Метафора як експресивно маркований ресурс художнього мовлення (на матеріалі англомовної емотивної прози)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Метафора як експресивно маркований ресурс художнього мовлення (на матеріалі англомовної емотивної прози)

Ананьян Е.

кандидат педагогічних наук, доцент кафедри германської та слов'янської філології Донбаського державного педагогічного

університету

У статті розкрито та проаналізовано науковий доробок як вітчизняних, так і зарубіжних учених з проблеми вивчення метафори та інтерпретації її природи в контексті семантичного, прагматичного, когнітивного, контекстуального, конвенціонального підходів. Автор статті презентує типологізацію когнітивної метафори; підкреслює стилістичну силу метафори на матеріалі автентичних текстів емотивної прози, визначає її потенціал як експресивно-емотивного інтенсифікатора та інтенційно маркованого елементу.

Ключові слова: метафора, когнітивна метафора, метафоричний перенос, аналогія, авторська інтенція, експресивно-емотивний інтенсифікатор.

Ананьян Э.

кандидат педагогических наук, доцент кафедры германской и

славянской филологии Донбасского государственного

педагогического университета

МЕТАФОРА КАК ЭКСПРЕССИВНО МАРКИРОВАННЫЙ РЕСУРС

ХУДОЖЕСТВЕННОЙ РЕЧИ

(на материале англоязычной эмотивной прозы)

В статье раскрыты и проанализированы научные исследования как отечественных, так и зарубежных ученых по проблеме изучения метафоры и интерпретации ее природы в контексте семантического, прагматического, когнитивного, контекстуального, конвенционального подходов. Автор статьи представляет типологизацию когнитивной метафоры; подчеркивает стилистическую силу метафоры на материале аутентичных текстов эмотивной прозы, определяет ее потенциал как экспрессивно- эмотивного интенсификатора и интенционно маркированного элемента.

Ключевые слова: метафора, когнитивная метафора, метафоричный перенос, аналогия, авторская интенция, экспрессивно-эмотивный интенсификатор.

Ananyan E.

- Candidate of Pedagogical Sciences (PhD), Associate Professor of the

Department of Germanic and Slavic philology of Donbass State

Teachers' Training University

METAPHOR AS AN EXPRESSIVELY MARKED

RESOURCE OF ARTISTIC SPEECH

(on the material of the English-language emotive prose)

In the article scientific researches of both domestic and foreign scientists on the issue of study of metaphor and interpretation of its nature in the context of semantic, pragmatic, cognitive, contextual, conventional approaches are revealed and analysed. The author of the article presents the typology of cognitive metaphor; emphasises the basic constituent of poetic metaphor - “analogy”; underlines the stylistic power of metaphor on the material of authentic texts of emotive prose, determines its potential as an expressive and emotive intensifier, intentionally marked element. The fragments of the texts of authentic emotive prose cited in the article show that being subordinated to the author's intention (“to visualize” the image of the character, his or her inner world, social and cultural environment, the atmosphere that determines his or her life and actions) they (we mean “fragments”) contain different stylistic devices (epithet, simile, periphrasis, elements of stylistic exaggeration, inversion, stylistic enumeration) that intensify the expressive power of metaphor proving its absolute “pre-eminence”, fundamental role in the process of creating imagery and expressivity of the language of the work of art .

Key words: metaphor, cognitive metaphor, metaphoric transference, analogy, author's intention, expressive and emotive intensifier.

Постановка проблеми

Беззаперечною є думка, що художня картина світу являє собою “відображений у свідомості людини фрагмент буття, який усвідомлений в естетичних категоріях, заданих темах або іншим жанром словесного мистецтва” [10]. Виокремивши “фрагмент буття”, автор здійснює презентацію певного періоду, окресленого хронологічними межами, інтелектуального, культурного та естетичного досвіду, емоцій та ідей через художнє, емотивно навантажене опрацювання мовного матеріалу. Діяльність митця підпорядкована меті посилити виразність та експресивність художнього мовлення, створити образність як на рівні окремого мовленнєвого фрагменту, так і в масштабах усього тексту. Одним з найбільш вагомих експресивно-емотивних інтенсифікаторів є метафора. Саме в контексті декодування метафори, характерною рисою якої є поетика, адресат наближається до глибин суджень адресанта, відчуває авторську інтенцію та отримує нові образні емотивно марковані змісти через уже наявні концепти.

