Йоаникій (Іоаникій, Йоанникій) Галятовський прославився в історії української літератури передусім завдяки значному внеску в розвиток барокової проповіді, на чому слушно наголошує Зоряна Куньч. Зокрема, вона зазначає: "Йоанникій Галятовський у середині XVII ст. остаточно утвердив в Україні цілковито інший тип проповіді - схоластичну проповідь, яка відзначалася насамперед логічною стрункістю, системністю, планомірністю викладу. У додатку до "Ключа розуміння" Галятовський видав риторичний твір "Наука короткая албо способ зложеня казаня", в якому вперше природною українською мовою були викладені основні поняття стилістики, риторики й гомілетики, обґрунтовані основні вимоги, яким повинна відповідати нова українська проповідь" [2, 26]. Дослідниця бере за основу визначення творчого доробку Галятовського, здійснене В. Крекотнем, який зараховував його до "латинсько-польського типу" [1, 158]. До цього необхідно додати надзвичайну обізнаність письменника у світовому письменстві світського та теологічного спрямування, багатьох суміжних дисциплінах (історії, культурі тощо).

Наголошуючи на заслугах письменника у цій літературно-богословській царині, прагнемо розглянути ще одну важливу ділянку його творчості - польськомовну полемічну прозу різнопланового характеру.

Мета публікації - визначити політичні та богословські аспекти польськомовної полеміки Йоаникія Галятовського та їхнє місце у вітчизняній риторично-літературній системі XVII ст.

Йоаникій Галятовський ніколи не перебував на марґінесі літературознавчих досліджень, чому сприяла його суспільна (політична і богословська) позиція. Учень відомого богослова барокової доби Лазаря Барановича, представник київсько-чернігівської літературно-риторичної школи, ректор Києво-Могилянської академії, він був популярним серед сучасників і наступних поколінь, залишався "знаряддям" під час міжконфесійних диспутів, представляв цілу течію руських риторів. Однак малодослідженою досі залишається польськомовна полеміка цього автора, з усією її суперечністю та багатогранністю художнього викладу.

Продовжуючи традиції Петра Могили, учні Києво-Могилянської колегії беззастережно ставали на захист православної віри, однак їм не вдалося уникнути явного впливу московщини. Яскраві прояви цього явища спостерігаємо у польськомовних полемічних працях ортодоксійного спрямування. Початки промосковської діяльності заклав Лазар Баранович, який зібрав навколо своєї владичої столиці у Чернігові цвіт тогочасного православного духовенства. Незважаючи на це, у його творчому доробку спостерігаємо чимало відголосків барокової культури Речі Посполитої. У риторичному плані Йоаникій Галятовський був ревним послідовником літературних традицій Барановича. Окрім того, він залишався співзвучним із своїм наставником у богословському плані. Образ Богородиці, обіграний у бароковому стилі, - це не новаторство письменника, а наслідування стилю Лазаря Барановича. При цьому особливу місію в духовності обох архіпастирів відіграв образ Матері Божої Єлецької та Чернігівської, перед яким обидва складали свої молитви. Як бачимо, Йоаникій Галятовський був типовим представником чернігівської богословської школи, що яскраво проявилося в його індивідуальній письменницькій манері.

Заслуговують уваги дослідників присвяти польськомовних апологій (емблематичні передмови), які відрізняють твори Йоаникія Галятовського від подібної літератури попереднього періоду. Із біографії духівника дізнаємося, що після віденського періоду (1662-1671) він отримав запрошення прибути до Москви на виклик царя Олексія Михайловича. Великого розголосу у той час набула промова Галятовського на честь царського престолонаслідника.

У польськомовній полемічній праці “Messiasz prawdziwy, Jezus Chrystus, Syn Bozy, od pocz^tku swiata przez wszystkie wieki ludziom od Boga obiecany i od ludzi oczekiwany” після концептуально розбудованої передмови, адресованої правдивому Месії, знаходимо герб царського роду із посвятою цареві Олексієві та емблематичну передмову на честь свого заступника: “Z Bozego Milosierdzia Najasniejszemu i Blahoczestiwemu Hosudarowi Carowi i Wielkiemu Ksi^z^ciu Alexiju Michajlowiczowi [.], Ja, Joanicjusz Galatowski, Archymandryta Czernihowski, Waszemu Najasniejszemu Carskiemu Wieliczestwu, ustawiczny Bogomodlca niegodny i Sluga najnizszy, do oblicza ziemi si% klaniajqc, szczerym affektem zycz% [5, VII].

