Специфіка зображення тендерних стереотипів у прозі Ганни Барвінок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: Специфіка зображення тендерних стереотипів у прозі Ганни Барвінок

Виконав:

Стецюк С.Ю.

Статтю присвячено аналізу особливостей зображення гендерних стереотипів у прозі Ганни Барвінок. Значна увага приділяється гендерному аспекту та поняттю «фемінізм». Мета дослідження - розкрити специфіку образу жінки у творчості Ганни Барвінок та виділити головні пріоритети та моральні цінності її героїнь.

Ключові слова: дослідження, українська література, проза, гендер, стереотип, фемінізм, українська жінка.

Український народ протягом усіх віків та періодів губив у літературно- інформаційному вакуумі безліч імен українського слова, представників українського письменства. Чи то епоха не здатна витримати більше двох геніїв, чи суспільство не хоче приймати до своєї свідомості інколи контрастуючі уявлення, припущення, положення.

Іван Овксентійович Денисюк, говорячи про Ганну Барвінок, зазначає, що письменниця вийшла з етнографічно-побутового оповідання і пройшла неабияку еволюцію в цьому жанрі. На тлі побутовому Ганна Барвінок хотіла читати в душах героїв та розвивати соціально-психологічний мотив. І. Денисюк констатував творчість Барвінок як «реєстр буднів», проводячи паралелі між нею й Марко Вовчком [3, с. 20-51]. Та зациклюватися на «селянській», добряче прошліфованій проблемі, пані Ганна не збиралася. Набагато більше цікавилася психологічним, хоча, можливо, знавцем-психологом за життя так і не стала. Не дарма кажуть, що письменник - це доля, а не кар'єра.

Не зіпсована науковими теоріями, а підвладна життєвому досвіду та потужній витримці, Барвінок мала що списувати із власного досвіду, коли втрачаєш чоловіка, дитину, матеріальне забезпечення, а своїх героїв все ще малюєш пензлем витонченим та барвистим, із довершенням кожного штриху та вкладанням неоціненного «я». Її героїня в будь-якому випадку та текстологічному контексті не здавалася, не губила свою харизму між гучних слів та стильового канону, а продовжувала торувати життєвий шлях з визначеною ціллю. «Похилилась наша хата, завоняла пусткою через мої гордощі. Я з каяття стіни облуплені її цілувала, а тепер Ївгу, бідолашку, прохала - допомогти мені хату обмазати... Позирала хата на світ молодицею. Я принесла додому грошей над сотню: було чим орудувати... Купила дві копи кулів... Поховавши матір, батько зовсім опустив берега. Тепер люде йдуть та показують на хату: «Чи давно, - кажуть, - рачки стояла? А як випросталась!»[2, с. 160].

Жінки в «Оповіданнях з народних уст» презентували новий літературний образ жінки повноцінної та одержимої вольовими намірами, який заступає «покриток» та «бурлачок».

Особливість зображення гендерних стереотипів у прозі Ганни Барвінок в тому, що її «звичайна» героїня, яка «людей поважала та гріха боялася» була повноцінної особистістю, світогляд та життєві цінності якої згубляться в радикальності поняття «фемінізм». Штучно вироблений термін на основі американського та французького досвіду, шляхом запозичень, перейняття досвіду та бажання адаптуватися до Заходу перекочував до українського науково-дослідницького апарату. Хоч зародження феміністичних ідей і відносять до доби Відродження, де людина - божество, все ж, власне феміністський рух як перша системно організована спроба жіноцтва ствердити повноцінність власного буття у патріархальному суспільстві розгортається значно пізніше.

Фемінізм у сучасній інтерпретації критиків літератури, політики, соціології, психології та інших представників наукового апарату зазнав численних деформацій та викривлень. Соломія Павличко зазначає, що спротив між двома парадигмами - феміністською та патріархальною - існує і досі, що цілком усвідомлюють всі критики літературного дискурсу [4, с. 78-95]. Саме тому, надзвичайно важливо вирішити, до якої площини інтерпретації поняття «фемінізм» відносити творчість Ганни Барвінок. Сильна вольова жінка, її незламність у крихких життєвих конфузах, ниті маскулінного, що прошивають тендітну пані, все ж не дають підстав сліпо слідувати припущенням та твердженням Мішеля Фуко, представника другої хвилі фемінізму на тлі французькому та американському, який вважав, що статі не існує і це всього на всього наслідки засилля патріархального ладу, і якщо докласти зусиль, то вже через одне покоління можна стерти різницю між жіночою та чоловічою статтю, що є головною причиною дискримінації. Фемінізм же як суспільно- політичний рух покликаний зрівняти громадянські права жінок та чоловіків, а не звести до одного знаменника абсолютно полярно-різні величини.

