Фольклорні мотиви п’єс Максима Рильського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фольклорні мотиви п'єс Максима Рильського

ВАЛЕНТИНА ШКОЛА

Визначний український поет Максим Рильський (1895-1964) відомий і як перекладач, прозаїк, публіцист, фольклорист, етнограф, мовознавець. Зауваживши розмах творчої діяльності митця, Леонід Новиченко, підкреслив: «Рильський-поет виступав у безпосередній спілці з Рильським-ученим» [7, 181]. Дослідник художньої спадщини письменника відзначив, що в українській поезії за значенням свого художнього внеску він посів «одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки» [8, 110]. Письменник розпочав свій творчий шлях поетичною збіркою «На білих островах» (1910), співробітництвом із журналом «Українська хата» (1909-1914), редактор якого -- Павло Богацький -- прозаїк, дослідник модерного письма, автор розвідки «Сьогочасні літературні прямування» (Прага, 1923) [3].

Експериментував М. Рильський також у драматургії. Він -- автор драматичного малюнку «Бенкет», драматичної сценки «Пролог», лібретист одноактної опери В. Золотарьова «Ганджа Андибер. Народна дума», опери Юлія Мейтуса «Украдене щастя», автор літературних редакцій лібрето Михайла Старицького до опер Миколи Лисенка «Утоплена» і «Тарас Бульба». Музичну редакцію «Утопленої» здійснив Михайло Вериківський, «Тараса Бульби» -- Левко Ревуцький і Борис Лятошинський.

Питання життя і творчості М. Рильського розкрито у монографічних розвідках Івана Ільєнка, Степана Крижанівського, Леоніда Новиченка, Віри Агєєвої. Дослідники відзначають, що М Рильський «був ученим, глибоким знавцем не тільки літератури -- вітчизняної та світової, але й народної творчості, музики, театру» [7, 183], вказують на «глибоку закоріненість поетового мислення у культурну традицію» [16, 608]. Наукові праці М. Рильського свідчать про те, що у полі зору поета-академіка були і проблеми фольклорних жанрів («Героїчний епос українського народу»), і питання літературно-фольклорної взаємодії («Література і народна творчість»).

Виходячи з того, що драматургія М. Рильського не була предметом особливого зацікавлення ні літературних критиків, ні істориків літератури (останнім часом аналіз п'єси «Бенкет» здійснив Юрій Ковалів [5, 245-246]), запропоноване дослідження є актуальним.

Мета нашої розвідки -- розглянути творчість Рильського- драматурга, осмислити своєрідність функціонування у п'єсах митця фольклорних елементів.

Завдання: проаналізувати драматичні твори М. Рильського; виявити у них фольклорні сюжети, мотиви, образи.

Драматичний малюнок «Бенкет» написано у 1918 році. Він відображає неспокій тогочасної бурхливої доби, що передано ремаркою: «Звідкілясь -- знадвору -- раз по раз чуються вистріли рушниць та гарматні вибухи» [10, 347]. У полі зору М. Рильського -- реакція окремої групи людей, які не беруть участі у боротьбі, на те, що відбувається ззовні (подібна ситуація зображена Степаном Васильченком у малюнку на одну дію «Куди вітер віє» (1919), Спиридоном Черкасенком у етюді «Повинен» (1908) та ескізі «Жах» (1908)).

Подібно до фольклорних творів, просторово-часові межі «Бенкету» невизначені. Персонажі твору, залишивши поле битви, сховалися від військових жахіть у льохові. Оцінку цьому вчинку дає протагоніст твору: «Та що ж!... Ми упали / Навіки, навіки/ У прірву, що з неї не встать...» [10, 354].

Наближення до фольклору драматичного малюнку М. Рильського спостерігається і на образному рівні. Кількість виведених автором на кін дійових осіб відповідає цифрі, яка широко вживається у казках -- сім. Різні за віком, професією, уподобаннями персонажі «Бенкету», подібно до фольклорних, не індивідуалізовані: Юнак, Дідусь, дві Дівчини, Поет, Кокотка, Пияк. Власними іменами автор наділяє тільки Поета -- Юлій -- та одну із дівчат -- Марія. При тім, герой п'єси -- Юлій -- в усіх епізодах означений автором як Поет.

