Специфіка просодики в ремарках драматичних творів Лесі Українки

Размещено на http://www.allbest.ru/

СПЕЦИФІКА ПРОСОДИКИ В РЕМАРКАХ ДРАМАТИЧНИХ ТВОРІВ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Олександра ГАНДЗЮК (Луцьк, Україна)

Анотація

У статті йдеться про специфіку просодики в ремарках драматичних творів Лесі Українки. Аналізуються значення таких невербальних засобів, як темп, тембр та інтонація. Наголошується на тому, що просодика показує емоційний і фізичний стан людини.

Ключові слова: мова, комунікація, невербальні засоби комунікації, просодика, інтонація, темп, манера мовлення.

Annotation

The article deals with prosody in remarks of the dramas by Lesya Ukrainka. Non-verbal means of communication are analyzed. The author emphasizes that prosody shows emotional and physical conditions of a person.

Key words: language, communication, prosody, intonation, non-verbal means of communication, tempo, manner of communicating.

Постановка наукової проблеми та її значення

Природна мова - це не єдина знакова система, що використовується в людській комунікації. Існують ще мова програмування, світова сигналізація, регулювання дорожнього руху. Більше того, у чистому вигляді існування вербальної комунікації практично неможливе. Людське мовлення зазвичай супроводжують словесні (невербальні) знаки [3: 5354].

Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони: неструктуровані, їх неможливо розкласти на окремі складники; це комплексний вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціального статусу, належності до певної групи, конкретної субкультури тощо; більшою мірою вроджені, ніж набуті; прив'язані до умов спілкування; декодуються «тут» і «тепер» у межах конкретного контексту і ситуації; як правило, вони засвоюються кожним носієм певної культури через спостереження, копіювання тощо вербальної поведінки інших людей [1: 204].

Окрему систему становлять ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр і тональність. Радість і недовіра зазвичай передаються високим голосом, гнів і страх - також досить високим голосом, але в більш широкому діапазоні тональності, сили і висоти звуків. Горе, сум і втому передають м'яким, приглушеним голосом. Темп мовлення теж відтворює певний стан людини: швидкий - переживання і стривоженість; повільний - пригнічення, горе, зарозумілість чи втому [2: 161].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналізом невербального спілкування займаються такі науковці, як Ф. С. Бацевич, О.В. Яшенкова, С.В. Шевчук, І.В. Клименко. Зокрема, Ф.С. Бацевич вносить вивчення цих засобів до лінгвістичної прагматики. О.В. Яшенкова відносить цей феномен до основ теорії мовної комунікації. С.В. Шевчук та І.В. Клименко розглядають їх невід'ємну складову частину спілкування як професійної діяльності. Але це явище ще недостатньо вивчене, тому тема обраного дослідження є актуальною.

Мета написання статті полягає в аналізі просодики в ремарках драматичних творів Лесі Українки. Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань: 1) виявити просодичні засоби у драматичних творах Лесі Українки; 2) визначити їх специфіку.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

просодичний драматичний леся українка

У драматичних творах Лесі Українки [4] представлені такі засоби просодики, як темп, тембр та інтонація.

У творах використано показ гучності голосу, що дозволяє виявити не тільки прикликання одних персонажів твору іншими, а й висловити ставлення один до одного: Анна (несподівано голосно до Долорес). А знаєш, мені він здався кращим, на портреті, ніж так («Камінний господар»); Д. Мерседес (нишком, сіпнувши Анну). Аніто, схаменись! Ти ж хоч подякуй! («Камінний господар»); Анна (трохи підвищеним голосом) Свояцтво миле! Дозвольте вам тепера пояснити, чому се я таким незвичним ладом незвичним врядила сю вечерю... («Камінний господар»); Анна (приступає ближче, пристрасно шепоче) Так, здобути трон! («Камінний господар»); Мартіан (гукає, підвівши голову вгору) Авреліє! («Адвокат Мартіан»); Аврелія. Я розумію, чому тоді ті люди, як безумні, з амфітеатру кинулись на круг, волаючи: «ми християни!..» (голос її істерично здіймається) («Адвокат Мартіан»); Мартіан (упалим голосом, наче байдуже) Авжеж, про се не може буть питання («Адвокам Мартіан»); Крістабель. О Христе, сине Божий! (Читає все слабшим голосом) («У пущі»); безладна мова переходить у несамовитий лемент, інші жінки й собі починають голосити, дехто з чоловіків теж не витримує («У катакомбах»); Лукаш. Вже, мій сину. (На слові «сину» кладе іронічний притиск («Лісова пісня»).

