Монографія Юзефа Третяка у контексті позитивістської словацькіани

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, Київ

МОНОГРАФІЯ ЮЗЕФА ТРЕТЯКА У КОНТЕКСТІ ПОЗИТИВІСТСЬКОЇ СЛОВАЦЬКІАНИ

Т.В. Чужа, асистент, канд. філол. наук.

Польське літературознавство періоду позитивізму сприймало літературу як вираз колективного й індивідуального духовного життя, а до дослідження художніх текстів підходило, принаймні частково, як до інструменту пізнання культури і національного характеру чи індивідуальності письменника. При цьому як сам митець, так і його твори становили рівноцінний за вагою об'єкт літературознавчих досліджень, що стало сприятливим ґрунтом для бурхливого розвитку літературознавчої біографістики - спочатку у формі белетристичного "літературного портрету", а згодом - і наукової монографії. Дослідження часто спиралися на таке уявлення про психологію творчості, яке тлумачило ґенезу літературних творів несвідомими асоціаціями поміж життєвими подіями, обставинами і сконструйованими згодом літературними творами.

Також наука про літературу прагнула запозичити методологію природничих наук, а відтак дбала про ретельне накопичення фактичного матеріалу. Звідси така пильна увага до будь-яких деталей біографії письменника, з одного боку, а з іншого, прагнення відшукати у його характері рушійну силу, яка б організовувала всю канву життєвого і літературного матеріалу в одне логічне ціле. Між біографічними фактами та ідейним наповненням художніх творів вівся постійний пошук причинно-наслідкових зв'язків. Одразу ж, заради справедливості, варто зазначити, що детермінізм і генетизм вважалися загальноприйнятими вихідними положеннями методології позитивістського літературознавства і критики.

В аксіологічному сенсі література мала посилювати віру народу у його цінність і культуротворчу життєздатність, натомість відхилення письменників від цієї провідної ідеї сприймалися доволі неприхильно. Однак оцінки романтизму як літературної течії в цілому, а також творчість видатних його представників отримували доволі різні оцінки. Вартим критичних та історичних студій серед поетів романтизму позитивісти вважали тільки Міцкевича через те, що його тип художності був визнаний "не- романтичним" [Weiss 1974, 12]. Акцентувалися ті його вчинки і твори, в основі яких лежав ретельно обміркований задум, реалістична оцінка дійсності, здоровий глузд. Нетиповим романтиком у своїх дослідженнях визнавали Міцкевича, зокрема, Юзеф Третяк ("Mickiewicz w Wilnie i Kownie" Львів, 1882-1884), Пьотр Хмельовський (напр., "Adam Mickiewicz. Zarys biograficzno- literacki", Краків 1886), Юзеф Калленбах ("Adam Mickiewicz", Краків 1897). Можливо, саме у зв'язку із таким ставленням позитивістів до поета духовним провідником покоління Молодої Польщі було визнано не Міцкевича, а Словацького. третяк польський література словацький

Тема протистояння двох романтичних "пророків" встигла стати спільним місцем польської науки про літературу ще до "Історії духу...". Одним із попередників Третяка у вивченні творчості і біографії Словацького був Антоній Малецький зі своєю монографією "Юліуш Словацький, його життя і твори у стосунку до сучасної епохи" (Львів, 1866). Уже тут помітні риси паралельного представлення біографій двох польських "пророків" - Міцкевича і Словацького. Критика Словацького зводиться до неприйняття самої естетики романтизму, його нераціональності, непрозорості, мрійництва, відірваності від реальності: "(...) дар сприйняття всього тільки в чарівному світлі призвів до втрати поетом здатності розуміти дійсні стосунків цього світу у реальних умовах. Він схожий на пророків міфічної старовини, у яких боги, давши в руки лютню та дар поетичного пророкування, відібрали натомість природне бачення і закрили очі поетів на все, що їх оточувало із-зовні. Словацький не сприймав нічого, що називається реальністю. Вона його відштовхувала, бо не була для нього гарною; обурювала його, бо була для нього незрозумілою" [Malecki 1901, I, 109].

