Трансформація жанрової моделі індустріального роману в романі Девіда Лоджа "Nice work"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРОВОЇ МОДЕЛІ ІНДУСТРІАЛЬНОГО РОМАНУ В РОМАНІ ДЕВІДА ЛОДЖА «NICE WORK»

Починаючи з 60-х рр. минулого століття, феномен актуалізації вікторіанського метанаративу в концептуальному середовищі постмодерну набуває розмаїтих психологічних, історичних, соціо- та політологічних, культурфілософських обґрунтувань у численних наукових розвідках. Позначений у літературознавчому дискурсі термінами «поствікторіанство», «псевдовікторіанство», «ретровікторіанство» або «неовікторіанство» та втілений у значному за обсягом корпусі художніх текстів, цей феномен вніс суттєві корективи до запропонованої Ф. Джеймісоном класичної концепції постмодернізму як «redemptive project of history with the random cannibalization of all the styles of the past» [1, c. 18].

Якщо, згідно з Ф. Джеймісоном, постмодерністський скептицизм щодо повноти сучасної візії минулого знаходить вихід у суто поверхнєвій ностальгії за «виглядом» (look), але не за сутністю минулого [1, c. 18], то в неовікторіанському романі, на думку Д. Шиллер, постмодерне сьогодення постає як «utterly emplotted by the past and immeasurably enriched by it» [2, c. 559]. У той час як Джеймісон наполягає на розчиненні минулого як історичного референту в постмодерністський ауторефлексивній текстуальності (“the past as referent finds itself gradually bracketed, and then effaced altogether, leaving us with nothing but text” [1, c. 27]), дедалі більше дослідників неовікторіанського роману вбачають у зверненні до вікторіанського метанаративу спробу самоідентифікації [3], прояв типового для постмодерної свідомості «відчуття другорядності втрати» [4], прагнення знайти вихід з онтологічного тупика постмодерну через відновлення патернів наступності та зв'язку часів [5].

«We're still living at the end of the Victorian era, at least philosophically, in the way we try to understand the world. We've moved on technologically, but the foundations of our ideas are still there», - зазначає, приміром, одна з найяскравіших представниць «вікторіанського відродження», лауреат премії Букера Антонія Байєтт [цит. за 6, с. 22], у той час як американський літературознавець Філіп Девіс, обґрунтовуючи актуальність звернень до вікторіанського претексту, вдається до френологічної метафори: «I am saying that there is, so to speak, a Victorian bump, a place in the mind that makes the experience of Victorian literature always matter» [7, с. 7].

Актуальність цього дослідження зумовлена, отже, комплексним завданням із висвітлення характеру функціонування вікторіанського коду в неовікторіанському романі. Одним із продуктивних підходів до вирішення поставленої проблеми може стати, на нашу думку, звернення до категорії жанру як необхідної ланки взаємодії між індивідуальним текстом та колективною свідомістю, чий соціосимволічний меседж, згідно з визначенням Джеймісона, «doesn't die out when it is transported into a different era» [8, с. 92].

Серед жанрових моделей, найчастіше актуалізованих сучасною вікторіаною, - жанри готичного, детективного, сенсаційного, сімейного романів тощо. Причини такого вибору, на думку британської дослідниці Стефанії Чочча, почасти полягають у відчутті вичерпанності потенціалу експериментальної поетики постмодерну: «The days of blatant self-reflective pastiche, and overt experimentalism appear to be long gone, to be replaced by an earnest revival of popular Victorian literary forms and an unashamed delight in page-turning novels, which, for all their twists in the plot, do offer a seemingly unproblematic, unselfconscious reading experience» [9, с. 2]. Водночас застосування моделей та конвенцій легко впізнаваних, популярних жанрів у неовікторіанському романі може відбуватися в рамках постмодерністської стратегії подвійного кодування, де жанрова модель зазвичай редуціюється до поверхового жанрового кліше. Мета запропонованого дослідження, у такий спосіб, полягатиме у вивченні специфіки архітекстуальної взаємодії між сучасним неовікторіанським романом і його вікторіанським претекстом, що передбачає визначення вихідного соціосимволічного меседжу застосованої жанрової моделі і характеру його розкриття у тексті-реципієнті.

Матеріалом дослідження слугуватиме роман Девіда Лоджа «Nice Work» (1988), у якому експліцитно застосовано жанрову модель вікторіанського індустріального роману 40-60-х рр. ХІХ ст. Хоча твір Лоджа, зокрема, його алюзивний код, постмодерністська поетика, зв'язок із традицією університетського роману та наративні конвенції неодноразово ставали предметом критичної рефлексії, специфіка функціонування вікторіанського коду на архітекстуальному рівні організації тексту роману потребують детальнішого вивчення.

