"Святої правди і любові зоря всесвітняя зійшла!" (слово-образ зоря в поетичних контекстах Тараса Шевченка)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 821.161.2.09

“Святої правди і любові зоря всесвітняя зійшла!” (слово-образ зоря в поетичних контекстах Тараса Шевченка)

Марія Стецик, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови Леся Баранська, старший викладач кафедри української мови Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка



Анотація

астральний номен поетичний шевченко

Уперше в загальнофілологічному аспекті системно досліджено астральні номени зоря, зірка, що функціонують у поетичних текстах Тараса Шевченка; виокремлено рівні їх вивчення (семантичний, лінгвопоетичний, символознавчий);зібрано й систематизовано майже весь корпус астронімів.

Ключові слова: слово-образ, поетонім, зоря, космонім, лінгвістика, семантика, поетика, символ.



Аннотация

Впервые в общефилологическом аспекте систематически исследуется астральный образ звезда, который функционирует в поэтических текстах Тараса Шевченко; выделены уровни его изучения (семантический, лингвопоэтический, символический), собран и систематизирован почти весь корпус астронимов.

Ключевые слова: слово-образ, поэтоним, звезда, космоним, лингвистика, семантика, поэтика, символ.



Annotation

For the first time in the general philological aspect were investigated astral nominae sunrise, star which are functioning in the poetic texts by T.Shevchenko; were sinled out the levels of their learning (semantic, linguistic, symbolic); were collected and systematized almost all Corps of astronomers.

Keywords: word-image, poetic unit, star, kosmonim, linguistic, semantic, poetic, symbol.



Постановка проблеми та аналіз останніх публікацій. Осмислення світу як космічного цілого повертає погляд до неба - носія ідеї безмежності, вічності, безсмертя. Цю формулу поетично-довершено узагальнив Тарас Шевченко:

Попрощалось сонце ясне З чорною землею,

Виступає круглий місяць З сестрою зорею...

Поет, щиро заворожений безмежжям неба, звертаєтьсядо нього, відтак ділиться з нами своїми почуттями й думками. Та найсуттєвішим є те, що з картиною зоряного неба в Кобзаря пов'язані дивовижні, часом навіть несподівані асоціації, виникає враження про невичерпність і невичерпальність потенційних семантичних можливостей слова. Шевченкова поезія немовби оприявнює ці приховані сенси слова, а космічна тематика сягає онтології й самовдосконалюється якісно, жанрово, тематично.

Серед образів, що навіює неозоре небо, особливо поширеним в Шевченковій поезії є поетонім зірка, зоря. Значеннєвий спектр астроніма досить широкий - від зірки, що втілює особисту долю, до світила, що уособлює загальнолюдське, всеохопне.

Більшість образних сполук з осердям- астронімом сформувалися на основі метафоричних архетипів і відображають особливості світогляду українців. Водночас вони демонструють творче використання традиційних поетичних моделей, що свідчить про динаміку українського художнього мовомислення. У цьому аспекті видається надзвичайно перспективною (і поки що лише спорадично дослідженою в лінгвостилістичному аспекті) проблема функціонування астронімів на площинах поетичних текстів Тараса Шевченка.

Астральна лексика, безперечно, належить до одного з найбільш експресивних вокабулярних фондів, одначе семантичний та функціональний аспекти космонімічного шару ономастичного простору в лінгвостилістичному науковому ракурсі представлений досить загально (на відміну від антропонімічних та топонімічних одиниць). Вивчення астронімії української художньої літератури, маючи певні досягнення (Л. Белей, Ю. Карпенко, Н. Дащенко, Т Немировська та ін.), лише розпочинається. Серед робіт, присвячених проблемам астронімів, вирізняються дослідження, в яких аналізуються поодинокі астроніми як елементи окремих поетичних творів (С. Єрмоленко, Т. Берест, Л. Кравець, Л. Масенко,

О.Маленко, Н. Сологуб). Скажімо, Л. Масенко розглядає вживання в сучасній поезії таких реалій зоряного неба, як Чумацький Шлях і Чумацький Віз, спостерігає внутрішню форму цих найменувань та асоціації, які вони викликають. Дослідниця проводить спостереження на прикладах поезій Д. Павличка, П. Тичини, В. Симоненка, Є. Гуцала, Б. Олійника, М. Кучеренка, різноаспектно аналізує поетичну творчість Л. Костенко. А. Скоць у літературознавчому плані інтерпретує Шевченкове бачення астральних світів. Оскільки астроніми функціонують у художньому тексті як особливі знаки образного мислення, головно як символи, використовуємо численні символознавчі праці (О. Потебня, М. Костомаров, Г. Булашов, М. Дмитренко, В. Кононенко, В. Жайворонок та ін.) та студії над символікою Т Шевченка (Ю. Дядищева-Росовецька, Н. Слухай, Ю. Мосенкіс).