Логічним доповненням до цієї присвяти можна вважати емблематичний вступ до праці “Alkoran Machometow nauk heretyck i zydowsk i pogansk napelniony od Koheletha Chrystusowego rosproszony i zgladzony”, яка належить до значно пізнішого періоду творчості письменника (1683). У ньому Йоаникій Галятовський прославив царських синів Івана та Петра Олексійовичів, які знову ж таки були безпосередніми благодійниками архімандрита. Галятовський прирівняв Росію до Османської імперії, відзначаючи могутність обох монархій та їхній значний геополітич - ний вплив на тогочасний світ [3, XI-XII].

Потрібно відзначити, що “Alkoran Machometow. ” має чітко виражений анти - турецький характер, тож за своєю структурою та змістом належить до польськомовних прозових "турчиків" XVII ст. Актуальність твору викликана знаковими, переломними подіями того часу - європейські країни зрештою об'єднали зусилля і дали відсіч турецьким нападникам, закривши їм дорогу в Європу. У спробі представлення антитурецького альянсу Йоаникій Галятовський не відступив від власних промосковських позицій, тож на рівні з можливістю перського заступництва запропонував світові заступництво Російської імперії: “Monarchia turecka z francuskiego jаzyka na polskiprzetlumaczona / do Druku Roku 1678 w Slucku podana mowi: Moskowskiego Cara bardziej sobie Turcy waz / niz polakow / trzymajqc o nim / ze moze zawsze wyprowadzic w pole sto piecdziesrpt tysi^cy konnego wojska / on si% tez sam niesie za rownego Cesarzowi tureckiemu / i takze jako i on napelnia listy foremnymi tytulami" [2, IX-X].

галятовський полемічна літературна школа

Антиосманський характер має ще одна полемічна праця Галятовського - “Labfdz z piorami swemi a darami boskiemi Chrystus prawowiernemu narodowi chrzescijanskiemu, labfdziowym piorem swej mdrosci Boskiej wypisuje przyczyny, dla ktorych dlugo trwa na swiecie sekta mahometanska." (1679), яку детально опрацював Іван Вагилевич [8, 86-89]. Твір присвячений гетьману Івану Самойловичу, який присягнув на вірність російському цареві і боровся з Петром Дорошенком за гетьманську булаву на Правобережній Україні. Метафоричне протиставлення лебедя і стерв'ятника мало відображати не лише супротив магометанській вірі, але і внутрішньодержавні чвари та козацький розбрат. У цьому контексті позиція Галятовського була очевидною. Зрозуміло, що він в котрий раз використав письменницьке перо, аби обстояти московську політику й антиукраїнську пропаганду.

Ідентичну присвяту (Самойловичу) знаходимо ще в одній полемічній праці церковного очільника - “Alphabetum rozmaitym heretykom niewiernym dla ich nauczenia i nawrocenia do Wiary Katholickiej od Prawowiernych Katholikow napisane” [4, I], де принагідно викладена різниця між язичниками та єретиками. Звертаючись до гетьмана, він назвав його опорою "православного російського народу". Таким чином, Йоаникій Галятовський, безсумнівно, сприяв розколу між Лівобережною та Правобережною Україною.

За дорученням московської духовної ієрархії Йоаникій Галятовський у Білій Церкві 1676 року вів диспут з єзуїтом Пекарським, конклюзії якого ввійшли до твору “Stary kosciol Zachodni nowemu kosciolowi Rzymskiemu pochodzenie Ducha S. od Ojca samego pokazuje i Trybunal Ojcow S. S. za takowy miec zakazuje” (1678). У праці представлені не лише дві конфесії, а й конфлікт двох культур та двоякі спроби окциденталізації українського суспільства. Знаковою стала тематика антиунійної апології Галятовського, який обмежився однією проблемою з цілого блоку унійних питань - про походження Святого Духа. Цей спосіб викладу - у вигляді міні трактатів - зберігся до кінця XVII ст. і свідчив про заключні акорди полеміки.

Система образотворення Йоаникія Галя - товського не відзначалася оригінальністю. Почерпнуті зі Святого Письма та світової культури образи передавали первинну суть, хоча і доповнювали політичні амбіції письменника. Опонентська палітра пізнього бароко виглядала збіднілою. Йоаникій Галятовський здебільшого звертався до узагальнених супротивників - спостерігаємо це у виступах проти османів, єретиків, євреїв. Цю традицію продовжили письменники кінця XVII ст., які вряди-годи виступали проти покійних опонентів. Наприклад, таким виступом стала апологія Теофіла Рутки, який опонував Йоаникію Галятовському у праці “Goliat swoim mieczem porazony." через рік після його смерті.

Можемо зробити висновок, що, крім літературної майстерності Йоаникія Галятовського, в основу його письменницької індивідуальності було покладене постійне балансування поміж теологією та політикою з перевагою останньої. Промосковські погляди Галятовського значно вплинули на національне та релігійне становлення наступних поколінь. З огляду на цей вплив, його полемічні польськомовні твори актуальні й до сьогодні.

Джерела