Механізми появи і побутування в авторському доробку рольової (драматизованої) лірики (на прикладі творчості поета-футуриста М. Семенка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МЕХАНІЗМИ ПОЯВИ І ПОБУТУВАННЯ В АВТОРСЬКОМУ ДОРОБКУ РОЛЬОВОЇ (ДРАМАТИЗОВАНОЇ) ЛІРИКИ (НА ПРИКЛАДІ ТВОРЧОСТІ ПОЕТА-ФУТУРИСТА МИХАЙЛЯ СЕМЕНКА)

Скакун Ірина, аспірантка

У статті розглядається поява і побутування рольової (драматизованої) лірики як феномену, заснованого на парадоксі міфологізації постаті автора та його впливові на ліричного героя.

Ключові слова: рольова (драматизована) лірика, міфологізація, маска.

В статье рассматривается появление и функционирование ролевой (драматизированной) лирики как феномена, основанного на парадоксе мифологизации личности автора и его влияние на лирического героя.

Ключевые слова: ролевая (драматизированная) лирика, мифологизация, маска.

The article deals with the emergence and existence of role (dramatized) lyrics as a phenomenon, which is based on the paradox of mythologizing the figure of the author and his influence on the lyrical hero. It's illustrated by creation of futurist poet Mykhail Semenko.

Keywords: Role (dramatized) lyrics, mythology, mask.

Співвідношення авторської сфери і сфери героя у тексті давно хвилює наукову спільноту. Цій проблематиці свої ґрунтовні дослідження присвятили такі відомі літературознавці, як М. Бахтін, З. Мінц, Ю. Тинянов та ін.

Багато досліджень цієї сфери стосуються прозових структур. Та особливий інтерес складає їх кореляція у найсуб'єктивнішому з трьох літературних родів - ліриці.

Розгляд будь-якої творчості, а поетичної зокрема, передбачає посилену увагу до біографії творця. Це є природним наслідком сутності цього літературного роду, влучно означеного свого часу Гегелем. Переважання в ліриці особистісного, суб'єктивного, індивідуального над об'єктивним, множинним, загальним породжує специфічність сприйняття авторського образу поруч. Наприклад, особа автора епічних творів рідко стає об'єктом посиленої уваги, а особистість лірика починає обростати легендами іноді ще за його життя, а після смерті майже неминуче міфологізується.

Причина, певно, в тому, що ліричний погляд на світ, котрий передбачає установку на самовираження, неможливий без протилежного полюса - установки на загальнолюдський зміст ліричного переживання. Гегель у своїй «Естетиці» зауважував про бажання появи перед читачем чогось загальнолюдського, щоб ми могли це поетично співпереживати. У такому випадку поет - і саме він, і не він сам - є свого роду артистом, який розігрує нескінченну кількість ролей. Але що б він не представляв, він постійно сплітає з цим свій внутрішній художній світ, пережите і відчуте. [6, 502]

Подоланню цього протиріччя сприяє згущення семантики ліричної мови, актуалізація сприйняття ліричних формул і форм, вироблених попередніми культурними епохами, а також уявлення про особу і біографію поета, що стають найважливішим засобом розкриття авторської свідомості-чуттєвості. Ліричний герой і ліричний сюжет сприяють конкретизації образу ліричного почуття, і, незважаючи на умовність цих явищ, вони міцно співвідносяться у свідомості читачів з долею поета. [17, 127]

Це нерідко призводить до виникнення образів, які існують не так в літературних текстах, як поруч з ними, в довкола літературному і читацькому середовищі, образів, що є результатом взаємодії творчості поета і відповідної співтворчості читачів. І для розуміння причин, які породили ці образи, необхідне знання не лише художньої мови, якою користувався поет, а й культурно-навантаженої ситуації, що формувала читацьке сприйняття. Масова читацька свідомість нерідко підкоряється архаїчнішим законам, ніж тим, за якими будується сучасна культура. Результатом стає міфологізація реальності та залучення стереотипних стандартизованих образів у сприйнятті. [17, 128]

До остаточного висновку про необхідність розділяти біографічного автора й образ суб'єкта ліричного висловлювання наука прийшла лише на початку ХХ ст. рольовий лірика міфологізація драматизований

Поняття «ліричний герой» уперше введене Ю. Тиняновим у праці 1921 року, присвяченій творчості О. Блока.

