Видові особливості української історичної поезії 20-х років ХХ століття

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Запорізький національний університет

Видові особливості української історичної поезії 20-х років ХХ століття

Шапіро В.Й., аспірант

Анотація

У статті виокремлено історичну поезію 20-х рр. ХХ ст., відштовхуючись від класифікації видів лірики І. Качуровського. Зроблено аналіз видових особливостей цієї поезії.

Ключові слова: поезія, жанр, образ, історія, поет.

Шапиро В.И. Видовые особенности украинской исторической поэзии 20-х гг. ХХ в.

В статье выделена историческая поэзия 20-х гг. ХХ в. отталкиваясь от классификации видов лирики И. Качуровского. Осуществлен анализ видовых особенностей этой поэзии.

Ключевые слова: поэзия, жанр, образ, история, поэт.

Shapiro V.I. Peculiarities of Ukrainian historical poetry types in the 1920s

The overview of historical lyric poetry in the Ukrainian poetry of the 1920s has been made. It has been done on the basis of the type classification by I. Kachurovskyi. The main quantity of this poetry is detected in the works of emigration poets.

Most of such works are represented in the works of Ye. Malaniuk who interpreted historical motifs of the past and present through the theme of the Cossacks, the Varangians. The poet incarnated Ukraine mainly as Steppe Hellas, AntyMariia. Yu. Darahan appeals to celebrated pages of the Cossacks and the princes of Kyivska Rus. He also depicts the tight situation of warriors of UNR in the detention camps located in Poland. The national idea was the most important for Y. Darahan, and it was reflected in his creative works through his own national concept and was implemented through historical poetry.

The historical poetry of Yu. Lypa has no features of belligerence. The poet incarnates Ukraine as phantom. Historical-sophiologic lyric poetry of Yu. Lypa is distinguished with absence of particular names, events. In most of the works we can find sad motifs caused by defeat of Ukrainian military forces in the liberation campaign of 1917-1920. The image of Ukraine and tragic motifs of defeat can be found in most of his works. The author uses lyric and epic images.

In the historical poetry of O. Stefanovych we can deal with the choice of the further way of the Ukrainian state. Particularly, this issue is represented in his works “Doroshenko”, “Getsymania”.

There are several poetries of historical type in the works of M. Drai-Khmara. The author uses the image of Prince Yaroslav. In the sonnet “On Khortytsia” the poet combines the industrial present and the Cossack past of the Khortytsia region. We can find the brave image of Volodymyr Monomakh in the historical poetry of P. Fylypovych. The historical motifs are represented in the work of M. Bazhan “Krov Polonianok”.

D. Zahul has some historical motifs in his work “Spomyn”. The author depicts the character of Oleksa Dovbush.

Thus, the historical poetry of the Ukrainian literature in the 1920s has a leading position in the creative works of emigration poets.

The historical poetry of Soviet Ukraine poets is not numerous. It was stipulated by ideological pressure. The authors used the images of the ancient history: the princes of Kyivska Rus, the Cossacks.

Key words: poetry, genre, image, history, poet.

Минуле завжди хвилювало поетів. Тож і не дивно, що історична поезія посідає чільне місце серед інших видів лірики. Ця лірика перебувала на провідних ролях, насамперед у творчості поетів еміграції, у якій вони намагалися усвідомити причини поразки українських сил у бойових подіях 1917-1920 рр. Зверталися до неї і поети радянської України, апелюючи до славних сторінок історії нашої країни, проте робили це не так часто. Загалом ця поезія доволі численна й різноманітна, а тому потребує подальшого дослідження, враховуючи останні тенденції наукових досягнень.

До розробки історичної поезії так чи інакше у своїх працях звертались І. Дзюба, М. Ільницький, Ю. Ковалів, Л. Куценко, Т. Салига та ін.

Виокремлення невирішених раніше частин загальної проблеми. Історична поезія 20-х рр. ХХ ст. у наукових працях досліджена недостатньо ґрунтовно. Її аналізом займались літературознавці при дослідженні творчості письменників, але загальної картини цієї лірики в працях не знаходимо.

У цій статті розглянуто видові й жанрові особливості історичної лірики 20-рр. ХХ ст., відштовхуючись від видової класифікації, запропонованої І. Качуровським.

