Василь Довгович та Олександр Духнович: "Має оплески той, хто добре зіграв..."

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Василь Довгович та Олександр Духнович: «Має оплески той, хто добре зіграв...»

Ребрик Н. Й.,

кандидат філологічних наук, доцент кафедри педагогіки та суспільних дисциплін, проректор ЗХІ



У статті аналізується творчість Василя Довговича - священика, філософа, письменника, мовознавця, астролога, фізика - першого закарпатського академіка, та Олександра Духновича - також священика, письменника, видавця, засновника першого літературного товариства в краї; визначається їх вклад у розвиток української культури Закарпаття.

Ключові слова: Василь Довгович, Олександр Духно- вич, лірика, бароко, католицтво, творчість.

Ребрик Н. Й. Василий Довгович и Александр Дух- нович: «Получает аплодисменти тот, кто хорошо сыграл.» В статье анализируется творчество Василия Довговича - священника, философа, писателя, языковеда, астролога, физика - первого закарпатського академика, и Александра Духновича - тоже священника, писателя, издателя, организатора первого литературного общества в крае; определяется их вклад в развитие украинской культуры Закарпатья.

Ключевые слова: Василий Довгович, Александр Дух- нович, лирика, барокко, католичество, творчество.

Rebryk N. Y. Vasyl Dovhovych and Aleksander Dukh- novych «Applause are given to who`s acted perfectly...».

Vasil Dovhovych's creativity - as a priest, philosopher, writer, astrologer, physicist, the first Transcarpathian academician, and Alexander Duhnovych - as a priest, writer, publisher, the first organizer of regional literary society are analyzed in the article. Their contribution to the development of Ukrainian culture of Transcarpathia is defined.

Keywords: Vail Dovhovych, Alexander Dukhnovych, lyrical, baroque, Catholicism, creativity.



Постановка проблеми

Вивільнення національної свідомості з-під комуністичного пресу пожвавило науковий інтерес до вихолощуваних чи небажаних у минулому тем, навернення до хоч і не забутих, але приладованих до ідеологічних трафаретів імен. Сьогодні мова про двох з них: Василя Довговича (1783-1849) та Олександра Духновича (1803-1865).

Аналіз останніх публікацій та досліджень.

Творчість Василя Довговича досліджували Федір Потушняк, Володимир Бірчак, Йосип Дзендзелів- ський, Іван Мацинський, Наталія Вигодованець, Валерій Шевчук, Сергій Федака, Наталія Коляджин та ін. Постать Олександра Духновича стала предметом досліджень Августина Волошина, Володимира Бірчака, Олени Рудловчак, Івана Ребрика, Сергія Федаки, Олександра Гавроша та ін.

Виклад основного матеріалу

«Василь Довгович ішов до свого краянина-читача все-таки значно довше, ніж його великий однодумець зі Слобожанщини Григорій Сковорода», - вважає Наталія Вигодованець, одна з найактивніших дослідниць епохи Бароко в літературі Закарпаття. Адже й досі ми не знаємо безсмертних Довговичевих рядків про наш народ: «Народ цей, - говорить цісар до себе, - старої віри, / Прості в нього звичаї, він, відданий Богу, дотримується / Належно стародавнього ритуалу, стійкий щодо батьківських / Переконань...», «Некультурний народ, тяжка доля духівництва, немає / Побудованих церков, немає законів, отже, і досконалості.» Але поет вірить у щасливу зорю закарпатоукраїнців, бо знає, що завітає до нього богиня, «ім'я якої не згадували ні поети, ні віки. Єдність ім'я її».

Якби Василь Довгович залишив по собі тільки ці високо патріотичні і пророчі рядки, то уже й так увіковічив би себе. Крім цього, він жив переконанням, що

Все мине!

Тільки добре зроблене діло залишається.

Добре зроблене діло залишається!

Не постаріє воно в віках!

І завжди нагадає час, коли було зроблене.

Щасливий той,

кого діло довіряє прийдешнім рокам

І робить його новим для майбутніх нащадків.

