Семантична наповненість міфопоетичної картини світу поезій М. Рильського та Ладі Могилянської

Літературний процес -- багатомірне історико-культурне явище, що характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально- зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Для початку ХХ ст. характерна поява яскравих творчих індивідуальностей, людей з незвичайними, нерідко трагічними долями, злиття і розрив множинних напрямів і течій, досягнення вищого смислового естетизму. Про поновлення інтересу до поезії відродження століття можна судити за збільшенням активності видання творів поетів, творчість яких вписується в цю епоху, а також за кількістю мемуарної літератури, присвяченої цій темі. Крім того, особливості кризової епохи, що породила культуру початку ХХ століття в Україні, призвели до виникнення культу особистості митця і творчості: мова йде про підвищену серйозність, поклоніння, піїтет, з якими ставилися до творчих особистостей -- поетів, письменників, художників, музикантів.

Аналізуючи поезії у руслі міфопоетики, важливо сказати, що в останні десятиліття інтерес до міфопоетичного аналізу, що зачіпає всі рівні художньої реальності текстів, намітився в кінці XX століття у працях Д. Максимова, 3. Мінц, В. Топорова. Науковцями були проаналізовані різні шляхи і способи осмислення індивідуально-авторського міфологізму, динаміки мотивно-образної і жанрової системи літератури, розглянуто проблеми міфопоетичного, символічного і архетипового як поєднання «універсальних модусів буття в знакові» [10, с.4]. Пізніше узагальнення здійснили Е. Мелетинський та А. Топорков. Ці роботи призвели до появи цілого ряду досліджень, зокрема, міфопоетики як художнього методу і текстопороджуючої стратегії. Саме міфопоетика, вважаємо, дозволяє наблизитися до розуміння «прикордонної» природи поетичних текстів, що увібрали в себе мови філософії і релігії, естетики та культурології, психології та антропології, а також язичницькі традиції.

Під міфопоетикою ми розуміємо творчі стратегії і практики, що ґрунтуються на таких принципах мислення і художньої обробки архаїчних схем подання (архетипів), які дають можливість реставрувати міфологічні та символічні жанри, сюжети, мотиви і образи, вкорінених в пам'яті людства, і створити нову систему, унікальну, семантично значущу для культурної і гуманістичної традиції.

З точки зору художньої реалізації і співвіднесеності з культурними мовами неміфологчного типу, в ліриці двох авторів виділяємо такі типи міфологем: міфологізовані образи явищ культури, історичних подій; міфологічні ідеї, уявлення, образи, трансформовані у світі культури; власне авторські міфологеми, що сформувалися на основі міфів світової культури. Вихідні культурні міфи у творчості авторів переосмислюються, міфологеми стають власне авторськими. У ліриці поетів міфологеми різних типів тісно переплетені між собою, чому сприяє велика кількість асоціативних зв'язків і відносин, якими володіє кожна міфологема в семантичній поезії.

До трансформованих у світі культури міфологічних уявлень, ідей, образів у ліриці поетеси відносяться образи і сюжети, запозичені з різних міфологій, стародавні міфологічні уявлення та ідеї про пітьму, хаос, долю, світ і людину. Зустрічаються у поетеси і образи русалок. До власне поетесових міфологем, сформованих на основі цитат, ремінісценцій з творів світової культури, належать такі, як: міфологеми «маки», «колоски», «печаль» тощо.

