Фантастичне та історичне: жанрові перехрестя прочитань святого письма

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Фантастичне та історичне: жанрові перехрестя прочитань святого письма

канд. філол. наук., доц. Т.В. Хайдер

Анотація

Стаття присвячена актуальній проблемі сучасних літературознавчих та культурологічних студій функціонуванню біблійних сюжетів та їхній подальший еволюційний шлях в світовій художній літературі. Увагу приділено виокремленню апокрифічних літературних інваріантів євангельської історії.

Ключові слова: апокриф, стилізований роман-апокриф, фантастика, євангельський сюжет.

Аннотация

Статья посвящена актуальной проблеме современных литературоведческих и культурологических исследований функционированию библейских сюжетов и их дальнейшее эволюционный путь в мировой художественной литературе. Внимание уделено выделению апокрифических литературных инвариантов евангельской истории.

Ключевые слова: апокриф, стилизованный роман-апокриф, фантастика, евангельский сюжет.

Annotation

The article is devoted to the problem of contemporary literary and cultural studies such as operation of biblical scenes and their further evolutionary path in the world fiction. The attention is paid to the specific method of the apocryphal literature invariants of Gospel stories.

Keywords: Apocrypha, stylized Apocrypha-novel, fiction, Gospel story.

Вибір т.зв. літературних апокрифів як об'єкта літературознавчого аналізу наближає їх до проблеми "релігія й література" як однієї з найбільш актуальних проблем сучасних гуманітарних студій.

Метою є представлення літературних творів з євангельською канвою як приналежних до певної сюжетно-жанрової групи, відносна стійкість якої забезпечена взаємодією художнього плану подій зі Святим письмом Нового Заповіту, а також виявлення морально-етичної філософської основи, витоки якої сягають євангельської дидактики, що лежить у полі наукових студій, наукова новизна яких надалі є невичерпаною.

Протягом тривалого часу (з кінця ХІХ століття) формувався потужний пласт романів, де євангельський сюжет використовувався авторами як інспірація. У сучасному літературознавстві художній твір з євангельським сюжетом має декілька жанрових визначень, які виявляють як домінанту фабулу, запозичену з євангелій і апокрифів, або передбачають взаємодію цих двох складових євангельської фабули і романного сюжету. Найбільш поширеним для творів такого типу залишається визначення "апокриф".

Такого типу твори віддавна присутні в наукових студіях зарубіжних й вітчизняних учених. Предметом їхніх зацікавлень стають як суто теоретичні міркування щодо жанрових трансформацій (С. Авєрінцев, А.В. Татаринов, С.М. Телегин, М. Ізик, М. Янковска та ін.), так і дослідження стосовно зацікавлень релігійною тематикою й потреб "повернутися" до витоків духовності й переосмислення культурного спадку нашої цивілізації (М.Н. Епштейн, А. Швейцер, А Мень, А.Е. Нямцу, о. Чистяков Г.).

Найчастіше серед таких творів зустрічаються такі, де сюжет центровано навколо життя Христа, набагато рідше інші біблійні персонажі. Останнім часом набула популярності постать Іуди. Жанрові інваріанти настільки різноманітні, що можуть виступати окремим предметом теоретичних студій, хоча для більшості дослідників власне жанрові модифікації та трансформації менш цікаві, аніж власне свята історія.

Для багатьох письменників, які зверталися до євангелічних сюжетів, характерні стратегії міфологізації та "історізації", причому, як зазначає А.Татарінов, Євангеліє стає "керівною формою" [6, с. 193], відтак ми маємо достатньо велику кількість варіантів новозавітної історії у багатьох літературах ("Три версии предательства Иуды" Х.Л. Борхеса, "Последнее искушение" Н. Казандзакиса, "Евангелие от Иисуса" Ж. Сарамаго, "Иуда Искариот" Леонида Андреева, Любимый ученик Ю. Нагибина та багато інших).

На особливу увагу заслуговують твори, в яких саме євангелічна історія стає опорною ("Евангелие от Сына Божия" Н. Мейлера, "Евангелие от Пилата" Э.-М. Шмитта, Wedlug niej Мачєя Наваріяка, Ewangelia spisana przez szewca Даніеля Брента, Wedlug Judasza Генрика Панаса).