Питання виду в літературі залишається відкритим і дискусійним. А. Ткаченко виокремлює кілька складників, які можна взяти за основу цієї категорії: виражальний, тональнісний, тематичний [12, с. 75]. Враховуючи той факт, що ця категорія загальнолітературна і вона має бути застосована, крім поезії, також до прози і драми, ми займаємо позицію провідної ролі в цьому аспекті тематичного складника. Один із варіантів видової класифікації запропонував І. Качуровський [5, с. 230-294]. Науковець виділив понад двадцять видів лірики: пейзажна, медитативно-філософська, еротична, поезія кохання, ситуативна лірика, мандрівна, екзотична, мариністична, тюремна тощо. Виокремлення історичної поезії в окремий вид цілком логічно вписується в цю систему, хоч І. Качуровський про таку лірику не згадує. Тож до історичного виду лірики зараховуємо ті поезії, де змальовано історичні події, постаті. До таких зараховуємо ті події, які відбулися приблизно сто і більше років тому (зоокрема й військові дії 1917-1921 рр.).

Історична поезія перебувала на провідних ролях, насамперед у творчості поетів еміграції, у якій вони намагалися усвідомити причини поразки українських сил у бойових подіях 1917-1920 рр. Є. Маланюк був безпосереднім учасником бойових подій - вояком збройних сил УНР, які після поразок і невдач змушені були покинути територію України (1920 р.) і продовжити своє існування в інтернованих таборах Польщі. Спогади Є. Маланюка яскраво розкривають психологічний стан військових: “І пригадується найстрашніше... День, коли армія... віддавала зброю... Було щось несамовито страшне в тім добровільнім роззброєнні. Це був символ як би прилюдного розбавлення народу, його мужності. І - що найстрашніше - вояки в більшості були свідомі справжнього сенсу події.” [8, с. 255]. Цей біль, ці рефлексії знаходять відображення чи не в усіх поезіях 20-х рр. ХХ ст. Провідною рисою поезії цього періоду Є. Маланюка є історіософічність, тобто осмислення, аналіз усвідомлення історичних (суспільних) подій.

В історіософській ліриці серед усіх давніх символів і образів, до яких вдавався Є. Маланюк, найпоширенішими є ті, що пов'язані з козацтвом. Яскравим прикладом “козацької лірики” слугує вірш “Уривок з поеми”, де перед читачем з'являються імена Б. Хмельницького, І. Мазепи, М. Залізняка, І. Гонти, а також образи січовика, отамана, Січі тощо. Використавши козацьку тематику, Є. Маланюк провів паралелі до ХХ ст., апелюючи до народної пам'яті, що закарбувала на своїх сторінках славні звитяги та перемоги українських козаків. Поет намагався пробудити в читача психологію переможця, згадуючи колишні звитяги прадідів, що “Уміли кинуть п'яний сміх / В скривавлене обличчя - муці” [10, с. 23], у жилах котрих “Рокоче запорозька кров” [10, с. 23]. Навіть тоді, коли “Держава рухнула”, у козаків не опустились руки: “Вони взяли свячений ніж - // Залізняка майбутні діти!” [10, с. 23].

Образи українських гетьманів з'являються в ліриці Є. Маланюка доволі часто, виступаючи символами і перемог, і поразок. У “Варязькій баладі” автор виводить постаті Б. Хмельницького і його сина Тимоша, І. Мазепи та П. Орлика. У вірші “Діва-Обида” згадуються імена Б. Хмельницького і Д. Чаплінського.

Тема “варязства” постає не в одній поезії Є. Маланюка. У них фіксуємо величний образ “кремезного варяга” [9, с. 67], що підкорює “Степову Елладу” [9, с. 66], звільняючи її від загарбників. Основною причиною використання саме цієї тематики є те, що встановленню державності на сучасній території України сприяли саме варяги, що були одними з творців Київської Русі. У поезії “Сага” автор пише: “Чую - йдете, гредете, варяги. З-під ржі тисячоліття залізом держава зросте” [9, с. 97]. Але не склалося, і “Тільки ржою взялась і зламалась варязькая криця ”[9, с. 74], “Табунами і гарбами рушила татарва ” [9, с. 74].