Гучність голосу дозволяє також приховати від інших певну інформацію і донести її лише до тієї особи, до якої бажає співрозмовник: Гостя панночка (до Анни, вітаючись) Аніто, як же ти препишно вбрана! (Тихше) А тілько в білому ти забліда. Анна (О, се нічого, се тепера мода (Ще тихше). Як хочеш, я білил тобі позичу, бо в тебе навіть і чоло червоне («Камінний господар»).

Забарвлення голосу також має важливе значення, оскільки воно різне в кожної людини і дозволяє її пізнати, якщо вона не намагається змінити голос: « Чорне доміно» (незміненим голосом так, що можна пізнати голос Долорес) («Камінний господар»). А ще це сприяє відтворенню психічного або фізичного стану персонажа твору: Крістабель (читає тремтячим голосом) «Не думайте, що я прийшов кинути мир на землю, не прийшов я кинути мир, тільки меч...» («У пущі»); Годвінсон (одкриває Біблію ніби наугад, але в дійсності на закладеному заздалегідь тексті. Читає глухим голосом) «Будь проклятий той, хто виліпить чи виллє бридке перед Богом діло рук мистецьких і покладе його у схові» («У пущі»); Річард (дужим голосом). Мовчіть, злиденне кодло! («У пущі»).

Поєднання тембру та інтенсивності дозволяє письменниці краще відтворити внутрішній світ і переживання її героїв: Едіта (дочитує сама твердим, сумним голосом) «Іхто не прийме хреста свого і за мною не піде, не годен мене» («У пущі»); Абрагім Сміт (говорить уривчасто, рішуче, але з відтінком добродушності) Повинна. Піч громадська. Треба приклад («У пущі»); Едіта (глухо, але зважливо) Я мушу вам признатись, що я на сина втратила надію («У пущі»); Річард (з видимим зусиллям і непокоєм) («Упущі»); Водяник (виринає посеред озера. Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому барви мулу, на голові корона із скойок. Голос глухий, але дужий) Хто тут бентежить наші тихі води? («Лісова пісня»); Перелесник. Як ти обірвала мою річ сердито! (Смутно і разом лукаво) Ти хіба забула про торішнє літо? («Леся Українка»).

Використання тембру голосу дозволяє Лесі Українці показати найтонші порухи внутрішнього світу героїв: Друга молода пані (іронічно). Та тільки ж і потіхи! Бідна Анна!.. («Камінний господар»); Д. Соль (понуро) Я тільки що була на кладовищі («Камінний господар»); Долорес (екстатично, як мучениця на тортурах) Я не прошу мене не спокушати! («Камінний господар»); Молодший гранд (похмуро) Не знаю, справді («Камінний господар»); Мавка (байдуже) Ох, торішнє літо так давно минуло! Що тоді співало, те зимі заснуло. Я вже й не згадаю! («Лісова пісня»).

Інтонація, вжита Лесею Українко у ремарках драматичних творів, дозволяє авторці показати фізичний стан героїв: втому, сонливість, змученість та ін.: Крістабель (з героїчним зусиллям). Ти про нас не думай, поїдь в Род-Айленд («У пущі»); Голос Килини (заспано) Та чого там? («Лісова пісня»); Мавка (насилу, мов борючися з тяжкою зморою) Сон мене змагає... Зимовий сон... («Лісова пісня»); Лицар (слабим голосом) Не бийтесь марне..Ми однак помрем («Осіння казка»).

