Глобалізаційні процеси в сучасному світі охопили усі сфери людського буття: прямо чи опосередковано вони впливають на економічні, політичні, фінансові, інформаційні галузі, на культуру та мистецтво. Не могли великомасштабні процеси глобалізації не зачепити й літературу, підштовхуючи її до осмислення нових проблем як загального плану, так і часткового. У сучасному літературному процесі все більше стає помітною тенденція змалювання письменниками у своїх художніх творах різних варіантів історичного розвитку окремих країн чи всього людства загалом. Це зумовлено не тільки теоретичними, але й важливими практичними задачами, які постали перед людством у ХХІ ст. Сучасний світ, сповнений глобалізацією, занадто мінливий, і щоб встигнути за ним, виживши у шаленому темпі сьогодення, людині необхідно навчитися робити прогнози на майбутнє, передбачаючи, який із можливих варіантів її найбільше буде влаштовувати. З цією метою потрібно звертатися і до досвіду минулого, розглядаючи останній як альтернативний історичний процес. Так з'являються альтісторичні твори як вияв глобалізаційних процесів у світовій літературі.

Українські та зарубіжні вчені-філологи тільки з першого десятиліття ХХІ століття починають розглядати вплив світової глобалізації на культурну діяльність людини, зокрема і на літературний процес. Серед таких науковців необхідно виділити польську дослідницю Є. Доманську [5], українських учених О. Галича [2], І. Лімборського [9], І. Дзюбу [4], Т. Денисову [3], російську дослідницю М. Толстанову [10] та ін., але їхні розвідки торкаються більш загальних питань щодо впливу глобалізації на художню літературу загалом та документальну літературу зокрема. Жодної студії, присвяченої впливу глобалізаційних процесів на альтісторичну літературу, вага якої в новітньому літературному процесі все більше зростає, немає. У цьому полягає актуальність нашої розвідки. Одним із виявів впливу глобалізації у світовій літературі є феномен симулякризації як один із принципів побудови постмодерністських творів, зокрема альтісторичних.

Мета нашої розвідки полягає у дослідженні особливості вияву симулякрів в альтернативно-історичному творі В. Кожелянка "Дефіляда в Москві".

Енциклопедія постмодернізму за редакцією Чарлза Вінквіста та Віктора Тейлора подає таке визначення симулякра: "це образ, подібність або відтворення. У сучасній англійській мові термін simulacrum означає "образ", "подібність", "туманне уявлення", "схожість", "вдавання", "симуляція" [6, 384]. Термін "симулякр" набув широкої популярності у філософії постмодернізму завдяки французькому філософу Жану Бодріяру, який розуміє його як "дійсність, яка приховує той факт, що її немає". Проте Ж. Бодріяр не є першовідкривачем цього явища, а спирається на праці французьких філософів Ж. Батая, П. Клосовського та О. Кожева. Треба зазначити, що прообраз симулякра можна знайти у Платона, згідно з яким існує "модель-ідеал (ейдос), котра викликає до життя свої копії, які можуть відображати ейдос як істинно, так і викривлено, хибно. Ті імітації-копії, котрі правильно відображають ейдос, характеризуються подібністю з моделлю-оригіналом, а ті, що відрізняються від моделі, відображають її хибно, вважаються імітаціями-симулякрами" [4, 101-102].

На відміну від Платона, який розрізняв лише дві стадії відображення дійсності (правдиве й навмисно спотворене), французький філософ Ж. Бодрійяр визначає симулякр як копію або відтворення дійсності і налічує п'ять послідовних фаз, через які той проходить, щоб стати "чистим" симулякром:

"він є відображенням глибокої реальності";

"він маскує і спотворює глибоку реальність";

"він маскує відсутність глибокої реальності";

"він позбавляє зв'язку із будь-якою реальністю";

"він є чистим симулякром себе" [1, 12].

Альтернативно-історичні твори як українських, так і зарубіжних письменників новітнього літературного процесу наскрізь пройняті симулякрами. Ми вище зазначали, що введення симулякрів усіх стадій відображення дійсності до творів художньої альтернативістики є одним із головних принципів сюжетотворення останніх. Автори вдаються до цього принципу із різних причин, виходячи з особливості вияву самого симулякра.