Поширеною думкою в сучасних гуманітарних студіях широкого спрямування є думка про те, що "Ті, хто пише модерністські апокрифи, не стільки вирішують історичні проблеми, скільки роблять особистий вибір, просуваючи ті або інші єретичні концепції" [цит. за: 6, с. 197].

Проте ми схильні вбачати більш серйозні й глибокі процеси, які відбуваються у свідомості нашої цивілізації, особливо в останній декаді ХХ століття й на початку ХХІ.

Витоки зацікавлення релігійною тематикою й впровадження євангельських постатей як трансцендентної точки відрахунку та переоцінки сучасності різні для європейської та пострадянської цивілізацій. На Заході це називають екуменізмом чи релігійним модернізмом, де такий процес супроводжується певним унітаризмом та синтезом різних традицій і вірувань, а на просторі пострадянському за вдалим визначенням М. Епштейна "выветривание этих традиций, через неизбежное принятие и преодоление духовного наследия атеизма" [2, с. 158-165]. Проте не лише такий пост-атеїстичний синдром, якщо це можна так окреслити, є причиною звернень до релігійної тематики. Адже і в інших національних культурах потяг до духовних основ не лише не зникав, а й супроводжувався паралельними пошуками нових форм, що дало і гібридні форми апокрифічного літературного характеру (новітній роман-апокриф), й вихід у площину зовсім інших жанрових вимірів.

Нашу увагу привернули твори письменників, які репрезентують зовсім різні культурні традиції, різні творчі покоління, різні літературні жанри, що дає право припустити наявність не лише заявленого пост-атеїстичного синдрому, (який би був характерний для суто нашого культурного континууму), а й глибших процесів, які відбуваються у різних національних літературних традиціях, а відтак претендують на певну тенденційність, характерну для нашого часу взагалі. Протяжність в часі й географії свідчить про певну еволюцію літературного апокрифу. Християнські реалії, які домінують сьогодні в літературних апокрифах, найчастіше не мають нічого спільного ані з теологічними пошуками, ані з власне апокрифами. Зазвичай, вони виступають основою для етико-філософських роздумів, а з суто літературної точки зору це гібридні літературні жанри, які співвідносяться з власне апокрифом, романом, притчею тощо, тобто це деформовані та суперечливі форми роздумів про природу дива та віри. Авторів сучасних літературних форм апокрифу, як і їхніх далеких попередників з перших століть існування християнства, притягує фантастична аура героїв святої історії, описаної в Біблії, загадковість, сакральність, та як зараз модно висловлюватись мотивація.

На сьогоднішній день, коли література стрімко вирвалась зпід тиску жанрових стандартів і класифікацій, набагато складніше визначити площину, у якій можна було б провадити порівняльний аналіз власне апокрифів, їх переробок, парафраз та тих похідних літературних форм, які прийнято називати стилізаціями, або стилізованими літературними апокрифами [6, с. 185], хоча такий аналіз можливий. Як зазначає польська дослідниця літературної апокрифічної традиції М. Ізик, одним з визначаючих вектор розвитку неканонічного письма чинників є бажання заповнити лакуни можливими, (уявними?) подіями, які б могли мати місце між описаними вже в Біблії [10]. Це видається цілком природним, особливо для людини, яка з дитинства обізнана з традицією і мотивами християнства, а отже тяжіє і в дорослому житті проникнути глибше в сутність і природу історії, з якої походить. Відтак, дослідження розмаїття культурних уявлень та їхніх змін може свідчити про ще один з шляхів самопізнання й самоусвідомлення.

З виходом у поза літературне поле пошуків письменників, дослідники неодмінно стикаються з питаннями дискусійного характеру стосовно демократизації мистецтва, морально-етичних меж тощо. Окрім того, слід взяти до уваги ще один неабиякий чинник

- закон ринку, за яким розвивається й літературний світ, а відтак

- вимоги масової літератури представляти сакральні таємниці у сенсаційному "соусі". Таким чином біблійні історії потрапляють у різні жанрові виміри від філософського апокрифічного роману-роздуму до фантастичного (навіть фантасмагоричного) світу.

