"Гомер новосвіту" у поступі української літератури (шекспірознавчі погляди П. Куліша)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

"Гомер новосвіту" у поступі української літератури (шекспірознавчі погляди П. Куліша)

канд. філол. наук, наук. співроб.

О.Б. Тетеріна

Анотація

У статті проаналізовано Кулішеву літературознавчу рецепцію творчості В. Шекспіра. Осмислено значення шекспіріани у концепції національного літературного розвитку українського письменника. Кулішеві міркування, що обґрунтовують загальнолітературну роль Шекспірових творів, зокрема їхніх перекладів, у поступі українського письменства, розглянуто у контексті вітчизняної (М. Драгоманов, М. Костомаров, І. Франко) та зарубіжної (І.-Ґ. Гердер Ґ.-Ґ. Ґервінус, Й.-В. Ґете) літературно-критичної думки.

Погляди П. Куліша на Шекспірову творчість (як джерело ідейного, тематичного, жанрового та стильового збагачення української літератури, з огляду на її входження до світового контексту), потрактовано як такі, з якими варто пов'язувати питання про витоки української шекспірознавчої думки.

Ключові слова: національний літературний процес, художній переклад, шекспіріана, літературознавча рецепція, концепція національного літературного поступу, світовий міжкультурний контекст.

Аннотация

В статье произведен анализ литературоведческой рецепции П. Кулиша творчества У. Шекспира. Осмыслено значение шекспирианы в концепции национального литературного развития украинского писателя. Взгляды П. Кулиша, касающиеся обоснования общелитературной роли призведений У. Шекспира в развитии украинской литературы, рассмотрено в контексте отечественной (Н. Драгоманов, Н. Костомаров, И. Франко) и зарубежной (И.-Г. Гердер, Г. Г. Гервинус, Й.-В. Гете) литературно-критической мысли.

Взгляды П. Кулиша на творчество У. Шекспира, как средство идейного, тематического, жанрового, стилевого обогащения украинской литературы, способствующее ее вхождению в мировой контекст, осмыслено как таковые, в связи с которыми следует рассматривать вопрос о первоистоках украинской шекспироведческой мысли.

Ключевые слова: национальный литературный процесс, художественный перевод, шекспириана, литературоведческая рецепция, концепция национального литературного развития, мировой межъкультурный контекст.

Annotation

Literary reception of Shakespeare's works by P. Kulish is analyzed in the article. Significance of Shakespeariana is conceptualized from the perspective of national literary progress of the Ukrainian writer. Views of P.Kulish related to substantiation of general significance of Shakespeare's heritage for development of Ukrainian literature are considered in the context of national (M. Dragomanov, M. Kostomarov, I. Franko) and foreign (J.G. Herder, G.G. Gervinus, J.W. Goethe) literary criticism.

P. Kulish views of the Shakespeare heritage as a means of ideological, thematic, genre, stylistic enrichment of Ukrainian literature that contributes to its ingress into the global context, are comprehended as such, in respect of which the question of primary source of Ukrainian Shakespearian thoughts should be examined.

Keywords: national literature process, fiction translation, Shakespeariana, literary reception, concept of national literary progress, global cross-cultural context.

Центральне місце у Кулішевій програмі перекладу світової класики належить шекспіріані. Це вповні узгоджується із концепцією національного літературного розвитку "європейця між хуторянами і хуторянина між європейцями" (В. Петров). Саме поорієнтованість на ідею самобутності українського письменства, одного боку, та творче переосмислення інонаціонального художнього досвіду на власному ґрунті, з іншого, зумовила й погляди вченого на переклад як чинник національного літературного поступу.

Прикметно, що П.Куліш розглядав переклад різноаспектно: і як багате джерело нових тем, ідей, жанрів, стилів, і як потужний стимул для оригінальної творчості, і як могутній засіб розвитку рідної мови, спроможної створити самостійну серйозну літературу. Це, власне, промовисто засвідчує і його подвижницька перекладацька праця, яка "мала не тільки експериментальний характер, а й теоретичний смисл, в тому числі як істотний компонент у системі його літературно-критичних поглядів" [1, 135].

Великій меті загальнолітературного характеру, "виробити форми змужичалої нашої речі на послугу мислі всечоловічій" та "сотворити свій язик", а відтак, "і словесність пустила б глибоко коріння у свій ґрунт" [3, 105], саме і відповідав масштабний "проект" перекласти всього Шекспіра (якому, проте, не судилося здійснитися вповні).