Метою статті є дослідження семантичних і функціональних особливостей космонімів зоря, зірка та їхнього символічного наповнення в поезіях Тараса Шевченка.

Виклад основного матеріалу. Віддавна вважалося, що людям дані сонце, місяць і зорі для того, аби завжди відчувати себе вічними дітьми неба, тимчасово посланими на землю для радощів і страждань, думок про таємне й невідоме, ідеальне й недосяжне. Космічною родиною називали наші давні пращури цю тріаду: сонце - жінка, мати, місяць - батько, зорі - їхні діти.

Споконвічно зірка усвідомлювалася як носій чиєїсь душі; зі смертю людини згасає її зірка. Розглядаючи зірку як “свічку душі”, українці природно називали зіркою, зорею кохану, близьку людину, порівнювали з нею дівочі очі. Первинне народне сприйняття зірок було пов'язане з їхньою естетичністю, красою. Тому в багатьох народів зірка символізує вроду, привабливість молодої дівчини. Обожнювання зірки було зумовлене тим, що вона випромінювала світло.

Із поняттям зорі пов'язують давній архаїчний світогляд, міфологічні уявлення про світобудову, організацію родинного земного життя за зразком небесного. У народі зорі розрізняли за функціями, розмірами, яскравістю, часом, настроєм тощо. Буває зоря вечірня, опівнічна та ранкова, а також нудна, привітна, печальна, ясна [3, 254]. Звернення дівчини по допомогу до небесної нареченої випливало із закономірностей людського пізнання, прагнення, як писав О. Потебня, пояснити далеке, невідоме близьким і знайомим. Ідеальне небесне спускалося на землю, боги ставали людьми, а люди набирали ознак божеств. Тож проста людина ідеалізувалася, дівчина підносилася до статусу богині особливо за вродою, красою. Так дівчина стала схожою на зорю [Цит. за 2, 115]. Зоря - символ жіночого божества, вічності, животворної природи, довершеної краси, таємниці, любові, багатства, мрії. Це - ідеальний символ дівчини жінки; зірки символізують також янголів, дітей, свічки, живі (або померлі) душі тощо. У фольклорі образ зорі вписано в світоглядну систему ідеального світу, у зв'язок із небом, землею, людьми, раєм.

У Т. Шевченка наскрізним є асоціативний вектор зоря - дівчина. Звернемося до конкретних прикладів.

Вступ-присвята до поеми Т. Шевченка “Невольник” - це висока поетизація ліричної героїні, яка уособлена у величному образі зорі. Поетична оповідь ведеться від першої особи. Лірична героїня живе у творі опосередковано, в авторській мові. Поет до болю закоханий у неї. Для нього вона - весь світ, що вміщується в образ досвітньої й вечірньої зорі: досвітня зоря провіщає день, вечірня - ніч.



Раю мій, покою.

Моя зоре досвітняя,

Єдиная думо Пречистая!..

0 мій тихий світе,

Моя зоре вечірняя! [7, 207].

А тепер хоч на хвилину уявімо, як багато втратила б його присвята до “Невольника”, якби він не скористався величним образом зорі. Шевченкознавець В. Бородін аргументовано довів, що присвята до “Невольника” адресована Ганні Закревській - дружині Платона Закревського, українського поміщика села Березові Рудки на Полтавщині [1, 157 - 164]. Т. Шевченко її любив і на засланні (на Кос-Аралі) присвятив їй вірші “Г 3.” і “Якби зустрілися ми знову...” (1848). У ліричному посланні “Г. 3.” адресатку Ганну Закревську поет також назвав зорею:

1 ти, моя єдиная,

Встаєш із-за моря,

З-за туману, слухняная

Рожевая зоре! [8, 92].

З космічно-планетарним світом, передовсім із космонімом зоря, пов'язаний безсмертний твір Шевченкового “казематного” циклу - “Садок вишневий коло хати...”. Перед нами постає величний образ вечірньої зорі. Перебуваючи під слідством, чекаючи на вирок, сподіваючись, що він буде найтяжчим, поет зберіг велику рівновагу духу й заговорив ніжними рядками знаменитого “Садка вишневого коло хати...”. У цю затишну ідилічну картину весняного вечора в українському селі Т. Шевченко “запрошує” вечірню зіроньку. Як вдало й водночас образно узагальнив відомий шевченкознавець А. Скоць, “Т. Шевченко немовби прихилив українській хліборобській сім'ї небо в його неймовірно чудесному зоряному вінку” [5, 201].

