Ренесансна модель особистості в українській літературі XIV-XVI століть

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

Ренесансна модель особистості в українській літературі XIV-XVI століть

О. Щелкунова, студ.

Стаття присвячена дослідженню ренесансної моделі особистості в українській літературі XIV--XVI століть. Проаналізовано вибрані поезії митців, на основі чого виокремлено типові характеристики людини епохи українського Відродження. Система цінностей особистості розкривається на історичному фоні.

Ключові слова: епоха українського Ренесансу, особистість, система цінностей, , поети, активність, дієвість, моральність.

Період XIV-XVI ст. вважається одним із найскладніших часів української історії. Територія України була поділена між двома державами - Польщею, яка мала у своєму складі Литву, та Московією, що після приєднання східної частини території України, виросла у Російську імперію. Культурні домінанти сусідніх країн істотно і переважно негативно впливали на розвиток національної культурної традиції. О. Бойко про західну територію українських земель писав: "... польський уряд з самого початку утвердження в цьому регіоні намагався зробити його своєю провінцією, нав'язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ'я шляхом утвердження католицизму" [3, с. 103]. "Тотальна католизація, полонізація і колонізація, - на його думку, - запрограмували загострення релігійних, соціальних та етнічних відносин" [4, с. 114]. У сфері культури Польща прищеплювала українським землям провідні риси італійського культурного руху, які на середину XV ст. широко побутували на її території. Цей рух утвердився у світовій історії під назвою "епоха Ренесансу". Провідні засади європейського Відродження накладалися на традиційно усталені українські моделі й модифікували культурну сферу західних земель. Всебічне реформування суспільно-політичного устрою та видозміна культурного пласту вплинули на життєдіяльність людини та її ціннісні орієнтири.

Мета нашої роботи полягає у здійсненні аналізу літературної спадщини українських митців для виокремлення характерних рис особистості періоду XIV-XVI ст. Новизною статті є представлення типових характеристик тогочасної людини і виведення універсальної моделі особистості епохи українського Відродження. особистість український література відродження

Період XIV-XVI ст. позначився гострою реакцією людини на суспільно-політичні та культурні зрушення. Активність особистості зумовлювала можливість визначення дієвості людини як найпершої та однієї з найвизначніших рис. Паралельно зі збройними проявами реакції на зовнішньополітичні умови, значну роль відігравало словесне протистояння. Лицарі та козацтво поставали уособленням групи осіб, які стверджували власну позицію фізично, поети та співці - тієї категорії людей, які відстоювали власні переконання словом. Образи двох представлених груп найяскравіше відбиті у творчості тогочасних митців. Історична тематика, залишаючись провідною для представлених творів, слугує допоміжним тлом для створення повнішої характеристики ренесансної моделі особистості. Образ людини розкривається опосередковано - через погляди, переконання, поведінку та власне дії. Так, Павло Русин із Кросна у "Похвалі поезії" представляє читачам образ співця, пісня якого ціннісна тому, що своїм змістом виголошує правду:

В пісні ж, десь на дні, по-мистецькі скрита,

Зблискує правда [11].

Правда як орієнтир характеризує і самого автора. Співець постає високоморальною людиною, вищою цінністю якої є правдивість. Ще одна позитивна риса співця - прагнення зберегти славетну минувшину власної історії:

Прахом все пішло б ( не гадай, що муз я

Від джерел святих та печер усуну),

Всі діла мужів, хоч були й величні, - Нині б забулись [11].

Висока моральність людини і поцінування минулого - оригінальна якість тогочасних авторів. Певна ідеалізація цієї верстви підтверджується відсутністю описів негативних рис у її характері, а також в апелюванні при зображенні до божественної тематики: ... натхненний ... божеством небесним,

Бо летить до зір, над земним поділлям Крила простерши [11].

Аналіз поезії "Похвала Валерію Максиму" уможливлює представлення опосередкованої характеристики типових рис людей загалом. Павло Русин стверджує:

Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть Похвал найвищих, благ найжаданіших...