У другій половині ХІХ століття проблема українського перекладу, і зокрема перекладів із Шекспіра, як слушно зауважував Г. Кочур, перестала бути лише літературознавчою проблемою, набуваючи особливого значення у зв'язку із питанням існування української мови та літератури загалом, шляхів їхнього подальшого поступу [6, 709].

Вельми промовистим у контексті полеміки стосовно перспектив розвитку вітчизняного письменства, видається відгук М. Драгоманова на появу творів світової класики українською мовою. Учений, який вважав переклад "мірилом" національного літературного поступу, сприйняв, зокрема, Кулішеві переклади з Шекспіра ("Отелло", "Троїл та Крессида", "Комедія помилок", 1882 р.) як незаперечний факт утвердження великих можливостей української мови та неспростовний доказ самостійного літературного розвитку. Переклади кращих заразків зарубіжної літератури, наголошував М. Драгоманов у статті "Ґете і Шекспір в перекладі на українську мову" (опублікованій 1882 р. у женевській газеті "Вольное слово"), промовисто засвідчують, що " українська мова своїм багатством, вишуканістю та гнучкістю форм не поступається жодній із сучасних літературних мов слов'янства і зовсім не така бідна на поняття, щоб нею складно було перекладати глибину філософських думок і живописати високохудожні образи. Це не мова простолюду тільки, як стверджують московські невігласи, а мова цілої нації, політичне майбутнє якої ще попереду, але чиє місце на право самостійного розвитку в ряду цивілізованих народів уже завойоване і не може бути зайняте ніким іншим" [7, 145].

Натомість М. Костомаров, саме у зв'язку з Кулішевими перекладами Шекспірових творів, обстоював теорію "хатнього вжитку" українського письменства ("П. Кулиш и его последняя литературная деятельность", 1883 р.). Українські переклади драм Шекспіра (1882 р.) постали приводом для міркування критика про недоцільність українських перекладів зарубіжної класики [8, 221-224].

Саме тому М. Драгоманов, який один з небагатьох Кулішевих сучасників вповні оцінив значення його перекладацької діяльності, писав у листі до М. Павлика: "... він один з українофілів б'є в точку всесвітньої, людської культури (курсив М.Д.), котра підніме наш народ" [10, 106].

Світило творчества, Гомере новосвіту!

У контексті розмови про місце шекспіріани у літературознавчій концепції П. Куліша показовим видається не лише його захоплення працею Ґ.-Ґ.Ґервінуса, основоположника культурно-історичної школи в німецькому літературознавстві, а, насамперед, суголосність Кулішевого сприйняття творчості "великого британця" із думками німецького дослідника. На цьому, до речі, наголошував і сам український письменник. Зокрема в листі до О. Барвінського 1872 р. П. Куліш писав: "Що таке в моїх очах Шекспір, прочитайте на початку двохтомової книги Ґ.-Ґ. Ґервінуса: S(c)hak[e-]speare. Може я, замість епілога до 1-го тома, додам витяг із сієї, як німці пишуть, вікопомної праці" [14, 306].

Утім, попри слушно зауважені Г. Кочуром у праці згаданої дослідниці "Шекспир в украинском литературоведении" [15] рецедиви вульгарно-соціологічного ставлення до П. Куліша, Н. Модестова має рацію у тому, що розглядає Кулішеву літературознавчу рецепцію шекспіріани у контексті української шекспірознавчої думки (хоча й, на жаль, маркуючи її відповідно до превалюючої тогочасної тенденції у вітчизняній науці про літературу). Адже передмови П.Куліша до своїх перекладів п'єс англійського драматурга, вірші, присвячені В. Шекспірові, власне переклади творів "великого британця", зокрема й згаданого уривку Ґервінусової праці, виразно означують/ засвідчують шекспірознавчий вектор у літературно-критичних поглядах українського письменника.