Оскільки масовій літературі присвячено значно менше досліджень, хоча в межах її царини також відбувалися значні зсуви та жанрові "заломлення". Висновки, які робить А. Мережинська стосовно російської постмодерної літератури доби зламу ХХ та ХХІ століть, сміливо можна застосовувати (хоч би й частково) й до інших слов'янських літератур, польської зокрема. Так дослідниця стверджує, що на заміну "формульним" (тобто ідеологічно заангажованим) романам, міській прозі та іншим варіантам літератури кінця ХХ століття приходять поступово фантастика й варіативні романи-фентезі [4, с. 309]. Оскільки творчість певних письменників, які традиційно знаходяться поза межами постмодерної літературної парадигми, просто не потрапляла в поле зору дослідників під цим кутом зору, Так, наприклад, саме визначення масової літератури досить хистке й не вповні сформульоване, особливо по відношенню таких експериментальних жанрів, як фентезійні чи фантастичні інваріанти.

Йдеться про такі твори, як повість "Херем" української письменниці Марини Соколян (2007) та фантастично-апокрифічний роман польського письменника зовсім іншої генерації А. Вишневського-Снерга Wedlug lotra (... Від розбійника) (Wydawnictwo Literackie, Krakow 1978).

Попри жанрову, хронологічну та тематичну полярність цих творів, можна говорити про глибинний зв'язок, підпорядкований закону фрактальності. Обидва письменники вдаються до своєрідного освоєння периферії євангельського сюжету, хоча й за допомогою абсолютно різного та контроверсійного інструментарію. Так, М. Соколян реконструює через призму східної (юдейської, мало не до-старозаповітного часу) екзотики протоісторію місії Христа, а польський письменник вибудовує психоделічну картину останнього тижня життя Спасителя, побачену очима невіруючого героя, якому Христос (за його ж-таки бажанням) приділяє участь-роль одного з євангельських розбійників. В обох творах ми можемо лише вгадувати, "впізнавати" та припускати, що йдеться власне про Христа через опорні знакові сюжетобудівні конструкти, якими виступають знайомі з святого письма мотиви. Це мотиви Нагорної проповіді, прокляття смокви, зцілення хворих та інші прозорі асоціативно факти з життя Спасителя, використані в романі "Wedlug lotra" (.Від розбійника), хоча автор і закривається вуаллю фантастичної оповіді. літературознавчий біблійний художній апокрифічний

У польській літературі ще від моменту появи у 1973 році скандальної повісті Генрика Панаса "Wedlug Judasza” (.Від Іуди) критика й читачі обережно ставляться до такого роду експериментів у площині релігійних святинь. Книжку Г. Панаса було сприйнято холодно і з певною дистанцією, головним чином через святотатство по відношенню почуття віри й релігійності, так характерного особливо для поляків, та й західного світу загалом. Автора мало не засуджували в аморальності через описи Святої історії, забувши при цьому, що твір Wedlug Judasza це специфічна форма оповіді апокриф. А цей факт дозволяє експериментувати й інтерпретувати біблійні долі й постаті, створюючи з них водночас абсолютно літературні постаті й характери. Можливо, саме тому відомому фантасту А. Вишневському-Снергу легше було у 1978 році приміряти "оболонку" фантастично-фентезійного жанру на делікатну матерію вищого порядку білійну історію. Частково авторові вдалося уникнути критики, принаймні в тому, що він втрутився у духовну сферу з недоречними (блюзнірськими) прийомами переказу. Адже його Христос це дивакуватий волоцюга Побляклий Джек, або Великий Режисер з виразними ознаками приналежності до культури хіппі, як і в Панаса майже маргінальна постать, що майже не потрапляє в фокус оповіді й оповідача. Периферійність цього образу в творі Снерга стає специфічною формою збереження постаті Христа, власна історія якого прихована за перипетіями головного героя Карлоса, його дівчини Лінди та того оточення, яке він бачить як фрагменти пласкої, штучної проекції "натурального" світу й клапті того натурального світу, який був ще вчора. Фантасмагорична метафора штучного світу й штучних переживань манекенів в творі Снерга різко контрастована зі світом природніх почуттів, серед яких домінує віра: "I nagle ze wzruszeniem, ktore kazalo mi zaslonic oczy poj^lem, ze to ja jestem slepy. Wierz^! Razem z tym prostym slowem ona dawala mi wszystko: milosc, nadzj i sens, a ja z^dalem od niej rozumienia, wi^c probowalem wymusic cos, co tu, na planie w swiecie skl^bionych pozorow i zludzen nigdy nie mialo zadnej wartosci" [13].