Служи щоденно милій наставниці - Святій Чесноті, тільки до неї слід Невтомно йти.. .[11]

Свята Чеснота постає вищою категорією моральності. Її набуття допомагає людині досягнути щастя і вищого блага. Прагнення охопити бажане і отримати Чесноту видається можливим через тривале прагнення та докладання великої кількості зусиль:

Й трудів незмірних.

Тому ледащо, нелюд, напасник той,

Блудник, зухвалець, підлий, зіпсутий геть

І злом отруєний, душею

Темний - її б не пізнав ніколи [11].

Працьовитість сприяє благодаті. Представлена характеристика - " незмірні труди" - притаманна тій категорії осіб, які втілюють кращі моральні зразки. В якості такої людини Павло Русин представляє реципієнтам римського письменника Валерія Максима з його літературною спадщиною. У своїх творах він:

. славить він мужів діяння Й вислови їхні, на диво влучні [11].

Принесена письменникові слава за поцінування чітко відповідних ситуації висловів свідчить про вподобання особистістю інформативності та змістовності. Аналіз цих поезій дає підстави говорити про яскраво виражені релігійні елементи (характеристика співців як "натхненних божеством небесним", а їх слів "величезним дар богів") у них. Визнання людини на землі як ціннісної і вартісної самобутньої істоти та проголошення Бога як найвищої над людьми суті свідчить про наявність у літературі цього періоду риси "християнського гуманізму". Загалом поетичні твори Павла Русина репрезентують такі якості тогочасної особистості, які характеризують її як високо моральну, правдиву, щиру, чесну.

Іван Калимон у своєму творі "Сонце, що сходить після Заходу" репрезентує два антитетичних образи безпосередніх представників божественної та небесної сфер - Ісуса Христа й народу як узагальненої цілісності. Господь постає двоїстою натурою, що уособлює небесні й земні риси: "Зазнав настання смерті, бо був людиною. Після того, як настання смерті було припинене, воскрес, бо був Богом. Це колись вважалося протиприродним. Але сьогодні ця єдність, єдність у людині-Бозі визнається. Бо воістину був у двійні" [8]. Його діяння спрямовані на забезпечення земних людей щастям. Засобом досягнення встановленої мети є занедбаність власного життя та смерть. Народ у творі представлений тріумфатором. Подібне сприйняття досягається посередництвом розуміння власної значимості та гармонійного поєднання перфектних виявів душевного стану і наявного матеріального достатку. Втілена ідея Ісуса Христа про існування та розвиток людських благ на землі не до кінця усвідомлюється і сприймається масою, що яскраво підтверджує цинічний опис загального тла у момент смерті Христа: "А коли він умирає, смерть його показують, надаючи окраси громадському життю" [8]. Визначення і сприйняття власного життя та діяльності більш ціннісним і вартісним за Ісуса є виразником яскравої антропо- центричної тенденції європейської культури.

Іван Калимон крізь призму аналізу діяльності Ісуса Христа представляє образ народу як щасливу, ціннісну, "тріумфуючу" цілісність, художній портрет якої відлунює традиційними світовими віяннями епохи Ренесансу. Спадщина Матвія Стрийковсь- кого репрезентує апелювання до образу поета. Всебічне зображення у вірші "Матвій Стрийковський осостевіціус сам про себе та про пригоди свої при пізнанні різних країн світу" польських війн і нещасть передбачає можливість подолання негативного за допомогою чітко визначених рис, однією з яких постає цнота: "А гідності поету цноти посилають" [12]. Паралельно простежується звертання автора до античної міфології. Згадка про давньоримських і давньогрецьких міфологічних істот (Феб, Венера, Марс) та філософів (Гомер) є свідченням відлунь античних мотивів, що є характерною рисою європейського Ренесансу. Поезія "На одного неприязного цінителя поважних розумів" представляє й утверджує вагомість актуалізованих знань для людини. Непоширені знання не мають сенсу:

Тож твоє знання нінащо буває,

Коли інших ти не навчив, минаєш [12].

Поширення набутих людиною знань та інформативність їх змісту є ціннісними орієнтирами для української людини. Вдруге цнота як визначальна характеристика тогочасної особистості, що постає на противагу розкоші, представлена у поезії Герасима Смотрицького "Плютархус":

А котрим миліша роскош, ніж цнота,

Перед такими кажи запирати ворота [6].