Протистояння варягів і “Чорної Азії” проектується Є. Маланюком на сучасність, де роль останньої виконує радянська влада, а ось перше місце залишилось вакантним, його не спромоглись посісти ані політичні провідники, ані народ. історичний український еміграційний поезія

Історіософську поезію Є. Маланюка, що співвідноситься із сучасними автору подіями, можемо назвати лірикою болю. У ліричному творі “Ісход” є такі рядки: “А потяг ридав: На Захід. І услід реготався Схід” [10, с. 29]. Відлунням до цих рядків звучать слова з іншої поезії: “І на захід ридали вагони” [10, с. 45]. Для вояків це була трагедія: особиста, державна, людська. Поезія “Горобина ніч” написана п'ять років потому, а настрої в ній ще більш пригнічені: “Ми програли життя сатані. // Чорний гріх нас заплутав навіки” [10, с. 39] - таку оцінку дає автор подіям.

З яскравого образу хреста розпочинається поезія “Невичерпальність”: “Тяжким хрестом лежать шляхи... Рамено - з заходу на схід, / Рамено - з півночі на південь” [10, с. 44]. Цей образ розіп'ятої України вгадується в багатьох творах поета. Цікава сама назва твору - “Невичерпальність”, тобто невичерпальність духу: “Невичерпальний дух який! // Яка непереможна сила!” [10, с. 44].

Тож в історіософських творах, де Є. Маланюк зображує сучасні йому події, спостерігаємо і великий розпач і сум, і велику віру, силу духу.

У поезії “Псальми степу” Є. Маланюк виводить Україну в образі жінки, що лежить “скривавлена і скута” [10, с. 31]. А владарем над нею був хан, що символізує Азію, а саме половців, татар, а згодом збірний образ Москви. У наступних частинах твору поет асоціативно показує стан речей на Радянській Україні. З нового, що з'явилося на Батьківщині - хрести, бо “Кров'ю сіяв новий сіяч” [10, с. 32], або ж далі “Дике жито! Криваве жито!” [10, с. 32] - де автор, скоріше за все, мав на увазі “продрозверстку” і голод 1921-1922 рр. З часом ця фраза набере ще трагічнішого забарвлення (голодомор 1933 р.). У інших рядках Є. Маланюк констатує розрізненість українців у бойових діях, що і стало основною причиною поразки тих чи інших українських сил: сини “.в дикій пристрасті Твоє тулили тіло, / І кожний рвав до себе і радів. // А кров текла ... І ти захолоділа”. [10, с. 33].

Інші емоційні настрої домінують у поезії “Антимарія”. Головний образ є символом України. Ліричний герой, незважаючи на свою любов, проклинає Антимарію-Відьму: “Ось заклинаю віршем. Проклинаю” [10, с. 56]. Це гнів люблячої людини, що бажає змін на краще: “Чуже лахміття гордо скинь” [10, с. 57]. Твір можна розглядати як докір усім тим, хто не захистив “Марію-Україну”, у тому числі й собі самому.

Найбільш численною, а це майже половина всіх творів, є історична поезія в творчості Ю. Дарагана. Розпочинається збірка “Сагайдак” поезіями про княжий період. У них постає образ сагайдака, що став назвою для всієї книжки. Одразу з'являється княжий лицар, що “напував. печеніга злого” [2, с. 59], воля для якого була чи не найбільшим щастям - “щиро прагне волі” [2, с. 59]. Але шлях його не такий уже й простий, і містить “радощі, і болі”. Цим автор показує, що наші пращури бились та вміли перемагати: “Так пишно вмерти, ясно жити! // Ось білий лебідь - все вперед.” [2, с. 59].

У циклі поезій “Луна минувшини” фіксуємо образи історичних постатей, таких, як Малуша, княгиня Ольга, Рогнеда. Так, у творі “Луна минувшини” постають три старші лицарі - Вольга, Муромець та Святогор. Вони стоять над яром і споглядають, як на їхній край наступає ворог із півночі, а його мешканці не можуть дати належної відсічі: “Вольга питає: “Що за диво, любі, / На край святий навалу чинить північ? // В степу не вилягли відважні люде / І не дають вони належну відсіч!?” [2, с. 66]. Звичайно, одразу ж виникають аналогії до визвольних змагань 1917-1920 рр., де, як ворог із півночі виступає більшовицька Росія. У вірші лицарі йдуть на допомогу, а в реальному житті її немає, “молодші побратими” “програли” свою Батьківщину.