Основний закид до Словацького від Малецького - це відірваність від життя, неслушне сприйняття його як театру зла, джерела страждань і мук, а також відсутність у Словацького достатньої позитивної програми покращення дійсності. Натомість проголошений поетом девіз боротьби зі "сном духу, бездіяльністю", також, за критиком, не можна схвалити, бо без чіткої позитивної цілі, він зводиться до невизначеного руху, бродіння, стремління вперед. Наступне дискусійне питання щодо поетичного світогляду Словацького - його уявлення про велетнів духу, провідників людства у їхньому протиставленні натовпові. За схвального в цілому ставлення до тогочасної історичної ситуації, сповідування імперативу примирення з дійсністю Малецькому складно було погодитися з перспективою постійного культивування неспокою, сприйняти картину світу, в якій дійсно діяли б герої Словацького. Адже вони самі не здатні зазнати щастя, і водночас нівечать спокій і розміреність буднів інших. Вочевидь такі погляди Малецького обумовлені загальною тенденцією оцінки поразок в повстаннях, значну частину провини за які покоління позитивістів покладало саме на романтичну літературу. Ідеї поета періоду містицизму також не викликають захоплення вченого, оскільки доктрина тов'янізму, на його думку, не відповідала потребі часу, її реалізація нічого не виправляла, не будувала. Існує навіть погляд, що організація прагматики та поетики наступних монографічних досліджень про Словацького спиралася на дослідження Малецького як на парадигматичний зразок [Adamski 2010, 42].

Іншим попередником Третяка був Фердинанд Хоесік зі своєю монографією "Юліуш Словацький (1809-1849). Психологічна біографія" (1897). Цей дослідник прагнув написати популярно- наукову біографію, окремо про творчість і про життя Словацького, але в підсумку обмежився лише життєписом, хоча й багато ілюстрованим літературним матеріалом. У цілому Хоесік створив теплий і реалістичний образ поета, розкриваючи мотивацію його вчинків, природу стосунків з оточенням, гумористично представляючи дрібні хиби. Цікавим видається спостереження, зроблене цілком у тенівському дусі, щодо відображення у творчості Словацького регіональних особливостей Поділля: "...як Міцкевич є поетом Литви, а Мальчевський, Гощинський і Залеський - поетами України, так і Словацького сміло можемо назвати поетом Поділля. Щоб визнати його повне право на цей титул достатньо прочитати "Беньовського", у якому Поділля так само живе, як Литва у "Пані Тадеуші", як живе Україна в "Марії" Мальчевсько- го, в "Канівському замку" Гощинського чи в "Думках" Залесько- го" [Choesik 1897, I, 192]. Автор ретельно проводить паралелі між життєвими враженнями Словацького і їхнім відображенням в поезії. Однак наприкінці життя поета охарактеризовано як "самозакохану особу, гордий і амбітний характер, наділений значною дозою марнославства" [Choesik 1897, III, 275]. Хоесік ставив під сумнів значення духовного перетворення поета у період містицизму, навіть застосував у його характеристиці психологічний термін "манія величі" [Choesik 1897, III, 400].

Натомість Третяк у своїй праці "Історія духу поета і її відображення у поезії" (1904) у центр наукового зацікавлення поставив питання духовного життя поета, а його творчість слугувала здебільшого лише ілюстрацією, причому твори дослідник добирав тільки ті, які давали матеріал для характеристики автора. Зосередився Третяк на вивченні джерел, впливів, рецепції і проблематики, а художні особливості потрапляли у фокус дослідника тільки принагідно, здебільшого в критичному висвітленні. Головною вадою характеру Словацького, яка яскраво відобразилася на його творчості, вважав індивідуалізм, а культ поета серед поляків вважав шкідливим.

Здається, Третяк в "Історії духа..виступає радше не як ге- нетист, котрий дошукується джерел, витоків, мотивів для кожного окремого літературного твору, як це він робив у працях про Міцкевича. Дослідник знає про Словацького все наперед, у монографії реалізується есенціалістське припущення, що всі твори Словацького однаковою мірою детерміновані певним набором психічних рис характеру, який окреслює змістове та ідейно- естетичне наповнення. За Третяком, творчість Словацького можна пояснити, з одного добу, сутністю його особистості, який зводився до "егоїзму, марнославства, хвалькуватості і високої думки про себе" [Tretiak 1904, I, 51], а з іншого, всю картину творчості можна схематизувати через низку "векторів": "Бог, суспільство, жінка і природа" [Tretiak 1904, 8].

