Іван Франко і Федір Достоєвський: контактно-генетичний дискурс

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

УДК 82-312.1

ІВАН ФРАНКО І ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ: КОНТАКТНО-ГЕНЕТИЧНИЙ ДИСКУРС

Ольга Оренчак

У статті досліджуються основні принципи літературно-естетичних та творчих взаємозв'язків І. Франка і Ф. Достоєвського в контактно-генетичному аспекті. Аналізується літературно-критичний спадок І. Франка в контексті творчості Ф. Достоєвського.

Ключові слова: компаративний аналіз, психологізм, літературно-критичний аналіз, творча індивідуальність.

В статье исследуются основные принципы литературно-эстетических и творческих взаимосвязей И. Франко и Ф. Достоевского в контактно-генетическом аспекте. Анализируется литературно-критическое наследие И. Франко в контексте творчества Ф. Достоевского.

Ключевые слова: компаративный анализ, психологизм, литературно-критический анализ, творческая индивидуальность.

The article investigates the main principles of literary aesthetic and creative interrelationship between I. Franko and F. Dostoievskyi in contact-genetic aspect. It analyzes Ivan Franko's literary-critical heritage in the context of F. Dostoievskyi's creativity.

Key words: comparative analysis, psychologism, literary-critical analysis, creative individuality.

Зміст статті

Компаративний аналіз творчості Франка і Достоєвського в українському літературознавстві завжди викликав інтерес і зазнавав певної еволюції. У свій час уперше вказав на спорідненість деяких рис творчості митців А. Кримський. Зокрема, у рецензії на збірку оповідань Франка "В поті чола", що з'явилася в журналі "Зоря" за 1891 р., він зазначав: "В повісті "На дні" Франко являє себе й добрим психологом в праці Достоєвського: його психологія робить замітний вплив, леденить душу жахом" [3, 449]. І надалі, аналізуючи твори письменника, літературознавець посилається на досвід Достоєвського. Свою спробу виявити вплив Достоєвського на творчість Франка зробив і С. Єфремов, який акцентував увагу на важливих рисах таланту, що різнять обох письменників: "Достоєвський зробився справжнім віртуозом невблаганного мучительства й безпотрібної гри на нервах читача", а "Франко вийшов на справжнього співця любові та гуманності" [2, 173]. У наукових розвідках, присвячених проблемі "І. Франко і російська література", ім'я Достоєвського необ- ґрунтовано замовчувалося. У численних працях франкознавців (Г. Вервеса, Ю. Кобилецького, М. Возняка, М. Пархоменка, Ф. Погребенника), що висвітлювали творчість Франка в українсько- російських літературних взаєминах, йшлося про вплив на Франка таких російських письменників, як О. Пушкіна, М. Гоголя, Г. Успенського, Л. Толстого, М. Салтикова-Щедріна, І. Тургенєва та ін. Однак проблему зв'язків Достоєвського і Франка не висвітлював жодний із них. Це безперечно утруднювало розуміння творчості Франка в цілому, нівелювало суттєві грані його художньої майстерності.

У радянському франкознавстві вперше порушив питання про необхідність наукового дослідження творчого впливу Достоєвського на твори І. Франка академік О.І. Білецький, який зокрема зазначав: "Тема "Франко і Достоєвський" заслуговує на окреме дослідження, і воно буде розпочате" [1, 105]. На заклик О. Білецького відгукнувся Ю. Янковський ("Животворні зв'язки. І. Франко і російська реалістична проза", 1968), який останній розділ книги присвятив проблемі "Франко і Достоєвський", чим безумовно проблему не вичерпав. На сьогодні окремої ґрунтовної праці, присвяченої цій проблемі, поки що немає. І ця справа ще попереду. Особливо видається доцільним розглядати творчість Франка і Достоєвського у сукупності основних аспектів компаративного аналізу. Окремі спроби дослідників останнім часом дають можливість відстежити цю проблему або в контактно-генетичних зв'язках (Л. Хваль), або ж у типологічних аналізах творів митців (Л. Хваль "На дні" в типологічних зв'язках з твором Ф. Достоєвського "Записки из мертвого дома"; Н. Тодчук "І. Франко та Ф. Достоєвський: структурні паралелі на рівні сюжетного хронотопу ("Для домашнього огнища" - "Злочин і кара")". Такий підхід, на нашу думку, звужує проблему і не дає повного уявлення про творчі взаємозв'язки геніальних митців. Завданням нашої розвідки є окреслення основних принципів літературно-естетичних та творчих взаємозв'язків І. Франка та Ф. Достоєвського в контактно-генетичному дискурсі.