У поезії “Малуша” відчуття тривоги залишається. В образі ключниці Святослава добачаємо образ України, що турбується за своїх мужів. Найбільш напруженим моментом у вірші є припущення Малуші: “А що, як ворог переможе / І меч впаде із любих рук?” [2, с. 67]. Щодо цих слів Л. Куценко зазначав: “Мати князя Володимира промовляє до сучасників поета, до таборян - воїнів і не воїнів, зрештою і до нас” [6, с. 44].

Поет неодноразово звертався до мотивів гідної смерті воїна. Для Ю. Дарагана, як вояка УНР, це болюче питання. Він важко сприймає поразку й відчуває в тому і власну провину. Цей фатум буде відчуватися у його творах і надалі: “О, дай же і мені в свій час умерти / Так пишно і безжурно” [2, с. 70].

Наступна група історичних поезій присвячена козацьким часам. Усі вони входять до двох циклів - “Дике поле” та “Запорожжю”. У “Дикому полі” одними з провідних образів є степ, поле. Твори цього циклу характеризуються мальовничими пейзажними картинами.

Твір “Як на екрані стало місто” розглядаємо як вірш-надію. У ньому автор пов'язує всі свої сподівання із козацьким Запорожжям, яке ставало на оборону своїх земель. Як раніше, люди чекали “відповіді” Запорожжя на якийсь напад або спричинені кривди поляками чи татарами, і ліричний герой чекає такої бажаної звістки від свого уявного Запорожжя. Гармонійно постають у поезії поєднання блакитного та янтарного (відтінки жовтого і помаранчевого) кольорів, що уподібнюються до українських символів: “Жевріє в небі урочисто / Розтоплений янтар. // Блакить безбуряна і Божа, омріяна блакить...” [2, с. 78].

У вірші “Ти” Ю. Дараган відповідає на питання, яким же має бути ідеальний воїн: “Ти весь із бронзи, із металу, / Ти вигинаєшся, мов лук.” [2, с. 80].

Завершують цикл “Запорожжя” уривки з поеми “Мазепа”. У поемі гетьман І. Мазепа намагається боротися проти ,,північного ворога” Петра І, але зазнає поразки, як і війська УНР зазнали поразки від російських більшовиків. Останні рядки твору автор, мабуть, більше співвідносить із сучасністю, аніж із давніми часами: “І тільки спрага, спрага волі / Так стисне горло, здавить так, / Що знов би, знов у дике поле! // Знов коні, стріли, бранці, голі, / Шаблі та повний сагайдак!..” [2, с. 85].

В основі поезії “В степу безкрайньому здригнулися могили” лягла реальна історична подія, а саме возз'єднання східної і західної України 22 січня 1919 р. в Києві: “Над містом знялися / Думки про Едем... / Святкує Київ мій омріяний, / Святкує мій Єрусалим. / Овіяний новою казкою / Жовто-блакитних прапорів” [2, с. 101-102]. У визвольних змаганнях це була, мабуть, найвизначніша подія, сталося те, чого так довго прагнули попередники. Звичайно, це була казка, якій не судилося втілитись повною мірою в ті часи. Логічним завершенням мотивів тривоги та розпачу є вірш “З літопису біжучих днів” (“Бисть тишина - в Щюпорні у шпиталі.”), у якому постають вояки УНР в інтернованих таборах. Почуття суму та розчарування переповнюють їхні серця: “Бисть тишина та тіні- козаки, / Що від сухот мовчазними вмирали. / Бисть тишина безмежної тоски. / Ми чули на серцях лежав могильний камінь / І воском танули гартовані ряди” [2, с. 106].

Тож найважливішою для Ю. Дарагана була національна ідея, яка знайшла своє відображення в його творчості через власну національну концепцію, що втілилась через історичну поезію.

Ю. Липа також часто вдавався до історіософської лірики, до якої відносимо півтора десятка його поезій. Ця група творів Ю. Липи відзначається медитативністю. У більшості цих творів фіксуємо сумні мотиви, глибинною причиною яких є поразка українських сил у визвольних змаганнях 1917-1920-х рр. Автор використовує переважно природні образи, які відбивають душевний настрій ліричного героя. У той же час Ю. Липа розкриває цю тему дуже поетично. У його творах немає картин важких боїв, смертей, поразок. Поет використовує переважно символічні образи, і людина, не обізнана з історичними фактами, може сприйняти твори інакше, ніж того хотів автор. Власне, лірику Ю. Липи варто розглядати з урахуванням ідейного спрямування поета, його праць із національного питання.