Не випадково, що П. Куліш переймався тим, щоб ознайомити українського читача із дослідженням великого шанувальника Шекспірового генія Ґервінуса, про яке писав також у листі до І. Білозерського: "се така лямпа, без котрої і я не добачав багацько дечого в філософії і поезії великого британця" [16]. Письменник переклав уривок розвідки німецького ученого, який планував опублікувати разом зі своїми перекладами перших трьох драм В.Шекспіра. Утім, авторові не вдалося реалізувати свій задум, майже через півстоліття М. Возняк посприяв публікації цього Кулішевого перекладу під назвою "Як велико цінують Шекспіра німці", яку вважав "висловом Кулішевого захоплення твором Ґервінуса про Шекспіра й самим Шекспіром" [17, 167].

Прикметно, що й П. Куліш надавав важливого значення осмисленню еволюції літературознавчої рецепції творчості англійського драматурга, що засвідчує обраний для перекладу уривок наукової розвідки, у якому акцентується, зокрема, й на сприйнятті Шекспірових творів від їх різкої критики (Вольтер) до піднесення автора "Гамлета" як другої після Гомера "провідної зорі нашої класичної поезії" [18, 119] недосяжного зразка для наслідування (Ґ.-Е. Лессінг, Й.-Ґ. Гердер, Й.-В. Ґете, С.-Т. Колрідж). Характерним у цьому контексті є Кулішевий вірш "Гомер і Шекспір" (1893), який засвідчує, що автор також замислювався над порушеним шекспірознавцями питанням, а, водночас, стверджував і власну позицію як шанувальник англійського митця слова:

Бувало справді се, що і Гомера Унівець повертали, і Шекспіра.

У перекладеному П. Кулішем уривку Ґервінусової праці велика увага приділена осмисленню власне феномену Шекспірової творчості, насамперед її універсалізму. Німецький дослідник писав: "Чарами своєі фантазіі воплочує він ідеали молодощів, и надить сим до себе юність, а здоровим розумом своім и спілими своіми міркуваннями подае й дорослому духові пищу неистощиму.

Шекспир гартує й загоструе смак наш до жизні реальноі и діятельноі в найширшім сенсі слова, и тут же возносить нас над іі тісними межами, щоб созерцали ми блага вічні. Навчае нас любити мир, и вважати его за ні що; навчае обладати миром и не дбати про него" [17, 169].

Своє визнання геніальності "великого британця" П. Куліш засвідчив у короткому передньому слові до першого тому Шекспірових п'єс ("Отелло", "Троїл і Крессида", "Комедія помилок") у власному перекладі (1882 р.), обґрунтовуючи тим самим вибір творів для функціонування у національному літературному процесі. "Ні один поет, опріч Шекспіра, писав український перекладач, не смів виспівувати людське життє такими словами, якими воно виявлює себе на самому своєму дні: ні один поет не возводив і чоловічності на такі високості духа, як британський драматор. У Шекспіровій мішанині божественної поезії серця людського з гидкою прозою людської безсердечности вбачали моральню неспромогу віку його і хибу його творчества. Ми вбачаємо в ній переважливу над усіма поетами силу і достоїнство ізобразительного генія" [21, 5].

Показово, що Ґервінус, співвідносячи творчість Гомера і Шекспіра (відзначаючи, при цьому той факт, що англійському авторові "дають... серед нового драмування таке саме місце, яке займає Гомер в епосі" [17, 171]), утім, зауважував: поетичною майстерністю далеко не вичерпується цінність Шекспірової творчості, "Шекспирові твори часто звали мирською Библією ... А скільки раз було сказано, що весь світ, увесь людський рід виден у його творах, як у дзеркалі!" [17, 171]. Німецький дослідник це пояснював, зокрема й тим, що Шекспір не обмежувався зображенням лише типових характерів (характерним для античної драми). При цьому вчений наголошував, що поет як "великий наставник", який, виявляє, за його словами, таку премудрість, таке знання людського серця та високо стоїть над усіма епохами, над усіма різноманітними стосунками, "колихав у колисці німецьку драматичну поэзда минувшого століття" [17, 174]. У цьому контексті особливо прикметною видається думка дослідника про роль перекладу у процесі міжкультурної комунікації. "За сю безцінну послугу воскресаючого поэта, зауважував Ґервінус, Німещина заплатила ему мало не такою ж великою послугою. німецькі писателі... его перекладали" [17, 174].