Спираючись на ідею духовної та суспільної піднесеності жіноцтва, на його моральну досконалість та вольову спрямованість, Ганна Барвінок не підганяє свою героїню під канон чоловічого. Її Ольга із твору «Восени літо» - не Шевченкова Катерина, і не сепаратистська феміністка, яка б закликала до створення нового, окремого від чоловіків суспільства. Ольга розважлива, працьовита, «хороша, хоч з води лиця напийся, а тиха, а роботяща - сказати», «чепурне, краска так і горить на щоках», «.. .та яке ж звичайне, як привітало нас, та ще молодеє, хоч куди хороше!... Ось, мабуть, чи не три годи вдовує, всяке обіждає, корить, а воно й не змагнеться» [2, с. 26], але за «три годи червоного очіпка не наділа» (етнографічне тло: удова, як бажає вдруге вийти заміж, надіває червоний очіпок у свято та в будні). Вона не було трагічною, поневоленою долею, не остерігалася чоловіків, а просто природно чекала як і Харитина на своє «перемогла». Про Ольгу «нігде слова негожого не чути. Тільки кажуть: роботяща і богобоязлива. Посправляло собі всього удовуючи; так кукобилось, мов та горличка. Не при достатку ,а все до ладу; не прогуляло, не пропило з парубками, з москалями, як другі, зоставшись не то удовами, а скоро тільки чоловіки чуби покидали.» [2, с. 26].

Представниці жіночої статі у Ганни Барвінок були саме тими Високоповажними Добродійками. Харитина коханому «ганьби не дала, додержала віри. Хіба мало, та й яких женихів на неї квапилось? Ні, за любого, за коханого пішла..» [2, с. 164]. Жінку не злякала кілометри відстані, не підкупили маєтками та дукатами. Суспільство поважає вірних, природних та справжніх, не спаплюжених лжеідеалами та псевдомасками. Ганна Барвінок, безперечно, колекціонер самобутніх образів, незламних характерів та динамічно рухливих героїнь. На етнографічному тлі, в обіймах природи письменниця спромоглася витворити галерею облич, які захоплюють своїм невимушеним аристократизмом та величчю.

Образ жіночої душі у Ганни Барвінок - сукупність проявів кохання, відваги, рушійності, історизму та наскрізності ідейних смислів. Харитина із твору «Перемогла», будучи за Доном, повернулася на рідну землю. Маючи безліч женихів, що до неї квапилися, дочекалася Павлуся. Вимальовується повноцінний характер, без найменшого невірного штриху, де моральні цінності були панівними. Жінка Ганни Барвінок не відмовлялася від сім'ї, як від елементу пригнічення її «Я», не прагнула цілковитої фінансової незалежності, та, відповідно, не вбачала в грошах головний динамічний фактор руху. Спираючись на «Восени літо», можемо зазначити, що іпостась жінки не нівелювалася при розцінці її матеріальних статків і так само жінка, не йшла за «золотим слідом». На показ не виставлялося те, що було досягнуте. Адже «в закромі ще найшли сім мірок жита хорошого, сухого, гречки три мірки, проса дві мірки, іще ж було і непомолочене жито. І всього потрошку - і конопель ,і полотенка, і сорочечки, повимережувані усе різною мережкою...». Знову повноцінна особистість, яка надбала працею та терпінням, жила суголосно із вимогами часу, але не розмивалася на його тлі.

Її герої видаються занадто близькими до ідеалу, за що багато критиків сварили Ганну Барвінок. Одна із ролей класичної літератури - навчати, і навчати хорошому. Кожна попередня, чи наступна жінка творів Барвінок узагальнює в собі досвід вже репрезентований. Таким чином, досягається цілісність образного поля твору завдяки певному типу зображення людини, який висвітлює естетичну концепцію письменника, його ставлення до світу і особистості, характер відчування і переживання ним дійсності у певних формах, визначення місця та ролі індивіда у всесвіті [5, с. 45-51].