Символом тривоги виступає образ невідомого в поезії “Легконогими кіньми пробігли веселощі в гаю”. Він більше нагадує привида, який прогнав радість: “Від здригання крилець утихають блискучі / діброви” [7, с. 61]. Ця істота з темним плащем уособлює загарбників, які захопили Україну. Після поразки навколишній світ став не таким яскравим і щасливим, як це було раніше. Ліричного героя оточує сумна природа, яка йому співчуває, підтримує його кожним своїх рухом: “Вода глибока пронесла / Слова печальні і прості” [7, с. 62]. Ліричний герой у цих поезіях самотній. Він не прагне подолати свою відмежованість. Найдорожче, що в нього було, він втратив: “Я ж один. І журба моє серце втомила” [7, с. 63]. Життя втратило свою принадність, докори сумління не залишають ліричного героя: “Серцю жаль і не жаль, що життя відлітає, / мов птах” [7, с. 63].

У деяких поезіях цього типу з'являється образ втраченої Батьківщини, але це скоріше мара: “Тій, що стривожена блукає” [7, с. 69]. Цей образ у поезії не набуває якихось реальних, людських рис, підкреслюючи неможливість виправлення ситуації. Кожен день після поразки ліричний герой відносить на темний рахунок “фльоту днів ворожу” [7, с. 69], який служить докором усім тим, хто не зумів втримати й захистити свою Батьківщину.

Печальний настрій панує у вірші “Чи ти так само чуєш солов'їв”. Ліричний герой не вірить у те, що може бути все, як колись, прекрасно: співають пташки, цвіте природа, “квітнуть надії” [7, с. 71]. Поразка у війні наклала свій відбиток на все життя, позбавивши ліричного героя щасливих миттєвостей.

Проте не всі поезії позначені сумними настроями. Зокрема у творі “Біжать хмарки” знаходимо оптимістичні нотки. Показовим є поетичний образ журби: “Обручку жалю скинь з руки” [7, с. 57]. У творі з'являється образ вітру, що символізує свободу, волю: “І з буйним, вільним заручись” [7, с. 57].

У творі “Балада”, яка написана у фольклорному стилі, Ю. Липа символічно використовує образи відьми й королівни. Перший уособлює загарбників, усе те зло, яке вони спричинили. А королівна-бранка символізує Україну: “З блакитними очима / Королівна молода” [7, с. 64]. Прикметно, що Ю. Липа наділяє героїню очима блакитного кольору, який є одним із символів нашої держави.

Образ України набуває рис жіночності, вона “Задумлива і осяйна” [7, с. 70]. На її обличчі важко побачити усмішку: “Твій зір не весел” [7, с. 72]. Вона назавжди в серці ліричного героя: “І ти, і Ти - в мені, / Як сонце, що навіки” [7, с. 80]. Це кохана, заради якої живе ліричний герой, заради її усмішки, прихильного слова: “До тебе думи шлю, для тебе - порив мій” [7, с. 75]. Періодично з'являється в поезіях віра в щасливе майбуття. Герой вірить, що одного дня він зможе принести своїй “вибранниці” дари: “Прийми, царице із цариць, / Корону, яблуко та берло” [7, с. 74], що колись постане “Твій державний дім” [7, с. 72].

Тож історіософська лірика Ю. Липи відзначається відсутністю конкретних прізвищ, подій. Настрої у творах бувають різними - печальними, оптимістичними. У більшості поезій можемо прочитати образ України, трагічні мотиви поразки. Автор задля цього використовує ліричні та епічні образи.

До історичного виду лірики відносимо декілька поезій О. Стефановича. Центральною темою в них є доля України, проблема вибору шляху. Показова щодо цієї тези поезія “Ілля Муромець на роздоріжжі”. Герой опиняється на перехресті: “Путь найшла на путь, / Хрест степи собі на перса / Із доріг кладуть” [11, с. 16], і якою дорогою він не піде, щось обов'язково втратить - коня, життя, або все одразу: “Як же мені буть? / У яку ж це закуриться, / Задуднити путь?” [11, с. 17]. Так і Україна після революції опинилася перед вибором, який у будь-якому випадку завершиться трагічно.