Саме неприхильна психологічна характеристика Словацького виявилася для більшості рецензентів та критиків роботи неприйнятною. Третякові закидали щонайменше упередженість. Викриті "вади" характеру, за Третяком, спонукали Словацького прагнути у всьому перевершити Міцкевича, посісти його місце першого володаря душ поляків. "Якщо у Малецького це ще не так очевидно, то в монографії його послідовника - Юзефа Третяка чітко видно, що героїв два (Міцкевич і Словацький), додатково, відповідно до Плутархового зразка, ці біографії мають виразні контрастні моральні оцінки" [Adamski 2010, 42]. З цим пов'язана жанрова специфіка дослідження Третяка - він відходить від традиційної панегіричної чи житійної схеми, натомість викривальний пафос та ущиплива тональність, іронія чи навіть часом сарказм змушують нас погодитися із численними визначеннями твердженнями про близькість "Історії духа." до памфлету. Джерельним матеріалом при конструюванні наррації слугували насамперед листи поета, що, зрештою, цілком відповідало вимозі емпіризму та доказовості у позитивістській методології. Своєрідним новаторством монографії Третяка можна назвати переосмислення постаті визнаного поета у цілком негативному світлі, заради чого автор часто вдавався до тенденційного добору і трактування матеріалу.

Запропоноване Третяком викриття було, мабуть, своєрідною реакцією на зростанням популярності поета у молодополсьокму середовищі. Адже захоплення Словацьким було настільки повсюдним, що сам Третяк, обстоюючи власну концепцію, наголошує на новаторстві і необхідності протистояти зальному переконанню: "Це прагнення (слави) є головним регулятором життя поета аж до часів його трансфігурації; від неї походить його нещасний антагонізм щодо Міцкевича, з нього береться й трагедія життя поета. Для мене все це є настільки чітким і прозорим, що я дивуюся, чому інші цього не бачать; але я не кидаюся за це на них і не підозрюю ні в чому поганому, хоча б у тому, що вони навмисно заплющують очі, щоб пливти за течією, бо це приємніше і зручніше, ніж проти течії (...)" [Tretiak 1904, 7].

У другій частині своєї монографії вчений досліджує наступний етап життя Словацького - від 1842 року, коли починається час захоплення поета ідеями Тов'янського. До духовного стану Словацького того часу дослідник ставиться набагато прихильніше: "Тепер же в першу чергу йому йшлося не про славу, оплески людей, а про дещо набагато вище - здобуття справжньої ангельської подоби" [Tretiak 1904, II, 4]. Але все ж самолюбування на еготизм вважає панівними рисами його характеру: "Словацький з релігії самообожнення не вийшов до кінця життя" [Tretiak 1904, II, 9].

У поемі "Срібний сон Саломеї" дослідник основним композиційним елементом називає послідовну реалізацію пророцтв, а основна ідея драми, на його думку, полягає в "фаталістичній дії надприродного світу на людські справи" [Tretiak 1904, II, 41]. І саме цей всеохопний фаталізм, довкола якого організований художній світ драми, також дає Третякові підстави для критики: " Словацькому у цьому творі йдеться не про втілення якоїсь високої ідеї, а про складання на тлі містичних уявлень сповненої яскравих образів драми і про вшанування цим твором матері". Дослідник робить невтішний висновок, що все образне багатст- во твору ніяким чином не відображає того омріяного тов'янцями піднесення людства на новий рівень, а веде всього лиш до банального фіналу одруження закоханих. Серед образів персонажів підкреслює особливу роль народного лірника-пророка Верниго- ри: "Вернигора Словацького - це один із найпоетичніших образів цього поета. Як же вбого, як приземлено виглядають на тлі цієї постаті Вернигора із повісті Чайковського, як важко і незграбно - Вернигора з "Трьох пророцтв" Семенського" [Tretiak 1904, II, 42].

Найвище зі всіх творів Третяк ставить "Ксьондза Марка", котрий дійсно реалізував ідеї тов'янізму, хоча й не до кінця послідовно. До "Генезис з Духа" критик ставиться із розумінням як до найповнішої реалізації нових поглядів поета, водночас як маніфестації патріотичних поглядів в іншому розрізі через єдність народу, необхідність жертв та виняткове становище вибраності польського народу серед людства. У доволі прихильному тоні аналізуються містичні драми та "До автора трьох псалмів". "Король-Дух" сприймається як синтетичний підсумок всієї творчості Словацького і на цій основі протиставляється "Пану Тадеушу" Словацького. Саме тут Третяк чітко декларує свої естетичні преференції на боці Міцкевича, однозначно виступаючи за реалізм життя у гармонійних формах, пройнятий патріотичними почуттями, теплу, ліричну тональність з нотками гумору.

