Карнавалізація як парадокс у середньовічній літературі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Карнавалізація як парадокс у середньовічній літературі

Художній парадокс у найширшому розумінні являє собою проекцію парадоксального світосприйняття автора на площину художнього твору. Інакше кажучи, він постає як відтворення суб'єктивних уявлень автора про час і світ, у яких він живе, а точніше - як відтворення системи філософських, етичних, естетичних і релігійних цінностей цього часопростору в навмисне «проблемних», очужених, парадоксальних формах. Таким чином, сприйняття й осмислення художником оточуючого світу як парадоксального накладає специфічний відбиток на його творчість і веде до парадоксалізації художнього методу, що, в свою чергу, призводить до появи відповідних типів художнього парадоксу на окремих рівнях художнього твору або до його парадоксальності на рівні метаконтексту. Сприйняття предмету зображення як парадоксального стає особливо гострим у перехідні епохи, періоди переоцінки цінностей, відмирання застарілих і становлення нових світоглядних систем. Варто зазначити, що парадокс не зникає з мистецтва (і літератури зокрема) й у будь-який інший час, проте саме в періоди епістемологічного неспокою він набуває особливої сили, беручи активну участь у руйнуванні «докси» попередньої епохи й становленні нової.

Парадоксальність середньовічної культури полягає в співіснуванні просякнутого християнством «високого», ортодоксального та протиставленого йому неофіційного, «низового», «карнавального» культурних пластів [1]. Як зазначають дослідники, християнство пронизувало все буття середньовічної людини, через його призму вона сприймала як себе, так і навколишній світ. Церква стала не лише серйозною соціально-економічною силою, але й повністю заволоділа розумом середньовічної людини [2]. Простір, час, людина, її мікрокосм та макрокосм були нерозривно й органічно пов'язані з релігійними віруваннями. Віра для середньовічної людини була «постулатом,… потребою всього бачення світу і моральної свідомості» [3]. Водночас у середньовічній культурі постає явище карнавалу - своєрідного «світу догори дригом», який також посідає важливе місце в житті середньовічної людини. Окрім багатоденного карнавального ходу з вуличними виставами в середньовічній Європі поширеними були різноманітні явища на кшталт «свята дурнів», «свята віслюків», «пасхального сміху», «різдвяного сміху», а майже кожне церковне свято мало свій народний сміховий еквівалент. Розповсюдженими були «храмові свята», під час яких на майданах влаштовувались ярмарки, розваги з велетнями й карликами. Сміхові обряди супроводжували постановки містерій і соті, сільськогосподарські свята, побутові обряди. Під час таких дійств блазні пародіювали «серйозні» обрядові дійства, ніби відбиваючи їх у викривленому дзеркалі. Розглядаючи карнавал як питомо середньовічне культурноспецифічне явище, М.М. Бахтін наголошував на тому, що сміх був присутній, хоча й у зародковому стані, в різних формах церковного культу, який зазнав тривалого впливу як з боку античної культурної спадщини, так і з боку місцевих язичницьких обрядів. Але в церковних ритуалах сміх не схвалювався, а тому був витіснений у побут, що спричинило співіснування офіційного культу та відповідних йому суто народних обрядів та видовищ, які носили підкреслено пародійний, травестійний характер. Такі дійства були гротескним зниженням церковних обрядів і символів, перенесенням їх у матеріально-тілесну площину. Для карнавалу нормою були перевдягання, маскування, непристойні танці, пиятика, ненажерство та обов'язкове прославляння цих вад, які в онтологічному просторі карнавалу поставали як чесноти. Карнавальний сміх мав особливе значення для формування світосприйняття середньовічної людини, сміхові обрядові дійства «дуже різко, можна сказати принципово відрізнялися від серйозних офіційних - церковних і феодально-державних - культових форм і церемоніалів. Вони давали абсолютно відмінний, підкреслено неофіційний, позацерковний і позадержавний аспект світу, людини й людських відносин; вони ніби будували по інший бік усього офіційного інший світ та інше життя, до яких середньовічні люди були у якійсь мірі причетні, в яких вони жили на протязі певних визначених строків» [1].