Проблема українського вибору зринає в поезіях “Дорошенко” і “Гетсиманія”. У них автор, використовуючи образи гетьманів, осмислює трагічність, безвихідність ситуації. Так П. Дорошенко був затиснений з усіх боків ворожими силами: “Занадто панська Польща. З нею важко. // Гидке - московське: вірний твій холоп... Хоч і далися турки у знаки, / Та тільки з ними лад якийсь утворим!” [11, с. 19]. Так і після революції Україна була оточена з усіх сторін, тільки герої трохи змінились, проте результат вийшов той самий.

У другій поезії постають образи Б. Хмельницького, П. Дорошенка, Я. Барабаша. Автор показує трагічність Руїни, коли через непродумані та невмілі дії гинуло багато людей і було втрачено волю: “І знову келих, повен крови, / Вгина вгорі долоню хмар” [11, с. 21].

Образ Східної України, очима вже емігранта О. Стефановича, вбачаємо у творі “Гей там недобрими”. Звичайно, що ця картина трагічна й сумна: “Досі не краща там... Круками крече там” [11, с. 20]. Але яскравіше цей погляд зображено в поезії “Там дзвонять на вежах”: “Там упала орда. Біда упала на села, біда! / Там лютує орда. / Там наїхали дикі... Серце криваве в степах десь вітрами рида” [11, с. 18].

Звертались до історичної поезії і “неокласики”, хоча і робили це нечасто. Такі твори знаходимо майже у всіх поетів цього угрупування.

Так, у М. Драй-Хмари нараховуємо півдесятка таких творів. Загалом у них поет апелює до героїчного минулого, згадує видатні моменти нашої історії, показуючи сучасникам, на кого треба рівнятись. У поезії “Прощання з Поділлям” постає образ сміливого Устима Кармелюка, який боровся проти гноблення звичайного люду.

До славних часів правління Ярослава, коли Київська Русь досягла свого найбільшого розквіту, звертається М. Драй-Хмара у творі “Померкло сяйво позолот”.

У сонеті “На Хортиці” поет майстерно поєднує сучасне й минуле. Вольність запорозька як символ минулого занепала, проте сучасний поетові Хортицький край передує в іншому - тепер це один з індустріальних лідерів країни. Тепер тут заводи, а символом стає “степу дух новий, то Дніпрельстан” [3, с. 118]. Крім Києва, Хортиці М. Драй-Хмара в інших творах цього виду лірики торкається славних сторінок історії Чернігова, а в поезії “Поділ” зринає постать князя Володимира.

В історичній поезії П. Филиповича постає мужній образ Володимира Мономаха. Його воля, сміливість, хоробрість захищає і рятує рідний край: “Залізна шкіра, / Серце тверде - // На роги звіра / Не попаде” [13, с. 86]. Хоч не обійшовся поет і без докорів: “Ти не навчай, / Що щастя наше / Покора й рай” [13, с. 86]. Цей закид П. Филипович робить з огляду на історію нашого народу, який дуже довго перебував під чиєюсь владою.

Історичні мотиви фіксуємо в поезії М. Бажана “Кров полонянок”. У центрі твору образ українських дівчат, яких запліднили татари, коли жінки перебували в полоні. Цей образ жінки символізує Україну. Запліднивши полонянок, татари робили злам у їхніх душах, підкорювали їх. І цей надлам зберігся навіки: “Та кров стару століттями нащадок / У ґудзуватих жилах схоронив” [1, с. 106].

У творчості Д. Загула історичними мотивами пройнята поезія “Спомин”. У ній автор змальовує особу Олекси Довбуша. Оповідає про нього мати поета, коли той був ще маленький. А тому і персонаж цей постає в казковому колориті: “У руках - ведмежа сила, / Груди - спіж, а дужі ноги / Незатертий слід лишають” [4, с. 132]. Герой цей бився проти “панських пут” [4, с. 131], тож ще в давні часи йшла боротьба проти панів. Цим фактом автор хоче підкреслити спадкоємність тодішньої боротьби пролетаріату від давніх опришків.