Широко представлений у творах обох авторів космогонічний міф, що є своєрідною художньою онтологію і становить основу міфопоетичної картини світу в ранній ліриці поета та в усій відомій спадщині Ладі Могилянської. Космогонічний міф також трансформується в світі культури і втілюється в міфологізованому образі природи, у її складній взаємодії з художником-творцем; у результаті цієї взаємодії твориться світ, у тому числі і друга реальність у творі мистецтва, близькість теми природи і буття людини в ній і теми творчості в ліриці митців підкреслюється співвіднесеністю цих тем з образами стихій: міфообраз природи представлений у вигляді певного співвідношення взаємопроникаючих одна в одну стихій, творчість людини, по суті, п'ята стихія. Стихія повітря в ліриці поетів представлена чотирма основними міфологемами -- «небо», «повітря», «вітер». Основними характеристиками міфологеми «вітер» є, з одного боку, у М. Рильського -- здатність струмувати, щось передавати, переносити, проводячи в реальність, з іншого, у Ладі -- зміни, зрушення, поступ, загальна динаміка віршового твору: «Вдрузки розіб'є все з реготом вітер, / Що на хвилинку замовк чи замислився...» [6]. Але в першу чергу «повітря» у віршах пронизує світ, за допомогою нього відбувається взаємопроникнення реального й потойбічного світів, характерне більшою мірою для поезій М. Рильського. У цьому сенсі відбувається взаємозамінність водної та повітряної стихій: «Цілуйся з вітром, з небом, світом, Блакитне озеро моє» [6]. «У ранній творчості письменника, -- зауважила Лідія Тарарива, -- зреалізовано ознаки національної ментальності, актуалізовано давні вірування, християнські прерогативи. Адаптовані ритуали структурують і сакралізують художній простір, виступаючи універсальними імпліцитними текстовими структурами» [9, с.10].

Послуговуються обидва автори знаковими образами-символами, наприклад, «межа» (кордон між життям і потойбіччям): «Тут десь кінчається небо / І починаюся я» (Ладя Могилянська) [6].

Цікаво, що «земля» у своєму традиційному значенні «матері-годувальниці» у віршах М. Рильського раннього періоду майже не зустрічається. У Ладі Могилянської «земля» стає берегинею пам'яті культури, у цьому сенсі показовий образ «поезія-плуг», «земля» втілює собою суперечливість сучасної поетесі епохи: з одного боку, зі стихією землі пов'язана ідея про кінець старого століття, з іншого -- «земля» стає однією з основ нової поезії, яка покликана «творити» епоху, що народжується, однак молода поетеса заперечує своє місце в ній: «Не мені, не мені судилося/ Сіять мак на твоїх полях» [6].

С. Крижанівський підкреслював, що «вірші М. Рильського пройняті сумом, бажанням утекти «на білі острови», де поет міг залишитись наодинці зі своїми скорботами, своїм хворим від нещасного кохання серцем. У цих мотивах і настроях відчутні не стільки реальні переживання, скільки літературні ремінісценції» [5, с. 12].

Одним із наскрізних образів у творах як М. Рильського, так і Ладі Могилянської є семантичний комплекс із центральним словом-символом «сонце» та периферійними, що його підтримують (промінь, свіча, блискавка). Як відомо, сонце -- це символ Всевидящого божества, центру буття та інтуїтивного знання, осяяння, слави, величі, Матері-світу, Центру, Бога-Отця, Христа. Солярну символіку мали вінок і коса, коло, свастика тощо. Усі ці образи широко використовувалися в українському фольклорі [4, с.202]. Т. Скиба підкреслює, що у збірці «На білих островах» М. Рильського романтико-поетичний світ окреслено за допомогою образів-концептів, що поєднують цикли збірки «у вишукану та гармонійну цілісну структуру, формують загальну тональність» [8, с.3]. Дослідниця виявила, що основний вияв персоніфікації образу «сонце» реалізується в жіночому образі красної пані. «Сонце у збірці постає символом життя, тепла, радості, краси, дня на противагу ночі» [8, с.4]: «Бо сонце ще горить привітом, / Бо ще могучий вітер є!» [7, с.64]. «З золота зіткане сяєво ллється/ Ліс в нім купається, листя сміється...» [7, с.39]. «Знов сонце тче намітку золотисту, / І білі острови пливучі/ Знов чари ллють легенькі і безжурні, / І серце радістю знов б'ється» [7, с.59]. «Молочний Пас обняв небесну шир / І Чаші видно золотий пунктир» [7, с. 48].