Звісно, що в художньому поширенні євангельских сюжетів органічно поєднуються література й релігія. В згаданому творі Снерга дивним чином проявляється його авторська літературно-мистецька концепція децентризму: "...Моя концепція композиції картини на відміну від згаданої центристичної композиції носить назву Децентризму. Картина виражає постулат децентризму, коли центр представленого в ній предмету знаходиться десь неподалік, поза межами твору, звідки цей предмет домінує над зазначеним оточенням. Така засада композиції через створення напруження між укритим предметом та очевидним тлом дозволяє змінити значення предмету або його оточення в залежності від приписаної ним ролі” [13].

Саме така концептуальна тексто- і змістотворча стратегія дозволяє конфронтувати серйозні, архіважливі проблеми людського буття й духовності цивілізації в межах досить "несерйозного" (як його сприймають подосі деякі науковці) жанру фантастики. Метафорично представлений світ як знімальний майданчик зі штучними декораціями це гірка подекуди реальність нашої сучасності, й щоб віднайти себе Режисер дає відповідні ролі, допомагаючи тим, хто шукає.

Таким чином апокриф переміщено в жанрові рамки фантастичного роману, але він не втрачає своєї первинної функції: інспірувати власний пошук дороги до вічного, позначаючи шлях трансцендентними християнськими знаками, знайомими посередньому читачеві з хрестоматійної євангелічної канви.

Інший шлях пошуку обирає М. Соколян. ЇЇ повість також можна дефінювати як апокрифічно-фантастичну. Знаковим видається факт, що видано твір у серії "Поза фокусом", що також виносить предмет за межі твору, звідки він апріорично тяжіє над читачем, змушеним за багаторівневими міфологізованими, стилізованими та обіграними кодами "упізнати" лик Христа й сприйняти ще одну версію його місії.

Це цікавий та природний шлях, який проходить будь-який сюжет, в тому й біблійний, коли т.зв. ядро обростає апокрифічною периферією через взаємодію ортодоксальної концепції та маргінальних інтерпретацій.

Виносячи євангельську історію Христа в позабіблійний хронотоп, який допускає жанр фантастики, авторка подає ще одне сміливе розуміння сутності нумінозності. ЇЇ повість просякнута східною екзотикою, реаліями та міфологемами, що походять з дохристиянського (юдаїстського) періоду. Цим вона спрямовує читача у світ трансцендентної істини, сутності божественного, яку М. Еліаде називає ієрофанією (явищем божественного), поділяючи її, своєю чергою, на елементарну ієрофанію (язичницько-дохристиянський прояв божественного в якомусь об'єкті) й ієрофанію вищого порядку (для християнина втілення Бога в Іісусі).

На ІІ Ватиканському Соборі 1965 року було прийнято декларацію під назвою "Nostra aetate" "У наші часи". У документі, який було присвячено нехристиянським релігіям, отці церкви визнають, що "від давніх давен подосі існує серед різних народів певне відчуття тієї таємничої сили, що присутня в бутті речей та подіях людського життя" [9].

Саме виявленню та описові окремого фрагменту протоісторії цієї таємничої сили присвячена повість української письменниці.

Характерним є те, що стилізуючи виразно "нехристиянський" світ, у якому розгортаються химерні пригоди Гура-Асати, авторка, так само як і А. Вишневський-Снерг, апелює до глибоко закоріненого (за Юнгом) первинного релігійного досвіду, який поза іншими чинниками, для більшості українського й ширше європейського читача асоціюється з християнськими сюжетами.

Так чи інакше, винесення на периферію загальновідомої основи з цілим комплексом біблійних топосів це вже усталений прийом сучасної літературної форми апокрифічного письма. Далі можна говорити лише про нашарування в більшій чи меншій мірі "постмодерного". Мається на увазі й вишукана, витончена гра з читачем, й залучення технік, характерних для масової літератури впровадження детективно-ігрової моделі наративу і багато інших дрібніших елементів. Головним залишається євангелічний сюжет та євангелічний герой, які переносяться авторами з ритуально-сакрального простору в контекст невласнерелігійного сюжету.