Великого культурного значення надавали перекладу Шекспірових творів як джерелу розвитку й збагачення українського письменства й вітчизняні літератори. Зокрема М. Драгоманов, стверджуючи, що "Шекспіра увесь світ чита" [22, 354], виокремлював його літературну постать, "єдиного історичного драматурга" [23, 149], як таку, чию школу варто пройти кожній літературі. Усвідомлював загальнолітературну роль шекспіріани, безперечно, й П. Куліш.

Саме Шекспіровий художній досвід П. Куліш вважав важливим орієнтиром для українських письменників, у чому переконував, зокрема, й Т. Шевченка. Не випадково у листі до автора "Кобзаря" (від 25 липня 1846 р.), висловлюючи деякі власні міркування з приводу його творів, П. Куліш звертав увагу на художньо-естетичні здобутки "великого британця". "Шекспир так умел располагать заманчивейшие вещи в своих пьесах, зауважував П. Куліш, что нигде они не навалены грудою в ущерб другим местам, и новые впечатления у него следуют в скрытом механизме драмы со скрытою рассчитанною последовательностью. На этом основывается равновесие частей, целость, единство впечатления и вообще гармония во всяком эпическом и драматическом произведении" [24, 53].

До речі, наголошуючи на необхідності вивчати світову класику, П. Куліш згадував Т. Шевченка серед "найрозумніших, за його словами, людей свого часу", зауважуючи, при цьому, що український поет "Шекспіра скрізь возив з собою, дарма, що писав не його мовою, не його складом" [25, 541].

Стосовно ж свого творчого зростання письменник зазначав, що саме тривале вивчення, зокрема, такого художника слова, як Шекспір, разом із вивченням історії та народної поезії своєї батьківщини "поставили меня так крепко на ноги, что меня не может увлечь с собой неистовый поток Краевщины" [26, 205].

Прикметно, що міркування П. Куліша про специфіку драматичної майстерності В. Шеспіра є, певною мірою, відповіддю на питання, порушене ще Й.Ґ. Гердером, про те, "яким чином, за допомогою якого мистецтва, якими творчими засобами Шекспірові вдавалося перетворити нікчемний роман, новеллу, казку в живе ціле" [27, 20]. Водночас Кулішева думка про "секрет" англійського драматурга, що криється саме у забезпеченні надзвичайної цілісності свого твору, близька міркуванням Й.-В. Ґете: "Театр Шекспіра це скринька справжнісіньких дивовиж, з якого світова історія пролинає перед нашими очима, рухана за непомітні нитки. Він поклав писати простим стилем, його п'єси обертаються довкола потаємної крапки (якої ще не побачив і не визначив жодний філософ), в якій збігається самобутність нашого "я", претензійна свобода нашого воління з необхідним рухом цілости" [28, 86]. шекспір літературний переклад національний

Український письменник також вказував на характерну особливість, що вирізняє Шекспірові твори, забезпечення ефекту контрасту: "У нашому перекладі круто позагинані лайки и грубиянські жарти, котрими Шекспир, яко великий художник, віттінюе в себе пречисте и ніжне, поперекладувано так, як воно стоіть у британському оригиналі" [21, 5]. Прикметно, що перекладач, при цьому, наголошує на тонко вловленій мотивації англійського драматурга ("відтінити ... пречисте і ніжне"). До речі, цей нюанс не проакцентований у висловлюванні, суголосному Кулішевому, ще одного представника епохи Романтизму Новаліса: "У Шекспірі неодмінно чергуються поезія з антипоетичним, гармонія з дисгармонією, повсякденне, низьке, потворне з романтичним, високим, прекрасним, дійсне з вимислом".

Проте, всупереч обстоюваному принципу повної відповідності першотворові як визначальному, українському перекладачеві В. Шекспіра на практиці не завжди вдавалося точно відтворити оригінал. П. Куліш продовжував традицію вільного перекладу. У цьому суголосні дослідники його творчості різних літературних епох (І. Франко, Я. Гординський, М. Зеров). Зокрема Я. Гординський дійшов висновку (стосовно видання 1882 р.), що Куліш передавав основну думку оригіналу, довільно скорочуючи чи доповнюючи його, хоча й дотримуючись при цьому збереження такої самої кількості рядків (принципу еквілінеарності). Критик також вказував, що перекладач змінював зовнішню форму оригіналу. Зберігаючи Шекспіровий поділ на прозові та віршовані частини, П. Куліш не відтворив характерну форму драм В. Шекспіра "білий вірш", 10-складовий ямб, що замінив 11-складовим віршем, відходячи від ямбічного розміру. "Може перекладчик і не підозрівав, зауважував дослідник, як багато втратив на такій зміні його переклад" [2, 76].