Для Ладі Могилянської сонце -- символ надії та можливості майбуття, а також вказівка шляху у краще життя, позитивне розв'язання існуючої темряви буття: «біль колосків золотих», «чарівний біло-злотний птах...» [6]. Проте поетеса використовує синкретичні можливості кольорів, що уможливлюють поєднання стихійних першопочатків буття: «зелені трави, в Купайлин день! Було повітря у день Купайли все золотеє» [6]. Обидва поети послуговуються феноменом прозорості, що є виявом першотворної чистоти: «міліони прозорих метеликів Прославляли життя і смерть...» [6] (Ладя Могилянська). «Все сяйвом вкривається ясним, -Такі твої прозоро-ніжні очі» [7, с.37] (М. Рильський). Як послідовний романтик, М. Рильський широко використовує міфологему «небо», яка трансформується в образ Бога. Шукаючи втіхи від сердечних мук, наголошує, що небесна гладь не може зарадити йому: «їй руки простягти в німі простори» [7, с. 136].

Особливого значення у творчості Ладі Могилянської та М. Рильського набувають образи сну, марення, категорії реальності-ірреальності, паралельного співіснування або перетину цих часових парадигм: «Проміння розтає в рожево-синій млі, / І тіні чорнії вже на полях лягли, / Недвижимо стоїть ліс, темний і сумний, / І вже зліта з небес на землю царство мрій./ Мов янголи, літають мрії ті/ І будять у людей надії золоті, / А потім...день прийде і мрії полетять, / А люди знов почнуть боротись і страждать.» [7, с.40] (М. Рильський).

Перетинається з образом сну міфологема ночі, що виражає темну, нерідко з відтінком скорботи, трауру, тривоги лихих передчуттів дійсність: «Це лиш мрії, це лиш мрії./ Так. я на землі, / Де, хоч сонце сяє й гріє, / А весь світ у млі.» [7, с.61] (М. Рильський). Рання поезія М. Рильського, зокрема цикл «На білих островах», був задуманий автором як своєрідна лірична поема, тому спостерігається примхливий ритмічним малюнок, своєрідний внутрішній сюжет. Поет то лине у високість, опиняється на пливучих островах, хмарах, то звертає увагу на буденність, котра для нього постає у темних, похмурих тонах.

Нерідко у поетеси ніч пов'язана із солярними символами: зіркою, зорею, сузір'ям, антиподом виступає сообраз сонця, тоді негативне значення змінюється на нейтральне чи позитивне: «заклик радости, сонця і щастя...» [6].

Хоча є в Ладі Могилянської міфологеми, що свідчать про душевну втому («втомлений сонячний спів»), про прагнення відпочинку, однак вони прекриваються вірою в омріяний рай, де людина житиме розкуто, вільно, тому поетеса використовує міфологеми простору, легкого лету, щоб піднятися вгору: «вітер влив надії в золоту косу» [6]. Поетеса використовує образи-настрої, як-от самота, що реалізується також через звернення до синонімічних понять: самотність, самостійність. М. Рильський закликає взяти перепочинок, щоб відчути близькість до природи, єдність з нею: «Спочинь! На заступ вірний обіпрись / І слухай, і дивись, і не дивуйся. / Це ж сам ти вколо зеленю розливсь, / Огудинням прослався по землі, / Це ти гудеш роями бджіл брунатних, / На ясенових гілках сидячи. / Ти по житах літаєш тонким пилом, / Запліднюючи теплі колоски, -- / І твориш ти з людьми і для людей / Нові міста, ти арки ажурові / Над синіми проваллями будуєш» [7, с.262]. У вірші «Срібний сонет»: «Посріблені ліси окуталися тінню, / А небосхил горить і віти золотить. / У цьому ж лісі пив я самоту осінню, / Тут весну цілував під шелест верховіть. / Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, / Тепер сюди прийшов морози я зустріть» [7, с. 138]. Оксана Коваль, аналізуючи мовностилістичні особливості використання метафори у поезіях неокласиків, звернула увагу, що «М. Рильський майстерно переплітає поняття ліс -- тобто життя людини й весна, літо, осінь, зима -- як окремі періоди в її житті» [3, с. 169].