Інтонація уможливлює показ загальних особливостей вдачі персонажів: Люцілла (уперто) Я все- таки сама піду («Адвокат Мартіан»); Річард (здержано). Я дякую за честь («У пущі»); М. Фільдінг (фанатично) Хай буде проклятий! («У пущі»); Абрагім Сміт (покірно) Хай буде так («У пущі»); Мартіан (побожно) Так, сподіваємось («Адвокат Марітан»); Юда (Знов задумується. Раптом шпарко, напосідливо) Нічого в світі я не мав, крім нього, - хіба ж не мав я права знов змінити його на те добро, що я втеряв з його причини? («У пущі»).

За допомогою інтонації Леся Українка передає ставлення персонажів один до одного. Це ставлення між членами родини, знайомими, чужими людьми. Воно може бути як позитивним, так і негативним: Мартіан (лагідно) Доню, що можу я тобі на се сказати? («Адвокат Мартіан»); Калеб (до Джонатана добродушно) Не бійся, ми по правді все розважим, а ти мовчи, тобі мовчати личить («У пущі»); Річард (обертається з гнівним сміхом) На вас прокльони ваші! (Зникає з порога. громада проводжає його лютими вигуками і киданням грудок та паліччя) («У пущі»); Килина (оговтавшись від здуміння, ворожо) Чи ба! Я в добрий час тобі сказала! Ну-ну, тепер недовго настоїшся!.. («Леся Українка»); Килина (шорстко) Хто ж би тут бути мав? («Лісова пісня»); Юда (люто) Гей, діду! Кажу тобі, доволі вже балачок! («На полі крові»); Прочанин (обертається до Юди. З крайнім презирством) Ну, знаєш, Юдо, я тепер кажу, доволі вже балачок! Бо як правда, що ти любив його, то те плюгавство іще мерзенніше. Убий, заріж, втопи, продай, та хоч без поцілунків! («На полі крові»); Прочанин (з деяким співчуттям) Чому ж се ти позбувся спадку? («На полі крові»); Мати (непривітно) Чого тобі? («Лісова пісня»); Перелесник (зневажливо) Не бійся, не до тебе. Хтів я одвідати Русалоньку, що в житі, та бачу, що вона заснула («Лісова пісня»).

Інтонація різної тональності дозволяє Лесі Українці відтворити широку гаму психічного стану людини, показати позитивні (рідше) і негативні (частіше - що зумовлено змістом твору) емоції: спокій: Командор (спокійно) Ся має вісім днів тривати. По дядькові вона не дуже довга («Камінний господар»); роздратування: Анна (роздражнено). Я не йду нікуди («Камінний господар»); гордість: Анна (гордо) І в думці я не маю каяття («Камінний господар»); несміливість: Констанцій (несміло, не підводячи голови) Патроне, єсть одна приватна справа («Адвокат Мартіан»); нервовість: Аврелія (нервово) О, далеко більше я помогла б тобі, коли б умерла? («Адвокат Мартіан»); («У пущі»); суворість: Кембль (суворо) Ну, то знай, що іграшок таких я не дозволю. Щоб се було востаннє («У пущі»); жах: Русалка (з жахом) Ні, любий тато, я буду слухатись! («Лісова пісня»); здивування: Мавка (щиро дивуючись) Чому ж сього не можна запитати? («Лісова пісня»); радість: Мавка (радо) Справді? («Лісова пісня»); ніяковість: Лукаш (ніяково) Та... я не знаю.. Дядько Лев казали, що тут дадуть мені ґрунтець і хату, бо восени хотять мене женити... («Лісова пісня»); тривога: Мавка (з тривогою) З ким? («Лісова пісня»); ущипливість: Лука. У лісі ж не самії дерева, - таж тут багато різної є сили. (Трохи ущипливо) Вже не прибіднюйся, бо й ми чували про ваші танці, жарти та зальоти! («Лісова пісня»); сердитість: Лев (сердито воркоче) Той клятий Водяник! Бодай би всох! («Лісова пісня»); цікавість: Анна (з палкою цікавістю) Ну? І що ж? Кажи! («Камінний господар»); досада: Мартіан (уже досадливо) Щось неподібне! («Адвокат Мартіан»); збентеження: Люцілла. У церкві пізнаєшся одразу з усіма (До Мартіна нервово, дедалі все більше бентежачись) Ти, дядечко, не знаєш... («АдвокатМартіан»); гнів: Годвінсон (гнівно) Гадаєте, він послух нашій волі тим об'явив, що показав отсе? («У пущі»); погроза: Дженні (до Річарда з погрозою) Ну, гаразд! гаразд, я поясню («У пущі»); заклопотаність: Калеб (заклопотано) Ознак, то правда, начеб і немає.. («У пущі»); враженість: Килина (вражена) ну, то скажи йому, як має звати - уже ж не дядьком? («Лісова пісня»).

