Поетика індивідуально-авторських флоронімів у текстах Володимира Коломійця

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 81'38=161.2

Поетика індивідуально-авторських флоронімів у текстах Володимира Коломійця

О.М. Строкаль, канд. філол. наук.,

асист. Інститут філології КНУ ім. Т. Шевченка

У статті розглянуто особливості функціонування оказіональних лексем-флоронімів у поезіях Володимира Коломійця. Досліджено характер уживання неолексем на позначення явищ природи в художньому тексті з метою створення яскравих поетичних образів.

Ключові слова: флоронім, неологізм, ідіостиль, поетика.

Давніми за часом формування й цінними як джерело інформації про історію мови є номінації на позначення реалій рослинного світу [Омельковець 2004, 1]. Зазвичай в експресивно нейтральному повсякденному мовленні такого типу одиниці використовують виключно з метою номінації відповідних об'єктів навколишнього світу. У мові ж поетичній, художньо забарвленій такі лексеми несуть потужне образне та експресивне навантаження. Не є винятком у нашому випадку і поетичне мовлення Володимира Коломійця, наснажене як власне узуальними, так й індивідуально-авторськими неолексемами-флоронімами.

Ведучи мову про образи рослин у поетичних текстах В. Коломійця, особливу увагу звертаємо на додаткову семантизацію традиційних для української культури образів. Додаткова семантизація в художньому тексті відбувається шляхом авторського переосмислення експресивно-нейтральних номінацій рослин або ж певних явищ, пов'язаних із ними, відповідно до творчого задуму, індивідуально-психологічних особливостей поета. Зображаючи реалії рослинного світу, автор може відходити від їх прямого називання, використовуючи флорообрази для розкриття душевного стану ліричного героя, для створення певних художніх аналогій за ознакою зовнішньої подібності, з метою моделювання різного типу конотацій.

Зазначимо, що для безпосередньої номінації реалій рослинного світу Володимир Коломієць активно використовує іменникові деривати. Так, прості похідні утворено за допомогою таких словотвірних формантів: суфікса -ис'к- (чагарисько), префікса не- (нешелестінь) та префікса по- (пошелест). Складні - від прикметниково-іменникових основ (дубовіття, солоноросся), власне іменникових (грозовіття), числівниково-іменникових (многоколос). Більшість складених похідних утворено від власне іменникових основ (вуса-антени, дуб-гримайло, калина-полива, май-гай, мозолі-квасолі, сад-садонько, сладима-трава, суцвіття- віяло, тополенька-трепета, трава-жорства, трава-одолян, трави-чуби, троян-трава) та поодиноко - від дієслівно-іменникових (грай-листя) та прикметниково-іменникових (зелен-диво).

З-поміж прикметникових дериватів із флористичною семантикою виділяємо прості похідні, утворені за допомогою суфікса -ев- (чорнобривцевий), суфікса -л- (стіснявілш) та суфікса -н- (калин- ний), а також складні та складені відіменникові (айстроокий, хлібочолий), прикметниково-іменникові (довгостеблий, кленоволистий) та власне відприкметникові деривати (просиво-зелені).

Дієслівні неолексеми із зазначеною семантикою представлено простими похідними із суфіксом -і- (житіти), суфіксом -и- й постфіксом -с'а (борститися, квітитися) та складеними віддієслівними одиницями (спіти-зріти, цвісти-жити).