У творі експліцитно застосовано жанрову модель індустріального роману, що склалася у вікторіанській літературі в 40-50-ті рр. ХІХ ст. як відгук на стрімкий процес індустріалізації і пов'язані з ним соціальні зміни. Ідейно-філософське підґрунтя індустріального роману становить т. зв. «питання про становище Англії» (“Condition of England Question”) у тому вигляді, у якому воно сформульоване в «Чартизмі» Т. Карлейля (1839) та «Становищі робітничого класу в Англії» Ф. Енгельса (1844). У більш вузькому історичному контексті індустріальний роман, як зазначає Робін Б. Колбі, «was a response to a particularly dismal period in which bank failures and the scarcity of jobs created conditions that many writers saw as deplorable» [10, с. 18].

Жанровий канон індустріального роману, описаний у фундаментальних роботах Л. Казаміана [11], Р. Вільямса [12], К. Галлахер [13] на матеріалі таких класичних творів, як «Mary Barton» та «North and South» Е. Гаскелл, «Great Expectations» Ч. Діккенса, «Felix Holt» Дж. Елліот, «Alton Locke» Дж. Кінгслі, «Sybil» Б. Дізраелі, зумовлений переходом від старої етики соціальної відповідальності до нових, позбавлених морального компоненту стосунків часів індустріального капіталізму і відображає формування класової свідомості й класового суспільства. При цьому, як зазначає Патрік Брантлінгер, «industrial novel makes class category visible as a stereotype that helps to illustrate the stakes and strategies of class struggle» [14, с. 186]. Після революційних подій 1848 р. викривальний пафос індустріального роману суттєво зменшується, що, на думку Р. Вільямса, епітомізує неспроможність жанру впоратися із вимогами часу і стати джерелом позитивних змін: «the genre represents more a symptom of the confusion of industrial society than an understanding of it» [12, с. 97].

Серед жанрових маркерів індустріального роману Робін Б. Колбі називає «the detailed documentation of the suffering of the poor, the reproduction of working-class speech through dialect, criticism of the effects of industrialism, the discussion of contemporary reform movements like Chartism and Utilitarianism, and some attempt at a solution to social problems» [10, с. 18]. При цьому вирішення соціального конфлікту відбувається і на загальному, і на особистісному рівнях: у першому випадку - через імплементацію певних утопічних соціополітичних рішень або ідеологем («нова аристократія» у Б. Дізраелі, патерналізм у Е. Гаскелл, соціалізація в Ч. Діккенса), у другому - через шлюб та репродукцію.

Інтенціональне звернення письменників порубіжжя ХХ-ХХІ ст. до жанрової моделі індустріального роману є тим більш цікавим, що у вікторіанській літературі вона виступала як одна з перехідних форм на шляху до більш складного жанру соціального роману і фактично вичерпала свої можливості у 60-ті рр. ХІХ ст. [12, с. 98]. Утім, у випадку «Nice Work» спадковість є очевидною на всіх рівнях міжтекстової взаємодії: паратекстуальному, архітекстуальному, інтертекстуальному тощо.

Так, художній світ роману Д. Лоджа «Nice Work» організований за принципом контрасту, характерним для індустріального роману: затишне й чисте університетське містечко протиставлене «пеклу» виробничих цехів підприємства, для опису якого використано чимало відповідних дікенсівських кліше: «windows opaque with grime», «barbaric noise», «all was noise, smoke, fumes and flames» [15, с. 127-128].

Кожній із частин твору передпослано епіграф - цитату з одного з класичних індустріальних романів вікторіанських часів. Сформовані в такий спосіб жанрові очікування читача підтверджуються тим фактом, що головна героїня «Nice Work», викладачка англійської літератури й радикальна феміністка Робін Пенроуз працює над монографією «The Industrious Muse: Narrativity and Contradiction in the Industrial Novel», фрагменти з якої становлять свого роду «текст у тексті і демонструють промарксистські симпатії авторки - зокрема, щодо критики вікторіанської соціальної нерівності («bringing riches to a few and misery to the many» [15, с. 73]) або економічного принципу laissez-faire, який змушував працівників «to work long hours in wretched conditions for miserable wages» [15, с. 73].