Персонажі М. Рильського постають перед вибором: і надалі перебувати зачиненими від хаосу зовнішнього світу чи, вийшовши із сховку, долучитися до табору борців. У пошуках виходу з ситуації, яка склалася, члени цього малого товариства апелюють до Поета, який носить ім'я римського імператора. За Юлієм, керуючись його минулими заслугами, закріплюють статус лідера. На Поета традиційно накладалася функція Пророка, проповідника волі Божої, провісника майбутнього, хоча сам письменник (як і інші поети п'ятірного грона), за слушним спостереженням Віри Агєєвої, «ніколи не зваблюється роллю поета-месії» [1, 62].

Персонажу М. Рильського притаманні трансцендентні властивості, що наголошено лексемою «знаю»:

Та ж знаю я, що прогримить і згасне

Війна сліпая, й знову між людьми

Настане спокій /.../ [10, 348].

Але, залишивши поле бою, Поет пережив метаморфозу, ставши звичайним смертним: «утікавши, свій талант згубив / На полі битви» [10, 350]. Переживаючи постійні душевні боріння, Поет перебуває у безвихідному становищі, зумовленому конфліктом між високою мрією «до ідеалу вічної любові» [10, 356] та трагічною кривавою дійсністю. Він, за словами Юрія Коваліва, «не сприймає абсурду братовбивства» [5, 246]. Таке світовідчуття було близьким автору збірки «На білих островах». Микола Євшан зауважив: «Він безпорадний стоїть перед грубим механізмом життя, але тим більше кров його б'є гаряче, і він вкладає в нього всі свої болі. [...]. Куди йде життя?! Поет вже не знає, стоїть безрадний супроти його, хоч прочуває його напрям, прочуває смерть своїх мрій» [4, 265].

На відміну від Поета, який пропонував своєму оточенню політику пасивного очікування, іншу стратегію поведінки демонструє Юнак -- антипод Поета. Цей образ створений автором з використанням засобів фольклорної поетики: героя, який має виконати тяжке завдання, піддають спокушуванню. Спокусницями виступають дівчата, які прагнуть затримати Юнака у зачиненому просторі (подібні ситуації пізніше розроблять Іван Дніпровський у «Яблуневому полоні» (Зіновій -- Іва), Микола Куліш у «Народному Малахієві» (Малахій -- Тарасівна), Іван Кочерга у «Марко в пеклі» (Марко -- цариця Ліліт), Яків Мамонтов «Рожеве павутиння» (поет і маляр -- Ліна і Ніна Василівна). Спокусливі картини малює перед Юнаком Пияк: «По бурі цій тебе чекає, може, солодке щастя і теплеє гніздо» [10, 351]. Та Юнак поборює ці три спокуси (автор використовує фольклорний принцип троїння) і залишає сховок. На честь тих, що «з нами тут бенкетували / І кинули з презирством наш бенкет» [10, 357] звучить слава. Фінальне славословіє героєві, часто посмертне, передбачає поетика дум.

До жанру думи звернувся М. Рильський, розробляючи лібрето до опери В. Золотарьова «Ганджа Андибер. Народна дума» (1927). Винесення у назву твору жанрового означника вказує на те, що авторський текст -- літературна версія народнопоетичного прототипу. У 1916 році своє переосмислення думи подав Олександр Олесь, створивши «інсценізовану козацьку думу» «Хвесько Андибер».

Поєднує фольклорний і авторські твори соціальний зміст: розкрито конфліктну ситуацію, зумовлену становим розмежуванням українців. Як зауважив, аналізуючи думу «Про Ганжу Андибера» Леонід Білецький, у ній «змальовується вже козаччина, як два соціально-ворожих табори: «голота» й «дуки-срібляники» [2, 267]. Персонажі творів поділені на два табори: козацьку старшину, яку представляють Войтенко, Золотаренко, Довгополенко, та сірому, від імені якої виступає Фесько (Ганжа) Андибер.

М. Рильський змінює соціальний статус Феська Андибера: гетьман запорозький із думи під пером письменника став ватажком козацької голоти. Як слушно відзначив П. Павлій, зовнішнім виглядом, зокрема одягом, Фесько Ганжа Андибер «дуже схожий на козака Голоту» [14, 193]. На думку Марка Плісецького, «Андибер» розвиває образ козака Нетяги в напрямку зображення соціальних відносин у козацькому середовищі [9, 323]. Подібність між думами спостеріг і добре обізнаний із семантикою і поетикою дум М. Рильський. Дослідженню цього жанру героїчного епосу науковець присвятив численні статті [11]. Рядки думи про «Козака Голоту» у тексті «Феська Андибера» М. Рильського звучать у виконанні Кобзаря. Ситуація виконання думи підкреслює антагонізм між козацтвом: репертуар Кобзаря не задовольняє реципієнтів, яким «неохота / Вже й слухать про голоту!» [10, 386].