Середньовічна драматургія бере свій початок у християнській церковній традиції. Як зазначає С.К. Боянус, розвиток драми в усій середньовічній Європі має спільні риси: вона пишеться латинською мовою, тісно пов'язана з католицьким ритуалом, має інтернаціональний літургічний характер і лише згодом, увібравши в себе місцеві елементи, проявляє властиві кожному народу національні риси [4]. При створенні літургічних драм ранні автори надавали прозовому тексту Святого писання віршованої форми - цим обмежувався їх творчий внесок у створення драм. Але з часом автори відходять від копіювання біблійних сюжетів і привносять у тексти п'єс національний колорит і національну мову. Саме з проникненням національного елементу в літургічну драму та з виникненням так званої напівлітургічної драми, тобто з відходом від традиції наслідування, пов'язана парадоксалізація середньовічної драми. М.Л. Андрєєв зауважує, що, вирвана із системи зовнішніх зв'язків із церковним сезоном - окремим днем богослужіння, певною службою тощо, - літургічна драма втрачала внутрішню зв'язаність і, набувши закінченого сюжету, стала автономним драматичний дійством. Парадоксалізація літургічної драми проявляється, як правило, в заниженні піднесених образів і мотивів Святого Писання та привнесенні в нього побутових елементів, у співіснуванні чудесного і божественного з земним і низьким, у посиленні фольклорного елементу тощо. Вже в ранніх напівлітургічних драмах у латинський текст проникає народна мова [5]. Прикладом такого «онароднення» літургічної драми може слугувати дійство «Наречений», яке написане латинською та французькою мовами:

«Fatue

Nos virgins que ad vos venimus negligenter oleum fudimus: ad vos orare, sosores, cupimus, ut ad illas quibus nos credimus dolentas, chaitivas, trop i avem dormit!» [6].

Драма присвячена євангельскому сюжету про п'ять розумних і п'ять нерозумних жінок, які чекають на нареченого. Головними дійовими особами є наречений, десять молодих жінок, архангел Гавриїл та хор, з якими співіснують реальна побутова постать продавця масла і навіть богохульний елемент - демони, що відправляють нерозумних жінок до пекла. Зниження високого релігійного плану в середньовічній драмі і, як наслідок, її парадоксалізація продовжуються в містеріях.

У середньовічних містеріях посилюється народний характер драматичного дійства, який, попри їх релігійний характер, наближує ці твори до світської драми. Містерії дійшли до нашого часу в вигляді чотирьох циклів п'єс - Йоркського списку, циклу Таунлі, Честерської збірки та циклу з Ковентрі. Типовими рисами містерій можна назвати їхній повчальний характер і головну тему - суперечку між Богом та Дияволом за людську душу. Але художні засоби, які використовуються для реалізації релігійно - проповідницьких цілей у містеріях, зазнають значного впливу з боку народного театру, фольклору, вагантського пародіювання, адже тут усе відчутніше проступають сміхові елементи, грубість, вульгарність. Деякі містерії сповнені конкретних деталей повсякденного життя: так, вечеря пастухів складається з баранячої голови, елю, пудингу, кислого молока, сира, масла, часнику й цибулі. Народно - побутовий колорит окремих дійових осіб співіснує з піднесено-релігійним змістом драм. По дорозі до місця народження Ісуса пастухи обговорюють нагальні побутові питання - погану погоду й сімейні негаразди. Старий пастух скаржиться на свою дружину і застерігає молодь від одруження:

література карнавал культура середньовічний

«Bot yong men of wowyng/ for god that you boght,

Вони приносять у дарунок новонародженому Христу ті скарби, які складають їхнє власне багатство - пряжку з дзвоником, горіхи на мотузці, ложку.

Побутові та сімейні сцени присутні майже в кожній англійській та французькій містерії. Так, у Ноя виникає сімейна сварка з дружиною: вона не хоче плисти з ним у ковчезі, а тому подружжя лупцює одне одного [8].

Хоча XV століття прийнято вважати періодом розквіту церковної драми, на нього можна поглянути й з іншої точки зору. Біблійний матеріал у церковній драмі вичерпаний, а фарсовий компонент на противагу релігійному набуває гучного звучання, що дає підстави констатувати парадоксалізацію церковного театру. Два плани - високий біблійний і низький народний - поступово змішуються й розчиняються один в одному, що унеможливлює подальше існування літургічної й напівлітургічної драми в незмінному вигляді й дає поштовх до виникнення нового, світського театру.

Творчість вагантів, яка являє собою виразний історико-культурний парадокс середньовіччя, була опозиційною щодо канонізованої літературної норми середньовіччя, так званої «високої» літератури. Поезія вагантів увібрала в себе естетику карнавалу, особливої уваги набула тема кохання (причому не платонічного, а підкреслено тілесного, чуттєвого), бенкетування з його нестримним ненажерством та пиятикою, а також пародіювання канонічних обрядів та відповідних сакральних текстів. Ваганти прославляють жінок і вино, проте водночас із цим викривають і таврують суспільні вади: лицемірство, жадібність, користолюбство, дармоїдство й марнославство, які панують у всіх ешелонах світської та церковної влади. Отже, як не парадоксально це звучить, жінки, вино й розгульне життя - це лише тло поезії вагантів. На цьому жартівливому фоні здійснюється розробка серйозних тем - заклик до хрестового походу в ім'я визволення «Гроба Господнього», плач за Річардом Левовим Серцем, антиклерикальні заклики, які викривають моральний занепад духовенства й торгівлю церковними посадами, тощо. Далеким від блазнювання є, наприклад, вірш «Скажений світ».

