Інклюзії народної української пісенності у творчості Олеся Гончара

Размещено на http://allbest.ru

2

Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології

ім. М. Т Рильського

УДК 821.161.2

Інклюзії народної української пісенності у творчості Олеся Гончара

Новікова П. Є, асп.,

2014

Проблема літературно-фольклорних взаємин залишається актуальною і посідає важливе місце як у літературознавчій, так і у фольклористичній науці. Нове пізнання цих відносин характеризується переосмисленням творчих доробків митців минулого століття. Серед інших вирізняється творча спадщина Олеся Терентійовича Гончара.

На жаль, на сьогодні ми не маємо ґрунтовних праць щодо дослідження творчої спадщини Олеся Гончара фольклористами, але в деяких публікаціях зустрічаємо побіжні дописи до фольклорної рецепції у його доробкові. Щоправда, комплексного вивчення його літературної, епістолярної та публіцистичної творчості із фольклороцентричних позицій поки що в сучасній науці нема.

Мало не лише спеціальних праць, а й таких, у яких хоч би побіжно було розглянуто вплив фольклору на творчість О. Гончара. Згадаємо деякі найпомітніші літературознавчі дослідження: І. Семенчук «Олесь Гончар - художник слова»; А. Погрібний «Олесь Гончар. Нариси творчості», М. Наєнко «Краса вірності.

У творчому світі Олеся Гончара». Окремі аспекти романістики О. Гончара висвітлено в роботах М. Жулинського, Л. Новиченка, М. Малиновської, Н. Малинської та ін. Корисним для пізнання концепту творчості О. Гончара є збірник матеріалів «Високоліття. Олесю Гончару 75».

З'являються дисертації, статті про епістолярний доробок та публіцистичну діяльність О. Гончара. Наприклад, дисертація Л. Курило «Епістолярій Олеся Гончара і творча індивідуальність письменника», статті, дисертація В. Галич, які присвячені публіцистиці письменника, а саме його «Щоденникам». Однією із перших публікацій, у якій розглядається вплив фольклору на доробок митця, є стаття І. Будника про народнопоетичні витоки «Щоденників» О. Гончара.

Одним із сучасних дослідників О. Гончара є відомий літературознавець М. Гуменний. Його монографія «Поетика романного жанру Олеся Гончара: проблема типологій» є якісним, комплексним та довершеним дослідженням.

У цій праці, окрім літературознавчих проблем, розглянуто фольклорні ремінісценції, фольклорну символіку, провідні концепти творчості О. Гончара. Маємо навіть окремий розділ «Народнопоетичні витоки романістики митця», який містить яскраві приклади фольклоризмів творчості О. Гончара та присвячений проблемі фольклорно-літературних зв'язків, але лише у романістиці митця. Тобто поетична, публіцистична діяльність відомого письменника, зокрема «Щоденники» у трьох томах, літературознавцем не розглядаються.

Олесь Гончар з дитинства знайомий із фольклором, життям та психологією українського народу. Твори Олеся Гончара відзначаються багатотемністю, гуманізмом, глибиною розкриття народного життя, правдиво зобразити яке просто неможливо без залучення традиційної культури.

Багато про ставлення митця до народної творчості можна дізнатися із його «Щоденників», яких маємо три томи. Наприклад, у першому томі «Щоденників»

О.Гончар писав: «Є потяг у сучасної людини до етнографії, до національного, простого, народного... І далі буде. І ще не знаєш, які смаки й захоплення естетичні принесе нам друге і третє тисячоліття. Думаю, що людство майбутнього не раз ще повернеться до кришталево чистих народних джерел.» [1].

За словами О. Дея: «.З трибуни V з'їзду письменників УРСР Олесь Гончар закликав поетів і прозаїків переймати «цінну здатність фольклору поетизувати світ і людину, вияскравлювати, одухотворювати їх». Йдеться про те, що фольклор, будучи по-сучасному переосмислений, пропущений крізь горнило душі, крізь творчу уяву митця, може стати активним художнім чинником і слугувати новим гуманістичним концепціям [2].

В. Біляцька зазначає: «У «Щоденниках» Олеся Гончара зафіксовано творчі враження, задуми, світобачення і світовідчуття митця, формуються мотиви й ідеї майбутніх творів, звернення до фольклору як до джерела образної поетики, зафіксовано етапи фольклорного мислення» [3].

Неодноразово митець наголошував на значенні та ролі пісні у житті української людини. Олесь Гончар не тільки слухав, але й збирав пісні. Він розумів їх природу та відводив важливе місце музиці у своєму житті. Завдяки «Щоденникам», які, до речі є важливим доказом того, що Олесь Гончар протягом усього життя збирав фольклор, дізнаємося про те, що письменник високо цінував українську пісенність.