У своїх працях Ю. Тинянов звернув увагу на конкретний вияв протиріччя між індивідуальним і загальним у ліриці. На прикладі ліричного доробку О. Блока дослідник означив низку сюжетів і виявив певну закономірність. Зокрема те, що у ній багато традиційних образів, серед яких навіть затерті до штампів [18, 226]. Особливо помітною є та обставина, що Ю. Тинянов перераховує не лише чоловічі, а й жіночі образи, оскільки їх характеристики невіддільні від авторських сюжетних структур: Офелія і Гамлет, Лицар і Дама, Царівна і Лицар, Арлекін, Коломбіна, П'єро, Кармен, Командор і т.д.

Однак, незважаючи на ці маски, безперечно, для читача постає і уявлення про особистість поета. За Тиняновим, емоційні нитки, які йдуть безпосередньо від поезії Блока, прагнуть зосередитися, втілитися і приводять до людського обличчя за нею [18, 229].

Згодом Л. Гінзбург детальніше проаналізувала це явище. Впізнаваність ліричного героя, на її думку, можлива саме тому, що «лірика викликає асоціації, що блискавично доводять до свідомості читача образ, звичайно вже існуючий в культурній свідомості епохи» [7, 157]. Той факт, що Блок використовував звичні поетичні образи, зіграв важливу роль.

Таким чином, «легенда про Блока» [18, 224], яка так подобається читачеві, складалася як з конкретних текстів його лірики, так і з ірраціональної стихії загальнокультурних романтичних уявлень.

Ліричні стереотипи романтизму згустилися в «міфі про справжнього поета». Такий ліричний герой-маска був необхідний, його із самого початку оточувала легенда. Здавалося навіть, що часом вона передувала самій поезії Блока, а творчість лише розвинула і доповнила цей постульований образ [18, 224].

Таким чином можна простежити механізми появи і побутування у авторському доробку рольової (драматизованої) лірики.

«Відкритість» («повна відкритість голосу і обличчя») - термін, який використовує А. Павловський в характеристиці пізнього доробку М. Гумильова [4, 5]. Він демонструє максимальну наближеність ліричного героя до його творця. Відкритості характерні біографізм, сповідальність, тобто риси автопсихологізму - безпосереднього введення в текст авторського досвіду.

Рольова лірика за своєю суттю має досить опосередкований стосунок до цієї категорії, оскільки в її основі лежить герой-маска, посередництвом якого автор ретранслює свій досвід зокрема.

Форми художніх і предметних образів у літературі, що репрезентують авторську свідомість-чуттєвість, досліджував Б. Корман.

За Корманом, феномен героя рольової (драматизованої) лірики (героя- маски) є «готовим образом», що являє собою ситуацію стандартизації. [11, 87]

Герої рольової лірики неможливі без певної культурно-навантаженої ситуації. Вона створює уявлення про той чи інший образ як про маску - засіб стандартизації мовної дійсності. «Культурно-навантажена ситуація (і не тільки емоційна) нерідко буває пов'язана з певним культурним персонажем: історичною особою, пам'ять про яку зберігається широким колом людей, міфологічним або фольклорним героєм, літературним типом і т.д. У цьому випадку ситуація (або цикл ситуацій) настільки зростаються з суб'єктом, що його ім'я сприймається як ярлик даній ситуації / ситуацій. Виникає своєрідний феномен: герой - ситуація... » [11, 163].

У працях В.Гіппіуса, Л.Гінзбург, Е.Герштейн подібний варіант репрезентації авторської свідомості іменується героєм-маскою [1, с.52].

Герої рольової лірики важко піддаються систематизації. Маска може представляти одну ситуацію (Муцій Сцевола - безмежний героїзм), ланцюг двох-трьох ситуацій (Паріс - яблуко розбрату, боягузтво в битві) або цілий ситуативний ряд - життєвий сценарій з актуалізацією певного епізоду в конкретному вживанні (Петро І, Іван Грозний). [10, 14]

Маски можуть носити ім'я або бути безіменними. У випадку безіменної маски автор створює певний соціальний тип героя рольової лірики, що стандартизований в людській свідомості: страж-захисник, охоронець, раб. Ці образи пройшли довгий процес стандартизації та представлені у свідомості читача сформованим, практично завжди єдиним, соціальним типом. З часом герой впізнаваного соціального типу (раб, страж, монах) перетворюється на феномен героя-ситуації, героя-маски. [10, 13]

Лише герої, що викликають у свідомості читача конкретний момент, ситуацію стандартизації стають героями-масками. Таким чином соціальний тип перетворюється на маску, яку автор може приміряти на себе.