Значна кількість індивідуально-авторських похідних уживається митцем з метою посилення вияву художнього образу певного персонажа. Зазвичай, поет із цією метою вживає похідні, пов'язані з характеристиками зовнішнього вигляду зображуваних осіб, що підкреслюють їхні індивідуальні особливості, посилюючи візуалізацію образу пор.: Айстроока! / Джерельцем ти мені продзвеніла, - / а й не знатимеш... [Коломієць 1975, 96]; І жалять, жалять / карі дві джмелини / із-під густого чагариська брів [Коломієць 1990, 52]; Чи від гаю? Чи від Галі? / "Наречена чорнобривцева” [Коломієць 1990, 121]. Досить показовим є використання митцем індивідуально-авторських дериватів, які не лише беруть участь у посиленні візуальних характеристик, але й до того ж контекстуально допомагають автору розкрити внутрішній світ своїх героїв, зобразити їхні переживання, передати життєвий досвід, "тонку організацію" душі. Так, зокрема у поезії "Дідусь обличчям на Вольтера схожий" В. Коломієць створює промовистий архетипний образ Великого Батька шляхом уведення в художній контекст ряду дотичних йому образів мислителя (Вольтер), людини, яка має багатий життєвий досвід, на що контекстуально вказує новотвір "мозоля-квасоля" (Долонею він одмахнувсь, що в мозолях- квасолі, / мовляв, людина без характеру - мов хліб / без солі [Коломієць 1969, 109]), або ж дещо жартівливо-іронічний тон: "Хрумтить дідок. / Є зуби. Й не зіпсовані. /Що? Мудрість з досвідом - як мед із огірком посоленим?''. Іронічність авторської мови та прямої мови персонажа (Дід мружиться: ви, з молодих, на ноги надто / скорих... А спробуйте-но розгадайте сни лисичі / в норах!) дозволяє поету протиставити досвід молодості, мудрість - легковажності, що, у свою чергу, посилює художній вияв образу Світового Батька. Завершальним акордом у тексті звучить останній рядок: "І виневолив із борідки він бджолу: лети, / голото!'', який максимально посилює художню репрезентацію зазначеного архетипного образу, чому не в останню чергу сприяє індивідуально-авторський новотвір " виневолив".

Поруч із образом Світового Батька, який поєднує у собі мудрість, життєвий досвід, розважливість та деяку іронічність, у художньо-поетичному контексті Володимира Коломійця репрезентовано образ молодості, цноти, ніжності і вразливості у вірші "Подруги", порівняймо ". очі розплющені широко, / з золотим каламутом, / що піднімається з глибини. / Тихо коса на подушці житіє... / До вікна - головою світлою. / Там метелики твіст завели, / та такий!... Спала дівчина, тонкочутлива, як мембрана... [Коломієць 1969, 82]". Індивідуально-авторський вербатив- візуалізатор "житіє'" та ад'єктив "тонкочутлива" не лише допомагають митцю передати юний вік особи та її внутрішній стан, чистоту думок і деяку наївність, але й дозволяють реципієнту максимально повно уявити зображувану картину, відтворити у своїй уяві образ початку молодого життя. Часто момент початку життя як початку чогось нового посилюється шляхом уведення поетом у художній контекст вербативів на позначення природних явищ, напр.: Як складно це. Як просто це! / Сад наших планів броститься [Коломієць 1975, 11].

Поруч із антитетичними образами молодості й старості у поетичній картині В. Коломійця представлено й образ часу, тривалості життя як безперервний рух буття, як минущість прекрасного і гіркого, як те, що "спіє-зріє" і не може бути досягнуто раніше визначеного часу: "Терен, мати, лист різьблений... / Нащо й рвати, ще зелений, / спіє-зріє коло хати. / Нащо ж сум той колихати? /В скрусі буду - перебуду, / кого люблю - не забуду. / Сум та іній - то те ж саме: / зійде сонце - сум розтане [Коломієць 1969, 121]". Часто для ліричного героя минуле пов'язане з виключно позитивними спогадами про своє дитинство, про матір. Так у поетичному контексті "Від яблунь тіні просиво- зелені... /1 проступа мені минуле, /мов стертий роками дереворит, / та й знову туманіє: материнські очі... [Коломієць 1969, 25]" індивідуально-авторський неологізм "просиво-зелені", який має асоціативний зв'язок із флорообразами, допомагає митцю увиразнити художній вияв образу давніх спогадів.