У думі застосовано фольклорний принцип переліку: один плюс два, -- від свого товариства дещо відрізняється переяславський Гаврило Довгополенко, який проявляє співчуття до бідно одягненого незнайомця. За своє милосердя він отримав винагороду -- уникнув ганебної кари березовими різками, якої зазнали його товариші за зневагу над людиною. Адже, як підкреслював Павло Житецький, у думах наголошується на ідеї «свободи від пригнічень усякого роду над особою людини» [15, 200]. М. Рильський, загострюючи соціальне протистояння, не виділяє цього персонажа. У лібрето інакшість Довгополенка проявляється хіба у тому, що він не виступає у дуеті ні з Войтенком, ні зі Золотаренком.

Думи розпочинаються поетичним заспівом (заплачкою), яка носить «характер прелюдії, що переважно пояснює місце, час, обставини дії, характеристику подій або героїв» [6, 263]. Твір М. Рильського має своєрідний пролог, де вказано на існуюче непорозуміння між панами і біднотою. Причину цього становища окреслив один із персонажів твору: «Порівнятись хоче з нами, / З діда- прадіда панами!» [10, 386].

Події основної частини (власне думи) зосереджені навколо вербальних і фізичних зіткнень представників протилежних таборів. Виділяється постать козака. Ця особа переживає метаморфози: бідно одягнений козак -- власник золотої зброї -- людина з грішми -- особа у дорогих шатах (ця ситуація має багато спільного із творами широко представленого у фольклорі циклу «витівки хитрунів»). На відміну від фольклорного прототипу персонаж М. Рильського в усіх ситуаціях спілкування з представниками протилежного табору, яких він іменує вражими синами [10, 391], лютим ворогом [10, 392], веде перед.

У мові протагоніста М. Рильського звучать непритаманні стилістиці кінця XVI -- початку XVII ст. і характерні для риторики 20-30-х років XX ст. ноти: «Ще наваримо на диво / Ми червоного вам пива, / Не один від його згине!» [10, 389]; «Гей ви, дуки, ваша сила, / Ваша воля на землі!/ Та не дуже утішайтесь! / Веселіший буде час, / Як покличуть до бенкету / Козаки-нетяги вас!» [10, 392]. Його заклик гострити шаблі [10, 395] перекликається із висновком, до якого приходять учасники дійства: «Час голоті повставати!» [10, 396].

Від народнопоетичного першоджерела істотно відрізняється фінальна сцена лібрето. У кінцівці фольклорного твору лунає традиційна слава героєві, хоча, як зауважив, проаналізувавши п'ять текстів думи про Андибера, Марко Плісецький, в одному з її варіантів «завершальної слави немає» [9, 322]. Драматург переносить у кульмінацію сцену славословіє: Слава, гетьмане! Брате ти наш! / Живи нам на радість! Дукам на страх!» [10, 393]. А завершує авторський твір заклик до повстання.

Згідно з поетикою жанру лібретист використовує оперні форми -- арії, дуети, хори. Для цього письменник уводить нових персонажів: Кобзаря, у виконанні якого звучить «Дума про козака Голоту», учасників двох хорів. У партіях головних героїв і в хорових співах лунають українські народні пісні.

У 1929 році М. Рильський пише «Пролог до старовинної драми». Ця маленька сценка змальовує ситуацію, коли актор у ролі Пролога, як і належить у середньовічному театрі, звертається до публіки. Він просить «припинити / Дотепні жарти», «Тихіше гризти лакоми солодкі» [10, 303]. Але розповісти зміст майбутньої трагедії актор не встиг, бо «Публіка бажає / Початку дії» [10, 305]. Причину акторського неуспіху присутній у залі автор пояснює тим, що «Він не так читав» [10, 305].

Дослідниця середньовічного театру Людмила Софронова зауважила, що пролог (як структурна одиниця твору) міг передбачати дію, пояснювати суть театральної вистави, її структуру [12, 155]. Очевидно, небажання публіки слухати подібні пояснення зумовлене тим, що середньовічний глядач, як зазначав Юрій Лотман, був добре обізнаний із структурою та змістом вистав. Його цікавила гра виконавців.

Прологи були характерні і для творів народної драми, яка повно функціонувала у цей період.