Отож, на зразок вищезгаданого блоківського міфу формується ще один, досить претензійний і суперечливий, але дуже продуктивний - міф про футуриста.

На початку XX ст. почала з'являтися тенденція до відновлення одного з основних творчих принципів романтиків: єдності біографічної та творчої іпостасей автора. Результат - «біографізація» ліричного героя, коли за поезією мимоволі уявляють людське обличчя [16, 118], злиття свідомості в поезії, що виражається через ліричного персонажа, його природу, визначає поетичне бачення життя в усіх його проявах.

У поетичній грі створювалася маска (або маски), що перекочовувала з художнього простору у повсякденність або навпаки, створюючи ефект життєтворчості та відділяючи автора як приватну особу від читацької аудиторії. [8, 83]

Таким чином, біографічні особливості автора безпосередньо впливали і позначалися на його ліричному герої та масках, які він залучає. Звичайно ж, у цьому процесі велике значення відіграє і доба, коли формується особистість письменника.

Як кожна епоха передбачає свій тип людини, так і кожен напрям - новий тип митця. Цікавим прикладом тут стає футуризм.

З огляду на його первинні настанови, це той унікальний випадок, коли митець - основна одиниця - мав поставати як штучна форма, як лірична маска, невід'ємна від маски суспільної - соціальної ролі.

Бажання подолати межі, вийти за рамки народило образ, що мав функціонувати в цей час. Як доктрина футуризму наголошує на машинізації і механізації - подалі від природи, так і митець, що його обирає, біжить від своєї істинної природи за маску, ним же і вигадану в межах новітньої концепції.

Отже, футуризм - напрям, що потребував нестандартного типу мислення, бачення світу під іншим кутом - чим парадоксальнішим, тим краще. Хвиля цього авангардного руху розгорнулася з шаленою швидкістю і, починаючи з Італії, захоплювала мистецтво у всіх його проявах.

У контексті репрезентації драматизованої лірики серед незчисленної кількості представників, безперечно, слід виділити постать українського варіанта футуризму, яка справила значний вплив на формування його обличчя в тогочасній уяві читача і створила свій власний міф на основі використовуваних ним масок. Безперечно, це - Михайль Семенко.

Надмаска футуриста є ключовою для творчості Михайля Семенка і активно функціонує у його текстах у формі прямої і непрямої номінації, а також латентно присутня як номінація-припущення у більшості творів його футуристичних збірок.

Обрання вищезгаданої надмаски футуриста включає низку підпорядкованих їй елементів, серед яких так звана маска «імені себе» - я- маски «Михайль Семенко».

Вона є однією з найважливіших індивідуалізуючих складових надмаски футуриста, що проходить через всю творчість Семенка. Головною метою цього образу, крім надання «обличчя українському футуризму», було ще й створення нового «національного бренду» на зміну віджилому, на думку Семенка, образу Шевченка.

Ще однією невід'ємною частиною масштабного образу футуриста є експлуатування маски генія у творчості Михайля Семенка. Вона також є принциповою частиною надмаски футуриста, що втілює пафос самого образу. Для Семенка фігурування подібної маски було необхідним як для створення нового, масштабнішого соціального типу, так і для творчого самоствердження.

Показовою маскою у творчості Михайля Семенка постає маска поета. Вона не є однозначною і представлена в доробку двома іпостасями: поета-бунтаря як частини надмаски футуриста і поета-філософа. При цьому автор всіляко підкреслює, що перша є тотожною його істинному я. Це підтверджується назвами творів, де вона фігурує.

Загалом же, введення і часте повторення такого самоозначення ліричного персонажа сприяє вкоріненню в читацькій свідомості конкретних асоціацій, пов'язаних із самим Семенком (футурист-геній-поет).

У циклі «Гімни св.Терезі» Михаль Семенко послуговується маскою паладина для реалізації свого творчого задуму - створення циклу романтичних інтимних поезій. Це виявляється на різних текстових рівнях творів. Загалом же, подібний тип рольового героя не характерний для творчості поета-футуриста, проте у цьому ліричному циклі втілений, без перебільшення, блискуче.

Михайль Семенко у своїй творчості також звертається і до реалізації іменних масок у рольовій ліриці, які базуються на широковідомих для читацького сприйняття образах. Серед них - маски П'єро й Арлекіна, а також Дон Жуана та Дон Кіхота.

Маски комедії дель арте активно використовувалися Михайлем Семенком у його творчості. Найпродуктивнішим є образ П'єро - вічно закоханого лірика і страдника, що в силу різних не завжди мистецьки вмотивованих обставин трансформувався в Арлекіна - іронічного блазня-трикстера.

