Філософія родинного щастя у творчій спадщині Василя Свиди

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 7.071.1 (477.87)

Закарпатський художній інститут

ФІЛОСОФІЯ РОДИННОГО ЩАСТЯ У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СВИДИ

м. Ужгород, Україна

Постановка проблеми. Творчий доробок різьбяра Василя Івановича Свиди - це одне з вершинних досягнень українського різьбярства ІІ пол. ХХ ст. Визначний митець, виходець з небагатої лемківської родини, народився 22 жовтня 1913 року в с. Пацканьово на Закарпатті. Скульптор привніс в українську пластику досвід народного різьблення, зумів відтворити в досконалій художньо-образній формі глибинну народну філософію, сформовану впродовж віків у вигляді конкретизованих уявлень та ідеалів про духовний світ людини, її працю і відпочинок. Більше сорока років творчої діяльності присвятив митець творенню справжньої епопеї народного життя.

Аналіз останніх публікацій та досліджень. Життєвий і творчий шлях різьбяра розглядався у відомих монографічних працях М. І. Моздира, Г. Остров- ського, В. Мартиненко, Р. В. Одрехівського, І. Небес- ника [1]. Однак більшість праць написано в радянський час, що й обумовило аналіз творчості митця у строго визначених радянською соцреалістичною методикою рамках. У полі зору дослідників насамперед ідейність творів у руслі вимог часу, тематика, прийоми різьблення, етнокультурна складова у формуванні художнього образу. Практично не зустрічаємо в дослідженнях проблемних питань психології художньої творчості, зокрема, тиску на самобутнього митця радянської політичної кон'юнктури в галузі мистецтва, визначеної тематики виставок, що не могло не позначитися на творчості. Творчий шлях В. Свиди засвідчують чисельні каталоги виставок, газетні та журнальні статті О. Чернеги- Балли, О. Приходько, Л. Біксей, Г. Павленка, П. Скунця, К. Черкашина, Д. Федаки та ін. Ці матеріали спрямовані широкому загалу, тому несуть скоріше пізнавальну інформацію про життя і творчість митця.

В. Свида відійшов у вічність 9 квітня 1989 р. Після його смерті опубліковано чимало статей в енциклопедичних виданнях, газетах, написані, як правило, до ювілейних дат митця, вони у більшості є варіантами викладу вже відомих наукових праць.

Творча спадщина В. Свиди, за підрахунками збе- рігача його творчої спадщини сина Ярослава, складає більше 200 творів, виконаних у дереві, теракоті, майоліці та гіпсі. Художній світ митця різнобарвний і складний, він вимагає якісно нових оцінок, зокрема з позиції психології творчості. Сьогодні практично відсутні дослідження таких важливих складових творчого процесу, як виникнення творчого задуму і «муки творчості», пов'язані з пошуком варіантів художньо-образної структури, орієнтація на умовних реципієнтів. У часи компартійної ідеології реципієнтів можемо умовно поділити на три різні за способами естетичного сприймання групи, а саме: а) митці, які здійснюють професійну оцінку творів; б) пересічні відвідувачі виставок і музеїв, для яких виставка є джерелом естетичної насолоди; в) партійно-радянські ідеологи, які часто визначають тематику виставок, виступають у ролі головних замовників творів, здійснюючи контроль за експозиціями і формуванням музейних фондів, спрямовують характер публічних оцінок творчості художників.

Комуністи ввели в мистецтво нову систему цінностей - звеличення сильної і цілеспрямованої у руслі компартійної ідеології людини, такими вважаються вожді, революціонери, військові і партизани, передовики праці, як виняток до цього кола включено особливо наближених до правлячої ідеології діячів культури. Саме це коло осіб обумовлює основну тему радянської монументальної скульптури, визначає тематичну спрямованість і скульптури станкової. Дівчата з веслами і юнаки з відбійними молотками в руках, портрети вождів і передовиків - таким став узагальнений образ радянської скульптури.

Феномен соціалістичного реалізму був незрозумілим закарпатським митцям, які виховувалися і працювали в умовах творчої свободи. Ідеологічний тиск на А. Ерделі, Й. Бокшая і їх творче оточення привів до руйнування засадничих начал закарпатської школи малярства. Становлення В. Свиди як скульптора пов'язано з сакральним мистецтвом, продовжити роботу в цьому напрямку стає неможливим. Доводиться шукати нові засоби самовираження, і він знаходить їх у мудрості карпатського горянина - вічне у любові й родині, вони є запорукою життя, його продовження: живи за законами предків і дбай про майбутнє.