Темп мовлення представлений у ремарках рідко. Його використання дозволяє побачити швидкість перебігу реакції дійових осіб на той чи інший чинник: Анна (живо) За який щабель? Таж вище тільки трон! («Камінний господар»); Кембль (Опанувавши думкою, оживляється і говорить швидше; ніяковість його зникає) («У пущі»); Годвінсон (поспішно) Показувати я не вимагаю («У пущі»).

Зміна голосу персонажів здійснює у ремарках драматичних творах Лесі Українки кілька функцій. З одного боку, вона допомагає персонажу залишитися невикритим іншим, з іншого - виступає засобом мімікрії, пародії чи перекривляння: «Чорне доміно» (виходячи на світло і переймаючи донну Соль. Ненатурально зміненим голосом) («Камінний господар»); Годвінсон (посуває книгу Калебові і читає, роблячи пропуски та натискуючи на особливо важні слова. Калеб стежить очима по книзі за читанням і безгучно порушує устами, немов повторює за Годвінсоном та потакує головою на притисках («У пущі»); Годвінсон (під час промови Річарда починає трястись, далі втупляє очі в простір поперед себе, простягає руки немов до якого видива і, викрикнувши ненатуральним, екстатичним голосом, перебиває Річарда) Горе! Сіоне мій! Новий Єрусалиме! («У пущі»); Крістабель. Деві, синку! Не йди! Не кидай! Я умру без тебе! Ой, Деві! Ой... (Голос її спотворюється, вона заточується...) («У пущі»); Русалка (з жартівливим пафосом) На цілу довгу мить я буду тобі вірна, хвилину буду я ласкава і покірна, а зраду потоплю! («Лісова пісня»); Голоски Потерчат (озиваються жалібно, подібно до жаб'ячого кумкання) Ні, ні, дідуню! Ні, ми не винні! («Лісова пісня»); Прочанин (перекривляє, з огидою) «Він докорив»! - Тебе убити мало! («На полі крові»); Юда (очевидно імпровізує пародію на чиюсь промову) «Жий, рибонько! Нащо тобі вода? Глянь на пташки небесні у повітрі! Чи ж їм не добре там:?» («Наполі крові»).

Висновки та перспективи подальшого дослідження

У драматичних творах Лесі Українки вжита значна кількість просодичних невербальних засобів. Письменниця широко застосовує інтонацію, темп і тембр для показу емоційного та фізичного стану персонажів. Дослідження просодичних невербальних засобів спілкування варто продовжити під час аналізу драматичних творів інших письменників.

Бібліографія

1. Бацевич Ф. С. Вступ до лінгвістичної прагматики: Підручник / Ф.С. Бацевич К. : ВЦ «Академія», 2011 304 с (Серія «Альма-матер»).

2. Шевчук С. В., Клименко І. В. Українська мова за професійним спрясуванням: Підручник 3-тє вид., випав. і доповнен К. : Алерта, 2012 696 с.

3. Яшенкова О. В. Основи теорії мовної комунікації: Навч. посіб. /О.В. Яшенкова К. : ВЦ «Академія», 2010 312 с. (Серія «Альма-матер»).

4. Леся Українка Драматичні твори Київ: Державне видавництво художньої літератури, 1949 484 с.

Размещено на Allbest.ru