Історична поезія у 20-х рр. ХХ ст. в українській літературі займає провідні ролі в творчості поетів еміграції. У ній вони намагалися усвідомити причини поразки у визвольних змаганнях 1917-1921 рр., а також віднайти своє місце в новому житті. Історична поезія поетів радянської України нечисленна, що було зумовлено ідеологічним тиском. У ній автори використовували переважно образи давньої історії: князів Київської Русі, козаків. У творах, де йдеться про героїзм князів, богатирів виділяємо риси, які властиві баладам, а саме: напружені життєві колізії, динамічну композицію, діалоги чи монологи, історико-героїчну тематику.

Література

1. Бажан М. Вибрані твори: у 2 т. / Редкол. Д.В. Павличко. - К.: Укр. енциклопедія, 2003. - Т. 1. - 608 с.

2. Дараган Ю. Срібні сурми: Поезії / Юрій Дараган. - К.: Веселка, 2004. - 127 с.

3. Драй-Хмара М. Вибране / М. Драй-Хмара. - К.: Дніпро, 1989. - 542 с.

4. Загул Д. Поезії / Дмитро Загул. - К. : Рад. письменник, 1990. - 326 с.

5. Качуровський І. Генерика і архітектоніка. - Кн. ІІ / Ігор Качуровський. - К.: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. - 376 с.

6. Куценко Л. Боже, зроби зі мною, що хочеш / Л.В. Куценко // Дараган Ю. Срібні сурми: Поезії. - К.: Веселка, 2004. - 127 с.

7. Липа Ю. Твори: в 10 т. / Ю. Липа. - Львів: Каменяр, 2005. - Т. 1. - 543 с.

8. Маланюк Є. Вступне слово... / Євген Маланюк // Повернення: Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи; Упоряд., передм. Салига Т.С. - Львів: Світ, 2005. - С. 255-257.

9. Маланюк Є. Невичерпальність: Поезії, статті / Є. Маланюк. - К. : Веселка, 2001. - 318 с.

10. Маланюк Є. Повернення: Поезії. Літературознавство. Публіцистика. Щоденники. Листи / Євген Маланюк. - Львів: Світ, 2005. - 496 с.

11. Стефанович О. Зібрані твори / Олекса Стефанович. - Торонто: Євшан-зілля, 1975. - 304 с.

12. Ткаченко А.О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): підручник для гуманітаріїв / А.О. Ткаченко. - К.: Правда Ярославичів, 1997. - 448 с.

13. Филипович П. Поезії / Павло Филипович. - К.: Радянський письменник, 1989. - 169 с.

References

1. Bazhan, M. (2003). Vybrani tvory [Selected Works], (Vols.1-2). Kyiv: Ukr. Entsyklopediia [in Ukrainian].

2. Darahan, Yu. (2004). Sribni surmy: Poeziyi [Silver surm's: poetries]. Kyiv: Veselka [in Ukrainian].

3. Drai-Khmara, M. (1989). Vybrane [Selectedworks]. Kyiv: Dnipro [in Ukrainian].

4. Zahul, D. (1990). Poezii [Poetries]. Kyiv: Rad. pysmennyk [in Ukrainian].

5. Kachurovskyi, I. (2008). Heneryka i arkhitektonika. Kn. II [Generic and architectonics]. Kyiv: Vyd. dim “Kyyevo-Mohylianska akademiia” [in Ukrainian].

6. Kutsenko, L. (2004). Bozhe, zroby zi mnoiu, shcho khochesh [God, please do whatever you want with me]. Kyiv: Veselka [in Ukrainian].

7. Lypa, Yu. (2005). Tvory [Works]. (Vols.1-10). Lviv: Kameniar [in Ukrainian].

8. Malaniuk, Ye. (2005). Vstupne slovo... [Foreword]. Povernennia: Poezii. Literaturoznavstvo. Publitsystyka. Shhodennyky. Lysty (pp. 255-257). Lviv: Svit [in Ukrainian].

9. Malaniuk, Ye. (2001). Nevycherpalnist: Poezii, statti [Inexhaustibility: poetry and articles]. Kyiv: Veselka [in Ukrainian].

10. Malaniuk, Ye. (2005). Povernennia: Poezii. Literaturoznavstvo. Publitsystyka. Shchodennyky. Lysty [Return: Poems. Literature. Publicistic writing. Diaries. Letters]. Lviv: Svit [in Ukrainian].

11. Stefanovych, O. (1975). Zibrani tvory [The collected works]. Toronto: Yevshan-zillia [in Canada].

Размещено на Allbest.ru