Ще один із значущих об'єнуючих кодів творчості раннього М. Рильського та Ладі Могилянської -- музичний. Музичний початок маніфестується як креативний, гармонізуючий, упорядковуючий Всесвіт, що зв'язує космос, людину, природу, культуру. Це робить простір їхніх творів багатоголосим, одухотвореним. Активне використання образів-міфологем обома авторами свідчить про властивий їм особливий, культурологічний тип мислення. У більшості розглянутих творів вони несуть не тільки естетичне, а й етичне навантаження. Душевні переживання домінантні для обох поетів. Проте М. Рильський не затримується надовго у полоні смутку, його лірика наповнюється надією, гімном життю, для чого автор використовує натурфілософські образи, підкріплені іронічним тоном оповіді, що у свою чергу по-новому забарвлює звичні цінності та аксіоми. Митець, осмислюючи буття, переконливо доводить, що смерть -- лише перехід до іншої форми існування, вона не страшна тим, хто вільний думками (суто сковородівська філософія!).

Рання лірика М. Рильського по-юнацьки щира, життєствердна, наповнена надзвичайною енергетикою, безумовно, стала відправною точкою в особистісному і творчому самовизначенні. На наш погляд, витоки основних тем, образів і мотивів зрілої творчості знаходяться саме у ранніх ліричних творах митця. Основними скріпами його творчості стають мотивно-образні ряди, які будуть основою стрункої, гармонійної міфопоетичної картини світу поета-неокласика пізнішого періоду. Незважаючи на те, що поезія Ладі Могилянської неоднорідна, різна за роками написання, у ній переважає аполлонічне начало. Проте обидва митці не відкидали повністю діонісійську нестримність. Вони шукали сенс буття також і в насолодах земного, тілесного життя. Певно, звідси і вірш пам'яті C. Єсеніна, і ці рядки: «І здригнулося серце... о заклик могутній/ До плетня притулилась міцніш, щоб не впасти./ Будеш завжди у мене в душі незабутній!/ Заклик радости, сонця і щастя...»[6] (Ладя Могилянська). «Знов чари ллють легенькі і безжурні, / І серце радістю знов б'ється» [7, с.59] (М. Рильський).

Можна стверджувати, що поети створили складну систему естетики і поетики, у яку імплікували, крім низки ідей романтизму, символістські цінності й образи. Це пояснюється тим, що вони виходили з установки на спадкоємність, яка розумілася як вирішення проблем, поставлених, але до кінця не вирішених їхніми попередниками. Відштовхуючись від натурфілософського розуміння дійсності, автори (М. Рильський у ранній ліриці) стверджували романтичний характер взаємин людини з дійсністю. Можливо, тому для М. Рильського у подальшому культура стала тим простором, у якому він виявив творчу, конструктивну, гуманну енергію світовідчуття. Переконані, що cвідома культивація спадщини минулого сприяє стабілізації відносин у суспільстві. Там, де сильні традиції, де зв'язок поколінь не розімкнути, людина відчуває себе частиною минулого своєї країни, що дозволяє частково знизити гостроту соціальних конфліктів.

Типологія означених міфологем є в значній мірі умовною, так як в поезіях М. Рильського та Ладі Могилянської важливе значення мають контекстуальні зчеплення слів і підтекстуальне тло їхніх творів. Крім того, для повноти аналізу варто брати широке коло поезій.

рильський могилянська фольклорний міфологема

Список використаних джерел і літератури