І. Франко був невтомним дослідником, популяризатором, критиком російської літератури. Аналізуючи літературний процес др. пол. ХІХ ст., він стверджував, що російське передове суспільство створило "єдину в своєму роді літературу, в котрій як дорогоцінні брильянти... сяють імена Тургенєва, Достоєвського, Гончарова, Салтикова-Щедріна, Толстого, Писемського, Григоровича, Успенського, Гаршина, Короленка, Чехова, Горького і цілої плеяди менших талантів" [5, Т. 26, 254]. Ім'я Достоєвського у літературно-критичній спадщині Франка - не рідкість. Однак окремих розвідок, присвячених Достоєвському, у нього немає. Численні висловлювання, оцінки й аналіз окремих творів російського письменника трапляються у багатьох статтях, спогадах, листах і художніх творах Франка. Такі звернення до постаті Достоєвського у літературно-критичній практиці Франка вочевидь невипадкові. Твори Достоєвського він уважав вершиною світової літератури, а їх автора одним із найкращих синів російського народу, "найгеніальнішим художником слова". Глибше і ширше, ніж його сучасники, Франко розумів Достоєвського. Критик уважно стежив за творчістю великого російського письменника-реаліста. Саме тому неодноразово зосереджував свою увагу на визначенні місця Достоєвського у світовому літературному процесі, на характеристиці стилю і світогляду письменника.

Проводячи зіставлення Е. Золя і Ф. Достоєвського ("Еміль Золя, його життя і писання"), критик точно і влучно характеризує особливості творчої манери російського митця, причому не на користь французькому письменникові: "Ніщо не може бути більш навчаюче, як порівнювати великого "натураліста" Золя з великим "реалістом" Достоєвським. Обоє вони любуються в студіюванні людської душевної патології, обоє слідять, так сказати, під мікроскопом людську душу в її найтайних рухах, - та проте, яка ж величезна різниця між ними! У Достоєвського матеріальне окруження його героїв зазначене, правда, різко, але коротко, злегка, пейзажів майже зовсім нема; у Золя на се йде добра третина всього місця в повісті. Зате у Достоєвського люди стоять на першому плані, а їх душевний стан є тою атмосферою, що проймає, заповнює всю повість, уділяється читачеві, мучить і потрясає його... У Достоєвського ідіоти говорять, як філософи, відчувають усе безмірно тонко, судять безмірно швидко, бачать ясно... Достоєвський є незрівняний психопатолог, Золя - соціолог" [5, Т. 31, 305]. Чим пояснюється така оцінка Франка, у творчому зростанні якого Е. Золя відіграв значну роль? В. Осмоловський пояснює це зростанням у творчій свідомості Франка інтересу до "складних, суперечливих, а часом і патологічних станів людської душі". "Розв'язуючи ці проблеми, - заключає дослідник, - Франко "відходив" від Золя і звертався до досвіду Достоєвського, якого вважав найбільшим художником-психологом" [4, 151]. Відстежував український критик і вплив реалізму російських письменників, "особливо найбільше російських Достоєвського і Толстого з їх різним аналізом глибин людської душі і душевних хвороб", на німецьку літературу, особливо на творчість Г. Гауптмана ("Гергарт Гауптман, його життя і твори"). Говорячи про творчість чеського письменника Й. -С. Махара і аналізуючи його поему "Магдалена", Франко знову згадує Достоєвського, робить вдалі спроби порівняння образів поеми з образами роману "Злочин і кара": "Його Люсі похожа трохи на Соню в романі Достоєвського "Преступление и наказание", тільки без того глибокого трагізму, яким обілляв Достоєвський свій високий твір" [5, Т. 29, 480]; "Так само батько Люсі, той пияк, бувший учитель, дуже живо нагадує Мармеладова в знаменитій повісті Достоєвського, тільки без того глибоко трагічного підкладу, котрий так сильно потрясає душу читача у Достоєвського" [5, Т. 29, 490]. Аналогічні паралелі зустрічаємо при аналізі прози польської письменниці М. Конопніцької. Аналізуючи її творчість у контексті здобутків реалістичної прози ХІХ ст., критик цілком посилається на "покривджених" Достоєвського: "Ці описи безвихідної нужди, ця іронія і гостро вишліфувані оскарження на адресу громадськості нагадують у дечому...і могутність вислову Достоєвського: "Чому та пропасть, яка ділить братів на покривджених і на тих, які кривдять, така безмежна, мов ті океани, і така страшна, як розкриті рани?.." [5, Т. 33,379]. Називає Франко ім'я Достоєвського і серед "найкращих синів великоруського народу", ставлячи його поруч з іменами О. Пушкіна, В. Бєлінського, М. Гоголя, Л. Толстого ("Нова історія російської літератури") [5, Т. 27, 328]. Неодноразово Франко порівнював долю Достоєвського з не менш драматичною долею письменників-мучеників, які також потерпіли від царату: Г. Успенського, М. Горького, а також Т. Шевченка. У статті "Темне царство", аналізуючи участь Шевченка у Кирило-Мефодіївському товаристві, критик зауважує: "Майже рівночасно з київським Кирило-Мефодіївським кружком потерпів у Петербурзі тяжку кару кружок Петрашевського, до якого, між іншим, належав також найгеніальніший російський письменник Федір Достоєвський" [5, Т. 26, 144]. Про спільну долю Шевченка і Достоєвського писав Франко у "Тюремних сонетах":