Аналіз останніх досліджень. Сьогодні, досліджуючи метафору та окреслюючи її роль “у світі понять, що нас оточують”, науковці стверджують, що метафора як засіб виразності, поетичний троп, функціонує не лише в мові того, хто активізує мовленнєву діяльність, а й пронизує його мислення, судження та дії [8]. Так, американські дослідники Дж. Лакофф та М. Джонсон уважають думку, що метафора має розглядатися виключно як “один з проявів природної мови - те, що належить до сфери слів, але не до сфери мислення або дії”, хибною [8]. Вони зазначають, що “дія метафори не обмежується однією лише сферою мови, тобто сферою слів: самі процеси мислення людини значною мірою метафоричні. Саме це маємо ми на увазі, коли говоримо, що поняттєва система людини впорядковується та визначається метафорично. Метафори як мовні вирази стають можливими саме тому, що існують метафори в поняттєвій системі людини” [8]. Саме така думка визначає когнітивний підхід до вивчення метафори, акцентуючи увагу на її ментальному характері (онтологічному аспекті) та пізнавальному потенціалі (епістемологічному аспекті) [11, с. 222]. Отже, аналіз сучасних лінгвістичних досліджень довів, що когнітивний підхід до вивчення метафори, який отримав значну підтримку серед теоретиків наприкінці ХХ століття, сьогодні презентовано в науковому доробку Н. Д. Арутюнової, А. М. Баранова, М. Блека, М. Вертгеймера, Е. В. Будаєва, Д. Девідсона, М. Джонсона, О. М. Лагути, Дж. Лакоффа, А. О. Попової, Г. М. Скляревської, В. М. Телії, А. П. Чудінова, Л. І. Шадаєвої та ін. Тож, когнітивна інтерпретація метафори продовжує визначати нові перспективи у вивченні цього риторичного засобу виразності.

Мета статті полягає в аналізі підходів до вивчення метафори як риторичного засобу виразності та особливостей її функціонування на сторінках англомовної емотивної прози.

Завдання статті: презентувати інтерпретацію поняття «метафора» в наукових розвідках лінгвістів; проаналізувати типологізацію когнітивної метафори, запропоновану американськими науковцями Дж. Лакоффом та М. Джонсоном; визначити лінгвостилістичний потенціал метафори на матеріалі англомовної емотивної прози. метафора проза емотивний

Виклад основного матеріалу дослідження

Вивчення метафори розпочинається за часів Давньої Греції, коли Аристотель у своїх трактатах “Поетика” та “Риторика” використав даний термін у контексті вимог, що висуваються до поетичного мовлення, складу поета. Одним з основних критеріїв стилю митця слова філософ вважав необхідність використовувати загальновживані елементи мови таким чином, щоб адресат міг насолоджуватися, з одного боку, благородністю, піднесеністю, незвичністю, а з іншого, - ясністю складу адресанта. Так, на думку Аристотеля, “мову слід обробляти”; “особливо важливо бути вправним у метафорах, оскільки лише одного цього не можна запозичити в інших, і ця здатність є ознакою таланту. Адже створювати хороші метафори означає помічати схожість” [1].

Аналіз ґенези розвитку знань та уявлень про метафору, представлених у трактатах Аристотеля, довів, що в античній риториці метафора вважалася саме тим “єдиним матеріалом, корисним для стилю прозового мовлення” [1]. Досліджуючи цей стилістичний прийом паралельно з епітетом, який може вважатися певним інтенсифікатором метафори, її емфатичним маркером, Аристотель зазначав, що “метафора високою мірою має ясність, приємність та чарівність новизни і не можна запозичити її в іншої особи. Слід використовувати в мовленні відповідні епітети та метафори, а цього можна досягнути за допомогою аналогії; у противному разі [метафора та епітет] виявляться непідходящими ...” [1]. Метафори являють собою певні “загадки”, які вимагають від автора ретельного опрацювання мовного матеріалу, його структурування та презентації. Декодування таких “емотивних пазлів” має принести естетичне задоволення реципієнту. Визначаючи причини, що можуть негативно вплинути на твір митця, презентуючи “холодність” його стилю, Аристотель називає саме “використання непідходящих метафор” [1].

На думку філософа, риторичний засіб, що досліджується, надає певної “витонченості” тексту. Метафора є продуктом наочного зображення, тобто письменник намагається передати річ у так званому “дієвому образі” [1]. Результатом дотримання такого принципу є талант митця слова “бачити схожість і в речах, які далеко знаходяться одна від іншої”, що свідчить про “вправність розуму” письменника [1]. Аристотель вважає, що метафоричність як основа виразності, витонченості мови письменника властива й іншим тропам (гіперболам), а порівняння, наприклад, є спорідненим з метафорою риторичним засобом, що відрізняється лише наявністю елементів, які структурують порівняння за зовнішньою формою.