Зі співставлення змісту дослідження Робін із її поведінкою на підприємстві, куди вона знехотя потрапляє як учасниця програми короткотермінових стажувань, можна зробити висновок, що жанрова модель індустріального роману набуває у творі Лоджа певного епістемологічного статусу: її образи, конвенції, ідеологеми та кліше повною мірою екстраполюються на сучасну дійсність як власне героїнею, так і наратором. Пролептичну функцію, приміром, виконує переказ сюжету роману Е. Гаскелл «North and South», здійснений Робін у тому числі й для формування референційного тла в «необізнаного» читача. У той час як сама Робін виступає в ролі Маргарет, «a genteel young heroine from the South of England compelled [...] to take up residence in a city in the North» [15, с. 79], її ідейний опонент, підприємець Вік, «a very pure kind of capitalist who believes fanatically in the laws of supply and demand» [15, с. 79], є «реінкарнацією» Торнтона. Подальший розвиток сюжету «Nice Work», у такий спосіб, фактично передбачений переказом Робін: «Margaret is at first repelled by Thornton's harsh business ethic, but when a strike of workers turns violent, she acts impulsively and reveals her instinctive class allegiance. Margareth befriends some of the workers and shows compassion for their suffering, but when the crunch comes she is on the side of the master» [15, с. 79].

Відповідно до іронічного імперативу постмодерністської поетики, реінтерпретація окремих елементів жанрової моделі індустріального роману у тексті Лоджа несе суто пародійне навантаження. Так, для поглиблення комічного ефекту романтична лінія у «Nice Work» розвивається неконвенційно: герой, суворий self-made man, розм'якає до сентиментальності, в той час як героїня рішуче нехтує романтичними стосунками після єдиної ночі кохання. Як слушно зауважує Е. Бьорк, «Here is complete inversion of the moral code of Victorian society. Robin confirms to stereotype feminist doxa, and completely distances herself from Margaret Hale» [16, с. 123].

Фемінізм разом із деконструктивізмом, репрезентовані в тому ж пародійному дусі, посідають місце чартизму та утилітаризму як ідейно-філософське підґрунтя роману. Потрапивши на виробництво, Робін шокована не стільки жахливими умовами праці робітників, скільки великою кількістю еротичних постерів у робочих приміщеннях; а її стереотипна марксистська риторика, відповідно до парадигми деконструктивізму, не витримує перевірки контекстом, вступаючи у фундаментальне протиріччя з ключовою ідеологемою індустріального роману, визначеною Террі Іглтоном як спільність класових інтересів капіталістів і ліберальної інтелігенції [17, с. 101].

Щоправда, шлях, яким Робін визначить свої класові інтереси, також сповнений іронії: спровокувавши в прагненні до справедливості страйк на підприємстві Віка, героїня злякається наслідків і втече, прикриваючи відступ необхідністю терміново завершити роботу над книгою. Вчинок Робін, у такий спосіб, дзеркально повторює поведінку критикованих нею вікторіанських авторів індустріальних романів, які, зі слів героїні, «could only offer narrative solutions to the personal dilemmas of their characters. And these narrative solutions are invariably negative or evasive.» [15, с. 82]. Іронія дедалі підсилюється тією обставиною, що монографія Робін виявляється комерційно успішною, а її авторка знову-таки уподібниться до вікторіанських попередників, які, «for all the dismay at the squalor and exploitation generated by industrial capitalism, were in a sense capitalists themselves, profiting from a highly commercialized form of literary production» [15, с. 82]. Своює чергою несподівана спадщина та перспектива еміграції, які отримує Робін наприкінці роману, підсилюють метатекстуальний і саморефлексимний вимір тексту, адже слугують зразковою ілюстрацією до тези героїні про спадок, шлюб, еміграцію або смерть як єдино можливі наративні рішення проблем капіталізму в індустріальному романі [15, с. 82]. Врешті-решт, так само, як і Маргарет Гейл, героїня інвестує кошти в бізнес Віка, чим остаточно зраджує свої марксистські погляди.