У всій красі, привабливості поетичний образ вечірньої зорі постає в ліричному вступі до поеми “Княжна”, що став шедевром світової лірики. Наскрізним тут є образ вечірньої зорі як композиційне вістря твору. Тут образ зорі вечірньої виростає до рівня символу духовного натхнення, творчої наснаги, у символ Музи. Зоря в ліричному вступі до поеми “Княжна” персоніфікована. Вона з того високого світу і знає сокровенні тайни небесного й земного світів. Поетична тирада наповнена анафорою “як” (обставиною способу дії). Вона “тримає” тему розмови-прохання ліричного героя, анафора ж робить її ритмічно-мелодійною:

Розкажи, як за горою Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка Воду позичає.

Як широка сокорина Віти розпустила...

Як у полі на могилі Вовкулак ночує,

Як сон-трава при долині Вночі розцвітає... [8, 16].

Вельми майстерно, делікатно, філігранно, пунктирно Т. Шевченко малює “кардіограму” душі княжни - чистої, непорочної, невинної. І для своєї героїні поет обрав високі небесні світила

- червоний місяць і зорі Божії.

Генетична основа невольничої поезії Т. Шевченка “Сонце заходить, гори чорніють...”

- спогади про Україну і тута за милою. Поетова думка і поетове серце, їхня дружня “співпраця” - своєрідне кліше художньої структури вірша.

Головним збудником, імпульсом цих духовних станів ліричного героя є астролексеми сонце й зорі. “Сонце заходить... гори чорніють... На синє небо виходить зоря...” [8, 25]. - це ключові поетичні рядки вірша. Дію цих небесних світил поет спостерігає в Орській фортеці, в неволі, на чужині. Малюнок вечора сугестивно викликає, збуджує відповідні асоціації, будить щемну тугу за Україною. На чужому невольничому небі з'явилася зоря.

Ой зоре! зоре! - і сльози кануть.

Чи ти зійшла вже і на Україні?

Чи очі карі тебе шукають

На небі синім? Чи забувають? [8, 25].

У Шевченковому астральному світі вірші “Садок вишневий коло хати...”, “Зоре моя вечірняя...”, “Сонце заходить, гори чорніють...” посідають особливе місце. Мелодика, ритмічна фактура, пластичність образів, рельєфність малюнка, природність, простота, щирість, глибина ліризму, висока емоційність, романтична піднесеність зробили їх придатними для співу. Покладені на музику, вони стали популярними українськими народними піснями, великими здобутками, шедеврами нашої пісенної культури.

Зорі - важливий компонент любовної лірики Т. Шевченка. Вони - свідки інтимних стосунків закоханої пари. Художня пам'ять рядового окремого оренбурзького корпусу торкається найсокровеннішого, в поетичній уяві зринає образ подруги дитячих років Оксани Коваленко - першої його любові. Образи вечірньої зорі й місяця значною мірою ліризують поезію.

Зорі й місяць Т. Шевченко також уводить в образну систему творів на релігійну тематику. Поетичне небо “Неофітів” прикрашає образ Вифлеємської зорі. Вона - “зоря всесвітня”, вселенна”.

У поемі “Неофіти” є також “святая зоря”. Вона виконує іншу ідейно-естетичну функцію - передвіщає неминучий справедливий суд для деспотів, тиранів, Неронів. Їх каратиме не небо, а земля

Лютуй! Лютуй,

Мерзенний старче. Розкошуй

В своїх гаремах. Із-за моря

Уже встає святая зоря [8, 227].



У поемі “Юродивий” образ зорі підпорядкований революційним деклараціям автора. Зоря - це відцентрова творча сила, животворяща енергія якої створює силове поле і випромінює світло, що освічує “безбожнії діла” царя Миколи і його царського смітника. Зоря виростає в образ-символ високого творчого зусилля, у зверненні неї поет декларує свою антицарську, антимосковську політичну концепцію.

0 зоре ясная моя!

Ведеш мене з тюрми, з неволі Якраз на смітничок Миколи,

1 світиш, і гориш над ним Огнем невидимим, святим,

Животворящим ... [8, 231].