Ганна Барвінок не наслідувала та не розчинялася у конкретно визначених філософських ідеях і культурологічних теоріях, а намагалася подати свій плід, зерна для якого відбирала ретельним шляхом споглядання та аналізу життя простої української жінки. Хоч як би різко не заперечували дієвість освіти в жінки 19 століття, то перш за все мусимо визначитися з тим, що для нас ця освіта є. Адже аргументуючи засадничі концепти жінки повноцінної, не співвідносної із «різновидом маскулінного», оминати питання науки не можемо. І Ганну Барвінок називали неосвіченою, яка лише під егідою Куліша, що став її ниткою Аріадни, змогла дістатися п'єдесталу. Та ж для кожної епохи освіта сприймалася по-різному. Так як Куліш писав про благання не втручатися до села із «зарозумілими науками», так і героїні Ганни Барвінок виходить були доволі таки обізнаними добродійками в тій площині буття, в якій було сконцентроване їхнє існування.

У творі «Молодича боротьба», героїня, в якої превалює раціоцентризм класицистичної епохи впевнена, що наука - це «боротьба з ними не словом, а ділом, та ще й мовчущим. Сказано: хто мовчить, той двох навчить. Мовчанка не пушить, та й не сушить» [2, с. 267]. Своєрідна специфіка ген- дерних стереотипів вкладає у вуста жінки логічну оцінку епохи та потрібних для неї навичок. Вона навчає «як хліба спекти, подоїти корівку... нема своєї, дак на хазяйчиній учись; учу й прясти, чепурною хазяйкою бути. У колисці мала дитина, - воно в мене знає, як заколихати злегка. Навчаю, як і покупати, і сповити. І яке зілля хлопцеві подобає в купель класти, а яке дівчині. Заможніх іноді обминають, а як у мене хазяйка дочка, то не сором і панові, - статку-маєтку не треба» [2, с. 263]. Звинувачувати письменницю в примітивності цінностей алогічно. Адже епоха вимагає реального сприйняття концепту. Головне - вміння використовувати знання на практиці. Як в сучасності, так і в минувшині це було яскраво очевидним, і люди, які мислили тверезо, не гналися за «екзотичними науками» для омріяного щастя.

Село - мініатюрне етнографічне тло, на якому Ганна Барвінок змогла витворити жінку із глибокими розмірковуваннями про мету життя та його найголовніші складові.

Слід лиш розум не розгублювати: ні за Доном, ні вдома і тоді маленьке зерно проросте в могутнє дерево, що триматиме грунт під ногами та не дозволятиме впасти до безодні. Адже героїня твердо переконана, що досягти бажаного можна і в малому. стереотип гендерній жінка образ

Не завжди шедеври малюють на громіздких полотнах та яскравими фарбами. Образно кажучи, правильно підібраний пензель та вміння ним володіти - часто запорука щастя.

«По правді любіше жити» [2, с. 265]. Ось і розкривається пріоритет героїні, де немає гучних слів. Але у слові найперше - музика. А як же коло - ритно цим словом оспівала Ганна Барвінок етюд життя української селянки, яка «з роду борецького». Праправнучка Баби Борця, як з початку видається нам вбраною в одяг кольору хакі та готовою до боротьби, держить на плечах таку вагу, яка не по силі й дужому парубкові.

Вольова, цілеспрямована героїня, де в контексті метафорично-символічному, - це ноша більш абстрактного сприйняття. Жінкам віками перекладають на плечі завдання чоловічої статі. Колись ми були простими берегинями домашнього вогнища, а зараз це вогнище і розпалюємо, і сировину для вогню постачаємо. У творі «Праправнучка Баби Борця» подано рамку-відступ, де сфера зайнятості героїні видається більш чоловічого спрямування. «Якась людина, зігнувшись під тяжкою торбою, бралась на перелаз у воротній хвірточці. Ми справді думали, що се странній цесарець, мовляли, австріяк. Аж ні! Розігнавши собак, дівчата мої побачили, що се знана всі, поважна кукурівська господиня, Маруся Горбоносиха, роду давнього статечного, чесного, праправнучка Баби Борця» [2, с. 254].