Творчість В. Свиди - дивовижний вияв художньо- образного втілення у дерев'яній пластиці чуттєво- настроєвих комплексів, названих у теорії К.-Г. Юнга «архетипічними ідеями», що існують поряд з інстинктами [2]. Архетипи виявляються у різних сферах духовного життя і поведінки людини через усталені символи, як-от: образ матері, батька, лісу, поля тощо. Саме ці архетипні символи являють під різцем різьбяра дивовижний міф життя закарпатців.

На сьогодні у цьому напрямку нема жодного окремого дослідження.

Метою нашого дослідження є спроба розглянути через призму психології творчості один з найвагоміших тематичних напрямків різьбяра, який виявився в архетипі матері і родини, що обумовлює новизну та актуальність обраної теми.

Виклад основного матеріалу. Від твору до твору В. Свида виявляв сталий інтерес до стихії народного життя. Митець порівнював себе з селянином, який піднімається до зорі і йде у поле. Проживаючи в місті, Свида ніколи не поривав стосунків з рідними у селі, черпав натхнення у спілкуванні з односельцями, спогляданням їх праці, джерелом його натхнення ставала й рідна природа з високими горами, лісами, виноградниками й садами. Архетип гори, лісу, дерева посідає важливе місце в художньо-образній система різьбяра. Завдяки йому В. Сви- да привніс в українську дерев'яну пластику елемент пейзажу, розширивши коло об'єктів зображення в скульптурі загалом.

Багатодітна родина Свидів не належала до багатих. Бідна гірська земля змушувала шукати приробітку в лісах, чужих виноградниках, гнала у далекі світи копати вугілля і будувати дороги. Але повернення до отчого дому - одна з визначних рис характеру закарпатця. І сам В. Свида після поневірянь світом улітку 1945 р. повернувся до отчого порогу. «Важко виразити словами... те особливе світле щось, що народжується у нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли» [3]. Слова відомого педагога К. Д. Ушинського висвітлюють глибинну психологію родинних стосунків, вказують на архетип хати і матері.

Перший твір В. Свиди - «Поцілунок матері». Ця двофігурна композиція у дереві на перший огляд - жанрова сценка на побутову тему. Насправді за зовнішньою простотою свидівських творів ховається архетипне начало символа, глибока філософія народної мудрості. Автор запропонував цілісну і добре продуману структуру образів - мати, яка міцно сидить на стільчику (символ опори, спокою, надійності) і дитина, яка ще непевно стоїть на ногах і радісно приймає мамину ласку й хліб, недарма увага акцентується на скибці хліба в дитячій руці. творчість свида художній родинний

Твір створено в голодному повоєнному 1946 році, Закарпаття вже рік перебуває у складі Радянської України, у село повертаються опалені війною діти-солдати. Історія свідчить не тільки про набут- ки, але й про затіяні репресії проти місцевого населення, розкуркулення і рух спротиву новій владі. Архетип матері переростає в образ берегині, а малюк у свидівській композиції - символ духовного прихистку, сподівання на кращу долю і заможне життя. Складається враження, що прообразом твору став сам митець, який після десятилітнього поневіряння в чужині упав в обійми рідної матері.

Образ матері у творчості В. Свиди стає одним з провідних. У круглій скульптурі «Мати годує дитину» (того ж 1946 р.) він набуває конкретизованого вигляду, об'єктом зображення стає процес годування дитини. На барельєфі «Гуцульська родина» митець вирізьбив відразу вісім постатей - батька, що збирається до лісу, дідуся і бабусю, чотирьох дітей і матір під час годування дитини, фігура матері зображена по середній осі композиції, маля на її колінах є центральним об'єктом зображення. Архетип мудрої матері творить майстер і в круглій пластиці «До школи» (1949), де мати проводжає дитину в дорогу до науки.

Образ матері-селянки завжди трактується як образ самодостатньої, працьовитої і мужньої жінки, вона прекрасна не тільки природною красою, але й глибоким внутрішнім світом, гордістю, впевненістю у власних силах. Саме такі цілісні і багатогранні жіночі образи відтворює В. Свида в круглій пластиці «Гуцулка з конем» (1946), «Гуцулка з бе- сагами» (1948), доводить до монументального піднесення у «Матері-верховинці» (1970). У композиції «З поля (З минулого)» (1981) образ матері набуває трагічного забарвлення. Селянка повертається додому з дарами полів, які несе у переднику і величезному клунку-зайді. Поруч з матір'ю йде малий хлопчик, він допомагає їй нести величезну мотику. Попри трагічність образу, на що вказує назва твору, композиція уособлює незламність людського духу, волю до життя, радість від праці пліч-о-пліч, скрашує радісне начало сценки і образ безтурботного песика посередині композиції.