Вінчуючи цими рядками собі та своїм побратимам із оточення мукачівського єпископа-просвітителя Андрія Бачинського під новий 1807-й рік, Василь Довгович промовляв до нас, людей незалежної України, бо через 200 років від дня народження поета збірка його віршів «Поемата» була перекладена колективом авторів за активної участі Івана Мацинського із Пряшева по-українськи. Надрукована тут же, у Словаччині, вона прийшла до нас і розпочався діалог з поетом крізь віки.

Василь Довгович повернувся на рідну землю 1983 року, повернувся для безсмертя.

Олександру Духновичу поталанило трохи більше. Його перше «вибране» побачило світ також у Пряшеві, але на 20 літ раніше - 1963 року, до 130- річчя від дня народження, бо, як і його великий попередник, Олександр Духнович теж вірив у безсмертя нашого народу і власне безсмертя у ньому.

Дух мой, як ядро зерняти,

Зберет земну пліснь І там будет проживати,

Где безсмертна жизнь, -



пише поет у вірші «Піснь земледільця весною». Олександр Духнович, як і Василь Духнович, народився навесні. Він любив весну:

Літай, літай, жаворонку,

В воздуху кружи,

Заспівай мні і легонько Щебеч до души.

Возносися надо мною К солнечним лучам,

Моє серце за тобою Влетит к небесам.

Пой, любезний пташку польний,

Богу в висоті,

Что Он дал сей живот вольний Мені і тобі.

Прославляй Єго за дари,

Что нам тут сослал,

За той дождь із теплой хмари,

Что ранком упал.

І моли Єго смиренно

всю благодать,

Най дарить Он каждоденно Нашу землю-мать.

Най хранит Он нашу ниву Од сваров і туч,

Най дасть росу незлобиву

гріющий луч.

Пой, молись, а я посію Здорове зерно,

Черно землею накрию - Не згибнет оно!

Василь Довгович також був ліриком. Він досконало володів високим бароковим мистецтвом «розмовляти» з ріками, лісом, морем, місяцем і хмарами.

А якось рано-вранці першого травня у зв'язку з цією порою він наважився на зізнання:

Я до вас, луги, трави, квіти і птахи, звертаюсь, Чи щось може бути гарнішим за травень!?

Лірика Василя Довговича - модерна. Пісня єднання містично-богобоязної поетової душі із особливим баченням оточуючої краси світу надає їй тієї виняткової аури, яка рятує художнє слово від марноти пустої фразеології і перетворює на особистісне образно-чуттєве наближення до Бога (Абсолюту) через слово.

За типом творчості Василь Довгович близький до тих авторів, які називали себе «русинами» або «роксолянами», вважали своєю батьківщиною Русь, і цим вписали себе в історію української літератури (псевдонім «Довгович» походить від с. Довге, де поет протягом 13 років виконував обов'язки приходського священика і намісника).

У сучасному українському літературознавстві латинська мова поета не сприймається як знаряддя католицької експансії. Серед його латинських віршів немало таких, які при всій ускладненості сприйняття давньої поезії сучасним читачем, приносять естетичну насолоду, будять думку та відповідний настрій. духнович довгович поет

Подібно до інших пізньобарокових поетів - подібно також і до Шевченка, - В. Довгович протягом усього свого творчого життя писав тільки одну віршовану книгу - писав свою «Поемату». Тут він прагнув висловити пережите і наболіле з приводу оточуючої його дійсності, з приводу зустрічей з різними людьми, з приводу їх вчинків. До збірки увійшли також філософські медитації, лірика, гумор, сатира.

В. Довгович був однаково талановитим, як у створенні широких поетичних картин, так і у відтворенні певного настрою, ліричної миті чи невимовно прикрого потрясіння.

Він був майстром барокового концепту, володів мистецтвом поєднання непоєднуваного; за принципом гармонії й краси у його поезіях усе очікуване ставало несподіваним водночас.

Як поет модерний, як митець, що сповідував ідеалізм та розумів, що вершиною геніальності й краси є Творець, В. Довгович захоплювався визначними особистостями свого часу (А. Бачинський, І. Кутка), але не міг збагнути в окремих із них гіпертрофова- ного славолюбства та неприродного прагнення порушити відвічну красу і гармонію світу. У його збірці гідно презентовані також і т. зв. великі теми.

В. Довговича хвилювали проблеми мистецтва і щастя людини, проблеми війни і миру, проблеми всесвітнього розуму й людської глупоти, майбуття народу.