У наукових розвідках сучасних науковців представлені підходи до визначення метафори як поняття та її класифікації; вивчення її семантично-структурних особливостей та аналіз сфери її використання; дослідження параметрів метафоричного переносу в контексті певного функціонального стилю та ін. Так, І. Р. Гальперін досліджує метафору в контексті лінгвістичної стилістики (“науки про природу особливих маркованих елементів, особливих сполучень мовних одиниць, здатних повідомляти додаткову інформацію до основного змісту висловлювання (тексту), та про відношення одних засобів виразності до інших у даному типі тексту”) та характеризує цей стилістичний прийом як “не перенесення значення з одного об'єкта дійсності на інший, а відношення двох типів лексичних значень - контекстуального та словникового, що реалізуються одночасно в певних сполученнях” [4]. На думку І. В. Арнольд, метафора є “приховане порівняння, що здійснюється через використання назви одного предмета до іншого та виявляє таким чином якусь важливу рису другого” [2, с. 99]. Наслідуючи думку Р. Уеллека, науковець підкреслює, що “основними складовими 168 поетичної метафори ... є аналогія, подвійне видіння, чуттєвий образ, наділення людськими почуттями. Усі чотири компоненти поєднуються у різних пропорціях. Аналогію не слід розуміти занадто буквально, оскільки поетична метафора одночасно підказує й різницю між двома планами” [2, с. 100]. У вивченні метафори Н. Д. Арутюнова підтримує “припущення про те, що людські когнітивні структури (сприйняття, мова, мислення, пам'ять, дія) нерозривно пов'язані між собою в межах однієї спільної задачі - здійснення процесів засвоєння переробки та трансформації знання, які, власне, і визначають сутність людського розуму” [3]. За визначенням Дж. Лакоффа та М. Джонсона, метафора розглядається як мовне вираження, що виконує функцію “ємності” змістів та ідей [8]. Тоді, коли поняття, судження адресанта тяжіють вийти “за межі звичайного буквального способу мислення до області, яку називають фігуральним, поетичним, барвистим або химерним мисленням і мовою”, ми повинні говорити про авторський, інтенційно маркований риторичний троп - метафору [8]. О. Мєщєрякова підкреслює, що “метафора - це нове використання слова або словосполучення, яке вже існувало раніше в мові, для позначення якогось поняття з метою надання йому частини попереднього змісту” [9]. На думку Д. Девідсона, “метафора - це мрія, сон мови. Тлумачення снів потребує співпраці сновидця та того, хто тлумачить, навіть якщо вони зійшлись в одній особі. Точно так тлумачення метафор несе на собі відбиток і творця, й інтерпретатора. Розуміння (як і створіння) метафори є результат творчого зусилля: воно так само мало підпорядковане правилам” [5]. Дослідник підкреслює, що даний риторичний засіб виразності, функціонуючи у процесі комунікації, являє собою діалектичну взаємодію “думки висловленої та думки, що здобута з мовлення” [5]. У контексті представленої інтерпретації метафори Д. Девідсон зосереджує увагу на наступному аспекті: “Питання лише в ступені розриву. Метафора його збільшує тим, що використовує як додаток до звичайних мовних механізмів несемантичні ресурси. Для створення метафор не існує інструкцій, немає довідників для визначення того, що вона “означає” або “про що повідомляє”. Метафора розпізнається тільки завдяки наявності в ній художнього начала. Вона з необхідністю припускає той або інший ступінь артистизму. Не може бути метафор, позбавлених артистизму ...” [5]. Науковець розмежовує дві сфери, до яких залучено лексику: перша сфера - це значення слів, а друга - їхнє використання. Метафора, за визначенням дослідника, цілком приналежить до сфери використання [5].

Отже, аналіз наукової літератури довів існування різних підходів до вивчення метафори та інтерпретації її природи: семантичного, прагматичного, когнітивного, контекстуального, конвенціонального та ін.