Дуже добре характеризує ставлення Олеся Гончара до пісні цитата з «Щоденників»: «У Трускавці біля джерела цілими днями бринить пісня. Зворушливо: на одному й тому місці під деревами збирається гуртик аматорів співу - і вже полилось... Пісні здебільш галицькі, раніше не чуті, є дуже емоційні. Хто їх складав? Думається чомусь, що найкрасивіші наші пісні складали колись некрасиві дівчата, покривджені долею, обранені, переповнені болем. Без вроди, але багаті душею. Бо з пісні так і перехоплює тужливе глибоке почуття, чиєсь нерозділене кохання.» [4].

Визначення цінності української пісні митцем стало відомим: «Українська народна пісня безперечно належить до естетичних художніх вершин світової культури. Пісенні шедеври України сміливо можна ставити поруч з художніми шедеврами античності. І це не перебільшення. Навіть Бетховен, такий європеєць, розумів, що пісень, рівних українським, в Європі нема» [5].

Як зазначав О. Дей, народна пісенність входить у скарбницю людської культури як дорогоцінне надбання поетичної творчості трудівників. Щедрість обдарування, красу і благородство душі, ніжність і ласку, високий і гордий політ думки та натхнення вклали протягом століть у свої пісні легіони безіменних народних співаків і поетів.

Тому, сповнені вічно юної привабливості, безсмертно ширяють пісні над просторами кожного краю, легко залітаючи на крилах мелодії далеко за його межі. Вони володіють чудовою здатністю окрилювати поривання, надихати у праці, овівати радістю відпочинок, розраджувати в горі, тамувати душевні болі, множити сили у боротьбі.

Без народної пісні взагалі немислиме повнокровне життя трудової людини. До пісні звертаються колективно й поодинці, в будень і в свято, старі й молоді, при найрізноманітніших життєвих нагодах і душевних зворушеннях. Тим-то трударі завжди так гаряче любили свою пісенність, плекали й берегли її, збагачуючи все новими темами та барвами [2].

Важливу роль Олесь Гончар відводить фольклорній пам'яті, яка часто рятує героїв його твору. Наприклад, мало хто замислюється про роль колискових у дитинстві, які формують у людини ставлення до матері, домівки й навіть Батьківщини.

У новелі «Ти літай» («Тронка») акцентуємо увагу на цікаву художню деталь, на які Олесь Гончар був майстром. Петро розповідає Тоні про випадок, коли один льотчик забув увімкнути кисень і після того як набрав висоту, то відчув, що втрачає свідомість. Із землі йому подавали команди, але він не чув. Лише на землі було чутно, що він наспівує щось тихенько.

Свідомість до льотчика повернулась і він зміг успішно посадити літак. І коли його запитали, яку пісню він співав, він відповів, що саме пісню, яку у дитинстві співала йому мати. Здавалося б, що пройшло стільки років і він забув цю пісню, але в найтяжчий момент життя вона «... виринула, пробилась десь із самих надр, із глибин підсвідомості» [6].

Тобто бачимо наскільки сильною є фольклорна пам'ять на пісні, казки, легенди. Це саме той стрижень, який втримує людину на цім світі, надихає, надає наснаги та заряджає бажанням жити. Напевно, цей момент автобіографічний, адже знаємо, що Олесь Гончар воював і не раз в тяжких умовах згадував бабусину пісню, казку, легенду тощо.

В одному із інтерв'ю Олесь Терентійович зазначив: «Бувши неписьменною, бабуся тим часом знала безліч пісень, казок, народних переказів та легенд, дарувала все це багатство й мені, естетично сприйнятлива, вона підсвідомо відчувала оті чари й магію рідного слова, котре потім не втрачає для нас приваби упродовж усього життя» та «Традиції народу для нас мають коло - сальну вагу» [7]. Цей епізод підтверджує силу фольклору та його важливе місце у нашому житті.

Щодо українських народних пісень, які так полюбляв та цінував Олесь Гончар, то на сторінках творів письменника, наприклад, знаходимо історичні пісні. Бійці з роману-трилогії «Прапороносці» не цуралися рідної пісні і виконували в особливо скрутні моменти історичну пісню «Побратався сокіл» [8]. фентезі гончар міфопоетичний стихія

Треба зазначити, що поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні -- ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя і вчинки пов'язані з подіями суспільно-політичного життя, в яких відтворено дух певної історичної епохи. Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з другого, -- належить до епічної поезії. Співвідношення цих двох елементів може бути різним для різних епох, але вони зберігаються в усіх історичних піснях [9].

Улюбленими для Олеся Гончара були саме ліричні пісні. Письменник неодноразово звертався до них. Наприклад, у романі-трилогії «Прапороносці» один із найколоритніших героїв роману Маковей співає відому для багатьох пісню «Ой зійди, зійди, ясен місяцю» [8].

Ця лірична пісня - довершений зразок української народної пісні, яка водночас є як трагічною, так і романтичною. Адже молода дівчина, яка ще «не нажилася», готова померти заради свого кохання, бо не може забути свого коханого. І саме ця пісня глибоко схвилювала молодих бійців, які через війну опинилися на чужині за таких обставин, тому і стала улюбленою піснею не тільки героїв роману «Прапороносці», але й багатьох українців.