Маска П'єро в поетових віршах мінлива, і її не можна віднести до якогось одного стабільного типу. З часом вона перетікає в маску Арлекіна із його бурлескно-балаганним пафосом.

Маска Дон Жуана ніколи не називалася автором відкрито, хоча є надто очевидною для читача. Це одна із перших масок, залучених Семенком до творення ліричного героя. У його поезії ця лірична маска постає як потужна літературна провокація, що здатна сильно шокувати публіку, виховану на тривалому і міцному літературному каноні.

Зважаючи на особливості характеру Семенка та життєвих перипетій, що з ним траплялися, образ Дон Кіхота також є дуже близьким для нього, тому письменник почасти за допомого прямих і непрямих номінацій вводить однойменного героя-маску. Семенковий Дон Кіхот - це своєрідне віддзеркалення образу юродивого в літературі.

Таким чином, рольова (драматизована) лірика - це складний феномен літературної творчості, що виникає у взаємодії автор-герой-читач. Така форма репрезентації авторської свідомості-чуттєвості є невід'ємною частиною творчого доробку митців-футуристів, зокрема Михайля Семенка, оскільки давала змогу тотального самовираження через низку масок ліричного героя.

Література

1. Адельгейм Є. Крізь роки: Вибрані праці / За ред. В.Г.Дончика; упоряд. І. Є. Гітович. - K.: Дніпро, 1987. - С. 47-135;

2. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М: Художественная литература, 1979. - 423с.;

З. Біла А. Михайль Семенко як культуртрегер українського футуризму / Семенко М. Вибрані твори / Михайль Семенко; упоряд. А. Біла. - К.: Смолоскип, 2010. - С. 5-20;

4. Бичевин А. «Маска» как феномен субъектной структуры в ранней лирике Н. С. Гумилева /А.Г. Бичевин // Вестник Томского государственного университета. - 2014. - № 379. - С. 5-9;

5. Вокальчук Г. «Я - беззразковості поет» (словотворчість Михайля Семенка) / Г. М. Вокальчук. - Рівне: Перспектива, 2006. - 201 с.;

6. Гегель Г. Эстетика: В 4-х т. Т. 3. - М.: Искусство, 1971. - С.502;

7. Гинзбург Л. О лирике / Л.Я. Гинзбург. - М.-Л., 1964. - 382с.;

8. Гончаров Р. Форми реалізації авторської свідомості в ліриці Михайля Семенка: автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд .філол. наук: спец. 10.01.01 «Українська література»/ Руслан Єгорович Гончаров. -Дніпропетровськ, 2006. - 20 с.;

9. Зеров М. Українське письменство / Упоряд. М.М.Сулима. - К.: В-во С.Павличко «Основи», 2003. - С. 153-154;

10. Мартьянов Е. Герой-маска как тип репрезентации авторского сознания /Е. Ю. Мартьянов// Актуальные вопросы филологических наук: материалы междунар. заоч. науч. конф. (г. Чита, ноябрь 2011 г.). - Чита: Издательство Молодой ученый, 2011. - С. 12-15;

11. Корман Б. Лирика Н.А.Некрасова. / Б.О. Корман. - Воронеж, 1964. - 391с.;

12. Семенко М. Вибрані твори / Михайль Семенко ; упоряд. А. Біла. - К.: Смолоскип, 2010. - 688с.;

13. Минц З. Блок и русский символизм: Избранные труды: В 3 кн. СПб.: Искусство - СПБ., 2004. Кн. 3: Поэтика русского символизма. - С.317-326;

14. Павловский А. О творчестве Николая Гумилева и проблемах его изучения// Николай Гумилев. Исследования и материалы: Библиография. СПб. : Наука, 1994. С. 3-30.;

15. «Серебряный век» русской поэзии / Панченко И.Г. - Киев, 1991. - 638с.;

16. Сулима М. Книжиця у семи розділах: Літературно- критичні статті й дослідження. - К.: Фенікс, 2006. - С. 294;

17. Темненко Г. Лирический герой и миф о поэте (на материале ранней лирики Ахматовой)/ Г. М. Темненко// Анна Ахматова: эпоха, судьба, творчество: Крымский Ахматовский научный сборник. - Вып. 3. - Симферополь: Крымский Архив, 2005. - С. 127-152;

18. Тынянов Ю. Блок. - В кн.: Тынянов Ю. Н. Литературный факт. - М.: Высш. школа, 1993. - 319с.

Размещено на Allbest.ru