Подекуди образ плину часу, проминання життя існує у свідомості ліричного героя як певний негативний досвід, художній вияв якого посилюється шляхом уведення поетом у текст авторського флороніма на позначення смакових відчуттів "солоноросся" - Я коло тебе... / Й перенісся /знов лиш до себе. /Перейшов / твоє й своє солоноросся, твою й свою любов [Коломієць 1969, 104]. Інколи життя для ліричного героя Володимира Коломійця постає як певна дуалістична сутність, репрезентована боротьбою мрій та реальності. Так, індивідуально-авторський неологізм із акустичною семантикою "пошелест" допомагає митцю увиразнити образ мрії як сну з метою максимально вираженого контекстуального протиставлення йому образу біди, порівняймо: "Отак життя. Отава молода. / Шовковим пошелестом щастя сниться... / І враз опблить - упаде біда [Коломієць 1975, 54]".

Часто автор використовує неолексеми-флороніми з метою створення яскраво позитивних художніх образів, образів геніїв, синів своєї Батьківщини, які вічно "цвітуть-живуть'' у пам'яті людства, порівняймо: "Ці думи світанкові! В душі - твій Богданович. / Купала твій і Колас / цвітуть-живуть у слові [Коломієць 1975, 34]", яким митець протиставляє "спліснявілих'' холуїв, ледарів, людей, про яких ніколи не згадають - Син холуйський, / щоб ти луснув, /спліснявілий у хохлуйстві... [Коломієць 1990, 14].

У поетичній мові В. Коломійця також знаходимо метонімічно-образні номінації рослин: вуса-антени (Скільки зерну / потрудитись треба, / поки виросте! / . Потім пнутись, пнутись... / пружностебло /переймать на себе хвилю теплу... / Теплу, стерплу! - / вусами-антенами промені ловити... [Коломієць 1975, 138]); калина-полива (Мов жмут багряного жбурнув / хтось дужий з кручі / та й зупинив у навстіжних очах... - Мій світ! / Калиною-поливою заллята, / о птице, о майолійко, лети [Коломієць 1969, 5]). Образ калини досить активно представлено в поетичній мові автора, що своєю чергою надає деяким його текстам певної фольклорно-образної конотації. Так, у поетичному контексті: "Глупа ніч - / ординська ніч над берегом калинним... [Коломієць 1990, 102]" неолексема "калинний" бере участь у художньому зображенні України як калинного берега. У зазначеному тексті шляхом протиставлення образів ночі та калинного берега, автор створює образ певного сакрального топосу, місця затишку, Батьківщини. Зауважимо, що вживання неолексем-флоронімів з метою сакралізації топосу є досить поширеним художнім прийомом у поетичній мові Володимира Коломійця, пор.: Ще сняться спинам, що літаєм, / і, поки сняться білі сни, - / од забуття, од німини / тікаєм поза маєм-гаєм... [Коломієць 1990, 139], або ж - "Вечір тихо в ніч спускається, як павучок. /Вже сад-садонько дрімає... /Журить тато грушку... [Коломієць 1990, 87]" - тут можемо простежити додатково певну ітимізацію тону розповіді в результаті використання митцем неолексеми "сад-садонько" зі зменшено- пестливим значенням. Інколи сакральний топос набуває позитивних конотацій (квітиться) у результаті виконання ліричним героєм певних дій, напр.: "Там, де ми проїхали, - /щухнуть люті віхоли, / коліями світиться / битий шлях, / пролісками квітиться /квітень на полях [Коломієць 1975, 43]".