Висновки

Таким чином, можемо констатувати наявність фольклорних елементів у творах Рильського-драматурга, адже, як писав митець, «новаторство й традиційність у формі йдуть на протязі віків поруч, як два могутні чинники в розвитку поезії (і музики)» [11, 87]. Фольклорні мотиви у драматичному малюнку «Бенкет» сприяють виразнішій передачі неспокійного переломного історичного періоду. Звернення письменника до думного жанру, можливо, зумовлене актуальністю для 20-х років XX ст. тематики думи «Хвесько Ганжа Андибер». У лібрето опери «Фесько Андибер. Народна дума» М. Рильський обробляє відомий фольклорний сюжет, нічого істотного у ньому не змінюючи. Різниця між текстами думи і лібрето полягала у тому, що, відповідно до запитів доби, письменник поставив нові акценти у ситуації суперечностей між голотою і заможним козацтвом: неприязні стосунки між персонажами думи у авторському творі переросли у антагоністичні.

Для подальших розвідок актуальною видається проблема досліджень використання письменниками, зокрема драматургами перших десятиліть ХХ століття, надбань усної народної творчості.

рильський фольклорний драматичний п'єса

Список використаних джерел і літератури

1. Агєєва В. Мистецтво рівноваги: Максим Рильський на тлі епохи / Віра Агеєва. -- К.: Книга, 2012. -- 392 с.

2. Білецький Л. Історія української літератури / Леонід Білецький. -- Авсбург, 1947. -- Т.1. Народна поезія. - 328 с.

3. Богацький П. Сьогочасні літературні прямування / Павло Богацький. -- Прага: Нова Україна, 1923. -- 88 с.

4. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика / Упорядкування, передмова та примітки Наталії Шумило / Микола Євшан. -- К.: Основи, 1998. -- 658 с.

5. Ковалів Ю.І. Історія української літератури: кінець ХІХ -- початок ХХІ ст. -- К.: Видавничий центр «Академія», 2014. -- Т.3. У сподіваннях і трагічних зламах! Підручник: у 10 т. -- 472 с.

6. Лановик М., Лановик З. Українська усна народна творчість: Підручник. -- К.: Знання-Прес, 2001. -- 591 с.

7. Новиченко Л. Критична проза поета / Леонід Новиченко // Від учора до завтра. Літературно-критичні статті. -- К.: Радянський письменник, 1983. --С. 181--190.

8. Новиченко Л. Максим Рильський / Л.Новиченко // Історія української літератури ХХ століття: У 2 кн. / [за ред. В.Г.Дончика]. -- К.: Либідь, 1998. -- Кн.1: Перша половина ХХ ст.: Підручник. -- С. 110--120.

9. Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи / Марко Плісецький. -- К.: УКСП «Кобза», 1994. -- 364 с.

10. Рильський М. Зібрання творів: У 20 т. / Максим Рильський. -- К.: Наукова думка, 1983. -- Т.1. Поезії 1907--1929. Проза 1911--1925 / Редкол. Л.М. Новиченко (голова). -- 534 с.

11. Рильський М.Т. Зібрання творів: У 20 т. / Максим Рильський. -- К.: Наукова думка, 1987 -- Т. 16. Фольклористика, теорія перекладу, мовознавство / Редкол. Л.М. Новиченко (голова). -- 600 с.

12. Софронова Л. А. Поэтика славянского театра ХVП -- первой половины ХVШ века. Польша, Украина, Россия / Л. А. Софронова. -- М.: Наука, 1981. -- 264 с.

13. Українські народні думи та історичні пісні / Упорядники: П.Д. Павлій, М.С. Родіна, М.П. Стельмах. -- К.: Видавництво АН УРСР, 1955. -- 700 с.

14. Українська народна поетична творчість / За ред. М.Т.Рильського [підручник] -- К.: Радянська школа, 1965. -- 419 с.

15. Український фольклор: Критичні матеріали / С. К. Бисикало, Ф. М. Борщевський. -- К.: Вища школа, 1978. -- 288 с. (цит. П.Житецького)

16. Цівун Н.М. Лінгвостилістичні дослідження мовотворчості Максима Рильського / Н.М. Цівун // Актуальні проблеми слов'янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство: міжвуз. зб. наук. ст. / відп. ред. В.А. Зарва. -- Бердянськ: БДПУ, 2010. -- Вип. ХХІІІ. -- Ч.ІІ. -- С. 607-615

Размещено на Allbest.ru