Безвідносно від жанрової приналежності твору, який би не потрапляв у цю парадигму, ключовим залишається момент периферійності (сакральної недоторканості) головних героїв святої історії.

Автор таким чином фокусується на глибинних етико-психологічних відчуттях і процесах читача (й себе самого в призмі читача): сприймається його варіант історії, чи ні, допомагає пережити момент peak-experiences (пік-переживань) за термінологією Меслоу, чи виводить на манівці єретичних роздумів. Отець Чистяков Г. пік-переживання порівнює з переживаннями містиків, досвід, який неможливо переждати, а лише пережити, й літературні твори вочевидь сприяють таким переживанням [9]. Несподіваність це божественна шокуюча тактика, яку застосовує Бог, щоб нагадати людині про його духовну вразливість [там само]. Несподіване враження від невластивого для жанрового стереотипу (фантастика та її інваріанти наприклад) та смислового, тематичного насичення дають подвійний ефект несподіваності.

Апокрифічний варіант святої історії, реалізований у гібридних сучасних жанрах "апокрифо-фантастики" з елементами історичного фентезі, задоволяють, можливо, потреби містичного досвіду, який трансформований у надособистісних, трансперсональних переживаннях героїв, історії яких розгортаються на сторінках творів, які все ще знаходяться поза глибшою увагою досліджень.

Наприкінці актуальною інспірацією до досліджень у цьому руслі видається думка польського письменника А. Вишневського-Снерга, літературний та філософський спадок якого ще очікує на глибше дослідження:

"Усі існуючі твори мистецтва, попри їхню величезну розмаїтість, можна віднести до одного напрямку до центризму ... [..] Центризм дозволяє представляти фрагмент якоїсь дійсності, але лише у випадку, коли сам предмет не знаходиться в полі картини" [13].

А відтак, винесене поза межі картини літературне життя євангельських сюжетів, їхнє подальше функціонування в межах християнської етики та дидактики, адаптоване художньою й масовою літературою, може бути потрактоване і як пост-атеїстична релігійність, яку М. Епштейн називає "бідною религиєю" (або апофатикою, що вже минула атеїстичну стадію й повернула себі релігійний зміст, але в тій узагальненій формі віри взагалі що була підготовлена атеїстиченим запереченням усіх вір [2] і як новітня форма усвідомлення проблем людства та шляхів їхнього подолання. Але однозначно це перспективна тема подальших теоретичних та практичних розвідок.

Список використаних джерел

1. Аверинцев С.С. Истоки и развитие раннехристианской литературы // История всемирной литературы в 9 т. Т. 1. М., 1983. с. 501-516.

2. Эпштейн М.Н. Пост-атеизм, или бедная религия M.N.Epstein Postatheism or poor religion (журнал "Октябрь", #9, 1996, сс. 158-165). [Ел. ресурс] режим доступу: magazines.russ.ru/october/1996/9/epsh.html

3. Мень А. Евангельская история в художественной литературе // Мень А. Сын Человеческий. М., 1991, с. 324-326.

4. Мережинськая А.Ю. Русская постмодернистская литература. К.: Издательско-полиграфический центр "Киевский университет", 2007. 335 с.

5. Нямцу А.Е. Новый завет и мировая литература. Черновцы, 1993.

6. Татаринов А.В. Власть апокрифа: библейский сюжет и кризисное богословие художественного текста. Монография. Краснодар: КубГУ, 2008. 984 с.

7. Татаринов А.В. Жанровая природа и нравственная философия художественных текстов о евангельских событиях: Монография. Краснодар: КубГУ, 2004. 264с.

8. Телегин С.М. Русский мифологический роман. М.: Компания Спутник+, 2008. 65с.

9. Чистяков Г. Религиозное чувство как психологический феномен. Лекция в Тбилиси 20.10.2004. [Ел. ресурс] режим доступу: http://tapirr.com /ekklesi>achistyakov.htm

10. Jankowska М. Narracje apokryficzne w kulturze wspolczesnej, Wyd-wo Naukowe UAM, Poznan 2011, s. 256.

11. Izyk М. Apokryf w literaturze dawnej i wspolczesnej proba zestawienia // Tektura, rocznik filologiczno-kulturoznawczy, t.1(4), 2013. [Ел. ресурс] режим доступу: apcz.pl/czasopisma/index.php

Размещено на Allbest.ru