Утвердження вагомості знань посередництвом зображення важливості наук утверджує своєю літературною спадщиною Ла- врентій Зизаній:

Граматика письма всіх научає...

Ключем-бо єсть, отворяючи всім ум, к познанію в преправний разум.

По которой, власне, як по всході, пойде [10].

Прояв людиною любові до рідного краю засвідчений у поезії галицького вихідця Адама Чагровського "До Подільського краю син його промовляє". Із назви простежується ідейне спрямування змісту поезії. Звернення до рідної землі представляє глибоку до нього шану:

Лиш тобі, подільський краю,

Я слова ці посилаю .[1].

Поділля - край, до якого прихильний сам Бог:

Посила багаті дари

Бог Поділлю із-за хмари,

Ними славтеся навіки,

Хай ту вість розносять ріки [1].

Повага людини до рідного краю, щира непідкупна любов опосередковано визначені як типові характеристики української людини. Анонімний автор передмовою до поезії "Epicedion" представляє індивідуальні риси характеру особистості, що дає можливість їх виокремлення для повнішого моделювання образу людини епохи українського Ренесансну. Подібно до тих, що засвідчені поезією Павла Русина, визначальними якостями постають чесність і правда. Антитетично до ганьби, вони представляються читачеві особливо вагомими:

Тільки щиру правду тут чесно написали,

Та коли б кому здалось, що не так сказали,

Знай, що легше поганьбить, ніж за приклад взяти,

А до того ж всім підряд марно догоджати [2].

Безцінність поданих рис засвідчена у вірші "До ласкавого читача": Ні сріблу, ні злоту, ні сяйним клейнодам Не дано тії ціни, що людським чеснотам.

Не за срібло-золото цноти добувають,

А своєю доблестю ділом набувають [2].

Ґрунтом для набуття безцінних речей постає активна діяльність людини. Підтвердженням є рядки з поезії "Замкнення тих віршів":

Стережися, не зневаж князя молодого,

Він такий же войовник, як був батько в нього,

Котрий, пам'ятаєте, не спускав провини,

Як собак скажених, гнав вас з України [2].

Постать зображена як така, що повністю віддана власній країні та ладна боронити її за будь-яких обставин.

Є ще славнії сини в нашій материзні,

Будуть мужньо боронить шаблею вітчизну [2].

Аналіз поезій українських гуманістів періоду XIV-XVI ст. засвідчує представлення дієвої особистості з активною життєвою позицією і широким спектром різнобічних якостей. Серед позитивних рис людини епохи українського Ренесансу виокремлюють високу моральність, що охоплює такі характеристики людини, як чесність, правда, щирість. Особливий акцент поставлений на прагненні людини отримати знання. Серед негативних рис тогочасної особистості ренесансні гуманісти представляють визнання, але відсутність усвідомлення вагомості та значення діяльності Ісуса Христа. Завершує оформлення загального портрету типової моделі особистості епохи Відродження притаманна всім шана і любов людини до рідного краю, патріотизм. Сукупність визначених рис представляє наявність у літературі XIV-XVI ст. особливих характеристик українського Відродження - християнського гуманізму та відлунь античного світу.

Список використаних джерел

Адам Чагровський. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http: //litopy s. org.ua/human/hum20.htm

Анонім. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http://litopys.org.ua /human /hum18.htm

Бойко О. Д. Історія України. - К., 2002. - С. 103. - 651 с.

Бойко О. Д. Історія України. - К., 2002. - С. 114. - 651 с.

Вибрані лекції з історії зарубіжної літератури: Античність. Середньовіччя. Відродження. - Ч., 2001. - 102 с.

Герасим Смотрицький. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http: //litopy s. org.ua/human/hum21.htm

Давиденко Г.Й., Акуленко В.Л. Історія зарубіжної літератури середніх віків та доби Відродження: Навч. посібник. - К., 2007

Іван Калимон. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http://litopys.org.ua /human/hum42.htm

Лаврентій Зизаній. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http: //litopy s. org.ua/human/hum21.htm

Матвій Стрийковський. [Електрон. Ресурс]. - Режим доступу: http://litopys. org.ua/human/hum23.htm

Размещено на Allbest.ru