До речі, чи відомо Вам, шановні присутні, що ще 3-го жовтня 1662 року один із представників Римського ордену єзуїтів Себастіян Міллей у листі до мешканця Кракова Мартіана Міткевича назвав Закарпаття Мукачівською Україною.

Так... так! Мова йде про так звану перехідну добу в нашій історії, коли процес самоутвердження народу, без якого не мислили себе ні Василь Довгович, ні Олександр Духнович, ані інші прогресивні верстви суспільства в усій Україні, брутально блокувався правлячими колами пануючих над нами націй.

Всюди напасть, всюди лови, - констатує Поет. - А зозуля, хитра птица,

Погульная бездільница,

Виброшаєт птеня моє,

Несет в гніздо яйце своє.

Ліричний герой О. Духновича, подібно до Григорія Сковороди чи Василя Довговича, став все-таки жертвою тих суспільних пут, із яких рвався усе життя. То тільки Григорію Сковороді для передсмертного упокорення власного бунтівничого духу потрібна була самоепітафія «Світ ловив мене, але не спіймав».

Так треба було Поетові: треба було умерти фізично, щоб жити вічно, бо український духовний світ не мислимий без Г. Сковороди.

Глибоко тужив за своїми нездійсненими сподіваннями поет-академік Василь Довгович.

Цю частину життя забирає розкіш, а ту хлоп'ячі витівки,

А найбільшу - сумнівні наради.

Половину краде собі сон і безділля - хвороби,

І лікування, і інші біди.

Життя коротке, а час біжить.

Мовчу про добрі вчинки,

Які залишаються.

лишенько, що ж залишається?!! -

дивувався він.

Широка європейська освіта, дивовижна магія поетичного слова, а найголовніше - дар від Бога - здатність вичитати у національній підсвідомості своїх краян невпокореність духа і волі - привели члена-кореспондента Угорської Академії Наук Василя Довговича на рідну землю і заставили у щоденній важкій праці дбати і про душу, і про тіло закарпатців: відстоювати у полемічному двобої з угорськими лжевченими його європейську етнічну та мовну самобутність; будувати церкви, насаджувати сади, навчати дітей, писати шкільні букварі, учити краян бджільництва, захищати у суді колись вільних мешканців Великих Лучок від закріпачення графом Шенборном.

Так само рідна хата, селянське оточення в дитинстві сформували моральний і естетичний ідеал Олександра Духновича.

Це ж він, шістдесятилітнім уже, у «Пісні народній» вимальовує своєрідне двоголосе дійство з народного побуту, де кохання і сердечна прив'язаність людей ставиться понад усе. Тут уславлюється гармонія природи і людини, а повноту щастя забезпечує відчуття себе часткою Творця:



Ви, дівушки, заспівайте,

А ви, хлопці, заіграйте,

Заспівайте руську піснь Повітайте нову жизнь,

Хлопці, дівки, враз,

Заспівайте в нас.

Божа земля наша власна,

не чужа, не подвласна,

Не так, як колись было,

Невольно іунило.

Хлопці, дівки, враз,

Заспівайте в нас,

Заспівайте: гоп, гоп, гоп Каждий русин добрий хлоп.

Видатна україністка нашого часу Олена Рудловчак із Пряшева, яка все своє свідоме життя віддала на те, щоб донести до закарпатоукраїнського читача його ж духовні надбання - упорядкувала і видала антологію «Поети Закарпаття XVI ст. - 1945», видала найповніше багатотомне видання творів Олександра Духновича. Саме Олена Рудловчак вважає, що є усі підстави твердити про безпосередній вплив на Олександра Духновича Василя Довговича.

І справді, у Олександра Духновича є поезія «Прощаніє з м'ясницями» 1852, близька за змістом до барокового бурлеску:

Уж минули м'ясниченьки,

В цілом селі тихо,

Гуслі, баси заніміли І циганам лихо;

Неборак пан староста На грудях захрипнув,

Лежит бідак у кочергах,

Бо ще днесь не хлипнув;

І свашка си покашлює,

Не вирвеш з ней слова,

Дримає си на припічку,

Унила, як сова.

