Кого висміював Порфирій Горотак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

У статті досліджено вплив "людського фактору" на розвиток літературної містифікації Порфирій Горотак. Проаналізовано пародії на Мистецький Український Рух і реакцію очільників руху на них.

Ключові слова: містифікація, пародія, МУР.

Аннотация

В статье исследовано влияние "человеческого фактора" на развитие литературной мистификации Порфирий Горотак. Проанализированы пародии на Художественное Украинское Движение и реакция фундаторов движения на них.

Ключевые слова: мистификация, пародия, ХУД.

Annotation

The article deals with the problem of the "human factor" influence on the development of Porphyrii Horotak. Parodies on Art Ukrainian Movement. Reaction of its founders are analyzed.

Keywords: mystification, parody, Art Ukrainian Movement.

Людський фактор у літературі й критиці зокрема явище, яке може багато пояснити, якщо заглибитися за лаштунки творення художніх текстів. Значно більшою мірою це стосується пародій, бо пародія один із найбільш прив'язаних до контексту жанрів, і без розуміння того, які стосунки склалися в авторів містифікації із організаторами й ідейними натхненниками тогочасного літературного еміграційного руху, неможливо зрозуміти, приміром, за що Юрій Шерех ображався на Юрія Клена. А за Порфирія Горотака ідеолог МУРу ображався насамперед.

Коли "Дияболічні параболи" побачили світ, їх зустріли порізному. Одні критики, як-от Юрій Лавріненко й Іван Кошелівець перебували в захваті і згадували, що Горотак став сенсацією дня, затьмаривши головні, сказати б, здобутки своїх батьків "Останній пророк" Леоніда Мосендза і "Попіл імперій" Юрія Клен певний час перебували "в тіні" Горотакових епіграм. Іван Кошелівець навіть згадував про те, що в письменницькому середовищі модно було цитувати Порфирія Горотака. Натомість, Юрій Шерех прохолодно поставився до "Дияболічних парабол" і в розмові з Юрієм Лавріненком так характеризував Горотака: "Я доводив йому (Лавріненку Т.С.) пародійність і імітованість почуттів, показував зриви в балаганщину й слиняву еротику [...]. Отже, треба поїхати до Горотака і там, на місці, переконати його стати на щирі нотки й покинути позу блазня й нігіліста" [7, с. 81]. Для того, щоб зрозуміти, чому відгуки були такими різними, варто простежити ставлення батьків Порфирія Горотака Леоніда Мосендза і Юрія Клена до МУРу, а точніше його очільників.

Леонід Мосендз був чи не єдиним знаним письменником-емігрантом, який принципово не входив до МУРу. Юрій Клен, попри те, що мурівцем був, часто розходився у своїх літературних поглядах із очільниками руху і дискутував із ними. Письменник, якому судилося стати Горотаком-1, безжально критикував і МУР, і "Арку", і Шевельова з Домонтовичем особисто через неприйняття новітніх експериментів європейської літератури, приміром, французької: "Все якесь поверхове, гниле, як той їхній Нобельпрайстрегер А.Жід. Жах! І дурна "Арка" захлистується від інтерв'ю" [4, с. 157]. А ось так він у тих-таки листах досить саркастично (і подеколи цілком безпідставно) відгукується про активних учасників МУРу: ". не люблю віршів Осьмачки...", "Я не міг би писати по нулю стільки, як Шерех", ""Доктора Серафікуса" не читав, але критику читав і від того розумнішим не став" [4, с. 162]. Така дещо навіть агресивна позиція Мосендза є цілком усвідомленою: здавалося, письменник обрав собі роль безкомпромісного критика, щоб своєю принциповою позицією покращувати хисткі сторони творчості критикованих авторів. У листах він називає свій гумор "шорстким і жеручим", а ось як говорить про себе принагідно до критики Юрія Клена: "Ні, я не всіх лаю. Принаймні декого не лаю лише тому, що нічого про нього не знаю" [4, с. 162]. Щоправда, заради справедливості варто сказати, що вже по смерті Клена катрени Порфирія

Значно заплутанішими виявилися стосунки з МУРом у другого батька Порфирія Горотака Юрія Клена. Попри те, що Юрій Клен, на відміну від прямолінійного Леоніда Мосендза, перебував у МУРі, з часом між ним і Юрієм Шерехом виникли світоглядні дискусії. По-перше, це стосувалося невизнання Юрієм Шерехом феномену "неокласики" як течії, апологетом і послідовником якої завжди був Юрій Клен.