Народна українська пісенність - це скарб, який творився протягом довгих століть і найкраще репрезентує основні цінності, національно-ментальні орієнтири та духовну спадщину українців.

Ліричній родинно-побутовій пісенності передують обрядові поезії, які супроводжували людину від народження і до смерті.

У новелі «Передчуття океану» («Тронка») маємо ще один яскравий фольклорний елемент, який доводить, що Олесь Гончар був обізнаний й на такому жанрі, як чумацькі пісні.

Увечері вся громада зібралася разом, і подружжя Осадчих почало співати журливу пісню, яка зачарувала усіх присутніх. Назва пісні «А чумаки йшли чаєнят знайшли, чаєчку зігнали, чаєнят забрали». І капітан влучно характеризує не тільки цю пісню, але й взагалі мистецтво української пісенності загалом: «Така пісня... Така пісня... - схвильовано каже капітан. - Яку це душу треба мати, щоб скласти її.» [6].

Чумацькі пісні - самобутня тематична група української станової (суспільно-побутової) лірики, зміст якої відображає життя і побут чумацтва - популярного промислу українців ще з княжих часів. Деякі вчені відносять чумацьку пісенність до козацької доби, але, насправді, ця група пісень є цілком самостійною та самобутньою.

Головні мотиви чумацької пісні: виряджання в дорогу, намагання дружини завернути чумака додому («Поїхав милий в дорогу»); тривожний постій у дорозі, оборона від грабіжників («Ой високо сонечко зіходить»), оплакування загиблих («Ой з-за Дону, з-за ріки», «Хто не пив води та дунайської»); ярмаркування з дорогим товаром, гуляння на ринку і втрата за чаркою всього майна («Гей, воли ж мої половії», «Що в Києві на риночку»); занедужання і смерть у дорозі («Чомусь мої воли не пасуться», «Ой воли мої, сиві, половії»); нещаслива мандрівка, розпад чумакової родини («Над річкою бережком», «Гей-гей, та журба мене ізсушила»); розлука з коханою дівчиною («Із-за гори, із-за кручі риплять вози йдучи», «Чумаче-бурлаче, чого зажурився?») [9].

О. Гончар добре знався на фольклорі і значну увагу приділяв жанру чумацьких пісень. Треба зазначити, що цей жанр є особливо важливим для письменника, адже він народився в регіоні, де саме й побутували чумацькі пісні. Свою зацікавленість феноменом популярності та слави української лірики митець вклав в уста свого персонажа.

Отже, Олесь Гончар, який неодноразово зізнавався в любові до фольклору, до етнографії та до народнопоетичного мистецтва, вважав доречним продовжувати традиції пращурів, плекати українську фольклорну культуру та нести її «в народ».

Особливим захопленням письменника була українська пісня, яка віднайшла своє відображення на сторінках художніх творів Олеся Гончара та у особистому щоденнику, який митець вів протягом багатьох років.

Гончар не тільки використовував різноманіття народної пісні у своїх творах та щоденникових записах, але й часто під час своїх виступів декларував її важливу роль в житті українців. при кожній можливості. Літературна творчість Гончара, його громадська діяльність мали важливе значення у становленні незалежності України, пропаганді традиційної культури у багатьох країнах світу.

Статтю надіслано до редакції 14.10.2014

Список літератури

1. Гончар О. Щоденники у трьох томах. Том 1, Київ «Веселка» 2008, с. 316;

2. Дей О. Народнопісенні жанри. Вип. 1. - К.: Музична Україна, 1977, с. 1-58;

3. Біляцька В. П. Український фольклор в «Щоденниках» Олеся Гончара. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua;

4. Гончар О. Щоденники у трьох томах. Том 2, Київ «Веселка» 2008, с. 217;

5. Гончар О. Щоденники у трьох томах. Том 3, Київ «Веселка» 2008, с. 115;

6. Дей О. Народнопісенні жанри. Вип. 1. - К.: Музична Україна, 1977, с. 1-58;

7. Гончар О. Тронка: Роман в новелах. Харків: Фоліо, 2007, с. 102-103;

8. Гончар О. Прапороносці: трилогія. - К.: Веселка, 1995, с. 276-277;

9. Лановик Мар'яна, Лановик Зоряна. Українська усна народна творчість: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2006, с. 322.

Анотація

УДК 821.161.2

Інклюзії народної української пісенності у творчості Олеся Гончара. Новікова П. Є, асп., Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т Рильського

Стаття присвячена фольклорному аспекту творчості українського письменника Олеся Гончара, а саме наявності у романному та публіцистичному доробку митця жанрів української народної пісні. Також у статті йдеться про місце та роль народної пісні у житті та творчості О. Гончара.

Ключові слова: фольклор, фольклоризм, народна пісня, інклюзії.

Аннотация

Инклюзии народной украинской напевности в творчестве Олеся Гончара. Новикова П. Е., асп., Институт искусствоведения, фольклористики и этнологии им. М. Ф. Рыльского