Питання про те, чи є така класова самоідентифікація Робін лише поступкою застосованій жанровій моделі, допомагає вирішити аналіз прийомів характеризації, які, на думку К. Гутлебена, повною мірою демонструють ідеологічні вподобання автора [18, с. 73]. Симпатії останнього цілком на боці захисника вікторіанських цінностей Віка, зображеного з м'яким гумором, у той час як образ Робін подекуди виглядає карикатурою на сучасного гуманітарія, чия розмова більш нагадує «a theoretical textbook» [17, с. 99], а соціальні навички та емпатія майже не розвинені. Якщо характер Віка еволюціонує в напрямку усвідомлення професійної етики, соціальної відповідальності й корекції поведінки, то характер Робін залишається практично незмінним: в обох визначальних епізодах роману, під час страйку на підприємстві та на піку романтичних стосунків із Віком, вона воліє втекти від відповідальності у світ літературної теорії, непрямо апелюючи, в такий спосіб, до власного життєвого кредо «il n'y a pas de hors-texte» [15, с. 40]. Відповідно, наративні конвенції розділу, присвяченого Робін, відповідатимуть принципам постмодерністської метатекстуальної гри із різними онтологічними рівнями, у той час як презентація Віка відбуватиметься в цілком традиційний спосіб, шляхом ідентифікації часопросторових координат і розкриття характеру через внутрішній монолог, портретний опис тощо.

Цікаво, що, починаючи з третього розділу роману, Лодж майже полишає постмодерністські експерименти із текстом, як зазначає К. Гутлебен, «the narrator becomes omniscient and unobtrusive again, the characters do not transgress their ontological identities, the narrative concentrates on the chronological and casual links of the story and not on the destructive or self-reflexive dimensions» [18, с. 73]. Загалом, підсумовує дослідник, «Nice Work» має замало спільного із постмодерністською парадигмою: «In this twentieth-century industrial novel the mode of writing shows no inclination to depart from the model of its nineteenth-century predecessor» [18, с. 73].

Отже, роман, що побачив світ наприкінці 80-х рр., у контексті відомої полеміки про вікторіанські цінності, на хвилі чергового протистояння між урядом Маргарет Тетчер і профспілками, та написаний до того ж письменником, відомим своєю консервативною позицією, попри увесь застосований постмодерністський інструментарій зберігає не лише соціосимволічний меседж претексту, але і його аксіологічний код. Постмодернізм зведений у «Nice Work» до рівня теми, дієгетичного мотиву, подекуди об'єкта сатири; він жодним чином не впливає на ідеологію або модус письма. На всіх рівнях організації тексту протистояння двох світів вирішується Девідом Лоджем на користь більш традиційної моделі.

Проведене дослідження не претендує на вичерпність, але закладає підґрунтя для подальших розвідок у царині постмодерністської жанрології, зокрема, для вивчення специфіки функціонування вікторіанського коду в постмодерністському інтер'єрі неовікторіанського роману порубіжжя ХХ-ХХІ ст. на архітекстуальному рівні.

Література

1. Jameson F. Postmodernism, or the Cultural Logic of Late Capitalism / Fredric Jameson. Durham: Duke University Press, 1991. 461 p.

2. Shiller D. The Redemptive Past in the Neo-Victorian Novel / Dana Shiller // Studies in the Novel. 1997. Vol. 29. № 4. pp. 538-560.

3. Kirchknopf A. Rewriting the Victorians: Modes of Literary Engagement with the 19th Century / Andrea Kirchknopf. Jefferson: McFarland&Co, 2013. 236 p.

4. Cucich J. Victorian Afterlife: Postmodern Culture Rewrites the Nineteenth Century / John Kuchich, Diane Sadoff. Minneapolis: University of Minnesota Press, 2000. 304 p.

5. Shuttleworth S. Natural History: The Retro-Victorian Novel /S.Shuttleworth // The Third Culture: Literature and Science [ed. E.S. Shaffer]. Berlin: Walter de Gruyter, 1998. pp. 253-268.

6. Rothstein M. Best Seller Breaks Rule on Crossing the Atlantic / M. Rothstein // New York Times. January 31, 1991. pp. 17-22.

7. Davies Ph. Why the Victorian Literature Still Matters? / Ph. Davies - NY: Wiley- Blackwell, 2008. 178 p.

8. Jameson F. The Political Unconscious: Narrative as a Socially Symbolic Act / F. Jameson - Ithaca: Cornwell University Press, 1981. 296 p.

9. Ciocia S. «Queer and Verdant': The Textual Politics of Sarah Waters's Neo-Victorian Novels / S. Ciocia // Literary London. 2007. V. 5. I.2. pp. 1-25.

10. Colby R.B. Some Appointed Work to Do: Women and Vocation in the Fiction of Elizabeth Gaskell / Robin B. Colby. Westport, CT: Greenwood Press, 1995. 398 p.