На інтимному небі Т Шевченка 24 січня 1859 року заясніла ще одна зоря - також: “святая”. Пройнятий глибоким пошанівком і любов'ю до Марка Вовчка, Т. Шевченко дав їй зворушливу поетичну характеристику:

“Світе мій! Моя ти зоренько святая!

Моя ти сило молодая!” [8, 238].

Марко Вовчок у художньому мовомисленні Т Шевченка постає в найвищому ореолі - ореолі “зіроньки святої”. Для нього вона - духовне здоров'я. З астральним світом пов'язана також релігійно-філософська поема Т. Шевченка “Марія”. Милуючись фізичною і духовною вродою Марії, поет порівнює її із зорею:

Увечері, мов зоря тая,

Марія з гаю виходжає Заквітчана [8, 252].

На поетичному небосхилі Т. Шевченка щемливою тональністю вирізняється передсмертний вірш “Чи не покинуть нам, небого...”, який адресовано петербурзькій дівчині, що відвідувала хворого поета й на смеркальному поетовому небосхилі з' явилася лебединою піснею, його любов'ю, мрією і надією, його прощальною зіркою.

Походимо ж, моя зоре...

Зійдемо на гору,

Спочинемо, а тим часом Твої сестри-зорі Безвічнії попід небом Попливуть, засяють [8, 308].

“Яка глибина світлосяючої зореносної Шевченкової душі просвічується в цих поетичних рядках! - із захопленням промовляє А. Скоць. - Із них випромінюється християнська готовність рушити в далеку дорогу - “на той світ... до Бога” [5, 218].

Конотативно-символічні прирощення астролексеми сформувалися на основі словникового значення. Наводимо скорочено, без прикладів, словникову статтю зі Словника української мови.

ЗОРЯ, і, жін. 1. Самосвітне небесне тіло, що являє собою скупчення розжарених газів.

2. перен. Про дуже видатну, прославлену людину.

3. Геометрична фігура з гострокінцевими, перев. п'ятьма виступами по колу; предмет такої форми.

4. Світла пляма на лобі у тварин.

5. мн. (Lychnis). Садова рослина, суцвіття якої має квітки з п'ятьма пелюстками [6, т. 3, 689].

У Шевченкових текстах зафіксовано лише декілька прикладів функціонування астроніма “зоря” в прямому значенні (і то їх можна назвати такими лише умовно). У поетичних контекстах переважають випадки традиційного символічного слововживання та контекстуальних й ідіостильових трансформацій.

Глибокого смислового навантаження символічному вживанню зорі надають майстерно дібрані епітети, які збагачують образний міні- дискурс, підсилюють символічність, загальну поетичну тональність вислову.

Художні означення допомагають актуалізувати такі семантико-символічні компоненти астроніма “зоря”:

- розмір, колір, яскравість

У гаю, гаю Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють [7, 92].

А сонечко встане, як перше вставало,

І зорі червоні, як перше плили,

Попливуть, і потім і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять [7, 75].

І ти, моя єдиная.

Встаєш із-за моря.

З-за туману, слухняная Рожевая зоре! [8, 90].

- розташування на небі; про час появи

(вечірня, вечорова);

Гуляли б, поки не смеркає,

Поки мир божий не засне,

Поки з вечірньою зорьою Не зійде місяць над горою,

Туман на лан не прожене [8, 219].

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько В неволі з тобою [8, 8].

- враження, психологічне (фізично- психологічне) світосприйняття (зорі спати не дають, на зорі дивилась, дивилась, як зорі встають):



Дивітесь, очі молодії,

Як зорі божії встають,

Як сходить місяць, червоніє.

Дивітеся, поки вас гріє,

А зорі спати не дають.

Головою молодою На руку схилилась,

До півночі невесела На зорі дивилась [8, 16].

Кристалізація семантики й символіки, емоційно-експресивне випромінювання відбувається завдяки поєднанню астроніма зоря (зорі) з традиційними та оригінальними художніми означеннями (вечірня, вечірняя, праведна, ясноока, червоні, ясная, божії, всесвітняя, рожевая):

Праведнії зорі!

Сховайтесь за хмару: я вас не займав,

Я дітей зарізав!.. [7, 140].

Іди в хату, лягай спати.

А я край дороги Серед степу помолюся Зорям яснооким,

Щоб без мене доглядали Тебе, одиноку [7, 163].

Через психологічне сприйняття людської сутності Тарас Шевченко передає образові зорі людські стани суму й тривоги, створює картину дійсності, де небесне світило може відчувати і бачити.