Архетип батька у міфотворчій системі В. Свиди тісно пов'язаний з уявленнями людини-трударя, селянина і лісоруба, чиї руки надійно оберігали родину від голоду і холоду. Якщо жіночим образам митця часом притаманні риси ліричності, споглядання, то чоловічі образи насамперед повні внутрішньої енергетики, вони у постійному русі - орють, сіють, випасають худобу, рубають дерево, збирають виноград і яблука, грають на скрипці, трембіті і бубнах, крутять в увиванцях жінок, цілують дівчат, вони активні учасники політичного життя - несуть прапори, читають прокламації, підписують петиції, ідуть в партизани, опришкують. Діяльна особистість визначила й характер художньо-образного відтворення митцем стихії життя.

Уже на першому рельєфі «Гуцульська родина» (1946) В. Свида зображує батька, якого родина проводжає на роботу до лісу. Горда постава молодого чоловіка у шапці-вушанці, сокира на плечі, зображення ялин на задньому тлі деталізують образ батька-трударя, годувальника. У дерев'яній пластиці «Гуцул з сокирою» (1947) митець створює образ гордого, сильного і вольового чоловіка, підсилює експресію різкий рух голови вліво, сокира на плечі, святковий кептар з бойтками, широкий черес засвідчують радість від праці, розуміння батьківського обов'язку. Батько в художньому світі В. Сви- ди - це особистість, мудрий вихователь дітей, духовна опора, недарма діти, приймаючи особливо відповідальні рішення, звертаються за благословенням саме до батька. Таку психологічну ситуацію зобразив митець у круглій багатофігурній композиції «Іду в партизани» (1947). В. Свида образ батька- борця, захисника соціальних та економічних інтересів запропонував у трифігурному рельєфі «Опришки» (1954).

Одним із улюблених образів В. Свиди є батько- ґазда. З високою майстерністю він різьбить у круглій скульптурі гордих своєю працею чоловіків: «Пастух з буйволом» (1972), «Перед кузнею» (1973). Образ гордого і самодостатнього чоловіка митець зумів зберегти навіть у творах, які зумовлені політичною кон'юнктурою, як-от: «Народні месники» (1968), «Лісоруби. І Чуса та В. Шорбан - герої Монреаля-67» (1975), «Герой соціалістичної праці Юрій Пітра в полі» (1978), багатофігурній композиції «Закарпатські художники в гостях у А. Ерделі» (1976) та ін.

Родинне щастя починається з любові. Тема кохання одна з найдревніших у світовому мистецтві, вона бере початок у фольклорі, знаходить своє ідеальне вирішення в релігії, у християнстві виступає у вигляді святого сімейства, своєрідного сакрального еталону, що став і художньо-образною основою для іконописців. Розширили цю тему живописці і скульптори. В. Свида у 1930-х рр. пройшов творчу школу в майстернях братів Котрбових у Брно, виконуючи сакральні різьблення, а саме фігури святих для храмів, у тому числі й зображення святого сімейства - Марії, Йосипа та Ісуса.

Архетип родини стає джерелом натхнення різьбяра упродовж творчого життя. Під різцем майстра тема кохання і родинних стосунків знаходить бага- товекторне втілення, В. Свида творить дво-, три-, багатофігурні композиції, поступово формується вишукана свидівська художньо-образна система, глибинні архетипні засади творчої уяви митця дозволяють творити незалежно від політичної кон'юнктури, це - своєрідний творчий феномен художника в умовах творчої несвободи.

Тема інтимних стосунків у радянському мистецтві практично не культивувалася. Хрущовська відлига дозволила митцям дещо переорієнтувати свої творчі інтереси. У цей час В. Свида виконує двофігурну композицію в майоліці «Під парасолькою» (1972): двійко закоханих, закрившись парасолею (символ цнотливості), палко цілуються. Так було порушено одне з священних табу радянського мистецтва. Довершеного художньо-образного втілення тема поцілунку набирає у круглій пластиці в дереві «А коні воду п'ють» (1969). Закохані сидять верхи на конях і цілуються, і, склавши докупи голову, п'ють воду їх коні. Палкий спалах любові в гармонії людських душ і природи, яку уособлюють коні, м'яка деталізована пластика різьблення, орнаментальні мотиви одягу, динамічні рухи закоханих і ліричні врівноважені форми тварин - все це робить твір довершеним, робить його певним естетичним еталоном. Недарма у цьому ж контексті у 1972 р. різьбяр творить композицію «Поцілунок» (1972), розгортає сюжетну канву щасливих закоханих у круглій пластиці «З вечорниць» (1973), нещасливого кохання у композиції «Мама не згодні» (1979). Цю ж тему продовжує В. Свида у творі «Кохання. Коли мама сплять» (1978) та ін.

Тема кохання переходить у народно-обрядову. Так з'являються майолікові багатофігурні композиції «Танець увиванець» (1956), «Танець аркан» (1962), які зображують момент відпочинку молоді.