"Минув час мук? Брехня! Чи ж довгий час,

Як гибли Пестель, Каракозов, Соня,

Як мучивсь Достоєвський і Тарас?" [5, Т. 1, 159].

Однак такі зіставлення, власне, цим і вичерпуються. Франко розумів величезну прірву між цими страдниками, не ставив їх в один ряд і як митців.

Високу оцінку давав І. Франко художнім творам Достоєвського. Згадки про романи російського письменника та їх оцінка переконують нас у тому, що Франко був добре обізнаний з творчістю Достоєвського: виділяв з-поміж його романів "Злочин і кара", "Записки з мертвого дому", знав також романи "Ідіот", "Покривджені й зневажені", а також "Щоденник" письменника. Зокрема, перший відносив до "архітворів епічної штуки", до таких творів європейської літератури, в яких "інтереси особистої психології героїв колосально розрослись і розширились, обсервація власне найдрібніших появ, рухів і відрухів душі зробилася без порівняння стараннішою і багатшою..." [5, Т. 28, 522]. Найвище цінував український критик "Записки з мертвого дому", зараховуючи їх до "найзнаменитіших книг в російській літературі". Прикметно, що саме цій книзі, що вийшла щойно в перекладі німецькою мовою, присвятив Франко невеличку самостійну статтю-рецензію.

Стаття вражає своєю глибиною розуміння творчості і постаті Достоєвського у світовій літературі, вмінням виокремити основні риси стильової манери письменника, зокрема "панівний в ній тон і колорит, в противенстві до всіх інших його творів більше погідний і злегка сумний, але менше понурий, що надає творові більшої правдивості і контрастує із справді пекельним змістом книги" [5, Т. 28, 93]. Зрозуміло, що такий характер загального звучання твору імпонував Франкові- художникові. Складні психологічні завдання, що розв'язуються у російському творі, складали основу художніх інтересів Франка, автора численних повістей із життя інтелігенції і особливо творів на тему "суспільного дна".

Не замовчував Франко і негативних сторін Достоєвського. Як проникливий критик він відчував ту умовну межу, що розділяла Достоєвського- художника і Достоєвського-ідеолога. З демократичних позицій Франко засуджував хибні сторони світогляду Достоєвського, вказував на його хворобливу психопатологію, називав його "психологом-мучителем" з "патологічною музою". Проте велич Достоєвського, на думку Франка, не в хибних сторонах, а в силі геніального художника.

Підсумовуючи наше дослідження, слід зазначити, що творчість Франка і Достоєвського - явища надзвичайно багатогранні й невичерпні. Аналіз контактно-генетичних зв'язків митців окреслює чимало точок зіткнення, що дає можливість розширювати проблему дослідження до історико-типологічних взаємозв'язків. франко достоєвський критична генетичний

Джерела

1. Білецький О.І. Зібрання праць: у 5 т. / О.І. Білецький. - К.: АН УРСР, Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка, 1966. - Т. 4. - 387 с.

2. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. - Мюнхен, 1989. - Т. 1. - 456 с.

3. Кримський А. Вибрані твори / А. Кримський. - К.: Дніпро, 1965. - 487 с.

4. Осмоловський В. Сприйняття Достоєвського на Україні // Художній світ Достоєвського / В. Осмоловський. - К.: Дніпро, 1973. - С. 144-174.

5. Франко І.Я. Зібрання творів: у 50 Т. / І.Я. Франко. - К.: Наукова думка, 1976-1986. - Т. 1, Т. 26, Т. 27, Т. 28, Т. 29, Т. 31, Т. 33.

Размещено на Allbest.ru