У поетичній мові В. Коломійця представлено деривати на позначення рослин за їхніми функціональними характеристиками й властивостями: тополенька-трепета (Немов тополенька-трепета - / живого слова добра віть. /1 вища мудрість для поета: / повік цей рідний край любить... [Коломієць 1990, 297]); суцвіття-віяло (Цвинтарочка, центурочка, / та ж ясен ясенець, - / зацвів золототисячник. /1 червеню - кінець. / ... Свіжильнику, сердушнику! / Який Діоскорид / пилок галактик звітрених / до тебе докурить? / Упав золототисячник / коню під копито - / спахнув суцвіттям-віялом ... / Відкіль? - Не зна ніхто. [Коломієць 1975, 169]); дуб-гримайло (Грозою протята / віть дуба-гримайла! [Коломієць 1990, 297]). Як відомо, за народними уявленнями, грім вважається святим, оскільки має небесне походження, бо є результатом дій небожителів [Булашев 1992, 40], та постає провісником шлюбного союзу землі й неба, пробуджує землю, зумовлюючи її плодючість [Дишлюк 2002, 158]. Не випадково в поезії Володимира Коломійця з образом грому пов'язується образ дуба - архетипного образу Світового дерева в міфологічних уявленнях українців.

Серед номінацій на позначення рослинного світу в поетичній мові Володимира Коломійця особливе місце займають прикладкові утворення, пов'язані з образом трави, передаючи її оцінні характеристики за смаковими (сладима-трава), тактильними (трава-жорства), зображальними ознаками (трави-чуби), за віднесеністю до певних культурно-історичних реалій (троян- трава): сладима-трава, трава-одолян (Марю: мимо пройшла, лиш гукнула: - Здоров! - /1 луною з дібров: сум найперший ... любов. Ой сладима-трава! ... ой трава-одолян!... / Юність, юність моя! Тільки мрево здаля... [Коломієць 1975, 105]); трава-жорства - Тільки знаю: ця стежка про мене забуде, і цей степ, і трава-жорства. [Коломієць 1990, 168]; трави-чуби: (Ой, кругла земля на чотири дороги, /метляються трави-чуби. / Торкаються русих чубів босі ноги, / в землі - черепи. [Коломієць 1990, 32]); троян-трава (Переярком - в дикі сурми. / По троян-траві - / боянам.../Яриную - / в ясен сум мій, / в ярмарки, яким не в'януть... [Коломієць 1975, 134]).

У поетичних текстах В. Коломійця також досить поширені номінації рослинного світу із семантикою збірності: грозовіття (Петро Могила липи посадив /у Києві, при церкві десятинній, / трьохсотий липень бджіл у них роїв, / і солов'ї злітались на гостини / до сивих круч, під бані золоті, / погожої і страдної години. / А може, липи вже давно не ті, / а може, пам'ять лиш у грозовітті. [Коломієць 1990, 102]); дубовіття (Блискавка себе не чує, / блискавка в собі ночує, / блисне гаєм - в дубовіття... /Грім по ній буває - аж через століття! [Коломієць 1990, 157]).

Надзвичайно колоритною є неолексема "многоколос" у поезії В. Коломійця "На концерті кобзарів", де вона виступає метонімічною художньо-образною номінацією великої сукупності людей - ...зал принишк... /мов не зал хитнувсь - многоколос, / колихнув його / старця речитатив... [Коломієць 1990, 9]. Семантична вказівка на велику сукупність людей у зазначеному новотворі зумовлюється як власне лексичним значенням самого деривата, так і поетичним макроконтекстом. Зокрема, лексема- складник "колос" виступає вербалізатором образу колосся, яке часто в художніх текстах символізує людське життя. Застаріла лексема "много", виконуючи функцію безпосередньої вказівки на кількість, внаслідок певної смислової архаїзації контексту (звернімо також увагу на введення автором образу старця) та створення емоційно-піднесеного, урочистого тону в поезії (чому сприяє і лексема "речитатив"), експресивно посилює й поетично увиразнює семантику кількісного вияву, порівняймо - "Мов не зал хитнувсь - многоколос, / колихнув його / старця речитатив...". Компонент "много" на позначення множинності в новотворі "многоколос" та граматичні показники сингулятивності надають оказіоналізму значення збірності, певного смислового узагальнення, семантично посилюючи масштабність вияву художнього образу. Значення великої кількості людей у тексті експресивно посилюється введенням вербативів із семантикою однократного руху "хитнувсь", "колихнув", які асоціативно пов'язуються з образом житнього поля. Многоколос, таким чином, функціонує як цілісний національно-словесний художній образ жита, який символізує людське суспільство, людську сутність, "хлібочоле поле" - Ось думка легку мережку гаптує - / у степ, хлібочоле поле із запахом сонця... [Коломієць 1990, 82].