Натомість стиль Словацького викликає неабияке роздратування критика - гарячкова напруга, фантастичність, гіперболізоване страдництво та гіпертрофований індивідуалізм, яскравість і таємничість, яка множиться в нескінченність, за непере- вершеної делікатності та м'якості кольорів, ефемерності та розпливчастості форм [Tretiak 1904, II, 495]. Здається, настільки влучно сформульована антиномічність великих поетів-роман- тиків дійсно дає підстави говорити про нездоланну прірву між естетикою двох поколінь - позитивістів і модерністів. Другий том "Історії духу..." демонструє, що Третяк досконало зрозумів специфіку поетичного дару Словацького, але не здатен був його сприйняти. Однак саме ці гостро розкритиковані ним особливості стали підставою для обожнення поета серед молодого покоління. Та й сам Третяк наголошує, що поширенню слави Словацького сприяло тогочасне захоплення імпресіонізмом та символізмом.

Практично одночасно із працею Третяка також Тадеуш Гра- бовський видав свою тритомну монографію "Юліуш Словацький, його життя і твори на тлі епохи" (Juljusz Slowacki, jego zywot i dziela na tle epoki, Краків Т. 1-3. - 1908-1910). Натомість новий етап у словацькіані знаменувало чотиритомного дослідження Юліуша Кляйнера: "Юнацька творчість" (Tworczosc mlodziencza, 1919), "Від Балладини до Ліллі Венеди" (Od Balladyny do Lilli Wenedy, 1920), "Період Беньовського" (Okres Beniowskiego w 1923) і "Поет-містик" (Poeta mistyk, 1927).

Список використаних джерел

1. Adamski M. Antoniego Maleckiego "Juliusz Slowacki" w stosunku do wspolczesnej epoki - studium z historii literaturoznawstwa / Maciej Adamski // Slupskie prace filologiczne. Seria Filologia Polska 8. 2010. S. 37-44.

2. Hoesick F. Juliusz Slowacki (1809-1849). Biografia psychologiczna / Ferdynand Hoesick. Warszawa: Nakl. Gebethnera i Wolffa, 1897. T. 1. 428 s.

3. Hoesick F. Juliusz Slowacki (1809-1849). Biografia psychologiczna / Ferdynand Hoesick. Warszawa: Nakl. Gebethnera i Wolffa, 1897. T. 2. 318 s.

4. Hoesick F. Juliusz Slowacki (1809-1849). Biografia psychologiczna / Ferdynand Hoesick. Warszawa: Nakl. Gebethnera i Wolffa, 1897. T. 3. 437 s.

5. Malecki A. Juliusz Slowacki w stosunku do wspolczesnej epoki - studium z literaturoznawstwa / Malecki Antoni. Lwow, 1866. T. I.

6. Malecki A. Juliusz Slowacki w stosunku do wspolczesnej epoki - studium z literaturoznawstwa / Malecki Antoni. Lwow, 1867. T. II.

7. Malecki A. Juliusz Slowacki w stosunku do wspolczesnej epoki - studium z literaturoznawstwa / Malecki Antoni. Lwow, 1867. T. III.

8. Tretiak J. Juliusz Slowacki. Historya ducha poety i jej odbicie w poezji / Jozef Tretiak. Krakow, 1904. T. 1. 504 s.

9. Tretiak J. Juliusz Slowacki. Historya ducha poety i jej odbicie w poezji / Jozef Tretiak. Krakow, 1904. T. 2. 512 s.

10. Tretiak J. W obronie wlasnej ksi^zki / Jozef Tretiak. Krakow, 1904. 24 s.

11. Weiss T. Romantyczna genealogia polskiego modernizmu. Rekonesans / Tomasz Weiss. Warszawa: PIW, 1974. 317 s.

Анотація

Стаття присвячена цікавій сторінці рецепції творчості Словацького у Польщі, викликаній монографією Юзефа Третяка. Розглянуто її жанрову специфіку, вкоріненість у позитивістському літературознавстві та основну критичну парадигму.