11. Cazamian L. The Social Novel in England, 1830-1850: Dickens, Disraeli, Mrs. Gaskell, Kingsley / Louis Cazamian. London: Routledge & Kegan Paul, 1973. 514 p.

12. Williams R. Culture and Society, 1780-1950 / Raymond Williams. NY: Columbia University Press, 1983. 371 p.

13. Gallagher C. The Industrial Reformation of English Fiction: Social Discourse and Narrative Form, 1832-1867 / Catherine Gallagher. Chicago: University of Chicago Press, 1985. 411 p.

14. Brantlinger P. The Spirit of Reform. British Literature and Politics 1832-1867 /Patrick Brantlinger. Cambridge, MA: Harvard University Press, 1977. 408 p.

15. Lodge D. Nice Work / David Lodge. Harmondsworth: Penguin, 1989. 288 p.

16. Bjork E. Campus Clowns and the Canon: David Lodge's Campus Fiction / Eva Lambertsson Bjork. Stockholm: Almqvist & Wiksell International, 1993. 341 p.

17. Eagleton T. The Silences of David Lodge / Terry Eagleton // New Left Review. 1988. № 172. pp. 93-102

18. Gutleben C. Nostalgic Postmodernism: The Victorian Tradition and the Contemporary British Novel / Christian Gutleben. Amsterdam&NY: Rodopi, 2001. 248 p.

Анотація

жанровий індустріальний роман лодж

У статті з урахуванням жанрологічної теорії Ф. Джеймісона та концепції «пам'яті жанру» М. Бахтіна розглянуто своєрідність функціонування жанрової моделі вікторіанського індустріального роману у постмодерністському інтер'єрі неовікторіанського роману сучасного британського письменника Девіда Лоджа «Nice Work»: визначено її соціосимволічний меседж, доведено етстемологічний статус, відстежено пародійну реінтерпретацію окремих елементів тощо.

Ключові слова: жанрова модель, жанрова конвенція, індустріальний роман, архітекстуальність, подвійне кодування, аксіологічний код.

Аннотация

ТРАНСФОРМАЦИЯ ЖАНРОВОЙ МОДЕЛИ ИНДУСТРИАЛЬНОГО РОМАНА В РОМАНЕ ДЕВИДА ЛОДЖА «NICE WORK»

Тупахина Е.В.

В статье на базе жанрологической теории Ф. Джеймисона и концепции «памяти жанра» М. Бахтина изучено своеобразие функционирования жанровой модели викторианского индустриального романа в постмодернистском интерьере неовикторианского романа современного британского писателя Девида Лоджа ««Nice Work»: в частности, идентифицирован ее социосимволический месседж, доказан эпистемологический статус, отслежена пародийная реинтерпретация отдельных элементов.

Ключевые слова: жанровая модель, жанровая конвенция, индустриальный роман, архитекстуальность, двойное кодирование, аксиологический код.

Annotation

GENERIC MODEL OF INDUSTRIAL NOVEL AND ITS TRANSFORMATIONS IN DAVID LODGE'S «NICE WORK»

Tupakhina O.V.

The arch-textual aspect of contemporary neo-Victorian novel's interaction with Victorian cultural code should be definitely taken into account when discussing the boundaries of postmodern textual self-reflexivity and its relations with the past. In order to identify whether the generic modes of Victorian literature preserve their socio-symbolic message when transferred to postmodern ontological space, or simply function as a surface genre cliche within the framework of postmodern double encoding strategy, we chose David Lodge's novel “Nice Work” for a sample of neo-Victorian reinterpretation of canonic industrial novel (“North and South” by E. Gaskell) and traced back its connections to core structural units of original Victorian generic model.

As the story sets into action, generic expectations raised at paratextual level with the help of epigraphs taken from classical industrial novels are being met by generic conventions, of which contrastive setting (campus versus factory), worker-owner conflict and stereotypic description of class categories stand out as the most obvious. The heroine's occupation (writing a research devoted to Victorian industrial novel) introduces metatextual perspective to the novel, and at the same time highlights the epistemological potential of the chosen generic mode by applying it proleptically to the plot outline. In accordance with postmodern ironic imperative, some elements of the generic model (namely, its romantic plotline resolution and philosophical background) are subject to parodic (and therefore unconventional) reinterpretation, though the core ideological construct of industrial novel (liberal's class allegiance and material support of capitalism) is not only preserved but supported by narrative strategies chosen by Lodge in favor of more traditional, realistic mode.

Key words: generic model, generic convention, industrial novel, arch-textuality, double encoding, axiological encoding