Однак за допомогою карих, блискучих очей та чорних низьких брів, намальованих словом Ганни Барвінок, ми сприймаємо знову ту ж Високоповажну Добродійку. Вихована на патріархальних засадах, але в жіночому мікросоціумі, Маруся має виважений характер, говорить про життя як про динаміку, яка змінюється, рухається, старе втрачає, нове набуває - і не завжди це нове позитивне. Специфіка гендерного зображення в тому, що героїня вдається до самоаналізу та глибокого осмислення епохи, розмірковує про динаміку життєвого руху, про його константи та змінні одиниці. «Моя мати про свою прабабу, а мою прапрабабу, розказує було, що то за скусниця до всього була! Як ось чоловік помер, дак вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває...

Тепер люде маленькі й безсилки, та й до роботи не так-то охмаються.Тим і велетні тепер звелись. Тепер хто дужчий, той і старший. Кінець світу! Колись не було так. Колись отака жінка, як моя прапрабаба, да й то чоловікові корилась, мала розум ,а тепер і наймичка коритись хазяйці не хоче, а їй плати.» [2, с. 256].

Жити - означає поєднувати і не вкидати себе лише в чітко окреслений мікрокосм, абстрагуючись від навколишнього статичними уявленнями про світ. Жінка, а особливо повноцінна особистість, індивідуальність має підтримувати рівновагу, щоби «війна статей» не стала закономірністю [1]. «Не бійся, - каже, - як шанувала у тебе, так і тепер шануватимусь, як тобі корилась, так і тепер коритимусь».

Письменниця разом зі своєю героїнею захоплюється її борецьким родом та їхньою мораллю. «Борець!... Скільки в нас було борців між жіноцтвом в нашу гірку давнину!... Так, або як інше, знай боролись вона за власну, та й за нашу будущину .» [2, с. 259].

Маруся Горбоносиха як і попередній характер із «Молодичої боротьби» , вважали, що «все по правді треба робить, а на чуже не зазіхати» Жінки-борці мають розум та логіку, ціль та усвідомлення своїх дій, шану у суспільстві та перед собою.

Справжній Добродійці ,як переконує нас Ганна Барвінок, не потрібна богатирська фізична сила - потрібен раціональний розсуд. Баба Борець боролося проти хаосу у навколишньому світі, не заперечуючи при цьому стать чоловічу, як невід'ємну для гармонійного існування та досягнення бажаного.

Баба Борець - художня концепція людини, яка оформлена ідеєю вищої естетики за допомогою мистецьких прийомів у слові та через слово безпосередньо. Це особливе освоєння світу на різних рівнях художньої системи твору: від мікроелементів до ідейного цілого, де рушійним цілим є героїні «повноцінного» типажу.

Персонажі Ганни Барвінок (Ольга, Баба Борець, Харитина, Маруся) не опиняються в неприродній ізоляції і не розглядаються із астрономічної далечини; це перш за все індивідуальності, що рухаються самостійно і мимовільно. Показово, що письменниця колоритно витворює власну концепцію людини, на якій ґрунтуються стильові, композиційні, ідейні особливості її творів [5, с. 83-87].

Українська інтелектуальна традиція пристосовувалася до ідей західноєвропейського фемінізму, але самобутність його національного прояву орієнтована на культурну спадщину та історичні традиції українців, як народу вольового, націленого на боротьбу за повноцінність існування в найтяжчих умовах.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агеєва Віра. Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму / Віра Агеєва. - К.: «Факт», 2008. - 360 с

2. Барвінок Ганна. Твори у двох томах Т.1. / Г. Барвінок: [упоряд. Шендеровський В., Яременко В.]. - Львів: БаК, 2011. - 572 с.

3. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози ХІХ - поч. ХХ ст.: [монографія] / І. О. Денисюк. - К.: «Вища школа», 1981. - 20-51 с.

4. Павличко Соломія. Канон класиків як поле тендерної боротьби/ С. Павличко // Фемінізм : статті, дослідження, бесіди та інтерв'ю / - К. : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. - 78-95 с.

5. Романенко О. В. Людина і світ в українській літературі доби Розстріляного Відродження: [монографія] / О. В. Романенко. - К.: «Компанія ВАІТЕ», 2006. - 100 с.

Размещено на Allbest.ru