Так у своєму романі "Дефіляда в Москві" В. Кожелянко використовує цілу низку симулякрів, представлених у творі як квазідокументи. Підручник "Історія України за редакцією професора Ф. Оленя" за 1972 рік у романі є симулякром, тобто зображенням того, що насправді не існувало. Спираючись на філософію Жана Бодрійяра, вважаємо, що В. Кожелянко використовує таку особливість симулякра як маскування відсутності дійсності, яку він зображує у творі "Дефіляда в Москві". Взагалі весь роман сповнений подібною симулякризацією. Це огляд чернівецької газети "Дзиґарок" за третє листопада 1941 року, яка не несе у собі жодного інформаційного навантаження, що доповнювало б чи розкривало весь ідейний зміст твору. Тому це вкраплення у текст письменник зробив лише з однією метою - замаскувати відсутність зображеної дійсності. По суті "Дзигарок" є квазігазетою. У тому ж дусі написано й лист Генці до Дмитра про події у Чернівцях. Цікавим симулякром, знову ж таки стилізованим під засекречені архівні документи під кодовою назвою "А що то було? Мабуть, НЛО", є матеріали "про те, що коїлось у період з 1941 року по 1945-й (дивний збіг, чи не так? Адже це хронологічні рамці другої світової війни)" [4, 35]. Ще одну імітацію документа письменник використовує, коли вводить до свого роману "твір учня сьомого класу ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ГІМНАЗІЇ № 58" [4, 28]. Учень у своєму творі називає роман В. Кожелянка "Дефіляда в Москві" історичним. Відповідно і події, зображені в історичному романі, повинні значною мірою відповідати тим, що відбувалися насправді. Проте у творі В. Кожелянка, окрім реального існування деяких історичних постатей, описувані події збігаються з реальними лише у тому, що війна розпочалася 22 червня 1941 року, усі подальші події є альтернативними, хоча і мають певний відсоток вірогідності. І хоча в учнівському творі є навіть посилання на так зване першоджерело (знову-таки автор використав це для підсилення правдоподібності існування роману українського письменника "Дефіляда в Москві"), вони не збігаються зі справжніми. Тому і твір учня сьомого класу має статус квазі. На сторінках роману В. Кожелянка знову зустрічаємо імітацію документа "Міністерство закордонних справ України / Вих. N 229/AS / 24.08.1997 р. / Конфідентно / Г-ну Приймакові В., / Міністру закордонних справ / Московського царства / (Російської держави)" [4, 40], у якому мова йде про занепокоєння українського уряду тим, що "на терені Царства (Росії - О. П.) з'явились групи радикально налаштованої молоді <. >, які ведуть крамольні розмови: мовляв, Росія не може бути незалежною державою без України, а тим паче, відновити колишню Російську імперію, в якій Україна була б Малоросійською губернією" [7, 40], проте Московський патріархат не хоче більше підпорядковуватися Київському патріархатові, про спроби оголошення рязансько-вологодського діялекту "вєлікорускім язиком" тощо. І в цьому ж квазідокументі подано низку рекомендацій для виправлення такої неприйнятної ситуації: від закриття тисячі церков до заборони "в школах та книгодрукуванні рязано-вологодського діялекту" [4, 42]. В. Кожелянко намагається запевнити реципієнтів у реальності, справжності та непідробності описаної ним альтернативної історії, використовуючи для цього квазідокументи. Також залучення квазідокументів у художній літературі, на думку українського вченого О. Галича, засвідчують "про тенденцію, що все яскравіше виявляє себе в новітній літературі: коли інтерес до документальності бачення людей і подій переростає в потребу імітувати документи й факти, таким чином розширюючи аудиторію потенційних читачів, що, можливо, також є одним із виявів глобалізаційних процесів у світовій літературі" [13, 12-13]. Від себе додамо, що імітація документа, яку використовують письменники для запевнення реципієнтів у правдоподібності описуваних у художніх творах подій, є однією із рис, притаманних альтернативній літературі.