Набутий досвід дозволяє В. Свиді взятися за складні багатофігурні композиції в дереві. У 1966 р. він виконує в дереві «Весільну процесію». Колоподібна кругла пластика з шістнадцяти постатей зображує сільську весільну процесію з молодими, сватами, музиками, гостями і споглядальниками дійства. Глибокі знання традиційного весільного обряду автор продемонстрував у чисельних деталях: весільна хоругва, одяг молодих, троїсті музики. Ве- сільники піднімаються вгору довкола купки смерек, використання пейзажного елементу по центру композиції як прийом запозичено з живопису, дозволяє авторові вільно розкласти постаті, виконані як кругла і горельєфна, довкруж основної осі. Пластика різьби багата динамічними лініями і врівноваженими об'ємами, герої наділені особистими психологічними характеристиками - серйозні й поважні молодята, зосереджений староста, веселі музики, щасливі до забуття співаки, зморені сливовицею пияки і дві допитливі жіночки обіч плоту, які дивляться услід весільникам.

Тема весілля як першопочатку родинного життя у творчості В. Свиди набуває дедалі довершеного вигляду. У фронтальній тринадцятифігурній композиції «Одягають молоду. Весілля» (1965) зображено трьох умовних учасників обрядового дійства. Центром твору є наречена, яку одягають у весільне вбрання під зосередженими поглядами батька і матері дві молодиці, зліва - група дівчат, які співають, а справа - троїсті музики. Вершинним твором, де образ кохання і родинного щастя набув довершеної форми, стала композиція «До молодого. Весілля» (1982-1984). Набутий багатолітній мистецький досвід у цьому творі виявив усю майстерність самобутнього митця, його глибинні знання народного життя, культурних традицій і обрядовості, людської психіки, художньо-образна система твору засвідчує широту образної уяви митця, його інтересу до детального пластичного відтворення людської постаті й узагальнення. В. Свида зобразив сцену перед сільською хатою, коли з ґанку спускаються молодята. Фронтальне розташування постатей дозволило зібрати в окремі групи весіль- ників: молодят, батьків, сватів, подружок молодої, музик, танцюючих, молодих, старих і дітей, загалом майже п'ятдесят постатей. Безперечно, що це вершинний твір не тільки В. Свиди, але й усього українського різьбярства.

Висновки і перспективи

Таким чином, аналіз творчого доробку лауреата Шевченківської премії В. Свиди (1983) через призму психології творчості дозволяє виявити істинну суть його творчих ідей, вибудуваних на глибинному етнокультурному ґрунті, сформованому на архетипічній уяві, розкриває секрети творчого довголіття різьбяра національної дерев'яної пластики попри політичну кон'юнктуру і несвободу творчості.

Література

1. Моздир М. Українська народна дерев'яна скульптура. - К.: Наукова думка, 1980; Островський Г. Образотворче мистецтво Закарпаття. - К.: Мистецтво, 1974; Марти- ненко В. Василь Свида: Скульптура: Альбом. - К.: Мистецтво, 1987; Одрехівський Р. Різьбярство Лемківщини. - Львів: В-во «Сполом». - 1998; Небесник І. Художня освіта Закарпаття в контексті розвитку художньої освіти в Україні (1945-1999 рр.). - Ужгород, 2000.

2. Юнг К.-Г. Избранное. - Минск: Попурри, 1998.

3. Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. - К., 1974. - С. 59.

Анотація

Ходанич М. П. Філософія родинного щастя у творчій спадщині Василя Свиди. У статті розглядається творчість лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка різьбяра В. І. Свиди, акцентуються проблеми психології творчості, пов'язані з пошуками художньо-образного відображення в дерев'яній пластиці філософії родинного щастя.

Ключові слова: В. Свида, дерев'яна пластика, архетип, психологія творчості, свобода творчості.

Ходанич М. П. Философия семейного счастья в творческом наследии Василия Свиды. В статье рассматривается творчество лауреата Государственной премии им. Т. Г. Шевченко резчика В. И. Свиды, акцентируются проблемы психологии творчества, связанные с поисками художественно-образного отражения в деревянной пластике философии семейного счастья.

Ключевые слова: В. Свида, деревянная пластика, архетип, психология творчества, свобода творчества.

Hodanych M. Philosophy of family happiness in the Vasyl Svyda's creative heritage. The State Prize laureate named by T. Shevchenko V. Svyda's woodcarver creative work. The psychology problems of creativity associated with the search for artistic and imaginative display of wooden plastic philosophy of family happiness is investigated in the article.

Keywords: V. Svyda, timber plastic, archetype, psychology of creativity, freedom of creativity.

Размещено на Allbest.ru