Утім, невідповідність конкретних перекладацьких рішень задекларованій стратегії та зумовленим нею принципам та критеріям перекладу (чи мова йтиме про недотримання метрики оригіналу або ж його онаціональнення, що не "вписується", зокрема, у романтичну теорію перекладу) зайвий раз засвідчує, що переклад це, насамперед, творчість, яку не завжди вдається "вкласти" у задані рамки та схеми. Адже, насправді, саме дві мовні стихії, які " задіяні" у процесі художнього перекладу багато у чому і визначають (згідно з ученням тих же романтиків, насамперед В. Гумбольдта, про взаємозв'язок мови і духу народу) ті чи інші перекладацькі прийоми. Крім того, загальновідомі особливі труднощі перекладу з англійської мови на українську [30, 415].

Літературознавці звертають увагу на переобтяженість мови перекладів П. Куліша церковнослов'янізмами та архаїзмами (це стосується, насамперед, видання 1882 р., "Отелло", "Троїл і Крессида", "Комедія помилок"). І. Франко спочатку висловлював навіть думку, що Куліш "не доріс до такого могутнього знавця мови, як Шекспір". Особливість мови Кулішевих перекладів І. Франко пов'язував із впливом тривалої роботи над перекладом Святого Письма. Проте сучасні дослідники схиляються до думки, що П. Куліш свідомо відмовився від народнорозмовного варіанту на користь церковнослов'янської та архаїчної лексики у перекладі Святого Письма не під впливом Біблії, написаної церковнослов'янською мовою (якою послуговувався поряд із іншими джерелами), а з метою уникнення зниження піднесеного стилю оригіналу та, відповідно, створення адекватного перекладу. Можна припустити, що П. Куліш, прагнучи відтворити відповідний стиль Шекспірових творів, свідомо скористався уже випробуваним перекладацьким стилістичним прийомом поповнення української літературної мови, зокрема, відсутньою в ній абстрактною лексикою, що власне пізніше набуло свого розвитку у його теорії староруського відродження.

До речі, саме переклади творів англійського драматурга поглиблювали Кулішеве переконання у великих виражальних можливостях української мови, висловлюване ще на початку своєї перекладацької діяльності (1860-ті рр.). Відтак, перейнятий ідеєю створення перекладу повного Шекспіра українською мовою, П. Куліш звертався до В. Шенрока з пропозицією продовжити видання Шекспірових творів, яку аргументував власним спостереженням того, що: "все великорусские переводы "величайшего из сынов человеческих" ... не выдерживают сравнения с моим, не потому что он мой, а потому, что наш малороссийский язык имеет больше грамматических форм и способов к ковке в высшей степени" [20, 62].

Міркування П. Куліша стосовно сугестивності українського слова підтверджує і відомий італійський україніст А. Де Губернатіс. Порівнюючи німецькі та українські переклади шекспірівських трагедій А. Шлеґеля та П. Куліша вчений віддає перевагу останнім завдяки більшій, за його словами, експресивності української мови [32, 50].

І. Франко як редактор і видавець 10 драм англійського драматурга українською мовою (1899-1902 рр.) високо оцінив їхню мистецьку вартість та значення появи українського Шекспіра для розвитку власної літератури. Порівнюючи, зокрема, "Гамлета" П. Куліша зі спробами попередників (Ю. Федьковича, М. Старицького, П. Свєнціцького), І. Франко вирізняв Кулішевий переклад як мистецький, стверджуючи, при цьому, що український "Гамлет" "вірніший оригіналові" навіть у порівнянні з німецькими перекладами Шлеґеля та Дінгельштета [33, 170].

Переконаний, що "добрі твори чужих літератур мають велику вагу для розвою кожної національної літератури", а відтак, усвідомлюючи значення Кулішевої шекспіріани у процесі входження українського письменства до світового контексту, І. Франко так писав про переклад трагедії "Гамлет, принц датський": "Куліш перворядна звізда в нашому письменстві ... дав нам переклад, з яким ми можемо без сорому показатися в концерті європейських перекладачів великого британця" [33, 169].