Образ зірки може наближатися, ставати чимось рідним; він пов'язується із згадками про дитинство, батьківську хату; це ліричне втілення милого супутника - запоруки всіляких гараздів. Через образ зірки - світлої, прекрасної, загадкової - Т. Шевченко передає своє бачення світу як царини добра, радості, справедливості. Конкретна красуня-зірка викликає добре почуття: зірку варто зняти з неба й передати людям “на щастя, на долю”.

У гаю, гаю Вітру немає;

Місяць високо,

Зіроньки сяють [7, 92].

Зорі сяють; серед неба Горить білолиций [7, 92].

А тим часом місяць пливе оглядать І небо, і зорі, і землю, і море,

Та глянуть на люде, що вони говорять,

Щоб богові вранці про те розказать [7, 110]. Бачимо, що Шевченків словообраз зоря генетично пов' язаний з народнопісенною творчістю, цей символ корінням сягає біблійних сюжетів (образ провідної зірки, що вказував дорогу волхвам до вертепу, де народився Христос). Для створення загальної естетичної картини та для актуалізації астроніма поет використовує різноманітні художні засоби, наприклад порівняння, персоніфікації. Вони змушують читача стати спостерігачем; витворюють чудові картини, які приносять естетичну насолоду і задоволення. Серед найпоширеніших персоніфікацій виокремлюємо такі: виходить, встають, спати не дають, сіяють:

Чорніє поле, і гай, і гори,

На синє небо виходить зоря [8, 20].

Дивітесь, очі молодії,

Як зорі божії встають,

Як сходить місяць, червоніє...

Дивітеся, поки вас гріє,

А зорі спати не дають [7, 16].

Сім'я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає.

Дочка вечерять подає. [7, 3 90].



Висновки

Численні індивідуальні прирощення в семантиці слова зоря ґрунтуються на загальномовній основі. Власне, традиційний поетичний образ одержує лише авторські акценти. Та чи інша сема, яка входить в структуру астроніма зоря, може висуватися в контексті на перший план або залишатися на периферії, накладаючи свій відбиток на основне значення лексеми, що найчастіше виступає в символічному значенні. Одначе символічний зміст слова не перешкоджає його вживанню в прямому значенні, без додаткових смислових нашарувань.

Часто повторюючи слово зоря, Т. Шевченко створює навколо нього певний семантичний ареал, який конкретизує його загальномовне значення або ж озвучує, поглиблює символічне. У цей ареал втягуються слова, асоціативно пов'язані зі словом зоря, скажімо, небо, мітла огненная, ніч, доля, око, падати, серце, небо, схід, зірниця, роса, палати. Більшість із цих вражень будується на семемі кольору (темна, ясна, рожевая), а також на семі часу (вранішня, вечорова).

Отже, більшість образних проекцій астроніма зоря в поетичних текстах Тараса Шевченка зумовлена впливом традиції, передовсім фольклорної, і традиції поетів-романтиків, що сформувалися на основі міфологічних уявлень та підтримувалися зовнішньою подібністю зіставлюваних об'єктів.



Література

1. Бородін В.С. Кому присвячена поема Шевченка “Сліпий” (“Невольник”)? / В.С. Бородін // Збірник праць шостої наукової шевченківської конференції. -- К., 1958. -- С. 157 --164.

2. Дмитренко М. Символи українського фольклору: Монографія / Микола Дмитренко. -- К.: УЦКД, 2011. -- 400 с.

Жайворонок В. Знакиукраїнської етнокультури: Словник-довідник / Віталій Жайворонок. -- К.: Довіра, 2006. -- 703 с.

3. Потебня А. Символ и миф в народной культуре/А. Потебня //Собрание трудов. -- М.: Лабиринт, 2000. -- 480 с.

4. Скоць А. “Щоб слово пламенем взялось ”: Поетичний світ Тараса Шевченка: монографія / А.І. Скоць. -- Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2013. -- 258 с.

5. Словник української мови: В 11-ти томах /

Редкол. І.К. Білодід (голова) та інші. -- К.: Наукова думка, 1970 -- 1980. -- Т. 1 -- 11.

6. Шевченко Т. Повне зібрання творів. В 10 томах / Тарас Шевченко. -- Т. 1. -- К.: Вид-во АН УРСР, 1951. -- 613 с.

7. Шевченко Т. Повне зібрання творів. В 10 томах / Тарас Шевченко. -- Т. 2. -- К.: Вид-во АН УРСР, 1953. -- 574 с.

Стаття надійшла до редакції 20.10.2015

Размещено на Allbest.ru

...