«Шкода, Боже, м'ясниченьки», - Сама в собі мурчит,

Не єст потіхи в коморі,

В череві єй курчит.

Дівчатка тяжко вздихают,

Минула їх воля,

Поминула і надежда - То несносна доля!

Не журтеся, дівчаточки,

То пропали, як тінь,

Прийдет єще і на вас ряд На зелену осінь;

Зародит Бог пшениченьки,

Жита, проса, вина,

Буде каші і пирогов,

Гойніша гостина.

І пчолочки ся пороят Та й дашто ся справит,

Свашкам, дружкам і старості Горло ся направит.

І хлопцям че й прийде дяка Брати си супруги,

Не журтеся за м'яснички,

Прийдут єще другі.

Народна пісня, невмирущий український дотеп - постійні у полі зору Духновича-поета. Зрештою те ж саме «Прощаніє з м'ясницями - 1852» чи «Епітафія славного пияка» могли бути навіяними Олександрові Духновичу численними аналогічними епіграмами Василя Довговича чи такими, що походять з якогось спільного для обох поетів джерела. Наведена нами Духновичева пісня близька за жанровим змістом до Довговичевих «П'яниця і його корчажниця», «Чом я музикант і тепер», «Дурень би-м я женитися».



Дурень би-м я журитися,

Та й деколи не впитися,

Кой і тому час.

Журы голов лем старают,

Сединами прошибают,

Кой би ще не час!

Най ся журат старп> бп>ди,

Котрим бради уже сп>ди - Старі бп>ди - скупънди!

Куртий живот приданий,

И тот журов покуртаний Мало жити дасть.

Но можеми продолжати;

Ай весело провожати - Тото наша власть.

Провожайте радостями - Полними же бутелями - Тогда радость єсть з нами!

Мало щастя ту на свп>тп> - Бп>да в зимп>, бъда в лп>тп>

Сирота людем.

Айбо когда хоть хто щаслив,

Когда мало вина попив Кладеся дурнем.

Кой му слово друм-друм-друм-друм - А в голова крутится шум - На гусячий розум.

Високі духовні ідеали відстоював своєю творчістю Василь Довгович. Він співпрацював з такими видатними діячами нашого краю, як Михайло Лучкай, Іван Фоґораші, Андрій Бачинський, Іван Кутка. Це про Івана Кутку поет сказав:

Які маєте заслуги і в чому - стверджують віщування поетів,

Голос народу, обіти духівництва і молитви пастви.

Саме таким був також і поет, педагог, учений, священик Василь Довгович. Це ж він у поезії «Життєвий шлях» писав:

Як коміки на сцені,

так і ми граємо у цьому житті.

Гра оця - дзеркало, в якому нас бачать.

Ми - коміки, доля - директор, а світ - це театр,

Зміни - це ширма, праця - це роль, яку треба зіграти.

Плач відкриває куліси, а міняють їх помічниці:

Прагнення, почуття, страждання, журба, біль. Як вони планують, так воля грає їх веління,

А причина лихої ролі є одна-однісінька:

Сумний вісник - печальне закриття сцени,

Вже зіграні різні зміни, що відбулися.

Горе мені! Господь - це глядач.

Лише від нього одного

Має оплески той, хто добре зіграв.

Якщо вірш «Життєвий шлях» із його філософською всеохопністю життя людини від народження і до смерті можна вважати програмним твором Василя Довговича, то для громадянської, патріотичної лірики Олександра Духновича, що частково формувалася також у тому самому романтичному контексті, що й «Русалка Дністрова» М. Шашкевича, І. Вагилевича, Я. Головацького, властивий дещо глибший соціальний контекст.

Народ Олександра Духновича серед сусідів- європейців був єдиним, мова якого була зневажена; звичаї і обряди предків якого нівечилися і висміювалися, а міфічна прив'язаність до землі перетворила його на раба панської ниви. Єдиною відрадою стала церква - вона хоч обіцяла уявну справедливість.

Ренесансне і барокове розуміння природи і людини, як вічного єдиного ланцюга під Богом, помножене на романтичні видіння свого народу достойним рівності із державницькими європейцями, зробило чудо. Олександр Духнович заглибився у національну підсвідомість закарпатця. Поет розбуджує у ньому ослаблене почуття державної ідентичності і національної окремішності. Він апелює до приспаних сил і потуг народних, руйнує в ньому самозаспокоєння обивателя; своїм потужним голосом він апелює до дітей, народжених в умовах бездержавності, виховує їх на їхній же, їм показаній, відродженій українській культурі - мовній, етнічній, політичній.