Осмислюючи значення свого творчого досвіду, набутого в процесі перекладу світової класики, насамперед Шекспірових творів, для праці над створенням переспіву старозавітних книг ("Встихотворена Біблія", 1894-1896рр.), П. Куліш писав вже наприкінці життя: "Библийню прозу поперекладувано і на новоруську гаразд. а звиршувати виршуваннє в Святому Письмі нехай лишень попробують нап'ясти пупа! Мова їх, звана в нас луб'яним язиком, не дала б сього доказати й самому Пушкину, не то що. Я ж неначе на те й готовився, переклавши виршем 13 Шекспирових драм, "Чайльда Гарольда" Байронового, "Вильгельма Телля" Шиллерового й таке инше" [34, 61].

Закономірним видається той факт, що з іменем Куліша пов'язаний якісно новий етап розвитку не лише перекладної, а й оригінальної літератури. Адже ще М. Драгоманов відзначав, що П. Куліш "перекладами своїми на українську мову з Шекспіра, Байрона і др. розширяє українську літературу за границі простонародності, а своїми оригінальними українськими творами... теж непростонародними по сюжетах, зручно вбагащає нашу літературну мову" [35, 226]. Саме творче засвоєння художньоестетичних здобутків світової класики в оригінальній діяльності П. Куліша, могутнім стимулом для якого стала перекладацька практика, мало вирішальне значення для української літератури на шляху її входження до світового культурного контексту.

Письменник, перейнятий ідеєю розширення художньоестетичних обріїв української літератури, одним з перших усвідомив потребу розмикання її меж (власне, долучаючись певною мірою й до осмислення поняття "світова література", яке не втрачає свого значення й нині [36]). У зв'язку з цим, учений так окреслював світовий міжлітературний простір, у якому чільне місце належить Шекспірові: "По сей бік межі стоять такії люде, як Бокаччіо у італьян, як Гофман у німців, Вашінгтон Ірвінг у ангелян, доволі їх було на світі; по той бік виступають невеличкою громадою такії мужі, як Шекспір, Вальтер Скотт, Шиллер, Міцкевич, Пушкін, Гоголь, Квітка, Шевченко" [37, 508].

Список використаних джерел

1. Бернштейн М. Пантелеймон Куліш // Історія української літературної критики. К, 1988.

2. Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра // Записки наукового товариства імени Шевченка. Том CXLVIII. Львів: друкарня наукового товариства імені Шевченка, 1928.

3. Вибрані листи Пантелеймона Куліша українською мовою писані. НьюЙорк Торонто. Українська вільна академія наук у США. 1984.

4. Рудницький М. Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Львів. 1936.

5. Гординський Я. Кулішеві переклади драм Шекспіра // Записки наукового товариства імени Шевченка. Том CXLVHL Львів: друкарня наукового товариства імені Шевченка, 1928. С. 55-164.

6. Зорівчак Р. Українсько-англійські літературні взаємини // Українська література в загальнослов'янському і світовому контексті: В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1998. Т. 3. C. 88-154.

7. Кочур Г. Шекспир на Украине // Кочур, Григорій. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю. К., 2008. Т. 2. С. 704-729.

8. Лучук О. Shakespeareana // Лучук О. Діалогічна природа літератури. Львів, 2004. С. 47-120.

9. Нахлік Є. Художні переклади і переробки // Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель. К., 2007. С. 261-290.

10. Стріха М. Переклад ХІХ століття: від травестії до "мейнстріму" // Стріха М. Український художній переклад: між літературою і націєтворенням. К., 2006. С. 47-91.

11. Шаповалова М.С. Шекспір в українській літературі. Львів, 1976. 212 с.

12. Кочур Г. Шекспир на Украине // Кочур Г. Література та переклад: Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв'ю. К., 2008. Т. 2.

13. Драгоманов М. Гете и Шекспир в переводе на украинский язик // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К., 1970. Т. 2.

14. Костомаров Н. Кулиш и его последняя литературная деятельность. Киевская старина. № 2. 1883.

15. Тетеріна О. П. Куліш: літературний процес, художній переклад, міжкультурний контекст // Збірник наукових праць "Літературознавчі студії". К., 2008. Вип. 21. Частина 2. C. 212-218.

16. Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876-95 рр.). Чернівці, 1911. VII (1892-1893).