У статті звернемо увагу на більш детальне вивчення саме когнітивної метафори, її типологізації та використання на сторінках англомовної емотивної прози. Когнітивна метафора, що є “однією з форм концептуалізації, когнітивним процесом, який виражає та формує нові поняття і без якого неможливе отримання нового знання”, представлена на сторінках автентичних художніх творів у типах, що були визначені Дж. Лакоффом та М. Джонсоном як основні, “що задають аналогії та асоціації між різними системами понять і породжують часткові метафори” [6]. Визначаючи концепт, беручи до уваги не його “інгерентні риси”, а навпаки, саме його “інтерактивні характеристики”, спостерігаємо можливе взаємопроникнення та паралельне існування декількох типів метафор, що є цілком природним. Дослідниками підкреслено, що метафори слід поділяти на дві групи: перша група - це “конвенціональні метафори, що визначають будову повсякденної концептуальної системи нашого суспільства, яка відображається в буденному використанні мови” - (виділено авторами Дж. Л., М. Д.), а друга - образні, творчі метафори, “здатні дати нове розуміння нашого досвіду. Тим самим, вони можуть надати нового змісту нашому минулому, нашій повсякденній діяльності і тому, що ми знаємо і в чому впевнені” [7, с. 169].

Розглянемо більш детально першу групу з її внутрішньою типологізацією. Отже, науковці розрізняють структурні метафори (“один концепт метафорично структурований у термінах іншого”), орієнтаційні метафори (“вид метафоричних концептів, які не структурують один концепт у термінах іншого, а організують цілу систему концептів відносно іншої системи”), онтологічні метафори (трансформують “способи сприйняття подій, діяльності, емоцій, ідей тощо, як матеріальних сутностей і речовин”, “метафоричні моделі розуму та душі й тим самим дають можливість звернути увагу на різні аспекти ментального досвіду”); метафори, в основу яких покладено категорію причинності [7, с. 35, 49, 53, 104]. Дж. Лакофф та М. Джонсон уважають, що структурні метафори дозволяють “значно більше, ніж просто орієнтувати поняття, звертатися до них, квантифікувати їх, що ми робимо з простими орієнтаційними та онтологічними метафорами: вони дають нам можливість 170

використовувати одне високоструктуроване та чітко виділене поняття для структурування іншого” [7, с. 97]. Дослідники

розрізняють певні підтипи онтологічної метафори: метафори вмістилища, метафори поля зору та персоніфікацію [7]. На думку науковців, вивчення метафори повинно відбуватися паралельно з дослідженням метонімії, оскільки разом вони створюють узгоджені системи, у термінах яких людина усвідомлює свій досвід. Розглядаючи другу групу метафор, які науковці іменують синонімічними поняттями - образною, творчою - підкреслимо, що концепт обтяжений більш ускладненими та більш об'ємними наслідками, що породжує новий зміст.

Переходячи до питання аналізу англомовних творів емотивної прози на предмет метафори та її стилістичної цінності, експресивного потенціалу, робимо акцент саме на так званих “нових змістах”, які, у свою чергу, є так званим “мовним контейнером”, де функціонують трансформовані концепти. Наведемо приклади:

“In plainer words, he has gleaned from a gathering of this family no branch of which had a liking for the other, between no three members of whom existed anything worthy of the name of sympathy evidence of that mysterious concrete tenacity which renders a family so formidable a unit of society, so clear a reproduction of society in miniature. He has been admitted to a vision of the dim roads of social progress, has understood something of patriarchal life, of the swarmings of savage hordes, of the rise and fall of nations. He is like one who, having watched a tree grow from its planting a paragon of tenacity, insulation, and success, amidst the deaths of a hundred other plants less fibrous, sappy, and persistent one day will see it flourishing with bland, full foliage, in an almost repugnant prosperity, at the summit of its efflorescence” [14].

“He had the oddest feeling of actual companionship, as if a million white moths or spirits had floated in and settled between dark sky and darker ground, and were opening and shutting their wings on a level with his eyes. In the bewildering, still, scentless beauty of that moment he almost lost memory of why he had come to the orchard. The flying glamour which had clothed the earth all day had not gone now that night had fallen, but only changed into this new form. He moved on through the thicket of stems and boughs covered with that live powdering whiteness, till he reached the big apple tree” [13, с. 38].

“His heart was hard with disillusion: a continual gnawing and resistance. But he worked on. What was there to do but submit.

The sunlight blazed down upon the earth, there was a vividness of flamy vegetation, of fierce seclusion amid the savage peace of the

commons. Strange how the savage England lingers in patches: as here, amid these shaggy gorse commons, and marshy, snake-infested places near the foot of the south downs. The spirit of place lingering on primeval, as when the Saxons came, so long ago” [15].