У статті з іронічною назвою "Леґенда про український неоклясицизм" Юрій Шерех ставить собі на меті довести, що "неоклясицизму як літературно-мистецької школи в 20-ті роки на Україні не було" [27, с. 394]. Дослідник переважно схвально відгукується на творчий доробок М. Драй-Хмари, М. Зерова, П. Филиповича, Максима Рильського і Освальда Бургґардта, а проте без вагань вбачає в "гроні п'ятірному" тільки "гурток приятелів, з'єднаних видатною індивідуальністю свого метра (Миколи Зерова Т.С.)" [6, с. 426] Юрій Клен полемізує з Юрієм Шерехом у статті "Бій може початись" з приводу дражливої теми "неокласики" та її ролі й місця в розвитку української літератури. Крім того, у згаданій статті Юрій Клен критикує підхід Івана Багряного до літератури, згідно з якими "неокласики" на чолі з Максимом Рильським прямо називаються "дезертирами від життя".

До всього, Юрій Клен мимоволі був втягнутий у напружені стосунки Юрія Шереха зі своїм непримиренним антагоністом Володимиром Державиним, який не тільки давав українським "неокласикам" право на життя, у свою чергу не визнаючи "неіснуючих напрямків" "органічного стилю", "активного романтизму", "трагічного гуманізму" [2, с. 575]. На противагу до Шереха, Володимир Державин високо оцінював творчість Юрія Клена як продовжувача традицій "неокласики" в еміграційній літературі, тоді як Шерех мав Юрія Клена за поета, якому "бракувало власного голосу", вірші якого "були суцільно створені з прочитаних книжок і журналів і несли в собі мало власного" [7, с. 99].

Володимир Державин категорично критикував Шереха, зокрема і за його прихильність до "органістів" і "європеїстів" і водночас недооцінку "неокласиків", чий творчий метод "прогресивна література" мала б "перебороти". Юрій Шерех же досить прохолодно ставився до творчості Юрія Клена, і не в останню чергу через симпатії Державина: у своїх спогадах "Я мене мені і довкруги" очільник МУРу сам визнає це через багато років після смерті Освальда Бургґардта: "резиденцією Кленовою [...] завжди були кімнати Державина [...] і буде зрозуміло, що я записав Клена до ворожого табору" [7, с. 117]. літературний містифікація горотак пародія

Оце "записування до ворожого табору" стало психологічним підґрунтям досить болісного Шерехового сприйняття Порфирія Горотака, творчість якого літературознавець сприйняв на свій рахунок. Особливо дошкульним йому видався вірш "Вірю і не вірю", що увійшла до третьої частини збірки "Дияболічних парабол" під назвою "Меґалострофи іншим". У ньому в жартівливій формі заримовано прізвища відомих діячів МУРу, як, наприклад, на початку вірша:

Отже, бачимо: ненав'язливі рядки Порфирія Горотака про Тодося Осьмачку неможливо уповні зрозуміти без знання контексту, без усвідомлення вдачі митців, про які говорив містифікований автор. Іронічно мовив він і про інших учасників МУРу:

. і, що скидаючися на китайця, з довженною косою ходить Косач і мудрости три коші нам накосить. що Ситник тільки ситнім хлібом ситий, коли поеми нам почне трусити, що буряком живиться Буряківець і що Манило всіх зведе на нівець, що вірш Холодної бував холодним і що Гординський випестить город нам, та що Багряний є багрянородним і не настрочить одіозних од нам. [1, с. 76]

Із цього уривку аналізованої поезії "Вірю й не вірю" можна відчути іронічне ставлення до непостійної, схильної до несподіваних змін, а також досить конфліктної натури Юрія Косача, до категоричного у своїх літературних поглядах Івана Багряного. Беззлобний гумор криється і в рядках про Володимира Державина, Василя Барку, Юрія Шереха:

... і що не є Державин критиком державним,

і що за мурами усіх mon cher'rn

Саме ці рядки свого часу видалися особливо дошкульними Юрієві Шереху, який взяв на себе роль одного із найактивніших фундаторів МУРу, "за муром" якого опинилося чимало тогочасних письменників. Можемо погодитися із думкою Михайла Слабошпицького, що "ці рядки з Горотакового вірша "Вірю й не вірю" тоді видалися йому (Шереху Т.С.) мало не землетрусом чи провіщенням війни МУРові. [...] Шерех, який з таким послідовним патерналізмом ставився до всіх мурівських талантів і відчував себе справді ідеологом та організатором МУРу болісно реагував на те, що Клен, примандровуючи з Австрії до Німеччини, завперше знається тут з Державиним та Орестом його непримиренними опонентами" [5, с. 12]. З часу появи Порфирія Горотака Юрій Шерех несхвально поставився до нього, вбачаючи в ньому особисту антипатію. Хоча порівняно з іншими пародіями на Юрія Шереха, згадані рядки з Горотакового вірша звучать направду беззлобно. Скажімо, в сатиричному журналі "Комар/Їжак", що виходив щодватижні в Мюнхені, з'являлися відверто антимурівські твори. Вірш "Вірю й не вірю" з його легкою іронією не можна порівняти, наприклад, із такою уїдливосаркастичною епіграмою "Юрієві Шерехові", підписаною псевдонімом "М. Мертвий". Текст твору М. Мертвого побачив світ того-таки 1947 року на сторінках згаданого часопису, де друкували твори і Юрія Клена, і вигаданої ним Роксоляни Черленівни, а згодом і Порфирія Горотака:

Заради справедливості варто сказати, що з відстані часу, вже за багато років після смерті Юрія Клена і Леоніда Мосендза Шерех зовсім по-іншому подивиться на Горотакові рядки. Ведучи мову про Порфирія Горотака й збірку Людмили Івченко "Буря в МУРі", що народилася як відповідь на "Дияболічні параболи", Юрій Шерех назве це "веселою й дотепною війною" і зауважить, що "усі ці жарти слід було б перевидати академічним виданням з коментарем, без якого сучасний читач їх не второпає" [7, с. 117]. Після того, як минуло багато років відтоді, як Порфирій Горотак перестав існувати, а його автори відійшли у засвіти, Юрій Шерех резюмував: "У цілому це безневинний, дотепний, іскрометний гумор, пародії й епіграми на учасників тодішнього еміграційного руху, і мені там нагоріло не більше, ніж іншим. Але в обставинах цькування від Державина й К°, від Донцова й просто графоманів різного ґатунку, їм же не було числа, я й мої прихильники сприйняли народження Порфирія як черговий випад проти упосліджених нас. Тим часом найгостріше з того, що містила збірка проти мене й нас, була поезія "Вірю й не вірю"" [7, с. 116]. Та хоч критик і визнав своє упереджене ставлення до творчості містифікованого автора, прохолодне ставлення до Клена і Горотака все одно збережеться.

Що заклене нам Клен Лілі Марлен

Таким чином, у вірші про діячів МУРу знайшлося місце для згадки про Леоніда Мосендза (як автора поеми "Канітферштан" і Юрія Клена (як автора "Попелу імперій"). Якби Порфирій Горотак і справді мав на меті висміяти МУР, то навряд чи б поряд із мурівцями поезії з'явилися "батьки" Горотака. Порівняно із загальним обсягом збірки, кількість пародій на МУР справді виглядає скромно, а тому вважати, що Порфирій Горотак мав на меті розгромити МУР немає. Із сучасного погляду очевидно, що "Дияболічні параболи" явище поліпроблемніше, аніж тільки критика на МУР. Ба більше, збірку навряд чи можна назвати сповненою злісних антимурівських еміграм вона радше іронічна, причому часто іронія торкається і самих творців Порфирія Горотака Леоніда Мосендза і Юрія Клена.

Список використаних джерел

1. Г оротак Порфирій. Дияболічні параболи. Зальцбург: Нові Дні, 1947. 110 с.

2. Збірник мУр, ч. 1. Мюнхен-Карлсфельд, 1946. 110 с.

3. Комар / Їжак. Мюнхен, 1947 (Ч. 13).

4. Мосендз в листах. Особисте / З листів Л. Мосендза до родини інж. Арсена Шумовського // Літературно-Науковий Вісник (Мюнхен). 1949. No 2.

5. Слабошпицький Михайло. 25 поетів української діаспори. К.: видавництво "Ярославів Вал", 2006. 77 с.

6. Шевельов Юрій. Вибрані праці. У двох книгах. Т. 2 Літературознавство. Київ: Вид. "Києво-Могилянська академія", 2008. 1151 с.

7. Шерех Юрій Я мене мені... (і довкруги). Спогади. Харків: Видання часопису "Березіль"; Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 2001. Т. 2: В Европі. 303 с.

Размещено на Allbest.ru