окремим світом, найчастіше ворожим для свідомості героїнь. Місто як текст тут прочитується крізь біографію письменниці доволі однозначно, тут немає авторських кодів семіотичного простору, історичного підґрунтя та культурного дешифрування, що б применшило авторський песимізм. Натомість топос міста, уподібнений до лабіринту, означений своїм звуковим фоном - веселим та чарівливим у Варшаві та мінорним у її передмісті. Кольористика міста - переважно сумна та неяскрава, хоч інколи і розбавлена сонячними променями. Бачимо різке протиставлення центру столиці та її передмістя - це наче два різні світи («Цей і той світ» - так названо один із розділів у першій частині дилогії).

Обраний аспект розгляду топіки в романах П. Гоявічинської «Дівчата з Новолипок» та «Райська яблуня» не є єдиноможливим, як не є моновекторним теоретичне осмислення категорії «топіка» та її реалізація в художній системі літературного твору. Зокрема, доречним видається дослідження особливостей топіки в творчості П. Гоявічинської з огляду на можливі варіанти оприявнених кореляцій топосу і образу / образності, яка передбачає розгляд специфічних для мистецтва слова семантичних механізмів [див.: 1, с. 360-362]. Проте це тема, що вимагає окремого студіювання.

Література

Абрамовська Я. Топос і деякі спільні місця літературознавчих досліджень / Яніна Абрамовська // Теорія літератури в Польщі : Антологія текстів. Друга половина XX - початок XXI ст. / [упоряд. Б. Бакули ; за заг. ред. В. Моренця ; пер. з пол. С. Яковенка]. - Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 351-370.

Гоявічинська П. Дівчата з Новолипок. Райська яблуня: [романи] / Поля Гоявічинська / [пер. з пол. В. Струтинський ; передм. В. Вєдіної]. - Київ : Дніпро, 1988. - 624 с.

Курціус Е. Р. Європейська література і латинське / Ернст Роберт Курціус / [переклав з нім. А. Онишко]. - Львів : Літопис, 2007 - 752 с.

Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Юрий Михайлович Лотман. - Москва: Исскуство, 1970. - 384 с.

Павличко С. Теорія літератури / Соломія Павличко. - [Вид. 2-ге]. - Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2009. - 679 с.

Прокофьєва В. Категория пространтсво в художественном преломлении: локусы и топосы [Електронный ресурс] / В. Прокофьева.- Режим доступу: http://vestnik.osu.ru/2005_11/12.pdf

Размещено на Allbest.ru