“But what the gods give they quickly take away. You have only a few years in which to live really, perfectly, and fully. When your youth goes, your beauty will go with it, and then you will suddenly discover that there are no triumphs left for you, or have to content yourself with those mean triumphs that the memory of your past will make more bitter than defeats. Every month as it wanes brings you nearer to something dreadful. Time is jealous of you, and wars against your lilies and your roses” [16, с. 30].

Аналізуючи приклади, представлені вище, підкреслимо, що, підпорядковані конкретній інтенції автора (“візуалізувати” для реципієнта образ героя, його внутрішній світ, соціальне та культурне середовище, атмосферу, яка детермінує його життя та вчинки тощо), - ці фрагменти емотивної прози містять різні стилістичні прийоми (епітет, порівняння, художній перифраз, елементи гіперболізації, інверсію, стилістичне перерахування), але вони посилюють експресивну силу метафори, доводячи її безумовну першість у створенні образності та виразності мови художнього твору.

Висновки

Матеріал, представлений вище, довів, що метафоричні переноси, про природу, сутність, функціональну цінність яких було заявлено ще за часів античності, і досі залишаються предметом вивчення в лінгвістиці, психолінгвістиці, когнітивній лінгвістиці, психології, філософії, риториці тощо. Сучасні наукові розвідки, генеруючи ідеї про те, що метафора “являє собою особливі когнітивні схеми ..., які є центральними для функціонування мови та думки”, “охоплює суть справи, бо є найкоротшим шляхом до осягнення глибинної сутності речей”, “є образною формою вираження знання, являє собою прорив до розуміння, до інтуїтивного бачення ситуації, для повної характеристики якої не вистачає даних”, презентують прогресивні наукові погляди на місце даного риторичного виразного засобу в наступному контексті: від “концепта” та його “понятійної інтерпретації” до “судження, основу якого становить принцип схожості між концептами”; у художній мові метафоричний перенос пов'язаний зі створенням “нового змісту”, “образу”, “образності слова митця” [12]. Результати проведеного дослідження дозволяють визначити певні перспективи подальшого наукового пошуку: поглибити вивчення метафори в контексті функціонально - стильових, концептуальних, комунікативних та лінгвокогнітивних особливостей дискурсу та дослідження питання перекладу когнітивної метафори з метою досягнення адекватності перекладу та збереження емотивного навантаження тропу в мові перекладу.

Література

Аристотель. Поэтика. Риторика [Электронный ресурс] / Аристотель. - СПб. : Азбука, 2000. - с. 119. - Режим доступа : http://ru.scribd.com/doc/

Арнольд И. В. Стилистика. Современный английский язык : [учебник для вузов]. - [4-е изд.] / И. В. Арнольд. - М. : Флинта : Наука, 2002. - 384 с.

Арутюнова Н. Д. Метафора и дискурс : [теория метафоры]

[Электронный ресурс] / Н. Д. Арутюнова. - М., 1990. - С. 5-32. - Режим доступа : http://www.philology.ru/linguistics1/arutvunova

Гальперин И. Р. О понятиях "стиль” и "стилистика” [Электронный ресурс] / И. Р. Гальперин // Вопросы языкознания. - 1973. - № 3. - С. 14-25. - Режим доступа : http://www.philology.ru/linguistics1/galperin

Дэвидсон Д. Что означают метафоры : [метафорические чтения] [Электронный ресурс] / Д. Дэвидсон. - Режим доступа : http://metaphor.narod.ru/davidson

Краткий словарь когнитивных терминов [Электронный ресурс] / [сост. Е. С. Кубрякова, В. З. Демьянков, Ю. Г. Панкрац, Л. Г. Лузина]. - М. : Филол. ф-т МГУ им. М. В. Ломоносова, 1997. - 245 с. - Режим доступа : http://www.twirpx.com/

Лакофф Дж. Метафоры, которыми мы живем / Лакофф Джордж, Джонсон Марк : [пер. с англ.] ; [под ред. и с предисл. А. Н. Баранова]. - М. : Едиториал УРСС, 2004. - 256 с.

Лакофф Дж. Мир понятий, окружающий нас : [метафорические чтения] [Электронный ресурс] / Дж. Лакофф, М. Джонсон. - Режим доступа : http://metaphor.narod.ru/lacoff

Тимофеева О. В. Метафора в художественной репрезентации мира (на материале произведений английских и американских писателей) : автореф. дисс. ... канд. филол. наук : спец. 10.02.19 „Теория языка” [Электронный ресурс] / О. В. Тимофеева. - Москва, 2011. -

Размещено на Allbest.ru