У деяких художніх контекстах можемо простежити використання В. Коломійцем авторських флоролексем з метою зображення чи увиразнення вияву певних явищ природи, стану довкілля, пір року, напр.: "Слів хотілося теплих-теплих, / щоб, як літепло, хлюпотіли / і лилися, як дощ довгостеблий [Коломієць 1969, 28]"; "Та ні, то ж не орли, / не росне зелен-диво, / то ж починають козаки / варити з ляством пиво [Коломієць 1990, 29]"; "Тривожну вість несе у строфи / кленоволистий жар, / що назріває катастрофа / в архітектурі хмар [Коломієць 1969, 65]". З-поміж одиниць зазначеного класу на особливу увагу заслуговують похідні з акустичною семантикою, такі як "грай-листя" та "нешелестінь", що увиразнюють передачу стану довкілля шляхом репрезентації певних звукових виявів, порівняймо: "... грай-листя звуків золотих / вітер підхопив [Коломієць 1990, 168]"; ''Медові зорі котяться в отави, /і стигне золота нешелестінь [Коломієць 1975, 54]".

Таким чином, у поетичній мові Володимира Коломійця новотвори на позначення світу флори використовуються з метою посилення вияву художніх образів персонажів, образу часу, тривалості життя, метонімічно-образної номінації рослин, позначення рослин за їхніми функціональними характеристиками й властивостями, зображення чи увиразнення вияву певних явищ природи, стану довкілля.

флоронім неолексема поезія коломієць

Список використаних джерел

1. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах та віруваннях / Була- шев Г. О. - К. : Довіра, 1992. - 414 с.

2. Дишлюк І. М. Лексико-семантичне вираження концепту "природа" у поетичній мові Ліни Костенко: дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Дишлюк Інна Миколаївна - Харків, 2002. - 188 с.

3. Коломієць В. Р. День творення: Лірика / Коломієць В. Р. - К. : Молодь, 1975. - 175 с.

4. Коломієць В. Р. Поміж чуттями і дивами: Поезії / Коломієць В. Р. - К. : Рад. письменник, 1969. - 142 с.

5. Коломієць В. Р. Семигори / Коломієць В. Р. - К., 1990. - 419 с.

6. Омельковець Р. С. Номінація лікарських рослин в українському західно- поліському говорі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / Р. С. Омельковець. - К., 2004. - 19 с.

А. Н. Строкаль, канд. филол. наук, ассист.

Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченка, г. Киев

Поэтика индивидуально-авторских флоронимов в текстах Владимира Коломийца

В статье рассмотрены особенности функционирования окказиональных номинаций объектов флоры в поэзии Владимира Коломийца. Исследован характер использования неологизмов с семантикой явлений флоры в художественном тексте с целью создания ярких поэтических образов.

Ключевые слова: флороним, неологизм, идиостиль, поэтика.

O. Strokal, PhD in Philol, Assistant Lecturer Institute of Philology, Taras Shevchenko National University of Kyiv

The poetics of individual-author's nominations of objects of flora in Vladimir Kolomijet's texts

The article deals with the peculiarities of occasional nominations of flora objects in the poetry of Vladimir Kolomijets. In the article was investigated the character of usage of neologisms with semantics of the phenomena of flora in the literary text for the creation of bright poetic images.

Keywords: floronym, neologism, idiastyle, poetics.

Размещено на Allbest.ru