Вважаємо за потрібне також звернути увагу на те, що В. Кожелянко у своєму романі "Дефіляда в Москві" подає не лише суто альтернативний хід історичних подій чи змальовує персонажів альтернативних реальним, а також звертається до зображення альтернативної військової техніки та української армії, які у свою чергу також виступають симулякрами:". вже у вересні (йдеться про 1941 рік - О.П.) з'явилися перші українські танки, які з конвеєра Харківського танкового заводу вирушали прямо на фронт. Особливо добре зрекомендували себе моделі "Т-33" (у реальному вимірі Т-33 - це легкий плавучий танк англійського виробництва, який купив СРСР, але через знайдені недоліки ці танки так і не були прийняті на озброєння -

О. П.). На Луганському заводі легкої металургії почали збирати українські самостріли, спочатку за фінською технологією - знамениті "фінки", автомати з круглим диском, згодом випускали дуже добрі скоростріли "АКМ" (автомат Калачника, модернізований). Але гордістю українських військовиків стали перші українські літаки військового авіазаводу конструкторського бюра геніального Антоненка. Це бомбовоз і транспортник ""Ант", винищувач ""Гонта" та штурмовик ""Перун". <. > Українське військо завершувало формування двох повітряних армій (укомплектовувались переважно літаками українського виробництва), був окремий єгерський корпус спеціального призначення, яким командував генерал-сотник (перше генеральське звання) Микола Лебедин. Цей корпус планувався не за загальновійськовим принципом: дивізія - полк - батальйон - рота - взвод - відділення, а за цілком новим: бригада - курінь (батальйон) - чота (щось середнє між ротою і взводом) - рій (самодостатня група з радіостанцією, снайпером, кулеметом, підривником і т.д.)" [4, 31]. Цікавою у творі є також деталь зображення альтернативної авіації у часи Другої Світової війни: "Остап з бійцями чекав біля чотиримоторного "Ту-95" [4, 28]. У реальному історичному вимірі Ту-95 був створений лише у 1952 році (у творі йдеться про 1941 рік). Письменник не подає жодного пояснення, чому цей літак у його альтернативній історії з'явився на 11 років раніше, які умови та чинники сприяли цьому. Отже, цей симулякр не має під собою ніякого об'єктивного підґрунтя, а базується лише на авторській фантазії.

Таким же симулякром, а саме вдаваною дійсністю, використаним письменником для утвердження в читацькій свідомості думки про правдивість та реальність описуваних у творі подій, є зображення альтернативних нагород України:". медаль ""За взяття Москви" (нагороджувались усі); орден ""Шлях Сагайдачного" (коштовний витвір мистецтва із срібла; нагороджувались теж усі - від стрільця до генерала, але за визначні подвиги); медаль "Малиновий Хрест" (для солдатів); орден ""Богдан Хмельницький" (для офіцерів) та орден ""Князь Святослав" (для генералів); для моряків було впроваджено медаль "Синій Хрест" та орден " Князь Олег". А для літунів - медаль "Блакитний Хрест" і орден "Архангел Гавриїл". <. > Найвищою державною нагородою

України було проголошено ""Орден Святого Андрія Первозванного" (золотий хрест із тризубом в центрі, одягався на шию)" [4, 31-32]. Взагалі у творі В. Кожелянка "Дефіляда в Москві" дуже часто, майже на кожній сторінці, зустрічаються незначні, на перший погляд, деталі, що є альтернативними щодо реальних. Це і опис військової форми українських солдат, за основу якої була взята форма українських січових стрільців, і футбольний матч між київським "Динамо" та німецьким "Люфтваффе", який відбувся 21 вересня 1941 року та закінчився рахунком 5: 2 на користь українських футболістів. Такі невеликі вкраплення у сюжеті є симулякрами, що несуть у собі важливе смислове навантаження для розуміння сутності альтернативності усього твору. Зазначені вище симулякри відображають принцип вдаваної дійсності у романі.

Отже, В. Кожелянко у своєму романі "Дефіляда в Москві" використовує феномен симулякра як одного з головних принципів сюжетотворення альтернативно-історичних творів. Особливостями вияву симулякризації у романі українського письменника є залучення таких симулякрів як: симулякри із статусом квазі (квазідокументи, квазігазети тощо), використані з метою маскування відсутності дійсності, та симулякри вдаваної дійсності (неіснуючі у реальності військова техніка та військові нагороди, футбольний матч-фантом тощо). Мета принципу симулякризації в альтісторичних творах, яку переслідують усі письменники, полягає в утвердженні у читацькій свідомості думки про правдивість, реальність та непідробність описуваних у творі подій. Використання симулякризації у творі В. Кожелянка "Дефіляда в Москві", на нашу думку, засвідчує про вплив глобалізаційних процесів у літературі, проте ця розвідка не претендує на вичерпність аналізу феномену симулякра як вияву глобалізації у світовій літературі. Вважаємо, що дослідження інших особливостей симулякра в сучасних альтісторичних творах є перспективними.

симулякр альтернативний історичний роман кожелянко

Джерела