І руська мова, руська пісня, руські звичаї, руська легенда під пером поета робить чудо: від неграмотних, знівечених насаджуваною згори мадярщиною мешканців окраїнної землі народжуються горді, сильні, життєрадісні своїм корінням європейці- соколи:

Олександр Духнович Радуйтеся, соколята

Радуйтеся, соколята,

Вам зоренька світаєт,

Плещити, руські дітята,

Вам бо весна блистаєт,

Вітри с юга подувают І морози ісчезают,

Обновилась природа,

С ней народна свобода.

О. Духнович був першим закарпатським русином, який почав друкувати свої статті у львівських виданнях. Саме тут, у статті «Стан Русинів в Угорщині», він заявив, що галицькі і закарпатські русини - не четвертий чи п'ятий східнослов'янський народ, а руський, а їхня історія - «тая самая».

У іншому творі - у вірші «Голос радості», створеному на честь новопоставленого митрополита Львівсько-Галицького Якимовича «от угорських русинів» 1860 р., Олександр Духнович пише:



Бо свої то за горами - не чужі,

Русь єдина, мисль одна у всіх нас у душі...

Хто твердить інше, той не розуміє Духновича, який постає перед нами не стільки як поет, прозаїк, драматург, педагог, історик, мовознавець, фольклорист, етнограф, а як предтеча модерної літератури, педагогіки, історії, музейної та театральної справи, фольклористики, етнографії тощо.

«Його твори - діаманти в попелі... І хай ті цінності творились у віддаленому часі, хай минули відтоді століття, - вони оживають для нас, начебто й справді покроплені живою водою.» (Валерій Шевчук).

«.ясно стоїть перед нами портрет батька Духновича, його щира душа, його теплесеньке до всіх русинів серце.

І якби хтось із строгих критиків і говорив, що Духнович не може рівнятися з величинами світової літератури, ми то визнаємо, однак скажемо, що Духнович мав і має для нас дуже глибоке значення.

Не можемо його поставити в один ряд з Пушкіном, Шевченком або Петефі; не писав він так много, як наприклад, Франко або Томпа, не є таким досконалим стилістом, як наприклад, Гоголь або мадярський Арань, однак для нас Духнович значить не менше, як ці великани. Бо Духнович засіяв нам зіркою своєї письменної праці тоді, коли починався швидкий і небезпечний занепад нашого народного життя, коли почали зникати усі скарби руської самосвідомості» (Августин Волошин).



Висновки

Отже, Василь Довгович та Олександр Духнович - дві рівнобіжні постаті в українській культурі Закарпаття, що означують кінець XVIII - початок XIX століття. Всебічний, об'єктивно-науковий, філологічний підхід до їх життя і творчості, відвертість наукових дискусій та рішучий відхід від так званої традиційної науки, написаної із тенденційних засад, робить можливим сприймати кожного з них як окреме явище закарпатоукраїнської літератури.



Література

Вигодованець Н. Василь Довгович: людина Бароко. - Ужгород: Карпати-Ґражда, 2000.

Вигодованець Н. Сюрреалізм поетики Василя Дов- говича // Науковий вісник Ужгородського університету / Серія «Філологія». - Ужгород, 2000. - Випуск 4.

Духнович Олександр // Енциклопедія Українознавства: Словникова частина / Голов. ред. В. Кубійович. Репринт. відтворення. - Львів, 1993. - Т. 2. - С. 607.

Духнович Олекандр. Твори. У 3-ох томах. - Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1968-1989.

Василь Довгович з точки зору прочитання. Матеріали наукових конференцій. - Ужгород: Ґражда, 2004.

Макаров А. Світло українського Бароко. - К.: Мистецтво, 1994.

Мацинський І. Кінець ХУІІІ ст. та життя і діяльність Василя Довговича. До двохсотої річниці від дня народження (1783-1849) // Науковий збірник МУК. - Пряшів, 1982. - Т. 10.

Размещено на Allbest.ru

...