Як зазначає Л. Гінзбург, вагантам відкривається та правда життя, якої не вичитати з книг. Ваганти по - своєму осмислюють цю правду, сполучаючи традицію торгових майданів з естетикою античності й побожністю Святого Письма. В такий спосіб, маскуючись за зовнішнім цинізмом і грубістю, вони роблять спробу донести ідеї любові, милосердя, справедливості й рівності [9].

Підґрунтям, на якому виникла поезія вагантів, були античні пам'ятки та християнська література. Пісні волоцюг складалися, передусім, як викривальні пародії на пророків Старого Заповіту та як наслідування сатириків античності. Джерелом любовної тематики для міської середньовічної лірики стали «Пісня Пісень» та твори Овідія. З одного боку, ці джерела дали поштовх для розвитку вченої панегіричної поезії на честь знатних дам, а з іншого - для поезії вагантів. Ще одним джерелом для творчості голіардів стала народна пісня. На межі зіткнення двох соціальних прошарків - нижчого духовенства, зокрема монахів, та селянства виникла література на національних мовах у результаті здійснення перекладів релігійних текстів на французьку, німецьку, іспанську та інші мови. Водночас духовенство запозичило фольклорні теми й мотиви, які були перекладені на латину [10].

В межах цієї традиції було створено «Вечерю Кіпріана», яка стала пародійною вибіркою зі священних текстів усіх тілесно-знижених мотивів і образів. Середньовічна пародія немов «вивертає назовні» сакральне, священне та важливе. «Вечеря Кіпріана» була складена у монастирській школі з метою кращого запам'ятовування подій Священного Писання, але всі біблійні події зображені тут у підкреслено зниженому, гротескному тоні, а всі біблійні постаті перетворені на учасників спільної блазнівської учти.

В епоху раннього середньовіччя феномен карнавального сміху сягає вищих церковних кіл, виникають апології сміху й «свята дурнів», що свідчить про терпиме ставлення до цієї практики. Проте згодом церква накладає заборону на цю традицію. Гонінням були піддані «свято дурнів», карнавальний сміх на масляну та інші прояви народної сміхової культури, такі як, наприклад, поезія вагантів або ж голіардів. Хоч яким розповсюдженим явищем була поезія вагантів, однак станом на початок XIV століття вона поступово припиняє своє існування. Цьому сприяли церковні репресії, поступове зменшення кількості мандрівних монахів і студентів, переорієнтація їх творчості на зразки класичної середньовічної церковної літератури, створення чернецьких орденів, які офіційно проголошували свій «жебрацький» статус, конкуренція з трубадурами, труверами та міннезінгерами. Латинська середньовічна поезія поступається світській літературі на національних мовах, для якої вона підготувала підгрунтя. І вже починаючи з XIV століття, в Європі формується нова світоглядна система, в межах якої світ розглядається не з теоцентричної, а з антропоцентричної точки зору. Паралельно з утвердженням нового світобачення, критиці піддаються аскетизм, схоластика й догматизм середньовіччя.

Список використаних джерел та літератури

1. Бахтин М.M. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса [Електронний ресурс] / М. M. Бахтин. - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Baht/index.php.

2. Добиаш-Рождественская О.А. Культура западноевропейского средневековья. Научное наследие /

О.А. Добиаш-Рождественская. - М.: Наука, 1987. - 340 с. - С. 19-20.

3. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры / А.Я. Гуревич. - М.: Искусство, 1972. - 191 с. - 5 с.

4. Боянус С.К. Средневековый театр / С.К. Боянус // Очерки по истории европейского театра. - Петербург: ACADEMIA, 1923. - С. 55-104

5. Music and Medieval Manuscripts: Paleography and Performance: Essays / [edited by John Haines and Randall Rosenfeld]. - Aldershot: MPG Books Ltd., 2004. - 443 p.

6. Nine Medieval Latin Plays / [edited by Peter Dronke]. - Cambridge University Press, 2008. - 276 p. - 17 р.

7. The Towneley Cycle, Play 13 - The Second Shepherds' Play (Secunda Pastorum) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://machias.edu/faculty/necastro/drama/towneley/13_second_shepherds.html.

8. The Play of Noah [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.courses.fas.harvard.edu/~chaucer/special/litsubs/drama/noah.html.

9. Гинзбург Л. О лирике вагантов [Електронний ресурс] / Л. Гинзбург. - Режим доступу: http: //www. belousenko. com/pr_V aganty.htm.

10. Гаспаров М.Л. Избранные статьи [Електронний ресурс] / М.Л. Гаспаров. - М.: Новое литературное обозрение, 1975. - 482 с. - Режим доступу: http://www.elar.urfu.rU/bitstream/10995/56/1/1181289.pdf.

Размещено на Allbest.ru