17. Тетеріна О. Європеєць між хуторянами і хуторянин між європейцями // Молода нація: Альманах К., 1996. С. 93-101.

18. Куліш П. До Шекспіра, заходившись коло українського перекладу його творів // Куліш П.О. Твори в 2-х т. К. : Наукова думка, 1994. Т. 1.

19. Куліш П. До рідного народу // Куліш П.О. Твори в 2-х т. К. : Наукова думка, 1994. Т. 1.

20. Барвінський О. Спомини з мого життя. Перша часть. Львів, 1912.

21. В. Шекспир. Исследования и материалы. М., 1964. С. 250-304.

22. ІР НБУВ. Ф. І. № 28957.

23. Возняк М. Ґервінусів "Шекспір" в очах Куліша // Збірник заходознавства. Х.; К., 1930. Т. 2.

24. Мерінг Ф. Естетичний смак та культ Шекспіра // Мерінг Ф. Етюди на літературно-естетичні теми. К., 1930.

25. Куліш П. Гомер і Шекспір // Куліш П.О. Твори в 2-х т. К. : Наукова думка, 1994. Т. 1.

26. Див.: Шаповалова М. С. Шекспір в українській літературі. Львів, 1976.

27. Шекспірові твори / З мови британської мовою українською поперекладував П.А. Куліш. Л., 1882. Т. 1: Отелло. Троїл та Крессида. Комедія помилок.

28. Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К., 1970. Т. 2.

29. Драгоманов М. Література російська, великоруська, українська і галицька // Драгоманов М. Літературно-публіцистичні праці: У 2-х т. К., 1970. Т. 1.

30. Листи до Т.Г. Шевченка. 1840-1861. К., 1962.

31. Куліш П. Казки і байки з сусідової хатки, перелицьовані і скомпоновані Придніпрянцем // Куліш П.О. Твори: В 2-х т.К.: Дніпро, 1989. Т. 2.

32. Письма П.А. Кулиша к М.В. Юзефовичу. Киевская старина. 1899. Т. 64.

33. Гердер И.-Ґ. Шекспир // Гердер И.-Ґ. Избранные сочинения. Москва-Ленинград, 1959.

34. Ґете Й.-В. На пошанування Шекспіра // Мислителі німецького романтизму. Івано-Франківськ, 2003.

35. Коломієць Л. Шекспірові драми в перекладах П. Куліша крізь призму романтичної перекладацької школи // Шекспірівський дискурс. Збірник наукових праць. Запоріжжя, 2010. Вип. 1.

36. Гординський С. Шекспірові сонети в українських перекладах // Гординський С. На переломі епох. Літературознавчі статті, огляди, есеї, рецензії, спогади, листи. Львів, 2004. С. 415.

37. Кочур Г. Здобутки й перспективи. Всесвіт, 1968. № 1.

38. Пахльовська О. Еволюція італійсько-українських літературних зв'язків у ХІХ-ХХ ст. // Українська література в загальнослов'янському і світовому контексті: В 5-ти т. К.: Наукова думка, 1988. Т. 3.

39. Франко І. Передмова (до видання: Уїльям Шекспір. Гамлет, принц датський. Переклад П.О. Куліша. Львів, 1899) // Франко І. Зібр. Творів: У 50-ти т. К., 1981. Т. 32. С. 170.

40. Захаркін С. Скільки п'єс Шекспіра переклав Пантелеймон Куліш // Науковий вісник Київського гуманітарного інституту. 2001. -№ 1.

41. Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну // Б. Грінченко М.: Драгоманов. Діалоги про українську національну справу. К., 1994.

42. Див.ширше: Лімборський І. Шекспір сьогодні: проблеми рецепції і транслаторики спадщини англійського поета у глобальних проекціях постсучасного світу // Шекспірівський дискурс. Збірник наукових праць. Запоріжжя, 2010. Вип. 1.

43. Куліш Переднє слово до громади (Погляд на українську словесність) // Куліш П.О. Твори: В 2-х т.К.: Дніпро, 1989. Т. 2.

44. Див. ширше: Торкут Н. Шекспір як культурна метафора в контексті пошуків європейської ідентичності // Шекспірівський дискурс. Збірник наукових праць. Запоріжжя, 2010. Вип. 1.

Размещено на Allbest.ru